Academic literature on the topic 'Складні мовленнєві акти'

Об'єктом дослідження цієї роботи є складний директивний мовленнєвий акт в англомовному дискурсі. Розглядаються засоби вираження складного директивного мовленнєвого акту в англомовному дискурсі 16-20 ст., а також детально розглядаються особливості його перекладу українською мовою. Явище дискурсу вивчається в прагмалінгвістиці, соціолінгвістиці та в інших галузях знань, також це явище має багато трактувань. Мовленнєвий акт є елементарною одиницею мовленнєвої комунікації, основними його рисами є інтенціональність, цілеспрямованність і конвенціональність. Існує велика кількість класифікацій мовленнєвих актів на основі різноманітних критеріїв. Директивний мовленнєвий акт є спробою мовця досягти того, щоб співрозмовник щось зробив. Директивні мовленнєві акти можуть бути прямими та непрямими, а також простими чи складними. Складні директиви можуть бути складеними, композитними або комплексними. Задля досягнення успішності мовленнєвого акту мовець має враховувати комунікативну ситуацію, характеристики адресата (вік, професію, інтереси, характер, тощо). Згідно з ситуацією спілкування адресат обирає мовні засоби. Для посилення впливу складного мовленнєвого акту використовують лексичні засоби, лексико-прагматичні та граматичні засоби. Складний мовленнєвий акт разом з реакцією на нього утворюють діалогічний дискурс. Успішним переклад складного директивного мовленнєвого акту можна вважати, якщо досягнуто динамічної еквівалентності. Для досягнення адекватного перекладу вдаються до трансформації як на граматичному так і на лексичному рівнях.

Соціально-орієнтоване спілкування психотерапевта – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, зокрема його публічне висловлювання є найбільш складною і найбільш досконалою формою його мовленнєвого спілкування, смислового аспекту соціально-психологічної взаємодії, фахової вербальної комунікації. Володіти цією формою – значить бути мовленнєвою особистістю, носієм психотерапевтичної культури. Публічне висловлювання суб’єкта професійно-комунікативної діяльності розглядається як співвіднесене з психологічною категорією системи мовленнєвих дій. Воно розгорнуте, розмовне, кодифіковане, стилістично вмотивоване, марковане, регламентоване, дискретне, безпосереднє. Це – орієнтоване на масову аудиторію слухачів соціально контекстне, спрямоване на вплив, довільне, усвідомлене, навмисне, відрефлексоване цілеспрямоване усне мовлення, структуризоване за композиціями його функціонально-смислових типів або їх контамінацій; комунікативно доцільне мовлення, професійний зміст якого відразу забезпечує розуміння його клієнтами.Публічне висловлювання мовленнєвої особистості – суб’єкта професійно-комунікативної діяльності – завжди специфічно за своїм мовленнєвим мотивом, який не може бути реалізований жодним іншим способом, окрім соціально-орієнтованого мовленнєвого спілкування. Мовленнєве спілкування психотерапевта як публічне висловлювання в діаді або полілозі, як система мовленнємовних дій суб’єкта професійно-комунікативної діяльності, обов’язково передбачає у своїй структурі такі компоненти: а) мотив смислоформулювання; б) мовну інтенцію (формування і формулювання думок); в) мету, пов’язану з побудовою психотерапевтично спрямованого на клієнта публічного висловлювання (особистісно-орієнтоване мовне спілкування, як правило, передбачає не тільки мовленнєву мету); г) його результативність (ступінь збігу досягнутого комунікативно-мовленнєвого результату з наміченою метою); д) контроль за процесом і результатами акту мовленнєвого спілкування. Акт такого спілкування може виступати як найбільш висока структурна одиниця мовленнєво-мовного самовираження терапевта, презентація важливої для клієнта інформації, вираження громадських і особистісних цінностей, а також спосіб його професійно-мовленнєвої самореалізації як особистості.

