Journal articles: 'Принцип єдності'

1

Gorbatenko, Liudmyla. "ПРИНЦИПИ ПОБУДОВИ АСОЦІАТИВНО-ОБРАЗНИХ КОЛІРНИХ КОМПОЗИЦІЙ." ART-platFORM 1, no. 1 (May 14, 2020): 238. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.1.2020.238-248.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються принципи та закономірності створення асоціативно-образних колірних композицій як окремих творів нефігуративного мистецтва або елементів дизайну інтер'єру, середовища, одягу, сцени. Асоціативно-образні колірні композиції можна назвати музикою кольору, так як вони будуються за аналогічними законами гармонії і відповідності. Як з окремих звуків сплітається мелодія з використанням усього декількох нот, так із основних спектральних кольорів можна створити подібну композицію, не вдаючись до допомоги форми. При цьому дотримується принцип дискретності, який реалізується шляхом нанесення модульної сітки, а також принцип безперервності, оскільки один і той же спектральний колір не переривається в рамках композиції. Спираючись на принцип полярності, в композиції організовуються взаємодії вертикальних і горизонтальних ритмів модульної сітки, а також взаємодії двох різних спектральних кольорів, які розгортаються в певних зустрічних ритмах. Таким чином, один колір є для іншого тлом прояви при постійній зміні світлотності кожного кольору, що викликає закономірний рух кольору в композиції, оскільки світлотність кожного кольору змінюється відповідно до закладеного ритму. Так реалізується принцип ритму, що призводить композицію до єдності й цілісності. Композиційний центр визначається за принципом «золотого перетину» як максимальний контраст за світлотою, за колірним тоном та насиченістю. Для об'ємно-просторового рішення композиції вибудовується зменшення контрасту щодо периферійних областей композиції відповідно до принципу ієрархії. Для гармонізації колірного рішення в композицію вводиться третій спектральний колір, т. зв. домінантний, який об'єднує два протидіючих кольори шляхом додавання його в кожен елемент модульної сітки. У підсумку всі задіяні при побудові композиції принципи працюють на створення асоціативного художнього образу як втілення принципу єдності й цілісності. Ключові слова: композиція, гармонія, ритм, колір, світлота, насиченість, контраст.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

Zozulyak-Sluchyk, Rоksolyana. "СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНОЇ ЕТИКИ МАЙБУТНІХ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ В УНІВЕРСИТЕТАХ." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 20 (September 30, 2019): 93–96. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.93-96.

Full text

Abstract:

У статті автор розкрив сутність дефініції «принцип». Визначив та детально обґрунтував роль сучасних принципів у формуванні професійної етики майбутніх соціальних працівників в університетах, які стали підґрунтям розроблення педагогічної системи професійної підготовки фахівців. У дослідженні виокремлено специфічні принципи: професійно-аксіологічної спрямованості; єдності теорії професійної етики та моральної практики (фахової моральності); системності формування професійної етики; міждисциплінарністі у формуванні професійної етики; єдності моральної свідомості й моральної діяльності; комплементарності; інтеграції і взаємовпливу етичного та професійного знання; проектування особистісної траєкторії формування; морально-етичної рефлексивної спрямованості процесу навчання студентів спеціальності «Соціальна робота»; морального вибору; фасилітації; академічної доброчесності. Розглянуто загальнодидактичні принципи діяльності університетів: об’єктивності, зв’язку теорії з практикою, систематичності, наочності й різноманітності методів, міцності засвоєння знань, умінь і навичок. Також у роботі проаналізовано загальнопедагогічні принципи: гуманізації та демократизації, науковості, наступності і послідовності, безперервності, динамічності, особистої активності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Я. О. Берназюк. "ОСОБЛИВОСТІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЄДНОСТІ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ТА ВІДСТУПУ ВІД ПРАВОВИХ ПОЗИЦІЙ ВЕРХОВНОГО СУДУ (НА ПРИКЛАДІ ВИРІШЕННЯ ПУБЛІЧНО-ПРАВОВИХ СПОРІВ)." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 2, no. 90 (August 26, 2020): 77–89. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.90.77-89.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються теоретико-правові питання забезпечення єдності судової практики та порядку відступу від правових позицій, сформованих у постановах Верховного Суду, на прикладі вирішення публічно-правових спорів. На підставі аналізу міжнародних та національних правових актів визначено місце єдності судової практики в системі засадничих міжнародних та конституційних принципів. Обґрунтовано, що принцип єдності судової практики не є абсолютним; досліджено поняття та значення відступу від правових позицій. Систематизовано підстави відступу від правових позицій на основі аналізу судової практики вирішення публічно-правових спорів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

ЄФИМЕНКО, Микола, and Володимир БЄСЄДА. "ПРИНЦИПИ КОРЕКЦІЇ ПОРУШЕНЬ ПОСТАВИ В ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ ІЗ ЗАТРИМКОЮ ПСИХОМОТОРНОГО РОЗВИТКУ." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 2, no. 2 (2020): 159–72. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2020-1-2-159-172.

Full text

Abstract:

В умовах сучасного розвитку суспільства неухильно зростає кількість дітей з відхиленнями в здоров’ї, де порушення нервової системи та опорно-рухового апарату дітей раннього та дошкільного віку займають провідні позиції. Ураховуючи це, корекція рухової сфери цієї категорії дітей є першочерговим завданням, що сприяє перспективі їх подальшої соціалізації. Численні фахівці (П. Лесгафт, К. Ушинський, Є. Покровський, І. Сєчєнов, М. Бернштейн, О. Запорожець, Е. Степаненкова, О. Дубогай, Т. Круцевич; Т. Осадченко, А. Семенов, В. Ткаченко; Л. Шапкова, О. Штеренгерц, Н. Гросс, О. Юречко, С. Бубновський, В. Єпіфанов, В. Євмінов, С. Євсєєв, М. Єфименко, О. Каптєлін, В. Качесов) привертали увагу до розробки основи теорії та методики, від яких залежить ефективність процесу фізичного розвитку, профілактики та корекції рухових порушень дитини. Незважаючи на досить потужний науковий фундамент методології корекції фізичного розвитку та рухової реабілітації дітей і дорослих, ми не знайшли системних розробок цього напряму відносно дітей раннього віку з порушеннями постави. Зрозуміло, що в основу вдосконалення їхньої моторної сфери необхідно покласти вже відомі широкому загалу фахівців універсальні принципи, але при цьому додаткової розробки потребують вельми специфічні принципи саме рухової корекції викривлень хребетного стовбура в дітей перших трьох років життя. Це й обумовлює актуальність нашого дослідження. Мета дослідження полягала у виявленні і/або сформулюванні універсальних та спеціальних принципів корекції порушень постави в дітей раннього віку з затримкою психомоторного розвитку. Узагальнюючи наявні в літературних джерелах дані, а також орієнтуючись на добутий протягом багатьох років практичної діяльності особистий досвід, нами попередньо було сформовано два блоки принципів корекції постави у дітей – універсальні (принцип взаємодії двох систем: субсистеми «Дитина» і мегасистеми «Всесвіт», принцип медичної педагогіки, принцип комплексності та інтегративності, принцип коморбідності ‒ поліморбідності, принцип ранньої адекватної допомоги, принцип диференціації та індивідуалізації, принцип удосконалення життєвих навичок (соціальної адаптації), принцип абілітаційної та корекційно-компенсуючої спрямованості навчання і виховання, принцип театралізації корекційного процесу) і спеціальні (принцип єдності (цілісності) опорно-рухового апарату, філогенетичний принцип розвитку моторної сфери дитини, принцип гіперкорекції, принцип пружинного маятника, принцип «спіралі», принцип тенсегріті). Ключові слова: принципи, діти раннього віку, постава, корекція, затримка психомоторного розвитку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Iyevlyev, Oleksandr. "РЕАЛІЗАЦІЯ ДИДАКТИЧНИХ ПРИНЦИПІВ У ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ ПРОФЕСІЙНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ МОБІЛЬНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВИКЛАДАЧА." Mountain School of Ukrainian Carpaty, no. 20 (September 30, 2019): 97–101. http://dx.doi.org/10.15330/msuc.2019.20.97-101.

Full text

Abstract:

Підготовка педагогів є важливим завданням системи освіти України. Одним із шляхів його вирішення є підготовка майбутніх викладачів в умовах магістратури закладу вищої освіти. Успішність професійної діяльності цих викладачів визначає високий рівень їх професійно-педагогічної мобільності. Формування професійно-педагогічної мобільності вимагає реалізації відповідних дидактичних принципів. Відомо, що принципи навчання виконують регулятивну функцію з погляду моделювання дидактичних теорій і способів регулювання практики освітнього процесу. Як свідчить результати проведеного дослідження, в залежності від типу складової професійно-педагогічної мобільності слід використовувати відповідні дидактичні принципи. Так, для формування діяльнісної складової професійної мобільності доцільно використовувати такі загальнодидактичні принципи: доступності; ґрунтовності; систематичності та послідовності. До специфічних принципів навчання для цієї складової слід віднести принципи безперервності освіти та модульності змісту навчання. При формуванні особистісної складової професійної мобільності доцільно використовувати такі загальнодидактичні принципи: свідомості навчання; активності й самостійності; єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання. До специфічних принципів навчання для цієї складової слід віднести принципи гуманізації освіти та акмеологічності. Частина дидактичних принципів може бути однаково ефективно використана для формування обох складових професійно-педагогічної мобільності, зокрема загальнодидактичний принцип наочності та, з певними застереженнями, специфічні принципи мобільності й коеволюції. Подальші дослідження варто присвятити обґрунтуванню моделі формування професійно-педагогічної мобільності майбутнього викладача в умовах магістратури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Ковальський, В. "Принцип єдності історичного і логічного у сучасних правових реаліях." Юридична Україна, no. 10 (142) (2014): 4–7.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Алєксєєв, О. О. "ЗАГАЛЬНИЙ ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНИЙ АНАЛІЗ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРИНЦИПІВ ФОРМУВАННЯ ВАЛЕОЛОГІЧНОГО СВІТОГЛЯДУ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Pedagogical Sciences: Theory and Practice, no. 3 (January 10, 2022): 47–53. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2021-3-06.

Full text

Abstract:

У статті обґрунтовано актуальність необхідності формування валеологінчого світогляду майбутніх учителів фізичної культури. Проаналізовано зміст наукової категорії «світогляд». Конкретизовано, що філософи під світоглядом розуміють узагальнену систему поглядів людини на світ, на місце окремих явищ і самої себе в ньому, розуміння та емоційну оцінку людиною сенсу її діяльності й долі людства; психологи – психічне утворення, яке підводить особистість до розуміння свого місця у світі, визначеності та впевненості в житті, завдяки чому людина зміцнює свої мотиви; педагоги – усвідомлення людиною довкілля, свого місця в ньому, свого ставлення до цього світу й до самої себе, своїх намірів стосовно світу; знання людини про світ, оцінку його й самої себе. На основі історико-ретроспективного аналізу проблеми конкретизації педагогічних принципів формування того чи іншого досліджуваного феномену встановлено, що: в історії педагогіки є низка класифікацій педагогічних принципів, які запропоновані різними вченими; наявні класифікації істотно відрізняються між собою, що пояснюється відмінністю історичних умов, за яких розвивалася вища школа, методологічних основ, на яких будувалися принципи навчання. Орієнтуючими векторами виокремлення конкретних педагогічних принципів у різні історичні періоди розвитку педагогічної науки були мета і завдання, закономірності освітнього процесу підготовки майбутніх фахівців. Установлено, що система валеологізації професійної освіти базується на основних педагогічних принципах, які перебувають в ієрархічній взаємозалежності і водночас можуть слугувати базовими для виведення все нових похідних засад. У межах вибраної проблематики проаналізовано різні класифікації педагогічних принципів, на які опиралися науковці, котрі присвятили свої наукові доробки питанню валеологічного виховання та навчання студентів. Виокремлено та теоретично обґрунтовано педагогічні принципи формування валеологічного світогляду студентів, до яких віднесено: принцип природовідповідності, пізнання, єдності фізичного і розумового розвитку, демократизації, гуманізації, культуровідповідності, народності тощо.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

ПУХТЕЦЬКА, АЛЛА. "Принцип рівності перед адміністрацією та шляхи його впровадження у національній доктрині та правозастосовній практиці." Право України, no. 2019/07 (2019): 218. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-07-218.

