To see the other types of publications on this topic, follow the link: Ризик особистості.
Journal articles on the topic 'Ризик особистості'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Ризик особистості.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Корнієнко, Інокентій. "РИЗИК ЯК ЕЛЕМЕНТ ЖИТТЄВОГО ПРОСТОРУ ОСОБИСТОСТІ: ТЕОРЕТИЧНИЙ КОНТЕКСТ". Психологія: реальність і перспективи, № 15 (2 січня 2021): 69–76. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.201.
Full textAbstract:
Стаття присвячена висвітленню проблеми потреби встановлювати контроль над факторами ризику та невизначеності через теоретичний аналіз місця ризику у життєвому просторі особистості. У статті здійснено різнобічний аналіз розуміння ризику у психології, визначено оціночну дихотомію ризикованість / не ризикованість. Виявлено риси схильної до ризику особистості: погане самоврядування, послаблений інстинкт самозбереження, імпульсивність, ригідність, індивідуалістичність, тощо. Розглянуто питання нормативності особистості, яка є наслідком особистої потенційності з двох точок зору: як «тілесна» нормативність, яка розглядається насамперед через адаптацію, та соціальну «надприродну» нормативність. Виявлено параметри ризику через оцінку невизначеності та діалектику дихотомії «успіх – невдача». Розглянуто схильність до ризику, ризик-рису як стійку системну інтегральну властивість особистості, полікомпонентну за своєю структурою, що включає формально-динамічні, якісні, змістовні, соціально-імперативні характеристики. Проаналізовано зв'язок оцінки ризику з цінностями і нормами соціального характеру із врахуванням соціокультурного контексту. Встановлено, що ризик виникає як показник потенційності та невизначеності результату й може трактуватися як показник відкритості особистості.
2
Сердюк, Олександр Анатолійович. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОЇ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ОСОБИСТОСТІ". Scientific Bulletin of Kherson State University Series Psychological Sciences, № 2 (8 вересня 2022): 41–47. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2312-3206/2022-2-6.
Full textAbstract:
Мета – виявити комплекс особистісних якостей, що сприяють ефективній підприємницькій діяльності, та особливості їх розвитку. Методи: тест на загальні здібності до підприємництва (GET TEST); тест-опитувальник самоорганізації діяльності; тест самодетермінації; шкала самоефективності Р. Шварцера, М. Єрусалема. Вибірку дослідження склали 62 особи – представники малого бізнесу (успішні підприємці та початківці), що належали до трьох основних сфер діяльності (продаж товарів, надання послуг, виробництво). Результати. Основними мотивами підприємницької діяльності є мотиви ініціативи і активності, поваги та самоповаги, самореалізації, ризику. Порівняння здібностей до підприємництва серед успішних підприємців та початківців показало достовірні відмінності: зокрема, в успішних підприємців більш вираженими є потреба в досягненнях, цілеспрямованість та рішучість, потреба в незалежності; найбільш вираженими у них є схильність до творчості, вміння йти на розумний ризик, цілеспрямованість та рішучість. В особистісній детермінації підприємницького успіху важливе значення належить факторам особистісної автономії, самовираженню, цілеспрямованості, планомірності та самоефективності. Висновки. Провідна роль в психологічних чинниках підприємницької діяльності належить мотивації самореалізації особистості, практично наряду з мотивами комерційного успіху та свободи і незалежності. Внутрішньою основою успішної підприємницької діяльності людини є прагнення до свободи і незалежності, самоефективність; віра в свої можливості; потреба в досягненнях; вольові та організаційні здібності; визначеність цілей; осмисленість життя; цілеспрямованість; самоорганізація; здатність контролювати події життя; наполегливість і планомірність; інноваційність; прагнення до новизни; інтуїція; вміння йти на розумний ризик; схильність до творчості.
3
Пелішенко, І. І. "РИЗИК ЯК ПРОВІДНА ХАРАКТЕРИСТИКА СУЧАСНОГО СУСПІЛЬСТВА". Сучасне суспільство: політичні науки, соціологічні науки, культурологічні науки 2, № 2-19 (2020): 154–64. http://dx.doi.org/10.34142/24130060.2020.20.1.14.
Full textAbstract:
У контексті змін, що відбуваються в сучасному світі, пропонується розглядати ризик як одну з провідних характеристик сучасного суспільства («суспільства ризику», «індивідуалізованого суспільства»). Для уточнення змісту цих нових умов розвитку суспільства акцент робиться на теоретичних викладках У. Бека, Е. Гідденса та Н. Лумана. В якості найбільш адекватного предмета дослідження, що відображає всі найбільш істотні ознаки цього соціально-політичного феномена сучасності, пропонується аналізувати свідомість, структуру і поведінку нового типу особистості – так званого «homoriscus»
4
Кудрявицька, Аліна, та Катерина Карабач. "СОЦІАЛЬНИЙ РИЗИК –АГРЕСИВНА ПОВЕДІНКА ДІТЕЙ". Modern engineering and innovative technologies, № 28-01 (30 серпня 2023): 74–77. http://dx.doi.org/10.30890/2567-5273.2023-28-01-011.
Full textAbstract:
Забезпечення емоційного комфорту дитини є основою її нормального психічного розвитку, гарантії зростання особистості, яка житиме в гармонії із собою та навколишнім світом, буде вдосконалювати себе, отримувати задоволення від спілкування з ровесниками та с
5
О.В., Вдовиченко. "РИЗИК ОСОБИСТОСТІ ЯК ФАКТОР МОТИВАЦІЇ ДОСЯГНЕННЯ ТА ГУБРИСТИЧНОЇ МОТИВАЦІЇ НА КРИЗОВИХ ЕТАПАХ ОНТОГЕНЕЗУ". Вісник Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Психологія, № 56 (10 вересня 2017): 40–50. https://doi.org/10.5281/zenodo.888336.
Full textAbstract:
У статті розглянуто типологічні особливості ризику особистості на кризових етапах онтогенезу. Представлені відмінності у рівні розвитку мотивації досягнен-ня у осіб з різним типом ризику. Визначено вплив типу ризику особистості та рів-ня розвитку мотивації досягнення на розвиток губристичної мотивації у досліджу-ваних на кризових етапах онтогенезу.
6
Kalashnikova, L. V. "Співвідношення понять «невизначеність», «ризик», «виклик», «загроза», «небезпека» у контексті соціології безпеки життєдіяльності". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 5(145) (2017): 16. http://dx.doi.org/10.15421/171769.
Full textAbstract:
Розуміння сутності концепту безпеки життєдіяльності нерозривно пов’язане з поняттями «невизначеність», «ризик», «виклик», «загроза», «небезпека». Невизначеність слід розглядати як стан неоднозначності тенденцій зміни об’єкта з плином часу. З іншого боку, невизначеність є джерелом ризику, який визначає ймовірність завдати шкоди об’єкту безпеки, що знаходиться в стані динамічної рівноваги і постійно змінюється. Виклик являє собою мінімальний ризик, його відрізняє наявність уявної готовності завдати шкоди. Загроза характеризується реальністю, адресністю, високим ступенем готовності нанесення шкоди об’єкту безпеки. Небезпека як сукупність факторів, що негативно впливають на природу, людину, суспільство, технічні системи, є гіпотетичністю, відсутністю адресності. Відмінності між даними поняттями можна визначити за допомогою співвідношення суб’єктивних намірів і об’єктивних можливостей об’єктів та суб’єктів безпеки. Натомість спільною для них всіх рисою є ступінь небезпеки заподіяння шкоди об’єктам безпеки життєдіяльності. Побудова логічного ряду означених понять, що пов’язані категорією «небезпека», дозволить ранжувати спектр можливих загроз безпеці життєдіяльності, а також сприятиме розробці актуальних, адекватних технологій протидії їм, мінімізації негативних наслідків і як результат дозволить вдосконалити існуючу систему забезпечення безпеки особистості, суспільства, держави.
7
Ордатій, Наталія. "Екологічна складова психологічного здоров’я людини в умовах трансформації українського суспільства". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(56)T.1 (2021): 184–93. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-1-184-193.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема взаємозв’язку професійної діяльності особистості в еко-середовищі та її психосоматичного здоров’я. Показано, що збереження психосоматичного здоров’я можливо у випадку відповідності професійних вимог особистісним потенціалам, найважливішим з яких є стійкість. Проаналізовано потенційний ризик і екологічні чинники виникнення психосоматичних порушень. Зазначено, що самоусвідомлення особистістю своєї сутності як цілісної структури, активація процесів індивідуального розвитку дозволяють сформувати життєві тактики, спрямовані на збереження та відновлення власного здоров’я. Оптимальне співвідношення структурних компонентів особистості й підтримка ієрархічної субпідрядності рівнів забезпечує збереження основних внутрішньопсихічних зв’язків, стійкість і стабільність психіки на даному етапі розвитку (структурний аспект здоров’я). Разом з тим динаміка взаємодії цих компонентів і ступінь узгодженості основних психічних процесів визначає своєрідний характер становлення індивіда цілісною й унікальною індивідуальністю (динамічний або процесуальний аспект здоров’я). Здорова особистість характеризується впорядкованістю й співпідпорядкованістю складових її елементів з одного боку, та узгодженістю процесів, що забезпечують цілісність і гармонійний розвиток, з іншого. При цьому здоров’я є тим вагомим показником, що характеризує особистість у її цілісності, є необхідною умовою інтеграції усіх складових особистостей у єдину неповторну гармонійну Самість. Ключові слова:психологічна стійкість, психосоматичне здоров’я, психосоматичні розлади, еко-середовище, екологічні чинники.
8
Kulchitskaya, Anna, та Tetiana Fedotova. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ ХАРЧОВОЇ ПОВЕДІНКИ В ПІДЛІТКОВОМУ ВІЦІ". Psychological Prospects Journal, № 33 (9 червня 2019): 178–91. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-33-178-191.
Full textAbstract:
У статті теоретично розглянуто проблему харчової поведінки особистості (Л. Пономарьова, Р. Комер, О. Самойлова, Т. Яблонська та ін.), яка визначає не лише вподобання, схильності, цінності, установки особистості, а й культурну, етнічну та релігійну приналежність, відтворює психологічний портрет індивіда, несе приховану інформацію про його індивідуальні характеристики. Ризик порушень харчової поведінки особистості пов’язаний із низькою соціальною адаптацією, труднощами в налагодженні міжособистісних взаємин, сімейною ситуацією тощо (А Занозін, В. Сутчук, В. Шебанова й ін.).
 Емпірично з’ясовано, що підлітки групи ризику вирізняються емоційною та екстернальною харчовою поведінкою. У ставленні до себе в них превалюють закритість, певний рівень самокерівництва, внутрішня конфліктність і схильність до самозвинувачення. Школярі цієї групи визначили ставлення батьків до них як диктаторське, вороже та непослідовно-деструктивне. Отже, підліткам групи ризику складно переробляти емоції, не вдаючись за допомогою до їжі, і стримуватися при її вигляді, вона виконує для них психотерапевтичну функцію. Вони схильні «заїдати» свої проблеми та компенсувати таким чином власні недоліки, про що свідчать кореляційні зв’язки емоційної харчової поведінки з ворожим ставленням батьків і закритістю; екстернальної харчової поведінки з диктаторським ставленням та самозвинуваченням.
 Харчова поведінка підлітків групи норми характеризується здатністю обмежувати себе в їжі, прагненні харчуватися раціонально. Вони вирізняються самовпевненістю, самоприйняттям, очікуванням позитивного ставлення з боку інших та усвідомленням власної цінності. Підлітки визначили ставлення до себе батьків як автономно-відсторонене та позитивно-гармонійне. Тобто, з одного боку, наявна довіра та позитивний інтерес у батьків до своєї дитини, її повне психологічне прийняття; з іншого – відсутність тенденцій до заступництва й певне відмежування від проблем дітей, їх оцінка як цілком дорослих осіб. Установлено кореляційні зв’язки обмежувальної харчової поведінки з автономно-відстороненим і позитивно-гармонійним ставленням батьків та із самовпевненістю; екстернальної харчової поведінки із самоприйняттям.
9
Larina, Tetiana. "Виклики комунікативних ризиків для особистості: теоретичний аналіз сучасних досліджень". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 44(47) (20 грудня 2019): 59–66. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi44(47).117.