Сучасне мовознавство характеризується прагненням до пізнання складної природи людського спілкування, в якому мова, втілена в мовленні, є важливим засобом соціальної взаємодії, що дозволяє людям впливати на розумову та практичну діяльність один одного. Успішне вивчення мовлення як однієї з форм соціальної поведінки, виявлення загальних закономірностей комунікативного процесу є неможливим без глибокого комплексного аналізу окремих мовленнєвих явищ у всій повноті численних аспектів (мовного, соціально-психологічного, когнітивного, етнокультурного тощо). Спілкування - це соціально-психологічне явище, яке вміщує в себе багатоаспектність духовних та матеріальних форм життєдіяльності людини та є її основною потребою. В основі кардинальних змін, що відбуваються сьогодні в науці про мову, лежить діяльнісна методологія, у рамках якої людська комунікація вивчається як системно організована діяльність, а акт мовної комунікації розглядається як конкретна мовленнєва дія, що становить собою цілісну сукупність дій – взаємодій. У статті розглядається етикетний комплементарний мовленнєвий акт, як явище, що поєднує в собі такі категорії, як мовленнєва дія, гендерна та соціально-психологічна взаємодія, спосіб мовної реалізації етикетної комплементарної мовленнєвої дії в украінській мові.

У науковій статті розкривається міждисциплінарний контент понять «інтенція», «мовленнєваінтенція» у співвіднесеності до завдань диференційованої логопедичної корекції мовленнєвої діяльності дітейіз тяжкими порушеннями мовлення.У статті акцентується увага на роботах дослідників, у яких простежується розподіл мовленнєвихінтенцій за спрямованістю дій на дві складові: планувальна мовленнєва інтенція, яка характеризується створенням намірів для побудови дитиною власного висловлювання, визначення їх цілей, розробка плану,змісту та смислової сторони, їх коригування (за необхідністю); формувальна мовленнєва інтенція, якахарактеризується продукуванням дитиною з тяжкими порушеннями мовлення власного погляду на сутністьречей, вмінням міркувати та висловлювати припущення, проявляти мовленнєву активність, комунікативнукультуру тощо.Автори підкреслюють, що необхідно при плануванні корекційних дій у загальній послідовностілогопедичного впливу педагог має розрахувати потенційні можливості учасників логопедичного корекційногопроцесу, засоби впливу, прийоми, весь спектр дидактичного нашарування з метою формування мовленнєвоїінтенції дитини з тяжкими порушеннями мовлення як стабільного стимулу для породження нової інтенції йпоступового здійснення стабільної мовленнєвої дії.Автори наголошують на дискусійних положеннях, які існують з цього приводу. Вони свідчать проважливість та актуальність проблеми для різних наукових галузей, зокрема логопедії. Різні дисциплінививчають однаковий об’єкт – мовленнєву діяльність, її інтенційність, вирішуючи свої певні завдання,виокремлють свої точки зору на істотні характеристики. Намір (інтенція) щось висловити, пов'язаний ізпевним змістом думки або почуттям, лежить в основі практично кожного мовленнєвого акту. Інтенції, щовиявляються суб'єктом у мовленнєвому акті, становлять глибинний психологічний зміст його мовлення. Прицьому виникає потреба у принципових дидактичних структурно-логічних схемах формування інтенційноїскладової мовленнєвої діяльності дитини з тяжкими порушеннями мовлення, яка складає мотиваційнуструктурну одиницю породження мовленнєвого висловлення й організації комунікативної вербальноїінтеракції, що потребує подальших досліджень й узагальнень.

