To see the other types of publications on this topic, follow the link: Рецидиви пухлини.
Journal articles on the topic 'Рецидиви пухлини'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Рецидиви пухлини.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Chaulagain, Dipak, Volodymyr Smolanka, Andriy Smolanka, Taras Havryliv, Abdalrahman Nassar та Mujahed Ayasi. "Моноцентрове ретроспективне дослідження результатів хірургічного лікування пілоцитарної астроцитоми в дорослих. Невелика серія випадків і огляд літератури". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 18, № 8 (2022): 11–14. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.18.8.2022.983.
Full textAbstract:
Актуальність. Піковий вік розвитку пілоцитарної астроцитоми (ПА), різновиду доброякісної пухлини мозочка, припадає на вік від 10 до 20 років. Пухлина, відома як пілоцитарна астроцитома в дорослих, зустрічається надзвичайно рідко. Отже, дуже мало відомо про характеристики цих пухлин. Матеріали та методи. Ми ретроспективно проаналізували дані пацієнтів віком від 18 років із патологічно підтвердженою пілоцитарною астроцитомою, які перенесли операцію з видалення пухлини між січнем 2010 року й січнем 2020 року та перебували під наглядом до січня 2022 року. Результати. Хоча спочатку 32 випадки були позначені як ПА, у дослідження включили лише 4 пацієнтів (2 чоловіки і 2 жінки) з пілоцитарною астроцитомою, яким у середньому було 26,75 року. Середній вік чоловіків на момент встановлення діагнозу дорівнював 28 рокам, смертності чи рецидивів у цій групі не зафіксовано. Середній вік пацієнток на момент встановлення діагнозу був 25 років. Після закінчення періоду спостереження одна жінка була живою. Причина смерті другої пацієнтки не пов’язана з пухлиною. Середній термін спостереження за жінками становив 36 місяців, а середня загальна виживаність — 42 місяці. Висновки. Пілоцитарна астроцитома в дорослих розвивається інакше, ніж у дітей. Показано, що обсяг хірургічної резекції та розташування пухлини впливають на прогноз. Якщо можливо, тотальна резекція має бути основним типом лікування. Спостерігаються хороші показники виживаності та нечасті рецидиви.
2
Protsenko, V. V., B. S. Duda та K. M. Salmanova. "Результати ендопротезування великих суглобів у хворих з пухлинами кісток та причини ускладнень". TRAUMA 16, № 3 (2015): 39–44. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.3.16.2015.80213.
Full textAbstract:
Вивчені результати ендопротезування великих суглобів при пухлинах кісток у 117 пацієнтів. Хворим були імплантовані вітчизняні індивідуальні онкологічні ендопротези та закордонні моделі модульних ендопротезів. У 42 (35,9 %) пацієнтів у різні строки після первинного онкологічного ендопротезування виникли ускладнення, у 28 з них було виконано реендопротезування. Найбільш частими ускладненнями після ендопротезування були: інфекційні — 18 (15,4 %) випадків, асептичне розхитування ніжки ендопротеза — 18 (15,4 %). Рецидиви пухлини виявлено у 10 (8,5 %) хворих. Причинами ускладнень після операцій ендопротезування були: попередньо виконане хірургічне втручання, попередньо проведена променева терапія, локалізація пухлини, об’єм видаленої пухлини, довжина резеційованого фрагмента кістки по відношенню до довжини кістки в цілому, тривалість операції, об’єм крововтрати під час операції, конструкція ендопротеза та техніка його встановлення.
3
Карашівська, О. С., І. Й. Галайчук, Л. В. Нітефор та Т. Ю. Угляр. "ВИЗНАЧЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ мікроРНК ДЛЯ ВИБОРУ ЧЕРГОВОЇ ЛІНІЇ ХІМІОТЕРАПІЇ У ХВОРИХ НА РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (23 серпня 2023): 98–102. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2023.v.i3.13951.
Full textAbstract:
РЕЗЮМЕ. У статті представлено огляд теоретичних даних і власних практичних результатів досліджень застосування мікроРНК для вибору хіміотерапії у хворих на рецидиви або прогресування раку молочної залози після попередніх ліній хіміотерапії. Проаналізовано та зіставлено результати власних досліджень з даними наукових публікацій про прогностичну значимість молекул мікроРНК при злоякісних пухлинах. На основі клінічного спостереження за участю 29 хворих на рак молочної залози встановлено, що показники циркулюючих мікроРНК є важливим прогностичним маркером ефективності хіміотерапії. Мета роботи – проаналізувати власний досвід застосування мікроРНК для вибору хіміопрепаратів під час лікування рецидиву раку молочної залози. Матеріал і методи. У дослідження включено 29 пацієнтів з рецидивом раку молочної залози. Для визначення експресії панелі мікроРНК у сироватці крові застосовували метод зворотно-транскрипційної полімеразної ланцюгової реакції. Результати. Проаналізовано та зіставлено результати власних досліджень з даними сучасної літератури про прогностичну значимість молекул мікроРНК при злоякісних пухлинах. Клінічний ефект терапії оцінювали відповідно до стандартів оцінки відповіді пухлини згідно з критеріями RECIST 1.1 з підрахунком розмірів таргетних вогнищ. У 11 (37,9 %) пацієнтів досягнуто повного регресу захворювання, у 13 (44,8 %) хворих – часткового регресу, у 5 (17,3 %) хворих – стабілізації. Висновки. На основі клінічного спостереження за участю 29 хворих встановлено, що показники циркулюючих мікроРНК є важливим прогностичним маркером ефективності хіміотерапії.
4
Ilnitskyi, O. V., та V. V. Protsenko. "Вибір методики остеосинтезу при метастатичному ураженні кісток кінцівок". TRAUMA 16, № 6 (2015): 65–70. http://dx.doi.org/10.22141/1608-1706.6.16.2015.79702.
Full textAbstract:
У статті повідомляється про вибір методики остеосинтезу в пацієнтів при метастатичному ураженні кісток кінцівок. Остеосинтез кісток при метастатичному ураженні виконаний 63 пацієнтам (31 пацієнту — із застосуванням апаратів зовнішньої фіксації Костюка та 32 пацієнтам — із застосуванням армованого металоостеосинтезу). У результаті хірургічного лікування ускладнення виявлено в 1 пацієнта, рецидиви пухлини — у 3. Після проведеного хірургічного лікування відзначалося зменшення болю в місці метастатичного ураження, покращився функціональний результат прооперованої кінцівки й у зв’язку з цим поліпшилась якість життя пацієнтів.З урахуванням результатів лікування встановлено, що при виборі методики остеосинтезу при метастатичному ураженні кісток кінцівок необхідно враховувати такі фактори: локалізація пухлини в кістці, протяжність процесу, гістологічний варіант первинної пухлини, ступінь її злоякісності, давність перелому, чутливість до специфічної терапії.
5
Guda, B. B., та I. I. Komisarenko. "Клініко-онкологічні характеристики спорадичних медулярних карцином щитоподібної залози у хворих різної статі". Endokrynologia 29, № 4 (2024): 355–62. https://doi.org/10.31793/1680-1466.2024.29-4.355.
Full textAbstract:
Резюме. Спорадична медулярна карцинома щитоподібної залози (МК ЩЗ) є гетерогенним орфанним захворюванням зі змінним та непередбачуваним перебігом, що асоціюється з гетерогенними генетичними порушеннями, зокрема різною роллю низки соматичних мутацій генів RET, RAS, а також мутованих варіантів інших генів, які є причинами виникнення карцином. Клінічний перебіг МК варіює від надзвичайно «млявої» пухлини, яка може залишатися незмінною роками, до агресивного варіанту, який призводить до високого рівня летальності. Однією з причин таких особливостей розглядають різницю в частоті мутацій генів серед жінок та чоловіків і, отже, вплив статі на агресивність МК. Мета. Визначити онкологічні та клінічні характеристики хвороби в пацієнтів різної статі зі спорадичними МК ЩЗ. Матеріал і методи. Ретроспективний аналіз клінічних даних 66 хворих на спорадичну МК ЩЗ. Дані про пацієнтів включали вік, стать, розміри пухлин та їх класифікацію за системою TNM, наявність агресивних характеристик, супутнього хронічного автоімунного тиреоїдиту (ХАІТ), обсяг хірургічного втручання, рівень кальцитоніну (КЦ) у сироватці крові до та після операції, кількість рецидивів, повторних операцій, а також поопераційний стан здоров’я (здорові, prolongatio morbi, померлі). Результати. Пік захворюваності в жінок припадає на вік 51-60 років, у чоловіків на 10 років раніше. У хворих чоловіків порівняно з жінками розмір карцином суттєво збільшений, що підтверджено також більшою часткою чоловіків у когорті, які мали пухлини категорії Т3 і Т4. У чоловіків МК утричі частіше, ніж у жінок метастазують одночасно в центральні та латеральні лімфовузли шиї (N1ab) та у 18,5 раза частіше віддалено (найчастіше в печінку). Частота мультифокальних спорадичних МК не різниться серед чоловіків та жінок як і частота інвазії МК до капсули пухлини та наявності ХАІТ, тоді як інтра- та екстратиреоїдна інвазія зустрічалася частіше у хворих чоловічої статі. У всіх пацієнтів до операції рівень КЦ у сироватці крові був вищим за верхню межу норми; у чоловіків майже утричі вищим, ніж у жінок. Практично всім пацієнтам незалежно від статі була виконана тотальна тиреоїдектомія одночасно з центральною та латеральною лімфодисекцією, проте в п’ятої частини хворих жінок лімфодисекція була обмежена лише центральним відсіком шиї (у чоловіків таку операцію не проводили). У поопераційний період у третини хворих чоловіків відмічали рецидиви, у зв’язку з чим виникала необхідність у проведенні повторних операцій; необхідність їх у жінок була уп’ятеро нижчою. У 14,6% жінок та 27,7% чоловіків при повторних оглядах реєстрували неповну біохімічну ремісію, про що свідчили результати визначення концентрації КЦ у сироватці крові. У жінок поопераційна концентрація КЦ зменшувалася у 21 раз, у чоловіків у 3,7 раза. Водночас нормалізація поопераційної концентрації КЦ залежала від наявності віддалених метастазів чи неповної біохімічної ремісії. Суттєвіше ця залежність проявлялась у хворих чоловіків. Шестеро з 18 хворих чоловіків зі спорадичною МК померли; серед жінок летальність у 4 рази нижча. Середній термін, який пройшов між видаленням карциноми й смертю хворих чоловіків, був на 3 роки меншим, ніж у жінок. Водночас середній вік останніх був на 20 років більшим, ніж у померлих чоловіків. Висновки. Агресивніша поведінка МК у чоловіків (ніж у жінок) охоплює більший розмір пухлини, частішу інтра- та екстратиреоїдну інвазію, широке метастазування в лімфатичні вузли шиї, частіше віддалене метастазування, вищий рівень КЦ у сироватці крові, часті післяопераційні рецидиви та вищу летальність. Для хворих жінок, які частіше хворіють на МК, ніж чоловіки, і для яких пік захворюваності припадає на 10 років пізніше, ніж у чоловіків, негативним чинником щодо перебігу хвороби може бути вік понад 60 років.
6
Zurnadzhy, L. Yu, Yu V. Buldygina, S. V. Chernyshov, M. Yu Bolgov та T. I. Bogdanova. "Гістопатологічний аналіз випадкових папілярних тиреоїдних карцином за хвороби Грейвса на тлі дифузного зоба та результати післяопераційного спостереження за пацієнтами". Endokrynologia 25, № 3 (2020): 207–14. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2020.25-3.207.
Full textAbstract:
Мета — порівняти гістопатологічні характеристики випадкових папілярних тиреоїдних карцином (ВПТК) за хвороби Грейвса (ХГ) з дифузним зобом (ДЗ), виявлених під час макроскопічного опису післяопераційного матеріалу (макровипадкові папілярні тиреоїдні карциноми — МВПТК) і виключно за мікроскопічного дослідження гістологічних препаратів (справжні окультні папілярні тиреоїдні карциноми — СОПТК); з’ясувати можливі відмінності в післяопераційному перебігу захворювання в пацієнтів із МВПТК і СОПТК. Матеріал і методи. Проведено порівняльний гістопатологічний аналіз 16 МВПТК та 31 СОПТК, виявлених у 47 хворих із ХГ на тлі ДЗ, яких було прооперовано протягом періоду з 2008 по 2019 рік. Порівняно результати післяопераційного спостереження пацієнтів щодо застосування радіойодтерапії (РЙТ) та наявності рецидивів ВПТК. Результати. Усі досліджені ВПТК не перевищували за розміром 10 мм. Частота МВПТК була вірогідно нижчою, ніж СОПТК (34% проти 66%, р=0,0036; шанс ризику (OR)=0,26). Середній розмір пухлини, навпаки, був більшим у першій групі, ніж у другій (5,8±1,2 проти 2,8±1,2 мм, р<0,0001). Жодних істотних відмінностей у домінантнійархітектоніці пухлин чи їхніх інвазійних характеристиках між двома групами не простежувалося, окрім вірогідно частіших ознак інтратиреоїдного розповсюдження МВПТК порівняно із СОПТК (37,5% проти 6,5%, р<0,0130; OR=8,70). Жодна з пухлин в обох групах не мала ознак екстратиреоїдного розповсюдження, усі ВПТК належали до рТ1а категорії відповідно до 8-го видання TNM класифікації. Тривалість післяопераційного спостереженняпацієнтів вірогідно не відрізнялася в обох групах і становила 3,9±2,7 проти 4,2±3,3 року (р=0,9999). Тринадцять із 47 пацієнтів (27,7%) пройшли курс післяопераційної РЙТ, за якої в жодного пацієнта не було виявлено регіонарних чи віддалених метастазів. Також не зафіксовано випадків локальних чи регіонарних рецидивів ВПТК. Висновки. Усі ВПТК за ХГ на тлі ДЗ були мікрокарциномами розміром до 10 мм. МВПТК і СОПТК характеризувалися подібними структурними характеристиками та низькими інвазійними властивостями. Під час післяопераційного спостереження (від 0,2 до 11,2 року) у жодного пацієнта не зафіксовано локальні або реґіонарні рецидиви, незалежно від того, пройшли пацієнти курс РЙТ чи ні, що ставить під сумнів доцільність застосування РЙТ за наявності ВПТК у пацієнтів із ХГ на тлі ДЗ.