Full text

Abstract:

Принцип рівності перед адміністрацією в Україні досі не отримав ані фіксації в Конституції України, ані став самостійною вимогою актів національного законодавства. Проте його визнання як базового в європейському адміністративному праві диктує обов’язковість впровадження означеного принципу в національній галузі адміністративного права та забезпечення дотримання у вітчизняній правозастосовній практиці. Стверджується, що лише частина фундаментальних (базових) принципів адміністративного права в європейському розумінні закріплені у національній доктрині та правозастосовній практиці. Одним із найважливіших принципів галузі адміністративного права України має стати принцип рівності перед адміністрацією, що визнається багатьма європейськими вченими та дослідниками як необхідна передумова та вимога до діяльності органів європейської адміністрації усіх рівнів. Метою статті є розгляд змісту, значення, вимог принципу рівності перед адміністрацією як фундаментального (базового) принципу адміністративного права в європейському адміністративному праві з метою невідкладного впровадження в українській доктрині та правозастосовній практиці як невід’ємного елемента системи принципів адміністративного права. Завдання полягає у характеристиці змісту та основних вимог принципу рівності перед адміністрацією, його значення та доцільності впровадження в Україні для комплексного розвитку вітчизняної доктрини та правозастосовної практики на основі європейських принципів, презумпцій, аксіом адміністративної діяльності; з’ясуванні співвідношення загальноправового принципу рівності та його галузевого прояву в європейському адміністративному праві як вимоги рівності перед адміністрацією; формулюванні пропозицій та рекомендацій щодо впровадження базових принципів адміністративного права в національній доктрині, правозастосовній практиці. Методологічну основу дослідження становить система загальнонаукових і прикладних методів дослідження, особлива увага приділена застосуванню діалектичного методу пізнання, метафізичному, системному методам, структурно-функціональному аналізу, правовому моделюванню та порівняльно-правовому аналізу. Авторка стверджує, що необхідно забезпечити науково-методологічну розробку та вироблення пропозицій щодо ревізії Конституції України в частині закріплення змісту й ієрархії базових принципів адміністративного права, що є необхідним в умовах поглиблення європейської інтеграції та забезпечення сумісності адміністративно-правового регулювання як в основній складовій предмета адміністративного права – організації та діяльності адміністрації, так і в пріоритетних сферах реалізації функцій виконавчої влади, що традиційно вітчизняною наукою віднесені до особливої частини адміністративного права. Зроблено висновок про те, що доктринальна розробка та запровадження в Конституції України, системі адміністративного законодавства України базових принципів адміністративного права, розроблених та впроваджених у країнах Євро пейського Союзу, – необхідна передумова транскордонної взаємодії вітчизняної адміністрації з європейською адміністрацією в умовах Європейського адміністративного простору. Зміст принципів адміністративного права повинен бути оновлений з урахуванням аксіологічних, методологічних підходів до визначення їхнього змісту, значення, місця в ієрархії правових принципів, сформованих європейською цивілізацією для забезпечення необхідної єдності адміністративно-правового регулювання.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Кутова, І. Е. "Принцип єдності в законодавчому регулюванні засад державної служби в Україні." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ, no. 2 (2007): 90–99.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

GORBATENKO, Liudmyla. "АСОЦІАТИВНО-ОБРАЗНИЙ ЖИВОПИС ЯК САМОБУТНІЙ НАПРЯМ НЕФІГУРАТИВНОГО ОБРАЗОТВОРЧОГО МИСТЕЦТВА." ART-platFORM 3, no. 1 (May 27, 2021): 361–70. http://dx.doi.org/10.51209/platform.1.3.2021.361-370.

Full text

Abstract:

Стаття є спробою визначення нового напрямку абстрактного живопису ХХI ст. із метою виявлення характерних особливостей у виконанні і сприйнятті асоціативно-образних колірних композицій. У ході роботи розглянуто основні етапи становлення та розвитку асоціативно-образного живопису. Проведено порівняльний аналіз асоціативно-образних колірних композицій і творів мистецтва оп-арту, які спираються на особливості візуального сприйняття. Порівняльний аналіз цих напрямів виявляє принципові відмінності, що полягають у відсутності у творах оп-арту художнього образу в гонитві за спецефектами ілюзорного сприйняття. Мистецтво оп-арту навмисно руйнує цілісність сприйняття дійсності, порушуючи психічну рівновагу глядача, в той час як асоціативно-образний живопис створює єдність образу, використовуючи універсальні закони всесвіту. Асоціативний художній образ створюється завдяки закономірній взаємодії двох енергетичних потоків, які символізують предмет - фон на рівні підсвідомості. Розвиток кольору може йти або в бік висвітлення, або в бік затемнення. Семантично перехід кольору в білий або чорний знаменує смерть кольору, повернення до витоків. Вихід за межі кольору означає в разі білого – перехід до вічного буття, а в разі чорного – до вічного небуття. При розробці художнього образу в асоціативно-образних композиціях використовуються рух кольору до ахроматики відповідно до задуму твору. У результаті дослідження визначено закономірності створення асоціативно-образних колірних композицій як самостійних творів нефігуративного мистецтва, які будуються за універсальними законами гармонії, де дотримуються принцип дискретності, принцип безперервності, принцип полярності, принцип ритму, принцип «золотого перетину», принцип ієрархії, принцип єдності та цілісності. У підсумку, всі задіяні при побудові асоціативно-образних колірних композицій принципи та закономірності працюють на створення самобутнього асоціативного художнього образу. Асоціативно образні колірні композиції можуть успішно використовуватися в різних галузях дизайну й існувати як самостійні художні твори. Таким чином, асоціативно-образний живопис можна розглядати як самостійний напрям нефігуративного образотворчого мистецтва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Чаговець, А. І. "МЕТОДИЧНА РОБОТА В ЗАКЛАДАХ ДОШКІЛЬНОЇ ОСВІТИ ЯК ФОРМА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ДОШКІЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ." Теорія та методика навчання та виховання, no. 48 (2020): 155–63. http://dx.doi.org/10.34142/23128046.2020.48.14.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано особливості організації методичної роботи в закладах дошкільної освіти як форми підвищення кваліфікації кадрів дошкільного профілю. З’ясовано, що вивченням окремих питань організації методичної роботи в різних закладах освіти займалися Ю. Калугіна, М. Костенко, О. Кучерявий, І. Наумченко, Л. Рувінський, Т. Степанова, Т. Тихонова, П. Харченко та ін. Мета статті полягає в характеристиці методичної роботи в закладах дошкільної освіти як однієї із дієвих форм підвищення кваліфікації дошкільних працівників. На основі аналізу науково-педагогічних джерел установлено, що під методичною роботою в закладах дошкільної освіти фахівці розуміють цілісну систему, засновану на досягненнях сучасної науки та передового педагогічного досвіду, спрямовану на підвищення кваліфікації й професійної майстерності кожного вихователя. Основним центром організації методичної роботи в ЗДО виступають методичні кабінети. До основних принципів реалізації методичної роботи як форми підвищення кваліфікації дошкільних кадрів можна віднести: принцип демократизму та гуманізму; системного підходу до діяльності закладів дошкільної освіти; рівність умов для кожного працівника стосовно реалізації його творчого й інтелектуального потенціалу; принцип безперервності професійного зростання; принцип науковості та гнучкості організації методичної роботи з дошкільними працівниками; принцип зв’язку з життям, практикою ЗДО; принцип єдності та взаємозв’язку всіх складових та напрямів підвищення кваліфікації дошкільних працівників; принцип створення сприятливих умов для організації дієвої методичної роботи, проведення творчих пошуків вихователів. Установлено, що ефективність методичної роботи в закладі дошкільної освіти як форми підвищення кваліфікації педагогічних працівників залежить від рівня науково-методичного супроводу освітнього процесу, від чіткого управління зазначеною роботою. Методична робота у ЗДО як форма підвищення кваліфікації педагогів-вихователів спрямована, насамперед, на поглиблення раніше набутих знань, упровадження в освітньо-виховний процес перспективного досвіду, інформування педагогів-вихователів про сучасні педагогічні технології, надання їм практичної допомоги, створення відповідних умов для вдосконалення фахової освіти і кваліфікації персоналу. Основними напрямами методичної роботи фахівці визначили організаційно-методичний і екпериментально-методичний. Зміст методичної роботи включає як загальнокультурну складову вихователя, так і його дидактичну, психологічну, методичну, виховну, етичну і технічну підготовку.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Кравченко, Оксана. "КАНІСТЕРАПІЯ ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ НАПРЯМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ РЕАБІЛІТАЦІЇ." Інноватика у вихованні 1, no. 13 (June 15, 2021): 28–38. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i13.327.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено зарубіжний і вітчизняний накопичений досвід впровадження методу каністерапії з дітьми та молоддю з особливими освітніми потребами. Запропоновано визначення реабілітації дітей з ООП за допомогою каністерапії – як процес і систему психологічних, педагогічних заходів, спрямованих на відновлення та розвиток альтернативних фізичних або психічних функцій, усунення, а також повну компенсацію обмежень життєдіяльності, викликаних порушенням здоров'я опосередковано з допомогою взаємодії з собакою, розширюючи тим самим комунікативне поле взаємодії з оточуючим світом. Ця система заходів, що включає соціальну, психологічну і профілактичну компоненту і орієнтована на адаптивну і реабілітаційну роботу з дітьми з ООП. Принципами організації каністерапії як засобу соціально-психологічної реабілітації в умовах закладу освіти та у роботі з сім’єю дитини є: принцип партнерства, принцип різнобічності зусиль, принцип єдності психосоціальних і біологічних методів впливу. Співпраця дитини з собакою виконує ряд функцій: мотивуюча, комунікативна, розслаблююча, навчаюча, пізнавальна, когнітивно-допоміжна, психотерапевтична, ресурсна.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Bordonyuk, Vladimir Ivanovich. "ПРИНЦИПИ ФОРМУВАННЯ ЦИКЛУ У ПРЕЛЮДІЯХ ОР. 67 І ОР. 74 О. СКРЯБІНА." Музичне мистецтво і культура 2, no. 32 (January 11, 2022): 229–37. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2021-32-2-18.

Full text

Abstract:

Мета роботи – виявлення сутнісних ознак музичного інструментального-фортепіанного символізму і його проявів у жанрі прелюдії в пізніх творах О. Скрябіна: прелюдіях ор. 67 і ор. 74, а також розгляд особливостей циклізації у вищевказаних творах. Методологія дослідження. Методологічною основою дослідження виступають позиції інтонаційного підходу школи Б. Асафьєва, кориговані напрацюваннями польського музикознавства в особі Р. Інгардена, З. Лісси. Використано жанрово-стильовий і аналітичний методи, що дозволяють досліджувати жанрові якості композиції та принцип будови тематизму творів О. Скрябіна, який виявляє нерозривну єдність гармонії та мелодії. Наукова новизна роботи визначена її аналітичним ракурсом, що дозволяє визначити особливості прояву естетико-стильових настанов пізньої творчості О. Скрябіна, а також виявити жанрові принципи формування циклу на прикладі аналізу прелюдій ор. 67 і ор. 74. Висновки. Мінімальний цикл прелюдій ор. 67, що складається із двох мініатюр з ідентичною структурою (репризна тричастинність із розвивальною серединою), нагадує двочастинність ранньої сонати-сюїти, у якій перша частина викладається у вокальній фактурі та потім змінюється інструментально-танцювальною транскрипцією цього ж матеріалу у другій (за принципом «варіації на структуру»). Принципово нову якість з’єднуваності виявляє структура циклу прелюдій ор. 74. Його п’ятичастинність, образно-жанрові складники, відзначені авторськими ремарками, відтворюють цикл кантати-меси. Визначено принцип єдності гармонії і мелодії в тематизмі прелюдій. Водночас стрижнева значущість «прометеєвого» акорду для звукоорганізації циклу поєднується з тонікальною автономією окремих прелюдій. Прелюдії О. Скрябіна пізніх опусів створюють виходи на нові рубежі жанрових якостей композиції, дозволяють виявити «позаскрябінівську» стилістику як символ нової інструктивності – у мисленнєвих акціях музикантів загалом. Новий підхід до циклізації п’єс утворює складні з’єднання смислового порядку, помножені скрябінівським авторським переосмисленням закладеної в них символіки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Возняк, Степан. "ТОТОЖНІСТЬ МИСЛЕННЯ ТА БУТТЯ ЯК ФУНДАМЕНТ ТОТАЛЬНОСТІ ФІЛОСОФІЇ ГЕҐЕЛЯ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 26–33. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.4.

