Dissertations / Theses on the topic 'Склад злочину'

На будь-якому етапі державного розвитку проблеми національної безпеки є одними із найважливіших, адже вони існують майже у кожній сучасній державі та тісно пов’язані з вирішенням завдань, які охоплюють економічну, військову, інформаційну, соціально-культурну, правову, політичну, ідеологічну та інші сфери розвитку держави та суспільства. В КК України передбачена відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України і, зокрема, за державну зраду.
На будь-якому етапі державного розвитку проблеми національної безпеки є одними із найважливіших, адже вони існують майже у кожній сучасній державі та тісно пов’язані з вирішенням завдань, які охоплюють економічну, військову, інформаційну, соціально-культурну, правову, політичну, ідеологічну та інші сфери розвитку держави та суспільства. В КК України передбачена відповідальність за злочини проти основ національної безпеки України і, зокрема, за державну зраду.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв’язку з насильницьким зникненням осіб. Предметом дослідження є аналіз підстав криміналізації насильнецького зникнення.Метою дослідження є встановлення загальнотеоретичних питань долідження підстав криміналізації насильницького зникнення,характеристика кримінально-правового регулювання захисту осіб від насильницького зникнення, а також аналіз суб’єктивних та об’єктивних ознак складу злочину «насильнецьке зникнення»

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти і формувати правові основи державності і законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

В умовах формування і становлення нових соціально-економічних відносин, реформування державних структур законодавчої, виконавчої і судової влади виникають завдання створення правової основи зміцнення законності і вдосконалення правоохоронної діяльності. Юридичні науки повинні розробляти і формувати правові основи державності і законності правозастосовної діяльності, спрямованої на надійне забезпечення захисту конституційних прав і законних інтересів громадян, суспільних формувань та державних структур України.

Умисні посягання на життя завжди були одними з найбільш тяжких злочинів, і будь-яке вбивство автоматично позначається високим ступенем суспільної небезпеки. Повідомлення про такі злочини викликає суспільний резонанс, і в першу чергу це стосується випадків, коли мова йде про вбивство немовляти – безпорадної істоти, яка потребує спеціальної охорони та піклування.

Умисні посягання на життя завжди були одними з найбільш тяжких злочинів, і будь-яке вбивство автоматично позначається високим ступенем суспільної небезпеки. Повідомлення про такі злочини викликає суспільний резонанс, і в першу чергу це стосується випадків, коли мова йде про вбивство немовляти – безпорадної істоти, яка потребує спеціальної охорони та піклування.

Фінансовий підйом сучасного суспільства нерозривно пов’язаний із протидією усіх можливих небезпек, тим більше, які поширюються в період реформування фінансової системи. Легалізація доходів, отриманих злочинним шляхом, є для України актуальною зараз, тому що в сьогоднішніх умовах становлення нашої держави здійснюється перебудовою економіки, разом із цим збільшується і чисельність коштів злочинного походження. Питання боротьби з легалізацією (відмиванням) доходів, отриманих злочинним шляхом, вважається питанням національної безпеки. Протидія легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом, вимагає розуміння природи і чинників поширення цього суспільно небезпечного явища, а ще відповідного правового забезпечення, узгодженого з інтернаціональними стандартами. Основними цілями даної роботи є розгляд проблем протидії легалізації доходів отриманих злочинним шляхо

Тези доповіді на конференції
Відповідальність за жорстоке поводження з тваринами, однак обмежує сферу застосування даної норми часом проведення недозволених законом. До таких заходів можна віднести, наприклад, кориду, у випадках, коли організатор такого видовища не отримав належні документи для її проведення. Разом з тим, у випадку, якщо корида буде проведена згідно правил, не зважаючи на будь-яку жорстокість такого видовища та муки, які можуть бути спричинені тваринам в процесі, таке поводження не вважатиметься жорстоким.

У кримінальному праві України питанню кваліфікації відводиться суттєве значення. Правильна юридична оцінка діяння є необхідною умовою досягнення законності при вчиненні правосуддя у зв’язку з проведенням кримінального провадження. Помилка у кваліфікації може мати наслідком необґрунтоване засудження особи чи необґрунтоване її виправдання, застосування до винного положень Кримінального кодексу України (далі КК України), які не містять всіх кримінально-правових ознак вчиненого винним діяння. У зв’язку з цим, тема кваліфікації кримінальних правопорушень продовжує залишатися актуальною.

Рудковська М. Р. Суспільна небезпека як ознака поняття злочину: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Рудковська Марта Романівна. – Львів: ЛьвДУВС, 2017. - 187 с.
Дисертація є комплексним дослідженням суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину. Проаналізовано зміст та обсяг цього поняття, виділено критерії наявності та функції суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину. З’ясовано співвідношення суспільної небезпеки зі суміжними кримінально-правовими поняттями. Визначено кримінально-правове значення суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину у сферах правосвідомості, правотворення та правозастосування. Обґрунтовано необхідність збереження ознаки «суспільна небезпека» у кримінальному законодавстві України в законодавчій дефініції злочину. Доведено недоцільність використання ознаки «суспільна небезпека» у дефініції кримінального проступку як одного з видів кримінального правопорушення. Проведено класифікацію суспільної небезпеки як ознаки поняття злочину та визначено перелік діянь, які за жодних обставин не можуть визнаватися малозначними.The Thesis contains a comprehensive study of the public danger as signs of crime. The state of the theoretical development of the concept of “public danger” as a sign of the legislative definition of a crime in the criminal legal literature has been determined. The formation and development of the public danger as signs of the concept of crime in the monuments of domestic criminal law is researched. The regulation of the public danger as a sign of the concept of a criminal offense under the criminal law of foreign countries, which are representatives of different legal families (Romano-Germanic legal family, groups of post-Soviet law and general law families), have been revealed. The place of the public danger in the system of signs of the concept of a crime has been determined. It is substantiated that social danger is a key feature of the concept of crime, its core. It was stated that public danger determines the meaning and character of all other signs of the concept of crime. The influence of certain features of the crime in determining its social danger has been studied. It is concluded that the nature of the public danger of an act depends on the importance of the object of criminal law protection, and other features of the crime, except for the features of the general subject of the crime and the causal connection between socially dangerous acts and socially dangerous consequences in the crimes of material composition, affect the formation of the degree of the public danger of a particular attack. The approaches to the definition of the public danger as signs of the concept of crime, the content and scope of this concept have been analyzed, the essential features of the category “public danger” are highlighted and its definition is proposed. It is established that criteria for distinguishing crimes from other offenses are the nature and degree of social danger. The correlation of social danger as a sign of the concept of a crime with the related criminal-legal concepts (“danger”, “public damage”, “minor action”, “public danger of an act that falls under the signs of an act prescribed by the Special Part of the Criminal Code of Ukraine”, “public danger of acts committed in circumstances that exclude their crime”, “social danger of the act as a sign of the objective side of the crime”). The criminal-legal significance of the public danger as a sign of the concept of crime in the spheres of legal awareness, law-making and law enforcement has been determined. It is concluded that the provisions stipulated in Part 2 of Article 11 of the Criminal Code of Ukraine, can be applied only in case of committing an act whose characteristics fall within the characteristics of a crime with a formal composition or with material composition, but only in case that the amount of damage is not precisely determined. The functions of the public danger in the spheres of law-making (foundation, demarcation, classification) and enforcement (regulatory, human rights) are highlighted. The necessity of preservation of the sign “public danger” in the criminal legislation of Ukraine in the legislative definition of a crime has been substantiated. The necessity to remove the acts from the Criminal Code of Ukraine that are not capable to inflict or create a real threat of causing significant harm to an individual or a legal entity, society or state and to transfer them into a category of criminal misconduct is argued. The inexpedient use of the sign “public danger” in defining a criminal offense as one of the types of criminal offense has been substantiated. The classification of the public danger as a sign of the concept of a crime has been made and a list of acts has been determined, which under no circumstances can be considered as insignificant. The practice of application of the regulations on the low-priority of the act and the consideration of the courts of social danger during the punishment is analyzed. Its ambiguity and inconsistency have been verified. There are cases where the same socially dangerous acts, which have the same consequences, get a different criminal and legal assessment.