У статті представлено прагмалінгвістичний аналіз висловлень уза- гальненого змісту. Дослідження функціонування речень узагальненого змісту в мовленні та висновки стосовно комунікативної спрямовано- сті узагальнення окреслюють міркування щодо поліфункціональності узагальнених висловлень та варіативності їх прагмалінгвістичного статусу. Формуючи мовленнєвий акт, мовець вдається до висловлень узагальненого змісту, щоб з їхньою допомогою максимально реалі- зувати свій комунікативний намір, виконати комунікативне завдання. Висловлення узагальненого змісту виявляють тенденцію до функціо- нування як непрямих мовленнєвих актів. Водночас вони реалізують ті ж ілокутивні наміри, що й базові акти у структурі складних. Інакше кажучи, речення узагальненого змісту оформлюють класи непрямих репрезентативних, директивних, експресивних та комісивних мов- леннєвих актів. Використання висловлень узагальненого змісту як засобів непрямої комунікації детермінується специфікою прагматич- ної ситуації, що може конкретизуватись як попередні комунікативні невдачі адресанта, специфіка співрозмовників, бажання пом’якшити комунікативний намір, небажання нести відповідальність за свої вчинки, виконання непорядного комунікативного завдання, прихову- вання комунікативного наміру. Продукується висновок про те, що непряме вживання висловлень узагальненого змісту в ролі репрезентативів забезпечує певні кому- нікативні ефекти. Для репрезентативів це: а) ефект самозаспокоєння; б) увиразнення мовленнєвого портрету мовця; в) приглушення аген- тивності; г) послаблення емоційної напруги співрозмовника, ґ) вияв доброзичливості та прихильності до співрозмовника. Для директи- вів: а) ввічливість; б) мінімізація втручання у приватну сферу спів- розмовника; в) імперсоналізація; г) маскування непорядного кому- нікативного завдання. Для експресивів: а) неупереджене ставлення до співрозмовника; б) гумористичний ефект; в) прагматичний ефект провокативності. Непряме використання висловлень узагальненого змісту як комісивів, позначене ефектом переконливості.

Мовленнєвий акт (далі МА) погрози є таким МА, за допомогою якого мовець інформує співрозмовника про те, що він збирається зробити у тому випадку, якщо останній не виконає його бажання. Ілокутивною метою МА погрози є намір адресата змусити адресата вчинити певним чином. МА погрози розглядається як різновид директива. Метою реалізації МА погрози є емоційний вплив на адресата. Засоби вираження МА погрози в англомовному дискурсі відрізняються лексичним та семантичним різноманіттям. МА погрозі є обов’язковим компонентом комунікації. Реалізація МА погрози має сенс лише у тому випадку, якщо адресат дійсно не має ані наміру, ані бажання виконати ту дію, яку від нього вимагає співрозмовник. Форма вираження МА погрози залежить від комунікативного контексту, лінгвістичних та екстралінгвістичних факторів. Найбільш впливовими факторами є статуси комуні кантів, а також психологічна відстань між ними. МА погрози має складну логіко-семантичну структуру, та може бути реалізований у прямий та непрямий спосіб. Аналіз емпіричного матеріалу доводить, що МА погрози в англомовному дискурсі реалізується головним чином умовними конструкціями, і в цьому випадку головне речення має в своєму складі погрозу адресату. Найбільш поширеними синтаксичними засобами передачі агресії а МА погрози є повтори, інверсії та еліптичні конструкції. Менасів в англомовному дискурсі представлений головним чином складносурядними реченнями, які можуть бути представлені різноманітними моделями. В повсякденній комунікації менасив представлений простими реченнями, семантика яких має компонент погрози. Перформативні конструкції в англомовному дискурсі також можуть мати в своєму складі семантичний компонент погрози. Під час реалізації погрози мовець упевнений у тому, що адресат вважає для себе правильним не виконувати ту дію, яку від нього вимагає мовець, він вважає виконання цієї дії небажаним для себе. Однією із умов реалізації МА погрози є намір мовця переконати адресата в тому, що його намір виконати дещо неприйнятне для адресата є дійсно реальним. Комунікативний успіх МА погрози в багатьох випадках залежить від формата вираження МА. Мовець, коли він обирає необхідні засоби для реалізації погрози бере до уваги такі фактори, як емоційний стан адресата, його індивідуальні психологічні характеристики, вік, статус та інше. Пряма реалізація МА погрози в сучасному англомовному дискурсі не є частотною, на відміну від непрямої реалізації. Реалізація менасива загалом стає все менш частотною в сучасної англійської мові.