Full text

Abstract:

Мета роботи полягає в демонстрації та інтерпретації принципу тотожності мислення та буття як фундаментальної передумови для цілісного осмислення філософії Геґеля як граничної події класичної європейської філософії. Методологічні засади. Специфіка дослідження вимагає застосу- вання класичної історико-філософської методології. У дослідженні задіяно методи текстологічного, понятійного й логіко-структурного аналізу. Вихідною методологічною засадою є діалектичний прин- цип єдності історичного та логічного. Наукова новизна. У статті доводиться необхідність пошуку принципово нового, інтегрального й цілісного підходу до розуміння філософії Геґеля. Це викликано недостатністю наявних підходів, котрі випускають з уваги принципову єдність логіки й теоретичної системи у філософії Геґеля. Це призводить до вельми широкого спектру необґрунтованих звинувачень Геґеля в надмірній універсалізації своєї філософії. Автор демонструє унікальність і специфічність діалектичної логіки як єдності логіки, теорії та методу. Завдяки цій унікальності діалектика постає ланкою, що дає змогу інтерпретувати онтологічні засади гегелівської філософії через принцип тотожності мислення й буття. Висновки. Здійснене дослідження дає змогу зробити висновок, що унікальна всеохопність і тотальність філософії Геґеля не є деякою суб’єктивною амбіцією автора, що претендує на вираження остаточної істини. Натомість покладення в основу розуміння філософії Геґеля принципу тотожності мислення й буття вписує гегелівський філософський проект у загальну історію розвитку європейської філософії. Також це дає змогу інтерпретувати філософію Геґеля як фінальну реалізацію внутрішніх імпульсів європейської філософії та фундаментальну філософську подію, котра дотепер має кардинальний вплив на будь-які сучасні філософські парадигми. У рамках таких висновків актуалізується питання, якою мірою гегелівська філософія може постати проясню- вальним наративом для сучасної антропологічної ситуації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Zaverukha, Olha. "ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНО-ГЕНЕТИЧНИЙ МЕТОД ЯК ЕФЕКТИВНИЙ ЗАСІБ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ ПСИХОКОРЕКЦІЇ ПІДЛІТКОВОЇ АДИКЦІЇ." Вісник Прикарпатського університету: філософські і психологічні науки 1, no. 22 (September 18, 2019): 11–18. http://dx.doi.org/10.15330/vpufpn.22.11-18.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена розкриттю сутності експерментально-генетичного методу та його імплементації в дослідження проблеми психокорекції підліткової адикції. Автор розкриває історичний шлях становлення цього методу та наводить приклади застосування у працях вітчизняних науковців. Стверджує, що змістовною основою технології методу є принцип єдності експериментального та генетичного напрямків розвитку, які забезпечують перебіг дослідження у максимально природних умовах перебування людини, а також можливість створення відповідного простору реалізації нею безлічі варіантів моделювання особистісного розвитку та існування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Смичок, Є. М. "Презумпція правомірності рішень платника податків у практиці адміністративних судів." Прикарпатський юридичний вісник, no. 3(32) (October 16, 2020): 54–58. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i3(32).603.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено детальному аналізу правової природи презумпції правомірності рішень платника податків як одного з вихідних положень податкового законодавства, змістовні аспекти якого розвивалися в межах судової практики. Так, автором було сконцентровано увагу на специфічних рисах презумпції правомірності рішень платників податків. Відповідні риси встановлюються на основі дослідження, серед іншого, практики Європейського суду з прав людини та Європейської комісії за демократію через право (Венеціанська комісія). Як дослідницьке завдання автором визначено специфіку взаємозв'язків судової доктрини презумпції правомірності рішень платника податків з іншими судовими доктринами, а саме: доктриною ділової мети, доктриною добросовісності платника податків тощо. Проведено розмежування судової доктрини презумпції правомірності рішень платника податків від доктрини добросовісності платника податків. Зазначено, що презумпція правомірності рішень покликана забезпечити правову визначеність у податковому правозастосуванні, саме тоді, коли закон передбачає неоднозначне трактування прав і обов'язків учасників податкових відносин. У статті проаналізовано актуальну судову практику, у рамках якої сформовано основні концептуальні вимоги даного презумптивного положення податкового законодавства. Встановлено, що суди розглядають презумпцію правомірності рішень платника податків як спеціальне правило, яке встановлює вимогу, відповідно до якої суб'єкти правозастосування повинні трактувати всі нормативно обумовлені сумніви на користь платника податків. Підкреслюється, що саме презумпція правомірності рішень перебуває в нерозривній єдності з вимогами принципу правової визначеності. Сам принцип правової визначеності є елементом принципу верховенства права. Саме дане вихідне положення забезпечує прогно-зованість правозастосовної практики. Принцип-пре-зумпція правомірності рішення платника податків є специфічним інструментом (техніко-юридичний прийом), який дозволяє забезпечити реалізацію інтересів платника податків у разі фактичної невизначеності алгоритмів правозастосування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Савицька, В. "Досвід окремих країн пострадянського простору щодо використання поняття «завідомість» у загальних частинах кримінальних кодексів." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 350–56. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1644.

Full text

Abstract:

У статті в межах підготовки дисертації за темою: «Поняття завідомості за кримінальним правом України» узагальнено досвід окремих країн пострадянського простору щодо використання поняття «завідомість» у загальних частинах кримінальних кодексів. Встановлено, що в КК Грузії ознака завідомості здебільшого вживається в єдиному значенні (повне усвідомлення суб'єктом злочину відповідних об'єктивних ознак), втім, нами зафіксовано і кілька випадків відхилення від цього значення, що свідчить про порушення принципу єдності юридичної термінології. Загалом у КК Грузії ознака завідо-мості стосується ознак характеристики потерпілого від злочину (зазвичай віку та стану). Втім, у цьому питанні виявлена певна непослідовність в нормах, які передбачають одразу декілька спеціальних потерпілих (наприклад, завідомість стосується потерпілої від кримінального правопорушення - вагітної жінки - та не поширюється на неповнолітнього). На відміну від КК України та розглянутого вище закону про кримінальну відповідальність Азербайджанської Республіки, законодавець Республіки Білорусь на законодавчому рівні закріпив визначення цієї ознаки, що, без сумніву, є вагомою перевагою цього нормативно-правового акта. У КК Республіки Білорусь, як і в КК Азербайджанської Республіки також зустрічається поняття завідомо незаконного (ст. 40 КК Азербайджанської Республіки) та завідомо злочинного наказів (ст. 117 КК Азербайджанської Республіки). Таке рішення законодавця певною мірою порушує принцип єдності юридичної термінології, через що, на нашу думку, доцільним було б обрати єдиний термін (наприклад, «незаконний», адже він має більш широке значення). У КК Республіки Білорусь ознака завідомості досить поширена. Суттєвою перевагою КК Республіки Білорусь є наявність законодавчого визначення поняття завідомості. Здебільшого у нормах цього законодавчого акта завідомість використовується саме в цьому значенні та стосується таких ознак, як суспільно небезпечне діяння, предмет злочину або потерпіла від злочину особа.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Попова, Н. М. "Принцип єдності свідомості й діяльності та його відображення у взаємодії концептуальної й мовної картин світу." Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики, Вип. 24 (2013): 341–49.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Ільїн, Ілля. "КОІНСИДЕНТОЛОГІЯ ЙОЕЛЯ РЕГЕВА ТА СУЧАСНА МАТЕРІАЛІСТИЧНА ФІЛОСОФІЯ." Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», no. 43 (November 29, 2021): 39–48. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.43.6.

Full text

Abstract:

Метою статті є визначення логіки й місця вчення ізраїльського філософа Йое- ля Регева під назвою «коінсидентологія» в контексті сучасної матеріалістичної філософії (Бру- но Латур, Квентін Мейясу, Ґрем Гарман, Мануель Деланда, акселераціоністи). Методологічними засадами дослідження стали історико-філософська компаративістика, аналіз і синтез, узагаль- нення. Наукова новизна. Сучасна філософія в особі нових матеріалістів загрузла в антиноміях: об’єктивна реальність існує тут і раз і з необхідністю або ж потенційна, невичерпна й контин- гентна, пізнавана або непізнавана, речі конституйовані відносинами або ж внутрішніми якостя- ми, капіталізм функціонує за допомогою технологічного детермінізму або соціального детермінізму, існує загальна онтологія об’єктивної реальності (усі об’єкти суть «х») або партикулярна онтологія об’єктивної реальності («усі об’єкти» є унікальними, сингулярними). Йоель Регев у вченні під назвою «коінсидентологія» намагається розв’язати ці антиномії, реанімуючи в суто метамодерністському дусі спінозівську теорію субстанції (єдність у відмінності) й діалектико-матеріалістичну філософію (привласнення та відчуження, наближення й віддалення атрибутів субстанції). Висновки. Сучасні матеріалістичні філософи вважають один принцип, одну сторону, один атрибут, одну категорію реальності принципом, згідно з яким інша сторона тощо виключається, виноситься за дужки або розуміється як недосяжні Благо, Істина, Надлишок. Якраз у цьому полягає небезпека, на думку Й. Реге- ва, оскільки такі мислителі атрибутів не мислять субстанційно, пріоритизують один із атрибутів, принцип розділеності, тоді як головний принцип субстанції Й. Регев позначає як утримання-разом- розділеного, а відчуження атрибутів – як Іманентне Неможливе. Сучасні філософи здійснюють битву атрибутів, створюючи різні версії Іманентно Неможливого, або даності неданого, уважа- ють неосновний атрибут недостойним, ідеальним, що дає можливість перебільшення значущості основного атрибута: необхідність виявляється жертвою контингентного, відношення – якості, людина – технології, людське – нелюдського й vice versa. Замість розуміння внутрішнього поділу єдиної субстанції, виходить битва трагічно розділених атрибутів. Суть коінсидентальної філософії полягає якраз у тому, щоб побачити справжній конфлікт за пеленою примарних конфліктів, бороть- бу розсварених атрибутів між собою для фіксації єдності, субстанційності, розкрити механізм, що створює тягу до Іманентно Неможливого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Ящук, Інна. "МЕТОДИЧНІ АСПЕКТИ ПРИНЦИПУ ДИТИНОЦЕНТРИЗМУ У ПЕДАГОГІЧНІЙ СИСТЕМІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО." Інноватика у вихованні, no. 10 (November 7, 2019): 111–18. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i10.205.