Вакула І. Ю. Стадії вчинення злочину за кримінальним правом України та Республіки Польща: порівняльно-правове дослідження: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (081 – Право) / Вакула Ірина Юріївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, 2019. - 209 с.
Дисертація є комплексним порівняльно-правовим дослідженням інституту стадій вчинення злочину за кримінальним правом України та Республіки Польща. Констатовано, що попри значний інтерес фахівців у галузі права до вивчення інституту стадій вчинення злочину, в сучасній науці кримінального права України немає комплексного порівняльно-правового дослідження стадій вчинення злочину. Відтак залишається чимало невирішених та дискусійних питань, зокрема щодо: – визначення видів злочинів, за готування до яких має бути встановлена кримінальна відповідальність, а також структурного розміщення норм про відповідальність за готування до злочину; – доцільності закріплення у КК України самостійної відповідальності за непридатний замах; – обґрунтованості зменшення розміру найбільш суворого виду покарання за готування до вчинення злочину та замах на злочин; – ефективності кримінально-правових норм про призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за незакінчені злочини проти основ національної безпеки та деякі посягання проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (відсутність таких наукових розробок). У роботі проаналізовано основні теоретичні питання стадій вчинення злочину в кримінальному праві України та Республіки Польща. Історико-правове вивчення становлення та розвитку інституту стадій вчинення злочину в кримінальному праві та законодавстві України та Республіки Польща дало змогу окреслити суттєві відмінності цього інституту. Зокрема, на формування інституту стадій вчинення злочину мали вплив джерела кримінального права, які, з огляду на об’єктивні причини та історичні особливості, значно відрізнялися. Розглянуто специфіку реформування законодавства щодо закріплення інституту стадій вчинення злочину впродовж різних етапів розвитку кримінального права України та Республіки Польща. Відтак дослідження окремих пам’яток права засвідчило, що законодавець упродовж різних часових періодів по-всякому визначав стадії злочину, зокрема закріплював усі види стадій вчинення злочину або визначав їх частково, нормативно закріплюючи окремі з них. Питання про призначення покарання за незакінчений злочин також розглядалося неоднаково (через встановлення рівнозначного за суворістю покарання як за закінчений злочин або визначення самостійної відповідальності за вчинення готування та замаху як за окремі злочини). У рамках порівняльного аналізу окреслено відмінності у структурному розміщенні норм про стадії вчинення злочину в законодавстві України та Республіки Польща. Інститут стадій вчинення злочину, відповідно до КК України, передбачений у розділі III «Злочин, його види та стадії», натомість у кримінальному законодавстві Республіки Польща він закріплений у розділі II «Форми вчинення злочину». Таке розміщення свідчить певною мірою про поєднання ознак, що характеризують стадії вчинення злочину, з ознаками співучасті. Зокрема, це стосується стадії готування, яку польські науковці визначають у двох формах (конфігураціях) – «одноособовій» («jednoosobowej») та «багатоособовій» («wieloosobowej»). На основі проаналізованих підходів щодо визначення поняття стадій у кримінальному праві України та Республіки Польща сформульовано дефініцію стадій вчинення злочину. Стадії вчинення злочину – це форми посягання, що охоплюють намір, готування, замах та закінчений злочин і відрізняються між собою ступенем суспільної небезпечності, реалізацією злочинного наміру, моментом припинення та особливостями кримінальної відповідальності. Запропоновано виокремлювати в теорії кримінального права України стадію наміру вчинення злочину, хоча і не кримінально карану, проте таку, яка передує у часі стадії готування та замаху, слугує тим підґрунтям, яке обумовлює протиправність дій особи та реалізується в наступних стадіях Здійснено порівняльно-правове дослідження стадії готування до злочину, ознак та видів готування. На підставі опрацьованого законодавства та теоретичних положень можна стверджувати, що стадія готування до злочину має спільні ознаки та види. Проте польський законодавець визначає додаткові види, зокрема «складання плану» та «збирання інформації». Відповідно до кримінального законодавства Республіки Польща, стадія готування має певні форми вираження, а саме форму «повного» готування, «вибіркового», форму «роз’яснення» («уточнення»), форму «заміни» та приховані види готування («криптоготування»). Більшість зазначених видів готування відомі доктрині кримінального права України. Зокрема, приховані види готування – це усічені склади злочинів, закріплені у КК України. Вияв готування через зазначені форми обумовлений особливостями кримінальної відповідальності в КК Республіки Польща. Кримінальна відповідальність за готування настає лише тоді, коли такий вид готування передбачений в Особливій частині КК Республіки Польща з визначенням самостійної санкції. На основі теоретичних та законодавчих положень кримінального права України та Республіки Польща розкрито ознаки та види стадії замаху на злочин. Основною відмінністю КК Республіки Польща (від КК України) є те, що вчинення замаху на злочин тут допускається і з прямим, і з непрямим умислом. Проаналізовано позиції польських та українських науковців стосовно поділу замаху на закінчений та незакінчений. Встановлено недоцільність такого поділу з урахуванням судової практики у кримінальних провадженнях, що стосуються замаху на злочин. Окремо акцентовано на понятті непридатного замаху на злочин («usilowanie nieudolne»), який закріплений на законодавчому рівні у Республіці Польща. За КК Республіки Польща, розглядаючи цей вид замаху, суд може пом’якшити покарання або взагалі відмовитися від призначення покарання. Проаналізовано законодавчі положення та позиції польських науковців щодо правового поняття та ознак непридатного замаху. Визначено критерії розмежування придатного і непридатного замаху та обґрунтовано недоцільність визначення непридатного замаху у вітчизняному законодавстві. Закріпивши у КК України поняття непридатного замаху у випадках посягання на непридатний предмет (об’єкт) або з використанням непридатних засобів, законодавець оминув увагою низку випадків вчинення посягань за наявності помилки винного в інших ознаках злочинного діяння (зокрема, помилки у способі вчинення злочину, суспільно небезпечних наслідках, розвитку причинового зв’язку, місці, часі тощо). Здійснено порівняльно-правовий аналіз закінченого злочину в кримінальному праві України та Республіки Польща. Польський законодавець не передбачає дефініції закінченого злочину, а лише зазначає два види злочину за ступенем шкідливості – тяжкий злочин (zbrodnia) та менш тяжкий злочин (wystepek). Зроблено висновок, що закріплення чіткого поняття злочину (ч. 1 ст. 11 КК) та його видів (закінченого – ч. 1 ст. 13 та незакінченого – ч. 2 ст. 13) у КК України є більш вдалим підходом, оскільки свідчить про правову визначеність. Позитивним зарубіжним досвідом для вітчизняного законодавця слугує детальне роз’яснення в окремому розділі КК Республіки Польща критеріїв визначення ступеня шкідливості злочину, які охоплюють усі елементи складу злочину (вид та характер порушеного права, розмір заподіяної чи загрози заподіяння шкоди, спосіб та обставини вчинення злочину, небезпечність вчинених діянь та характер їх вчинення, мотиви винного, вид порушених (правил поведінки) засад обережності та ступінь їх порушення (§2 ст. 115 КК Республіки Польща). Розглянуто класифікацію злочинів у кримінальному праві та законодавстві України і Республіки Польща. Висвітлено власну позицію щодо можливості чи неможливості виокремлення стадій вчинення злочину у тих посяганнях, щодо яких є дискусії (злочинах із подвійною формою вини, триваючих, усічених, «одномоментних», «двоетапних», вчинених при перевищенні меж необхідної оборони або у разі перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, у стані сильного душевного хвилювання). У рамках порівняльного аналізу виявлено недосконалість чинних норм КК України про відповідальність за готування до вчинення злочину. Визначено критерії, на які належить зважати при встановленні кримінальної відповідальності за готування до вчинення злочину (об’єкт посягання, наближеність у діях до безпосереднього вчинення злочину, характер та ступінь суспільної небезпеки підготовчих дій, наявність можливості відрізнити суспільно небезпечні діяння, що утворюють готування, від звичайних дій у повсякденному житті, визначення злочинів, які за описом диспозиції вже є готуванням до злочину (злочинів) в Особливій частині КК України). Запропоновано встановити відповідальність за готування до тяжких, особливо тяжких злочинів з урахуванням визначеного під час дослідження переліку найбільш небезпечних посягань на життя, свободу людини, зокрема і спеціальних категорій потерпілих, найнебезпечніших злочинів проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку та тих, готування до яких найчастіше простежується у правозастосуванні (контрабанда, окремі посягання на власність, заволодіння спеціальними предметами). А відтак змінити редакцію ст. 14 КК України, зваживши на запропоновані зміни. Зроблено висновок, що ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, чи то закінченого, чи незакінченого, має враховуватися у кожному конкретному випадку. Обов’язкове обмеження максимального розміру найбільш суворого виду основного покарання за готування до злочину та замах на вчинення злочину невиправдано омежує право суду призначити в деяких випадках покарання, зокрема за замах на рівні із закінченим злочином, перешкоджає реалізації принципу справедливості та індивідуалізації покарання. Констатовано, що відповідне зменшення покарання за незакінчений злочин має бути правом, а не обов’язком суду. Тому запропоновано змінити чч. 2 та 3 ст. 68 КК України шляхом вказівки на право суду призначити зменшені розміри найбільш суворого виду покарання за готування та змах. Констатовано, що призначення покарання у виді довічного позбавлення волі за незакінчені злочини проти основ національної безпеки (ст.ст. 109–114-1), а також злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку (ст.ст. 437–439, ч. 1 ст. 442 та ст. 443) суперечить загальним засадам призначення покарання (ст.ст. 65–67), призначення покарання у виді довічного позбавлення волі (ст. 64), а відтак є недоцільним. Такий висновок зроблено на основі того, що злочинні наслідки у вигляді загибелі однієї чи кількох осіб, інших тяжких наслідків, за вчинення яких встановлено довічне позбавлення волі, не можуть настати при незакінченому посяганні, а тому такий вид покарання неспіврозмірний до вчиненого готування чи замаху на відповідні об’єкти кримінально-правової охорони. З тих самих міркувань необґрунтовано призначати довічне позбавлення волі за будь-які інші незакінчені посягання. З урахуванням зазначених висновків запропоновано внести зміни до кримінального законодавства. The dissertation is a comprehensive comparative law research of the institute of degrees in the commission of crime against the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland. It was noted that despite the law experts’ substantial interest in studying the institute of degrees in the commission of crime, at present in the science of criminal law of Ukraine, there is no comprehensive comparative legal research of degrees in the commission of crime, and there are many unsolved and argumentative issues, in particular: – there is no common approach to determine types of crimes for the preparation of which liability to prosecution should be established, as well as the structural allocation of liability rules to the preparation for crime; – the viability issue of providing a legislative framework in the Criminal Code of Ukraine for independent liability for an uncompleted attempt is ambiguously resolved; – the validity issue of reducing the size of the most severe form of punishment for the preparation for a crime and attempted crime is not resolved; – no researches were conducted on the effectiveness of criminal law standards on sentencing decision for life imprisonment for inchoate crimes against the foundations of national safety and some encroachments against peace, human security and the international law and order. The main theoretical issues of degree in the commission of crime in the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland are analyzeв in the paper. The historical and legal research of forming and developing the institute of degrees in the commission of crime against the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland permits to determine the significant differences of this institution. Forming the institute of degrees in the commission of crime was influenced by the sources of criminal law, which due to objective causes and historical features were significantly different. The peculiarities of reforming the legislation to consolidate the institute of degrees in the commission of crime during various stages of developing the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland are examined. According to the research results of individual monuments of law, it was concluded that during various periods the legislator differently defined the degrees of crime, in particular fixed all kinds of degrees in the commission of a crime, or defined them quasi, normatively fixing some of them. The issue of sentencing for an inchoate crime was also determined differently: by defining a punishment equivalent in severity, as for a completed crime or determining independent liability for making preparation and attempting separate crimes. The comparative research showed the differences in the structural placing of standards on the degrees of the commission of a crime in the legislation of Ukraine and the Republic of Poland. The institute of degrees in the commission of crime in accordance with the Criminal Code of Ukraine, covered by section III «Crime, its types and degrees» and in the criminal law of the Republic of Poland it is enshrined in section II «Forms of commission of a crime». This placement certifies, to some extent, a combination of signs characterizing the degrees of the commission of a crime with signs of complicity. In particular, this concerns the preparation degree, which the Polish scientists define in two forms «one-man» (jednoosobowej) and «many-men» (wieloosobowej) configurations. Based on the analyzed approaches to defining the concept of degrees in the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland, the definition of degree in the commission of crime is formulated. The degrees of the commission of a crime are forms of offence covering intent, preparation, attempt, and a completed crime, which differ from each other in the level of public danger, execution of criminal intent, termination, and specifics of criminal liability. In the theory of criminal law of Ukraine, it is proposed to distinguish the degree of the intentional commission of a crime not criminally punished but preceding the degree of preparation and attempted act, and is the basis to determine the wrongfulness of a person’s actions and is executed in the following degrees. A comparative law research of the degree of preparation of crime, signs, and types of preparation is made. Under the researched legislation and theorizes, it can be determined that the degree of preparation of crime has common features and types. However, the Polish legislator defines additional types, such as «planning» and «collecting information». In accordance with the criminal law of the Republic of Poland, the degree of preparation has certain expression forms, namely, the forms of «completed» preparation, «selective» preparation, «clarification», «replacement» and hidden types of preparation («crypto preparation»). Most of these preparation types are known to the doctrine of criminal law of Ukraine. In particular, hidden types of preparation are inchoate crimes enshrined in the Criminal Code of Ukraine. Expressing the preparation with above-mentioned forms is subject to the peculiarities of criminal liability in the Criminal Code of the Republic of Poland. Criminal liability for preparation occurs only if this type of preparation is covered by the particular conditions of the Criminal Code of the Republic of Poland, with defining an independent sanction. Based on the theoretical and legislative provisions of the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland, the signs and types of the degree of attempted crime are disclosed. The key difference of the Criminal Code of Ukraine is that the commission of attempted crime in the Criminal Code of the Republic of Poland is allowed both with direct and indirect intent. The positions of Polish and Ukrainian scientists regarding the division of the completed and uncompleted assassination are analyzed. Inadvisability of this division has been established, in consideration of judicial practice in criminal proceedings relating to attempted crime. The particular attention is paid to the concept of unsuitable attempted crime of «usilowanienieudolne» enshrined in law in the Republic of Poland. According to the Criminal Code of the Republic of Poland, when imposing a sentence, in consideration of this type of attempted act, the court may commute the sentence or refuse to impose the sentence at all. The law provisions and the Polish scholars’ positions are analyzed regarding the legal concept and signs of inchoate attempt. The criteria are defined to distinguish a completed and inchoate attempt, and inadvisability of determining an inchoate attempt in domestic law is satisfied. Enshrined in the Criminal Code of Ukraine, the concept of a inchoate attempt on encroaching an unusable object, or using unsuitable means, many cases of committing an offense due to a guilty person’s fault in other signs of a criminal act (particularly, a fault in modus operandi, socially-dangerous acts, the development of causal connection, place, time, etc.) are beyond attention. A comparative law research of a completed crime in the criminal law of Ukraine and the Republic of Poland is carried out. The Polish legislature does not provide for defining a completed crime, but only mentions two types of crime according to the maleficence degree of a villaining (zbrodnia) and a misdemeanour (wystepek). It is concluded that the consolidation of a clear concept of crime, part 1, Art. 11 of the Criminal Code and its types (completed, paragraph 1, Art. 13 and inchoate, paragraph 2, Art. 13) of the Criminal Code of Ukraine seems to be a more successful approach, since it indicates juridical security. A positive foreign experience for the domestic legislator is a detailed explanation in a separate paragraph in the Criminal Code of the Republic of Poland of the determination criteria of the malfeasance degree of a crime, which cover all the elements of a crime (type and nature of violated right, the size or risk of harm, the method and circumstances of the commission of a crime, the danger of the committed acts, and the nature of their commission, the motives of the guilty person, the type of violation (rules of manners), the standard of care and the degree of their violation (paragraph 2, Art. 115 in the Criminal Code of the Republic of Poland). The classification of crimes in the criminal law and the legislation of Ukraine and the Republic of Poland are investigated. The author’s own position on the possibility or impossibility of distinguishing the degrees of a crime in the encroachments which have the discussions on this issue (crimes with double criminal responsibility, ongoing, inchoate, momentary, «two-stage», committed in case of exceeding limits of justifiable defense or exceeding the measures necessary to the detention of criminal in a state of extreme emotional disturbance). A comparative law research showed the imperfection of the operative rules of the Criminal Code of Ukraine on responsibility for preparing for the commission of a crime. The criteria that should be important to determine criminal responsibility for preparing the commission of a crime (object of the offence, proximity to the direct commission of a crime, nature and level of public danger of preparatory acts, the present ability to distinguish socially-dangerous acts making up preparations from ordinary acts in everyday life, defining crimes, which, according to the description of the disposition, are already preparations for a crime (s) in the separate paragraph of the Criminal Code of Ukraine) are identified. It is proposed to hold responsibility for preparing serious, exceptionally aggravated crime, with consideration defined within courtroom examination to the list of the most dangerous offences on life and human liberties, regardless of special class of victims, dangerous crime against peace, human security and international legality, and those, the preparations for which, are frequently found in law enforcement (smuggling, individual trespass to a person, seizure of special items). It is proposed to change the wording of Art. 14 of the Criminal Code of Ukraine, including the proposed changes. It is concluded that the level of public danger of a criminal act, completed or inchoate, should be taken into account in each case. Mandatory limitation of the maximum amount of the most severe type of primary punishment for preparing for a crime and attempt to commit a crime unjustifiably restricts the right of the court to impose punishment in certain cases, in particular, for attempted murder at the level of a completed crime. It was noted that a pro rata reduction in punishment for an inchoate crime should be a right, and not a duty of the court. In this regard, it was proposed to change paragraphs 2 and 3 of Art. 68 of the Criminal Code of Ukraine, by indicating the right of the court to appoint reduced sizes of the most severe type of punishment for preparation and attempt. It was noted that the assignment of punishment in terms of life imprisonment for inchoate crimes against the foundations of national security, Art. 109–114-1, as well as crimes against peace, human security, and international legality, provided by Art. 437– 439, paragraph 1 of Art. 442 and 443 of the Criminal Code, it seems contrary to the general principles of sentencing (Art. 65–67), the sentence of life imprisonment (Art. 64), therefore, is inappropriate. This conclusion is made on the basis that the criminal effects of the death of one or more persons, other serious consequences for the commission of which a life imprisonment is executed, cannot occur with an inchoate offence, therefore, this type of punishments is disproportionate to the completed preparation or attempt to concerned objects of criminal safeguard. By the same reasons, it is unfounded to execute life imprisonment for other inchoate offences. Based on these findings, it is proposed to amend the criminal law.

Крих Т. Я. Незаконна приватизація державного, комунального майна за кримінальним правом України: юридичний аналіз складу злочину: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Крих Тетяна Ярославівна . - Львів: ЛьвДУВС, 2010.- 239 с.
У роботі проведено дослідження об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину, передбаченого ст. 233 КК України, міститься комплексний аналіз принципів криміналізації незаконної приватизації державного, комунального майна. Розглядаються основні підходи до нормативного закріплення вказаних юридичних ознак у чинному національному кримінальному законодавстві. Вироблено пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства України в частині незаконної приватизації державного, комунального майна та практики його застосування. In this work there has been conducted the research of the objective and subjective signs of corpus delicti foreseen by article 233 of the Criminal Code of Ukraine. It contains a complex analysis of the principles of illegal privatizing of state communal property. There have been considered the main approaches to normative securing of the indicated legal signs in the current national criminal legislation. The author gives essential proposals concerning the perfection of the criminal legislation of Ukraine in the part of the illegal privatization of state, communal property and the practice of its application.