The ethno-specific functioning of the speech acts of "offer" and "refusal" in the Persian-speaking communicative space is analysed. The division into positive and negative face, offered within the theory of linguistic politeness by sociolinguists P. Brown and S. Levinson is specifically applied in the context of the Persian politeness system ta'ārof, which is of fundamental importance for understanding the communicative behavior of Persian native speakers. This is due to differences in some cultural values in Western and Oriental societies, in particular, the collectivist nature of Iranian society, where the interests of the community prevail over the interests of an individual. The high context of Persian linguistic culture is demonstrated by the fact that offers and refusals, qualified by the theory of linguistic politeness as face-threatening acts (FTA), are not perceived by Persian native speakers as those, since they are used as means of expressing politeness and contribute to the harmonization of relations between communicators. Special attention is paid to the analysis of ritual or ostensible offers and invitations, which are not supposed to be accepted immediately, but should demonstrate care and respect to the interlocutor. Ignorance of the rules of communication or neglecting these may cause the loss of speaker's face before his interlocutor. Refusals, like offers and invitations, can also be real or ostensible. The article considers only ostensible refusals, which in Persian cultural complex ta'ārof serve as means of face-works and are regarded as integral parts of polite communication. It is thought that initially any offer or invitation should be rejected to demonstrate thus the readiness to follow the appropriate social convention, with any offer to be accepted only after tenacious insisting from the initiator's side. The refusal should be done in a gentle and reasonable way to avoid threatening the addressee's face. Meanwhile, not-native speakers of Persian may regard ostensible speech acts as imposing and hypocritical, since their true motivation is hidden from direct observation. Sometimes even native Iranians can hardly distinguish between real speech acts and ostensible ones. Therefore, a careful study of the specifics of their functioning is the key to successful intercultural communication with them. The analysis of offers and refusals functioning in various Oriental communicative cultures reveals many common features, which may provide remarkable perspectives for comparative researches in this field.

У статті аналізується поняття висловлень узагальненого змісту, що корелюють з іншими номінаціями, зокрема з пареміями (афоризмами, сентенціями, прислів’ями, максимами), абстрактно-авторськими реченнями, універсальними реченнями, загальнореферентними висловленнями. У процесі комунікації висловлення узагальненого змісту часто вживаються для реалізації комунікативного наміру мовця та використовуються у складних мовленнєвих актах. З огляду на це авторка досліджує функціонування висловлень узагальненого змісту у складному мовленнєвому акті, зокрема у їх препозиції. Матеріалом дослідження слугують висловлення узагальненого змісту, отримані шляхом вибірки з прозових та драматичних творів українських та польських письменників. У статті детально досліджені закономірності функціонування зазначеного типу висловлень при реалізації закону генералізації як одного із універсальних законів моделювання емпатії. Окрім того, з’ясовано, з якою комунікативною метою мовець вдається до препозитивного вживання висловлень узагальненого змісту у структурі складного мовленнєвого акту. Авторка робить висновок, що висловлення узагальненого змісту у препозиції вживається мовцем з метою моделювання емпатії, створення у слухача психологічного підґрунтя для сприйняття подальшої інформації або ж слугує визначальною для ходу думок відправною точкою, з якої розгортається відповідне міркування чи певна констатація. Водночас визначення феномена комунікативної емпатії передбачає проєкцію його лінгвістичного дефінування на комунікативну вісь. Ідеться про ті комунікативні ситуації, де мовець намагається співвіднести свою позицію з особливостями ментальних перцепцій реципієнта, які є актуальним орієнтиром для комунікатора. Багатоаспектний аналіз висловлень узагальненого змісту відкриває перспективи для дослідження їх певних специфічних ознак – компактності стилістичних прийомів і виразних засобів та лаконічності викладу етичної ідеї при їх препозитивному використанні у складних мовленнєвих актах.