Full text

Abstract:

У статті схарактеризовані методичні аспекти принципу дитиноцентризму в педагогічній системі В.О.Сухомлинського. Особливості дидактичного аспекту висвітлено з позиції єдності таких педагогічних явищ: викладання як системи діяльності з метою створення умов для навчально-пізнавальної діяльності учнів; учіння як цілеспрямованої, мотивованої, саморегулюючої, перетворюючої діяльності з оволодіння, перетворення, збереження й застосування системи знань, в результаті якої відбувається розвиток й виховання зростаючої особистості; саморозвиток учасників процесу навчання як активної, послідовної, прогресивної і незворотної зміни соціально-психологічного статусу особистості учня у процесі навчання у зв’язку з його потребою у самоудосконаленні. З’ясовано, що принцип дитиноцентризму в Павлиській школі реалізувався на знанні вчителем особистості кожного учня, мотивації навчання, підтримці його первинного бажання вчитися; формуванні знань необхідних для самореалізації у суспільстві; орієнтації на розвиток індивідуальних особливостей кожної дитини, що сприяють її особистісному зростанню та успішній самореалізації у суспільстві; педагогіці партнерства між усіма учасниками навчально-виховного процесу. Розкрито особливості виховного аспекту принципу дитиноцентризму, що полягають в організації позакласної та самоосвітньої діяльності, спрямованої на гармонійне поєднання інтересів усіх учасників виховного процесу: вихованця, який прагне вільного саморозвитку і збереження своєї індивідуальності; школи, стратегічна мета якої - забезпечення школярів знаннями для успішної їх реалізації у суспільстві; суспільства, зусилля якого спрямовані на моральний саморозвиток особистості; держави, зацікавленої в тому, щоб школярі зростали гідними громадянами своєї країни Розкрито потенціал педагогічної системи В.О.Сухомлинського щодо реалізації принципу дитиноцентризму в освітній процес сучасної школи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Сбітнєва, О. Ф. "РОЗВИТОК ВОКАЛЬНОЇ КУЛЬТУРИ МАЙБУТНІХ ВОКАЛІСТІВ У ПРОЦЕСІ ФАХОВОГО НАВЧАННЯ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, no. 2(Ч.1) (September 28, 2021): 188–96. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_1-188-196.

Full text

Abstract:

У статті досліджується проблема розвитку вокальної культури майбутніх вокалістів у процесі фахової підготовки. Зазначено, що вимоги щодо змісту мистецької освіти зумовлюють необхідність удосконалення підготовки майбутніх вокалістів, розгляду пріоритетних напрямків підвищення його вокальної культури, пошуку оптимальних форм і методів розвитку вокальної культури майбутніх фахівців. Підкреслено, що вокальне мистецтво є найбільш популярним видом музичного мистецтва, де поєднуються музика, спів, слово, поезія і сценічна культура. Художній зміст вокальних творів передається засобами співочого голосу, утворює навколо себе могутнє виховне середовище, безпосередньо впливаючи на всіх учасників художньо-педагогічного процесу. Автор статті зазначає, що огляд історії розвитку вокального мистецтва переконує в тому, що видатних представників різних вокальних шкіл (італійської, французької, російської, німецької та української) поєднують загальні методичні положення та художня спрямованість: глибока щирість і правдивість художнього трактування, уміння розкривати зміст твору, яскрава переконливість. Підкреслено, що вивчення науково-методичної літератури впевнює в важливості проблем, пов’язаних із розвитком вокальної культури майбутніх вокалістів: розвиток технічних навичок вокалістів, питання фізіології співочого процесу, підготовка майбутніх вокалістів до виконавської діяльності тощо. Автор статті зазначає, що ефективність розвитку вокальної та виконавської культури майбутніх вокалістів залежить від спрямованості навчальної роботи на поглиблення процесів сприйняття, уявлення, відтворення, що безпосередньо пов’язано з усіма розумовими операціями студентів, розвитком їхнього мислення в цілому Обґрунтовано, що найбільш важливими вокально-педагогічними принципами формування професійної культури вокаліста можна вважати: музично-художнє виховання співака; розвиток музичного і вокального слуху; індивідуальний підхід в навчанні; наслідування вокальної традиції педагога; процес формування вокальної культури студентів на позиціях доцільності, необхідності, ефективності та успішності; принцип поступовості, послідовності та неперервності; принцип єдності художнього й технічного розвитку; принцип усвідомлення специфіки вокально-методичної діяльності; принцип творчої активності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

МАКСИМЕНКО, Сергій. "ІНФОРМАЦІЙНО-ЕНЕРГЕТИЧНА НУЖДА ЯК ВЛАСТИВІСТЬ ОСОБИСТОСТІ: ДЖЕРЕЛА Й РУШІЙНІ СИЛИ РОЗВИТКУ." Психологічне здоров’я, no. 2 (April 28, 2021): 75–88. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-8.

Full text

Abstract:

Постановка проблеми. Сучасна наука не має метода, який був би адекват- ним щодо наукового дослідження психології особистості як унікальної, неповторної та ціліс- ної системи. Ми вважаємо, що генетико-моделюючий метод відображає ті сутнісні ідеї, які необхідно реалізувати в дослідженні особистості як цілісності, що саморозвивається зав- дяки дії біосоціальної основи – життєвої енергії, яка «опредметилася» в даній особистості. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Складну суперечливу взаємодію біологічного та соціального є сенс розглядати в двох площинах – як фактори, що діють на особистість, і як фактори, які утворюють особистість та забезпечують її існування та розвиток «зсереди- ни». Біологічні та соціальні фактори не існують як окремі, кожний із них являє собою інакше буття другого. Принцип єдності біологічного та соціального відкриває реальну сутнісну при- роду витоків активності особистості. Формулювання мети статті. Мета – проаналізу- вати поняття «особистість» і адекватний метод її дослідження – генетико-моделюючий, описати атрибутивні характеристики життєвої енергії людини. Виклад основного ма- теріалу. Перший принцип генетико-моделюючого метода – принцип аналізу за одиницями, другий принцип -єдності біологічного та соціального, третій принцип – креативності, чет- вертий принцип – рефлексивного релятивізму, п’ятий принцип – єдність експериментальної та генетичної ліній розвитку. Першою атрибутивною змістовою ознакою життєвої енергії (нужди) є її гетерогенність: біологічне й соціальне тут від початку складають суперечливу, але абсолютно нерозривну єдність. Друга атрибутивна змістова характеристика життє- вої енергії (нужди) – здатність до розвитку (саморозвитку). Ця характеристика тісно пов’я- зана з інформаційним аспектом життєвої енергії. Третя атрибутивна ознака життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що її розвиток спрямований і являє собою ортогенез. Чет- верта атрибутивна змістова характеристика життєвої енергії (нужди) – її здатність до породження. Зустріч двох гілок життєвої енергії, втіленої в живих істот різної статі, поро- джує якісно інформаційно та енергетично нову життєву енергію, яка продовжується в існу- ванні нової живої істоти. Цей акт – єдине цілісне «опредмечування» життєвої енергії в жи- вій природі. Якщо ж казати про людину, ми зустрічаємося з «іншою» реальністю: життєва енергія людини може створювати і нову людину, і якісно новий продукт (творчість). П’ята атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) полягає в тому, що вона існує лише в формі втілення народженої нею живої істоти. Жива істота існує одночасно і як структу- ра, і як втілена в ній життєва енергія. Водночас, життєву енергію ми не можемо пізнати іншим шляхом, крім вивчення живої істоти як її прояву. Шоста атрибутивна характеристи- ка життєвої енергії (нужди) – це її афіліативна природа. Істинною формою існування жит- тєвої енергії є любов, яка протистоїть космічній ентропії та визначає рух усіх живих істот (не лише людей) один до одного. І результатом цього руху буде народження нової людини. Сьома атрибутивна характеристика життєвої енергії (нужди) – нескінченність її існуван- ня. Завершеним кінцевим) буде існування організму, особистості як носія життєвої енергії. Але завдяки зустрічі й любові життєва енергія продовжує свої існування і стає нескінченною в часі. Нам здається, що аналіз даної атрибутивної властивості дозволить, крім усього ін- шого, відкрити нові аспекти значення часу в житті. Висновки і перспективи подальших досліджень. У відповідності зі створеною нами оригінальною теоретичною парадигмою, в основі розвитку особистості знаходиться дія життєвої енергії як генетично вихідної оди- ниці людського розвитку та існування. Будучи інформаційно-енергетичним потоком, жит- тєва енергія специфічно з’єднує біологічні та соціальні детермінанти людського існування і являє собою початкову рухову силу саморозвитку особистості як окремої людської істоти. Суперечлива діалектична єдність біологічного та соціального, свідомого та несвідомого, що здійснюється в особистості, породжує найважливіші атрибутивні характеристики остан- ньої. Постійна енергетична напруга життєвої енергії створює реальні умови формування самою особистістю реципрокних механізмів, які, базуючись на потужних соціальних впливах, трансформуються в онтогенезі в біологічні (морфологічні) та психічні структури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

Черкашин, С. В. "НІМЕЦЬКІ НАУКОВО-ДОСЛІДНІ УНІВЕРСИТЕТИ В ПРОЦЕСІ КОНВЕРГЕНЦІЇ СВІТОВОЇ УНІВЕРСИТЕТСЬКОЇ ОСВІТИ." Засоби навчальної та науково-дослідної роботи, no. 51 (2018): 7–19. http://dx.doi.org/10.34142/2312-1548.2018.51.01.

Full text

Abstract:

Автор статті зазначає, що німецький університет як інституція позиціонує себе науково-дослідним закладом вищої освіти, у котрому з початку ХІХ ст. було започатковано принцип свободи і єдності навчання і науки. Проте цей концепт університетської освіти було реалізовано в повному обсязі лише наприкінці ХІХ ст., коли з’явились сприятливі для цього умови. Однак, на думку автора, різке збільшення кількості студентів і масштабів дослідження викликали значний дисбаланс у фінансуванні, в наслідок чого університетська фундаментальна наука відокремилась від освіти. Збереження балансу між університетською наукою і освітою в сучасному інформаційному суспільстві є ще більш складним завданням в умовах хронічного недофінансування цієї сфери з боку держави, через що єдиним можливим шляхом покращення актуального стану університетів є, на думку автора, упровадження в діяльності університетів ринкових стосунків, диверсифікація і горизонтальна стратифікація університетської освіти.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Соколовьска, Ю. В., І. І. Севрук, and Н. Ю. Чупрінова. "Принципи професіоналізму та гендерної рівності в реформуванні силових структур України." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 33–39. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.957.

Full text

Abstract:

У пропонованому дослідженні на основі системного й конкретно-історичного підходів здійснено аналіз наявних у секторі безпеки й оборони України проблем і деструктивних наслідків, що є результатом присутнього у вітчизняному теоретичному дискурсі й військово-професійних практиках розриву в реалізації принципів професіоналізму й гендерної рівності; обґрунтовано необхідність забезпечення нерозривної єдності двох процесів – професіоналізації особового складу й реалізації гендерної політики в реформуванні силових структур України. Під час проведення дослідження було використано такі методи, як філософська рефлексія, аналіз, у тому числі порівняльний, синтез, аналіз документів, моніторинг, спостереження та опитування. Контекстом дослідження є освітній та інформаційний простір сектору безпеки й оборони України. Своєрідність отриманих результатів полягає в такому: 1) Стратегія воєнної безпеки України (2021 р.) у реформуванні національних силових структур називає принцип професіоналізму таким, що визначає та спрямовує різноманітні політики сектору (кадрову, військово-технічну тощо); 2) Отже, реалізація гендерної політики в силових структурах має проходити з урахуванням і в контексті реалізації принципу професіоналізму; 3) Водночас і у вітчизняному науковому дискурсі, й у практиках військово-професійної діяльності натепер наявний певний розрив у реалізації принципів професіоналізму й гендерної рівності, що породжує дисбаланси й деструктивні наслідки в процесах професіоналізації особового складу й реалізації гендерної політики держави; 4) Моніторинг ситуації демонструє наявні в різних силових структурах станом натепер споживацькі установки особового складу, що з урахуванням гендерних аспектів проблеми призводить до нераціонального використання ресурсів системи; 5) Наявні стереотипні уявлення щодо маскулінності професії військового є наслідком недостатньої модернізованості й технологізованості національних силових структур; 6) Недосконалість логістичного забезпечення гальмує процеси професіоналізації та породжує значні проблеми щодо забезпечення гендерної рівності в національних силових структурах. Не обидними є зміни в напрямі використання сучасних технологій та урахування антропоморфних відмінностей військовослужбовців і військовослужбовиць; 7) Необхідним натепер є визнання силовими структурами України соціально-побутових проблем військових як одних із першочергових, а не другорядних; у розв’язанні цих проблем необхідно враховувати вимоги гендерної рівності; 8) Перспективним і необхідним у реформуванні силових структур України є поєднання принципів професіоналізму й гендерної рівності. Проведене дослідження відкриває чисельні перспективи для подальших розвідок науково-теоретичного й науково-практичного спрямування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

Магновcький, І. Й. "ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ СУЧАСНОГО РОЗУМІННЯ КАТЕГОРІЇ «ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЯ»." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 3, no. 95 (September 30, 2021): 27–38. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.95.27-38.

