Academic literature on the topic 'Склад злочину'

Вчення про склад злочину займає провідне місце в системі знань про злочин, утворення і застосування норм Кримінального кодексу України (КК України), кримінальну відповідальність та її підставу тощо. Серед проблем, пов’язаних із дослідженням складу злочину, методологічно важливими є питання щодо утворення понять, пов’язаних зі складом злочину та його структурою. У межах останнього питання особлива роль відводиться потерпілому від злочину, поняття якого є міждисциплінарним та закріплене у Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України) терміном “потерпілий” (ст. 55 КПК України та ін.). Мета статті полягає у характеристиці поняття “склад злочину” як правового явища – продукту розумової діяльності суб’єкта пізнання, що має вихідним матеріалом реально існуючу систему ознак, яка пізнається і використовується у практичній діяльності. Зазначається, що склад злочину являє собою логіко-правову модель, яка складається із укрупнених чотирьох елементів: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони і суб’єкта злочину. Зі свого боку кожен із цих елементів має свою специфічну структуру, критерієм формування якої, як і всього складу злочину, є “ознака злочину”. Відповідно до логічної характеристики класу предметів зроблено поділ складів злочину на загальну модель складу злочину (родове поняття) та видові моделі (видова модель складу злочину умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників тощо). Зазначено, що при вчиненні злочину юридичне значення має саме фактичний склад злочину – сукупність об’єктивних і суб’єктивних, а також необхідних і достатніх ознак, які встановлюються згідно з конкретним учиненим суспільно небезпечним діянням. У теорії кримінального права ознаку потерпілого від злочину відносять до факультативних ознак загальної моделі складу злочину, незважаючи на те, що потерпілий від злочину є в усіх випадках вчинення суспільно небезпечного діяння. Законодавець, формулюючи норму Особливої частини КК України, далеко не завжди робить вказівку на потерпілого або має його на увазі як ознаку злочину. Як обов’язкова ознака потерпілий від злочину притаманний лише окремим видам злочинів. Звернуто увагу на те, що в КК України відсутнє визначення потерпілого від злочину. Таке визначення легально закріплено у ч. 1 ст. 55 КПК України, яке, на думку автора, за правовою природою належить до класу матеріально-правових понять, а тому його треба використовувати при застосуванні норм як кримінального процесуального законодавства, так і законодавства про кримінальну відповідальність. Зазначено, що поняття “потерпілий від злочину”, наведене законодавцем у певних нормах КК України, не може виходити за легальні межі, а тому це можуть бути лише фізичні або юридичні особи. Зроблено висновок, що інші різновиди потерпілих (етнічні або соціальні групи, держава тощо), які виділяє теорія кримінального права, можуть бути предметом прикладного застосування закону про кримінальну відповідальність лише на рівні кримінально-правової характеристики, тобто коли у зв’язку із вчиненням злочину виникають питання комплексної оцінки ступеня тяжкості вчиненого. За термінологією, що була введена 13 квітня 2012 р. із прийняттям нового КПК України, поняття “склад злочину” змінено на “склад кримінального правопорушення”, яке поступово стало використовуватися у сучасній науковій літературі з кримінального права. 22 листопада 2018 р. поняття “склад кримінального правопорушення” було уведено Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень” у КК України. Однак на час підготовки статті новели цього Закону ще не набули чинності. Відповідно до ст. 12 КК України в редакції Закону цим поняттям будуть охоплюватися два різновиди кримінальних правопорушень – кримінальні проступки і злочини. Водночас, враховуючи багатовікову історію становлення у науковому просторі поняття “склад злочину”, у статті воно використовується як ключове при висвітленні поглядів науковців на становлення і розвиток його змісту та місце в структурі потерпілого від злочину.