7
Вирва, О. Є., та І. О. Скорик. "ХІРУРГІЧНЕ ЛІКУВАННЯ ЗЛОЯКІСНИХ ПУХЛИН ПРОКСИМАЛЬНОГО ВІДДІЛУ ВЕЛИКОГОМІЛКОВОЇ КІСТКИ З ВИКОРИСТАННЯМ МОДУЛЬНОГО ЕНДОПРОТЕЗУВАННЯ". НАУКОВО-ПРАКТИЧНИЙ ЖУРНАЛ АКТУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ КЛІНІЧНОЇ ТА ПРОФІЛАКТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ 3, № 3-4 (2020): 58–67. http://dx.doi.org/10.33247/2312-1025.3(3-4).2019.08.
Full textAbstract:
Резюме. Рекомендовано виконувати широку резекцію або резекцію «en block», особливо у випадку локального рецидиву пухлини, патологічного перелому з наявністю агресивного перебігу злоякісних пухлин.Мета дослідження − провести аналіз хірургічного лікування злоякісних пухлин проксимального відділу великогомілкової кістки методом модульного ендопротезування.Методи дослідження. Проведено оцінку результатів хірургічних втручань (модульного ендопротезування проксимального відділу великогомілкової кістки), виконаних у відділі кісткової онкології ДУ «ІПХС ім. проф. М.І. Ситенка НАМН» 47-ми хворим на пухлинні ураження проксимального відділу гомілки. Вік пацієнтів − від 12 до 74 років, серед них 20 чоловіків (42,6%) і 27 жінок (57,4%).Результати дослідження. Встановлено, що в середньому через 2−2,5 міс. пацієнти поверталися до звичного способу життя. Функціональні результати за шкалою MSTS становили 72 ± 12%, за шкалою TESS – 74 ± 16%, що відповідає добрим функціональним результатам. Серед прооперованих пацієнтів протягом періоду спостереження від 6 місяців до 11 років не виявлено жодного рецидиву пухлини. У 18-ти (38,2%) спостереженнях у терміни від 3 тижнів до 13 років після встановлення модульного ендопротеза через виникнення ускладнень виконано ревізійні хірургічні втручання. Причому в 12-ти випадках (25,5%) це спричинило видалення первинно імплантованого ендопротеза із заміщенням кістково-суглобового дефекту металоцементним спейсером: у I групі − 9 (25,7%), у II − 3 (25%). З приводу рецидиву пухлини виконано 2 (4,26%) міофасціопластичні ампутації.Висновки. Вибір методу хірургічного лікування залежить від розміру пухлини, її локалізації, патогістоморфологічної картини, віку пацієнта, наявності патологічних переломів, інвазії судин і нервів. Використання сучасних конструкцій модульних пухлинних ендопротезів проксимального відділу великогомілкової кістки і досконале виконання хірургічного втручання дають змогу звести до мінімуму механічні ускладнення.
8
Grygorenko, V. М., М. V. Vikarchuk, R. О. Danylets, Yu М. Bondarenko та V. О. Rudakov. "ПАТОМОРФОЛОГІЧНІ ФАКТОРИ ПРОГНОЗУ РЕЦИДИВУ МІСЦЕВО–ПОШИРЕНОГО РАКУ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ ПІСЛЯ РАДИКАЛЬНОЇ ПРОСТАТЕКТОМІЇ". Klinicheskaia khirurgiia, № 12 (20 грудня 2017): 33. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2017.12.33.
Full textAbstract:
Мета. Проаналізувати патоморфологічні фактори прогнозу виникнення рецидиву клінічно верифікованого місцево–поширеного раку передміхурової залози (РПЗ) після радикальної простатектомії (РПЕ).
 Матеріали і методи. Оцінювали вплив несприятливих патоморфологічних факторів на частоту виникнення біохімічного рецидиву у 106 хворих за місцево–поширеного РПЗ.
 Результати. У 55 (51,9%) хворих виявлений рецидив РПЗ. Позитивний хірургічний край (ПХК) відзначений у 34,9% спостережень, периневральна інвазія пухлини (ПНІ) – у 49,1%, метастази в реґіонарних лімфатичних вузлах – у 19,8%, показник Глісона 8 балів і більше – у 25,5%; у 25,5 % – виявлений один, у 23,6% – два, у 13,2% – три, у 4,7% – всі чотири фактори. За відсутності несприятливих факторів рецидив виник у 14,3% хворих.
 Висновки. У міру збільшення кількості несприятливих патоморфологічних факторів у хворих за клінічно верифікованого місцево–поширеного РПЗ статистично достовірно збільшується ризик виникнення рецидиву.
9
Bolgov, M. Yu, O. V. Omelchuk та I. R. Yanchiy. "Гіпотеза щодо ефектів супресивної терапії в пацієнтів із папілярними карциномами щитоподібної залози". Endokrynologia 29, № 1 (2024): 66–77. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2024.29-1.66.
Full textAbstract:
Мета. Визначити ефективність використання супресивної терапії тиреоїдними гормонами (СТТГ) за даними госпітального реєстру та запропонувати оптимальні умови її використання. Матеріал і методи. Матеріалом дослідження стали результати спостереження за пацієнтами, яким була виконана тиреоїдектомія в ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» з приводу папілярної тиреоїдної карциноми. Умовами включення до групи аналізу була наявність даних: рівень ТТГ, дані радіойодтерапії, сонографічного дослідження та пункційної біопсії, якщо така виконувалась. Всього таких пацієнтів із терміном спостереження не менше ніж рік виявилось 2781. Середній термін спостереження в групі пацієнтів становив 5,8 року, максимальний – 31 рік. Пацієнтів із використанням СТТГ було 576, без використання супресії – 2205. Пацієнтів, у яких за час спостереження виникли рецидиви було 263. Порівнювались групи з використанням СТТГ та без такої за ознакою виникнення рецидивів. Аналіз термінів виникнення рецидивів проведено за окремими періодами від лікування (хірургічного чи радіойодом) до виникнення рецидиву. За такої умови в одного пацієнта могло бути кілька таких періодів. Порівняння термінів проводили за методикою Kaplan-Meier шляхом побудови відповідних кривих та розрахунку статистичної значущості розбіжностей між ними за методиками Log-Rank Test, Alternative Log-Rank Test, Wilcoxon Test та Tarone-Ware Test. Результати. Виявлено статистично значиму перевагу наявності рецидивів серед чоловіків, що збігається із загально визнаним фактом більшої агресивності в них усіх карцином щитоподібної залози (ЩЗ), та, зокрема, папілярних. За випадками використання СТТГ статистично значущої різниці за статтю не було виявлено. Розподіл за віком на час первинної операції (діти до 18 років та дорослі) та наявністю рецидиву виявив статистично значиму перевагу дітей, причому суттєву, хоча загальна кількість пацієнтів у віці до 18 років у досліджуваній групі становила лише 7,6%. Показано, що загальна кількість випадків рецидиву в групах із використанням СТТГ та без неї статистично не відрізнялась, але час виникнення рецидиву при аналізі за періодами був статистично значимо більший у групі з використанням СТТГ. Висновки. У випадках відсутності ефективності СТТГ, з огляду на негативні її наслідки, зокрема на саму пухлину через інтегрин αVβ3, можливо розглядати перехід на замісну терапію тироксином. Автори пропонують гіпотезу, що використання СТТГ лише збільшує час виникнення проявів рецидиву, але не може впливати на факт їх виникнення.
10
Bogdanova, T. I., L. Yu Zurnadzhy, V. O. Saenko та ін. "Вплив підвищення Кі67 проліферативного індексу на к лініко-гістопатологічні показники радіогенних і спорадичних папілярних тиреоїдних карцином залежно від BR AFV600E статусу". Endokrynologia 29, № 2 (2024): 101–18. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2024.29-2.101.
Full textAbstract:
У папілярних тиреоїдних карциномах (ПТК) Ki67 проліферативний індекс (ПІ) має прогностичне значення щодо розвитку метастазів та їхніх рецидивів, однак неясно чи розповсюджується це на пацієнтів, опромінених у дитинстві. Мета – визначити чи існують певні асоціації між Ki67 ПІ та клініко-гістопатологічними характеристиками радіогенних і спорадичних ПТК, видалених у пацієнтів різного віку та чи залежать такі можливі асоціації від BRAFV600E статусу пухлини. Матеріал і методи. Аналіз клініко- гістопатологічних та імуногістохімічних досліджень 552 ПТК (416 радіогенних і 136 спорадичних) з використанням багатофакторних моделей логістичної та лінійної регресії. Результати. У радіогенних ПТК пацієнтів віком до 29 років підвищення Кі67 ПІ асоційовано зі збільшенням частот домінантної папілярної будови (відношення шансів (ВШ)=1,208, p=5,34E-04), BRAFV600E мутації (ВШ=1,183, p=0,0007) та онкоцитарних змін (ВШ=1,120, р=0,044), а також із ризиком рецидивів (коефіцієнт ризику (КР)=1,249, p=0,033). Збільшення Кі67 ПІ в BRAFV600E-позитивних пухлинах не призводило до суттєвих змін патологічних і клінічних характеристик ПТК, але в BRAFV600E-негативних пухлинах було асоційовано з ризиком розвитку рецидивних метастазів (КР=1,227, p=0,038), зокрема й радіойодрезистентних (ВШ=1,551, р=0,037). Вплив Кі67 ПІ на показники спорадичних ПТК пацієнтів такої ж вікової групи був подібним за більшістю змінних, але був відсутнім щодо ризику рецидивів як у цілому по групі, так і в BRAFV600E-позитивних чи BRAFV600E-негативних ПТК. У пацієнтів віком до 49 років із радіогенною ПТК ефект Кі67 ПІ співпадав із визначеним у молодших пацієнтів. Висновки. У радіогенних ПТК, на відміну від спорадичних, підвищення Кі67 ПІ пов’язано з гіршим післяопераційним прогнозом, а саме зі збільшенням ймовірності розвитку рецидивів метастазів, зокрема й радіойодрезистентних, що асоційовано, у свою чергу, виключно з BRAFV600E-негативним статусом пухлини. У BRAFV600E-позитивних ПТК, незалежно від їхньої етіології, підвищення Кі67 ПІ не впливало на клініко-гістопатологічні показники ПТК і прогноз захворювання.
11
Guda, B. B., та M. V. Оstafiychuk. "Чинники ризику метастазування папілярної карциноми щитоподібної залози до лімфовузлів шиї за доопераційного статусу пухлини N0". Endokrynologia 29, № 1 (2024): 31–41. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2024.29-1.31.
Full textAbstract:
Ураження лімфовузлів шиї метастазами папілярної карциноми (ПК) щитоподібної залози (ЩЗ), у переважній більшості випадків, починається з лімфатичного колектора центрального відділу (VI і VII зони лімфовідтоку). При цьому пацієнти з первинним статусом пухлини N0 (на підставі фізикального обстеження, передопераційної візуалізації та огляду під час операції) можуть мати «приховані» мікрометастази (метастази) в лімфовузлах цієї локалізації, що є надважливим для стратифікації ризику виникнення латеральних і віддалених метастазів, а також післяопераційних рецидивів. Мета. Проаналізувати частоту метастазування ПК, зокрема до лімфовузлів центрального компартменту, залежно від низки можливих чинників ризику метастазування. Матеріал і методи. Ретроспективне когортне дослідження клінічних даних 566 пацієнтів, у яких доопераційне обстеження не виявило доказових ознак метастазів. Частоту регіонального метастазування оцінювали за відсотком у когорті пацієнтів із ПК категорій N1a+N1b+N1ab (сумарно), а також окремо за кожною категорією. Результати. Встановлено, що частота метастазування ПК в лімфовузли шиї чоловіків вища порівняно з такою в жінок. Найсуттєвіше (у 2,2 раза) це стосується частоти метастазування в лімфовузли VI чи VII зон лімфовідтоку (претрахеальні, паратрахеальні чи преларингеальні/Delphian, верхні медіастинальні), так і бічні лімфовузли шиї (зони I, II, III, IV чи V, ретрофарингеальні лімфатичні вузли), що класифікується як категорія пухлини N1ab. Ризик виникнення метастазів різко знижується у хворих жінок (але не в чоловіків) у віці 31-40 років внаслідок зменшення його в разі пухлин категорії N1a і N1ab. Як у жінок, так і в чоловіків частота метастазів збільшена за пухлин розміром понад 1 см (категорії N1b і N1ab) порівняно з таким за мікрокарцином, а також при внутрішньоорганному метастазуванні – інтратиреоїдному та, особливо різко, за інвазії пухлинних клітин у капсулу пухлини (категорії N1a і N1ab). За екстратиреоїдної інвазії частота метастазування в жінок (але не в чоловіків) продовжує зростати; уражаються окремо при цьому також латеральні лімфовузли (категорія N1b). Мультифокальність не є суттєвим чинником ризику, а наявність хронічного автоімунного тиреоїдиту (ХАІТ) захищає лімфовузли усіх локацій від посиленого метастазування ПК. Висновки. Оцінка чинників високого ризику існування «прихованих» метастатичних лімфовузлів у центральному компартменті лімфовідтоку шиї, частину з яких можна оцінити лише після проведення оперативного втручання та патоморфологічних експертиз, є важливою при прогнозуванні рецидивів та пролонгації захворювання. Існування значної кількості пацієнтів із «прихованими» мікрометастазами в центральних лімфовузлах свідчить про необхідність виконання їхньої профілактичної дисекції в пацієнтів із передопераційним статусом пухлини N0.
12
Ostafiichuk, M. V., A. Ye Kovalenko, H. V. Zelinska та Yu M. Tarashchenko. "Хірургічне лікування радіойодрезистентних метастазів високодиференційованої тиреоїдної карциноми в лімфатичні вузли шиї". Endokrynologia 27, № 2 (2022): 114–23. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2022.27-2.114.