Full text

Abstract:

У статті висвітлено в теоретико-правовому аспекті сучасне розуміння категорії «децентралізація». Охарактеризовано новітні підходи дослідників щодо тлумачення дефініції «децентралізація». Зауважено на відсутності серед науковців єдиної позиції щодо розуміння децентралізації. Указано на складність та комплексність поняття «децентралізація», яке розкривається через його вплив на адміністративно-територіальний устрій держави, систему органів публічної адміністрації, розподіл між ними функцій, повноважень та фінансових ресурсів. Означено мету децентралізації, котра полягає у відтворенні ефективної системи публічного управління державного, регіонального та місцевого рівнів, здатної своєчасно реагувати на потреби та проблеми сучасного суспільства. Наголошено на децентралізації як одній із форм розвитку демократії, що надає змогу (за збереження єдності держави та її інститутів) розширити місцеве самоврядування, активізувати населення для забезпечення власних потреб та інтересів, обмежити сферу впливу держави на суспільство. Децентралізація розглядається як принцип публічного управління і як спосіб організації державної влади.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Заплітна, Ірина Анатоліївна, and Ростислав Мирославович Маркевич. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ." New Ukrainian Law, no. 4 (October 1, 2021): 187–91. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.28.

Full text

Abstract:

У поданій статті приділено увагу з’ясуванню перспективи розвитку вивчення та аналізу питання правового режиму земель житлової та громадської забудови в Україні. Установле- но, що зміст таких відносин характеризується зумовленістю містобудівної документації прав та обов’язків землекористувачів і власників земельних ділянок. Підсумовано, що для земельного права України притаманна чимала кількість наукових робіт, які аналізують певні сторони питання правового режиму земель житлової та громад- ської забудови в Україні. Однак натепер у державі відсутнє ґрунтовне й комплексне вивчен- ня питання. Підіймається проблема юридичної долі земельної ділянки й розташованої на ній будівлі та її приналежності й аналізуються шляхи її розв’язання, такі як: розуміння земельної ділянки й об’єкту нерухомості самостійними об’єктами обороту; ідея єдиного об’єкта неру- хомості; принцип єдності юридичної долі земельної ділянки й розташованих на ній об’єктів нерухомості. Досліджено, що положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України закріплюють принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеного на ній об`єкту нерухомості та є усталеним, а його відмінність із започаткованим у римському приватному праві принципом “superficies solo cedit” полягає в тому, що в його основу покладено слідування землі за об`єктом нерухомості. Авторами надано правову оцінку прийнятого 02 лютого 2021 року Верховною Радою України в другому читанні Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо єдиної правової долі земельної ділянки й розміщеного на ній об’єкта нерухомості)» і зроблено висновок про його неефективність через неможливість реального розв’язання нормами цього закону наявних проблем, оскільки вони також не передбачають автоматич- ності переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі й не захищають нового власника будівлі, тому що не виключають його обов’язкової взаємодії з попереднім власни- ком чи органом місцевого самоврядування. Зроблено висновок про необхідність прийняття дієвих змін до законодавства, які б забез- печили реальну спроможність автоматичного переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Savchenko, Hanna Serhiivna. "ПРИЙОМИ ВТІЛЕННЯ ПЛАСТИЧНОСТІ ЯК «УНІВЕРСАЛІЇ» ОРКЕСТРОВОГО МИСЛЕННЯ І. СТРАВІНСЬКОГО (НА ПРИКЛАДІ «КОНЦЕРТНИХ ТАНЦІВ» ТА «БАЛЕТНИХ СЦЕН»)." Музичне мистецтво і культура 2, no. 31 (May 20, 2021): 148–61. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2020-31-2-12.

Full text

Abstract:

Мета роботи – систематизація оркестрових прийомів реалізації пластичності як однієї з універсалій оркестрового мислення І. Стра- вінського та принципу його оркестрового письма. Методологія дослі- дження. У роботі автор спирається на аналітичний, функціональний, компаративний методи дослідження. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українському музикознавстві оркестрове письмо І. Стра- вінського досліджується в аспекті виявлення якісних характеристик пластичності й технічних прийомів його втілення. Висновки. У статті пластичність трактується як одна з «універсалій» (С. Савенко) ор- кестрового мислення І. Стравінського (разом із багатофігурністю та комбінаторністю), а також як властивість (якісна характеристика) його оркестрового письма. Під пластичністю розуміємо такі властивості оркестрової тканини, які (за Н. Коляденко та А. Шмельковою) активізують синестетичне сприйняття із задіянням візуальних та кінестетичних праобразів: формують виразні відчуття руху (різно- спрямованого), об’єму (різновеликого і різнонаповненого), пластики ліній, різноякісної щільності (згущення-розрідження), відокремленості елементів оркестрової тканини, просторовості. На нашу думку, в ор- кестровій тканині пластичність виявляється в діалектичній єдності протилежностей: вона передбачає одночасно ясність, оформленість, опуклість, гнучкість та «перехідність» (статичність та процесуаль- ність). Як принцип оркестрового письма пластичність взаємодіє із принципами багатофігурності та комбінаторності. Аналіз партитур «Балетних сцен» і «Концертних танців» продемонстрував, що втілення пластичності відбувається завдяки комплексу взаємопов’язаних оркес- трових прийомів: гнучкості тембрових передач фігур; рухливості, рит- мо-мелодійній виразності басу; застосування різнофункціональних фігур (складної конфігурації, різноспрямованого руху, кружляння, обертання, закруглених); фрагментарним дублюванням-підсвіткам, гетерофонному розщепленню ліній фактури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Kotsan, Nataliia, Roman Kotsan, and Anna Sakhniuk. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТУРИЗМУ В РЕГІОНІ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (9) (February 9, 2021): 311–24. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2021-01-311-324.

Full text

Abstract:

У статті узагальнено методи дослідження туристичної сфери, показано вплив удосконалення методології на процес вивчення рівнярозвитку туризму. Констатовано, що сучасна система методів дослідження туризму має багато різних засобів одержання наукового результату. У статті розглянуто основні методи які можна використовувати на практиці для дослідження туризму. До таких методів належать: філософські, загальнонаукові, конкурентонаукові. Показано використання філософських методів, під якими розуміють загальні підходи, категорії та принципи і закони, що показують місце досліджуваного об'єкта в реальному світі (принцип об'єктивності, всезагального зв'язку і залежності, закон єдності та боротьби протилежностей, переходу кількісних показників у якісні, заперечення тощо). Наголошено на необхідності застосування у дослідженнях туризмузагальнонаукових методів‒ такихзасобів і прийомів, що мають універсальний характер застосування (аналіз і синтез, індукція та дедукція, узагальнення й абстрагування, порівняння й аналогія, ідеалізація та формалізація), але потребують урахування особливостей конкретних об'єктів дослідження. Так, у туризмі широко застосовують наукові методи системи географічних наук: спостереження з елементом описовості; історичний; порівняльний; картографічний; аналітико-статистичний; експедиційних досліджень; математичного моделювання; системний. У свою чергу соціальний характер туризму обумовлює використання способів і прийомів, сформованих в інших суспільних науках (балансовий, соціологічних досліджень тощо).Наголошено на доцільності використання конкретно-наукових методів у наукових пошуках, які застосовують в окремих науках. Це, зокрема, метод польових досліджень, картографічний тощо.Також наведено приклади застосування новітніх методів і методик у дослідженні туризму, що пов’язано з розширенням предмета дослідження. Зроблено висновок про те, що сучасна методологія дослідження туризму включає у себе різноманітні методи і різні способи збирання та аналізу інформації. При цьому при вивчені конкретного об’єкта найчастіше використовується не один метод, а сукупність методів і прийомів, що дає можливість досягнути поставленої мети. Наголошено, що удосконалення теоретико-методологічної бази для проведення наукових досліджень у сфері туризму є актуальним завданням.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Дудченко, В. В. "ПРИНЦИПИ ВЗАЄМОДІЇ ОРГАНІВ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ, МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ТА ЮВЕНАЛЬНОЇ ПРЕВЕНЦІЇ У СФЕРІ ЗАПОБІГАННЯ ПРАВОПОРУШЕННЯМ СЕРЕД НЕПОВНОЛІТНІХ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 3(28) (March 23, 2020): 47–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i3(28).356.

Full text

Abstract:

Правове регулювання діяльності владних органів здійснюється на основі відповідних правових принципів. Вони становлять основу системи законодавства, є фундаментальним початком права та створюють основу для правового розвитку як відповідних сфер, так і держави взагалі. Нормативність принципів проявляється в тому, що вони або закріпленні в нормативно-правових актах, або є орієнтиром для удосконалення правової системи та нормативної основи шляхом їх внесення. Взаємодія органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та ювенальної превенції у сфері запобігання правопорушенням серед неповнолітніх – це управлінська взаємодія, яка здійснюється відповідно до певних правових принципів. Вони визначають вихідні положення та теоретичні ідеї, що віддзеркалюють об’єктивні закономірності діяльності органів влади та становлять основу їх діяльності. Принципи є взаємопов’язаними, мають відповідну системність та є універсальними. Їх універсальність проявляється в їх єдності та наявності загальних основ ідейного, смислового змісту права. Система принципів права є певним єдиним об’єктом, складові частини якого взаємозалежать один від одного, при цьому кожен з принципів взаємодіє з іншими та має свої особливості та характеристики. У статті розкрито поняття «принципи», основні їх характеристики. Також у статті запропонований основний їх перелік, який не є вичерпним, проте погляду досягнення максимально значущого результату вони є найбільш важливими. Це принципи верховенства права, законності, єдності цілей та завдань, науковості, гласності та інформованості, демократизму, рівноправності, плановості, системності, взаємної відповідальності, безперервності. Звичайно, проводити поділ принципів на основні та другорядні, більш або менш значущі недоречно, проте відзначити принципи, що дають найбільшу ефективність та щодня використовуються, вважаємо за доцільне. З огляду на специфіку та характерні особливості правових принципів владні органи можуть побудувати роботу так, що її результативність буде максимальною, а кількість злочинів, що скоюють неповнолітні, зменшиться.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

ДУТЧАК, Юрій, and Нікіта ДМИТРИШИН. "ПРИНЦИПИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЯКОСТІ ПРОФЕСІЙНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ МАГІСТРІВ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ З ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 22, no. 3 (January 16, 2021): 67–78. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v22i3.512.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена теоретичному дослідженню основних принципів, що гарантують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури. Зазначено, що педагогічні принципи є одними з основних чинників, що забезпечують досягнення запланованих результатів освітнього процесу. Встановлено, що педагогічні принципи можуть поділятися на групи у залежності від певної ознаки. Відзначено, що забезпечення якості професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури – це сукупність процедур та діяльності, що відповідають вимогам держави і суспільства та мають за мету гарантування й покращення ефективності надання магістрантам освітніх послуг, які передбачають формування їх професійно орієнтованих знань, вмінь та навичок, навчання фізичних вправ, розвиток фізичних здібностей та виховання морально-вольових якостей. Забезпечення якості професійна підготовка майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури ґрунтується на групах принципів: загальнодидактичних, організаційних і фізичного виховання. У групі загальнодидактичних принципів виокремлено: принципи актуальності, відкритості, гуманізації, демократизації, доступності, єдності теорії і практики, інформатизації, інтегрованості, креативності, модульності, неперервності, послідовності, фундаментальності. Принципи варіативності, мотивації, проблемності, поєднання колективних та індивідуальних форм навчання, самонавчання входять до групи організаційних принципів. До групи принципів фізичного виховання включено: принципи безперервності, гармонійного розвитку особистості, зв’язку з життєдіяльністю та/або з трудовою діяльністю, доступності та індивідуалізації, оздоровчої спрямованості, систематичності. Охарактеризовані означені принципи, що забезпечують якість професійної підготовки майбутніх магістрів середньої освіти з фізичної культури.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Tellis, S. A. "Особливості конституційного статусу Президента Угорщини." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 58–65. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.07.