Стаття присвячена аналізу вживання фразеологічних одиниць, пов’язаних із частинами тіла чи фізичним станом, у новинах, представлених на німецькому сайті tagesschau.de. Автори статті визначають актуальність проблеми в контексті впливу мови на формування мовної картини світу у текстах новинних повідомлень та виявлення особливостей вживання фразеологічних одиниць у цьому жанрі. Мета статті полягає у вивченні функціонування та маніпулятивного потенціалу фразеологізмів із соматичним компонентом у текстах німецьких новин. Дослідження спрямовано на виявлення особливостей вживання цих виразів у новинному дискурсі, а також на визначення їхнього внеску у формуванні мовного образу новин та ефективної взаємодії з аудиторією. Автори статті використовують комплексний метод дослідження, що включає аналіз вживання фразеологізмів, їхню взаємодію у межах одного контексту та вплив на сприйняття інформації реципієнтом. Особлива увага приділяється ролі фразеологізмів з соматичним компонентом у формуванні емоційного тону новин, а також їхній функціональній ефективності в контексті впливу на аудиторію. Встановлено, що у німецькомовних новинах більшість фразеологізмів мають компоненти, які стосуються обличчя та виражають дії, меншою мірою представлені одиниці у складі фразеологізмів на позначення кінцівок, шкіри та внутрішніх органів, такі фразеологізми позначають почуття. Автори наголошують на необхідності розуміння та аналізу впливу фразеологічних засобів на рівень зрозумілості та емоційну насиченість новинного тексту для читача. Результати дослідження дозволяють виявити особливості фразеологічної експресії у новинах, а також визначити можливі шляхи покращення мовленнєвої виразності та комунікативної ефективності текстів новин через уважне використання фразеологізмів з соматичним компонентом. На думку авторів, ця стаття може стати корисним внеском у розуміння впливу фразеології на мовленнєвий акт і відкриє нові перспективи для подальших досліджень у галузі лінгвістики та медіакомунікацій.

Статтю присвячено питанню читання як процесу в структурі писемного мовлення. Метою статті євисвітлення досліджень у галузі психолінгвістики і нейропсихології, що розкривають сутність про-цесу читання в структурі писемного мовлення.У статті репрезентовано психофізіологічний механізм читання. Автор підкреслює думку про те, щознання психології цієї навички є необхідним не лише методистам, а й кожному педагогу, який хоче на-вчати дітей свідомо і раціонально. Підкреслено, що в читанні формування навичок і вмінь відбуваєть-ся за рахунок активного функціонування і подальшого розвитку всіх пізнавальних процесів та їхньоговзаємозв’язку. Також наголошено, що читання є не лише процесом сприймання, усвідомлення і ро-зуміння на цій основі інформації, але й складною психологічною структурою мовленнєвої діяльності.Визначальне значення в статті надається розгляду пізнавальної функції читання. Ця функція пе-редбачає розгляд процесу читання з погляду функціонування психічних пізнавальних процесів таосновних механізмів, які лежать в основі зазначеного виду мовленнєвої діяльності. Зроблено ак-цент на представленні сенсомоторного і семантичного рівнів механізму читання, які перебуваютьу складній єдності. Детально розглядається процес читання, що починається із зорового сприй-мання, яке спирається безпосередньо на відчуття. Сприймання писемного мовлення пов’язане збезпосереднім впливом його фізичних якостей на органи почуттів, який відбувається в єдності ізвпливом на читача змісту письмового повідомлення. Ланкою, яка поєднує чуттєве пізнання зовніш-нього світу із психічними процесами вищого порядку, слугують уявлення, які зберігаються в пам’ятіу вигляді узагальнених наочних образів, що виникають у свідомості при відсутності безпосередніхподразників. Необхідним компонентом читання є процеси пам’яті, починаючи від безпосередньоговідображення і закінчуючи свідомим запам’ятовуванням, а звідси – точним відтворенням. Розгля-нуто механізм антиципації, що накладається на всі інші механізми, які беруть участь в акті читання(змістовий, зоровий, слуховий, звукомовленнєворуховий), і значною мірою визначають їхню про-дуктивність. Наявність розвинутої здатності прогнозувати є вкрай важливим для читання, оскількивона дає змогу синтезувати текст, виражений у конкретній мовній формі, у єдине змістове ціле.Розглянуто розвиток умінь прогнозувати на мовному і змістовому рівнях.Ґрунтовний аналіз джерел з психології, психолінгвістики дає змогу автору стверджувати, що дляздійснення процесу читання необхідне активне функціонування таких психічних процесів, як від-чуття, сприймання, уява, увага, пам’ять і мислення. Однак, це не вичерпує всіх нагальних потреб,що має відповідним чином знайти своє відображення в подальших наукових розвідках.