Завдання Кримінального кодексу України (КК України) – правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1). Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч. 2 ст. 1). Відбувається це завдяки притягненню такої особи до кримінальної відповідальності. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України (ч. 1 ст. 2). Таким чином, склад злочину (з 1 липня 2020 р. – склад кримінального правопорушення) є одним з основних, якщо не основним інститутом кримінального законодавства, який “запускає” весь механізм реалізації кримінальної відповідальності та втілює виконання завдань кримінального законодавства. Склад злочину, як відомо, включає в себе чотири елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону, наявність яких потрібно обов’язково встановити у діяннях конкретної особи, щоб визнати їх злочинними. Відсутність хоча б одного з цих елементів у діяннях конкретної особи (у формальному або якісному вигляді) не дає змоги вважати, що в діяннях особи присутній склад злочину, і тим самим неможливо ставити питання про притягнення її до кримінальної відповідальності.Таке принципове значення складу злочину, його визначення, застосування, складнощі, які при цьому виникають, постійно роблять наукові дослідження інституту не тільки актуальними, а й необхідними, що відображається у багатьох дослідженнях українських науковців. Тобто в доктринальному значенні поняття складу злочину, його елементів, ознак тощо мають необхідні наукові напрацювання. Водночас визначення складу злочину та його елементів не мають необхідного рівня законодавчого закріплення. Так, у чинному КК України мають законодавче визначення тільки декілька елементів складу злочину, а загального визначення поняття складу злочину та всіх його елементів немає. У зв’язку з цим у статті досліджується зазначена проблема й обґрунтовуються положення щодо закріплення у КК України складу злочину (з 1 липня 2020 р. – кримінального правопорушення) та його елементів.

У статті наголошується, що у кримінальному законодавстві України приділено значну увагу проблемі недопущення расизму, ксенофобії та іншим проявам дискримінації, оскільки передбачено перелік кримінально караних діянь, що пов’язані з проявами расової, національної чи релігійної нетерпимості. Встановлено, що підвищений характер суспільної небезпеки умисного вбивства з мотивів расової, національної та релігійної нетерпимості характеризується тим, що воно заперечує людську гідність, індивідуальність потерпілого і посягає на рівність всіх членів суспільства, що підриває основи демократичних прав і свобод, а отже, й існуючі суспільні відносини між різними групами населення. У досліджуваному злочині мотив виступає як ознака, наявність якої утворює кваліфікований склад злочину та характеризується трьома видами нетерпимості: расової, національної чи релігійної. При цьому для кваліфікації злочинних діянь достатнім є виявлення лише одного виду нетерпимості. З’ясовано, що расова, національна або релігійна нетерпимість являє собою обов’язкову мотиваційну складову досліджуваних злочинів та слугує основним елементом доказової інформації, виявленої, зібраної, зафіксованої під час криміналістичної діяльності. Виявлено, що потерпілими умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості можуть бути лише представники певної раси, національності чи релігійної конфесії. Визначено, що основними елементами криміналістичної характеристики умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості є: предмет злочинного посягання, спосіб вчинення злочину, слідова картина злочину, особа злочинця, особа потерпілого. Ключові слова: умисне вбивство, мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості, дискримінація, потерпілий, криміналістична характеристика.

У статті проаналізовано особливості законодавчої конструкції різних складів злочину і викладено власне бачення практичного наповнення змістом окремих ознак таких складів. Аргументовано відстоюється позиція, щодо якої ознаки будь-якого складу злочину можуть бути передбачені лише кримінальним законом.

У статті розглянуто найбільш дискусійні проблеми, які виникають при кваліфікації злочину, передбаченого ч. 3 (ч. 4) ст. 197-1 КК України. Обґрунтовано, що у випадку, якщо користування самовільно зайнятою земельною ділянкою набуває вигляду самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 197-1 КК України (або ч. 2 і ч. 4 ст. 197-1 КК України). Також доведено, що дії осіб, які розпочали ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці, повинні кваліфікуватися як закінчений склад злочину, передбачений ч. 3 (ч. 4) ст. 197-1 КК України.