Full text

Abstract:

Метою статті є аналіз механізмів взаємодії Президента Угорщини з Урядом та Парламентом, які закріплено в Конституції Угорщини та інших нормативно-правових документах. Наукова новизна полягає у визначенні особливостей конституційного статусу Президента Угорщини, його місця та ролі в системі державної влади, а також вивчення можливості використання позитивного досвіду для розвитку української державності. Висновки. Загальний принцип функціонування інституту президентства в системі державної влади Республіки Угорщина полягає в тому, що інститут президента є нейтральною владою поза трьох гілок влади. Роль Президента Угорщини як політичної противаги полягає не в тому, щоб приймати рішення, а в тому, щоб привернути увагу до обставин, таким чином протидіючи гілкам влади. Президент не має владних повноважень, згідно з Конституцією він виражає національну єдність і стоїть на охороні демократичного функціонування державного апарату. Виконання функцій «охорони» та «єдності нації» вимагає демонстрації Президентом своїх суб’єктивних цінностей. Президент Республіки виконує інтегративну функцію, що надає голові держави символічну роль у втіленні конституційного ладу цінностей. Державні збори Угорщини є повновладним органом, що обирають Президента та формують політично відповідальний перед ними Уряд. Вирішальна роль Прем’єр-міністра в блоці законодавчої і виконавчої влади надає йому статус особи публічного права, що складає конституційну основу статусного мандата задля визначення загального напрямку державної політики в рамках урядової програми. Досвід Угорщини має важливе значення для забезпечення належного державного функціонування та розвитку України як парламентсько-президентської республіки. Система забезпечення розподілу владних повноважень потребує від української влади ще більшої уваги, ніж в Угорщині. Якщо у наших сусідів мова йде про вже створений лад у цій царині, то в Україні тривають процеси становлення правової держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Дандекар, Дхармеш Діліп. "СВОБОДА ТА ЛЮБОВ ЯК ГОЛОВНІ ЦІННОСТІ ПОЛІТИЧНОГО ЛІДЕРА." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 25 (November 25, 2019): 53–59. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i25.881.

Full text

Abstract:

: З позиції метаантропології в статті аналізуються цінності політичного лідера: цінність безпеки, влади, свободи, любові, єдності свободи і любові. Усвідомлюється цінність безпеки в бутті політичного лідера, що означає життя заради самозбереження і продовження роду. Політик з домінантою цінності безпеки не налаштований на стратегічний розвиток країни, здатний думати лише про тактичні справи. Він живе заради забезпечення фізіологічних потреб та потреби в безпеці. Свобода і любов стають лише засобами його існування, а безпека і влада – вищою метою. Маючи несамостійний, нетворчий світогляд, він не може нести відповідальність за свою країну. Цінність влади в житті політика зазвичай має неусвідомлене бажання суперкопенсувати комплекс неповноцінності. Влада для нього є метою і вищим сенсом життя. Через владу він реалізує свої комплекси і травми. Вищий життєвий принцип для нього – субординація і авторитарність, він робить все, щоб підтримати і зміцнити авторитаризм, що відсторонює його від людей і їх потреб. Цінність свободи в бутті політика обіцяє можливість реалізувати свої цілі і завдання, але дуже часто свобода стає свавіллям, коли політик забуває про відповідальність за свій народ. Також аналізується цінність любові в бутті політика. Вона є необхідною, але недостатньою умовою конструктивності світовідчуття політичного лідера. Зазвичай любов без свободи робить політика жертвою, яка притягує насильство, і носієм цього насильства може стати сам народ. Змальовується аксіологічний портрет конструктивного політичного лідера. В особі політичного лідера адекватність виступає складовою любові, а аутентичність – складовою свободи. Робиться висновок, що об’єднання цінностей свободи і любові в бутті конструктивного політичного лідера, – це не лише прагнення виходу за межі буденності і цілеспрямованість, а й здатність до співчуття і співстраждання. Гармонія першого і другого дає таку цілісність політику, яка робить його діяльність мудрою, послідовною і конструктивною, що позитивно впливає на розвиток соціуму.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Володимирівна, Хижняк Анастасія. "МІСЦЕ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ." Часопис цивілістики, no. 42 (October 6, 2021): 14–17. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i42.429.

Full text

Abstract:

Хижняк Анастасія ВолодимирівнаМІСЦЕ БАНКІВСЬКОЇ ТАЄМНИЦІ В ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХСтаттю присвячено питанням визначення банківської таємниці на основі підходів, запропонованих у чин-ному законодавстві, правозастосовній практиці та юридичній доктрині. Визначено, що банківську таємницю най-частіше визначають як вид інформації, інститут права, принцип банківського права або банківської діяльності,обов’язок банку та його співробітників. На підставі аналізу законодавства й фахової літератури з’ясовано, щосемантичне співвідношення інформації та банківської таємниці ґрунтується на різних підходах, а на позначенняїх співвідношення використовуються лексичні формули «містить банківську таємницю», «є банківською таємни-цею», «становить банківську таємницю», «складає банківську таємницю», «вважається банківською таємницею»тощо.Виокремлено перелік дій, які можуть застосовуватися щодо банківської таємниці, серед яких – зберігання,захист, використання й розкриття, гарантування, правове регулювання та зняття. Доведено, що природа такихдій є різною, що свідчить про відсутність єдності у визначенні категорії «банківська таємниця».Зроблено висновок, що найчастіше банківська таємниця визначається як особливий вид інформації, тобтовідомості, що становлять цінність у юридичному сенсі, – об’єкт права. Зауважено, що більшість даних про особута її фінансові операції існують у реальному світі й поза відносинами з банками, а отже, не мають статусу банків-ської таємниці до отримання таких даних банківською установою. Аргументовано, що такі відомості поза волеювласника не мають і статусу конфіденційної інформації, а отже, не є об’єктами права як такі, що не мають юри-дичної цінності й необхідності в захисті.Доведено, що категорія «банківська таємниця» може розглядатися в цивільно-правовому аспекті; інформація,що відноситься до банківської таємниці, може бути об’єктом цивільних правовідносин, щодо неї можуть виникативзаємні права й обов’язки суб’єктів цивільного права, а відносини щодо набуття та здійснення таких прав таобов’язків регулюються нормами цивільного права як такі, що формуються на договірній основі за умови рівно-сті суб’єктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Карман, В. "Соціальна обумовленість кримінальної відповідальності за посягання на атрибути України як вагомого чинника незалежності." Юридичний вісник, no. 4 (February 5, 2020): 197–203. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i4.991.

Full text

Abstract:

У статті досліджено питання соціальної обумовленості кримінальної відповідальності за посягання на атрибути України та з’ясовано доцільність існування окресленої норми в Особливій частині КК України. Встановлено, що держава змушена застосовувати кримінально-правові заходи впливу до осіб, які вчиняють наругу над державними символами, тому вказане діяння відповідає підставі криміналізації – врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії тим чи іншим формам антисуспільної поведінки та як їх складова наявність матеріальних ресурсів для реалізації кримінально-правової заборони. В даному випадку держава просто зобов’язана знаходити можливості (в тому числі матеріальні ресурси) для застосування даних заходів впливу. Доведена відповідність розглянутого нами діяння всім основним підставам криміналізації (суспільна небезпечність, типовість та достатня розповсюдженість, суспільно небезпечних діянь, необхідність впливу кримінально-правовими заходами, врахування можливостей системи кримінальної юстиції в протидії даній формі антисуспільної поведінки, співрозмірність позитивних та негативних наслідків криміналізації). Констатовано, що діяння у вигляді наруги над державними символами є суспільно небезпечним, типовим та достатньо розповсюдженим, потребує впливу кримінально-правовими заходами (з урахуванням можливостей кримінальної юстиції), а позитивні наслідки його криміналізації переважають негативні. Сама ж криміналізація цього діяння проведена з урахуванням принципів конституційної адекватності, системно-правової несуперечності, процесуальної здійсненності правосуддя, безмежності закону і ненадмірності заборони, домірності санкції й економії репресії, принципу визначеності і єдності термінології та не супере чить принципу міжнародно-правової необхідності і допустимості. Все це доводить, що досліджуване діяння повністю відповідає всім основним підставам та принципам криміналізації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Харченко, А. Л., and М. С. Уткіна. "Щодо електронних послуг в Україні: юридична природа, ознаки та принципи." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1 (July 2, 2021): 80–84. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1.737.

Full text

Abstract:

У статті охарактеризовано доктринальні та нормативні підходи до визначення таких понять, як «послуга» та «електронна послуга». У контексті реформ, що мають місце в Україні, необхідно наголосити на тому, що одним із напрямів діяльності Уряду є створення цифрової держави шляхом цифровізації послуг. Авторами виокремлено основні ознаки реалізації електронних послуг з урахуванням трактування цієї категорії. Зазначено, що, аналізуючи принципи надання електронних послуг, було визначено, що стаття 4 Закону України «Про адміністративні послуги» містить перелік загальних принципів надання електронних послуг. Цей закон варто розглядати у зв’язку із тим, що принципи надання електронних послуг становлять собою сукупність міжгалузевих принципів правової та управлінських сфер. До загальних належать принципи: 1) верховенства права, у тому числі законності та юридичної визначеності; 2) стабільності; 3) рівності перед законом; 4) відкритості та прозорості; 5) оперативності та своєчасності; 6) доступності інформації про надання електронних послуг; 7) захищеності персональних даних; 8) раціональної мінімізації кількості документів та процедурних дій, що вимагаються для отримання електронних послуг; 9) неупередженості та справедливості; 10) доступності та зручності для суб’єктів звернень. Спеціальні принципи надання електронних послуг мають бути спрямовані на досягнення таких фундаментальних цілей, як підтримка балансу між інтересами держави й інтересами скаржників та підвищення довіри таких органів до діяльності адміністративних та державних органів влади. Автори зазначили, що до таких представники наукової спільноти відносять принципи: безперервності, результативності, професійності, відповідальності; єдності, підпорядкованості, територіально-галузевий та зонально-предметний; своєчасності, зручності, доступності, мовчазної згоди.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Сергієнко, Н. "До питання правового статусу державного виконавця." Юридичний вісник, no. 3 (February 4, 2020): 104–9. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i3.950.