Full textAbstract:
Останнім часом відзначено збільшення кількості випадків радіойодрезистентності високодиференційованих тиреоїдних карцином (ВТК), що проявляється у вигляді рецидивування хвороби в різні терміни після хірургічного лікування та терапії 131I. Мета — провести аналіз клінічних і цитоморфологічних характеристик, а також результатів хірургічного лікування рецидиву радіойодрезистентних метастазів (РРМ) ВТК, що виникли в пацієнтів після радикального первинного лікування. Матеріал і методи. Дизайн роботи — клінічне ретроспективне когортне дослідження 164 пацієнтів із ВТК, які проявили радіойодрезистентність після проведеного радикального лікування (тиреоїдектомія, терапія 131I та супресивна гормонотерапія) і перенесли повторну операцію в об’ємі видалення регіонарних лімфатичних вузлів. Результати. Пацієнти, у яких було виявлено радіойодрезистентне рецидивування злоякісного процесу, становили групу з більш агресивними та розповсюдженими пухлинами. Аналіз первинних характеристик ВТК показав, що в половині спостережень (47,0%) пухлина виходила за межі капсули (pТ3, pT4a і pT4b) а в 63,4% пацієнтів були присутні метастази в лімфатичні вузли шиї. У 135 спостереженнях (82,3%) злоякісність була підтверджена цитологічним дослідженням лімфовузла, а у 29 спостереженнях (17,7%) проведення біопсії було технічно ускладнено і діагноз підтверджувався непрямими ехографічними ознаками злоякісності. Висновки. Наявність лімфогенних локальних РРМ ВТК, що рецидивують, є неповною відповіддю на попередню терапію та показує особливості біології раку. Ретельний аналіз більшої кількості факторів, пов’язаних із захворюванням, може знизити ризики повторної операції з приводу локальних РРМ. Своєчасне виконання радикальної дисекції рецидивних метастазів дозволило отримати відмінну відповідь у 108 спостереженнях (72,0%). Вищу ефективність повторних дисекцій шиї щодо радіойодрезистентних рецидивів ВТК показав системний компартментальний підхід порівняно з операціями локального характеру типу «berry picking».
13
Podpriatov, S. S., S. E. Podpryatov, S. G. Gichka та ін. "Особливості та ефективність застосування електрозварювання живих тканин у виконанні хірургічного втручання та досягненні локального контролю при лікуванні місцево поширеного раку ободової кишки". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 4 (3 січня 2019): 69–76. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2018.4.9716.
Full textAbstract:
Мета роботи: визначити особливості та ефективність застосування технології електрозварювання живих тканин у виконанні хірургічного втручання та досягненні локального контролю при лікуванні поширеного раку ободової кишки.
 Матеріали і методи. У 57 хворих здійснювали електрозварну мобілізацію та/або накладання анастомозу під час операційних втручань, радикальних або паліативних. Критеріями включення були аденокарцинома, T3-4, N+, абсцедування. Використовували джерела електрозварювальних імпульсів ЕК-300М1 та “Патонмед” ЕКВЗ-300 (Україна), укомплектовані інструментами. Досліджували особливості лінії резекції, загоєння і функцію анастомозу, та спостерігали появу локального рецидиву пухлини до 10 років після втручання.
 Результати досліджень та їх обговорення. Електрозварний кишковий анастомоз накладали багатоточковим (7) та одномоментним (8) методами, шовний (42) – поодинокими стібками. Електрозварна мобілізація відбувалась вздовж вузької лінії проходження струму, у визначених межах не уражених пухлиною тканин, незалежно від їх щільності та запальних змін на тлі забезпечення гемостазу. Відбувалось ущільнення лімфатичних вузлів та одночасне перекриття лімфатичних судин. Орієнтування хірургом електрозварного струму полегшувало футлярну мобілізацію. Одночасно з розділенням, вздовж розділених країв тканини утворювалась коагуляційна псевдокапсула. Без порушення цілісності стінок гнійника вдавалось мобілізувати пухлину та інфіковані тканини в разі розпаду. Забезпечувалось виявлення та скелетизація магістральних живлячих судин для їх центрального перекриття, яке здійснювали без накладання лігатури.
 Особливості електрозварювання зумовлювали незначну вираженість ексудації по дренажах, що надавало можливість надійного контролю герметичності анастомозу. Неспроможність електрозварного анастомозу не спостерігали, шовного виявили у 2 хворих (4,8 %) – ІІІ ступеня, у 6 хворих (14,3 %) І–ІІ ступеня.
 Спостережено у віддаленому періоді з електрозварним анастомозом протягом 2 років – 12 хворих, 3 років – 8, 5 років – 3, 10 років – 1. З шовним анастомозом протягом 2 років спостережено 34 хворих, 3 років – 20, 5 років – 9, 10 років - 3.
 За даними ендоскопічного та рентгенологічного дослідження лінію електрозварного з’єднання кишки було складно ідентифікувати, а з лінії шовного до 6 місяців спостерігали міграцію ниток.
 У жодного зі спостережених хворих обох груп не виявили клінічних, ендоскопічних чи томографічних ознак місцевого рецидиву пухлини: зовнішньої деформації анастомозу або нового росту пухлини в місці її видалення.
 Застосування електрозварювання надає можливість досягти видалення пухлини в межах R0, в обсязі D2 та СМЕ. Коагуляція капсули лімфатичних вузлів та їх судин сприяє абластичності лімфаденектомії. Коагуляційна псевдокапсула може забезпечити зменшення кількості післяопераційних ускладнень навіть у разі видалення абсцесу або неспроможності швів анастомозу, що може бути важливою передумовою виживання. Властивості електрозварного перекриття судин сприяють запобіганню вторинній кровотечі в такій ситуації.
14
Tkachenko, R. P., O. G. Kuryk, A. S. Golovko та G. O. Lazarenko. "Локальний рецидив адренокортикального раку через 18 років після адреналектомії: клінічний випадок". Клінічна та профілактична медицина 2, № 5-6 (2018): 116–22. http://dx.doi.org/10.31612/2616-4868.2-5.2018.13.
Full textAbstract:
Адренокортикальна карцинома – дуже рідкісна пухлина, що трапляється в 0,5-2 випадках на мільйон людей на рік. Частіше виникає в жінок (59% випадків). У 50% випадків пухлини є гормонально активними, що проявляється специфічною клінічною картиною даного захворювання, включаючи вірилізм і прояви гіперадреналового синдрому. В більшості випадків адренокортикальні карциноми досягають 20 см у діаметрі та мають тенденцію до інвазії в надниркову та нижню порожнисту вену. Середня тривалість виживання – 2 роки.
 Клінічний випадок. Жінку віком 35 років було госпіталізовано з болем у животі, головним болем і гіпертензію, резистентною до консервативної терапії, що тривала близько двох місяців (до 220/130 мм рт. ст.). З анамнезу: лівобічна адреналектомія з приводу адренокортикального раку 18 років тому. Патогістологічний висновок – низькодиференційована адренокортикальна карцинома ліворуч, остаточний клінічний діагноз – рТ3NxМо, ІІІ стадія, третя клінічна група. Пацієнтка підлягала профілактичним оглядам кожні 3 місяці з контролем лабораторних показників метаболітів глюкокортикоїдів у сечі, комп’ютерною томографією органів черевної порожнини тощо. За результатами даних фізикальних та інструментальних обстежень (комп’ютерна томографія органів черевної порожнини з внутрішньовенним контрастом, комп’ютерна томографія органів грудної клітки, мамографія, ультразвукове дослідження) встановлено клінічний діагноз – новоутворення заочеревинного простору ліворуч. Проведено оперативне втручання: лівобічна нефректомія, видалення локального рецидиву адренокортикального раку ліворуч. Патоморфологічний висновок: низькодиференційована адренокортикальна карцинома, з ділянками некрозу та з інвазією в ліву ниркову вену.
 Обговорення. Адренокортикальний рак – рідкісна та дуже агресивна пухлина, що складає до 0,02% усіх неоплазій. Крім того, в літературі повідомлено про 20 випадків із максимальним виживанням пацієнтів до 5 років. З огляду на наявність утворення в ложі надниркової залози ліворуч проведено комплекс діагностичних заходів для виключення метастазів з інших локалізацій. Біопсію надниркової залози не проводили згідно з останніми рекомендаціями.
15
Nassar, Abdalrahman, та Volodymyr Smolanka. "Оновлена інформація про менінгіоми крила клиноподібної кістки". INTERNATIONAL NEUROLOGICAL JOURNAL 18, № 1 (2022): 43–48. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0713.18.1.2022.928.
Full textAbstract:
Менінгіоми є найбільш поширеними негліальними внутрішньочерепними пухлинами в дорослих, на частку яких припадає 14–19 % від усіх первинних внутрішньочерепних пухлин і які найчастіше зустрічаються в жінок. Вони є найбільш поширеними пухлинами крила клиноподібної кістки, становлять 15–20 % від усіх внутрішньочерепних менінгіом, являють собою третю за поширеністю групу внутрішньочерепних менінгіом. Більшість менінгіом крила клиноподібної кістки відносно легко видалити; однак іноді вони становлять труднощі у зв’язку з їх проникненням в кавернозний синус, кістку і, особливо, через їхній тісний зв’язок з магістральними артеріями і черепно-мозковими нервами. У цих випадках повне висічення надзвичайно утруднене, що призводить до високої захворюваності та високої частоти повторного зростання або рецидиву [1–4]. У цій статті ми розглядаємо сучасні концепції діагностики, лікування та подальшого спостереження з урахуванням прийняття клінічних рішень, що ґрунтуються на даних мультимодальної візуалізації та молекулярної біології.
16
Leshko, M. M., E. I. Slynko та T. A. Malysheva. "Хірургічне лікування хордоми крижів". Klinicheskaia khirurgiia 86, № 3 (2019): 56–59. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.03.56.
Full textAbstract:
Мета. Аналіз хірургічної техніки, результатів хірургічного та комбінованого лікування хордоми крижів.
 Матеріали і методи. У 28 хворих з хордомами крижів проаналізовано симптоми захворювання та їх динаміку, цін- ність методів нейровізуалізації, особливості патогістологічної картини, хірургічну техніку, ефективність променевої те- рапії та віддалені результати лікування.
 Результати. Серед клінічних проявів хордоми крижів домінував больовий синдром. Середня тривалість анамнезу ста- новила близько одного року. Хірургічну резекцію пухлини через задній доступ виконали 18 хворим, через комбінова- ний – 9 хворим. Видалення пухлин оцінене як радикальне у 21 хворого, часткове – у 7 хворих. У післяопераційному періоді всім хворим проведено курс променевої терапії на лінійному прискорювачі. Протягом 5 років у 26 хворих ви- ник рецидив хордоми. Повторне оперативне втручання виконали 22 хворим.
 Висновки. Лікування хордом потребує комплексного підходу. Методом вибору залишається виконання радикального хірургічного втручання, що можливо не у всіх хворих.
17
Khomyakova, O. V. "ЕФЕКТИВНІСТЬ РАДІОХВИЛЬОВОЇ (3,8 МГЦ) БЛОКЕКСЦИЗІЇ МЕЛАНОМИ ЦИЛІОХОРІОЇДАЛЬНОЇ ЛОКАЛІЗАЦІЇ". Здобутки клінічної і експериментальної медицини, № 3 (29 вересня 2020): 173–78. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i3.11599.
Full textAbstract:
Мета дослідження – визначити ефективність застосування радіохвильової хірургії в лікуванні хворих з меланомою циліарного тіла і хоріоідеї у сполученні з ад’ювантною β- терапією.
 Матеріал та методи. Клінічний анализ проведений у 48 хворих на меланому іридоциліохоріоїдальної ділянки. Всім пацієнтам завчасно проводилась брахітерапія на основу пухлину за 40,0±0,2 днів до оперативного втручання. У якості офтальмоаплікаторів були використані стронціє-ітрієві (90Sr+90Y) аплікатори. Разова доза дорівнювала 40 Гр, сумарна поглинена доза склала 400 Гр
 Результати. Після проведеної брахітерапії у всіх пацієнтів відбувалася часткова резорбція пухлини (на 50-60 % від вихідного розміру). Важких пострадіаційних реакцій після опромінення у пацієнтів не було, але у 23 (47,9 %) посилилися прояви початкової і незрілої катаракти. Значно рідше зазначалося помутніння склоподібного тіла – 5 випадків або 10,4 %). При оцінці частоти післяопераційних ускладнень в контрольній групі встановлено, що найбільш частими ускладненнями були гемофтальм (5 випадків або 25,0 %), відшарування сітківки (3 випадки або 15,0 %), епіретинальний фіброз (1 випадок або 5,0 %). В основній групі були виявлені 2 випадки гемофтальму (7,1 %).
 Після проведеного втручання відзначалося зниження частоти випадків вторинної глаукоми, показник ВОТ знизився до 21,3±3,6 мм рт ст.
 При оцінці динаміки гостроти зору встановлено, що до кінця першого року спостереження хворих із гостротою зору більше 0,6 було 6 (21,4 %) у І групі, та 5 (25,0 %) – у ІІ групі.
 Висновки. 1. При циліохоріоїдальній локалізації доцільно перед хірургічним втручанням використовувати брахітерапію з використанням бета-активних ізотопів. 2. При циліохоріоїдектомії з використанням ріжучого хірургічного інтрументарію з попередньою брахітерапією частота післяопераційних ускладнень в 5,7 разу вище в порівнянні з застосуванням радіохвильового ножа. 3. Застосування радіохвильового методу зменшує ризик рецидиву на порядок, при цьому безпосередні (зорові функції, післяопераційний клінічний перебіг) і віддалені результати (зорові функції, стан оптичних середовищ, ВГД, ймовірність розвитку рецидиву пухлини) не залежать від застосованого методу розсічення тканин при хірургічному втручанні.
18
Grubnik, V. V., R. P. Nikitenko, S. P. Degtyarenko та V. V. Grubnik. "Трансанальні ендоскопічні операції при пухлинах прямої кишки". Klinicheskaia khirurgiia 86, № 3 (2019): 15–18. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2019.03.15.
Full textAbstract:
Мета. Покращити діагностику та результати лікування хворих з пухлинами прямої кишки шляхом застосування тран- санальної ендоскопічної мікрохірургії і вивчення «сторожових» лімфатичних вузлів.
 Матеріали і методи. За період з 2009 по 2017 р. у клініці трансанальні ендоскопічні операції виконані 115 хворим у віці від 29 до 82 років. У 92 пацієнтів була тубуловорсинчата аденома прямої кишки, із них у 26 гістологічним дослі- дженням видалених пухлин виявлено малігнізацію (TisN0M0). У 23 пацієнтів до операції виявлено ранній рак прямої кишки Т1–2N0M0.