Гупалюк А. С. Характеристика мотиваційного про-цесу особи злочинця. – Стаття.У статті розглянуто поняття, сутність мотива-ційного процесу особи злочинця, надано його харак-теристику. Сьогодні відомо, що поняття мотивації,мотиву і мотиваційного процесу є найскладнішимикатегоріями сучасної психології. Це внутрішні проце-си людини, які не підвладні людському оку, але є ру-шійною силою наших вчинків. Під час вчинення зло-чинів особа керується деякими мотивами та направляєсвою волю на досягнення певного результату – мети.Оскільки характер психічного ставлення особи зумов-люється певним мотивом і метою, вірно встановитидійсний склад вини неможливо без їх з’ясування. Щобправильно зробити висновки про те, усвідомлювала чині особа свої вчинки та їх наслідки, необхідно розумі-ти, якими факторами ці вчинки були спричинені та щозумовило бажання в особи вчинити злочин, які моти-ви були його основою. Не знаючи мотивів дій і вчинківособи, неможливо зрозуміти, чому особа прагне до од-нієї, а не іншої мети, відповідно, неможливо осягнутиістинний сенс дій особи злочинця. Необхідно достатнюувагу приділити дослідженню виникнення злочиннихмотивів в особи, зважити саме на психологічний ас-пект, адже з юридичної точки зору складно визначи-ти, що саме передувало вчиненню злочину, з’ясуватимотиви, які спонукають особу до злочинної поведінки,розкрити психологічні процеси, які виникали і сталипричиною злочинних дій, тощо. Знання цих елементівдозволить якісно та змістовно попередити настаннязлочинних ситуацій, полегшить, а отже, і покращитьроботу слідчого та весь процес розслідування, сприяти-ме вірній кваліфікації злочину та здійсненню необхід-них слідчих дій тощо. В процесі саморегуляції особоюповедінки існують тісні зв’язки між мотиваційною,емоційною, інтелектуальною та вольовою сферами.Взаємодіючи, вони всі чинять вплив на формування таперебіг мотиваційного процесу злочинця.

У статті описано склад кримінального правопорушення «доведення до самогубства особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності», передбачений ч. 2 ст. 120 Кримінальним кодексом України, установлено особливості суїцидальної поведінки потерпілого, визначено форми вчинення кримінального правопорушення. Актуальність наукової розвідки обґрунтовано тим, що по-перше, доведення до самогубства потребує роз’яснення у зв’язку з останніми законодавчими доповненнями, а по-друге, не прокоментованим досі залишається поняття матеріальної або іншої залежності особи, що стало підставою скоєння суїциду. Проаналізовано важливість і особливості останніх змін, внесених до ст. 120 Кримінального кодексу України. Прокоментовано склад такого кримінального правопорушення. Здійснено спробу описати поняття матеріальної та інших видів залежностей від винуватого / винуватої, у яких може опинитися суїцидент / суїцидентка. Охарактеризовано поведінку потерпілого і його роль у механізмі скоєння такого злочину, оскільки відомості про характер участі потерпілого у злочині можуть мати важливе значення під час розслідування доведення до самогубства. Визначено додаткові фактори ризику доведення до самогубства через матеріальну чи іншу залежність від винуватого / винуватої. Наведено форми й способи доведення до самогубства, що їх слід розуміти як умисні дії або бездіяльність злочинця, що зумовлюють настання такого наслідку як самовбивство або замах на нього. Узагальнення і висновки, зроблені в праці,поглиблюють теорію та практику кримінального аналізу, процесуального доказування, криміналістики, оскільки дають змогу розширити коло питань, пов’язаних з усебічним дослідженням такого кримінального правопорушення, як доведення до самогубства. Перспективи подальших досліджень убачаємо в докладному студіюванні не прокоментованих у статті діянь, вчинених щодо двох або більше осіб, які перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого, а також якщо таке злочинне діяння було вчинене щодо неповнолітнього.

У статті розкривається теоретичний аспект по-няття «кваліфікація злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податко-вого законодавства» за допомогою визначень склад-ників поняття «кваліфікація злочину» та «контроль за дотриманням податкового законодавства», крім того, визначаються органи, які здійснюють контроль за до-держанням податкового законодавства. У результаті си-мбіозу понять автор подає визначення поняття «квалі-фікація злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства».Для всебічної характеристики злочинів, підслід-них органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, автор аналізує осіб, які вчи-няють такі злочини. Адже кримінологічний портрет та-ких осіб, які вчиняють податкові злочини, істотно від-різняється від осіб, які вчиняють загальнокримінальні злочини. Узагальнення автором статистичних даних дає зрозуміти, що найчастіше від сплати податків ухи-ляються освічені чоловіки віком до 45 років, це поясню-ється тим, що більшість серед керівників підприємств – це чоловіки. Жінки серед осіб, які вчиняють податкові злочини, становлять меншість, оскільки вони тради-ційно обіймають посади, пов’язані з веденням бухгал-терського обліку та поданням звітності. Крім того, ство-рення злочинних угруповань є нетиповим: практично не зустрічаються факти створення злочинних груп, що складаються з чотирьох і більше осіб, загалом кількість учасників для вчинення податкових злочинів не переви-щує двох осіб – ними, як правило, є керівник і бухгалтер.На підставі вищевикладеного автор доходить висновків, що органи, які здійснюють контроль за додер-жанням податкового законодавства, виступають струк-турним елементом податкової системи країни, а отже, від чітко сформованої їх правової компетенції залежить ефективність окресленої системи. За своїм значенням злочини, підслідні органам, що здійснюють контроль за додержанням податково-го законодавства, мають подвійний руйнівний вплив: 1) вони руйнують податкову систему держави; 2) під-ривають сформований господарський механізм функ-ціонування держави.