Остапенко В. В. Тенденції розвитку словникового складу німецької мови (VIII-ХХІ століття) : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник С. Ю. Вапіров. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 90 с.<br>UA : Магістерська робота робота –90 стор., 127 джерел. Обʼєктом дослідження є динамічні процеси у німецькомовній картині світу, які відбувалися з VIII по XXI і були обумовлені докорінними суспільно-політичними змінами в житті німецькомовної лінгвокультурної спільноти та мали своїм наслідком кількісні і якісні зміни у німецькому вокабулярі. Метоюдослідження є відбір конкретного массиву німецьких лексем, що вербалізують концепти MILITÄR /ЗБРОЙНІ СИЛИ, BAUKUNST/ АРХІТЕКТУРА, WIRTSCHAFT / ЕКОНОМІКА та встановлення основних тенденцій їх розвитку, особливостей динамічних процесів, що відбуваються у досліджуваних ділянках вокабуляру з VIII-XXI ст. шляхом з’ясування механізмів дії магістральних екстра- та інтралінгвальних чинників. Теоретико-методологічні засади:тенденції розвитку словникового складу мови (А.І. Домашнєв, Є.В.Розен, K.-E. Sommerfeld, P. Braun),сучасна конептологія та когнітивна лінгвістика(А.М. Приходько, С.А. Жаботинская), термінологія та терміносистеми (Т.В. Колісниченко, В.О. Казимір). Отримані результати: За період з VIII ст. до наших днів у німецькому тезаурусі в межах мовного простору, що охоплює територію сучасної Німеччини, відбулися кардинальні зміни, які проходили під знаком мовної конвергенції. Ці зміни обумовлені зрушеннями у концептуальній системі відповідної лінгвокультурної спільноти і сприяли формуванню німецькомовної картини світу. Її окремі ділянки представлені в виді концептів. Комплекс використаних методів структурного та етимологічного аналізу допоміг інвентаризувати та систематизувати відібраний фактичний матеріал за тематичними групами, які референційно співвідносяться з відповідними концептами.<br>DE : Die vorliegende Magisterarbeit bezieht sich auf die Problematik der linguokognitiven Struktur des deutschen Wortschatzes. Die Aktualität des erforschten Themas ist durch ein hohes Interesse der modernen Linguistikan den Entwicklungstendenzen der deutschen Sprache, sowie an komplizierten Prozessen der Konzeptualisierung der Wirklichkeit im deutschen Vokabular zu erklären. Das lässt sich anhand der Konzepte MILITÄR, BAUKUNSTundWIRTSCHAFT ausführen. Die zu analysierendenKonzepte gehören zu den meist aktuellen Abteilungen des deutschen sprachlichen Weltbildes. Sie könnenweiter in Subkonzepte klassifiziert und aufgrund semantischer Merkmale beschrieben werden. Jedes Konzept wird durch solche strukturell-semantische Einheiten verbalisiert wie autochtonische Wörter und Entlehnungen, Terminologie, umgangs¬sprachliche und dialektale Lexeme. Vom besonderen Wert für die Entwicklung der deutschen Sprache erwiesen sich auch entlehnte und nichtentlehnte Wort¬bildungs¬formanten. Die präsentierte wissenschaftliche Schrift kann als ein Ausgangspunkt nicht nur für ein weiteres Studium anderer konzeptuellen Einheiten des deutschen sprachlichen Weltbildes, sondern auch für eine vergleichende Forschung der Bereicherungswege des deutschen Vokabulars. Die Ergebnisse der durchgeführten Analyse des lexikografischen Materials lassen über die Haupttendenzen der Entwicklung der deutschen Sprache.