Крачило, А. В. Кримінально-правова характеристика контрабанди : випускна кваліфікаційна робота : 262 "Правоохоронна діяльність" / А. В. Крачило ; керівник роботи І. В. Берднік ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра правоохоронної діяльності та загальноправових дисциплін. – Чернігів, 2021. – 96 с.
Зміни в соціальній та економічній сфері в Україні, затвердження демократичних принципів, надання широких прав і свобод громадянам супроводжуються також і загостренням негативних процесів: розвитком тіньової сфери економіки, збільшенням корупції, розвитком та укрупненням організованої злочинності. Зміни, що відбулися у суспільних відносинах вплинули на криміналізацію різних галузей економіки, на зростання кількості осіб, що зловживають наркотичними засобами та іншими речовинами. Одним із актуальних питань сучасності є проблема боротьби із незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних препаратів, їх аналогів та прекурсорів. Масштаби і темпи поширення контрабанди створюють загрозу життєвоважливим інтересам держави загалом, мають негативний вплив на фізичний та моральний стан здоров’я нації, соціальну стабільність українського суспільства, призводять до неминучої деградації окремої особистості, а також є криміногенним фактором, що сприяє вчиненню інших видів злочинів. Одним із основних джерел наповнення ринку наркотиками є контрабанда наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів, прекурсорів або фальсифікованих лікарських засобів. Відповідно збільшується кількість кримінальних проваджень, що розслідуються за цією категорією злочинів. Це, своєю чергою, потребує розгляду нових питань науковцями і практичними працівниками, які полягають у вдосконаленні існуючих і створенні нових методичних підходів до проведення досліджень, надання рекомендацій щодо особливостей виявлення на різних етапах проведення розшукових дій під час розслідування контрабанди наркотичних засобів, їх аналогів. Мета дослідження - дослідження кримінально-правової характеристики контрабанди. Відповідно до мети завданнями дослідження є: - з’ясувати сутність поняття контрабанди; - дослідити особливості предмету злочину, передбаченого ст. 201 Кримінального кодексу України; - охарактеризувати обстановку, місце, час вчинення контрабанди, а також особливості місця й часу її вчинення; - визначити можливі способи вчинення контрабанди. Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що посягають на встановлений порядок перетину державного кордону. Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика контрабанди.
Changes in the social and economic sphere in Ukraine, the establishment of democratic principles, the granting of broad rights and freedoms to citizens are also accompanied by exacerbation of negative processes: the development of the shadow economy, increasing corruption, development and consolidation of organized crime. The changes that have taken place in public relations have affected the criminalization of various sectors of the economy, the growth of the number of people who abuse drugs and other substances. One of the current issues is the problem of combating illicit trafficking in narcotic drugs, psychotropic drugs, their analogues and precursors. The scale and pace of smuggling threaten the vital interests of the state as a whole, have a negative impact on the physical and moral health of the nation, social stability of Ukrainian society, lead to the inevitable degradation of the individual, and is a criminogenic factor that contributes to other crimes. One of the main sources of filling the market with drugs is the smuggling of narcotic drugs, psychotropic substances, their analogues, precursors or counterfeit drugs. Accordingly, the number of criminal proceedings under investigation for this category of crimes is increasing. This, in turn, requires consideration of new issues by scientists and practitioners, which are to improve existing and create new methodological approaches to research, to provide recommendations on the specifics of detection at various stages of investigative actions in the investigation of drug smuggling and their analogues. The purpose of the study: a study of the criminal characteristics of smuggling. According to the purpose, the objectives of the study are: - to find out the essence of the concept of smuggling; - to investigate the features of the subject of the crime under Art. 201 of the Criminal Code of Ukraine; - describe the situation, place, time of smuggling, as well as features of the place and time of its commission; - identify possible ways of committing smuggling. The object of the study is public relations, encroaching on the established order of crossing the state border. The subject of the study is the criminal law characteristics of smuggling.

Нагорна, І. В. Кримінально-правова характеристика злочинної організації як одного з проявів транснаціональної злочинності : 081 Право / І. В. Нагорна; керівник роботи Головко М. Б.; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра кримінального права та правосуддя. – Чернігів, 2020. – 119 с.
Актуальність дослідження кримінально-правової характеристики злочинної організації, як одного з проявів транснаціональної злочинності, зумовлена стійкою тенденцією до зростання. Внаслідок збільшення взаємозалежності держав, розширення міжнародних зв'язків, утворення «прозорих» кордонів інтеграційних угруповань та формування світових інформаційних і фінансових мереж з'явилися глобальні ринки як для законної, так і для нелегальної продукції та послуг. Це дозволяє організованій злочинності окремої країни приєднатись до транснаціональної злочинності, нагромаджувати значні обсяги капіталу, що обумовлює вплив злочинних організацій на учасників міжнародних відносин та його підвищену суспільну небезпеку. Об‘єктом дослідження є поняття злочинної організації як одного із проявів транснаціональної злочинності, дослідження змісту її об'єктивних та суб'єктивних ознак. Предметом дослідження є кримінально-правова характеристика складу злочину «Створення злочинної організації», доктринальні положення науки кримінального права щодо місця та ролі злочинних організацій у структурі транснаціональної злочинності. Мета дослідження: юридичний аналіз злочинної організації, як одного з проявів транснаціональної злочинності. Завдання дослідження: визначити та дослідити об‘єктивні ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України; встановити специфічні ознаки злочинної організації і дати їм кримінально – правову характеристику; визначити та дослідити суб‘єктивні знаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК України; дослідити місце та роль злочинних організацій в структурі транснаціональної злочинності. Наукова новизна роботи полягає в тому, що: 1) удосконалено: визначення поняття транснаціональної організованої злочинності; 2) дістало подальшого розвитку та вивчення: кримінально-правова характеристика складу злочину «Створення злочинної організації», доктринальні наукові положення щодо місця та ролі злочинних організацій у структурі транснаціональної злочинності, аспекти інтернаціоналізація злочинності внаслідок глобалізації міждержавних відносин. Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у визначенні та виділенні транснаціональної організованої злочинності як окремого виду; можливості застосування результатів роботи при викладанні таких навчальних дисциплін, як кримінальне право, кримінологія, криміналістика.
The object of the study is the concept of a criminal organization as one of the manifestations of transnational crime, the content of its objective and subjective features. The subject of the study is the criminal-law characteristics of the composition of the crime "Creation of a criminal organization", the doctrinal provisions of the science of criminal law regarding the place and role of criminal organizations in the structure of transnational crime. The Purpose of the study is: Legal analysis of a criminal organization as one of the manifestations of transnational crime. The Objectives of the study are: - to identify and investigate the objective signs of the crime under Part 1, Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine; - to establish specific signs of a criminal organization and give them a criminal - legal characteristic; - to identify and investigate the subjective signs of the crime under Part 1, Art. 255 of the Criminal Code of Ukraine; - to investigate the place and role of criminal organizations in the structure of transnational crime. The scientific novelty of the work is that: 1) it is improved: definition of the concept of transnational organized crime; 2) received further development and study: criminal-law characterization of the corpus delicti "Creation of a criminal organization"; doctrinal scientific provisions on the place and role of criminal organizations in the structure of transnational crime; aspects of internationalization of crime due to globalization of interstate relations. The practical significance of the study results is an identification of the transnational organized crime as a separate species; opportunities to apply the researcher's results in teaching such disciplines as criminal law, criminology, forensic science.

Газдайка-Василишин І.Б. Некорисливі злочини проти власності за кримінальним правом України: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право/ Газдайка-Василишин Ірина Богданівна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. - 202 с.
Дисертацію присвячено комплексному дослідженню складів некорисливих злочинів проти власності за кримінальним правом України. Розглянуто стан дослідження проблем некорисливих злочинів проти власності; проаналізовано підходи вчених до визначення поняття та видів цієї групи злочинів, охарактеризовано соціальну зумовленість кримінальної відповідальності за некорисливі посягання на власність. Проаналізовано кожен із елементів складів некорисливих злочинів проти власності.17 Сформульовано конкретні пропозиції щодо кримінально-правової кваліфікації некорисливих злочинів проти власності та їх відмежування від суміжних складів злочинів. Запропоновано внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України, спрямованих на подолання виявлених проблемних питань.Dissertation is devoted to complex investigation of components of nonmercenary crimes against property in criminal law of Ukraine. A state of studies of non-mercenary crimes against property are overview; The approaches of scientists to the definition and types of crimes of this group are analyzed, the social condition of criminal liability for non-mercenary infringement of property is characterized. Each element of the components of non-mercenary crimes against property are analyzed. Concrete proposals for criminal legal qualification of non-mercenary crimes against property and their separation from related criminal offenses are formulated. Proposed Amendments to the Criminal Code of Ukraine aimed at overcoming the identified problems are proposed.

Романюк І.М. Кримінально-правова характеристика злочинів, що посягають на інтелектуальну власність в Україні: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Романюк Ігор Миколайович. – Львів: ЛьвДУВС, 2018. - 238 с.
Дисертація присвячена кримінально-правовій характеристиці злочинів, що посягають на інтелектуальну власність в Україні. Розкрито стан дослідження кримінально-правової характеристики складів злочинів, що посягають на інтелектуальну власність в Україні. Відтак констатується, що категорія «кримінально-правова характеристика» є однією з фундаментальних категорій кримінального права. З’ясування змісту цього поняття має важливе значення для повної та об’єктивної характеристики злочину, а також визначення меж і сфери дії кримінального права. Узагальнення наукових джерел із досліджуваної проблематики дало змогу виокремити низку теоретичних і практичних проблем щодо з’ясування: ознак та змісту поняття «злочини, що посягають на інтелектуальну власність»; об’єктивних ознак складів злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, зокрема: 1) особливості родового об’єкта складів злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, а отже, розміщення відповідних кримінально-правових норм у КК України; 2) предмета злочинів у сфері інтелектуальної власності; 3) суспільно небезпечного діяння та суспільно небезпечних наслідків як ознак об’єктивної сторони злочинів у сфері інтелектуальної власності; суб’єктивних ознак складів злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, зокрема доцільності застосування кримінально-правових заходів щодо юридичних осіб у разі вчинення уповноваженими особами злочинів, що посягають на інтелектуальну власність; встановлення спеціального суб’єкта; вини та її форми, а також мети та мотиву при вчиненні злочинів у сфері інтелектуальної власності; кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів, що посягають на інтелектуальну власність. Під час розгляду ґенези становлення та розвитку законодавства щодо кримінально-правової охорони інтелектуальної власності зазначено, що історичний розвиток законодавства, зокрема кримінального, тенденції його становлення в історичній ретроспективі зумовили сучасне розуміння права інтелектуальної власності та формування кримінального законодавства, що забезпечує його охорону. Встановлено, що виникнення такої охорони на кожному історичному проміжку часу обумовлювалось роллю та об’єктивною цінністю інтелектуальної власності для суспільства. Допоки інтелектуальна власність не стала предметом ринку, посягання на неї були відсутні, а отже, не було й об’єктивної потреби у її кримінально-правовій охороні. З’ясовано ознаки та зміст поняття злочинів, що посягають на інтелектуальну власність. Вказано, що злочинам, які посягають на інтелектуальну власність, притаманна низка ознак, з-поміж яких: суспільна небезпечність, кримінальна протиправність, винність, наявність майнової шкоди. Вивчено зарубіжний досвід кримінально-правової охорони інтелектуальної власності. Акцентовано, що у деяких державах кримінальне законодавство, що передбачає відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, виділено не лише в окремій главі кримінального кодексу, а й в окремому правовому акті, що сприяє якнайповнішій охороні вказаних прав. З огляду на це, зроблено висновок про доцільність розгляду питання щодо віднесення усіх норм, які передбачають відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, до окремого розділу, що є найбільш прийнятним для України. Проаналізовано юридичний склад злочинів, що посягають на інтелектуальну власність (об’єкти складів цих злочинів, об’єктивні сторони, суб’єкти складів злочинів та їх суб’єктивні сторони). Зроблено висновок, що об’єкт складів злочинів, передбачених ст. ст. 176, 177, 229 КК України, містить деякі спільні ознаки: 1) їх родовим об’єктом є правовідносини, які складаються у процесі реалізації права інтелектуальної власності; 2) предметом цих злочинів є окремі об’єкти права інтелектуальної власності. З огляду на це, зауважено, що окрема група злочинів, а саме ті, юридичні склади яких містяться у ст. ст. 176, 177 та 229 КК України, посягають на відносини інтелектуальної власності, і їх родовим об’єктом є правовідносини, змістом яких є право інтелектуальної власності, що дає підстави для висновку про доцільність розміщення їх в окремій главі КК України. Отже, логічним визначенням поняття об’єктивної сторони складу злочину загалом та тих, що посягають на інтелектуальну власність, зокрема, яке у повному обсязі відображатиме її реальний зміст, може бути таке: об’єктивна сторона злочину – це система передбачених кримінальним законом зовнішніх ознак, які характеризують зовнішній прояв суспільно небезпечного діяння, що посягає на об’єкти кримінально-правової охорони, а також характеризують зовнішню сторону посягання особи на суспільні відносини та є предметом її суб’єктивної оцінки. Зазначено, що суб’єктом злочину проти інтелектуальної власності може бути фізична особа, яка досягла певного, встановленого законодавством, мінімального віку. Оскільки у ч. 2 ст. 22 КК України не передбачено, що за злочини проти інтелектуальної власності кримінальна відповідальність настає з чотирнадцятирічного віку, то відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України, за загальним правилом, кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося шістнадцять років. Наголошено, що з-поміж підстав для застосування до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру вчинення злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, відсутні. Натомість, як вважає автор, такі злочини доцільно внести до переліку ст. 96-3 КК України. Аналіз юридичної літератури, судової практики дав змогу зробити висновок, що злочини у сфері інтелектуальної власності не можуть бути вчинені з необережності, а тільки умисно. Мета, яку переслідують винні при вчиненні злочину, практично за усіма справами – це користь, нажива, а мотиви різні. В одних випадках – це скрутне матеріальне становище, життєві обставини, неможливість знайти іншу роботу, в інших – бажання швидко і без надзусиль заробити значні гроші. Окреме місце відведено кваліфікованим та особливо кваліфікованим складам злочинів, що посягають на інтелектуальну власність. Зазначено, що кваліфікуючими ознаками злочинів, передбаченими ст.ст. 176, 177, 229 КК України є: вчинення злочину повторно (ч. 2 ст. 176, ст.ст. 177, 229); (вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою (ч. 2 ст. 176, ст.ст. 177 та 229); вчинення злочину, що завдав матеріальної шкоди у великому розмірі (ч. 2 ст. 176, ст.ст. 177, 229); вчинення злочину службовою особою з використанням службового становища (ч. 3 ст. 176, ст.ст. 177, 229); вчинення злочину організованою групою (ч. 3 ст. 176, ст.ст. 177, 229); вчинення злочину, що завдав матеріальної шкоди в особливо великому розмірі (ч. 3 ст. 176, ст.ст. 177, 229). З огляду на наявність ідентичних кваліфікуючих ознак, зроблено висновок про те, що за своєю природою злочини, що посягають на інтелектуальну власність, передбачені ст.ст. 176, 177, 229 КК України є однаковими. З’ясовано проблеми застосування та напрями вдосконалення кримінальноправових норм, які передбачають відповідальність за злочини, що посягають на інтелектуальну власність. З цією метою виокремлено проблеми кваліфікації злочинів, що посягають на інтелектуальну власність, та окреслено напрями удосконалення законодавства, що регламентує кримінальну відповідальність за злочини, що посягають на інтелектуальну власність. The dissertation is devoted to the criminal description of crimes that encroach on intellectual property in Ukraine. The state of the study of the criminal characterization of the crimes components, that encroach on intellectual property in Ukraine is detected. Simultaneously it is noted, that the category «criminal characteristic» is one of the main categories of criminal law. Clarification of the content of this concept is important for the complete and objective characterization of the crime, as well as the definition of the scope and sphere of criminal law. It is emphasized that generalization of scientific sources from the studied problem has allowed to allocate a number of theoretical and practical problems connected with elucidation: the features and contents of the concept of «crimes that encroach on intellectual property»; objective features of the crimes components that encroach on intellectual property, in particular: 1) peculiarities of the generic object of crimes components that encroach on intellectual property, and, consequently, the location of the relevant criminal law provisions in the Criminal Code of Ukraine; 2) the subject of crimes in the field of intellectual property; 3) socially dangerous act and socially dangerous consequences as a signs of the objective aspect of crimes in the field of intellectual property; subjective features of the crimes components that encroach on intellectual property, in particular the expediency of applying criminal legal measures to legal entities in the case of committing by their authorized persons of the crimes that encroach on intellectual property; installation of a special subject; guilt and its forms, as well as the purpose and motive of the crime in the field of intellectual property; aggravated and extremely serious crimes components that encroach on intellectual property. During consideration of the emergence and development of legislation concerning criminal protection of intellectual property, it is noted that the historical development of legislation, in particular criminal, the tendencies of its formation in historical retrospect leads to a modern understanding of the right of intellectual property and the formation of a criminal legislation that ensures its protection. It has been established that the emergence of such protection at each historical interval of time is conditioned by the role and objective value of intellectual property for society. At a time when intellectual property has not yet become the subject of the market, there was no encroachment on it, and therefore there was no objective need for its criminal protection. The features and contents of the concept of crimes that encroach on intellectual property are found out. It is noted, that the crimes that encroach on intellectual property are inherent in a number of features, among which: social danger, criminal wrongdoing, guiltiness, existence of property damage. The foreign experience of criminal protection of intellectual property has been studied. It is emphasized that in a number of states criminal legislation, which provides for liability for violation of intellectual property rights, is allocated not only in a separate section of the criminal code, but also in a separate legal act, which promotes the maximum full protection of these rights. Taking into account the above-mentioned, it is concluded that it is expedient to consider the issue of referring all norms, that imply responsibility for violation of intellectual property in a separate section, that is most suitable for Ukraine. The legal crimes components, that encroach on intellectual property (objects of the crimes components, objective parties, subjects of crimes components and their subjective aspects) are analyzed. It is concluded that the object of the crimes components, provided in Art. 176, 177, 229 of the Criminal Code of Ukraine, contains some common features: 1) their generic object is the legal relationship which is formed in the process of realization of the right of intellectual property; 2) the subject of these crimes are separate objects of intellectual property rights. Taking into account the above-mentioned, it is noted that a separate group of crimes, namely those whose legal compositions is contained in Art. 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine, encroach on the relations of intellectual property, and their generic object is a legal relationship, the content of which is the right of intellectual property, which gives grounds for concluding that it is expedient to place them in a separate chapter of the Criminal Code of Ukraine. It is concluded, that the logical definition of the notion of the objective side of the crime as a whole and those that encroach on intellectual property in particular, which fully reflects its real meaning, may be as follows: the objective side of the crime is the system of external attributes provided by the criminal law, which characterize the external manifestation of a socially dangerous act that infringes upon the objects of criminal protection, as well as characterizes the external aspect of the person’s encroachment on social relations and is the subject of its subjective assessment. It is noted, that the subject of a crime against intellectual property may be an individual, who has reached a certain minimum age, established by the legislation . As in Part 2 of Art. 22 of the Criminal Code of Ukraine is not provided that criminal liability for crimes against intellectual property comes from the age of fourteen, then according to Part 1 of Art. 22 of the Criminal Code of Ukraine, persons who have reached the age of sixteen before the commission of the crime are subjects of criminal liability, according to general rule. It is emphasized that there are no grounds for applying to legal entity criminal character measures committing crimes, which encroach on intellectual property. Instead, the author believes, that such crimes should be included in the list of Art. 96-3 of the Criminal Code of Ukraine. An analysis of legal literature and jurisprudence has allowed to conclude, that crimes in the area of intellectual property can not be committed carelessly, but only intentionally. The purpose that is pursued by guilty in committing a crime in virtually all cases is a benefit, enrichment, and motives are different. In some cases, this is a difficult financial situation, life circumstances, the inability to find another job, in other cases – it is a desire to quickly and easily earn a lot of money. A special place is dedicated to aggravated and extremely serious crimes components, that encroach on intellectual property. It is noted that qualifying features of crimes provided in Art. 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine are: committing a crime repeatedly (Part 2 of Article 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine); (committing of a crime by a group of persons under the previous agreement (Part 2 of Articles 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine), committing a crime that has caused material damage to a large extent (Part 2 of Article 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine), committing a crime by official using the official position (Part 3 of Articles 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine), committing an offense by an organized group (Part 3 of Article 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine), committing a crime that has caused material damage in especially large scale (Part 3 of Article 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine). Considering the presence of identical qualifying features, it is concluded that by their nature crimes that encroach on intellectual property are provided for by Art. 176, 177 and 229 of the Criminal Code of Ukraine are the same. It is revealed the problems of application and directions of perfection of criminal provisions which imply responsibility for crimes which encroach on intellectual property. For this purpose, the problems of qualification of crimes which encroach on intellectual property are identified and the directions of improvement of the legislation which regulates criminal responsibility for offenses that encroach on intellectual property are outlined.