Full text

Abstract:

У науковій статті розглянута проблематика правового статусу державного виконавця. Здійснено ана- ліз приписів чинних нормативно-правових актів, які визначають права та обов’язки державних виконавців. Будучи суб’єктом виконавчого процесу, державний виконавець реалізує в цій юрисдикційній діяльності свої процесуальні права та обов’язки. Однак, водночас, державний виконавець є суб’єктом владних повноважень, тому має діяти у відповідності з законом. У цьому ж контексті виявляється законність як один з принципів виконавчого провадження. Своєчасне, повне та неупереджене виконання рішення – завдання державного виконавця в ході виконавчого провадження. У зв’язку з наведеним постає необхідність у розумному розсуді державного виконавця у виконавчому провадженні – можливості обирати, яке право слід реалізовувати для досягнення завдання виконавчого провадження – своєчасного, повного та неупередженого виконання рішення. На думку автора, розумний розсуд це спеціальна прерогатива державного виконавця з одного боку, а з іншого боку – це частина відповідальності державного виконавця. Виконавче провадження здійснюється на певних принципах (див. ст. 2 Закону України «Про вико- навче провадження»). Законність та диспозитивність серед них. На думку автора, законність та диспозитивність як деякі принципи виконавчого провадження не протидіють одне одному, а доповнюють один одного. Вони різні, але вони взаємопосилюючі, існують в специфічній єдності. Вони виявляються і у діяльності державного виконавця. Державний виконавець водночас має діяти виключно на підставі закону (тому що він є суб’єктом владних повноважень), однак, при прийнятті рішень має керуватись і розумним розсудом – не буває однакових життєвих ситуацій, тому й однакової формули як діяти немає. У статті зроблено висновок, що права та обов’язки державного виконавця перебувають в єдності, що є необхідним для примусового виконання рішення. Подальші наукові розробки теми статусу державного виконавця видаються перспективними, оскільки різноманітність наукових думок вдосконалює науку і дає більш повні від- повіді на питання практики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Мартиненко, І. В. "Інституційні форми реалізації принципу єдності влади в Україні." Держава та регіони. Право, no. 4 (2009): 167–71.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

ХОХУЛЯК, В’ЯЧЕСЛАВ. "Рішення Верховного Суду як правова форма забезпечення єдності судової практики розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів." Право України, no. 2020/04 (2020): 164. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-04-164.

Full text

Abstract:

Визначення правової форми забезпечення єдності судової практики, роль і значущість рішень Верховного Суду як ефективного інструменту у забезпеченні єдності судової практики при розгляді справ залишається предметом гострих наукових дискусій та потребує детального і всебічного дослідження. Незважаючи на велику кількість праць, присвячених дослідженню різних аспектів визначення рішень Верховного Суду як правової форми забезпечення єдності судової практики, необхідно констатувати, що у юридичній літературі так і не сформовано усталеного, єдиного підходу до розуміння їх суті і значущості. Метою статті є розкриття значення рішень Верховного Суду як правової форми забезпечення єдності судової практики розгляду окремої категорії справ, а саме – справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів. Встановлено, що забезпечення єдності судової практики як форми реалізації юридичної визначеності – невід’ємного елементу принципу верховенства права є однією з ключових цілей рішень Верховного Суду. Забезпечення єдності судової практики розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов’язкових платежів як складової принципу верховенства права виступає універсальною гарантією захисту публічних і приватних інтересів: з одного боку, її практична реалізація обмежує дискретний розсуд податкових органів, не допускає можливості його переростання в адміністративне свавілля, а з другого – перешкоджає здійсненню приватними особами – платниками податків протиправних діянь і набуття необґрунтованої податкової вигоди. Невизначеність у податковому праві, навпаки, може призвести як до порушень прав і законних інтересів приватних осіб з боку держави, так і до ухилень – свідомих або ненавмисних – від належного виконання платниками податку податкового обов’язку. Впровадження законодавцем нормативної конструкції “допускаються лише ті види касаційних скарг, що передбачені законом” щодо підстав допуску касаційних скарг до розгляду у Верховному Суді загалом є прогресивним кроком, щонадає рішенням Верховного Суду функціональної спроможності набути якостей ефективної правової форми забезпечення єдності судової практики.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Pukhtynskyy, M. O. "Розвиток конституційно-правових засад врядування в організації публічної влади." Public administration aspects 5, no. 7 (November 3, 2017): 5–14. http://dx.doi.org/10.15421/15201718.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються конституційно-правові проблеми вдосконалення врядування в організації публічної влади, які не знайшли достатньої розвідки у конституційному праві. Досліджуються категорії «врядування», «належного врядування» в контексті організації публічної влади. Дається характеристика поняття та концепції «належного врядування» з огляду на міжнародно-правові документи. Прослідковується взаємозв’язок врядування з розвитком інститутів громадянського суспільства та вдосконаленням конституційно-правового регулювання засад публічної влади. Розглядаються пропозиції щодо поширення антропологічних філософських поглядів на природу, аксіологію влади і праворозуміння. Акцентується увага на принципі єдності, цілісності публічної влади і у цьому сенсі висловлюються пропозиції про можливість кореляції відповідних норм першого розділу Конституції України. Це дає можливість окреслити нову парадигму конституційно-правового регулювання взаємовідносин суб’єктів врядування, вдосконалення законодавства щодо засад організації публічної влади, впровадження в практику діяльності органів публічної влади, інституцій громадянського суспільства принципів належного врядування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Чжоу, Сіньюй. "Поліфонічна форма музики ХХ століття як тип письма та спосіб мислення." Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (December 27, 2019): 136–42. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.22.

Full text

Abstract:

У статті актуалізовано значення поліфонічного принципу створення та осягнення художніх образів для формування поліфонічного мислення майбутнього вчителя музичного мистецтва. Уточнено та висвітлено основні види поліфонічного письма музичних творів ХХ століття як форми поліфонічного мислення. Багатоголосся вважається найвищим рівнем музичної організації, де основною формою, що демонструє взаємодію поліфонії та гармонії на основі імітації, є фуга. Музичне мислення в цій формі виявляється у діалектичному сполученні його протилежностей – горизонтальному та вертикальному за принципом безперервності, єдності та контрасту. Розглянуто новий вид письма музичного тексту на основі ритму та тембру: лінія, крапка, комплекс. На основі сучасних засобів музичного письма (пуантилізм, сонористика, додекафонія, гемітоніка, колаж) виділено способи поліфонічного мислення композиторів ХХ століття : ритмічну поліфонію; поліфонію тембрів; мікрополіфонію; надбагатоголосся. Передбачається, що вивчення та виконання поліфонічних творів композиторів різних епох допоможе у формуванні поліфонічного мислення студентів – майбутніх вчителів музичного мистецтва.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Парасєй-Гочер, Аліна. "ДО ПОБУДОВИ ПСИХОЛОГІЧНОЇ МОДЕЛІ ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ПІДЛІТКІВ-СИРІТ У ЗАКЛАДАХ ІНТЕРНАТНОГО ТИПУ." Psychology of Personality 9, no. 1 (February 20, 2019): 88–95. http://dx.doi.org/10.15330/ps.9.1.88-95.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена одній з актуальних проблем сучасних психолого-педагогічних досліджень в царині духовності та духовного розвитку особистості. Стан розробки наукових досліджень з проблеми духовного розвитку особистості та психологічного супроводу дітей сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, спонукав до теоретичного обґрунтування психологічної моделі процесу духовного розвитку підлітків – вихованців державних закладів інституалізації. Аргументовано, що для духовного становлення, формування та реалізації позитивних емоційно-почуттєвих станів, пізнавальних інтересів, ціннісних орієнтацій підлітків-сиріт доцільним є застосування духовно-особистісного підходу, який дозволяє розглядати духовний розвиток підлітків як процес взаємодії зовнішніх (соціально-психологічних) та внутрішніх (індивідуально-психологічних) особливостей сиріт у закладах інтернатного типу. Особлива увага автором приділена визначенню та обґрунтуванню методологічних принципів: принципу ієрархічності (формування впорядкованої системи структурних компонентів духовності), позитивності (цінність особистості підлітків, акцент на позитивному досвіді та орієнтації на майбутнє) та принцип духовної особистісної взаємодії (створення атмосфери довіри, співробітництва «психолог-дитина»). Відповідно до духовно-особистісного підходу визначено механізми духовного розвитку підлітків-сиріт (ідентифікації, децентрації, рефлексії, трансценденції та усвідомлення буттєвої єдності), а також етапи процесу духовного розвитку сиріт: етап опанування духовними почуттями; духовного пізнання та самопізнання (рефлексія); духовного самовдосконалення (формування морально-духовних вчинків); етап спрямованості духовного зростання (орієнтації на духовні ідеали, смисли, цінності). Виокремлено чотири компоненти духовності: почуттєво-емоційний, пізнавальний, морально-поведінковий та ціннісно-смисловий. Зазначено, що кожен з етапів у процесі духовного розвитку підлітків спрямований на формування певного компоненту духовності. Вказано на те, що основна ідея психологічної моделі процесу духовного розвитку підлітків-сиріт полягає в тому, що етапи та компоненти духовності взаємопов’язані: в процесі формування одного етапу та компоненту відбувається становлення наступного. Визначено проблеми та перспективи подальших досліджень духовного розвитку. The article is devoted to one of the topical problems of modern psychological and pedagogical research in the field of spirituality and spiritual development of personality. The state of development of research on the spiritual development of personality and psychological support of orphans and children deprived of parental care encouraged the theoretical substantiation of the psychological model of the process of spiritual development of adolescents – pupils of state institutions of institutionalization. It is argued that for the spiritual formation and realization of positive emotional-sensory states, cognitive interests, value orientations of orphans in adults age, it is expedient to apply a spiritual and personal approach that allows us to consider the spiritual development of adolescents as a process of interaction between external (socio-psychological) and internal (individual psychological) characteristics of orphans in boarding schools. The author focuses on the definition and justification of methodological principles: the principle of hierarchy (the formation of an orderly system of structural components of spirituality), positivity (the value of the personality of adolescents, the emphasis on positive experience and orientation towards the future) and the principle of spiritual personal interaction (creating an atmosphere of trust, cooperation "psychologist-child"). According to the spiritual-personal approach, the mechanisms of spiritual development of orphans (identification, decentralization, reflection, transcendence and awareness of existential unity), as well as stages of the process of spiritual development of orphans are defined: the stage of mastering spiritual feelings; spiritual knowledge and self-knowledge (reflection); spiritual self-improvement (the formation of moral and spiritual deeds); stage of the direction of spiritual growth (orientation to spiritual ideals, meanings, values). There are four components of spirituality: emotional-sensory, cognitive, moral-behavioral and value-semantic. It is noted that each of the stages in the process of spiritual development of adolescents is aimed at forming a certain component of spirituality. It is pointed out that the basic idea of the psychological model of the process of spiritual development of orphans in adults age is that the stages and components of spirituality are interrelated: in the process of forming one stage and component, the formation of the next occurs. The problems and perspectives of further research of spiritual development are determined

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Kleschukov, Volodymyr. "Взаємодія хореографа та концертмейстера як основа інтерпретаційного процесу." Музичне мистецтво і культура 23 (November 30, 2016): 480–90. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2016-23-480-490.