Гроен О. В. Морфно-синтаксичні особливості нормативно-правових документів (на матеріалі німецької мови) : кваліфікаційна робота магістра спеціальності 035 "Філологія" / наук. керівник С. Ю. Вапіров. Запоріжжя : ЗНУ, 2020. 100 с.<br>UA : Магістерська робота робота - 100 стор., 106 джерел. Об'єктом дослідження презентованої магістерської дисертації є тексти німецькомовного офіційно-ділового дискурсу (ОДД), а предметом - їх формально-граматичні та комунікативно-прагматичні характеристики. Основна мета дослідження полягає у виявленні та теорети¬чному обґрунтуванні формально-граматичних та комунікативно-прагматичних особливостей німецького ОДД у його законодавчих та адміністративно-канцелярських різновидах. Теоретико-методологічні засади:теорія тексту та дискурсу (І. Бехта, В.І. Карасик), статус офіційно-ділового дискурсу (О.О. Болгова, Н.С. Кудрявцева, І.В. Голубкова), теорія сучасного синтаксису (А.П. Загнітко). Отримані результати: Прості речення у досліджуваних текстах мають у більшості випадків бінарну структуру. Актуальність повідомлюваної інформації підкреслюється на рівні актуального членування речення порядком слів, зокрема - прямим. Схема Т →Р домінує у простих реченнях практично всіх типів ОДД. Серед речень зі складною структурою домінують підрядні відносні та умовні, в яких юридично обґрунтовано вживаються сполучники та на базі яких моделюється тема-рематична структура усього речення. Базовою схемою актуального членування складнопідрядного речення залишається Т → Р. Усі зміни цієї схеми пов’язані з місцем підрядних речень (пре-, інтер- або постпозиція), їх кількістю та різновидами. Залежно від формально-граматичної структури речення (простого чи складного) та різновиду інтенції ОДД в його загальній актомовленнєвій структурі знаходять своє місце також перформатив, директив, менасив, експресив та квеситив.<br>DE : Die Aktualität der Arbeit besteht in der Notwendigkeit, die Klassifizierungsmerkmale von syntaktischen Strukturen in Recht- und Geschäftsdokumentation zu erforschen. Der Gegenstand der Forschung sind Gesetzgebungstexte und Kanzleidokumente in dem deutschsprachigen Jurabereich. Das Ziel der Magisterarbeit ist die Identifizierung der Besonderheiten der morpho-syntaktischen Struktur der Texte der juristischen Thematik. Theoretische und methodologische Grundlagen der vorliegenden Arbeit bilden Schlüsselsätze von W.I. Karasik, A.P.Sagnitko, I.A. Semjonkina in der Diskurstheorie etc. Die Studie stützte sich auf 525 syntaktische Strukturen, die aus solchen Internetquellen selektiert wurden, wie die Verfassung Deutschlands, Musterdokumente (Verordnung, Befehl, Vertrag), Geschäftsbriefe. Diese Strukturen umfassen sowohl einfache als auch komplexe Sätze. Im Fokus unserer Aufmerksamkeit befinden sich 2 Aspekte: der formell-grammatische Aspekt und der kommunikativ-pragmatische Aspekt. Der erste Aspekt betrifft morphologische Ausdrucksmittel der Satzglieder im einfachen Satz und die Typen der Nebensätze im zusammengesetzten Satz. Der zweite Aspekt bezieht sich auf die Beteiligung der syntaktischen Konstruktionen an der Thema-Rhema-Struktur und auf ihre pragmatische Funktion im Rahmen der Sprechakte. Die wissenschaftliche Novität der Studie besteht in der komplexeren Analyse der Satzstrukturen, die für die offizielle Kommunikation geeignet sind.