Маковецька Н.Є. Умисні вбивства за кримінальним правом України та Республіки Польща: юридичний аналіз складів злочинів: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Маковецька Неля Євгенівна. – Львів: ЛьвДУВС, 2010. - 233 с.
У дисертації проведено порівняльно-правовий аналіз складів злочину умисного вбивства за кримінальним правом України та Республіки Польща. З цією метою проаналізовано поняття та ознаки вбивства за кримінальним правом України та Республіки Польща, на підставі польського досвіду запропоновано авторське визначення вбивства, проаналізовано елементи та ознаки основного складу цього злочину, а також кваліфікованих та привілейованих складів за кримінальним правом обох держав. Обґрунтовується низка положень, спрямованих на подальший розвиток кримінально-правової науки, підвищення якості нормативного регулювання кримінальної відповідальності за вбивство та уточнення в цій частині чинних Постанов Пленуму Верховного Суду України. Comparative analysis of elements of crimes of wilful homicide according to criminal law of Ukraine and Republic of Poland was made in this thesis. To achieve this aim author analyses the definition and characters of homicide according to Ukrainian and Polish criminal law, proposes his own definition of homicide, analyses characters of murder and manslaughter. The line of statements directed at the further development of the criminal-legal science, the improvement of quality of the criminal-legal relations regulation connected with the commitment of homicide and clarification of the valid resolutions of Ukraine’s Supreme Court Plenum is discussed.

Мармура О. З. Система ознак, що кваліфікують злочин за кримінальним правом України: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Мармура Олег Зіновійович. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2016. - 270 с.
Дисертація є комплексним дослідженням системи ознак, що кваліфікують злочин. У роботі досліджено розвиток учення про ознаки, що кваліфікують злочин. Вивчено іноземний досвід диференціації відповідальності з використанням таких ознак. Встановлено істотні ознаки досліджуваного явища та на їх основі сформульовано авторське визначення поняття ознак, що кваліфікують злочин; обґрунтовано їх системність; відмежовано від деяких інших засобів диференціації кримінальної відповідальності. Проаналізовано стан системи ознак, що кваліфікують злочин, у КК України. Здійснено класифікацію ознак, що кваліфікують злочин, та кваліфікованих складів злочину. Розроблено критерії відбору, завдяки яким можна визначити, які саме обставини вчинення злочину можуть бути узагальнені в ознаках, що кваліфікують злочин. Обґрунтовано правила законодавчої техніки конструювання норм про кваліфіковані склади злочинів. На основі результатів, отриманих під час дослідження, розроблено пропозиції щодо удосконалення КК України. This thesis is the complex research of the qualifying features of corpus delicti. The thesis investigates development of the doctrine of qualifying features. Foreign experience of the differentiation of criminal responsibility, using these features is researched. Significant features of the phenomenon is spoken are established, author’s definition of the concept of qualifying features is formulated on this base. Theirs systemic is justified; differentiation from other means of differentiation of criminal responsibility is done. Condition of the system of qualifying features in the criminal code of Ukraine is analyzed. Classification of the qualifying features and qualified corpus delicti are done. Selection criteria, by which we can identify what circumstances of the crime, can be generalized as qualifying features are elaborated. The rules of legislative technique of constructing of the lows about qualified corpus delicti are justified. Proposals to perfecting of criminal code of Ukraine are elaborated on the results of research.