 Результати. У строки спостереження від 12 до 60 міс рецидив виявили у 2 (2,2%) хворих з аденомою і у 3 (13%) з раком прямої кишки. Рецидив раку виник у хворих, які відмовилися від хіміотерапії та променевої терапії.
 Висновки. Ідентифікація і прицільне дослідження «сторожових» лімфатичних вузлів при раку прямої кишки умож- ливлює вірогідну (чутливість=0,89, специфічність=0,99) оцінку стадії захворювання і застосування адекватної схеми комбінованого і комплексного лікування пацієнтів.
19
Vasylyev, O. V., S. S. Sikachyov, O. O. Kvasivka та ін. "Хірургічне лікування місцево-розповсюджених та рецидивних солідних пухлин черевної порожнини та заочеревинного простору з нефректомією ex vivo ex situ та аутотрансплантацією нирки". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 11 (2018): 61–64. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.11.61.
Full textAbstract:
Мета. Покращення результатів лікування хворих з місцево-розповсюдженими та рецидивними солідними пухлинами черевної порожнини та заочеревинного простору. 
 Матеріали і методи. За період з червня 2015 по січень 2018 р. в Національному інституті раку виконали комбіновані оперативні втручання з нефректомією 28 хворим з приводу первинних місцево-розповсюджених та рецидивних солідних пухлин черевної порожнини та заочеревинного простору.
 Результати. У 5 із 28 пацієнтів виконали нефректомію ex vivo ex situ з аутотрансплантацією нирки, у 4 - успішно. Гостре ушкодження нирок спостерігали у 6 (26%) хворих, яким аутотрансплантації нирки не виконували. Після операції померли 2 (8,7%) хворих. У пацієнтів, яким нирка була збережена, не спостерігали гострого ушкодження нирок, ніхто з цих пацієнтів не помер.
 Висновки. З метою профілактики розвитку гострого ушкодження та хронічної хвороби нирок у майбутньому можливість виконання аутотрансплантації нирки у разі хірургічного лікування солідних пухлин черевної порожнини та заочеревинного простору, окрім первинного раку нирки, повинна бути розглянута щодо кожного хворого. Дану процедуру доцільно виконувати в спеціалізованих лікувальних закладах, де накопичено досвід в онковаскулярній хірургії.
20
Бухтаревич, С. П., К. О. Чепіка, В. Л. Денисенко та Ю. М. Гаїн. "Ворсинчаті пухлини прямої і ободової кишки – шляхи вирішення проблеми". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Медицина 62, № 2 (2020): 15–23. http://dx.doi.org/10.24144/2415-8127.2020.62.15-23.
Full textAbstract:
Аденоми (аденоматозні поліпи) – це справжні неоплазії, що ростуть на поверхні товстої кишки і пов’язані з високим ступенем ризику розвитку раку. Аденоматозні поліпи є передпухлинним захворюванням прямої та ободової кишки і складають близько 10% всіх поліпів. Основна кількість поліпів (близько 90%) – до 1 см в діаметрі; відсоток їх малігнізації досить низький. Інші 10% аденом розміром більше 2 см, ймовірність пухлинного процесу становить близько 10%. Головним завданням, що стоїть перед фахівцями, є дотримання принципів радикальності операції, зниження травматичності, зменшення рецидивів після оперативних втручань. У сучасній ендоскопії найбільш часто використовуються – петлева електроексцизія і трансанальне видалення аденоматозних поліпов. Часте виникнення рецидивів захворювання, а також часті випадки малігнізації скорочують можливість застосування ендоскопічної петлевої електроексцизії. Метод трансанальної ендоскопічної хірургії в світі застосовується з приводу лікування аденом прямої кишки. Дані операції проводяться з метою обмеження порожнинних низьких резекцій прямої кишки з запобіганням таким ускладненням, як неспроможність анастомозу і перитоніт. До теперішнього часу ведеться безперервний пошук малотравматичних способів оперативних втручань при доброякісних новоутвореннях прямої та ободової кишки. Це пов’язано з різними факторами, що включають великі розміри утворень, складність візуальної оцінки, можливий інфільтративний ріст в глибину кишкової стінки. 
 Ключові слова: ворсинчата пухлина прямої та ободової кишки, лазерне лікування, ТЕМ, діотермокоагуляція.
21
Hareba, G. G., V. M. Lisovyi, D. V. Shchukin, and V. M. Demchenko. "Local Recurrence after Organ-Saving Surgery of Kidney Tumors." Ukraïnsʹkij žurnal medicini, bìologìï ta sportu 5, no. 3 (2020): 260–66. http://dx.doi.org/10.26693/jmbs05.03.260.
Full text
22
Тодуров, Борис, Гаврило Ковтун, Михайло Загрійчук та ін. "РАК НИРКИ З МЕТАСТАТИЧНИМ ТРОМБОЗОМ НИЖНЬОЇ ПОРОЖНИСТОЇ ВЕНИ – СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ". Actual Problems of Nephrology, № 32-33 (12 січня 2024): 13–19. http://dx.doi.org/10.37321/nefrology.2023.32-33-01.
Full textAbstract:
Вступ. Даний огляд присвячений аналізу рівнів поширення тромбу у нижній порожнистій вені та його вплив на прогноз виживаності при раку нирки з метастатичним тромбозом НПВ.
 Мета. Проаналізувати в оглядовій статті вплив на прогноз рівня ураження нижньої порожнистої вени (НПВ) при нирково-клітинній карциномі (НКК) та дослідити сучасні принципи лікування НКК з пухлинним тромбозом НПВ.
 Матеріали і методи. Проведено літературний пошук та проаналізовано відповідні статті. Відносно недавні роботи, а також великі серії або роботи з експертних центрів включені до списку літератури.
 Результати та їх обговорення. Пухлинний венозний тромбоз при НКК є серйозною та частою проблемою сьогодення, пацієнти з такою патологією мають поганий прогноз. Хоча успішне видалення пухлинного тромбу в нирковій вені та нижній порожнистій вені може призвести до покращення довгострокового виживання у більш ніж половини пацієнтів, проте високий рівень тромбу є поганим прогностичним фак- тором рецидиву раку. Повна тромбектомія нижньої порожнистої вени, навіть за наявності метастазів, забезпечує кращу якість життя і може подовжити виживаність.
 Висновки. Хірургічне втручання – найефективніший метод лікування пацієнтів з нирково-клітинною карциномою. Необхідно докладати всіх зусиль для повного видалення тромбу з нижньої порожнистої вени. Нова таргетна (прицільна) терапія може бути перспективною в якості допоміжної терапії у цієї підгрупи пацієнтів.
23
Ліщинський, Павло, Олександр Товкай, Сергій Земсков, Володимир Паламарчук та Олексій Дронов. "ВИЗНАЧЕННЯ УЛЬТРАЗВУКОВИХ ОЗНАК ПАПІЛЯРНОГО РАКУ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ ЯК ПРЕДИКТОРІВ МІСЦЕВОГО МЕТАСТАЗУВАННЯ". Problems of Endocrine Pathology 79, № 4 (2022): 36–44. http://dx.doi.org/10.21856/j-pep.2022.4.05.
Full textAbstract:
Актуальність. Для покращення прогнозу місцевого метастазування папілярного раку щитоподібної залози важливо виявити передопераційні ультразвукові ознаки пухлини, як предиктори метастазування. Мета роботи - визначити ультразвукові ознаки папілярного раку щитоподібної залози, які можуть бути предикторами місцевого метастазування. Матеріали і методи. Проведено ретроспективне когортне моноцентрове дослідження. 301 пацієнт, прооперований з приводу папілярного раку щитоподібної залози з низьким ризиком рецидиву в об’ємах: тиреоїдектомія або гемітиреоїдектомія, центральна лімфодисекція шиї в період з січня 2018 по грудень 2020 років. Основна група: 117 пацієнтів – хворі з метастазами за результатами патогістологічного дослідження. Група контролю: 184 пацієнта – хворі без метастазів. Враховувались такі ультразвукові (УЗ) ознаки пухлини: субкапсулярне розташування, розмір, нерівність меж, нечіткість меж, фіброзні зміни, наявність кальцифікації, наявність кістоподібної дегенерації, неоднорідна ехоструктура. Статистичний аналіз проводили за допомогою програми StatPlus Pro v.7 (AnalystSoft Inc.) та статистичних калькуляторів VassarStats (VassarStats: Web Site for Statistical Computation, http://vassarstats.net/) та MedCalc (MedCalc Software Ltd., https://www.medcalc.org/calc/index.php). Порівняння часток виконувалось із застосуванням кутового перетворення Фішера. При виконанні розрахунків значущості окремих тестів, сили зв’язку, відношень шансів та відповідних операційних характеристик використовували критерій хі-квадрат з поправкою Йєйтса та критерій V Крамера; довірчий інтервал визначали за методом Уілка. Проводили ROC-аналіз із визначенням площі під ROC-кривою з відповідними довірчими інтервалами. Результати. Такі ультразвукові ознаки папілярного раку щитоподібної залози, як субкапсулярне розташування та наявність кальцифікатів, має зв’язок з наявністю реґіонарних метастазів (p<0,01). Крім того, значуща різниця у частоті зустрічальності виявлена також для ультразвукової ознаки «нечіткість меж» (р<0,05). Такі ознаки як «нерівність меж», «кістоподібна дегенерація», «фіброзі зміни» та «неоднорідна ехоструктура» пухлини за даними ультразвукового дослідження, не мають зв’язку з реґіонарним метастазування папілярного раку щитоподібної залози. Також виявлено зв’язок розміру пухлини папілярного раку щитоподібної залози з наявністю метастазів. З метою перевірки гіпотези про наявність зв’язку між розміром і виявленням метастазів було проведено ROC-аналіз. Величина площі під кривою (AUC), визначена за методом DeLong, дорівнює 0,740 (95% ДІ: 0,684 - 0,795), що відповідає середній якості тесту. Коефіцієнт Юдена становить 0,4051. При обиранні точки відсікання ≥ 10 мм забезпечується чутливість тесту 0,829 (або 82,9%) при специфічності 0,576 (57,6%). Висновки. Кальцифікація, субкапсулярне розташування, нечіткість контурів та розмір пухлини більше 1,0 см можуть бути незалежними предикторами метастазування папілярного раку щитоподібної залози. Нерівні контури, кістоподібна дегенерація, фіброзні зміни, неоднорідність ехоструктури пухлини не можуть бути предикторами метастазування.
24
Grygorenko, V. М., А. P. Оnyshchuk, М. V. Vikarchuk та ін. "Порівняння онкологічних результатів нефректомії та резекції нирки у лікуванні хворих із раком нирки стадій T1B ТА T2". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 3 (2018): 48–51. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.03.48.
Full textAbstract:
Мета. Продемонструвати можливості органозберігаючого хірургічного лікування у хворих з нирково-клітинним раком (НКР) стадій T1b-T2N0M0 та порівняти онкологічні результати резекції нирки (РН) та нефректомії (НЕ).
 Матеріали і методи. З 2012 по 2015 р. з приводу НКР клінічних стадій T1b-T2N0M0 прооперовано 167 хворих: РН виконана 79 (47,0%) хворим (1-ша група), НЕ - 88 (53%) хворим (2-га група).
 Результати. Обидві групи статистично не відрізнялись за віком та статтю. В 1-шій групі середній розмір пухлини дорівнював 5,7 см, у 2-гій - 8,7 см (р=0,002). Середній спостереження склав 49,1 міс - у 1-шій групі, 46,9 міс - у 2-гій групі (р=0,4). Рецидив за час спостереження виявлено у 16 хворих: у 6 (7,6%) - у 1-шій групі, у 10 (11,3%) - у 2-гій. У 1-шій і 2-гій групах 5-річна безрецидивна виживаність становила 93,1 та 90,8% (р=0,315), 5-річна загальна виживаність - 89,7 та 90,4% (р=0,929), 5-річна канцерспецифічна виживаність - 91,6 та 89,5% (р=0,414) відповідно.
 Висновки. Онкологічні результати РН та НЕ однакові в хірургічному лікуванні НКР стадій T1b-T2N0M0. Основним критерієм для вибору операції з приводу НКР є не розміри пухлини, а особливості її розташування та кількість залишкової функціональної паренхіми.
25
Bogdanova, T. I., V. M. Shpak, L. Yu Zurnadzhy та ін. "Тренди захворюваності на рак щитоподіб. залози серед дітей та підлітків України, постраждалих внаслідок Чорноб. катастрофи, вплив підвищення проліферативної активності на клініко-гістопатологічні характеристики радіогенних папілярних тиреоїдних карцином". Endokrynologia 30, № 1 (2025): 5–15. https://doi.org/10.31793/1680-1466.2025.30-1.5.
Full textAbstract:
Резюме. У статті наведено огляд основних результатів, отриманих за завершеною у 2024 році науково-дослідною роботою (НДР). Метою дослідження було продовжити моніторинг захворюваності на рак щитоподібної залози (РЩЗ) в дітей та підлітків України, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також визначити можливість зв’язку між проліферативною активністю, інвазійними властивостями пухлин, наявністю BRAFV600E мутації та розвитком рецидивів захворювання при радіогенній та спорадичній папілярній тиреоїдній карциномі (ПТК). Матеріал і методи. У роботі використано дані Національного канцер-реєстру України (НКРУ), клініко-морфологічного реєстру (КМР) та бази даних Чорнобильського банку тканин (ЧБТ); застосовано епідеміологічні, гістологічні, імуногістохімічні (ІГХ) та статистичні методи дослідження. Результати. До аналітичної бази даних включено 22 966 осіб. Динаміка захворюваності серед опромінених характеризувалася висхідними часовими трендами протягом післячорнобильського періоду. Визначалася суттєва різниця між найбільш і найменш постраждалими регіонами України, яка у 2021 році становила 1,9 раза. При дослідженні гістопатологічних характеристик ПТК при підвищенні Кі67 проліферативного індексу (Кі67 ПІ) визначено, що незалежно від етіології BRAFV600E-позитивні ПТК характеризувалися вищим Кі67 ПІ порівняно з BRAFV600E-негативними ПТК. У радіогенних BRAFV600E-негативних ПТК підвищення Кі67 ПІ було асоційовано з ризиком розвитку рецидивів метастазів. Висновки. Аналіз захворюваності на РЩЗ серед постраждалих внаслідок Чорнобильської аварії дітей та підлітків України має бути обмежений періодом з 1986 по 2021 рік. При радіогенних ПТК, на відміну від спорадичних, підвищення Кі67 ПІ пов’язано з гіршим післяопераційним прогнозом, а саме зі збільшенням ймовірності розвитку рецидивів метастазів, що асоційовано виключно з BRAFV600E-негативним статусом пухлин.