Full textAbstract:
Зроблено спробу окреслити проблемне поле негативних наслідків комунікативних ризиків для особистості в сучасному світі. Актуальність порушеної проблеми пояснюється тим, що останнім часом українське суспільство опинилося, з одного боку, під прицілом інформаційного впливу, що є наслідком гібридних війн у геополітичному просторі, а з другого, населення часто стає жертвою необмежного, довільного доступу до інформаційно-комунікаційних технологій. Наголошується, що сучасний стан інформаційного середовища суттєво впливає на адаптацію людини, загалом українського суспільства до реалій сьогодення. Це підтверджується даними статистики: українці стрімкими темпами опановують інформаційні технології, демонструють високі показники зайнятості на цифрових платформах та динаміки користування інтернетом. Робиться висновок, що все це підвищує ризик непередбачуваності суттєвої перебудови комунікативної сфери людини. З огляду на динамічність і міждисциплінарність досліджуваної проблеми автор статті спирається на той доробок і ті висновки, що представлені в журналах, включених до наукометричних баз, зокрема Web of Science. Отже, пропонований теоретичний аналіз – це пошук адекватних характеристик та ознак сучасних комунікативних ризиків для особистості. На основі аналізу проблеми комунікативних ризиків у сучасному світі окреслено визначальні характеристики цих небезпек та загроз, які вони породжують. По-перше, ідеться про небезпеку критичного навантаження на адаптаційно-регуляторні механізми людини, тобто про необхідність визначення інтегральної прийнятності комунікативного ризику для психічного здоров’я людини. По-друге, про довільне (ніким не необмежене, за власним бажанням) упровадження інформаційно-комунікаційних технологій у соціальну та міжособистісну взаємодію, що породжує тенденцію погіршення соціального самопочуття та психічного здоров’я. По-третє, про багаторівневу трансформацію системи міжособистісної комунікації, що створює умови для формування конгломерату особистісних запобіжників проти надмірного тиску інформаційних ризиків. Окреслене коло небезпек дає змогу наблизитися до створення адекватної стратегії соціально-психологічного супроводу особистості в умовах багаторівневої трансформації системи міжособистісної комунікації.
10
АНІЩЕНКО, Михайло. "ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ КОРУПЦІЙНИМИ РИЗИКАМИ У ДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ВЛАДИ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Політичні науки та публічне управління, № 3(63) (26 січня 2023): 7–12. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4625-2022-3(63)-1.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретико-методологічні основи державного управління корупційними ризиками. В статті проаналізовано підходи до визначення теоретико-методологічних основ державного управління корупційними ризиками, що запропоновані вітчизняними та зарубіжними науковцями у галузі державного управління, а також з позицій вітчизняного та міжнародного антикорупційного законодавства. Встановлено, що в системі протидії корупції основоположним є виявлення і мінімізація корупційних ризиків, умов і причин, що супроводжують їх виникнення. Виявлено, що чинне антикорупційне законодавство України не встановлює сутність та значення понять «корупційний ризик» та «державне управління корупційними ризиками». Зроблено висновок, що існуючі визначення характеризуються неодностайністю, їм бракує глибокого, різнобічного підходу для відображення сутності, змісту. Запропоновано власне визначення терміну «корупційний ризик у системі державного управління» як сукупності корупціогенних факторів (організаційних, правових, економічних, соціальних тощо), що закладені в системі державного управління і визначають можливість скоєння корупційного правопорушення чи правопорушення, пов’язаного з корупцією, створюючи небезпеку негативних наслідків для життєво важливих інтересів особистості, суспільства, держави. Також наводиться авторське визначення терміну «державне управління корупційними ризиками» як організаційно-виконавчої діяльності держави, спрямованої на виявлення й оцінку корупційних ризиків, а також розробку та реалізацію заходів з мінімізації впливу ризиків під час здійснення публічної діяльності. Зазначені дефініції базуються на таких основоположних поняттях науки публічного управління як «корупція», «ризики», «корупційне правопорушення», «правопорушення, пов’язане з корупцією», «державне управління». Обґрунтовано необхідність подальших наукових досліджень теоретико-методологічних основ не лише державного, а й загалом публічного управління корупційними ризиками з метою мінімізації негативного впливу корупції на державу та суспільство в цілому.
11
АЛЄКСЄЄВА, Катерина. "ГІПОТЕЗА ТЕХНО-ГУМАНІТАРНОГО БАЛАНСУ ЯК ЗАПОРУКА МОДЕРНІЗАЦІЇ ФІЛОСОФІЇ ТЕХНІКИ". Human Studies a collection of scientific articles Series of «Philosophy», № 42 (4 червня 2021): 13–20. http://dx.doi.org/10.24919/2522-4700.42.1.
Full textAbstract:
Метою статті є концептуальний аналіз гіпотез про техно-гуманітарний баланс Акопа Назаретяна й Ніка Бострома як запорука модернізації традиції філософії техніки. Необхідно аргументувати когерентність технологій і цінностей в умовах формування та розвитку глобального цивілізаційного світобачення. Методологічними засадами дослідження є трансгуманізм, екзистенціалізм, прагматизм, критичний раціоналізм, антропологія технологій і постмодер- на медіатеорія. Наукова новизна. Здійснено критичний аналіз підходів до вивчення технічного прогресу та його впливу на розви- ток суспільства. Гіпотеза техно-гуманітарного балансу Наза- ретяна наголошує на залежності сталого розвитку суспільства від механізмів саморегуляції. Другий підхід обумовлений міжнародним трансгуманістичним рухом і новим розумінням сутності людини й техніки в концепції екзистенційного ризи- ку Ніка Бострома. Такий ризик зумовлений насамперед людсь- кою необізнаністю, яку необхідно подолати за допомогою нових технологій. Ідеї технологічного алармізму мають поступити- ся раціональним аргументам трансгуманістичного дискурсу. Технології не відчужують людину від особистості, а лише поши- рюють її присутність у життєсвіті. Висновки. В актуальному сьогоденні технологічного постмодерну дуаліcтичне розмежу- вання техніки і людини втрачає сенс. Техно-гуманітарний баланс варто розглядати як відкрите питання аксіологічної еволюції. Варто погодитися з Бостромом у тому, що саме людина, а не техногенна цивілізація є причиною екзистенційного ризику. Немає суперечностей між соціальною системою та технічним прогресом. Такий підхід володіє евристичним потенціалом для сучасних інтердисциплінарних досліджень, зокрема, у філософії техніки. Водночас загальний проєкт суспільної модернізації реалізується лише за умови, що ціннісна свідомість громадян подолає консервативні фрейми на користь раціональності.
12
Кованда, Оксана. "Принципи побудови соціально-психологічної програми корекції суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(50)T1 (2019): 123–34. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-123-134.
Full textAbstract:
В статті показано, що трансформаційні зміни, які відбуваються в різних сферах суспільного життя, екологічне та економічне неблагополуччя, соціальна нестабільність посилюють вимоги до особистості зрілого віку, її успішної соціальної адаптації та підвищують ризик виникнення суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку. Iндивiдуально-психологiчнi особливостi особистості зрілого віку при таких станах визначаються динамiчною взаємодiєю психологiчних чинникiв двох видiв. Загальнi психологiчнi чинники пов'язанi iз iндивiдуальними психологiчними ресурсами резистентності стресу; ступiнь виявленості цих чинників визначає схильність до психосоматичного способу реагування на психотравмуючі ситуацiї. Дiя специфiчних психологiчних чинників обмежується iндивiдуально-психологiчними особливостями при окремих суїцидонебезпечних станах. Складнiсть феноменiв, що вивчаються, показала неадекватність редукцiйних, спрощених причинно-наслiдкових пояснювальних моделей суїцидонебезпечних станів. Дослiдження соціально-психологічних чинників і механiзмiв виникнення суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку доцільно проводити з використанням системних концептуальних побудов, у яких враховуються багатомiрність та багаторiвневість явищ, що розглядаються. Соціально-психологічна програма корекції суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку побудована на принципах системності, диференційованого прогнозування, динамічності та перспективності й складалася з діагностичного, формувально-відновлювального, контроль¬ного блоків із застосуванням когнітивно-біхевіорального підходу та механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. При цьому завдання інтегративної психотерапії та профілактики суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку вирішувалися на особистісному рівні (розвиток навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація дисфункціональних особистісних установок і переконань – ворожої картини світу, нереалістичних перфекціоністських стандартів, заборони на вираження почуттів, розвиток навичок психогігієни емоційного життя); на сімейному рівні (опрацювання (осмислення і відреагування) травматичного життєвого досвіду і подій сімейної історії); на інтерперсональному рівні (тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв'язків).
13
Рудоманенко, Ю. В. "СПІВВІДНОШЕННЯ РІВНІВ ПРОКРАСТИНАЦІЇ ТА ПОСТТРАВМАТИЧНОГО СТРЕСОВОГО РОЗЛАДУ ОСОБИСТОСТІ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 2 (3 липня 2024): 31–35. http://dx.doi.org/10.32782/psy-visnyk/2024.2.6.
Full textAbstract:
У статті розглянуто наукові підходи щодо феномену прокрастинації та психічної травмованості особистості, а також викладено емпіричне дослідження з означених питань. Надано визначення феномену: «прокрастинація – це завжди ірраціональне відтермінування важливих рішень з супутнім відчуттям емоційного дискомфорту». Виокремлено суттєві ознаки прокрастинації: проблеми з відчуттям часу; не розумінням щодо власних планів чи цінностей; відчуття фрустрації, пригніченості; наявність страхів невдачі, успіху або втрати контролю; низька самооцінка та не впевненість у собі; зв’язок з психічної травмою в дитинстві; ослаблення здатності до прийняття вольових рішень; травмуючий життєвий досвід; дистрес; неефективні копінг-стратегії; порушення саморегуляції та соціальної адаптації; недостатні навички комунікації; помилкові базові переконання та високий рівень напруги; безпорадність; негативні наслідки у вигляді емоційного страждання від невиконаних зобов’язань, зіпсованих відносин, матеріальних збитків тощо. Зазначено, що в проявах прокрастинації та ПТСР, за результатами теоретичного дослідження, значно знижується здатність особистості приймати важливі рішення і виконувати діяльність, спостерігається підвищений рівень тривожності та знижений рівень комунікації, має місце зниження адаптації та адаптивних ресурсів особистості. Проведено емпіричне дослідження та встановлені значущі зв’язки між показниками шкал Місісіпської шкали оцінювання посттравматичного стресового розладу та загального рівня прокрастинації особистості. Показники означених шкал мають значущий додатній зв’язок на рівні 0,01%. Зроблено висновки: при проявах прокрастинації та ПТСР значно знижується здатність особистості приймати важливі рішення і виконувати діяльність, спостерігається підвищений рівень тривожності та знижений рівень комунікації. Прояви ПТСР, які виникають в результаті одиничної або повторюваної психотравмуючої події, тобто психічної травмованості особистості, призводять до збільшення частоти відкладання або відмови від прийняття важливих рішень та виконання справ. Прояви ж прокрастинації підвищують ризик виникнення ПТСР.
14
РУДЕНОК, Алла, та Олена ПЕТЯК. "ТЕОРЕТИЧНИЙ АНАЛІЗ ПСИХОЛОГІЧНИХ УМОВ ПРАЦЕВЛАШТУВАННЯ СТУДЕНТІВ". Psychology Travelogs, № 2 (10 листопада 2021): 181–90. http://dx.doi.org/10.31891/pt-2021-2-16.
Full textAbstract:
У статті представлено теоретичний аналіз психологічних умов працевлаштування студентів. Проаналізовано поняття «працевлаштування», яке означає систему заходів, які спрямовані на забезпечення трудової зайнятості населення, розглянуто позиції вітчизняних та зарубіжних науковців стосовно особливостей цього процесу як серед різних верств населення загалом, так і студентства зокрема. Охарактеризовано чинники, що впливають на психологічний стан особистості на етапі пошуку роботи та на перших етапах після початку трудової діяльності. З метою більш точного та чіткого аналізу особливостей працевлаштування молоді проаналізовано формування ринку праці, виділивши п’ять основних показників, які є ключовими в цьому процесі. У ході дослідження з’ясовано основні труднощі з якими стикається студентська молодь, яка обирає місце роботи, або вже влаштовується на певну посаду. Водночас досліджено закономірності впливу самооцінки особистості на вибір робочого місця та заробітну плату, а також основні проблеми, з якими доводиться зіштовхнутися студенту на початковому етапі професіоналізації. 
 Проаналізувавши отримані дані, ми виокремили основні рекомендації студентам на етапі працевлаштування, що сприятимуть більш комфортному входженню особистості в робоче середовище, збільшать ймовірність отримання вдалого результату професійної діяльності, знизять ризик розчарування в обраній сфері діяльності, виникнення стресу та професійної деформації.
15
Миза, Ольга Сергіївна. "Рівні прояву синдрому професійного вигорання у викладачів соціально-гуманітарних дисциплін". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 4 (26 червня 2022): 88–91. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v4i.7433.
Full textAbstract:
Для професії педагога характерною є робота у системі «людина-людина», яка пов'язана з тривалим спілкуванням, наданням підтримки та допомоги учням і студентам. А тому протиріччя між динамічно зростаючими вимогами до якості професійно-педагогічної діяльності, об'єктивізовані сучасними соціально-педагогічними реаліями (зростання обсягів інформації, ускладнення науково-методичної роботи, викликане переходом до модульно-рейтингової системи навчання згідно європейських стандартів, соціально-економічні пульсації тощо), та психо-фізіологічними, інтелектуальними і емоційними ресурсами особистості педагога, широким спектром професійних функцій підвищує ризик професійного стресу та синдрому так званого професійного вигорання [6, 603].
16
Візнюк, Інесса. "Соціально-психологічні особливості адаптації особистості в аспекті збереження здоров’я". Теоретичні і прикладні проблеми психології, № 3(53)T3 (2020): 19–30. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-19-30.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню взаємозв’язку психологічної стійкості й психосоматичного здоров’я. Здійснено теоретичне узагальнення підходів до проблеми психологічної стійкості особистості. Виявлено чинники та структуру психологічної стійкості особистості. Розглядається проблема взаємозв'язку психологічної стійкості особистості та психосоматичного здоров'я. Показано, що збереження психосоматичного здоров'я можливо за умови відповідності фізіологічних, особистісних і соціальних норм психологічного потенціалу людини, в основі якого є стійкість. Проаналізовано потенційний ризик розвитку соматичних хвороб щодо деструкції психіки людини. Визначено методики вимірювання проявів психологічної стійкості, представлено і апробовано відповідний комплекс методів психодіагностики. Емпірично встановлено зв’язок між рівнем сформованості психологічної стійкості та психосоматичним здоров’ям у дослідженні контрольної групи та аналогічними показниками в дослідженні експериментальної групи. Доведено, що збереження психологічної стійкості особистості є актуальною проблемою, розв’язання якої означає досягнення особистістю гармонійного розвитку, підтримання оптимального психічногоздоров’я протягом всього життя. Вказано, що під час захворювання відбувається переструктурування, зміна інформаційних і соціальних установок стану. Доведено, що деструктивні розлади є передумовою виникнення соматичних захворювань. Їх первинний генезис становить нозологічну форму прояву й відображає центральні переживання людини за складом важкості психологічного стану. Відзначено, що соматичне захворювання не прямо моделює відповідно стану переживання, а відображає процес складний і опосередкований. Досліджено, що зміни відбуваються у самих станах й інтерпретуються в психопатологічні порушення. Безпосередньо результати за показниками цього дослідження мають значимість у створенні міжнародної співпраці щодо вивчення програм і проектів у контексті трансформації системи охорони здоров’я згідно стандартів міжнародного партнерства та впровадження програми культурного обміну, яка здійснюється у справах розвитку освіти та культури між країнами. Ключові слова: психологічна стійкість особистості, самоактуалізація, психосоматичні кореляти, психологічне здоров’я, рефлексивні механізми.
17
Диса, Олена. "ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ СПРИЙМАННЯ ІННОВАЦІЙ ПРАЦІВНИКАМИ ОРГАНІЗАЦІЙ". Психологія: реальність і перспективи, № 15 (2 січня 2021): 50–58. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.184.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі формування готовності особистості до інноіваційної діяльності у сфері професійної діяльності, особливостям сприймання змін працівниками організацій. Аналіз наукової літератури щодо поглядів на інновації та інноваційну діяльність особистості дозволив переконатися, що нововведення в організаціях можуть викликати різні реакції працівників: від активного сприймання інновацій до стійкого опору змінам. Теоретичний аналіз проблеми сприймання інновацій особистістю у професійній діяльності дозволив вивчити і дослідити психологічні чинники, які детермінують позитивне сприймання інновацій працівниками організацій та визначити психологічні особливості, які сприяють виникненню опору змінам. Для перевірки гіпотези дослідження було застосовано методи анкетування, бесіди, аналізу результатів діяльності, психодіагностики, математико- статистичні методи. За результатами дослідження виявлено психологічні чинники, які мають статистично значущі розбіжності та сприяють позитивному реагуванню на зміни працівників організацій: креативність, ризик заради успіху, орієнтація на майбутнє, винахідливість, сміливість, підприємливість. Впровадження нововведень в організаціях завжди пов'язано з певними труднощами. Інновація – це не тільки нововведення але й здатність до нового мислення, до переосмислення існуючих теорій, сталих істин, правил та норм поведінки. Тому ці процеси передбачають необхідність залучення найбільш кваліфікованих кадрів, які мають певні психологічні особливості щодо позитивного сприймання та впровадження інноваційних змін.
18
Mushkevych, Myroslava. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ЧИННИКІВ ОСОБИСТІСНОГО ТА МІЖОСОБИСТІСНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ЧЛЕНІВ СІМЕЙ, ЩО МАЮТЬ ПРОБЛЕМНИХ ДІТЕЙ ЗА КРИТЕРІЄМ СІМЕЙНОГО СТАТУСУ". Psychological Prospects Journal, № 34 (29 грудня 2019): 137–54. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2019-34-137-154.
Full textAbstract:
У статті представлено емпіричне дослідження особистісних та міжособистісних чинників членів сімей, що мають проблемних дітей за критерієм сімейного статусу – повна чи неповна сім`я. За допомогою стандартизованих методик на вивчення акцентуацій характеру особистості, особистісних особливостей, батьківського ставлення, аналізу сімейних взаємин та статистичного аналізу визначені середні значення чинників особистісного та міжособистісного функціонування членів сімей, що мають проблемних дітей; виділені їхні достовірні відмінності у рівнях вираження виділених чинників. Підкреслено, що представники з неповних сімей, порівняно з повними, більшою мірою сповідують потуральну стратегію виховання дитини з елементами підвищеної протекції. Визначено, що у членів неповних сімей, на відміну від членів повних сімей – вищий ризик прояву іпохондричних настанов щодо дитини. Доведено, що представники неповних сімей, більшою мірою ніж представники повних сімей, характеризуються екстравертованою особистісною диспозицією і проявляють високий ступінь цілеспрямованості, незалежності, енергійності, самостійності, демонстративності, егоцентризму, відкритості до спілкування з людьми, екстравертованості. Встановлено, що для членів сімей з неповних сімей більшою мірою характерні завзятість, ініціативність, цілеспрямованість, кмітливість, активність, яскраво виражені організаторські здібності. Зазначено, що вони більшою мірою, ніж члени повних сімей, характеризуються поверховістю, нездатністю довго зосереджуватися на конкретній справі чи думці, постійною метушнею, перестрибуванням із однієї справи на іншу, неорганізованістю, легковажністю, готовністю до безоглядного ризику, цілковитою непостійністю проявів, залежністю від інших та відсутністю вольового контролю у регуляції власної поведінки.
19
Mushkevych, Valentyn. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ФРУСТРАЦІЙНОЇ ПОВЕДІНКИ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ". Psychological Prospects Journal, № 35 (3 серпня 2020): 101–18. http://dx.doi.org/10.29038/2227-1376-2020-35-101-118.
Full textAbstract:
У статті детально вивчено, уточнено й узагальнено матеріали щодо фрустаційної поведінки військовослужбовців, виявлено психологічні особливості фрустраційної поведінки, виокремлено найбільш характерні її закономірності та способи перебігу, досліджено її компоненти, що можуть проявлятись у різних сферах функціонування особистості. Методи. Використано методи спостереження, бесіди, анкетування та тестування. Продіагностовано основні особливості фрустраційної поведінки військовослужбовців за допомогою методик «Самооцінка психічних станів Г. Айзенка», «Соціальна фрустрованість Л. Вассермана». Результати. Відзначено, що військовослужбовці схильні до впевненості в собі та своїх силах, проте вони не завжди готові приймати нововведення й мають проблеми з адаптацією до цих змін, намагаються самостійно контролювати ситуацію, яка виникає в житті. Установлено, що у військовослужбовців переважає середній рівень прояву таких психологічних станів, як тривожність, фрустрація, агресивність і ригідність, що породжує певні особливості в структурі особистості та її функціонуванні в соціумі. Доведено, що найбільш поширеним типом фрустраційної поведінки військовослужбовців є екстрапунітивні реакції з фіксацією на самозахисті, що свідчить про схильність до ворожості, осуду, звинувачень, докорів і сарказмів; вираженим є активне заперечення власної провини та намагання себе виправдати. Відзначено, що найменш поширеним є тип екстрапунітивної реакції з фіксацією на задоволенні; цей тип характеризується інтерпретацією фруструючої ситуації як корисної або ж такої що приносить задоволення. Висновки. Виявлено, що в більшості військовослужбовців дуже низький рівень соціальної фрустрації, що свідчить про адекватне сприйняття себе в соціумі та нормальну взаємодію в суспільстві. Досліджено, що такі сфери життєдіяльності особистості, як події в державі й суспільстві, матеріальне становище та сфера послуг і побутового обслуговування спричиняють високий ризик для виникнення стану фрустрації. Указано, що результати цього дослідження можуть бути використані в роботі практичного психолога та в таких галузях, як сімейна психологія, загальна психологія, соціальна психологія, військова психологія, психологія праці.
20
Сушик, Наталія. "Особливості впливу сім’ї на соціалізацію дитини". New pedagogical thought 105, № 1 (2021): 64–70. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-64-70.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано сутність, ознаки, основні функції, класифікацію сім’ї в соціалізації особистості. Визначено особливості сім’ї як ефективного мікрофактора соціалізації: 1) спрямованість на сімейне щастя та благополуччя; 2) спільність сімейних цінностей, ціннісних орієнтацій, переконань, норм, правил, зразків поведінки; 3) демократичний стиль управління та спілкування в сім’ї; 4) соціально-рольова адаптованість; 5) взаємна моральна та матеріальна відповідальність членів сім’ї; 6) високий рівень фізичного, психічного, духовного, соціального здоров’я сім’ї; 7) гідність, толерантність, доброзичливість, чесність, емпатійність, тактовність у сімейних міжособистісних взаєминах; 8) ефективність вирішення різних життєвих ситуацій задля інтересів сім’ї; 9) спільне проведення цікавого, змістовного сімейного дозвілля; 10) розвиток, збереження сімейних традицій. Обґрунтовано компетентнісний підхід у реалізації технології соціального виховання «Батьківство в радість» батьків дітей дошкільного віку на основі партнерства фахівців із соціальної роботи, соціальних педагогів, педагогічних працівників із метою соціальної підтримки сімей, які мають найвищий ризик потрапляння у складні життєві обставини або перебувають у цих умовах.
21
Cherkashyna, L. V., I. I. Kyrychenko та G. P. Siabrenko. "КЛІНІЧНІ ВАРІАНТИ СОМАТОГЕННОГО АСТЕНІЧНОГО СИМПТОМОКОМПЛЕКСУ ТА КАРДІОВАСКУЛЯРНИЙ РИЗИК У КОМБАТАНТІВ". Вісник медичних і біологічних досліджень, № 4 (25 лютого 2021): 104–8. http://dx.doi.org/10.11603/bmbr.2706-6290.2020.4.11823.
Full textAbstract:
Резюме. Актуальність дослідження визначається недосконалістю існуючих підходів до оцінки кардіоваскулярного ризику (КВР), що базуються на лабораторно-інструментальних дослідженнях, при яких не враховують ні психологічного портрету особистості, ні наявності непсихотичних розладів психічної сфери. Саме це й вимагає удосконалити концепцію діяльності на первинному рівні надання допомоги задля підвищення ефективності профілактичних заходів та покращання прогнозу пацієнтів із високим КВР.
 Мета дослідження – вивчити частоту та характер клінічних варіантів соматогенного астенічного симптомокомплексу серед комбатантів, стратифікованих за рівнем КВР.
 Матеріали і методи. Первинною інформаційною базою для виконання дослідження стали результати комплексного клініко-анамнестичного обстеження 450 пацієнтів комбатантів, серед яких 400 осіб мали НППС та які попередньо були стратифіковані за рівнем кардіоваскулярного ризику (КВР), визначеним за методикою «SCORE». Застосування цієї методики передбачало урахування віку, статі, наявності тютюнокуріння, рівня артеріального тиску тощо і передбачало можливість екстраполяції можливого ризику на старший вік.
 Результати. Серед 99 пацієнтів із мінімальним КВР виявлено, що САСК мало місце у (21,2±4,1) % обстежених: однаково поширеними були всі клінічні варіанти САСК (їх частота коливалась у межах від (3,0±1,7) % – астенічний, до (7,1±2,6) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний). При цьому проміжне положення за показником частоти займав дисомнічний варіант САСК – (4,0±2,0) %. Серед 102 пацієнтів з середнім КВР виявлено, що частота САСК у цій групі не відрізняється від аналогічного показника групи з мінімальнгим КВР та становила (21,6±4,1) %, однак у структурі САСК групи з середнім КВР достовірна (р≤0,05) більше клінічних варіантів астенічного типу, частота якого становила (11,8±3,2) %, тоді як інші клінічні варіанти в цій групі діагностовані з однаковою частотою (у межах від (2,0±1,4) % – дисомнічний варіант до (4,9±2,1) % – астено-субдепресивний, р>0,05). Серед 97 пацієнтів із високим КВР виявлено, що САСК мав місце достовірно (р≤0,05) рідше, ніж при мінімальному КВР – у (10,1±3,2) % обстежених, а за частотою діагностування клінічні варіанти САСК виявлялися однаково часто (від (1,0±1,0) % – дисомнічний, до (3,0±1,7) % – астено-тривожний та астено-субдепресивний, р>0,05).
 Висновки. У дослідженні визначені частота та характер клінічних варіантів САСК у комбатантів із різним рівнем КВР та доведено наявність найбільш високої частоти астенічного типу (р<0,05) в групі пацієнтів з середнім рівнем КВР порівняно з іншими клінічними варіантами. Астенічний тип САСК найбільш властивий хворим із реалізованим КВР та пацієнтам з середнім рівнем КВР, тоді як інші клінічні варіанти САСК виявлені з однаковою частотою серед пацієнтів з різним рівнем КВР.
22
Мудрак, Ігор Аркадійович, Віолета Борисівна Демчук та Олена Григорівна Ващинець. "ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПРОЯВУ НЕВРОТИЗАЦІЇ У СТУДЕНТІВ ЗАКЛАДІВ ВИЩОЇ ОСВІТИ З РІЗНИМ РІВНЕМ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ". Психологічні студії, № 3 (20 листопада 2023): 102–7. http://dx.doi.org/10.32782/psych.studies/2023.3.15.
Full textAbstract:
У статті описано, що найпоширенішими порушеннями діяльності вищої нервової системи є невротичні розлади, які пов’язують з різними факторами, включаючи недостатню пристосованість організму людей до сучасного рівня науково-технічного прогресу, і мають вплив на ефективність функціонування та існування людини, її внутрішню рівновагу та взаємодію зі світом. Зокрема, невротичні розлади суттєво погіршують якість життя людини, обмежують її можливості, спричиняють ризик розвитку інших психічних та фізичних захворювань і у випадку недостатнього лікування можуть призвести до серйозних наслідків, включаючи самогубство. Доведено, що причинами невротичних розладів уважаються психічні травми та невротичні конфлікти, що викликають реакції стресу і дистресу, внаслідок чого відбувається дезорганізація організму (неадекватні, неспецифічні реакції) на всіх рівнях (фізіологічному, психологічному, поведінковому), що призводить до психосоматичних порушень і навіть захворювань. У статті висвітлено два види соціально-психологічної адаптації: прогресивний, який забезпечує реалізацію узгодженості інтересів і цілей індивідів і груп суспільства; регресивний, що постає як формальне пристосування, несумісне з інтересами суспільства і розвитком цієї соціальної групи і самої особистості. Представлені результати емпіричного дослідження прояву невротизації особистості: виявлено, що в 19% респондентів спостерігається низький рівень прояву невротизації, у 40% – середній рівень і ще у 41% – високий. Тобто можна зробити висновок, що 81% студентів мають підвищений або високий рівень невротизації, що впливає на якість їхнього життя та здоров’я. Запропоновані підходи до лікування передбачають поєднання терапії, медикаментів і підтримки для вирішення як соціально-психологічних, так і невротичних аспектів, спрямованих на покращення загального благополуччя та адаптивного функціонування.
23
Каряка, Інна, та Юлія Хорощак. "ПІСОЧНА ТЕРАПІЯ ЯК ЗАСІБ ЗНИЖЕННЯ ТРИВОЖНОСТІ У ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ". Психологія: реальність і перспективи, № 16 (1 липня 2021): 80–88. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i16.220.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність поняття «тривожність», а також проаналізовано основні чинники виникнення даного явища, особливості його протікання, охарактеризовано особливості прояву поведінки дітей з тривожністю: агресія та фантазування. Висвітлено відмінності тривожної поведінки дівчат та хлопців старшого дошкільного віку та проаналізовано наслідки закріплення даної характеристики. Актуалізується проблема корекції тривожності у дітей дошкільноого віку, адже в даний період існує ризик закріплення її як властивості особистості.
 Також в статті описується проведене експериментальне дослідження спрямоване на корегування тривожної поведінки дітей старшого дошкільного віку методами пісочної терапії. Надаються результати проведеного дослідження, розглядається методичний інструментарій, за яким воно здійснювалося, наводиться кількісний та якісний аналіз отриманих даних, а також описуються підсумки дослідження – порівняння результатів до проведення психокорекції та після. За аналізом результатів дослідження, констатується наявність кількісних змін в результатах до та після корекції, що доводить ефективність використання технік пісочної терапії при роботі з даною віковою групою. З’ясовується, що рівень самооцінки, особливості дитячо-батьківських стосунків та психологічний клімат у сім’ї є основними чинниками формування тривожної поведінки дітей старшого дошкільного віку.
24
Дзюбинська, М. Я., та Л. М. Осіпова. "ВПЛИВ ДИТЯЧОЇ ПСИХОТРАВМИ НА РІВЕНЬ ТРИВОЖНОСТІ ПАЦІЄНТІВ З НЕВРОТИЧНИМИ РОЗЛАДАМИ". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Психологія, № 4 (3 грудня 2024): 26–29. https://doi.org/10.32782/psy-visnyk/2024.4.5.
Full textAbstract:
Статтю присвячено вивченню впливу дитячих психотравм на рівень тривожності пацієнтів з невротичними розладами. Актуальність роботи підкреслена потребою вивчення та розуміння механізмів, за якими дитячий травмуючий досвід впливає на рівень тривожності особистості. Враховуючи поширеність таких розладів та їх вплив на якість життя, а також зростаючий інтерес до психологічних аспектів травматичних досвідів, дане дослідження є актуальним і спрямованим на практично значимі результати. У роботі здійснено аналіз теоретичних підходів до розуміння сутності поняття «психологічна травма», простежено сучасні тенденції досліджень та спроби дефініції цього феномену. Під психотравмою розуміється складна реакцією, яка виникає внаслідок негативних інтенсивних подій, перевищення можливостей індивіда та спричиняє значний душевний біль. Вона включає як зовнішні, так і внутрішні фактори, які можуть руйнувати захисні механізми. Одним з ключових детермінантів травмуючого досвіду є тип самої травми. Серед таких травм варто згадати фізичне насильство, сексуальне насильство, психологічне насильство або втрата близьких людей, які можуть мати різний вплив на психіку дитини та на її подальше психічне здоров’я. Емпіричне дослідження показало, що рівень дитячого травмуючого досвіду має суттєвий вплив на розвиток тривожності. За результатами методики АСЕ визначено, що особи з високим рівнем травматичного досвіду мають вищий ризик розвитку тривожних розладів, ніж ті, хто має помірний або низький рівень травматизації. Дані отримані за Шкалою тривожності Гамільтона підтвердила високий рівень тривожності у пацієнтів з невротичними розладами, які пережили травмуючий досвід у дитинстві. Визначено, що дитячі травматичні досвіди значно впливають на психічний стан та емоційну стійкість особистості. Розуміння детермінантів психотравм, а також врахування адаптивних механізмів подолання стресу є ключем до розробки ефективних програм психологічної підтримки та лікування для пацієнтів з невротичними розладами.
25
Kozubovsky, R., and B. Buleza. "SOME PECULIARITIES OF PREVENTIVE WORK WITH DEVIANT ADOLESCENTS." Norwegian Journal of development of the International Science, no. 111 (June 26, 2023): 67–71. https://doi.org/10.5281/zenodo.8091900.
Full textAbstract:
<strong>Abstract</strong> This article is dedicated to the problem of deviant behavior and preventive work with children and adolescents. The worsening of social and economic situation in Ukraine has led to the number of children with deviant behavior being increased. It is the risk to any society, because behaviour of such children is usually contrary to general norms and rules; it is the risk to children themselves, a threat to their health, their further personal development and even their life. Thus, the problem of finding effective ways for preventive work with them is actualised. Some peculiarities of different kinds of preventive work are discussed and the ways of its improving are proposed. <strong>Анотація</strong> В статті розглядається проблема девіантної поведінки неповнолітніх і проведення профілактичної роботи з ними. Відзначається, що погіршення соціально-економічного становища країни впливає на зростання девіантних проявів серед неповнолітніх. Це становить ризик для суспільства і для самих неповнолітніх, оскільки може зумовити подальшу соціальну деформацію особистості, є небезпечним для її життя. Таким чином, сьогодні актуалізуються питання пошуку ефективних шляхів профілактики девіантної поведінки. Аналізуються деякі особливості використання різних видів профілактики девіантної поведінки неповнолітніх, пропонуються шляхи її вдосконалення.
26
СИНЯКОВА, Віра, та Аліна ГРИСЕНКО. "ПСИХОЛОГІЧНІ МЕХАНІЗМИ ТРАНСФОРМАЦІЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ У ВИМУШЕНИХ ЕМІГРАНТІВ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, № 1 (66) (28 травня 2025): 30–34. https://doi.org/10.32689/maup.psych.2025.1.4.
Full textAbstract:
Вимушена еміграція є складним соціально-психологічним процесом, що суттєво впливає на ідентичність людини. Втрата звичного середовища, адаптація до нової культури та необхідність інтеграції в нове суспільство призводять до змін у соціальній ідентичності емігрантів. У статті розглянуто психологічні механізми, що визначають трансформацію соціальної ідентичності у вимушених мігрантів. Висвітлено ключові теоретичні підходи до проблеми соціальної ідентичності в умовах міграції, проаналізовано основні когнітивні, емоційні та поведінкові чинники, що впливають на зміну ідентичності. Емпірично доведено, що стратегія адаптації суттєво впливає на динаміку соціальної ідентичності: інтеграція сприяє збереженню позитивного самосприйняття, тоді як сепарація та маргіналізація підвищують ризик психологічного дистресу. Проаналізовано кореляційні зв’язки між стратегіями адаптації та рівнем соціокультурної адаптації та виявлено, що інтеграція має найбільш позитивний ефект. В статті зазначено, що маргіналізація корелює з низьким рівнем адаптації та вищими показниками емоційної нестабільності та встановлено, що рівень соціальної підтримки та наявність міжособистісних зв’язків у новому середовищі можуть суттєво впливати на процес трансформації ідентичності. Практично перевірено, що трансформація соціальної ідентичності у вимушених емігрантів є складним та багатогранним процесом, який включає когнітивну адаптацію, емоційне реагування, соціальну реідентифікацію та механізми подолання кризи ідентичності. Вперше виявленно специфічні психологічні механізми трансформації соціальної ідентичності у вимушених емігрантів, що включають індивідуальні особливості особистості, рівень соціальної підтримки та особливості приймаючого середовища.
27
БЕСПАЛЬКО, Андрій. "ДОСВІД ВИКОРИСТАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДЕКОМПРЕСІЇ В ЗБРОЙНИХ СИЛАХ КРАЇН НАТО". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 15, № 4 (2020): 30–41. http://dx.doi.org/10.32453/5.vi4.375.
Full textAbstract:
У статті подано результати дослідження досвіду використання заходів психологічної декомпресії у країнах НАТО. Виконання завдань за призначенням (участь у бойових діях) накладають підвищений ризик на психосоматичне самопочуття військовослужбовця, що відображається у різних проблемах психічного здоров’я в найближчому та довгостроковому періоді після безпосередньої участі у бойових діях.
 На сьогодні в країнах Організації Північноатлантичного договору (далі – НАТО) існує велика кількість досліджень, присвячених зазначеній проблематиці. Результатами проведених досліджень є розробка різноманітних програм, що спрямовані на зниження ризику, надання допомоги особовому складу, сприянні успішній адаптації у ранньому періоді після повернення з району виконання завдань за призначенням (участі у бойових діях). Діяльність учасників зазначеного процесу в першу чергу фокусується на трьох основних сферах: психологічна декомпресія, психоосвіта та скринінг.
 Проведення вище зазначених заходів, в першу чергу, спрямоване на виявлення в учасників бойових дій ознак травматичного стресу, депресії та суїцидальних думок; міжособистісної конфліктності та агресивності; оцінки фізичної втоми та ступеню впливу навколишнього середовища на загальне психосоматичне самопочуття. Основною метою проведення заходів скринінгу психічного здоров’я особистості є визначення кількості особового складу, що потребує додаткового догляду та дообстеження. Заплановані заходи проводяться протягом перших двох тижнів після розгортання у спеціально обладнаних місцях на військових об’єктах.
 Незважаючи на певні розбіжності між країнами НАТО з питань планування, організації та практичної реалізації заходів психологічної декомпресії більшість погоджується, що у програмах декомпресії повинно бути поєднання заходів скринінгу, психологічної просвіти та організованого відпочинку особового складу з дискреційним. Програми декомпресії повинні сприяти неформальному обговоренню отриманого оперативного (бойового) досвіду під час розгортанням між безпосередніми учасниками зазначеного процесу. Програма повинна розглядатися як один із засобів попередження самогубств, зменшення відчуття стигми та дискримінації особового складу, що пов’язане зі зверненням за психологічною допомогою (консультацією).
 На сьогоднішній день, у ЗС України первинним етапом реадаптації учасників бойових дій є проведення заходів в межах психологічної декомпресії.
28
Safin, О., and N. Mas. "The influence of socio-psychological characteristics of the personality of a military on his perception of risk and psychological readyness for it." Visnyk Taras Shevchenko National University of Kyiv. Military-Special Sciences, no. 2(50) (2022): 50–53. http://dx.doi.org/10.17721/1728-2217.2022.50.50-53.
Full textAbstract:
The article presents the results of a study of the impact of socio-psychological characteristics of the serviceman's personality on his perception of risk and psychological readiness for risky behavior. It is noted that the individual's perception of risk is a complex structural formation that reflects the individual's attitude to risk as a socially significant object and is associated with psychological readiness for risky behavior. Social perceptions of risk are interrelated with personal willingness to take risky behaviors. The type of psychological readiness for risky behavior is determined by the prevailing social imaginations about risk. The study identifies the main types of psychological readiness for risk: "risk as a tool for material gain", "risk as overcoming their own physical and psychological capabilities", "risk as a sign of trust". Psychological readiness for risk and attitude to it are related to the socio-psychological characteristics of the soldier's personality. High levels of motivation to achieve, self-actualization, personal creativity and high self-esteem imply a higher psychological willingness to take risks. Psychological readiness for risk, as well as motivation for it are determined by the socio-psychological adaptability of the serviceman. A high level of adaptability implies a more pronounced psychological readiness for risky behavior. Adapted servicemen show a higher level of psychological readiness for risk for the sake of "prestige" and "interest", while servicemen with low socio-psychological adaptation are less willing to take risks, and in cases of choice are dominated by motives to avoid trouble and material rewards.
29
Koval, Vitalii. "Деструктивний зміст реклами: образи та символи (соціально-філософський аспект)". Multiversum. Philosophical almanac 1, № 2 (2021): 30–42. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2021.1.2.02.
Full textAbstract:
Вивчення деструктивного змісту реклами дає нам можливість проаналізувати її ступінь та методи впливу на сучасний зовнішній медіапростір людини та суспільства. Завдання статті – вивчити та проаналізувати руйнівний зміст реклами та дослідити соціальний фактор у процесі комунікаційних процесів суспільства на прикладі інформації сучасних рекламних повідомлень. Актуальність теми виявляється у необхідності вивчення існування людини в медіа-просторі та її соціального становлення у віртуальному суспільстві. Зі збільшенням участі людства у віртуальній інформаційній мережі збільшується ризик неконтрольованості особистості та більша залежність від колективних установок. Вивчається та аналізується сутність соціального фактора від використання деструктивного змісту в рекламному дискурсі, огляду та аналізу деструктивного змісту реклами, її суб'єктивного змісту та впливу на екзистенційне сприйняття людини світом. Досліджено синергетичний ефект реклами з деструктивними образами в комунікативних соціальних процесах. Досліджено роль формування віртуальних втрат (збитків) у процесі просування товарів та послуг, що використовують руйнівний зміст реклами. Дослідження формування нових ментальних установок одержувачів реклами та їх впливу на існуюче співіснування та взаємодію у суспільстві. У сучасному суспільстві реклама стала важливою частиною соціалізації людей, саме тому вона відіграє значну роль у формуванні громадської думки, оцінках людей та подій, встановленні рівня життя та ставлення до взаємодії, в тому числі спрямованої на внутрішній світ особи. Відзначається, що через неможливість протидії рекламним зображенням в інформаційному полі людина є споживачем інсталяцій, але водночас вона здатна по-різному коригувати наявний вплив і відображати на ньому.
30
Астахова, Марія, та Юрій Белошенко. "КОНЦЕПТ «БЕЗПЕКА»: КОМПЕТЕНТНІСТЬ, КУЛЬТУРА ТА ОСОБЛИВОСТІ МИСЛЕННЯ". Education. Innovation. Practice 12, № 8 (2024): 7–12. http://dx.doi.org/10.31110/2616-650x-vol12i8-001.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сучасні теоретико-методологічні підходи щодо дослідження безпеки як соціально-політичного явища. Доведено особливе значення необхідності дослідження даної сфери. Визначено, що зростання кількості екстремальних і небезпечних ситуацій породжує збільшення небезпек та ризиків в усіх сферах життєдіяльності людини, а системне дослідження небезпечних факторів та механізмів подолання й зменшення негативних їх наслідків набуває особливого значення. Закцентувано увагу на розгляді безпеки не тільки в різних наукових галузях, а на загальнодержавному та особистісному рівнях. Доведено, що безпека являє собою одну з найважливіших цінностей, що забезпечує вільне існування і розвиток особистості, суспільства, людства, створює гармонію у взаєминах між людьми, у співпраці з технікою, особою і державою, суспільством, між націями і державами. Закцентовано увагу на тому, що безпеку досліджують як суспільний, культурний, ціннісний та філософський феномени, з позиції наукового бачення, через особливості впливу ризиків на суспільне буття, як сферу освітньої та практичної діяльності. Визначено, що категорія «безпека» розглядається через єдність цілісних систем безпеки. Зазначено окремі нормативні акти сфери безпеки. Охарактеризовано етапи історичного розвитку концепту «безпека». Визначено, що безпека являє собою одну з найважливіших цінностей та тісно пов’язана з небезпекою, яку класифікують на різними ознаками. Охарактеризовано безпеку як функцію безлічі різноманітних факторів, до яких насамперед належать загрози; як прагнення досягти стану безпеки особою; як соціальне та культурне надбання. Визначено та охарактеризовано ознаки та педагогічні умови формування культури безпеки як частини загальної культури людини, обов’язкової складової професійної культури, як роботи людської свідомості. Закцентовано увагу на особливостях ризик-орієнтованого мислення.
31
МОСЕЙЧУК, Юрій, Андрій КОРОЛЯНЧУК та Анатолій АБДУЛА. "ФОРМУВАННЯ У УСТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ ЦІННІСНОГО СТАВЛЕННЯ ДО ЗДОРОВ’Я ЗАСОБАМИ ФІЗИЧНОЇ КУЛЬТУРИ". Physical Culture and Sport: Scientific Perspective 1, № 1 (2024): 183–87. http://dx.doi.org/10.31891/pcs.2024.1.28.
Full textAbstract:
Головну роль у процесі формування ціннісного ставлення до власного здоров’я серед студентської молоді належить саме вищим навчальним закладам, оскільки безпосередньо в студентські роки відбувається процес свідомого формування основи фізичного і психічного здоров’я, роз`яснюються і обираються їх потреби та мотиви щодо використання фізичних вправ для підтримки власного здоров’я і засвоюються цінності здорового способу життя. 
 Завдяки засобам фізичної культури, які відіграють критичну роль у формуванні здорового способу життя серед молоді можна стверджувати, що фізична активність покращує фізичне здоров'я. Адже регулярні фізичні вправи та тренування сприяють зміцненню м'язів, покращенню витривалості та серцево-судинної системи. Також це допомагає зменшити ризик розвитку хвороб серця, ожиріння та інших захворювань. Заняття фізичною культурою сприяють зниженню рівня стресу та тривоги, покращенню настрою та збільшенню енергії. Це допомагає молоді впоратися з викликами навчання та підтримувати позитивне психічне становище. 
 Участь у спортивних командах та групових заняттях сприяє розвитку комунікаційних та співпраці. Через заняття фізичною культурою, молодь отримує знання про важливість здорового харчування, відмову від шкідливих звичок та регулярної фізичної активності. Ці звички стають невід'ємною частиною їхнього повсякденного життя. Через досягнення нових спортивних цілей та покращення фізичних показників, молодь розвиває впевненість у собі, самодисципліну та самоконтроль. Це допомагає їм рости як особистості та досягати успіхів у різних сферах життя. Отже, засоби фізичної культури є невід'ємною складовою здорового способу життя молоді. Шляхом поєднання різних видів фізичної активності та спортивних заходів, молодь може розвивати не лише фізичне, але й психічне, соціальне та емоційне благополуччя, що створює підґрунтя для їхнього успішного та щасливого майбутнього.
32
Білосевич, Іван Анатолійович. "ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ У ПРАЦЯХ ЗАРУБІЖНИХ ДОСЛІДНИКІВ". Наукові записки. Серія: Психологія, № 1 (28 квітня 2025): 15–26. https://doi.org/10.32782/cusu-psy-2025-1-2.
Full textAbstract:
У статті здійснюється теоретичний огляд проблеми психічного здоров’я учасників бойових дій у науко- вих працях дослідників із різних країн: США, Канади, Великої Британії, Австралії та ін. Метою визначено аналіз і систематизацію доступних емпіричних даних про порушення психічного здоров’я відповідної соці- ально-демографічної спільноти громадян цих держав та його основні психологічні чинники.Найчастіше в зазначених дослідженнях згадується про посттравматичний стресовий розлад (далі – ПТСР) та депресію. Також розглядаються особливості черепно-мозкових травм, суїцидальних думок і поведінки, міжособистісного та інших видів насильства, агресивної поведінки, тривожних розладів, зло- вживання психоактивними речовинами, розладів сну, невротичних симптомів, спричинених або пов’язаних не тільки з перебуванням у зоні бойових дій, а й з військовою службою загалом.Констатовано, що бойовий досвід так чи інакше корелює з погіршенням симптомів психічного здоров’я особистості. Зокрема, ризик виявів ПТСР зростає приблизно вдвічі. ПТСР традиційно розглядається як розлад, який може виникнути, коли людина переживає особисто або стає свідком ситуації, у якій, на її думку, є загроза власному життю та фізичній цілісності чи безпеці, з огляду на що переживаються страх, жах та/або безпорадність.Розглядаються відмінності в мірі поширення симптомів типових психічних розладів у середовищі вете- ранів у межах однієї країни (наприклад, США – у представників різних родів військ), порівнюються відпо- відні відмінності між державами – союзницями НАТО, а також вплив участі у військових операціях на території різних країн (В’єтнаму, Афганістану, Іраку). Аналізується також, як із порушеннями психічного здоров’я в учасників бойових дій пов’язані, зокрема, дитячі травми й досвід різних видів насильства.
33
Sultanova, N. V. "SOCIAL WORK WITH WOMEN IN SITUATIONS OF VIOLENCE IN DYSFUNCTIONAL FAMILIES." ПЕДАГОГІЧНИЙ АЛЬМАНАХ 54 (2023): 183–91. http://dx.doi.org/10.37915/pa.vi54.484.
Full textAbstract:
У статті визначено актуальність проблеми насильства над жінками в неблагополучних сім’ях та розкрито напрямки соціальної допомоги їм та профілактики ускладнення наслідків у сім’ї. Схарактеризовано феномен насильства над жінками відповідно до фізичного, психологічного, сексуального та економічного спрямувань. Розкрито зміст поняття і статус «неблагополуччя» сім’ї, що пов’язано з конкретною ситуацією існування сім’ї, від якої залежатиме сутність процесу формування особистості. Зазначено причини неблагополуччя сімей, як-от психологічні, педагогічні, правова неграмотність, алко- та наркозалежність членів сім’ї, економічна нестабільність, безробіття, нерозуміння життєвих цілей і засобів їх досягнення, а також обґрунтовано їх вплив на ризик та скоєння насильства над жінками в неблагополучних сім’ях. Виявлено та розкрито зміст першопричин насильства відповідно до ретроспективного огляду проблеми та з урахуванням думок прибічників психологічних теорій та теорій соціальної причинності. Акцентовано, що причини насильства множинні й визначаються сукупністю взаємопов’язаних чинників. Підкреслено можливість впливу одних на вирішальне значення інших у неблагополучних сім’ях. Доведено потребу кваліфікованої допомоги жінкам, які стали жертвами домашнього насильства, фахівцями в галузі соціальної роботи, соціальними педагогами, психологами тощо. Соціальний захист жінок, зокрема в неблагополучних сім’ях, представлено як цілісну систему соціальної профілактики, що базується на чітко сформульованих принципах і нормативно-правових актах. Обґрунтовано можливості та доцільність соціальної профілактики насильства над жінками в неблагополучних сім’ях; виявлено зміст і мету її трьох рівнів – первинного, вторинного, третинного. Окреслено ресурси розвитку й удосконалення профілактичної діяльності щодо попередження насильства над жінками в неблагополучних сім’ях. Зроблено висновки, що ефективності соціальної роботи з жінками, які стали або потенційно можуть стати жертвами насильства, сприятиме комплекс профілактичних заходів із превенції жорстокого поводження з ними чоловіків та напрямки роботи з подолання наслідків домашнього насильства над ними в неблагополучних сім’ях.
34
Ганган, Юлія Сергіївна. "ЗАГАЛЬНІ АСПЕКТИ ПРОФІЛАКТИКИ НОМОФОБІЇ". Ментальне здоров'я, № 2 (26 серпня 2024): 25–31. http://dx.doi.org/10.32782/3041-2005/2024-2-4.
Full textAbstract:
У сучасному світі стрімкого розвитку кібертехнологій смартфони та мобільні пристрої стали невід’ємною частиною повсякденного життя. Вони виконують безліч функцій, таких як комунікація, розваги, робота та навчання, що робить їх практично незамінними у сучасному повсякденному житті. Проте, разом з їх широким поширенням виникають нові психологічні проблеми та розлади, серед яких номофобія – вид нехімічної залежності, який трактується, як психічно-поведінковий розлад, що виражається в нав’язливому чи компульсивному бажанні постійно бути на зв’язку (перебувати в режимі on-line, розмовляти по телефону, що викликає страх до втрати інтернет-зв’язку). Це призводить до змін емоційного стану й спричиняє негативні зміни в когнітивній, поведінковій та афективній сферах особистості. Метою даної роботи була систематизація наукових надбань щодо загальних підходів профілактики цього фобічного розладу. Нами було проаналізовано причини виникнення номофобії, основні прояви, а також можливі наслідки для психічного, психологічного та фізичного здоров’я індивідуума. Основна увага приділяється розробці та впровадженню ефективних методів профілактики, які можуть знизити ризик розвитку номофобії серед молодого покоління. У роботі було підкреслено, що одним з ключових аспектів профілактики номофобії є комплексний підхід, який включає: психоедукацію як серед молодого покоління так і серед дорослих; навчання навичкам самоконтролю та саморегуляції, які допомагають зменшити залежність від мобільних пристроїв; психокорекцію, як індивідуальну так і групову; підтримку родини та соціального оточення; альтернативні активності (фізичні вправи, хобі, заняття мистецтвом чи інші форми дозвілля, які сприяють розвитку соціальних навичок та поліпшенню загального самопочуття) тощо. У роботі підкреслюється необхідність залучення до профілактики номофобії не лише батьків, вчителів, психологів та соціальних працівників, а і гостру проблему розробки програм профілактики на регіональному та державному рівні.
35
Гаврилишин, Петро. "БОГДАН ГАВРИЛИШИН У ТАБОРАХ ДЛЯ ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ У НІМЕЧЧИНІ (1945–1947)". Litopys Volyni, № 28 (8 червня 2023): 190–96. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2023.28.26.
Full textAbstract:
У цій статті висвітлюється частина життя українського вченого та відомого мецената Богдана Дмитровича Гаврилишина (1926–2016), що пов’язана із перебуванням у таборах Ді-Пі на території Німеччини після завершення Другої світової війни. Подано аналіз наукових праць, присвячених дослідженню теми українських переміщених осіб у повоєнній Європі. Виділяються і описуються характерні особливості їхнього повсякденного життя в таборах, облаштування побуту, налагодження освіти для дітей та молоді, культурного, релігійного життя, медичного обслуговування тощо. На основі вивчення мемуарів, інтерв’ю та збережених архівних джерел встановлено ключові моменти життя Богдана Гаврилишина в досліджуваний період. Автор прагне простежити ті важливі фактори, що вплинули на формування його особистості, світогляду та подальше життя. Значна увага приділяється загальній картині подій, чисельності і поширеності таборів, умовам життя в них, здобуття освіти, можливим варіантам подальшої долі молодої людини після залишення табору та ін. Розглядаються і негативні явища, пов’язані з табірним життям, зокрема, ризик репатріації до Радянського Союзу, політична боротьба всередині табору, погане харчування, недостатні умови для навчання, брак коштів тощо. Серед моментів, що давали певні позитивні можливості для молоді, відзначається великий відсоток української інтелігенції, що мала бажання і готовність відкривати школи і таким чином завершити середню освіту, що дало б можливість їм вступати до вишів у різних куточках світу. Цією можливістю скористався і Богдан Гаврилишин, вступивши згодом до університету Торонто в Канаді. Під час перебування в таборах, будучи пластуном, він вступив у курінь «Лісові Чорти», з яким підтримував контакт протягом усього свого подальшого життя. У більш зрілому віці, вже перебуваючи на пенсії, він присвячує себе Україні, зокрема став головою Крайової пластової ради (2006–2008 рр.) та заснував Фонд розвитку Пласту у 2008 р.
36
Вдовіченко, Оксана. "КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ РИЗИКУ ОСОБИС-ТОСТІ: ЦИКЛІЧНА СТРУКТУРНО-ПРОЦЕСУАЛЬНА МОДЕЛЬ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 62 (лютий 2020): 18–36. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2020.62.01.
Full textAbstract:
Мета дослідження: концептуалізувати феномен «ризику особистості» та побудувати його теоретичну модель. Результати. У поданому дослідженні показано циклічну структурно-процесуальну модель ризику особистості, яка описує реальний цикл її перебування в ситуації ризику, що дає змогу розглядати особливості активності людини як прояв її суб’єктності в реакціях (діях) на ці ситуації. Процесуальність активності в ситуації ризику репрезентується через суб’єктивну оцінку ситуації, прийняття рішення, вибір моделі поведінки, реалізацію рішення, рефлексію результатів та визначається характером суб’єктивної оцінки ситуацій небезпеки і невизначеності в подальшому житті. Психологічну основу ризику особистості визначають такі його складові, як суб’єктивна оцінка ситуації небезпечної/невизначеної, схильність та готовність до ризику, так і системна взаємодія когнітивних, мотиваційно-регулятивних, конативних, афективних чинників. Висновки. Циклічна структурно-процесуальна модель ризику особистості відображує реальний цикл існування особистості в ситуації ризику, який дає можливість продемонструвати міру активності особистості як суб’єкта поведінки в ситуаціях ризику. Процес проходження особистості через етапи розгортання ситуації ризику структурований із урахуванням надбань психології прийняття рішень, психології вчинку, психології рефлексії та психології особистості. Виділені в моделі психологічні основи ризику особистості, а саме його ядро (схильність та готовність до ризику, суб’єктивна оцінка ситуації як небезпечної/невизначеної) й психологічні чинники визначають не тільки дослідницький, але і розвивальний потенціал запропонованої циклічної структурно-процесуальної моделі ризику особистості.
37
Sheremet, Inesa, Valentyna Bilyk, and Kateryna Vasylenko. "Psychological and pedagogical aspects of the influence of the educational process on the emotional state of students." Pedagogical Education:Theory and Practice, no. 28 (July 1, 2020): 434–42. http://dx.doi.org/10.32626/2309-9763.2020-28-434-442.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі вивчення впливу освітнього процесу на психоемоцій нийстан студентів закладів вищої̈педагогічної̈освіти, зокрема під час навчання та залікової̈ й екзаменацій ної̈ сесії̈. Встановлено, що в період екзаменацій ної̈ сесії̈ кількісні та якісні показники розумової̈ працездатності достовірно знижуються, як порівняти з міжсесій ним періодом. З’ясовано, що психофізіологічні характеристики особистості і фізіологічні особливості організму впливають на ефективність процесу навчальної̈ діяльності у вищому навчальному закладі. Студентам із високим рівнем особистісної̈ тривожності був притаманний вищий рівень реактивної̈ тривожності й ней ротизму, най гірші показники САН і самооцінки емоцій них станів у порівнянні зі студентами із середнім і низьким рівнями особистісної̈ тривожності. Водночас ці показники різко збільшуються в період екзаменацій ної̈ сесії̈. Для дослідження особливостейі функціонального стану організму студентів у процесі навчання використовували комплекс методів. Так, для діагностики основних показників вищої̈нервової̈діяльності студентів застосовували метод дозування робіт у часі, послуговуючись «коректурною пробою» таблиці В.Я.Анфімова; для оцінки психоемоцій ного статусу й діагностики рівня тривожності в студентів використано такі методики: тест Ч. Д. Спілбергера – Ю. Л. Ханіна, тестовий опитувальник Дж. Тейлора, опитувальник самооцінки емоційних станів А. Уесмана і Д. Рікса, особистісний опитувальник Г. Айзенка, колірний тест М. Люшера й тестовий опитувальник САН. У роботі вперше на базі педагогічного закладу вищої освіти, проводилися дослідження щодо стану вищої нервової діяльності, серцево-судинної та дихальної систем студентів, їхнього психоемоційного стану на етапі навчання та в заліково-екзаменаційний період. Розроблено рекомендації щодо практичного використання результатів дослідження під час організації навчального процесу, залікової та екзаменаційної сесії в закладах вищої освіти. Зокрема, під час планування навчально-екзаменаційних навантажень студентів із різним рівнем тривожності доцільно з’ясовувати адаптаційні можливості їхнього організму, що дасть змогу ефективніше будувати навчальний і екзаменаційний процеси, знизити ризик розвитку в них дезадаптаційних розладів.
38
Рогожа, М. "СОЦІАЛЬНІ ВИКЛИКИ ТА ЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ДИСТАНЦІЙНОГО НАВЧАННЯ В УНІВЕРСИТЕТІ (ПІД ЧАС КАРАНТИНУ COVID-19 В УКРАЇНІ)". Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. Філософські науки, № 1(89) (3 вересня 2021): 35–45. http://dx.doi.org/10.35433/philosophicalsciences.1(89).2021.35-45.
Full textAbstract:
Здійснено аналіз зумовлених пандемією та новими соціальними викликами соціально-ціннісних та морально-етичних проблем, зокрема професійного спілкування і дистанційного навчання в університеті під час пандемії COVID-19 і карантину.
 Технічні фактори (відсутність безперебійного Інтернет сполучення, комфортного місця для навчання, утрудненість доступу до індивідуальних якісних гаджетів тощо) є свідченням соціальної нерівності та соціальної несправедливості, загострених в умовах карантину та зумовлених рівнем доходів людей та місцем локації (в мешканців великих міст практично відсутня проблема доступу до Інтернету, на відміну від мешканців невеликих міст та проживаючих у сільській місцевості).
 Звернуто увагу, що дистанційне навчання редукує особистісний компонент взаємодії викладача зі студентами, сприяючи багатьом негативним моментам у спілкуванні та навчальній діяльності при взаємодії "викладач-студент". У статті визначено, що дистанційна освіта зменшує традиційний для університету особистий компонент спілкування викладача зі студентом як неминучий елемент морального виховання при інкультурації та соціалізації особистості. Чорний екран із вимкненою камерою і мікрофоном сприймається студентом як прояв академічної свободи і незалежності від "електронного синоптикуму" (З. Бауман), але він також звільняє його від відповідальності за інтелектуальну діяльність в аудиторії та не розвиває креативність і належні професійні якості у спілкуванні з викладачем та іншими студентами. Відсутність самодисципліни студента та його / її нездатність організувати особистий навчальний процес за допомогою самопримусу призводять до збільшення розриву між найкращими та найгіршими учнями Нестача самодисципліни здобувача вищої освіти веде до збільшення розриву між сильними і слабкими студентами, коли мова йде про їхні вольові якості, відповідальність та звернення уваги на феномен обов’язку в соціальному бутті, що не сприяє належній соціалізації та інкультурації молоді та ін. Проте указані проблеми стають на заваді отриманню якісної освіти, що становить значний суспільний ризик для українського суспільства.
39
ЖЕМЧУЖНА, Ганна. "ПСИХОДІАГНОСТИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ СПІВЗАЛЕЖНОСТІ В ПОДРУЖНІХ (ПАРТНЕРСЬКИХ) ВІДНОСИНАХ". Психологічне здоров’я, № 1 (28 квітня 2021): 48–64. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-1-5.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Міжособистісна співзалежність негативно впливає на усі аспекти життя людини. В основі даної проблематики лежить недостатня диферен- ціація «образу Я», адже співзалежні особи не мають чітких уявлень про власні бажання, по- треби і почуття, тому можливість адекватного їх вираження і реалізації в парі ускладнені. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Проблема залежностей є однією з найбільш ак- туальних в сучасному суспільстві. Фахівці в області залежностей найчастіше розглядають співзалежність як сімейну проблему. Аналіз психологічної літератури з проблеми дозволяє розуміти співзалежність не тільки як вторинне явище, пов’язане з алкогольною та нарко- тичною залежністю близької людини, а як порушення розвитку особистості, що формується в ранніх дитячо-батьківських відносинах. Аналіз наукової літератури з питань сутності та природи залежності свідчить про глибоку теоретичну і емпіричну розробленість феномена залежності (адикції) і наявності добре сформованого термінологічного апарату для його вивчення. Високий ризик поширення традиційних і нових видів адикції актуалізує проблему вироблення раціональних стереотипів психогігієнічної поведінки у реальних і потенційних аддиктів. Найбільшу актуальність зберігає проблема вивчення залежності як негативного біопсіхосоціодуховного явища і розробки способів, здатних не тільки стримати зростання, але і надати ефективну протидію виникненню і подальшому поширенню цього синдрому. Формулювання мети статті. Мета полягає у вивченні психологічних особливостей осо- бистості в співзалежних стосунках у парі. Виклад основного матеріалу. Психологічна база досліджування склала 82 осіб (41 пара ), контрольна досліджувана група – 40 осіб (20 по- дружніх пар) – які характеризувалися стабільними, сприятливими взаєминами адаптовані пари, що не мають подружніх утруднень і задоволені шлюбом; основна досліджувана група – 42 осіб (21 подружні пари ) – які зверталися до психологічної консультації у зв’язку з проблемами співзалежності, незадоволення шлюбом,- це ті пари, які можуть бути віднесені до пізніх, або фінальних, етапів залежності. Для дослідження психоемоційних станів дослі- джуваних основної та контрольної груп були обрані валідні психодіагностичні методики: Тест-опитувальник Спілбергера- Ханіна (діагностика тривожності); Опитувальник тріади любові по Стернбергу; Тест на співзалежність Фішера; Тест «впевненість у собі» Райдаса ; Виявлення любовної залежності (по Єгорову). В проведеному дослідженні були виявлені стра- тегії міжособистісної взаємодії жінок і чоловіків зі співзалежною поведінкою. Висновки та перспективи подальших досліджень. Більшість жінок та чоловіків, які взяли участь у нашому дослідженні, не намагаються приховувати звичайні страхи, занепокоєння або свою невпевненість. Вони намагаються добре виглядати в своїх очах та в очах партнерів, не завжди потребують бути «правими», відчувають нестачу довіри з боку близької людини і занепокоєння при встановленні близьких, довірливих відносин. Результати наших досліджень підтверджують дані джерел наукової літератури, що співзалежним людям властиво: запе- речення, страх, тривога, сором, вина, перфекціонізм, нав’язливі думки, невміння дотримува- тися кордону особистості, схильність до маніпулювання, ригідність. Дослідження пробле- ми співзалежності є значущими для психологів, тому питання потребує більш ґрунтовного теоретичного вивчення.
40
БРУШНЕВСЬКА, Ірина. "ЛОГОПЕДИЧНЕ ОБСТЕЖЕННЯ В СИСТЕМІ ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНОГО СУПРОВОДУ ДІТЕЙ РАННЬОГО ВІКУ". Humanitas, № 2 (28 червня 2024): 3–8. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2024.2.1.
Full textAbstract:
В статті обґрунтовано актуальність підтримки сімей з дітьми, у яких діагностовано або які мають ризик виникнення порушень психофізичного розвитку, тобто запровадження раннього втручання на державному рівні. Ненадання послуг раннього втручання сім’ям з дітьми із особливими потребами сприяє появі небажаних соціальних явищ, таких як відмова батьків від дітей і передача їх на виховання в інституції та прийомні сім’ї, руйнування сімей, які не відмовляються від дітей. Звернено увагу, що на сучасному етапі в системі спеціальної освіти України більш коректним та прийнятним є термін «психолого-педагогічний супровід дітей раннього віку та їхніх сімей». На основі аналізу різноманітних наукових підходів сформульовано визначення психолого-педагогічного супроводу розвитку дітей раннього віку як здатності освітнього фахівця до комплексної підтримки фізичного й психічного розвитку дитини на основі фахових знань про фізіологічні, психологічні та індивідуальні особливості розвитку дітей раннього віку; уміння створювати умови для повноцінного розвитку психічних процесів у різних видах активностей дітей раннього віку з урахуванням провідних видів діяльності і законів розвитку з метою прийняття дитиною себе та інших людей. Мета дослідження – аналіз складових логопедичного обстеження дітей раннього віку в системі їхнього психолого-педагогічного супроводу. Дитина від народження до трьох років природно активно засвоює мовлення, оскільки це зумовлено її потребами у пізнанні, комунікації, самореалізації. Мовлення сприяє формуванню її інтелектуального потенціалу, збільшує пізнавальну активність, якісно розширює світогляд, стимулює і збагачує комунікативні навички. На першому році життя пріоритетним для дитини є емоційне спілкування, на другому році важливим показником є предметна діяльність, на третьому році активно розвивається ігрова діяльність. Всі ці процеси опосередковані сприйманням та розумінням зверненого до дитини мовлення, розвитком власного мовлення як чинника пізнання себе як особистості, навколишнього середовища, розвитку пізнавальних можливостей дітей. Головним завданням логопедичного обстеження дітей раннього віку є поглиблений, максимально об’єктивний аналіз розвитку мовлення дитини, визначення факторів, які негативно або позитивно впливають на цей процес, з метою раннього розпізнавання та виявлення порушень мовлення.
41
Нелін, Євген Володимирович. "ТАВІСТОКСЬКА ШКОЛА ПСИХОАНАЛІТИЧНОЇ ПЕДАГОГІКИ: ПРАКТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПОСЛІДОВНИКІВ МЕЛАНІ КЛЯЙН". Proceedings of the National Aviation University. Series: Pedagogy, Psychology, № 18 (1 червня 2021): 126–32. http://dx.doi.org/10.18372/2411-264x.18.15486.
Full textAbstract:
У статті розкрито історію становлення та ключові ідеї послідовників М. Кляйн, практична робота яких відбувалась у стінах Тавістокської клініки. Мета статті – розкрити ключові ідеї кляйніанських психоаналітиків та обґрунтувати їх внесок у розвиток Тавістокської школи психоаналітичної педагогіки. Для досягнення мети використано теоретичні методи – аналіз, синтез, абстрагування, порівняння, узагальнення, що дало змогу акцентувати увагу на діяльності Е. Бік, Дж. Боулбі, У. Біона та сучасних неокляйніанців. Результати. Встановлено, що завдяки зусиллям Е. Бік і Дж. Боулбі у Тавістокській клініці було розпочато підготовку дитячих психологів, терапевтів і фахівців по дослідженню ментального здоров’я немовлят. Тавістокська модель роботи з немовлятами також використовується сьогодні для досліджень по формуванню цілісного Я особистості, уточнення механізмів виникнення психічних розладів, в умовах супроводу немовлят у центрах інтенсивної терапії та під час крос-культурних розвідок і спостережень за дітьми, які виховуються у родинах біженців, мігрантів та різних етнічних угруповань. Доведено, що діяльність У. Біона зосереджувалась на проблемах теорії научіння, оцінювання знань та групової співпраці. Необхідною умовою для якісного навчання У. Біон вважав здатність дитини запам’ятовувати новий матеріал таким чином, щоб у подальшому зберігалося відчуття новизни. Досліджуючи причини конфліктів у групах, У. Біон виокремив два типи угруповань – «робочі групи» та «групи базових припущень». Робоча група за У. Біоном складається з психічно зрілих учасників, які вміють контролювати емоції, здатні до рефлексії і толерують можливі фрустрації. Їх антиподом У. Біон вважав «групи базових припущень», діяльність яких направлена не на вирішення завдань, а на захист від примітивних емоційних переживань, які у своїй основі мають психотичну природу. Розкрито доробки неокляйніанців у площині організаційної психології та професійної освіти. Встановлено, що їх діяльність була направлена на розроблення моделі групової співпраці, яка ґрунтувалася на динамічному поєднанні таких феноменів як ризик, робота, тривога і соціальні гарантії. Зроблено висновок, що ключовою особливістю Тавістокської школи психоаналітичної педагогіки було дослідження взаємин дитини з батьками у ранньому віці та перенесення цього досвіду на стосунки з іншими у дорослому віці
42
Гусак, Андрій Петрович, та Тарас Петрович Гусак. "ВПЛИВ ДОМАШНЬОГО НАСИЛЬСТВА НА ПСИХІЧНЕ ЗДОРОВ’Я НЕПОВНОЛІТНІХ: АНАЛІЗ ПРИЧИН, ПРОЯВІВ ТА ШЛЯХІВ ПРОТИДІЇ". Історико-правовий часопис 23, № 2 (2024): 57–66. https://doi.org/10.32782/2409-4544/2024-2/8.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальній та важливій проблемі домашнього насильства, особливо в контексті його негативного впливу на неповнолітніх. В умовах соціально-економічних змін, які відбуваються в Україні, насильство в сім’ї залишається серйозною загрозою не лише для фізичного, але й для психічного здоров’я дітей. Важливість цієї теми зростає, адже насильство в родині може мати руйнівні наслідки для формування особистості та розвитку дитини. Автором проаналізовано різні форми домашнього насильства, включаючи фізичне, психологічне та сексуальне, та детально розглянуто їхні наслідки для психоемоційного та соціального розвитку дітей. Дослідження показує, що діти, які стають свідками або жертвами насильства, часто стикаються з серйозними поведінковими проблемами, такими як агресія, замкнутість, а також з емоційними розладами, включаючи депресію і тривожність. Вони також мають підвищений ризик залучення до злочинності, що ставить під загрозу не лише їхнє майбутнє, але й безпеку суспільства в цілому. Автор підкреслює важливість своєчасного виявлення випадків насильства, а також зазначає роль освітян, соціальних служб та правоохоронних органів у цьому процесі. Для забезпечення ефективної допомоги жертвам насильства необхідно створити чіткі механізми взаємодії між цими інституціями. У статті надаються рекомендації щодо навчання педагогів і спеціалістів, розробки чітких алгоритмів дій у випадках насильства, а також активного залучення батьків до профілактичних заходів. Особливу увагу приділено профілактиці насильства та формуванню ненасильницької поведінки серед дітей як запоруці їхнього здорового розвитку. Важливість таких заходів важко переоцінити, адже формування позитивних моделей поведінки у дітей сприятиме зменшенню випадків насильства в майбутньому.Висновки акцентують увагу на необхідності комплексного підходу до вирішення проблеми домашнього насильства. Цей підхід має включати активну співпрацю між освітніми установами, соціальними службами та правоохоронними органами, що дозволить ефективно реагувати на випадки насильства та забезпечити підтримку постраждалим. Створення системи профілактики насильства та надання підтримки жертвам є критично важливим для формування безпечного, здорового та гуманного середовища для дітей. Дослідження пропонує шляхи вдосконалення існуючих стратегій, спрямованих на зменшення рівня насильства в сім’ї та покращення якості життя неповнолітніх, постраждалих від цього явища.
43
Saifudinova, O. V. "Зміна ролі особистості і соціальної структури в сучасних філософських концепціях". Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, № 9 (2017): 23–28. http://dx.doi.org/10.15421/1717118.
Full textAbstract:
Сучасні теорії суспільного розвитку є спробою адаптувати зміни, які вже протікають у суспільстві. Спонтанність, хаотичність, непередбачуваність поточних змін змушує кожного члена суспільства знайти свій власний спосіб життя і сформувати власні цінності, постійно перебуваючи в зоні очікуваного ризику. Безліч різноспрямованих цілей індивідів, різні способи їх досягнення, різні ресурси, які були використані при цьому, розхитують існуюче суспільство, змушуючи його до трансформування. Результатом таких змін є гнучка, короткострокова соціальна структура, що пристосовується до будь-яких зовнішніх і внутрішніх змін та наповнена індивідами зі схожими особистими характеристиками. Індивіди без зразка для наслідування, боротьби з суспільством, без правил та меж, встановлених соціальним оточенням, знаходяться у процесі досягнення короткострокового результату, вони хаотично рухаються розвивають свої власні ресурси. Наслідком таких змін як на рівні індивідів, так і на рівні суспільства виступає зростаюча мобільність (і особиста, і соціальна). Група і суспільство в цілому отримують можливість на зміни, які можуть відбуватися в самих сферах, приносячи хаос, ризики, галопуючий розвиток і таку довгоочікувану свободу.
44
Саврасов, Микола Володимирович, та Торніке Георгійович Касрашвілі. "ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПОРУШЕННЯ ЕМОЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ У ЛЮДЕЙ, ЩО СТРАЖДАЮТЬ НА НЕРВОВУ АНОРЕКСІЮ". Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, № 3 (21 листопада 2024): 93–100. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2024.3.14.
Full textAbstract:
Дане дослідження присвячене порушенням емоційного контролю у людей, що страждають на нервову анорексію. Порушення емоційного контролю у людей, які мають діагноз нервової анорексії, є предметом значного наукового дослідження через їх важливий вплив на психічний стан та характер хвороби. Ця анотація пропонує огляд найновіших відкриттів у цій області, включаючи результати клінічних спостережень та експериментальних досліджень. Розглянуті висновки вказують на те, що особи з нервовою анорексією часто демонструють дефіцити в емоційному регулюванні, включаючи обмежену здатність впоратися зі стресом та негативними емоціями. Дослідження також висвітлюють потенційні механізми, які можуть лежати в основі цих порушень, такі як дисфункція гормональної системи та нейробіологічні аспекти. Зазначено, що використання комплексного підходу до лікування, який включає психотерапію та медикаментозну терапію, може допомогти покращити контроль над емоціями та зменшити симптоми нервової анорексії. Розлади у харчовій поведінці, включаючи нервову анорексію, є серйозними та складними психічними станами, які часто стають хронічними. Дослідники постійно обговорюють фактори, що спричиняють ці розлади, оскільки традиційні методи лікування не завжди дають стійких результатів. Англомовні дослідження детально розглядають вплив психічного стану та психопатологічних рис батьків на розвиток порушень у харчуванні, зокрема нервової анорексії. Визначено, що негативна родинна динаміка є ключовим чинником у формуванні цього розладу, разом із особистісною вразливістю. Взаємодія з індивідуальними особливостями особистості та емоційні дисбалансі всередині сім'ї сприяють розвитку та підтримці нервової анорексії. Однак, за останні роки в україномовній науковій літературі ця проблематика залишається малодослідженою. Розуміння причин та наслідків нервової анорексії та ефективного лікування є важливим етапом для подальших досліджень та розробки нових терапевтично психологічних стратегій. Застосування психологічних підходів у вивченні харчової поведінки та розладів у цій сфері стає все більш важливим у сучасному науковому дослідженні. Зокрема, нервова анорексія, один з розповсюджених розладів харчування, здатна домінувати над життям і здоров'ям людини, а також стати викликом для фахівців у галузі психіатрії, психології та дієтології. Підкреслення психологічних аспектів у розумінні цих розладів дає змогу виявити складні взаємозв'язки між емоційним станом, особистісними особливостями та харчовими звичками. Останні наукові дослідження доводять, що родинні взаємини та індивідуальні фактори особистості відіграють важливу роль у формуванні розладів харчової поведінки, зокрема нервової анорексії. Негативний психічний стан у родині, а також емоційна нестабільність можуть поглиблювати та підтримувати ці розлади. Особистість особистості, зокрема тенденції до перфекціонізму та компульсивного способу мислення, можуть бути важливими чинниками у виникненні нервової анорексії. Більш глибоке дослідження психологічних аспектів розладів харчової поведінки в українському контексті може сприяти кращому розумінню та ефективному лікуванню цих проблем. Такі дослідження важливі для розробки інноваційних та ефективних методик психологічної підтримки та терапії, спрямованих на подолання розладів у харчовій поведінці та поліпшення якості життя людей, що стикаються з цими проблемами. Метою дослідження є аналіз поточного стану вивчення проблеми порушення емоційної регуляції серед осіб із нервовою анорексією в Україні порівняно зі світовими дослідженнями у цьому напрямі є важливим завданням. Детальне огляд наукових досягнень, спрямованих на вивчення цієї проблеми, дозволить зрозуміти та виявити можливі відмінності у підходах та методиках допомоги. Опис клінічного випадку, що наочно ілюструє порушення емоційної регуляції у особи із нервовою анорексією, сприятиме кращому розумінню практичних аспектів цієї проблеми та можливих шляхів подолання. Дисфункціональна обробка та регуляція емоцій відіграють ключову роль у патогенезі та подальшому розвитку нервової анорексії. Дослідження показують, що люди, які страждають на цей розлад, часто мають проблеми з розпізнаванням та вираженням своїх емоцій, а також високий рівень страху і сорому. Окрім того, існують теорії, які вказують на те, що нервова анорексія може бути пов'язана з недостатньою рефлексією та нестабільними психічними процесами, зокрема виявляються низькі рівні рефлексивної діяльності. Подальше дослідження засвідчує, що недостатня рефлексія та нестійкість думок можуть призвести до підвищеної тривожності та уникнення. Клінічний випадок надає нам можливість краще зрозуміти порушення емоційної регуляції у осіб з нервовою анорексією. Застосування психотерапевтичних методів, спрямованих на корекцію рефлексивного функціонування, разом із медикаментозним лікуванням, може позитивно вплинути на результати терапії та зменшити ризик рецидивів анорексії.
45
Уманець, Н. А. "ОНЛАЙН-КОМУНІКАЦІЯ: КОМУНІКАТИВНІ МОЖЛИВОСТІ ТА РИЗИКИ ДЛЯ ОСОБИСТОСТІ". Духовність особистості: методологія, теорія і практика 101, № 2(Ч.2) (2021): 200–210. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-101-2_2-200-210.
Full textAbstract:
У статті здійснена ревізія новітніх ризиків і загроз, пов'язаних з технологізацією інформаційно-комунікативної сфери, а також представлені основні напрями наукового теоретизування у вказаній області. Автор розглядає Інтернет як особливий інтерактивний глобальний і національний засіб комунікації, як нове соціальне середовище, що розширює наше розуміння взаємодій людини в інформаційному суспільстві. Постійне перебування в Інтернеті стало одним з маркерів сучасного способу життя. У статті проаналізована проблема повної «зануреності» особистості у віртуальний простір. Усупереч безперечним перевагам Інтернету, таким, як швидкий доступ до інформації, дистанційне навчання і багато що інше, в цій роботі розкриваються деякі форми девіантної поведінки, а також соціально-психологічних деформацій, що відбуваються при активному використанні віртуальних засобів масової комунікації. Так, за відсутності можливості вийти в Інтернет, користувачі відчувають «комп'ютерний голод», що може свідчити про їх кіберзалежність. Використання технологічних новинок в домашніх умовах може несприятливо позначатися на міжособистісній комунікації членів сім'ї. Робиться висновок про те, що наявність позначених ризиків в процесі мережевих комунікацій особистості, обумовлює необхідність формування практик їх успішної нейтралізації і мінімізацію їх негативної дії.
46
Журавльова, Лариса. "ОСОБЛИВОСТІ ЕМОЦІЙНОГО ІНТЕЛЕКТУ ОСОБИСТОСТІ, ЯКА СХИЛЬНА ДО РИЗИКУ". Вісник ХНПУ імені Г. С. Сковороди "Психология", № 60 (2019): 112–25. http://dx.doi.org/10.34142/23129387.2019.60.06.
Full text
47
Safonov, Dmytro. "ОСОБЛИВОСТІ ДИНАМІКИ ПРИЗНАЧЕНЬ ДЕЯКИХ АНТИПСИХОТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ В КОНТИНГЕНТІ ХВОРИХ НА РЕЗИДУАЛЬНУ ШИЗОФРЕНІЮ". Men’s Health, Gender and Psychosomatic Medicine, № 1-2(18-19) (31 січня 2025): 25–30. https://doi.org/10.37321/ujmh.2024.1-2-03.
Full textAbstract:
Актуальність. Резидуальна шизофренія є психічним розладом, що характеризується стійкими негативними симптомами та специфічним дефектом особистості, який формується на тлі тривалого перебігу психопатологічного процесу. Мета дослідження: встановити особливості динаміки фармакологічних втручань у хворих на резидуальну шизофренію. Матеріали та методи дослідження. Проведено аналіз медичної документації та клінічне обстеження 200 пацієнтів Запорізької обласної клінічної психіатричної лікарні та Веселовського психоневрологічного інтернату з діагнозом резидуальної шизофренії (МКБ-10: F20.5) протягом 2010-2023 рр. Розподіл за статтю становив 122 (61%) пацієнтів чоловічої статі та 78 (39%) пацієнтів жіночої статі. Середній вік – 59,0±9,2 роки, середня тривалість захворювання – 33,2±12,4 роки. Використано наступні методи дослідження: анамнестичний; клініко-психопатологічний; статистичний. Результати дослідження. Глибина аналізу медичної документації була 5 років (з 2018 до 2022 рр.). Відносні дані відображають динаміку зміни частоти призначень найбільш активно використовуваних антипсихотиків. У 2018 році частка призначень хлорпромазину становила 40,6%, з незначним збільшенням до 41,6% у 2019 році. Проте з 2020 року спостерігалося поступове знижен- ня показника його призначення до 38,6%, 39,6% у 2021 році та 36,7% у 2022 році. Подібну динаміку демонструє й галоперидол. Рисперидон залишається антипси- хотиком із найвищим відсотком призначень серед представлених препаратів. Відносну стабільність демонструє арипіпразол: у 2018 році його призначення становили 44,5%, а у 2019 році показник знизився до 38,3%. У 2020 році відбулося зростання до 43,2%, а у 2021 та 2022 роках частка призначень збільшилася до 46,9% та 49% відповідно Щодо оланзапіну, у 2018 році частка його призначень становила 39,1%, після чого спостерігалося зростання до 44,2% у 2019 році. У 2020 році показник знизився до 37,5%, однак у 2021 році було зафіксовано тимчасове підвищення до 42,7%, а у 2022 році частка становила 39,8%. Висновки. Спостерігалося зростання кількості госпіталізацій у 2019 році порівня- но з 2018 роком, однак починаючи з 2020 року, відбулося суттєве зниження, ймовірно спричинене пандемією COVID-19 та пов’язаними обмеженнями. Показники стабілізувалися у 2021 та 2022 роках, що відображає поступову адаптацію системи охорони здоров’я до нових умов. Динаміка призначень антипсихотичних препаратів демонструє тенденцію до зниження використання типових нейролептиків, таких як хлорпромазин і галоперидол. Натомість спостерігається стійке зростання призначень атипових антипсихотиків, зокрема рисперидону та арипіпразолу. Використання оланзапіну обмежується вірогідно через ризик метаболічних ускладнень. Факторами, що впливають на динаміку призначень, на нашу думку, є доступність препаратів у медичних закладах, модернізація підходів до лікування та коморбідна патологія.
48
KrivosheYin, VItalIy Volodimirovich. "ІДЕНТИФІКАЦІЙНІ РИЗИКИ У СУЧАСНОМУ ПОЛІТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ:". Epistemological Studies in Philosophy, Social and Political Sciences 2, № 1 (2019): 14–21. http://dx.doi.org/10.15421/341902.
Full textAbstract:
Крізь призму соціологічного знання розкрито сутнісні характеристики ідентифікаційних ризиків, що продукуються сучасним політичним процесом. Зокрема, показано, що в сучасному суспільстві відбувається зміна ідентифікаційних практик, які обумовленні трансформацією загальнокультурної ідентичності, в основу якої покладено нове розуміння ризику як продукту ухвалення рішення. Наголошено, що політичний процес зачіпає, насамперед, інституційний рівень суспільства, який через систему соціальних (і особливо політичних) інститутів впливає на процес ідентифікації особистості. Саме завдяки нормальному функціонуванню соціальних інститутів підтримується спільна кооперативна діяльність людей у групах і організаціях. На основі такої інтеграції у індивіда формується почуття приналежності до соціальної групи, яке забезпечує, з одного боку, підпорядкування особистості існуючим нормам, а, з іншого, груповий захист і систему оцінки та самооцінки, що, в свою чергу, сприяє підтримці стабільності і цілісності суспільства. Порушення нормального функціонування соціальних інститутів веде до порушення ідентифікаційних процесів.
49
Мул, Сергій. "ФРУСТРАЦІЯ ЯК ПРОБЛЕМА ПСИХІЧНОГО СТАНУ ОСОБИСТОСТІ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, № 1 (2020): 193–203. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.146.
Full textAbstract:
У статті досліджується проблема фрустрації, розкриваються особливості її зародження та появи. Автором на основі теоретичного вивчення проблеми фрустрації розглядається вплив фрустраційних реакцій на особистість через стан нерівноваги, виникнення напруги, невдоволення, роздратування. Зроблено припущення, що при зародженні фрустрації зникає психічний баланс особистості. Розмірковуючи про природу фрустрацій, робиться висновок, що фрустрація це міжстанове психічне новоутворення, яке при визначених особливостях може ставати психологічним станом і впливати на усе психічне.Фрустрація має загальні, масштабні риси, які притаманні лише їй. Розвиток фрустрацій формує її в психологічний стан. Досліджується стан ризику, який найбільше наближає до психологічних станів, в яких пробуджуються і розвиваються первинні фрустраційні реакції. Наводяться результати емпіричного дослідження схильностей до ризику. В контексті існування фрустраційного середовища розкриваються такі поняття: психічна адаптація, витривалість, оцінка, прогнозування, когнітивний еталон, реагування. Перспективами досліджень фрустраційних реакцій можуть бути всебічні дослідження особистості в її психосоматичному, психолінгвістичному, експериментальному сегментах, здатностей особистості протидіяти фрустраціям в їх початковому стані, розуміти наслідки розвитку фрустрацій та профілактику їх появи у професійній, сімейній та інших сферах життєдіяльності людини.
50
КАБУСЬ, Наталя, та Лілія КЛОС. "СТРАТЕГІЧНІ ОРІЄНТИРИ СОЦІАЛЬНОГО ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ ТА МОЛОДІ В ІНФОРМАЦІЙНОМУ СУСПІЛЬСТВІ РИЗИКУ". Humanitas, № 2 (28 червня 2024): 30–36. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2024.2.5.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано вплив інформаційного суспільства на соціалізацію особистості, визначено основні ризики та виклики сучасного світу, серед яких – масове маніпулювання свідомістю, що зумовлює інтелектуальний та світоглядний хаос і стає причиною абераційної соціалізації. Обґрунтовано стратегічні орієнтири соціального виховання зростаючого покоління в інформаційному суспільстві ризику, що сприятиме досягненню провідної мети системи освіти – становленню особистості – громадянина, патріота, інноватора, майбутнього лідера сучасного світу, здатного ефективно працювати для власного блага й добробуту своєї країни. Схарактеризовано завдання соціального виховання, реалізація яких сприятиме формуванню у зростаючого покоління стійкої системи цінностей та переконань, чіткої громадянської позиції, психологічної стійкості, вміння ефективно реагувати на виклики й долати труднощі на шляху до значущої мети, здатності до свідомого особистісного й соціального самовизначення, самоконтролю, самоорганізації й управління власною життєдіяльністю; розвитку лідерських якостей дітей та молоді, вихованню лідерів, здатних приймати відповідальні рішення й будувати міцну державу свідомих соціально активних громадян, готових наполегливо працювати й об’єднувати зусилля для загального добробуту й сталого розвитку держави. Закцентовано увагу на важливості підвищення рівня готовності суб’єктів соціально-педагогічної діяльності до проєктування й реалізації системи соціально-виховної роботи в оновленому контексті, що сприятиме формуванню здатності молодого покоління бути ефективним в сучасному світі, протидіяти деструктивному впливу медіасередовища, управляти власною взаємодією з медіа, уникати медіазалежності, використовувати інформацію як ресурс досягнення життєвого успіху, формуванню в дітей та молоді здатності до самоорганізації й свідомого управління власним і суспільним розвитком.