На будь-якому етапі державного розвитку проблеми національної безпеки є одними із найважливіших, адже вони існують майже у кожній сучасній державі та тісно пов’язані з вирішенням завдань, які охоплюють економічну, військову, інформаційну, соціально-культурну, правову, політичну, ідеологічну та інші сфери розвитку держави та суспільства. В КК України передбачена відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України і, зокрема, за державну зраду.
На будь-якому етапі державного розвитку проблеми національної безпеки є одними із найважливіших, адже вони існують майже у кожній сучасній державі та тісно пов’язані з вирішенням завдань, які охоплюють економічну, військову, інформаційну, соціально-культурну, правову, політичну, ідеологічну та інші сфери розвитку держави та суспільства. В КК України передбачена відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України і, зокрема, за державну зраду.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з насильницьким зникненням осіб. Предметом дослідження є аналіз підстав криміналізації насильнецького зникнення.Метою дослідження є встановлення загальнотеоретичних питань долідження підстав криміналізації насильницького зникнення,характеристика кримінально-правового регулювання захисту осіб від насильницького зникнення, а також аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак складу злочину «насильнецьке зникнення»

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти і формувати правові основи державності і законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти і формувати правові основи державності і законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

Умисні посягання на життя завжди були одними з найбільш тяжких злочинів, і будь-яке вбивство автоматично позначається високим ступенем суспільної небезпеки. Повідомлення про такі злочини викликає суспільний резонанс, і в першу чергу це стосується випадків, коли мова йде про вбивство немовляти – безпорадної істоти, яка потребує спеціальної охорони та піклування.

Умисні посягання на життя завжди були одними з найбільш тяжких злочинів, і будь-яке вбивство автоматично позначається високим ступенем суспільної небезпеки. Повідомлення про такі злочини викликає суспільний резонанс, і в першу чергу це стосується випадків, коли мова йде про вбивство немовляти – безпорадної істоти, яка потребує спеціальної охорони та піклування.

Фінансовий підйом сучасного суспільства нерозривно пов’язаний із протидією усіх можливих небезпек, тим більше, які поширюються в період реформування фінансової системи. Легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом, є для України актуальною зараз, тому що в сьогоднішніх умовах становлення нашої держави здійснюється перебудовою економіки, разом із цим збільшується і чисельність коштів злочинного походження. Питання боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом, вважається питанням національної безпеки. Протидія легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, вимагає розуміння природи і чинників поширення цього суспільно небезпечного явища, а ще відповідного правового забезпечення, узгодженого з інтернаціональними стандартами. Основними цілями даної роботи є розгляд проблем протидії легалізації доходів отриманих злочинним шляхо

Тези доповіді на конференції
Відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, однак обмежує сферу застосування даної норми часом проведення недозволених законом. До таких заходів можна віднести, наприклад, кориду, у випадках, коли організатор такого видовища не отримав належні документи для її проведення. Разом з тим, у випадку, якщо корида буде проведена згідно правил, не зважаючи на будь-яку жорстокість такого видовища та муки, які можуть бути спричинені тваринам в процесі, таке поводження не вважатиметься жорстоким.