26
Pavlushenko, M. V., R. V. Liubota, R. I. Vereshchako, O. S. Zotov, M. F. Anikusko та I. I. Liubota. "Значення локорегіонарної терапії у хворих на тричі негативний рак грудної залози (огляд літератури)". Practical oncology 5, № 1 (2022): 23–31. http://dx.doi.org/10.22141/2663-3272.5.1.2022.76.
Full textAbstract:
Тричі негативний рак молочної залози (ТНРМЗ) — це гетерогенне захворювання, що характеризується відсутністю терапевтичних мішеней, зумовлюючи обмеження можливостей лікувального впливу, та супроводжується вищою частотою виникнення місцевого рецидиву та віддалених метастазів, а отже, і гіршим прогнозом перебігу порівняно із іншими молекулярними підтипами раку молочної залози (РМЗ). Незважаючи на клініко-патогенетичну відмінність тричі негативних пухлин, чітко окреслених рекомендацій з приводу хірургічної тактики та доцільності застосування ад’ювантної променевої терапії на сьогодні не існує. Хірургічне втручання є основним методом, який забезпечує локорегіонарний контроль РМЗ. Проте в низці випадків тільки даний тип лікування не гарантує необхідного місцевого контролю захворювання, що потребує призначення ад’ювантної променевої терапії з метою зменшення частоти розвитку рецидиву. Лікування ТНРМЗ — це підґрунтя постійних наукових пошуків. Беручи до уваги неоднорідність систематизованих результатів, наведених у роботі, дана дискусія створює субстрат для проведення подальших досліджень з метою з’ясування, яка група пацієнтів може отримати найбільшу терапевтичну ефективність від променевої терапії.
27
Sheptukha, S. A. "Вдосконалення діагностики та лікування первинного гіперпаратиреозу в пацієнтів із хірургічною патологією щитоподібної залози". Клінічна та профілактична медицина 2, № 5-6 (2018): 93–102. http://dx.doi.org/10.31612/2616-4868.2-5.2018.11.
Full textAbstract:
Мета дослідження – підвищення ефективності діагностики та лікування хворих із первинним гіперпаратиреозом на тлі різноманітної хірургічної патології щитоподібної залози.
 Матеріал і методи. Матеріалом дослідження стали результати аналізу клінічного матеріалу 6 193 пацієнтів, прооперованих із приводу різноманітних захворювань щитоподібної залози (ЩЗ) протягом 2006-2012 рр. За макетом дослідження 4 180 пацієнтів склали ретроспективну групу, 2 013 осіб – проспективну. У роботі використано загально клінічні, лабораторні, інструментальні методи обстеження, хірургічні методи лікування, статистичні методи обробки матеріалу.
 Результати. Доведено, що за умов верхньо-нормальних показників іонізованого кальцію (Са++) в крові (1,25-1,32 ммоль/л) візуально збільшені при щитоподібні залози (ПЩЗ) вимагають видалення через високу ймовірність прихованого або не діагностованого на передопераційному етапі первинного гіперпаратиреозу (ПГПТ). За результатами аналізу отриманих даних розроблено алгоритм передопераційного скринінгу ПГПТ. Він дозволив збільшити виявлення захворювання з 3,6% у ретроспективній групі до 5,9% у проспективній групі. У 9 із 4 180 (0,2%) раніше прооперованих на ЩЗ пацієнтів ретроспективної групи в подальшому розвинувся ПГПТ, що склало 6,0% від усіх виявлених за цей час випадків ПГПТ. У проспективній групі випадків рецидиву або персистенції ПГПТ не було. Найдоступнішим методом топічної діагностики пухлин ПЩЗ і патології ЩЗ залишається ультразвукова сонографія (чутливість 76%). Сцинтиграфія з 99mТс-МІВІ дала можливість виявити та локалізувати патологічно змінену ПЩЗ у 81,5% випадків (44 із 54). Ефективність КТ шиї склала 71,2% (37 із 52 випадків). Оперативні втручання виконували з традиційного доступу за Кохером, мінікомірцеподібного або мінідоступу безпосередньо над пухлиною ПЩЗ. Доведено, що виконання симультанних операцій на ЩЗ і ПЩЗ обумовлюють високий ризик розвитку гіпокальціємії (83-92%).
 Висновок. Скринінг гіперкальціємії суттєво підвищує ефективність передопераційної діагностики первинного гіперпаратиреозу серед пацієнтів із хірургічною патологією щитоподібної залози.
28
Shkarbun, K. D., та L. I. Shkarbun. "Ультразвуковые критерии операбельности и эффективности лечения злокачественной эпителиальной опухоли яичников". Likarska sprava, № 7-8 (25 грудня 2015): 105–9. http://dx.doi.org/10.31640/ls-2015-(7-8)-18.
Full textAbstract:
З метою виділення основних сонографічних критеріїв операбельності раку яєчників у 65 жінок з епітеліальною пухлиною II–III стадій проведено динамічне ультразвукове дослідження до і протягом п’яти років після початку лікування, що включало (у різних поєднаннях) циторедуктивну операцію і неоад’ювантну хіміотерапію. Виявлено всього 14 (21,5 %) рецидивів. Виділено ультразвукові прогностичні критерії ефективності лікування раку яєчників з і без неоад'ювантної хіміотерапії.
29
Dubey, L. Ya, O. I. Dorosh, N. V. Dubey та ін. "Розвиток тромбозів при гострій лімфобластній лейкемії в дітей". CHILD`S HEALTH, № 4.55 (15 липня 2014): 156–61. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0551.4.55.2014.76187.
Full textAbstract:
Дві третини випадків захворювання на гостру лімфобластну лейкемію (ГЛЛ) припадають на період дитинства. ГЛЛ є високочутливою до хіміотерапії. Серед пацієнтів, які отримують сучасну терапію, загальне п’ятирічне виживання становить від 80 до 86 %, а п’ятирічне безподійне виживання — 78–83 %. Хоча більшість із цих пацієнтів, імовірно, будуть вилікувані, проте в значної їх кількості виникає рецидив хвороби, або розвивається вторинна пухлина, або деякі інші ускладнення, пов’язані з лікуванням, що може призвести до фатального наслідку. Несприятливі події під час і після лікування ГЛЛ у дітей є однією зі злободенних тем сьогодення. Важливо підкреслити ймовірність загального ризику розвитку тромбозу при ГЛЛ у дітей, а також ідентифікувати осіб із високим ризиком його розвитку, обговорити клінічні настанови щодо терапії і зменшення цього ризику, а також навести власні клінічні випадки.
30
Ivakh, V.I. "Long-term results of organ-preserving treatment of uterine leiomyoma combined with endometriosis." Medicni perspektivi 23, no. 1 (2018): 63–70. https://doi.org/10.26641/2307-0404.2018.1.124929.
Full textAbstract:
The analysis of a five-years’ catamnesis of reproductive age women who underwent surgery to remove leiomyoma nodes (myomectomy) is represented in this article. The aim of the study was to determine the incidence of tumor recurrence after myomectomy in women with leiomyoma combined with endometriosis. 82 operated patients, included into rescarch were divided into two groups according to the criterion of the presence or absence of endometriosis of the uterus. Group I included 44 (53.7%) cases of isolated lyomyomyoma surgery, and group II - 38 (46.3%) cases of combination of a similar tumor with endometriosis of the uterus. Myomectomy was performed by the transabdominal way in 43.9%, laparoscopic – in 46.3%, transcervical with a hysteroresectoscope - 11.4% of cases of operative treatment. According to the 5 years observation after the surgery, the recurrence of uterine leiomyoma appeared in 56.1% of women of both groups, while in group II, where the combination of uterine leiomyoma with endometriosis was noted, the frequency of tumor recurrences was significantly higher (71.1%, p<0,05%) than in group I with isolated uterine leiomyoma (43.2%,). Thus, the long-term results of myomectomy in women with uterine leiomyoma are associated with the risk of recurrence of the tumor in almost every second woman, but with the combined pathology of the uterus, these cases have a number of features compared to an isolated tumor – 2.5 times hig­her risk of recurrence in the first year after the operation and by 1.65 times higher frequency of relapse of the leio­myoma within 5 years after the surgery. The authors suggest that these differences evidence that the presence of endo­metriosis of the uterus is an additional factor that initiates the mechanisms of recurrence of the uterine leiomyoma after miomectomy, which should be taken into account in the development of a program of postoperative reproductive health rehabilitation of women with co-pathology of the uterus.
31
Movchan, O. V., I. Yu Bagmut, and I. V. Dosenko. "Risk factors of local relapses in patients with breast cancer depending on the properties of the primary tumor." PROBLEMS OF UNINTERRUPTED MEDICAL TRAINING AND SCIENCE 43, no. 3-4 (2021): 67–73. http://dx.doi.org/10.31071/promedosvity2021.03-04.067.
Full textAbstract:
Of all a spread of disorders after mastectomy, most frequently we expect about the event of local relapse. The aim – to research the frequency of local relapses in patients with breast carcinoma, considering the subtype properties of the primary tumor. Materials. 6136 patients with breast carcinoma, including 146 patients with LR – main group, and 455 patients without LR – control group. They distributed betting on age, the state of the menstrual function, stage of the disease, histological type of cancer, grade, tumor subtype. Results. In step with the histological structure, ductal carcinoma was commonest. Established the 10-year non-relapse period in main group is longer with Luminal A and Triple-negative subtypes (61 vs 41%) compared to Luminal B and Her-2 / neu type with (3+) amplification (39 % vs 32 % respectively). Conclusions. The stage, histological structure, grade of the tumor does not significantly affect the frequency of local relapses breast cancer patients. The LR is more likely to occur in patients with luminal subtype B, while the littlest frequency of LR occurs with subtype A. Study of the menstrual status of the patient providing local relapses more often arise in women of pre-menopause. Established that the 10-year non-relapse period is that the best in patients with luminal A subtype and TNBC compared to luminal B and HER 2 type with (3+) amplification.
32
Vivchar, R. Ya, та T. Ya Yaroshenko. "КОРЕЛЯЦІЙНІ ЗВ’ЯЗКИ РІВНІВ ІНТЕРЛЕЙКІНІВ ТА ПОКАЗНИКІВ ЦИТОКІНОВОГО, ГУМОРАЛЬНОГО ТА КЛІТИННОГО ІМУНІТЕТУ У ХВОРИХ НА РОЗСІЯНИЙ СКЛЕРОЗ ІЗ РІЗНИМИ ТИПАМИ ПЕРЕБІГУ". Medical and Clinical Chemistry, № 4 (4 лютого 2020): 89–96. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2019.v.i4.10844.
Full textAbstract:
Вступ. Розсіяний склероз (РС) вважають “найзагадковішим” нервовим захворюванням через його непостійність, нестабільність та непередбачуваність, а дослідження імунної системи є невід’ємною частиною діагностики цього захворювання. Тому більш чітке уявлення про імунологічні механізми при різних типах перебігу РС, кореляція їх показників не тільки дозволять поліпшити діагностику та поглибити наші знання про патогенез, але й можуть стати основою для вдосконалення патогенетичного лікування із застосуванням різних імунотерапевтичних засобів.
 Мета дослідження – з’ясувати особливості кореляції показників імунопатогенезу цитокінового, гуморального та клітинного імунітету у хворих на розсіяний склероз із різними типами перебігу.
 Методи дослідження. Результати досліджень аналізували методом варіаційної статистики за допомогою програми STATISTICA 8.0 (“Statsoft”, США). У всіх обстежуваних визначали рівні інтерлейкінів 1β, 2, 33, фактора некрозу пухлини α, імуноглобулінів А, G, M, а також лімфоцити СD3+, СD4+, СD8+, СD19+, СD25+, СD56+.
 Результати й обговорення. Достовірне підвищення концентрації імуноглобуліну A в сироватці крові пацієнтів із РС вказувало на інфікованість слизових оболонок, особливо вираженим воно виявилося у хворих з первинно-прогресивним типом перебігу РС. Значне збільшення вмісту імуноглобулінів G і М у сироватці крові пацієнтів із РС свідчило про хронічний перебіг процесу, особливо вираженим воно було при рецидивно-ремітивному типі перебігу РС. Виявлені коливання середнього вмісту циркулювальних імунних комплексів у сироватці крові пацієнтів із РС вказували на ступінь тяжкості імунопатологічного процесу. В групі хворих із вторинно-прогресивним типом перебігу РС між показниками імунного статусу і рівнями інтерлейкінів 1β, 2, 33 та фактора некрозу пухлини α спостерігали значну кількість сильних кореляційних зв’язків і зв’язків середньої сили. Рівень інтерлейкіну 2 у всіх обстежених пацієнтів із РС мав найбільше кореляційних зв’язків із показниками імунного статусу, що свідчило про його важливу участь у патогенезі РС.
 Висновок. Дослідження кореляційних зв’язків цитокінів, а також інших показників, гуморального та клітинного імунітету у хворих на розсіяний склероз є актуальним і перспективним напрямком для вивчення механізмів імунопатогенезу цього захворювання та його корекції.
33
Panchenko, Iu. "Tumor Necrosis Factor-Alpha (TNFα) with Relapses Development in Surgical Treatment of Diabetic Maculopathy in Type 2 Diabetes Mellitus". International scientific-practical journal Ophthalmology 2(10) (грудень 2019): 65–75. http://dx.doi.org/10.30702/ophthalmology.2019/10.126575.
Full text
34
УСЕНКО, О. Ю., А. І. СУХОДОЛЯ, С. А. СУХОДОЛЯ та О. М. САВЧУК. "Внутрішні кровотечі як наслідок ускладнених форм хронічного панкреатиту". Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, № 3 (9 квітня 2023): 77–85. http://dx.doi.org/10.11603/2414-4533.2023.3.14154.
Full textAbstract:
Мета роботи: проаналізувати та продемонструвати наш досвід лікування ускладнених форм хронічного панкреатиту, а саме пацієнтів із наявними внутрішніми кровотечами на фоні класичної клініки ускладненого хронічного панкреатиту.
 Матеріали і методи. За період 2016-2022 р. було діагностовано та проліковано 15 пацієнтів з кровотечею, що становило 11 % від усіх 139 оперованих пацієнтів із ускладненим хронічним панкреатитом протягом вказаного часового відрізку. Серед пацієнтів було 9 (60 %) жінок та 6 (40 %) чоловіків із середнім віком 54 років (діапазон 34–70 років).
 Результати досліджень та їх обговорення. У 13 (87 %) виконувалось одразу хірургічне втручання, іншим 2 (13 %) було виконано ангіографічну емболізацію, одна з яких, через рецидив, виявилась неефективною. У 2 (13 %) пацієнтів діагностовано кровотечу з ділянки пухлини головки підшлункової залози, у 3 (20 %) діагностовано вірсунго-венозну норицю, у 5 (33 %) псевдоаневризму селезінкової артерії із сполученням із вірсунговою протокою, у 4 (27 %) пацієнтів діагностовано кісту підшлункової залози з кровотечею в порожнину, що сполучалася з вірсунговою протокою, псевдоаневризма панкреатодуоденальної артерії діагностована у 1 (7 %).
 За відсутності показань до хірургічного втручання, пов’язаних з панкреатитом, у пацієнтів з кровотечею при хронічному панкреатиті методом вибору може бути ангіографічна емболізація. Якщо є показання до операції, пов’язані з панкреатитом, ангіографічна емболізація може дозволити провести планову оперативну процедуру на основі структурних змін підшлункової залози для корекції ускладнень. При умові відсутності ефекту від емболізації, зазвичай потрібна резекція підшлункової залози, часто у невідкладному порядку.
35
Dronov, O. I., I. O. Kovalska, Ye S. Kozachuk, D. I. Khomenko та P. P. Bakunets. "Комбіноване застосування кріохірургічного методу та хімічної деструкції в комплексному лікуванні пацієнтів з вогнищевою патологією печінки". Klinicheskaia khirurgiia 85, № 10 (2018): 14–16. http://dx.doi.org/10.26779/2522-1396.2018.10.14.
Full textAbstract:
Мета. Оцінити ефективність комбінованого застосування кріохірургічного методу та хімічної деструкції 10% розчином кальцію хлориду в комплексному лікуванні пацієнтів з вогнищевою патологією печінки (ВПП).
 Матеріали і методи. Проаналізовано результати застосування локальних методів деструкції у складі комплексного лікування 316 пацієнтів з ВПП.
 Результати. Між досліджуваними групами пацієнтів за частотою, структурою, ступенем тяжкості специфічних ускладнень, летальністю достовірної різниці не виявлено (p > 0,05). Після комбінованого застосування кріохірургічного методу та хімічної деструкції достовірно збільшилась частота повних та часткових відповідей пухлинних вогнищ на лікування, зменшилася частота стабілізації і прогресування процесу (p < 0,05), локальних рецидивів та збільшилася частота конверсії до резектабельності (p < 0,05).
 Висновки. Комбіноване застосування кріодеструкції та хімічної абляції є безпечним та ефективним методом, який дає змогу достовірно покращити результати лікування пацієнтів з ВПП.
36
Білий, Д., та М. Гергаулов. "ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАЛЬНИХ ЗАХОДІВ ЗА ЗЛОЯКІСНИХ НЕОПЛАЗІЙ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ У КІШОК". Аграрний вісник Причорномор'я, № 112 (8 жовтня 2024): 11–21. https://doi.org/10.37000/abbsl.2024.112.02.
Full textAbstract:
Актуальність проблеми лікування кішок за злоякісних неоплазій молочної залози повʼязана із значним поширенням новоутворень; абсолютною перевагою їх злоякісних типів, які характеризуються високою агресивністю; недостатньою ефективністю лікування. Адʼювантна хіміотерапія доцетакселом і циклофосфамідом дозволила знизити ризик прогресування захворювання в 1,5 рази, її поєднання із мелоксиветом – в 2,2 рази. Доповнення хіміотерапевтичного протоколу інгібіторіом циклооксигенази-2 знижувало ймовірність появи рецидивів в товщі ранового рубця та поряд розташованих тканинах в 2,1 раза, віддалених мʼяких тканинах – в 3,1 раза, легені – 1,3 раза. Включення до хіміотерапевтичного протоколу лікування кішок із злоякісними пухлинами молочної залози нестероїдного протизапального засобу мелоксивет забезпечувало більш швидке динамічне зниження запальної реакції, що підтверджувалось скороченням термінів відновлення таких гемостазіологічних показників, як тривалість активованого часткового тромбопластинового часу, протромбічного індексу, міжнародного нормалізованого відношення, а також вмісту фібриногену і концентрації тромбоцитів.
37
Yanchiy, I. R., та M. Yu Bolgov. "Питання та підходи до вибору тактики хірургічного лікування диференційованого раку щитоподібної залози". INTERNATIONAL JOURNAL OF ENDOCRINOLOGY (Ukraine), № 7.55 (1 жовтня 2013): 69–81. http://dx.doi.org/10.22141/2224-0721.7.55.2013.84683.
Full textAbstract:
Диференційовані тиреоїдні карциноми (папілярні і фолікулярні) характеризуються дуже сприятливим прогнозом — виживаність хворих перевищує 90 %. Разом з тим тактика їх лікування достатньо агресивна — радикальне видалення всієї залози, часто доповнене лімфодисекцією, з подальшою абляцією залишкової тиреоїдної тканини радіоактивним йодом. Ефективність такого підходу обумовлена хорошими віддаленими результатами: низьким відсотком рецидивів, довготривалими строками виживання хворих, а також можливістю проводити моніторинг пацієнтів за рівнем тиреоглобуліну в крові і у такий спосіб своєчасно виявляти та руйнувати виниклі метастази за допомогою радіоактивного йоду. Однак тепер багато хірургів доводять можливість виконання оперативного втручання органозберігаючого характеру при низькоінвазивних диференційованих формах раку щитоподібної залози (ЩЗ). Ця проблема надзвичайно актуальна для України, оскільки захворюваність на диференційований рак ЩЗ у групі підвищеного ризику (діти та підлітки під час аварії на ЧАЕС) зберігається високою. При цьому, з одного боку, факт радіаційного опромінення в анамнезі пацієнта є чітким показанням до радикальної тиреоїдектомії з подальшою радіойодабляцією. З іншого — у міру дорослішання пацієнтів та віддалення від дати аварії збільшується частка карцином із низьким потенціалом агресивності — мікрокарциноми, інкапсульовані пухлини. У зв’язку з цим постає актуальним проведення ретельного аналізу всіх випадків «післячорнобильських» карцином, в яких була виконана органозберігаюча операція, а пацієнти категорично відмовились від повторного хірургічного лікування. Можливо, саме такі дослідження дозволять у майбутньому обґрунтовано змінити тактику хірургічного лікування потенційно радіоіндукованих карцином ЩЗ.
38
Sulaieva, O., O. Pototska, D. Kozakov та ін. "Молекулярні біомаркери в менеджменті пацієнтів з недрібноклітинним раком легень". Practical oncology 7, № 1 (2024): 27–35. http://dx.doi.org/10.22141/2663-3272.7.1.2024.97.
Full textAbstract:
Недрібноклітинний рак легень (НДКРЛ) є одною з провідних причин смертності в онкології. Упровадження в клінічну практику таргетної терапії та імунотерапії дозволило досягти суттєвого прогресу в поліпшенні результатів лікування хворих на НДКРЛ. Вибір стратегії лікування ґрунтується на результатах мультигенного тестування НДКРЛ з оцінкою відповідного спектра клінічно значущих біомаркерів. У цьому огляді автори систематизували дані щодо молекулярного профілю НДКРЛ різних гістологічних типів і впливу генетичних альтерацій на чутливість до різних варіантів терапії, навели аналіз поточних настанов і рекомендацій щодо молекулярного тестування пацієнтів з НДКРЛ, сформулювали вимоги щодо вибору оптимальних зразків біоматеріалу і методів тестування НДКРЛ. З огляду на широкий спектр клінічно значущих мутацій при НДКРЛ оптимальним методом генетичного тестування є NGS. При неможливості проведення NGS частина клінічно значущих генетичних альтерацій може бути визначена за допомогою полімеразної ланцюгової реакції, FISH або імуногістохімії. У разі неможливості отримання зразку пухлинної тканини мультигенне тестування НДКРЛ ІІІ–ІV стадії рекомендовано проводити методом рідкої біопсії з використанням плазми крові, яка містить циркулюючу пухлинну ДНК. Дослідження циркулюючої пухлинної ДНК у крові дозволяє визначити мінімальну залишкову хворобу, визначити ефективність проведеної терапії, оцінити ризик рецидиву і прогноз.
39
Sukhanova, A. A., and M. Yu Egorov. "The role of hepatoprotective and venotonic treatment in the prevention of recurrence of benign and borderline ovarian tumors after performing conservative organ-sparing operations." HEALTH OF WOMAN, no. 7(133) (September 30, 2018): 89–95. http://dx.doi.org/10.15574/hw.2018.133.89.
Full textAbstract:
The objective: to increase the efficiency of treatment of patients with benign (DEOA) and borderline (PEOI) epithelial ovarian tumors after performing organ-sparing operations based on the appointment of a comprehensive anti-relapse therapy. Materials and methods. A clinical examination of 246 patients was conducted. The retrospective group consisted of 112 patients with DEOI and PES. The retrospective group was divided into two subgroups: І subgroup - 85 (75.9%) patients with DEEA; The second subgroup – 27 (24.1%) patients with PED. The prospective group included 60 patients with EOJ, of whom 30 women (subgroup III) were diagnosed with DEWI, and the remaining 30 women (subgroup IV) had PEOI. All women in the prospective group received a course of complex anti-relapse therapy with the inclusion of a non-hormonal modulator of estrogen metabolism, hepatoprotector and venotonics after the conservative surgical treatment was performed. The control group included 64 patients with DEOA and PEDO who were given conservative surgical treatment without prescribing a comprehensive anti-relapse therapy in the future. Used clinical, ultrasonographic with Doppler, histopathological, immunohistochemical studies. Results. During the study of concomitant somatic pathology, it was found that the pathology of the pancreato-hepatobiliary system and venous disease was significantly more often diagnosed in patients with PEOI than DEOA (p<0.05). The purpose of a complex anti-relapse therapy, which includes the non-hormonal estrogen metabolism modulator Quinol (1 capsule twice a day) for 6 months with a repeated course of six months, hepatoprotector Hepanex (1 capsule twice a day) and Pentaven venotonik (1 each) a tablet per day) for 1 month with a repetition of the course 2 times a year for the entire observation period, allowed to reduce the relapse of the DEWD from 13.5% to 3.3%, and PESI – from 29.6% to 10% within three years follow-up assessment of the reproductive health of patients. Conclusion. To optimize the management of patients with DEOA and PEOA after performing conservative surgical treatment, it is recommended to conduct a comprehensive anti-relapse therapy, which includes the use of a non-hormonal modulator of Quinol estrogen metabolism (1 capsule twice a day) for 6 months, repeating the course in six months, hepatoprotector Hepanex (1 capsule twice a day) and Pentavenic venotonics (1 tablet per day) for 1 month with a repetition of the course 2 times a year for 3 years. Key words: benign and borderline ovarian tumors, conservative surgical treatment, estrogen metabolism modulator, hepatoprotector, venotonic.
40
Gorobeiko, M. B., A. V. Dinets, V. H. Hoperia, Yu M. Pysmenna, A. V. Lovin та K. M. Abdalla. "Папілярна мікрокарцинома щитоподібної залози: клінічні та патоморфологічні відмінності від великих раків". Endokrynologia 28, № 3 (2023): 231–36. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2023.28-3.231.
Full textAbstract:
Папілярна карцинома щитоподібної залози (ПКЩЗ) є частим злоякісним новоутворенням щитоподібної залози. ПКЩЗ розміром 1 см або менше в найбільшому діаметрі класифікується як мікрокарцинома (ПМКЩЗ). До 10% ПМКЩЗ мають біологічно агресивний перебіг, що проявляється інвазивними характеристиками пухлини (інвазія кровоносних судин, лімфатичних судин, периневральна інвазія, поява фігур мітозів), рецидивом карциноми, які є параметрами, які важко передбачити, але які суттєво впливають на прогноз перебігу хвороби. Мета. Дослідити та оцінити клінічні та гістопатологічні особливості ПМКЩЗ порівняно з ПКЩЗ. Матеріал і методи. Виявлено 91 хворого на ПКЩЗ, які проходили оперативне лікування на клінічних базах кафедри хірургії ННЦ «Інститут біології та медицини» Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. У досліджуваній когорті з 91 пацієнта в 50 (85%) хворих діагностовано ПМКЩЗ, у 41 (15%) — ПКЩЗ. Результати. Інвазію в лімфатичні судини достовірно рідше діагностували в 15 (30%) пацієнтів у групі ПМКЩЗ порівняно з 24 (58%) пацієнтами в групі ПКЩЗ (p<0,005). Також у групі ПМКЩЗ не було діагностовано жодного випадку периневральної інвазії карциноми, що достовріно нижче порівняно з 4 (10%) пацієнтами в групі ПКЩЗ (p<0,005). Подальший аналіз патоморфологічних даних також показав статистично значущу різницю між даними макроскопічної та мікроскопічної інвазії карциноми. Мікроскопічна екстратиреоїдна інвазія карциноми рідше виявлялася в пацієнтів групи ПМКЩЗ – 2 (4%) хворих, порівняно з 12 (29%) пацієнтами у групі ПКЩЗ (p<0,005). Макроскопічна екстратиреоїдна інвазія діагностувалась значно рідше в пацієнтів групи ПМКЩЗ в 1 (2%) пацієнта, порівняно з 9 (22%) пацієнтами в групі ПКЩЗ (p<0,005). Висновки. ПМКЩЗ виявляє нижчу біологічну агресивність, ніж ПКЩЗ, про що свідчать нижча частота мікроскопічної та макроскопічної інвазії, периневральної інвазії та лімфатичної інвазії. Мікрокарциному можна вважати більш сприятливим прогностичним фактором для пацієнтів із ПКЩЗ.
41
Годованець, О. І., М. П. Митченок, Т. І. Муринюк та А. В. Котельбан. "РЕТЕНЦІЙНА КІСТА МАЛОЇ СЛИННОЇ ЗАЛОЗИ НИЖНЬОЇ ГУБИ: КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК". Scientific and practical journal "Stomatological Bulletin" 111, № 2 (2021): 53–57. http://dx.doi.org/10.35220/2078-8916-2020-36-2-53-57.
Full textAbstract:
Запальні та пухлинні ураження слинних залоз станов-лять 15-20 % від усіх захворювань м’яких тканин ще-лепно-лицевої ділянки у дітей.Відповідно до статистичних даних, у номенклатурі захворювань слинних залоз провідне місце займають кістозні утворення, в структурі яких до 61,2 % скла-дають кісти малих слинних залоз, а частота ура-ження патологічними процесами окремих слинних за-лоз залежить від їх топографо-анатомічних та гіс-то-функціональних особливостей.Лікування ретенційних кіст малих слинних залоз ни-жньої губи є однією із важливих проблем сучасної амбулаторної стоматології, оскільки вони продов-жують займати досить значуще місце серед постт-равматичних ускладнень щелепно-лицевої ділянки.Мета. Метою нашої роботи стало застосування хі-рургічної методики лікування (цистектомії) ретен-ційної кісти малої слинної залози нижньої губи.Матеріали і методи. Лікування і спостереження проводилось пацієнту віком 16 років із ретенційною кістою малої слинної залози нижньої губи справа. У ході дослідження використовували збір анамнезу, дані об’єктивного обстеження та обов’язкове гістологічне дослідження видаленого матеріалу за загальноприйнятими методиками.Результати. Лікування ретенційної кісти малої слинної залози хірургічне. Під місцевим знеболенням було проведено цистектомію з подальшим гістологічним дослідженням видаленого матеріалу та спостереження протягом 6 місяців, призначено нестероїдний протизапальний препарат і гель на основі холіну саліцилату. На 7-й день після оператив-ного втручання пацієнту знято шви.Висновок. Отже, видалена ретенційна кіста малої слинної залози нижньої губи справа (цистектомія) з подальшим гістологічним дослідженням видаленого матеріалу. Під час спостереження за пацієнтом протягом 6 місяців рецидиву не відбулося.
42
Kobrynska, N. Ya. "Механізми та маркери метастазування при карциномах щитоподібної залози. Огляд літератури та власних даних (частина 2)". Endokrynologia 29, № 4 (2024): 372–79. https://doi.org/10.31793/1680-1466.2024.29-4.372.
Full textAbstract:
Резюме. Рак викликається низкою факторів, включаючи хімічний канцерогенез, соматичні мутації, епігенетичні зміни та вірусні інфекції. Більшість смертей, пов’язаних із раком, відбувається через утворення метастазів. У випадку папілярної карциноми щитоподібної залози (ПК ЩЗ) метастази формуються не так часто, як при інших типах раку та все ж спостерігаються рецидиви хвороби з появою метастазів у лімфатичних вузлах, легенях, кістках. Особливу небезпеку становлять радіойодрезистентні метастази, які є основною причиною летальних випадків. Тому дослідження метастатичних маркерів є важливим на перед- і післяопераційному етапах лікування хворих з метою оцінки ймовірності виникнення метастазів у найближчій та віддаленій перспективах. Мета дослідження. Огляд літератури присвячено опису найбільш відомих маркерів метастазування ЩЗ. Матеріал і методи. За ключовими словами «маркери метастазування» ТА «щитоподібна залоза» ТА «папілярна карцинома»; «markers of metastasis» AND «thyroid» AND «papillary carcinoma», проведено пошук джерел у наукових базах ResearchGate, PubMed® та Google Scholar. Для поглибленого аналізу було відібрано 33 літературних джерела. Результати. Підкреслюється важливість визначення факторів, які сприяють формуванню преметастатичних ніш при карциномах ЩЗ та радіойодрезистентності. Головна увага приділяється маркерам метастазування ЩЗ, які беруть участь у перетворенні пухлинних клітин у метастатичні та в епітеліально-мезенхімальному переході (epithelial-mesenchymal transition, ЕМТ). Аналізується значущість таких маркерів метастазування ЩЗ, як сурвівін, трансформуючий фактор росту бета (transforming growth factor beta, TGF-β) та його ізоформа DEx3, регулятори ЕМТ – Е-кадгерин/N-кадгерин, віментин, S100A4, Інтерактор Абельсона 1, матриксні металопротеази (matrix metalloproteinases, ММРs), фактор росту фібробластів 19 (fibroblast growth factor 19, FGF19), фактор, що індукується гіпоксією-1α (hypoxiainducible factor-1α, HIF-1α), ендотеліальний фактор росту судин (vascular endothelial growth factor, VEGF), муцини, мембранні білки й білки цитоскелета – фібронектин, інтегрини, альфа-актин гладких м’язів (α-smooth muscle actin, α-SMA), синдекани, кінази сімейства Src, вісь CXCL12/CXCR4, маркери ракових стовбурових клітин CD133, CD44 (CD44v6), маркери проліферації Ki-67, ядерний антиген проліферуючих клітин (proliferating cell nuclear antigen, PCNA) та циклін D1. Особливий інтерес викликають маркери, які можна виявити в плазмі крові в доопераційний період – амінокислоти, фосфоліпіди, MMP-2/9, тканинні інгібітори матриксних металопротеїназ (tissue inhibitors of matrix metalloproteinases ½, TIMP-1/2), білок судинної адгезії-1 (vascular adhesion protein-1, VAP-1), фрагмент CK19 – CYFRA21-1. Висновки. Дослідження молекулярних біомаркерів метастазування з високою специфічністю та чутливістю при карциномах ЩЗ може допомогти у визначенні об’єму хірургічного втручання та подальшої терапії радіойодом.
43
Pogorila, T. Yu, S. M. Pashchenko та M. S. Shchurov. "ВИКОРИСТАННЯ АНТИГЕНУ Кі-67 В ДІАГНОСТИЦІ БАЗАЛЬНОПОДІБНОГО РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ В УМОВАХ ВЕЛИКОГО ПРОМИСЛОВОГО РЕГІОНУ ПІВДЕННОГО СХОДУ УКРАЇНИ". Medical and Clinical Chemistry, № 3 (7 листопада 2019): 23–27. http://dx.doi.org/10.11603/mcch.2410-681x.2019.v.i3.10389.
Full textAbstract:
Вступ. Серед усіх молекулярно-генетичних типів раку молочної залози на частку базальноподібних пухлин припадає 10–24 %. Базальноподібний рак молочної залози характеризується агресивним перебігом. Важливе місце серед факторів прогнозу посідає маркер проліферації Ki-67.
 Мета дослідження – визначити рівень експресії антигену Кі-67 у пацієнтів з базальноподібними раком молочної залози в умовах великого промислового регіону південного сходу України.
 Методи дослідження. У 150 хворих з базальноподібною формою раку молочної залози та 40 пацієнтів з іншими молекулярно-генетичними типами раку молочної залози було визначено рівень експресії (за B. Risberg та ін.) антигену Кі-67. Експресію маркера проліферації визначали імуногістохімічним методом.
 Результати й обговорення. Проаналізовано результати імуногістохімічних досліджень хворих на базальноподібний рак молочної залози, зокрема за ступенем експресії маркера проліферації Кі-67 залежно від місця проживання. Встановлено тенденцію до збільшення експресії цього маркера при оцінюванні хворих, які проживають у різних районах м. Запоріжжя (від екологічно сприятливих до районів, близьких до великих промислових об’єктів). Маркер проліферації Кі-67 визначався у всіх 150 пацієнтів з різним рівнем експресії. У хворих (40 осіб) з іншими молекулярно-генетичними типами раку молочної залози експресію Кі-67 виявлено у 24 (60,0 %) випадках; у 16 (40,0 %) спостереженнях вона не визначалась; високий рівень експресії встановлено у 2,5 % хворих цієї групи.
 Висновки. Встановлено особливості перебігу базальноподібного раку молочної залози від наявності Ki-67. Частота його виникнення зростає на 41–44 % у хворих, які проживають у районах м. Запоріжжя, близьких до промислових майданчиків. У них спостерігають збільшення експресії маркера проліферації Ki-67 на 45 %. Пацієнти з низьким рівнем експресії Кі-67 (0–15 %) живуть удвічі довше порівняно з хворими на базальноподібний рак молочної залози з високим рівнем (>50 %) експресії цього маркера. У пацієнтів з низьким рівнем експресії Кі-67 (за класифікацією Risberg) загальна виживаність сягає 25 місяців і більше. Метастазування у хворих на базальноподібний рак молочної залози залежить від рівня експресії маркера проліферації. При рівні експресії Кі-67 51–100 % метастазування виявлено в 56,80 %. Частота рецидивів у пацієнтів з базальноподібним раком молочної залози пов’язана з рівнем експресії маркера проліферації. У хворих, в яких експресія Кі-67 досягла 26–50 і 51–100 %, вона становила 7,40 та 22,22 % відповідно.
44
Зазірний, І. М., та А. П. Лябах. "Загальні вимоги написання оригінальної статті для рецензованого ортопедичного наукового журналу". TERRA ORTHOPAEDICA, № 2(117) (8 грудня 2023): 4–7. http://dx.doi.org/10.37647/2786-7595-2023-117-2-4-7.
Full textAbstract:
Оригінальна стаття (ОС) – вид наукової публікації, у якому описано кінцеві або проміжні результати проведеного дослідження, обгрунтовано способи їх отримання, а також накреслено перспективи наступних напрацювань. Фактично ОС є «звітом про дослідження» за аналогією зі «звітом про випадок». Рецензовані журнали за фахом «ортопедія та травматологія» приймають до публікації ОС, засновані на клінічних та/або експериментальних дослідженнях, пов’язаних з кістково-м’язовою системою.
 Ми вивчили вимоги щодо написання оригінальних статей та вимоги до авторів кількох міжнародних ортопедичних журналів і викладаємо їх підсумок.
 Хоча методологія медичних досліджень не є об’єктом цих методичних рекомендацій, належне планування та проведення досліджень є необхідними вимогами для будь-якої статті. У свідомості автора мають бути зрозумілі три моменти: гіпотеза, матеріали та методи, за допомогою яких перевіряється гіпотеза та результати [1]. Тільки дослідження, що логічно структуровані відповідно до цієї послідовності, будуть успішно трансформовані в публікації, які у майбутньому привернуть увагу фахівців.
 Власне обговорення рівня доказів є поза метою даного повідомлення, але автори повинні усвідомлювати, що дизайн їхнього дослідження впливає на якість наукової інформації, яка передається. Клінічні дослідження можна приблизно перерахувати у порядку зменшення доказовості, а саме: рандомізовані контрольовані дослідження (РКД); проспективні порівняльні дослідження, не пов’язані з РКД; ретроспективні порівняльні дослідження; дослідження типу «випадок-контроль» і, нарешті, серії випадків [2] .
 Серії випадків, що характеризуються низьким рівнем доказовості, заслуговують на публікацію лише в тому випадку, якщо розмір вибірки та подальше спостереження є абсолютно адекватними. Розмір вибірки має бути принаймні подібним або, можливо, більшим, ніж попередні серії. Мінімальне спостереження (а не середнє спостереження) має бути достатньо тривалим, щоб можна було спостерігати стабільні клінічні та рентгенологічні результати. Це означає, наприклад, 1 рік для переломів діафізів довгих кісток та 2 роки для навколосуглобових переломів кісток з можливим вторинним дегенеративним захворюванням суглобів.
 Якщо метою серії випадків є оцінка тривалості виживання пацієнтів щодо смерті або рецидиву (наприклад, при пухлинах опорно-рухового апарату), функціонування суглобів у зв’язку з коригувальною остеотомією або після реконструкції перисуглобового перелому, а також тотального ендопротезування суглобів, необхідно застосувати спеціальну методологію та оціночні критерії, що притаманні окресленій патології. Ці серії випадків потребують не лише адекватного мінімального спостереження (зазвичай кілька років), але й належного статистичного аналізу виживання.
 Що стосується серії випадків ендопротезування (стандартне тотальне ендопротезування кульшового або колінного суглобів), то більшість редколегій встановлюють мінімальний період спостереження протягом 8 років і мінімальний розмір вибірки 150 імплантатів. Аналіз виживання бажано проводити за допомогою оцінки Каплана-Майєра (Kaplan-Meier) [3]. Нові та оригінальні конструкції протезів можуть становити виняток, для якого можуть бути прийняті менші серії та коротше спостереження, якщо література не містить більших чи тривалих досліджень.
 ОС, подані до ортопедичного наукового журналу, мають бути структуровані в 5 розділах: Анотація, Вступ, Матеріали та методи, Результати та Обговорення. Редакції обмежують обсяг статті в 3500 слів, що є цілком достатнім для більшості хороших публікацій.
 Наприклад, редакції Journal of Arthroplasty, The Knee, Journal of Joint and Bone Surgery, Foot and Ankle Surgery. обмежують ОС до 3000 слів, включаючи абстракт, який обмежений 250 словами, але без включення списку літератури. Дозволяється не більше 10 рисунків і таблиць разом. [4, 5, 6, 7].
 Більшість редколегій світових журналів вимагають медичний стиль статті відповідно до вимог Посібника зі стилю Американської медичної асоціації, Медичний стиль написання має бути граматично правильним, чітким і не зайвим [8].
 Будь-який можливий конфлікт інтересів має бути розкритий. В іншому випадку автори повинні чітко заявити, що на підтримку дослідження не було отримано коштів, що дослідники не мали пов’язаних з ним фінансових інтересів.
45
Terekhova, H. M., L. S. Strafun, I. P. Pasteur, H. A. Zamotayeva та M. D. Tronko. "Динамічне спостереження вузлового зоба в членів Українсько-Американської тиреоїдної когорти: аналіз результатів 6 циклів стандартизованого скринінгу". Endokrynologia 28, № 1 (2023): 51–66. http://dx.doi.org/10.31793/1680-1466.2023.28-1.51.