Мартинишин Г.Я. Статева недоторканість як об’єкт кримінально-правової охорони в України: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Мартинишин Григорій Ярославович. – Львів: ЛьвДУВС, 2017. - 220 с.
Дисертація присвячена кримінально-правовій характеристиці злочинів, що посягають на статеву недоторканість в Україні. За результатами розгляду загальних засад дослідження статевої недоторканості особи як об’єкта кримінально-правової охорони, зроблено висновок, що кримінально-правовими нормами, спрямованими на охорону статевої недоторканості дитини (об’єднуюче поняття, що стосується малолітніх та неповнолітніх), є норми, передбачені чч. 2, 3 ст. 149, чч. 3, 4 ст. 152, чч. 2, 3 ст. 153, ст. 155, ст. 156, ч. 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, чч. 3, 4 ст. 303 КК України. Особливу увагу приділено детальному розробленню кримінологічних проблем протидії статевій злочинності. Аналіз наукової літератури засвідчив, що у матеріально-правовому аспекті досі недослідженою є низка питань, зокрема: – немає одностайності щодо визначення поняття «статева недоторканість як об’єкт кримінально-правової охорони»; – не розкрито механізм заподіяння шкоди статевій недоторканості особи як об’єкту кримінально-правової охорони; – не визначено систему злочинів, які заподіюють шкоду статевій недоторканості особи як об’єкту кримінально-правової охорони; – відсутня кримінально-правова характеристика посягань на статеву недоторканість у системному аспекті із використанням системоутворюючих якостей безпосереднього об’єкта посягань; – не досліджено на дисертаційному чи монографічному рівнях прогностичні аспекти проблем імплементації у кримінальне законодавство України положень Стамбульської конвенції, законопроект про які вже поданий до Верховної Ради України до другого читання. Історико-правове дослідження окресленої теми дає підстави стверджувати, що проблема історіографії нормативної регламентації посягань на статеву недоторканість особи пов’язана ще й із нечітким розумінням змісту поняття «статева недоторканість» та відсутністю вичерпного переліку посягань на цей об’єкт кримінально-правової охорони. Сучасне бачення відмінності між статевою свободою і статевою недоторканістю зароджується у XVIII–XIX ст. Саме у XIX ст. закладено основи спеціальної кримінально-правової охорони статевої недоторканості особи. Причини, через які особа є статево недоторканою, називалися на кшталт сучасних: вік і необізнаність («неведение»). Радянське кримінальне законодавство заклало основи традиційного розуміння злочинів проти статевої недоторканості особи та є, фактично, прообразом сучасної кримінально-правової регламентації відповідних посягань. Водночас можна стверджувати, що розвиток кримінально-правової регламентації посягань на статеву недоторканість особи не зазнав занепаду. Правова система України готова до нових змін у кримінальному законодавстві, які стосуватимуться злочинів проти статевої свободи і статевої недоторканості особи та пов’язані із підписанням Україною у 2011 р. Конвенції Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами. Аналізуючи статеву недоторканість як об’єкт кримінально-правової охорони у міжнародному праві та кримінальному законодавстві зарубіжних держав, слід зазначити, що Україна нині у контексті окресленої проблеми перебуває на етапі підготовки до впровадження у національне кримінальне законодавство міжнародних стандартів щодо регламентації суспільно небезпечних посягань на статеву недоторканість особи. З уваги на це, особливо важливим є вивчення досвіду зарубіжних, насамперед європейських, країн, в яких ці стандарти дотримані. У результаті розгляду проблем розуміння статевої недоторканості як об’єкта кримінально-правової охорони очевидно, що саме суспільні відносини як всеохоплююча соціальна субстанція дають змогу встановити механізм злочинного посягання, внутрішній або зовнішній розрив налагодженого зв’язку, прав та обов’язків суб’єктів таких відносин. Відтак слід зважати на те, що особи, які з різних причин перебувають у безпорадному стані, також не мають можливості реалізувати статеву свободу. Вони у цьому аспекті практично нічим не відрізняються від психічно хворих людей або малолітніх – або не здатні розуміти зміст та значення дій, які з ними вчиняють (психічна безпорадність), або ж не можуть керувати своїми діями (фізична безпорадність). У дисертації запропоновано авторське визначення статевої недоторканості. Статева недоторканість – абсолютна заборона будь-якого втручання у статеву сферу особи, яка не набула статевої свободи або втратила можливість її реалізації. Відповідно до визначеного поняття потерпілого від злочинів, які посягають на статеву недоторканість особи, таку особу можна охарактеризувати так: це фізична особа, яка через певні причини (вік, хворобу, безпорадний стан) позбавлена можливості приймати свідоме рішення щодо своєї статевої самовизначеності (давати згоду на статеві стосунки) і тому наділена статевою недоторканістю як абсолютним відношенням між нею й усіма іншими. У роботі розглядається механізм спричинення шкоди об’єкту злочину – статевій недоторканості – за певними напрями. 1. Вплив на елементи суспільних відносин. Злочинець може безпосередньо впливати: а) на людину як свого контрагента у суспільних відносинах, причому такий вплив може мати психологічний або фізичний характер; б) на будь-які матеріальні речі (предмети), з приводу яких існують відносини, зокрема такий вплив може супроводжуватися пошкодженням чи знищенням цього предмету, або не супроводжуватися. 2. Розрив соціального зв’язку. Злочинець може зруйнувати суспільні відносини шляхом: а) зміни свого соціального статусу, виключаючи себе із переліку учасників суспільних відносин; б) зміни соціального статусу іншого учасника суспільних відносин; в) невиконання покладеного на нього обов’язку. Для повної кримінально-правової характеристики посягань на статеву недоторканість особи кримінально-правове значення має класифікація відповідних злочинів за критерієм місця статевої недоторканості у структурі безпосереднього об’єкта злочину. Відповідно до зазначеного критерію, всі посягання, які заподіюють (здатні заподіяти) шкоду статевій недоторканості, можна поділити на дві групи: 1) злочини, в яких статева недоторканість є основним безпосереднім об’єктом посягання, – посягання, передбачені ст.ст. 152, 153, 155, 156 КК України; 2) злочини, в яких статева недоторканість є додатковим безпосереднім об’єктом, – посягання, передбачені чч. 2, ч. 3 ст. 149, ч. 4 ст. 301, ч. 3 ст. 302, чч. 3, 4 ст. 303 КК України. Відтак кримінально-правова характеристика передбачає вивчення відповідних посягань, використовуючи типову для кримінального права конструкцію складу злочину. У роботі здійснено аналіз пропозицій, які простежуються у юридичній літературі щодо зміни нормативних положень відповідних злочинів, а також законопроектів, які стосуються посягань на статеву недоторканість, зокрема й упорядкування кримінального законодавства України у цій частині відповідно до Стамбульської конвенції 2011 року. Констатовано істотні очікувані зміни у системі відповідних злочинів та судовій практиці України. Запропоновано підтримати зміни, які стосуються ст.ст. 152, 153 КК України та сформульовано зміни до ст.ст. 155, 156 КК України. Відповідні норми запропоновано викласти в авторській редакції. The thesis is devoted to criminal-law description of crimes that encroach on sexual integrity in Ukraine. As a result of consideration of general principles of investigation of sexual integrity of a person as an object of criminal-law protection, it is concluded that the criminal-law norms aimed at the protection of the child’s (the concept combining minors / children under 18 years old and young children / children under 14 years old) sexual integrity are the norms provided for by Part 2 and Part 3 of Article 149, Part 3 and Part 4 of Article 152, Part 2 and Part 3 of Article 153, Article 155, Article 156, Part 4 of Article 301, Part 3 of Article 302, Part 3 and Part 4 of Article 303 of the Criminal Code of Ukraine. A sufficiently detailed elaboration of criminological problems of the fight against sexual crime deserves particular attention. The analysis of scientific literature made it possible to assert that from the material and legal point of view, the following problems remain unsolved: – the problem of definition of the concept of «sexual integrity» as an object of criminal-law protection did not receive unanimous support; – the mechanism of causing harm to «sexual integrity» of a person as an object of criminal-law protection is not disclosed; – the system of crimes causing harm to «sexual integrity» of a person as an object of criminal-law protection is not defined; – the criminal-law characteristic of the encroachments on sexual integrity in system aspect with the use of system-forming qualities of the direct object of the encroachments is not given; – undiscovered at a dissertation or monographic levels are the prognostic aspects of the problems of implementing to criminal legislation of Ukraine of the provisions of the Istanbul Convention, the draft law of which has already been submitted to the Supreme Council of Ukraine for the second reading. The conducted historical and legal research gives grounds for the assertion that the problem of historiography of normative regulation of encroachments on sexual integrity of a person is also connected with the vague understanding of the meaning of the concept of «sexual integrity» and a blurred list of encroachments on this object of criminal-law protection. Modern understanding of the difference between sexual freedom and sexual integrity originates from the XVIII–XIX centuries. It was in the XIX century that the foundations of special criminal-law protection of the person’s sexual integrity were laid. The reasons, for which the person was sexually intact, were called almost the same way as nowadays: age and «ignorance.» Soviet criminal legislation has laid the foundations for traditional understanding of crimes against sexual integrity of a person that, actually, constitute the prototype of the current criminal-law regulation of the corresponding encroachments. At the same time, it can be affirmed that the development of criminal-law regulation of encroachments on sexual integrity of a person hasn’t stopped. The legal system of Ukraine expects new changes in the criminal legislation that will deal with crimes against sexual freedom and sexual integrity of a person and will be connected with the signing by Ukraine of the Council of Europe Convention on preventing and combating violence against women and domestic violence and the fight against these phenomena in 2011. While analyzing sexual integrity as an object of criminal-law protection in international law and in criminal legislation of foreign states, it should be noted that Ukraine is now in the context of the problem, considered in this thesis, and is at the stage of preparation for introduction of international standards on regulation of socially dangerous encroachments on a person’s sexual integrity to national criminal law. Taking it into account, it is especially important to study the experience of foreign countries, first of all, European countries in which these standards are observed. As a result of consideration of the problems of understanding of sexual integrity as an object of criminal-law protection, the thesis supports the position expressed in the literature that it is social relations as an all-encompassing social substance that make it possible to establish the mechanism of criminal encroachment, internal or external defects of established connections, rights and duties of the subjects of such relations. Alongside, it should be kept in mind that persons, who for various reasons are in helpless state, also have no ability to express their sexual freedom. In this respect, there is practically no difference between them and mentally ill people or young children – either they are not able to understand the meaning and significance of the actions that are taken concerning them (mental helplessness), or they cannot manage their actions (physical helplessness). In the thesis, the author’s definition of sexual integrity is suggested. Sexual integrity is the absolute prohibition of any interference with the sexual sphere of a person who has not acquired sexual freedom or has lost the opportunity to fulfil it. According to the supported structure of the victim of crimes that encroach on sexual integrity of a person, the victim can be characterized as follows: it is an individual who for certain reasons (age, illness, helpless state) is deprived of the ability to make a conscious decision regarding his/her sexual self-determination (to give consent to sexual intercourse) and is therefore endowed with sexual integrity as an absolute relation between him/her and all the others. The paper considers the mechanism of causing harm to the object of crime – sexual integrity, which may have the following directions: 1. Influence on the elements of a social relationship. A criminal can directly influence: a) a person as his/her counterparty in a social relationship, and such influence may be psychological or physical; b) any material things (objects), that are subject-matter in this relationship, and this influence may be accompanied by damage or destruction of this object or may be not accompanied. 2. The breach of social connection. A criminal can ruin a social relationship: a) by changing his/her social status, excluding himself/herself from among the members of a social relationship; b) by changing the social status of another participant in a social relationship; c) by not fulfilling his/her obligation. The coverage of the criminal-law nature of the encroachments on a person’s sexual integrity made it possible to conclude that the classification of the relevant crimes according to the criterion of the place of sexual integrity in the structure of the direct object of the crime has further criminal-law significance for the full criminallaw characteristic of encroachments on sexual integrity of a person. According to this criterion, all encroachments that cause (can cause) harm to sexual integrity can be divided into two groups: 1) crimes where sexual integrity is the main direct object of the crime – the encroachments provided for by Article 152, Article 153, Article 155, Article 156 of the Criminal Code of Ukraine, and 2) crimes where sexual integrity is the additional direct object – the encroachments envisaged by Part 2 and Part 3 of Article 149, Part 4 of Article 301, Part 3 of Article 302, Part 3 and Part 4 of Article 303 of the Criminal Code of Ukraine. In the thesis, it is asserted that the criminal-law characteristic involves analysis of the relevant encroachments by using the structure of corpus delicti of the crime which is typical for criminal law. The paper analyzes the suggestions expressed in the legal literature regarding the change of the normative provisions of the relevant crimes, as well as draft laws dealing with encroachments on sexual integrity, including those concerning the bringing of Ukrainian criminal legislation in accordance with the Istanbul Convention of 2011. It is stated that significant changes are expected in the system of the relevant crimes and in the judicial practice in Ukraine. It is suggested to support the changes related to Articles 152 and 153 of the Criminal Code of Ukraine and the amendments to Articles 155 and 156 of the Criminal Code of Ukraine are formulated. The relevant norms are suggested to provide for in the author’s version.

Федулова І. М. Кримінальна відповідальність за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (081 – Право) / Федулова Інна Миколаївна. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, 2019. - 216 с.
Дисертація є першим в Україні комплексним кримінально-правовим дослідженням відповідальності за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації, що дало змогу отримати певні науковотеоретичні результати, значущі для науки і діяльності правозастосовних органів та можуть бути використані для вдосконалення відповідних положень чинного кримінального законодавства України. У рамках аналізу стану дослідження питання відповідальності за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації у юридичній літературі названо видатних науковців, які переймались цією проблематикою, окреслено дискусійні аспекти щодо встановлення кримінальної відповідальності за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації. Констатовано недостатнє вивчення і розроблення деяких питань протиправного заволодіння майном підприємства, установи, організації. Зроблено висновок про соціальну обумовленість встановлення кримінальної відповідальності за протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації, зокрема про високий ступінь його суспільної небезпечності, про домінування позитивних наслідків кримінально-правової заборони над негативними наслідками криміналізації.3 Оцінюючи такий важливий принцип криміналізації, як можливість боротьби з діянням за допомогою кримінально-правових заходів і неможливість боротьби за допомогою інших зроблено висновок, що ефективність протидії протиправному заволодінню майну підприємства, установи, організації вбачається лише у встановленні кримінальної відповідальності за це діяння; відтак кримінально-правова норма, з позиції законодавчої техніки, має бути досконалою, а її застосування – належним. З’ясовано, що протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації є доволі поширеним явищем. У рамках порівняльно-правового вивчення кримінально-правової відповідальності, що передбачена за рейдерство в Україні, та кримінальноправової відповідальності, що передбачена в Республіці Казахстан, Республіці Молдова та Російській Федерації, констатовано, що кримінальноправове регулювання корпоративних відносин має схожі риси. Зазначені держави використовують подібні інститути кримінально-правової охорони корпоративних прав учасників господарських товариств. Розгляд поняття «заволодіння» у контексті норм КК України, а також його значення у ст. 206-2 КК України дав змогу зробити висновок про нехарактерний для інших статей спосіб заволодіння, а саме шляхом укладення правочинів із підробленими або викраденими документами, а предмет заволодіння засвідчив правильність дій законодавця щодо віднесення цієї статті до розділу злочинів проти господарської діяльності. Вивчення змісту елементів складу злочину, передбаченого ст. 206-2 КК України, та їх ознак дало змогу встановити, що безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого ст. 206-2 КК України, є охоронювані кримінальним законом суспільні відносини у сфері реалізації суб’єктами господарювання права володіння своїм майном для провадження діяльності, яка була метою їх створення, а також у сфері реалізації їх учасниками своїх прав, пов’язаних з4 участю у зазначених суб’єктах господарювання в межах частки у статутному капіталі. Обґрунтовано доцільність змінити формулювання «підприємство, установа, організація» на «суб’єкт господарювання», а замість словосполучення «частками, акціями, паями засновників, учасників, акціонерів, членів» використовувати більш широке за змістом – «корпоративними правами». Об’єктивна сторона протиправного заволодіння майном підприємства, установи, організації за своєю законодавчою конструкцією (ст. 206-2 КК України) має матеріальний склад та характеризується такими обов’язковими ознаками: суспільно небезпечне діяння – протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації; спосіб вчинення злочину - шляхом вчинення правочинів з використанням визначених законом засобів; засіб вчинення злочину –підроблені або викрадені документи, печатки, штампи підприємства, установи, організації; суспільно небезпечний наслідок – матеріальна шкода внаслідок вилучення майна з його правомірного володіння; причинно-наслідковий зв’язок між суспільно небезпечним діяння та суспільно небезпечним наслідком; Спосіб є обов’язковим елементом об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 206-2 КК України, оскільки у диспозиції статті зазначено, що протиправне заволодіння майном може бути вчинено лише шляхом вчинення правочинів. Сформульовано висновок, що діяння належить кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених відповідними частинами ст.ст. 357, 358 КК України та ст. 206-2 КК України. Винятком є злочин, передбачений ч. 4 ст. 358 КК України, де встановлено відповідальність за використання завідомо підробленого документа. Обґрунтовано, що суб’єкт злочину є загальним, окрім випадків, коли цей злочин вчиняється службовою особою з використанням службового становища. У такому разі суб’єкт – спеціальний. Сформульовано висновок5 про доцільність включення ст. 206-2 КК Українивідповідного переліку п. 4 ч. 1 ст. 96-3 КК України, а також ч. 2 примітки до ст. 96-3 КК України. Заразом з’ясовано, що спеціальним суб’єктом цього злочину є тільки та службова особа, яка використала своє службове становище при його вчиненні. Констатовано, що протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації може бути вчинене лише з прямим умислом, а мета та мотив у злочині, передбаченому ст. 206-2 КК України, є факультативними. Встановлено, що у складі ч. 2 ст. 206-2 КК України наявна специфічна повторність, адже злочин буде вважатися таким, що вчинений повторно у разі вчинення цього злочину раніше. Також запропоновано окреслити у диспозиції статті перелік осіб, щодо яких дії, передбачені ч. 1 ст. 206-2 КК України, вчинені з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або у поєднанні з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, утворюватимуть склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 206-2 КК України. До таких, зокрема, слушно віднести осіб, які уповноважені на прийняття рішень, що стосуються володіння і розпорядження майном. Обґрунтовано необхідність законодавчого визначення розміру шкоди, спричиненої знищенням чи пошкодженням майна, за завдання якої передбачено відповідальність за ч. 2 ст. 206-2 КК України. Запропоновано до «тяжких наслідків» віднести умисне вбивство чи нанесення тяжких тілесних ушкоджень, застосування насильства, що є небезпечним для життя і здоров’я учасника суб’єкта господарювання або особи, яка відповідно до статуту уповноважена на управління нею, пошкодження чи знищення її майна, що призвело до загибелі людей, а також втрата ділової репутації, розголошення конфіденційної інформації, банкрутство чи інше вимушене припинення зайняття господарською діяльністю. Визначено склади злочинів, які є суміжними зі ст. 206-2 КК України. За змістом диспозиції6 та за конструкцією ст. 206-2 КК України до них віднесено ст. 190 КК України, ст. 205-1 КК України, ст. 206 КК України, ст. 356 КК України та ст.ст. 357, 358 КК України. Аналіз спільних та відмежувальних ознак злочинів, передбачених ст. 190 КК України та ст. 206-2 КК України, засвідчив, що на противагу шахрайству, не є обов’язковою ознакою об’єктивної сторони ст. 206-2 КК України добровільна передача майна потерпілих винному. Обман у цих протиправних діях вбачається як використання підроблених чи викрадених документів підприємства, установи, організації, тимчасом обов’язковою умовою є те, що винний знає про незаконне походження таких документів при вчинені правочинів, які мають вигляд цілком законних, і на підставі яких здійснюється перехід права власності на майно підприємства, установи, організації чи частки її учасника. Суміжним зі злочином за ст. 206-2 КК України є злочин, передбачений ст. 205-1 КК України. Однак, на відміну від предмета злочину, передбаченого ст. 206-2 КК України, предметом злочину, передбаченого ст. 205-1 КК України, є документи, які відповідно до закону подаються для державної реєстрації юридичної або фізичної особи. Документи, печатки, штампи у складі злочину, передбаченого ст. 206-2 КК України, є винятково засобом вчинення цього злочину. Водночас злочин, передбачений ст. 205-1 КК України, має формальний склад, передбачений ст. 206-2 КК України, – матеріальний. У злочинах, передбачених ст.ст. 206, 206-2 КК України, розмежувальними ознаками є їх об’єктивні сторони, а у ст. 356 та ст. 206-2 КК України до основних розмежувальних ознак належить віднести їх об’єкти, адже вони посягають на різні сфери суспільних відносин. Ознаками, за якими розмежовуються склади злочинів, що передбачені ст.ст. 357, 358 та 206-2 КК України, є їхні об’єкти – вказані злочини посягають на різні види суспільних відносин та об’єктивні сторони. Констатовано, що у злочинах,7 передбачених ст.ст. 357, 358 КК України, документи, печатки, штампи юридичної особи є предметом посягання, а у складі ст. 206-2 КК України – засобом вчинення злочину. Обґрунтовано висновок про співрозмірність покарання, передбаченого санкцією ч. 1 ст. 206-2 КК України, суспільній небезпеці діяння. Зауважено, що виправні роботи можуть призначатись лише за умови можливості їх поєднання з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. Найсуворішим покаранням та таким, що найчастіше застосовується, є покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Констатовано, що додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю може застосовуватись не до всіх, а лише до тих осіб, які для вчинення злочину використали посади, що обіймають, або діяльність, що провадять. Зважаючи, що злочин, передбачений ч. 2 ст. 206-2 КК України, – багатооб’єктний, слушною постає посилена караність. Це зумовлено тим, що поряд зі здійсненням господарської діяльності законодавець ставить під охорону життя, здоров’я, а також власність. Порівнюючи санкцію ч. 3 ст. 206-2 КК України зі санкціями суміжних статей, простежується, що ця санкція статті більш сувора та сформульована відповідно до принципів законодавчої техніки побудови спеціалізованих статей. Зокрема, санкцією ч. 3 ст. 206-2 КК України передбачено додаткове покарання у вигляді конфіскації майна. Відтак конфіскація майна як додаткове покарання може бути застосована, зважаючи на положення ст. 98 КК України, до повнолітньої особи, що вчинила злочин, передбачений ч. 3 ст. 206-2 КК України. The presented dissertation is a complex criminal-legal research of the legal liability for the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization. The study made it possible to obtain certain scientific theoretical results significant for social science and law enforcement bodies that can be applied for the improvement of the related provisions of the current criminal law of Ukraine. Within the frame of the survey of researches concerning the liability for the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization based on the juridical literature the scholars who focused on this problem have been named and the debatable issues related to the establishing criminal liability for the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization have been defined. The conducted analysis revealed that the studies and elaboration of certain issues related to the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization are insufficient. Conclusions about social conditionality of the establishment of criminal liability for the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization have been formulated, in particular, the high level of social danger of such acts and the domination of positive consequences of criminal-legal prohibition over the negative consequences of criminalization have been ascertained. Evaluating such important principle of criminalization as the possibility to counteract these facts by means of criminal-legal measures and impossibility to control them by any other measures it has been concluded that countering the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization is9 effective only when the criminal liability for these acts is established; thus, the criminal-legal norm, from the position of legislative principles, must be perfect and its implementation must be appropriate. The prevalence of the phenomenon of the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization was ascertained. Within the frame of comparative study of criminal-legal liability for raiding invoked in Ukraine and criminal-legal liability established in the Republic of Kazakhstan, the republic of Moldova and the Russian Federation it has been stated that criminal-legal regulation of corporative relations has common features. The defined states apply similar institutions of legal entities corporate rights protection. Consideration of the notion “seizure” in the context of the norms of the Criminal Code of Ukraine and its meaning according to the article 206-2 of the Criminal Code of Ukraine allowed to formulate the conclusion about the specific character of seizure defined by other articles, namely by means of legal actions conducted using fraudulent or stolen documents whereas the object of seizure proved the correctness of the acts of legislator concerning the attribution of this article to crimes against business activity. The study of the constituent elements of offence enacted by the article 206-2 of the Criminal Code of Ukraine and their features allowed to conclude that the direct object of the crime according to the provisions of the article 206-2 of the Criminal Code of Ukraine are the protected by the criminal law social relations in the sphere where enterprises, institutions and organizations can realize their right to hold property in order to conduct their business activity that constituted the aim of its establishing as well as in the sphere where the founders, participants, shareholders, members of enterprises, institutions and organizations can realize their rights to participate in the defined economic agents within the bounds of their authorized capital share. There has been substantiated the necessity to change terminological formulation “enterprises, institutions, organizations” into “economic agent” and to10 apply instead of “founders’, participants’, members’ share, ownership ratio, shareholders’ interest” the term “corporate rights” which has a wider sense. The objective part of the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization according to its legislative construction ( the article 206-2 of CC of Ukraine) has a material body and is characterized by the following features: socially dangerous act – the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization; modus operandi – by means of committing transactions; means to commit the crime – by using fraudulent or stolen documents, seal, stamps of the enterprise, institution, organization; socially dangerous consequences – transfer of property from legal to illegal ownership; relationship of cause and effect – actual seizure of property of an enterprise, organization and institution or the part of its participant by conducting transactions using fraudulent or stolen documents as the result of illegal deprivation of the lawful owner of his/her property. Modus operandi is an obligatory element of the objective part of the crime envisaged by the article 206-2 of the CC of Ukraine because the disposition of the article states that the fraudulent conversion of property can be performed solely by means of committing transactions. The following conclusion has been made: the actions should be qualified according to the cumulative action crime stipulated by the articles 357, 358 of the CC of Ukraine and the article 206-2 of the CC of Ukraine with the exception of the crime provided by part 4 of the article 358 of the CC of Ukraine that establishes liability for usage of deliberately forged papers. It has been substantiated that the subject of the crime is general with the exception of cases when the crime is committed by an official abusing his/her power. In this case the subject – is special. The conclusion concerning the appropriateness of including the article 206-2 of the CC of Ukraine into the Section XIV-1 “Measure of criminal-legal character concerning legal entities” of the Criminal Code of Ukraine. In general it has been proved that the special subject of this crime is the official who abused his/her position by its commitment.11 It has been stated that the fraudulent conversion of property of an enterprise, institution, organization can be committed solely with the direct intention, whereas the aim and the motive of the crime provided by the article 206-2 of the CC of Ukraine are optional. It has been defined that in the part 2 of the article 206-2 of the CC of Ukraine there is a specific recurrence since the crime will be considered a second offence in case when it has been committed before. It also has been suggested to define in the disposition of the article the list of persons in relation to whom the actions stipulated by the part 1of the article 206-2 of the CC of Ukraine committed under the threat to murder or infliction of grievous bodily harm or combined with the violence which is not dangerous to life and health or damage of the property will constitute the corpus delicti stipulated by the part 2 of the article 206-2 of the CC of Ukraine. To those mentioned it is appropriate to enlist the persons authorized to pass a decisions about ownership and management of property. It is recommended to include the article 206-2 of the CC of Ukraine into the annotations of the article 185 of the CC of Ukraine that encloses the list of articles that encompass damage rendered in the large scale. It is suggested to attribute to “grave consequences” the following: premeditated (intentional) murder or infliction of grievous bodily harm, use of violence which is not dangerous to life and health, damage or destruction of property resulted in human death as well as the violation of the inviolability of business reputation, leak of confidential information, in particular the commercial secrecy. The corpus delicti proximate to the article 206-2 of the CC of Ukraine have been defined. According to the content of disposition and the construction of the article 206-2 of the CC of Ukraine they include the article 190 of the CC of Ukraine, the article 205-1 of the CC of Ukraine, the article 206 of the CC of Ukraine, the article 356 of the CC of Ukraine and the articles 357, 358 of the CC of Ukraine. The analysis of common and differentiating features of the crimes stipulated by the article 190 of the CC of Ukraine and the article 206-2 of the CC of Ukraine revealed that, contrary to fraud, the voluntary transfer of property by the victim to the12 perpetrator does not constitute the obligatory feature of the objective side of the article 206-2 of the CC of Ukraine. The fraud in these illegal actions is understood as the usage of fraudulent or stolen documents of an enterprise, institution, organization. Moreover the obligatory precondition is the fact that the perpetrator is aware of the illegal origin of these documents while committing transactions which seem quite legal and under which the transfer of the proprietary rights for the enterprise, institution or organization or the share of its participant is conducted. The crime stipulated by the article 205-1 of the CC of Ukraine is proximate to the crime stipulated by the article 206-2 of the CC of Ukraine. However unlike the object of the crime stipulated by the article 206-2 of the CC of Ukraine the object of the crime stipulated by the article 205-1 of the CC of Ukraine are the documents which according to the law are submitted for state registration of the legal entity or physical entity. Documents, seals and stamps in the corpus delicti stipulated by the article 206-2 of the CC of Ukraine are exclusively the means of committing this crime. At the same time the crime stipulated by the article 205-1 of the CC of Ukraine has a formal body, whereas the crime stipulated by the article 206-2 of the CC of Ukraine has a material body. The differentiating features of the crimes stipulated by the articles 206, 206-2 of the CC of Ukraine are their objective sides. The main differentiating features of the articles 356 and ст. 206-2of the CC of Ukraine are their objects since they attempt different spheres of social relations. Features differentiating constituent elements of offence stipulated by the articles 357, 358 and 206-2 of the CC of Ukraine are their objects – the defined crimes attempt different types of social relation and their objective sides. It has been stated that in the crimes stipulated by the articles 357, 358 of the CC of Ukraine the documents, seals and stamps of the legal entity are the object of attempt, whereas they are the means of crime in the constituent elements of offence stipulated by the article 206-2 of the CC of Ukraine. The conclusion about the adequacy of the punishment envisaged by the sanctions of part 1 of the article 206-2 of the CC of Ukraine to the social danger of the action has been substantiated. It was mentioned that the corrective labor can be13 administered only under the possibility to combine it with the deprivation of right to hold office or to engage in specific activity. The penalty of confinement is the most severe and the most frequently applied. It has been stated that additional punishment in the form of deprivation of right to hold office or to engage in specific activity can be applied not to everybody but only to the persons who for the commitment of the crime abused their power or their positions. Taking into consideration the fact the the crime stipulated by part 2 of the article 206-2 of the CC of Ukraine is polyobjective the strengthened punishability is appropriate. It is determined by the fact that alongside with conducting economic activity the legislator safeguards the life, health and property. Comparison of the sanction of part 3 of the article 206-2 of the CC of Ukraine with the sanctions of the related articles reveals that this sanction of the article is more severe and is formulated in accordance with the principles of legislative techniques of special articles compilation. In particular, the sanction of part 3 of the article 206-2 of the CC of Ukraine stipulates additional punishment in the form of deprivation of property. Thus the deprivation of property as an additional punishment can be applied, considering the provisions of the article 98 of the CC of Ukraine, to an adult malefactor who committed the crime under part 3 of the article 206-2 of the CC of Ukraine.

Ковтун, О. О. Кримінально-правова охорона діяльності захисника чи представника з надання правової допомоги: магістерська робота : 081 «Право» / О. О. Ковтун ; керівник роботи Берднік І. В. ; Національний університет «Чернігівська політехніка», кафедра кримінального права та правосуддя. – Чернігів, 2020. – 90 с.
Метою випускної кваліфікаційної роботи є комплексне вивчення та аналіз кримінально-правих норм (ст.ст. 397-400 КК) та підвищення ефективності регулятивної сутності кримінального права у сфері правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги на основі комплексного кримінально-правого дослідження злочинів, що посягають на діяльність захисника чи представника особи. У розділі 1 роботи досліджуються питання щодо історичних аспектів кримінальної відповідальності за діяльність захисника чи представника з надання правової допомоги. Розділ 2 присвячений характеристиці об’єктивних та суб’єктивних ознак складів злочинів, що посягають на діяльність захисника чи представника з надання правової допомоги. У розділі 3 присвячений дослідженню особливостей покарання за злочини, що посягають на діяльність захисника чи представника з надання правової допомоги в кримінальному законодавстві і судовій практиці. Наукова новизна одержаних результатів полягає в комплексному аналізі законодавчих актів та правозастосовних проблем, присвячених кримінальноправовому дослідженню діяльності захисника чи представника особи з надання правової допомоги. Внесок автора полягає у формуванні науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення відповідних кримінальноправових норм (ст.ст. 397-400 КК). Основні положення і висновки роботи обговорювалися на міжкафедральному науково-практичному семінарі юридичного факультету навчально-наукового інституту права і соціальних технологій Чернігівського національного технологічного університету «Правнича наука: традиції та вектори розвитку» (м. Чернігів, 23 квітня 2020 р.)
The purpose of the final qualification work is a comprehensive study and analysis of criminal law (Articles 397-400 of the Criminal Code) and increase the effectiveness of the regulatory nature of criminal law in the field of lawful activities of a lawyer or representative of a person to provide legal assistance on the basis of comprehensive criminal law, encroaching on the activities of the defender or representative of the person. Section 1 examines the historical aspects of criminal liability for the activities of a lawyer or legal aid representative. Section 2 is devoted to the characterization of objective and subjective features of corpus delicti that encroach on the activities of a defense counsel or legal aid representative. Section 3 is devoted to the study of the peculiarities of punishment for crimes that encroach on the activities of a lawyer or a representative to provide legal assistance in criminal law and judicial practice. The scientific novelty of the obtained results lies in the complex analysis of legislative acts and law enforcement problems devoted to the criminal-legal investigation of the activity of a defender or a representative of a person providing legal assistance. The author's contribution is to form scientifically sound proposals for improving the relevant criminal law (Articles 397-400 of the Criminal Code). The main provisions and conclusions of the work were discussed at the interdepartmental scientific-practical seminar of the Faculty of Law of the Educational and Scientific Institute of Law and Social Technologies of Chernihiv National Technological University "Legal Science: Traditions and Vectors of Development" (Chernihiv, April 23, 2020).

Враховуючи актуальність питання інтеграції України до Європейського Союзу, надзвичайно важливою є тема імплементації міжнародних стандартів до вітчизняного законодавства. Європейське суспільство приділяє багато уваги обов’язку гуманного ставлення до тварин на законодавчому рівні, що свідчить не лише про високі моральні цінності суспільства, а й про відчуття відповідальності перед навколишнім середовищем. Диспозицією статті 299 Кримінального кодексу України (далі – ККУ) встановлено, що злочини визначається саме жорстоким поводженням з тваринами. Поняття жорстокого поводження не розкривається ККУ, що виявляє певну неточність у тих чи інших злочинних діях. В юридичній науці існує багато поглядів на поняття жорстокості, зокрема Ф. Р. Асціоне вважає що жорстокість це "неприйнятна в суспільстві поведінка, унаслідок якої особа умисно завдає нестерпний біль, страждання, стрес і (або) смерть тварині" [1, с. 54]. Поняття жорстокого поводження з тваринами регламентується Законом України "Про захист тварин від жорстокого поводження" від 21 лютого 2006 р.: "знущання над тваринами, у тому числі безпритульними, що спричинило мучення, завдало їм фізичного страждання, тілесні ушкодження, каліцтво або призвело до загибелі, нацьковування тварин одна на одну та на інших тварин, вчинене з хуліганських чи корисливих мотивів, залишення домашніх та сільськогосподарських тварин напризволяще, у тому числі порушення правил утримання тварин" [2].