Full text

Abstract:

Мета роботи. У статті аналізуються специфічні параметри творчої взаємодії концертмейстера та хореографа в репетиційному та концертно-виконавському процесі на основі спільних когнітивно-виконавських засад. Методологія дослідження полягає в застосуванні загальнонаукових підходів і принципів – системного, синергетичного, історичного, еволюційного підходів, принципу додатковості, а також компаративного, естетико-культурологічного, історичного методів, музикознавчого підходу. Наукова новизна роботи полягає в розширенні уявлень про феноменологічні аспекти спільної музично-хореографічної інтерпретації у мистецтвознавчому та виконавсько-теоретичному аспектах. Висновки. Осмислення спільності творчо-когнітивних, художньо-мовних, психологічних аспектів музично-інструментального та хореографічного мистецтв, виконавської специфіки концертмейстерської майстерності у хореографічному класі дозволяє виявити феноменологічний статус музично-танцювальної єдності як художньої цілісності навіть поза межами власне синтетичних жанрів. Це актуалізує значущість взаємодії хореографа та концертмейстера у необхідному процесі спільної інтерпретативної діяльності.Ключові слова: музика, танець, хореографічне мистецтво, інтерпретація когнітивно-виконавські властивості, хореограф, концертмейстер, музична інтонація, пластична інтонація, спільна інтерпретація.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Ionushas, S. K. "Деякі питання визначення конституційно-правової моделі прокуратури України." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 5 (September 27, 2020): 49–58. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.05.05.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню питань конституційно-правової моделі прокуратури України. Розглянуто структурні елементи системи прокуратури. Критично проаналізовано основні принципові положення стосовно побудови системи прокурорських органів. Досліджено питання спеціалізації органів прокуратури і на цій основі зроблено відповідні обґрунтовані висновки. За результатами аналізу основного нормативно-правового акта у сфері функціонування органів прокуратури в Україні виділено ключові етапи у його дії. Метою статті є визначення конституційно-правової моделі органів прокуратури в Україні. Наукова новизна статті полягає у визначенні на основі сучасних досліджень оптимальної конституційно-правової моделі прокуратури України. Висновки. 1) Позитивно оцінюючи реформування прокуратури України у напрямку оптимізації її системи, а також зміни, спрямовані на укріплення незалежності даних органів і їх посадових осіб, відзначимо, що часта зміна структурних елементів системи прокуратури пов’язана з проблемами невизначеності адміністративно-територіального устрою держави; 2) нормативне закріплення права Генерального прокурора на утворення спеціалізованих ланок прокуратури слід визнати позитивним моментом, оскільки це дозволить оперативно реагувати на певну ситуацію, запровадивши відповідну спеціальну структурну одиницю системи прокуратури; 3) принципи єдності та централізації як засадничі елементи організації прокуратури України, зважаючи на різницю їх сутнісних характеристик, не слід вважати тотожними. Визнаємо значущість принципу централізації у побудові і функціонуванні системи прокуратури. У цьому плані статтю 1 Закону України «Про прокуратуру», на нашу думку, слід викласти із зазначенням принципу централізації, оскільки його сутнісні характеристики відтворюються у положеннях цього нормативно-правового акта; 4) відстоюємо позицію про виокремлення принципу єдиноначальності, оскільки системний аналіз положень статей 8, 9 Закону України «Про прокуратуру» дозволяє стверджувати про те, що саме Генеральний прокурор має повноваження керівника усієї системи прокуратури; 5) вважаємо, що організація спеціалізованих прокуратур повинна відповідати вимогам системного підходу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Lisovsky, Volodymyr. "ВИНИКНЕННЯ СЕПАРАТИЗМУ ТА ЙОГО РОЛЬ У ВНУТРІШНЬОПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСАХ ПОЛІЕТНІЧНИХ ДЕРЖАВ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (7) (March 18, 2020): 148–65. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2020-01-148-165.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано концептуальний підхід до дослідження сепаратизму, що передбачає територіально-політичний рух, мета котрого – відокремлення від країни частини її території та створення незалежної держави. Сепаратизм призводить до порушення єдності, суверенітету й територіальної цілісності держави, принципу непорушності кордонів. Уточнено сутність поняття досліджуваного феномену. Визначено терміни «сепаратизм» і «політика сепаратизму», виявлено специфіку сепаратизму в контексті інших етнооб’єднавчих і етнороз’єднавчих рухів. Виокремлено функціональні моделі політики сепаратизму, що проводяться з урахуванням характеру стратегічних цілей суб’єктів сепаратизму й типу панівних у певний історичний період міжнародних відносин. Розкрито суть подвійної природи сепаратизму, його специфіку на двох рівнях – внутрішньополітичному та міжнароднополітичному. Звертається увага на регіональні різновиди сепаратизму: західноєвропейський (нараховує вісім проявів сепаратизму); східноєвропейський (13 проявів сепаратизму); ісламський (шість проявів сепаратизму); азіатський (14 проявів сепаратизму); африканський (шість проявів сепаратизму); американський (чотири прояви сепаратизму). Доведено, що сепаратизм має глибокі історичні корені, котрі пов’язані з існуванням суперечності між історичними традиціями взаємодії держав на принципах державного суверенітету й непорушності кордонів, з одного боку, та принципах права націй на самовизначення, що утвердилися в практиці міжнародних відносин і передбачають можливість формування незалежних держав, осередків сепаратизму у світі, накладають відбиток на політико-географічне положення території. До вироблення конкретних рекомендацій стосовно зниження ризиків сепаратизму може призвести розуміння механізмів цього впливу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Беренбейн, Інеса. "Опера П.Чайковського «Євгеній Онєгін»: досвід сучасного прочитання тексту." Часопис Національної музичної академії України ім.П.І.Чайковського, no. 2(51) (June 30, 2021): 44–58. http://dx.doi.org/10.31318/2414-052x.2(51).2021.239388.

Full text

Abstract:

Розглянуто інтерпретаційний аспект опери «Євгеній Онєгін» в реаліях «режисерського театру». З’ясовано передумови формування в межах оперно-театральної традиції нових сценічних версій опери. Виявлено багатовекторність режисерських концепцій опери, що характеризуються різним рівнем стильової єдності та відповідності першоджерелу. Розглянуто сценічні принципи постановки К. Станіславського, які визначили майбутні концептуальні підходи режисури психореалістичної традиції в трактуванні «ліричних сцен». Окреслено основні жанрово-стильові тенденції сучасних режисерських концепцій опери «Євгеній Онєгін». Описано два напрями сучасних стильових пошуків: еклектичний, що характеризується порушенням стилістично-смислової цілісності опери, нашаруванням автономного сценічного тексту несумісної семантичної системи; ціннісно органічний, що вирізняється створенням художньої моделі, де зовнішня і внутрішня форма сфокусовані в новому гіпертексті культури. Проаналізовано нову режисерську постановку А. Жолдака як приклад органічної єдності вербальної, музичної та сценічної складових опери. Визначено невичерпність довербального смислового шару оперного тексту як цілісної міфопоетичної структури та поетичного іносказання. що органічно коригує з поетикою метафоричного театру. З’ясовано семантико-стильові парадигми та ціннісно-смислові орієнтири сучасного прочитання опери «Євгеній Онєгін». Визначено кореляти створення нового гіпертексту культури та етико-естетичного збагачення ціннісної системи, такі як семантико-смислова спорідненість естетичних концепцій учасників культурного діалогу та дотримання принципів художньої правдивості в осмисленні змістових констант опери «Євгеній Онєгін». Доведено обґрунтованість створення нової сценічної партитури як діалогізованої корелюючої ціннісної системи з високим рівнем етико-естетичного узагальнення. Визначено віртуальну незавершеність процесу прочитання оперного тексту «Євгенія Онєгіна» і прогнозовану множинність сценічних форм як іманентну якість видатного художнього явища глибинного ліро-поетичного змісту.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Дудін, В. "Вплив принципу єдності та диференціації на процес рекодифікацї трудового законодавства України." Вісник Академії адвокатури України 14, no. 2 (39) (2017): 146–49.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Мамренко М.А. "Науково-педагогічна школа як предмет історико-педагогічного дослідження." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ, no. 46 (February 12, 2021): 252–58. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi46.135.

Full text

Abstract:

У статті здійснено аналіз науково-педагогічної школи як предмета історико-педагогічного дослідження. Розглянуто основні підходи до визначення понять «наукова школа», «науково-педагогічна школа». Висвітлено методи дослідження наукової школи (метод теоретичного аналізу і синтезу, метод класифікації), подано перелік ознак науково-педагогічних шкіл (розробка нових оригінальних напрямків науки; спільність основних науково-дослідних завдань, які вирішуються науковою школою; спільність провідного принципу і методичного прийому вирішення поставленого науково-дослідного завдання; навчання молодих поколінь учених основам майстерності наукової творчості), проаналізовано основні аспекти діяльності науково-педагогічної школи (педагогічний, виробничий, культурологічний) з метою опису її сутнісних характеристик. Виділено специфічні риси у визначенні сутності науково-педагогічної школи. Виокремлено істотні ознаки, які дозволяють ідентифікувати наукову школу як явище (апробовані механізми в наступності, формування традицій, індивідуальний педагогічний стиль діяльності представників науково-педагогічної школи), а також розкрито основні її функції, а саме: виробництво наукових знань (дослідження і навчання); поширення наукових знань (комунікація); підготовка обдарованих вихованців (відтворення). Висвітлено специфічні принципи ефективної діяльності науково-педагогічної школи, схарактеризовано критерії та показники її сформованості для дотримання єдності підходів у визначенні сутності даного поняття, до яких належать: захист дисертацій, наявність відкриттів, видання монографій, тощо. Визначено перспективи подальшого дослідження : з’ясування ґенези, розвитку і теоретико-методологічних засад науково-педагогічних шкіл у закладах вищої освіти Херсонщини.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Темченко, В. "Правові принципи справедливості, єдності приватного та загальносуспільного у власності в ринкових умовах." Підприємництво, господарство і право, no. 11 (2002): 77–82.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Yuthen, Liu. "Жанрово-стильова діалогічність камерно-вокальної творчості як предмет музикознавчого дискурсу." Музичне мистецтво і культура, no. 24 (July 3, 2017): 426–38. http://dx.doi.org/10.31723/2524-0447-2017-24-426-438.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у визначенні та розмежуванні жанрових та стильових критеріїв вивчення камерно-вокальної творчості, що сформовані у музикознавчих роботах останніх років, водночас у виявленні вихідної єдності – образно-естетичної інтегративності жанрово-стильової форми камерно-вокальної музики. Методологія роботи обумовлена діалогічним естетико-літературознавчим та музикознавчим підходами, орієнтована на виявлення іманентних властивостей камерно-вокального твору як художньо-виразової єдності жанрових передумов та стильових чинників, що реалізується специфічним композиційним шліхом. Наукова новизна статті визначається широтою та систематичністю представлення існуючих дискурсивних оцінок камерно-вокальної творчості та створенням на їх основі нового дослідницького концепту, що підсилює естетичні та семіологічні тенденції музикознавчого аналізу, також вказує на їх методичну спорідненість. Висновки. Доводиться, що жанрова природа камерно-вокальної музики заснована на єдності епічних, драматичних та ліричних художньо-мовленнєвих ознак, а визначальними стильовими чинниками виступають історичні композиційно-стилістичні канони та принципи авторських стилів, що утворюють відкриту площину відкритого інтертекстуального музичного самодіалогу.Ключові слова: камерно-вокальна творчість, жанрові та стильові критерії, інтегративність жанрово-стильової форми, музикознавчий дискурс, естетичні та семіологічні тенденції, художньо-мовленнєві ознаки, інтертекстуальний музичний самоділог.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Онищенко, Неля. "МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ ПРЕДМЕТІВ СУСПІЛЬСТВОЗНАВЧОЇ ГАЛУЗІ ДО ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ УЧНІВ ЛІЦЕЇВ." Інноватика у вихованні 2, no. 11 (May 30, 2020): 155–64. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v2i11.224.

Full text

Abstract:

У статті визначено методологічні засади підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Досліджено виклики (маргінальна або розмита національна ідентичність молоді, високі міграційні настрої і бажання самореалізуватися, відірваність від національної культури, ціннісна невизначеність і зорієнтованість на псевдоцінності, підміна смисложиттєвих цінностей тимчасовими цілями, бажання уникнути служби в армії, громадянська пасивність) і проблеми щодо підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності особистості. Перепонами до формування національної ідентичності у молоді є політика невизнання, негативні стереотипи, упередження, інформаційна війна. У роботі використано наступні методи: теоретичні – аналіз, систематизація та узагальнення методологічних засад та наукових принципів з проблеми підготовки майбутніх учителів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв. Виявлено основні методологічні підходи (особистісно орієнтований, аксіологічний, компетентнісний) та принципи ( моделювання професійної діяльності у навчально-виховному процесі закладу вищої освіти, інтегративності, єдності соціалізації і професіоналізації, професійної мобільності, природовідповідності, гуманізму, ментальності, суб’єкт-суб’єктної взаємодії), які протистоять директивній педагогіці. У статті окреслено ціннісно-смислове поле національної ідентичності через національну мову, національну ідею, національні інтереси, національну згоду, національну культуру, історію та традиції нації, а також схарактеризовано психологічні механізми формування національної ідентичності (національна свідомість і самосвідомість, національне самопізнання, національне самоствердження). Проаналізовано нормативну базу з проблеми дослідження. Усі розглянуті методологічні підходи щодо проблеми підготовки майбутніх учителів предметів суспільствознавчої галузі до формування національної ідентичності учнів ліцеїв свідчать про взаємозв’язок та взаємозалежність наукових підходів та принципів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Принцип єдності'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles