Academic literature on the topic 'Сезонна складова'

Метапневмовірус людини (HMPV) здатний уражати нижні відділи дихальних шляхів. При реплікації він може поширюватися від клітини до клітини, що за цими властивостями зближує його із SARS-CoV-2. Групами ризику є діти, які вперше інфікуються цим збудником і дорослі старшого віку з несприятливим преморбідним фоном, що супроводжується імуноскомпроментованим станом. Найчастішими проявами інфекції є бронхіоліт і пневмонія. Специфічного лікування і вакцин немає. Для HMPV характерною є циклічність циркуляції, на активність якої натепер вплинула пандемія COVІD-19, підвищивши після певного спаду на окремих територіях інтенсивність епідемічного процесу. В Україні найвищими за період 2019/2020–2024/2025 (2 перші тижні) показники частоти визначення НMPV були на тлі епідемії COVID-19 у 2020/2021 рр. (1,83–4,33 %). У 2021/2022 рр. було виявлено лише 2 випадки HMPV-інфекції. У наступні 2 сезони (2022/2023–2023/2024 рр.) НMPV у межах дозорного епіднагляду визначали з частотою 1,44 і 1,13 % відповідно, однак кількість вірусів збільшилася з 63 до 106. За сезон 2024/2025 рр. (40-й тиждень 2024 р. – перші 2 тижні 2025 р.) зростання інтенсивності циркуляції НMPV не було (за даними дозорного нагляду НMPV визначали в 0,43–1,11 % від кількості госпіталізованих пацієнтів із гострими респіраторними інфекціями (ГРІ). У 2022/2023 та 2023/2024 рр. НMPV циркулював протягом усього епідемічного сезону ГРІ, але з різною інтенсивністю У 2020/2021 рр. циркуляція почалася в лютому 2021 р., а пік захворюваності спостерігався в кінці березня–квітні. У сезоні 2022/2023 рр. найвища частота визначення НMPV реєструвалася в листопаді–грудні 2022 р. із наступними спорадичними випадками до травня. У сезоні 2023/2024 рр. найбільше випадків визначено в середині грудня з подальшим незначним підвищенням у березні-квітні. Треба відзначити, що в 2020/2021 та 2023/2024 рр. спорадичні випадки реєструвалися і в травні, тобто до кінця сезону/спостереження (20-й тиждень). Можна передбачати, що циркуляція НMPV продовжиться і далі. В Україні на теперішній час не відзначене зростання частоти випадків НMPV-інфекції, яке виходило б за межі очікуваного під час епідемічного сезону ГРІ. У той же час, постійно визначаються випадки НMPV-інфекції серед пацієнтів із тяжким перебігом ГРІ, що свідчить про актуальність цієї інфекційної хвороби для України. Показано набагато вищу інформативність дозорного епіднагляду порівняно з рутинним щодо діагностики НMPV-інфекції, оперативної оцінки епідемічної ситуації та тенденцій епідемічного процесу. Необхідним є подальше удосконалення системи епіднагляду за ГРІ, зокрема за НMPV-інфекцією, щодо підвищення чутливості її інформаційної складової. Натепер немає підстав говорити про появу емерджентного, тобто нового для людини метапневмовірусу, так само як про набуття відомим нам HMPV нових властивостей. За проаналізованими даними його ролі при ГРІ у світі і в Україні в динаміці теперішню ситуацію можна оцінити як сезонний підйом HMPV-інфекції, який може бути значнішим як загалом, так і на окремих територіях унаслідок попереднього впливу пандемії COVID-19.

Метапневмовірус людини (HMPV) здатний уражати нижні відділи дихальних шляхів. При реплікації він може поширюватися від клітини до клітини, що за цими властивостями зближує його із SARS-CoV-2. Групами ризику є діти, які вперше інфікуються цим збудником і дорослі старшого віку з несприятливим преморбідним фоном, що супроводжується імуноскомпроментованим станом. Найчастішими проявами інфекції є бронхіоліт і пневмонія. Специфічного лікування і вакцин немає. Для HMPV характерною є циклічність циркуляції, на активність якої натепер вплинула пандемія COVІD-19, підвищивши після певного спаду на окремих територіях інтенсивність епідемічного процесу. В Україні найвищими за період 2019/2020–2024/2025 (2 перші тижні) показники частоти визначення НMPV були на тлі епідемії COVID-19 у 2020/2021 рр. (1,83–4,33 %). У 2021/2022 рр. було виявлено лише 2 випадки HMPV-інфекції. У наступні 2 сезони (2022/2023–2023/2024 рр.) НMPV у межах дозорного епіднагляду визначали з частотою 1,44 і 1,13 % відповідно, однак кількість вірусів збільшилася з 63 до 106. За сезон 2024/2025 рр. (40-й тиждень 2024 р. – перші 2 тижні 2025 р.) зростання інтенсивності циркуляції НMPV не було (за даними дозорного нагляду НMPV визначали в 0,43–1,11 % від кількості госпіталізованих пацієнтів із гострими респіраторними інфекціями (ГРІ). У 2022/2023 та 2023/2024 рр. НMPV циркулював протягом усього епідемічного сезону ГРІ, але з різною інтенсивністю У 2020/2021 рр. циркуляція почалася в лютому 2021 р., а пік захворюваності спостерігався в кінці березня – квітні. У сезоні 2022/2023 рр. найвища частота визначення НMPV реєструвалася в листопаді-грудні 2022 р. із наступними спорадичними випадками до травня. У сезоні 2023/2024 рр. найбільше випадків визначено в середині грудня з подальшим незначним підвищенням у березні-квітні. Треба відзначити, що в 2020/2021 та 2023/2024 рр. спорадичні випадки реєструвалися і в травні, тобто до кінця сезону/спостереження (20-й тиждень). Можна передбачати, що циркуляція НMPV продовжиться і далі. В Україні на теперішній час не відзначене зростання частоти випадків НMPV-інфекції, яке виходило б за межі очікуваного під час епідемічного сезону ГРІ. У той же час, постійно визначаються випадки НMPV-інфекції серед пацієнтів із тяжким перебігом ГРІ, що свідчить про актуальність цієї інфекційної хвороби для України. Показано набагато вищу інформативність дозорного епіднагляду порівняно з рутинним щодо діагностики НMPV-інфекції, оперативної оцінки епідемічної ситуації та тенденцій епідемічного процесу. Необхідним є подальше удосконалення системи епіднагляду за ГРІ, зокрема за НMPV-інфекцією, щодо підвищення чутливості її інформаційної складової. Натепер немає підстав говорити про появу емерджентного, тобто нового для людини метапневмовірусу, так само як про набуття відомим нам HMPV нових властивостей. За проаналізованими даними його ролі при ГРІ у світі і в Україні в динаміці теперішню ситуацію можна оцінити як сезонний підйом HMPV-інфекції, який може бути значнішим як загалом, так і на окремих територіях унаслідок попереднього впливу пандемії COVID-19.

Метою роботи є дослідження можливостей тривалого зберігання електроенергії в локальній енергосистемі для компенсації непостійності споживання та відновлюваних джерел енергії. Таке зберігання дозволить збільшити ефективність використання сонячної та вітрової енергії, врівноважуючи генерацію та споживання в різні пори року. Як засіб тривалого зберігання енергії розглядається комплекс отримання водню шляхом електролізу та його подальшого використання в паливних елементах для повторного перетворення на електричну енергію. Допоміжними засобами балансування в локальній енергосистемі використовуються традиційні засоби – акумуляторна батарея, дизель-генератор. Предметом дослідження є показники ефективності енергосистеми (індекси надійності) та обсяги виробництва і споживання водню впродовж року. Застосовано математичний апарат випадкових функцій, коли поточні значення генерації та споживання електроенергії моделюються стохастичними процесами. Отримані результати дозволяють оцінити потреби в потужності різних складових енергосистеми та ємності систем накопичення енергії, а також рівень непродуктивних втрат енергії та обмежень рівня споживання. Як засіб оптимізації пропонованих рішень використано імітаційне моделювання з послідовним перебором можливих значень параметрів енергосистеми та оцінкою чутливості результатів до окремих складових. Статистична стійкість отриманих результатів забезпечена великою кількістю реалізацій випадкових процесів. Запропоновано співвідношення потужностей вітрових та сонячних електростанцій, ємності системи накопичення енергії, які забезпечують певний рівень надійності енергопостачання. При цьому можливо досить повно використати всю генеровану енергію впродовж року, сумістивши періоди підвищеної генерації та споживання в різні сезони за допомогою водню як проміжного енергоносія. Бібл. 30, рис. 5, табл. 3.

Проблема удосконалення механізму державного управління привабливістю туризму в Україні представлена у статті. Розглянута інструментальна складова механізму державного управління туризмом. Метою дослідження є удосконалення інструментального механізму державного управління туристичною привабливістю в Україні в умовах цифровізації. Інструментальна складова механізму державного управління показана в статті як сукупність принципів суб'єкта управління. Відзначена значущість принципів для системи управління. Зазначено вплив цифрових технологій на розвиток туристичної галузі. Впроваджені цифрові технології в сферу туризму призвели до надання послуг в нових форматах. В туристично-рекреаційній сфері з’явилися цифровий туризм та цифрова рекреація. Впровадження цифрових технологій потребує застосування інноваційних принципів в державному управлінні туристичною сферою. Принципи «Ефективність», «Доцільність», «Обґрунтованість», «Системність», «Сталість», «Децентризму», «Відкритість до радикальних змін», «Команди», «Екосистеми» віднесено до інноваційних принципів а наукових дослідженнях. Надана характеристика інноваційних принципів державного управління сферою туризму і рекреації. Для удосконалення інструментальної складової механізму державного управління туристично-рекреаційною сферою запропоновані принципи на основі закордонного досвіду. До даних принципів управління віднесено наступні принципи: «Оцінки ефекту від прийняття альтернативних рішень державними органами управління», «Корисність державних рішень як відображення публічної привабливості дестинацій», «Важливість інвестиційних проектів», «Сукупного впливу на бюджет розвитку туристично-рекреаційної сфери»; «Комплексності», «Детальний прогноз потоку відвідувачів по пунктах відправки, призначення та періоду часу»; «Комплексне і централізоване прийняття рішень з розвитку дестинацій», «Регулювання трудових ресурсів у зв’язку з сезонною зайнятістю», «Оцінка потоку різних категорій відвідувачів», «Координація розвитку з іншими галузями», «Раціональне використання діючих та організація нових дестинацій», «Регламентація основних чинників розвитку дестинацій».