Налуцишин В. В. Кримінальна відповідальність за невиконання судового рішення за законодавством України та держав Європейського Союзу: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук (доктора філософії) за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право (081 – Право) / Налуцишин Володимир Вікторович. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ Міністерства внутрішніх справ України, 2019. - 219 с.
Дисертація присвячена кримінально-правовій характеристиці невиконанню судового рішення за законодавством України та держав Європейського Союзу. Розкрито стан дослідження кримінально-правової характеристики невиконання судового рішення за національним кримінальним кодексом. Констатується недостатнє вивчення пріоритетних питань невиконання судового рішення, що і зумовила низку практичних і теоретичних проблем, зокрема: – немає єдиної позиції щодо з’ясування об’єктивних та суб’єктивних ознак складу злочину невиконання судового рішення; – не враховано позитивного досвіду держав Європейського Союзу щодо встановлення відповідальності за невиконання судового рішення; – не розглянуто можливості запровадження заохочувальної норми, яка б звільняла за певних умов від кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення. На основі джерел правової писемності, починаючи з часів Київської Русі, досліджено історично-правові аспекти становлення та закріплення кримінальної відповідальності за невиконання рішення суду. Розглянуто тенденцію зміни відповідальності за невиконання судового рішення на всьому етапі розвитку кримінального права на території сучасної України з урахуванням її перебування під владою інших країн. Приділено увагу органам, що здійснювали правосуддя, а також особам, які забезпечували належне виконання судового рішення. Констатовано, що перші норми про захист належного виконання судових рішень було закріплено в Литовському статуті 1529 року. За результатами дослідження окремих пам’яток права та приписів сучасного законодавства зроблено висновки про ставлення та розвиток норм, які забезпечували виконання судових рішень. Відзначено, що аналіз зазначеного історичного досвіду допомагає віднайти шляхи вирішення проблем щодо належного забезпечення виконання судових рішень у наш час. Проаналізовано юридичний склад невиконання судового рішення (об’єкт складу цього злочину, об’єктивна сторона, суб’єкт складу злочину та його суб’єктивна сторона) за національним законодавством та законодавством ряду держав-членів Європейського Союзу. Зроблено висновок, що концепція об’єкта злочину, за якою об’єктом злочину є захищені кримінальним законом суспільні відносини є більш обґрунтованою, а також проаналізовано об’єкти злочину за невиконання судового рішення відповідно до законодавства деяких держав Європейського Союзу. Також комплексно досліджено питання предмета складу злочину невиконання судового рішення в порівняльному аспекті з аналогічним злочином за кримінальними кодексами держав Європейського Союзу. Обґрунтовано позицію помилковості підходу визнання «судового рішення» предметом складу злочину, відповідальність за скоєння якого передбачено у ст. 382 КК України, оскільки через невиконання чи перешкоджання виконанню такого рішення воно (як паперовий документ) не зазнає безпосереднього злочинного впливу (що характерно для предмета злочину). Здійснено перегляд загальновизнаного поняття бланкетної диспозиції як такої, що відсилає лише до нормативно-правових актів інших галузей права (запропоновано також ввести диспозицію, яка відсилає до правозастосовних актів, які мають загальнообов’язкове значення), або ж виділено статті з диспозиціями, зміст яких залежить від таких конкретних правозастосовних актів (ст. 382 КК України та ін.) в окремий вид, поряд з відсильними та бланкетними диспозиціями. Їх можна було б назвати, наприклад, «квазібланкетними». Розглянуто різні концепції визначення поняття об’єктивної сторони злочину. Здійснено аналіз об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення», та визначено її особливості. Досліджено об’єктивну сторону кримінальнокараних діянь за невиконання судового рішення за законодавством держав Європейського Союзу. Доведено, що об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України, може виражатися у: 1) невиконанні вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали чинності (невчинені особою, на яку покладено відповідний обов’язок, дій (заходів), які вона могла і повинна була вчинити відповідно до вимог законодавства та судового акта; вчинені особою, на яку покладено відповідний обов’язок певних дій, всупереч установленій законом та судовим актом забороні їх вчинення) (ч.ч. 1-3 ст. 382 КК України); 2) перешкоджанні їх виконанню (пасивній поведінці особи (дії чи бездіяльності), що полягає у створенні перешкод (перепон), спрямованих на недопущення, припинення або ускладнення виконання судового рішення (ч. ч. 1 – 3 ст. 382 КК України); 3) невиконанні службовою особою рішення ЄСПЛ, рішення КС України (ч. 4 ст. 382 КК України) та 4) недодержанні службовою особою висновку КС України (невиконанні чи недотриманні певних правил чи вимог, викладених у такому висновку) (ч. 4 ст. 382 КК України). Визначено способи скоєння злочину невиконання судового рішення, а саме – невиконання, перешкоджання та недодержання. Невиконання судового акта запропоновано розглядати як бездіяльність, яка означає незастосування особою передбачених законом і судовим актом заходів, необхідних для його виконання, за умови, якщо: а) на цю особу покладено обов’язок; б) вона має реальну можливість виконати цей судовий акт. Натомість перешкоджання виконанню судового акта виявляється в активній поведінці особи (дії) і є протидією виконанню вимог, що містяться в акті, з метою недопущення його виконання (заборона підлеглим виконувати судовий акт (щодо службової особи), підкуп або обман судового виконавця, погрози або насильство щодо нього тощо). Поняття недодержання означає невиконання чи недотримання певних правил чи вимог. У нашому випадку це буде недотримання службовою особою висновку Конституційного Суду України. Суттєвим чином доопрацьовано наукові підходи про те, що об’єктивна сторона складу злочину «Невиконання судового рішення» у будь-якій з форм (невиконання, перешкоджання, недотримання відповідних судових актів) може характеризуватися діянням як у формі дії, так і у формі бездіяльності. Акцентовано увагу, що на відміну від норми, яка передбачає відповідальність за невиконання судового рішення в Україні, в законодавстві держав Європейського Союзу урізноманітнено способи вчинення аналогічних злочинів. Установлено, що досліджувані норми в кримінальному законодавстві держав Європейського Союзу мають формальний характер. Через призму вітчизняної доктрини розглянуто визначення поняття та основні ознаки суб’єкта невиконання судового рішення за законодавством держав-учасниць Європейського Союзу. Досліджено максимальну і мінімальну вікову межу притягнення до кримінальної відповідальності за аналізований склад злочину. Аналіз юридичної літератури, судової практики дав змогу зробити висновок, що злочин, передбачений ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення» не може бути вчинений через необережність, а тільки умисно. В свою чергу низка злочинів (окремі злочини), які передбачають відповідальність за невиконання судового рішення за законодавством держав Європейського Союзу, можуть вчинятися з умисною формою вини (ФРН, Австрія, Франція, Італія, Нідерланди, Люксембург, Бельгія, Швеція, Фінляндія, Словаччина, Болгарія, Чехія, Хорватія, Словенія, Угорщина, Польща, Румунія, Латвія, Литва, Естонія), а окремі – як з умисною, так і з необережною (Данія, Хорватія). Установлено, що деякі держави Європейського Союзу в диспозиціях своїх статей, де передбачено кримінальну відповідальність за невиконання судового рішення, закріплюють обов’язкові ознаки суб’єктивної сторони (мета, мотив) (Франція, ФРН). Проаналізовано основні питання покарання, яке передбачено за невиконання судового рішення та визначене санкціями ч. ч. 1-4 ст. 382 КК України. Констатовано, що покарання є наслідком кримінальної відповідальності особи, яка вчинила ці різновиди злочину, заходом примусу, що його застосовує лише суд, ухвалюється іменем України до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого, відповідно до ст. 124 Конституції України та згідно зі ст. 50 КК України. За результатами дослідження встановлено, що позбавлення волі та штраф є основними видами покарань за невиконання судового рішення у кримінальному законодавстві значної більшості держав-учасниць Європейського Союзу. При цьому їх установлено, як правило, або як альтернативні заходи у санкціях статей Особливої частини, або одночасно як основний і додатковий види покарань. Констатовано, що санкції за невиконання судового рішення за КК України більш сурові, ніж санкції за аналогічну норму у кримінальному законодавстві багатьох держав Європейського Союзу. При дослідженні питання суб’єкта складу аналізованого злочину акцентовано увагу на можливості (доцільності) застосування кримінальноправових заходів за діяння, передбачені ст. 382 КК України щодо юридичних осіб. Проаналізовано кваліфікуючі ознаки складу злочину, передбаченого ст. 382 КК України «Невиконання судового рішення», та визначено її особливості. Досліджено кваліфікуючі ознаки кримінально-караних діянь за невиконання судового рішення у законодавстві держав Європейського Союзу. Акцентовано увагу на тому, що, на відміну від ст. 382 КК України, жодна норма в кримінальних кодексах держав Європейського Союзу не передбачає кваліфікаційною ознакою відповідальність за невиконання рішення Європейського Союзу з прав людини. Встановлено, що кримінальні кодекси ряду держав Європейського Союзу передбачають підстави звільнення від кримінальної відповідальності за невиконання судового рішення. Враховано досвід окремих держав Європейського Союзу з досліджуваної тематики та запропоновано окремі зміни до національного законодавства з цього питання. The thesis is dedicated to the criminal-law description of non-compliance with a court decision under the legislations of Ukraine and the states of the European Union. The state of the research of criminal-law characteristic of noncompliance with a court decision under the national criminal code has been discovered. Insufficient level of study of priority issues of non-compliance with a court decision which led to a number of practical and theoretical problems has been stated, in particular: – there is no single position as to determination of the objective and subjective features of the crime of non-compliance with a court decision – the positive experience of the European Union states regarding establishment of liability for failure to comply with a court decision has not been taken into account – in addition, possibility of introducing an incentive rule that would exempt from criminal liability for non-compliance with a court decision under certain conditions has not been considered. The historical-legal aspects of formation and consolidation of criminal liability for failure to comply with a court decision in the sources of legal writing from the time of Kievan Rus to the present have been studied. The tendency of change of liability for non-compliance with a court decision at the whole stage of development of criminal law in the territory of modern Ukraine with consideration of its stay under the authority of other countries has been analyzed. Attention has been paid to the bodies which performed justice as well as to the persons who provided the proper level of compliance with a court decision. It has been stated that the first rules on protection of proper enforcement of court decisions were enshrined in the Lithuanian Statute of 1529. On the basis of study of certain monuments of law and provisions of modern legislation, there has been made a conclusion on emergence and development of norms that ensured enforcement of court decisions. It has been noted that analysis of the mentioned historical experience helps to find ways of solving problems concerning proper compliance with court decisions. Legal composition of non-compliance with a court decision (the object of the crime, the objective element, the subject of the crime and its subjective element) has been analyzed under the national legislation and legislations of a number of member states of the European Union. There has been made a conclusion that the concept of the object of the crime according to which public relations protected by criminal law are considered as the object of the crime is more substantiated. In addition, there has been analyzed the object of the crime of non-compliance with a court decision under the legislations of certain states of the European Union. Moreover, there has been carried out a complex research regarding the subject of the crime of non-compliance with a court decision in comparison with the same crime under the criminal codes of the European Union states. There has been substantiated incorrectness of the approach of recognition of a «court decision» as subject of the crime, liability for which is envisaged in article 382 of the Criminal Code of Ukraine, since in case of non-compliance or obstruction of performance of such a decision, it (like a paper document) is not under the direct criminal influence (that is peculiar to a subject of the crime). There has been carried out a revision of generally accepted notion of blanket disposition, as referring only to the normative legal acts of other branches of law (and also to consider the disposition that refers to the law-enforcement acts that have a mandatory value), or allocation of articles with the dispositions content of which depends on such specific law-enforcement acts (article 382 of the CC of Ukraine, etc.) in a separate form, along with reference and blanket dispositions. They could be called, for example, «quasiblanket». Different concepts of definition of the notion of the objective element of a crime have been considered. The analysis of the objective element of the crime, provided for in article 382 of the CC of Ukraine «Failure to comply with a court decision» has been carried and its features have been determined. The objective element of the punishable acts for non-compliance with a court decision according to the legislation of the European Union states has been studied. It has been proved that the objective element of the crime provided for in article 382 of the CC of Ukraine may be expressed in: 1) non-compliane with a court sentence, decision, order which came into force (non-carried out by a person responsible for an obligation, acts (measures) which he could and should have carried out according to the requirements of the legislation and judicial order; carried out by a person appropriately responsible for this obligation, certain actions in violation of the prohibition established by a law or judicial act to perform them (paragraphs 1-3 of article 382 of the CC of Ukraine); 2) resistance to their performance (passive behavior of a person (action or inaction), consisting in creating obstacles (barriers) aimed at preventing, terminating or complicating performance of a court decision (paragraphs 1 – 3 of article 382 of the CC of Ukraine); 3) non-performance by an official of a decision of the ECHR, decision of the Constitutional Court of Ukraine (paragraph 4 of article 382 of the CC of Ukraine) and 4) failure by an official to comply with a conclusion of the Constitutional Court of Ukraine (failure to comply with certain rules or requirements set forth in such a conclusion (paragraph 4 of article 382 of the CC of Ukraine). The ways of committing a crime of non-compliance with a court decision, namely non-comply, obstruction of execution and non-observance have been determined. Non-comply with a judicial act is to be understood as inaction, which means that a person does not apply the measures required by law and a court order to enforce it, provided that: a) a duty was imposed on that person; b) it has a real opportunity to execute this legal act. Instead, obstruction of execution of a judicial act is manifested in active behavior of a person (action) and means counter to implementation of the requirements contained in the act in order to prevent its execution (prohibition of subordinates to execute a judicial act (regarding an official), bribe or deception of a bailiff, threat or violence about him, etc.). Under the notion of non-observance it should be understood as failure or non-compliance with certain rules or requirements. In our case, this will be the failure of an official to comply with a conclusion of the Constitutional Court of Ukraine. Somewhat revised scientific approaches about the objective element of the crime «Failure to comply with a judicial decision» in any of the forms (noncompliance, obstruction of execution, non-observamce with relevant legal acts) may be characterized as an act in the form of both actions and in the form of inactivity. Attention has been paid to the fact that, in contrast to the norm, which provides for liability for non-compliance with a court decision in Ukraine, in the legislation of the European Union states there is a variety of ways to commit similar crimes. It has been established that the analyzed norms in the criminal legislation of the states of the European Union have a formal character. Through the prism of the national doctrine, there have been considered the definition of the concept and the main features of the subject of non-compliance with a court decision under the legislations of the member states of the European Union. The maximum and minimum age limit for bringing criminal charges for the analyzed crime has been analyzed. Analysis of legal literature and court practice made it possible to conclude that the crime stipulated in article 382 of the CC of Ukraine «Failure to comply with a court decision» cannot be committed by negligence, but only intentionally. In turn, a number of crimes involving liability for non-compliance with a court decision under the laws of the European Union states can be committed with intentional guilt (Germany, Austria, France, Italy, the Netherlands, Luxembourg, Belgium, Sweden, Finland, Slovakia, Bulgaria, Czech Republic, Croatia , Slovenia, Hungary, Poland, Romania, Latvia, Lithuania, Estonia), and a number – both intentionally and carelessly (Denmark, Croatia). It has been established that some states of the European Union, in the disposition of their articles, which provide for criminal liability for failure to comply with a court decision, establish obligatory signs of the subjective element (purpose, motive) (France, Germany). The main issues of punishment, which is provided for in case of noncompliance with a court decision and determined by the sanctions of paragraphs 1- 4 of article 382 of the CC of Ukraine have been analyzed. It has been stated that punishment is a consequence of the criminal liability of a person who committed these kinds of crime, a measure of coercion, which is applied only by a court and is adopted in the name of Ukraine to the person convicted of committing a crime, and consists in limiting the rights and freedoms of the convicted person in accordance with the article 124 of the Constitution of Ukraine and in accordance with article 50 of the CC of Ukraine. It has been established in the result of the research that imprisonment and fines are the main types of punishment for failure to comply with a court decision under the criminal law of a majority of European Union member states. At the same time, they are established, as a rule, either as alternative measures in the sanctions of the articles of the Special Part, or simultaneously as main and additional kinds of punishment. It has been stated that sanctions for failure to comply with a court decision under the CC of Ukraine are more severe than sanctions for a similar norm under the criminal law of a number of European Union states. When studying the issue of the subject of the analyzed crime, attention has beed paid to the possibility (feasibility) of the application of criminal-law measures, for committing acts provided for in article 382 of the CC of Ukraine as regards legal persons. The qualifying attributes of the crime, stipulated by article 382 of the CC of Ukraine «Failure to comply with a court decision» have been analyzed and its features have been determined. The qualifying attributes of criminal punishment for failure to comply with a court decision under the legislation of the European Union states have been studied. The emphasis has been made on the fact that, unlike article 382 of the CC of Ukraine, no provision in the criminal codes of the states of the European Union implies responsibility as a qualifying element for non-compliance with a decision of the European Court on Human Rights. It has been established that the criminal codes of a number of states of the European Union contain grounds for exemption from criminal liability for non-compliance with a court decision. The experience of certain European Union member states on the studied topics has been taken into account and some changes to the national legislation on this issue has been proposed.