Full textAbstract:
Протягом останніх десятиріч дослідженнями, проведеними в різних країнах світу, було обґрунтовано і впроваджено протоколи діагностики, лікування і тактики ведення вузлової патології щитоподібної залози (ЩЗ). Невизначеними залишаються питання особливостей спостереження та тактики ведення хворих на вузловий зоб із наявним фактором опромінення в анамнезі, який може відігравати істотну роль в ініціації та розвитку тиреоїдного вузла. Мета — ретроспективний аналіз результатів довготривалого спостереження вузлового зоба в осіб, які зазнали радіаційного опромінення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції (ЧАЕС). Матеріал і методи. Серед 13 243 осіб з областей радіаційного контролю, які протягом 1998-2000 рр. пройшли перший цикл епідеміологічного когортного обстеження ЩЗ в рамках спільного Українсько-Американського проєкту «Науковий проєкт дослідження раку та інших захворювань щитоподібної залози в Україні в результаті аварії на Чорнобильській АЕС» (Проєкт), була відібрана група з 366 осіб із виявленою вузловою патологією ЩЗ розміром >5 мм. Вік суб’єктів на момент аварії на ЧАЕС становив 0-18 років (середній вік: 8,98±0,23 року), на момент виявлення вузлової патології — 13-31 рік (середній вік: 22,74±0,23 року); серед них було 265 жінок та 101 чоловік. Розподіл за дозою опромінення ЩЗ був наступним: 197 осіб (53,8% від загальної кількості) — <0,3 Гр, 95 осіб (26,0%) — від 0,3 до 1,0 Гр і 74 особи (20,2%) — >1,0 Гр. Скринінгове обстеження згідно з протоколом, які проводили кожні 2-3 роки з 1998 по 2015 рр., пройшли: 2-й цикл — 346, 3-й — 330, 4-й — 300, 5-й — 204 і 6-й — 300 осіб. За наявності показань проводили тонкоголкову аспіраційну пункційну біопсію (ТАПБ) вузлів ЩЗ, за необхідності — хірургічне лікування. Виконано аналіз ультразвукових характеристик вузлових утворень ЩЗ (кількість, розмір, локалізація та тип) і результатів лабораторних досліджень рівнів тиреотропного гормону (ТТГ), вільного тироксину (ВТ4), антитіл до тиреопероксидази (АТПО), антитіл до тиреоглобуліну (АТТГ) та тиреоглобуліну (ТГ). Результати. Гормональні дослідження показали, що на момент виявлення вузлового зоба в переважної більшості осіб (90%) рівень ТТГ був у межах референтних значень; у 99 осіб (82%) рівень АТПО не перевищував показники норми; у 58 осіб (16%) виявлено підвищення рівня АТПО; у 287 осіб (78%) базальний рівень ТГ був у межах норми. Надалі суттєвих змін гормонального стану суб’єктів не спостерігалося. За даними ультразвукового дослідження (УЗД) під час першого циклу обстеження розподіл вузлів ЩЗ за типом був таким: у 39 осіб виявляли кістозні вузли, у 140 — солідні, в інших — комбіновані. У клініці ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» (Інститут) було прооперовано 88 пацієнтів: 59 жінок і 29 чоловіків. Гістологічні діагнози розподілилися наступним чином: 24 випадки — фолікулярна аденома (ФА), 2 випадки — фолікулярна карцинома (ФК), 44 випадки — папілярна карцинома (ПК), 5 випадків — одновузловий нетоксичний зоб (ОНЗ), 5 випадків — багатовузловий нетоксичний зоб (БНЗ), 3 випадки — змішаний нетоксичний зоб (ЗНЗ), 2 випадки — метастатичне ураження ЩЗ, 1 випадок — рецидивний зоб після видалення ПК та 1 випадок — автоімунний тиреоїдит. Висновки. 1. Регулярне скринінгове обстеження членів Українсько-Американської тиреоїдної когорти за програмою 1-го скринінгу виявило вогнищеві утворення ЩЗ у 366 осіб, що становить 2,8% від усіх обстежених. 2. Динамічне спостереження членів когорти з вогнищевими утвореннями показало, що відбувалася активна трансформація вузлового зоба в багатовузловий. 3. За результатами ультразвукового та цитологічного дослідження в осіб із вогнищевими утвореннями на 1-му скринінгу було скеровано на хірургічне лікування і прооперовано 43 випадки карцином ЩЗ (ПК — 41 і ФК — 2), 22 випадки ФА й 11 випадків вузлового нетоксичного зоба. На 2-4-му циклах скринінгу було прооперовано ще 4 додаткових випадки карцином ЩЗ, 2 випадки ФА і 2 випадки вузлових нетоксичних зобів. 4. Проведення регулярних циклів скринінгового обстеження осіб, що зазнали впливу радіаційного опромінення в дитячому та підлітковому віці, із вогнищевими утвореннями ЩЗ сприяє своєчасному виявленню доброякісних та злоякісних пухлин ЩЗ.
46
Kobrynska, N. Ya. "КЛІНІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ХВОРОБИ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ МУЛЬТИФОКАЛЬНОЮ ВИСОКОДИФЕРЕНЦІЙОВАНОЮ ТИРЕОЇДНОЮ КАРЦИНОМОЮ". Вісник наукових досліджень, № 3 (23 листопада 2016). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2016.3.6974.
Full textAbstract:
Проведено порівняльний аналіз моно- та мультифокальних високодиференційованих тиреоїдних карцином. Усього проаналізовано 2904 хворих на рак щитоподібної залози, з них 693 із мультифокальною і 2211 з монофокальною карциномою. У результаті проведеного аналізу встановлено, що у пацієнтів із мультифокальною високодиференційованою тиреоїдиною карциномою, порівняно з хворими на монофокальну високодиференційовану карциному, значно рідше зустрічається фолікулярний тип пухлини. У них частіше реєструються неінкапсульовані пухлинні утворення та множинні первинні вогнища в щитоподібній залозі, а також відмічаються рецидиви хвороби, що зумовлювало частіші проведення повторних операційних втручань.
47
Yakovtsova, І. І., А. S. Yakimenko, О. S. Protsenko, and І. V. Ivakhno. "PROGNOSTIC CRITERIA OF RECURRENCE AND FATAL OUTCOME OF PATIENTS WITH COLORECTAL CARCINOMA." Art of Medicine, April 5, 2021, 96–102. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2021.1.17.96.
Full textAbstract:
Резюме. В структурі смертності від злоякісних новоутворень (ЗН) колоректальний рак (КРР) займає 2 місце після ЗН дихальної системи. Рецидивування КРР виникає в 30-40% та може характеризуватися швидкою генералізацією пухлинного процесу.
 Мета дослідження: пошук прогностичних критеріїв рецидивування та летального наслідку КРР за даними морфологічного дослідження оперативно видаленого матеріалу та аутопсії.
 Матеріали та методи. Були обрані випадки КРР ІІВ, ІІІВ стадії, Т3 за системою TNM. Сформовані групи дослідження: І – первинні КРР, що не рецидивували, ІІ – КРР з появою рецидиву впродовж 5 років та без летального наслідку (ІІА), з летальним наслідком (ІІВ).
 Результати обстеження. Місцеве рецидивування було в 12,5% випадків, у 82,5% рецидиви були представлені метастазами у внутрішні органи, в 5% випадків рецидиви були одночасно місцевими та з метастазами у внутрішні органи. В 70,0% рецидиви були у перші 2 роки. Виявлена статистично значуща залежність (р<0,05) між приналежністю КРР до ІІ групи дослідження та наявністю наступних критеріїв: метастазів у реґіонарних лімфатичних вузлах, васкулярної інвазії, малої відстані від краю резекції, відсутності ад’ювантної хіміотерапії, що свідчить про прогностичне значення цих факторів щодо рецидивування КРР після видалення пухлини. При дослідженні ІІ групи рецидивуючих КРР летальний наслідок від прогресії пухлиного процесу асоціювався з местастазуванням у реґіонарні лімфатичні вузли (р<0,05), відсутністю ад’ювантної хіміотерапії (р<0,05), раннім терміном появи рецидиву (р<0,03).
 Висновки: при дослідженні первинних КРР ІІВ, ІІІВ стадії та рівнем інвазії Т3 виявлені прогностичні критерії рецидивування та летального наслідку, що рекомендовано враховувати для індивідуалізованного підходу до лікування пацієнтів.
48
Присташ, Ю. Я., та Т. Г. Фецич. "ДОСЛІДЖЕННЯ СОХ-2 ЯК ПРОГНОСТИЧНОГО ФАКТОРА ВИНИКНЕННЯ ЛОКАЛЬНОГО РЕЦИДИВУ РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ". Вісник наукових досліджень, № 1 (1 квітня 2016). http://dx.doi.org/10.11603/2415-8798.2016.1.6119.
Full textAbstract:
<p>Лікування раку молочної залози (рМЗ) супроводжується значною частотою локальних рецидивів (рц). Поява локального рецидиву часто буває непрогнозованою. Недостатньо вивченими залишаються особливості перебігу захворювання після появи рецидиву раку молочної залози. У літературі зустрічаються поодинокі повідомлення, у яких автори досліджують експресію <br />циклооксигенази-2 (сОх-2) при рецидивах раку молочної залози як показник прогнозування перебігу захворювання та ефективності протипухлинної терапії. Отримані дані про позитивну залежність экспресій CОх-2 й епідермального фактора росту (HeR-2) як ядерної, так і мембранної. Мета дослідження полягала в дослідженні нових факторів прогнозу появи рецидивів раку молочної залози, зокрема вивчити вплив активності CОх-2 на появу локального рецидиву та його кореляцію з HeR-2 neo, еr, Pr. При <br />однакових показниках: віку, менопаузальному статусі, гістологічній структурі первинної пухлини, стадії захворювання, об’єму лікування простежується кореляційна залежність між рівнем експресії сОх-2 і ампліфікації HeR-2|neu у групі з рецидивами захворювання, на відміну від контрольної групи, у якій незначно (5 %) проявлявся високий рівень експресії сОх-2. Паралельно <br />прослідковуються вже досліджені фактори ризику появи рецидиву, такі, як висока ампліфікація HeR-2|neu і негативні рецептори естрогенів і прогестерону в групі з рецидивами рМЗ.</p>
49
Teren, T. I., Yu D. Partykevych, and R. A. Hrytsyk. "RESULTS OF THE STUDY OF THERAPEUTIC PATHOMORPHOSIS OF MALIGNANT EPITHELIAL TUMORS IN PATIENTS WITH LOCALLY ADVANCED RESECTABLE COLON TUMORS UNDER PREOPERATIVE CHEMORADIATION INDUCTION." Art of Medicine, June 29, 2024, 101–6. http://dx.doi.org/10.21802/artm.2024.2.30.101.
Full textAbstract:
Оцінка лікувального патоморфозу є вагомим показником у цілому для визначення ефективності використаного лікування в доопераційному періоді та покращення резектабельності солідних пухлин епітеліального походження з локалізацією в ободовій кишці. Метою дослідження – вивчення ефективності внутрішньовенного введення 5-фторурацилу й одночасного крупнофракційного опромінення пухлини в неоад’ювантному режимі у хворих на резектабельний рак ободової кишки. Застосування хіміопроменевого компонента лікування на доопераційному етапі має певні впливи на структуру пухлинного осередку та викликає множинні парціальні некрози в пухлині, а також незворотні зміни в ній, що сприяє надалі абластичності проведення оперативного втручання, зменшує ризик місцевого рецидиву захворювання та покращує резектабельність пухлинного процесу. Мета. Вивчення особливостей лікувального патоморфозу, зумовленого неоад’ювантною хіміопроменевою терапією у хворих на місцево поширений рак ободової кишки на базі КНП «ПКОЦ ІФ ОР». Матеріали та методи. Групу спостережень становили 90 хворих на місцево поширений рак ободової кишки (РОК). Усі хворі розподілені на групи таким чином: І група – хворі на місцево поширений РОК, які отримували курс неоад’ювантної хіміопроменевої терапії (НеоАХПТ) з наступним хірургічним лікуванням (ХЛ) і ад’ювантною хіміотерапією (АХТ) за показами, – 43 пацієнти; ІІ група – хворі на місцево поширений РОК, яким проведено хірургічне лікування й АХТ за показами, – 47 пацієнтів. Результати. Зіставлення морфологічних проявів лікувального патоморфозу з клінічними даними показало, що ступінь їхньої вираженості співпадала з об’єктивно реєстрованим клінічним ефектом, тобто за морфологічними ознаками постало за можливе судити про чутливість пухлини до передопераційного хіміопроменевого лікування. Висновки. Обов’язкове морфологічне дослідження злоякісних пухлин ободової кишки дозволило узагальнити отримані результати аналізу їх лікувального патоморфозу за структурними ознаками девіталізації пухлинних клітин наявності, зокрема, патологічних мітозів для визначення ефективності неоад’ювантних (передопераційних) методів терапії хворих на місцево поширений рак ободової кишки.
50
Koreneva, Zh, O. Ushakov, M. Khimych та O. V. Naidich. "ПАРАНЕОПЛАСТИЧНІ СИНДРОМИ ТА УСКЛАДНЕННЯ ПІСЛЯ ХІМІОТЕРАПІЇ У ДРІБНИХ ТВАРИН". Аграрний вісник Причорномор'я, № 96 (21 липня 2020). http://dx.doi.org/10.37000/abbsl.2020.96.02.
Full textAbstract:
Паранеопластичні синдроми (ПНС) - клінічні симптоми, розвиток яких обумовлений, в більшості випадків неспецифічними реакціями з боку органів і систем хворого організму та розвиток в організмі пухлини. В патогенезірозвитку ПНС є спільні риси: поява лише при наявності певної пухлини, в більшості випадків злоякісної; неспецифічність клінічного прояву; відсутність зв’язку з певними місцевими змінами в уражених органах і тканинах; зникнення після видалення пухлини та поява знову за рецидиву. В залежності від симптоматики в клінічній ветеринарній практиці виділять такі паранеопластичні синдроми: ендокринні, м’язово-скелетні, серцево-судинні,дерматологічні, гематологічні, гастроентерологічні, нефрологічні, неврологічні, атипові та змішаними. Останнім часом діагностика пухлин у тварин значно розширилася та покращилася, що дає можливість ветеринарнимлікарям діагностувати пухлини на ранніх стадіях і допомагати тваринам. При призначенні хіміопрепаратів, в першу чергу, страждають здорові клітини, саме вони пошкоджуються першими, при застосуванні всіх протипухлиннихпрепаратів. Головним недоліком хіміотерапевтичних препаратів є відсутність строго вибіркової дії препарату, яка була б спрямована на знешкодження тільки клітин пухлини. Тому всі хіміотерапевтичні препарати мають ряд побічних дій і є додатковим навантаженням для хворого організму.