У кримінальному праві України питанню кваліфікації відводиться суттєве значення. Правильна юридична оцінка діяння є необхідною умовою досягнення законності при вчиненні правосуддя у зв’язку з проведенням кримінального провадження. Помилка у кваліфікації може мати наслідком необґрунтоване засудження особи чи необґрунтоване її виправдання, застосування до винного положень Кримінального кодексу України (далі КК України), які не містять всіх кримінально-правових ознак вчиненого винним діяння. У зв’язку з цим, тема кваліфікації кримінальних правопорушень продовжує залишатися актуальною.

Рудковська М. Р. Суспільна небезпека як ознака поняття злочину: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Рудковська Марта Романівна. – Львів: ЛьвДУВС, 2017. - 187 с.
Дисертація є комплексним дослідженням суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину. Проаналізовано зміст та обсяг цього поняття, виділено критерії наявності та функції суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину. З’ясовано співвідношення суспільної небезпеки зі суміжними кримінально-правовими поняттями. Визначено кримінально-правове значення суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину у сферах правосвідомості, правотворення та правозастосування. Обґрунтовано необхідність збереження ознаки «суспільна небезпека» у кримінальному законодавстві України в законодавчій дефініції злочину. Доведено недоцільність використання ознаки «суспільна небезпека» у дефініції кримінального проступку як одного з видів кримінального правопорушення. Проведено класифікацію суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину та визначено перелік діянь, які за жодних обставин не можуть визнаватися малозначними.The Thesis contains a comprehensive study of the public danger as signs of crime. The state of the theoretical development of the concept of “public danger” as a sign of the legislative definition of a crime in the criminal legal literature has been determined. The formation and development of the public danger as signs of the concept of crime in the monuments of domestic criminal law is researched. The regulation of the public danger as a sign of the concept of a criminal offense under the criminal law of foreign countries, which are representatives of different legal families (Romano-Germanic legal family, groups of post-Soviet law and general law families), have been revealed. The place of the public danger in the system of signs of the concept of a crime has been determined. It is substantiated that social danger is a key feature of the concept of crime, its core. It was stated that public danger determines the meaning and character of all other signs of the concept of crime. The influence of certain features of the crime in determining its social danger has been studied. It is concluded that the nature of the public danger of an act depends on the importance of the object of criminal law protection, and other features of the crime, except for the features of the general subject of the crime and the causal connection between socially dangerous acts and socially dangerous consequences in the crimes of material composition, affect the formation of the degree of the public danger of a particular attack. The approaches to the definition of the public danger as signs of the concept of crime, the content and scope of this concept have been analyzed, the essential features of the category “public danger” are highlighted and its definition is proposed. It is established that criteria for distinguishing crimes from other offenses are the nature and degree of social danger. The correlation of social danger as a sign of the concept of a crime with the related criminal-legal concepts (“danger”, “public damage”, “minor action”, “public danger of an act that falls under the signs of an act prescribed by the Special Part of the Criminal Code of Ukraine”, “public danger of acts committed in circumstances that exclude their crime”, “social danger of the act as a sign of the objective side of the crime”). The criminal-legal significance of the public danger as a sign of the concept of crime in the spheres of legal awareness, law-making and law enforcement has been determined. It is concluded that the provisions stipulated in Part 2 of Article 11 of the Criminal Code of Ukraine, can be applied only in case of committing an act whose characteristics fall within the characteristics of a crime with a formal composition or with material composition, but only in case that the amount of damage is not precisely determined. The functions of the public danger in the spheres of law-making (foundation, demarcation, classification) and enforcement (regulatory, human rights) are highlighted. The necessity of preservation of the sign “public danger” in the criminal legislation of Ukraine in the legislative definition of a crime has been substantiated. The necessity to remove the acts from the Criminal Code of Ukraine that are not capable to inflict or create a real threat of causing significant harm to an individual or a legal entity, society or state and to transfer them into a category of criminal misconduct is argued. The inexpedient use of the sign “public danger” in defining a criminal offense as one of the types of criminal offense has been substantiated. The classification of the public danger as a sign of the concept of a crime has been made and a list of acts has been determined, which under no circumstances can be considered as insignificant. The practice of application of the regulations on the low-priority of the act and the consideration of the courts of social danger during the punishment is analyzed. Its ambiguity and inconsistency have been verified. There are cases where the same socially dangerous acts, which have the same consequences, get a different criminal and legal assessment.