Ковальчук В.П. Кримінально-правові засоби протидії створенню злочинної організації: дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук зі спеціальності 12.00.08: кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Ковальчук Віктор Павлович. - Львів: ЛьвДУВС, 2013. - 281 с.
Дисертаційна робота присвячена комплексному та системному дослідженню кримінально-правових засобів протидії створенню злочинної організації за кримінальним законодавством України, що ґрунтується на положеннях чинного КК України, теорії кримінального права, напрацюваннях вітчизняних та зарубіжних юристів-правознавців, а також охоплює думки практичних працівників правоохоронних органів з питань предмета дослідження. Розглядається соціальна обумовленість криміналізації діянь, спрямованих на створення злочинної організації, досліджуються правове визначення поняття «злочинна організація» та її нормативні ознаки, об’єктивні та суб’єктивні ознаки складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 255 КК, підстави та умови звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинної організації. За результатами дослідження розроблено науково обґрунтовані пропозиції щодо удосконалення диференціації кримінальної відповідальності за створення злочинної організації, підстав та умов спеціального виду звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 255 КК України. The dissertation deals with the comprehensive and system study of criminal and legal measures of counteraction to formation of a criminal organization under the criminal legislation of Ukraine, which is based on the current provisions of the Criminal Code of Ukraine, the theory of criminal law, achievements of domestic and foreign lawyers, and also takes into account the opinions of practical law enforcement officers on the research subject. Social conditionality of the criminalization of the acts, aimed at the formation of a criminal organization is considered, the legal definition of the concept "criminal organization" and its normative features, objective and subjective elements of a crime under part 1 of Article 255 of the Criminal Code of Ukraine, the grounds and conditions of exemption to a participant of a criminal organization from criminal liability are investigated. Scientifically proven suggestions for improving the differentiation of criminal liability for the formation of a criminal organization, the grounds and conditions of a special type of exemption from criminal liability under part 2 of Article 255 of the Criminal Code of Ukraine are made.

Форма вини є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого в диспозиції ст. 441 КК України. Поняття вини визначене в Кримінальному кодексі України, а саме у ст. 23 – психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.
Форма вини є обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони складу злочину, передбаченого в диспозиції ст. 441 КК України. Поняття вини визначене в Кримінальному кодексі України, а саме у ст. 23 – психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Одним зі складних питань науки кримінального права обґрунтовано визнається характеристика внутрішніх психічних процесів, емоційного стану, що передує вчиненню злочинів або відбувається в процесі його вчинення. Невід'ємним елементом будь-якої психічної діяльності людини є емоції, які впливають на формування поведінкового акту особи. Емоційний стан — це такий певний континуум, який детермінується окремими соціальними чинниками і полягає у поєднанні емоцій і мотивації поведінки.

Сийплокі, М. В. Кримінально-правовий захист охоронної діяльності в Україні : дис. ... д-ра юрид. наук (д-ра наук) : 12.00.08 / Микола Васильович Сийплокі; МВС України, Харк. нац. ун-т внутр. справ. - Харків, 2020. - 474 с.
У дисертації комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень правової науки на системному рівні опрацювання сформовано цілісну концепцію наукового забезпечення кримінально-правового захисту охоронної діяльності в Україні як систему знань про його зміст, форми і засоби, а також основні напрями удосконалення у теоретичній площині й кримінально-превентивній практиці. Охоронна діяльність – це вид господарської діяльності, один із напрямків правоохоронної діяльності, що полягає у системі правових, організаційних, економічних, технологічних, фізичних та інших заходів, які здійснюються суб’єктами, що мають специфічні права й обов’язки із забезпечення охорони життя та здоров’я фізичних осіб та їх власності, власності юридичних осіб чи держави від протиправних посягань, визначені законами, підзаконними актами та цивільно-правовими угодами.
The author of the dissertation has comprehensively formed a holistic concept of scientific provision of criminal and legal protection of safeguarding activity in Ukraine as the system of knowledge about its content, forms and means, as well as the main directions of improvement in theoretical plane and in criminal and preventive practice by using modern methods of cognition, taking into account the latest achievements of legal science at the systematic level of elaboration. Safeguarding activity is a type of economic activity, one of the areas of law enforcement activity, which consists in the system of legal, organizational, economic, technological, physical and other measures carried out by the subjects having specific rights and responsibilities for the protection of life and health of individuals and their property, property of legal entities or the state against unlawful encroachments, defined by laws, regulations and civil agreements.
В диссертации комплексно, с использованием современных методов познания, учетом новейших достижений правовой науки на системном уровне проработки сформирована целостная концепция научного обеспечения уголовно-правовой защиты охранной деятельности в Украине как систему знаний о его содержание, формы и средства, а также основные направления совершенствования в теоретической плоскости и уголовно-превентивной практике. Охранная деятельность - это вид хозяйственной деятельности, одно из направлений правоохранительной деятельности, заключающийся в системе правовых, организационных, экономических, технологических, физических и других мероприятий, которые осуществляются субъектами, имеющими специфические права и обязанности по обеспечению охраны жизни и здоровья физических лиц и их собственности, собственности юридических лиц или государства от противоправных посягательств, определенные законами, подзаконными актами и гражданско-правовым договорам.

Щутяк Л.С. Кримінальна відповідальність за замах на злочин за кримінальним правом України: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право / Щутяк Любомир Степанович. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2012. - 201 с.
У дисертації проведено дослідження досі невирішених або таких, стосовно яких немає одностайності в науці та правозастосовній практиці питань відповідальності за замах на злочин. З цією метою з’ясовано зміст та обсяг цього поняття, розроблено правила відмежування замаху від готування до злочину та закінченого злочину, розкрито питання про підставу відповідальності за замах на злочин, узагальнено, систематизовано та уточнено напрацьовані кримінально-правовою наукою та правозастосовною практикою правила кримінально-правової кваліфікації замаху на злочин, оцінено ефективність нормативної регламентації відповідальності за замах на злочин, висловлено пропозиції щодо підвищення ефективності законодавства в цій частині.Research of problems of responsibility for the attempt upon a crime that have not been resolved in the law enforcement practice yet and for which there is no unanimity in science is carried out in the thesis. Purposely to that, the content and scope of this concept are ascertained, rules on differentiation between attempt upon a crime and complete crime are made, the problem of grounds for responsibility for the attempt upon a crime is exposed, the elaborated rules of criminal-legal qualification of the attempt upon a crime in the criminal-legal science and in the law enforcement are generalized, systematized and refined. The effectiveness of legal regulation of responsibility for the attempt upon a crime is evaluated; suggestions on improving of legislation in this part are made.

Денисенко, А. О. Підстави кримінальної відповідальності : випускна кваліфікаційна робота : 081 «Право» / А. О. Денисенко ; керівник роботи О. В. Селецький ; НУ "Чернігівська політехніка", кафедра кримінального права та правосуддя . – Чернігів, 2021. – 81 с.
Актуальність дослідження повʼязана з тим, що кількість кримінальних правопорушень у нашій державі залишається на стабільно високому рівні. Це вказує не малоефективність превентивних заходів та відносну дієвість кримінальних покарань. Тому науково-теоретичні дослідження проблем кримінальної відповідальності, зокрема її підстав, відноситься до числа необхідних засобів подальшого зміцнення правопорядку й законності, гарантій забезпечення охорони конституційних прав і свобод громадян. Очевидно, цим в певній мірі можна пояснити підвищену зацікавленість, яку виявляють науковці до питань кримінальної відповідальності взагалі, та високу ступінь актуальності їх досліджень щодо визначення підстав кримінальної відповідальності, зокрема. Розділ 1 роботи присвячений дослідженню загальнихпонять про підстави кримінальної відповідальності, а також зміст і сутність кримінальної відповідальності як самостійного інституту кримінального права. У розділі 2 досліджуються особливості юридичного змісту складу кримінального правопорушення як основної системи взаємоповʼязаних елементів, наявність яких дозволяє говорити про обʼєктивну можливість застосування заходів кримінальної відповідальності. Наукова новизна роботи полягає у одержаних результатів полягає у тому, що: удосконалено з урахуванням попередніх та сучасних теоретичних досліджень і правозастосовчої практики визначення поняття кримінальної відповідальності; сформульовано й розкрито її основні ознаки та соціально– правову сутність; проаналізовано підстави кримінальної відповідальності й у вирішенні проблем підстав кримінальної відповідальності автором виділено головне – у правовій системі України особа має нести кримінальну відповідальність за наявності правових (юридичних), фактичних (матеріальних) і формальної (процесуальної) підстав; досліджено систему підстав кримінальної відповідальності та доведено їх сукупну значущість в ході притягнення до кримінальної відповідальності. Основні положення і висновки роботи обговорювалися на Круглому столі «Правова система України: сучасний вимір» (м. Чернігів, 11 травня 2021 р.). Основні результати проведеного дослідження викладені у 1 науковій праці.
The relevance of the study is due to the fact that the number of criminal offenses in our country remains at a consistently high level. This indicates the ineffectiveness of preventive measures and the relative effectiveness of criminal penalties. Therefore, scientific and theoretical research on the problems of criminal responsibility, in particular its grounds, is one of the necessary means to further strengthen law and order and guarantees of guarantees for the protection of constitutional rights and freedoms of citizens. Obviously, this may to some extent explain the increased interest of scientists in criminal liability in general, and the high degree of relevance of their research to determine the grounds of criminal liability in particular. Section 1 of the work is devoted to the study of general concepts of the grounds of criminal liability, as well as the content and essence of criminal liability as an independent institution of criminal law. Section 2 examines the features of the legal content of the criminal offense as the main system of interrelated elements, the presence of which allows us to talk about the objective possibility of applying criminal liability measures. The scientific novelty of the work lies in the results obtained that: improved taking into account previous and current theoretical research and law enforcement practice in defining the concept of criminal responsibility; formulated and revealed its main features and socio-legal essence; the bases of criminal responsibility are analyzed and in the decision of problems of the bases of criminal responsibility the author has allocated the main thing - in legal system of Ukraine the person should bear criminal responsibility in the presence of legal (legal), factual (material) and formal (procedural) bases; the system of grounds for criminal liability has been studied and their cumulative significance in the course of criminal prosecution has been proved. The main provisions and conclusions of the work were discussed at the Round Table "Legal System of Ukraine: Modern Dimension" (Chernihiv, May 11, 2021). The main results of the study are presented in 1 scientific paper.

Лісіцина Ю. О. Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини та насильницьке донорство: кримінально-правова та кримінологічна характеристика: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право/Лісіцина Юлія Олександрівна. – Львів: ЛьвДУВС, 2016. - 250 с.
У роботі виокремлено та проаналізовано соціальну зумовленість кримінальної відповідальності за такі діяння, розглянуто зміст та особливості складів зазначених злочинів. Досліджено особливості кримінологічної характеристики цих злочинів, а також осіб, які їх вчинили. Зауважено на двох групах показників («зовнішні» та «внутрішні» характеристики), що відображають аналізований вид злочинної поведінки як соціальну практику, у сфері незаконних трансплантацій та донорства крові. Для визначення особливостей детермінації цього виду злочинної діяльності застосовано системний підхід і вчення про системну детермінацію. Виокремлено недоліки медичного обслуговування та запровадження контролю у сфері трансплантології, наявність випадків організації відповідного «кримінального бізнесу» у медичних установах. Запропоновано обґрунтовані шляхи підвищення ефективності протидії злочинам такого виду.In the work, the social conditionality of criminal liability for such actions was distinguished and analyzed, the content and the peculiarities of the analyzed crimes components were considered. The features of criminological characteristics of such crimes were investigated, as well as the persons, who committed it. The attention was drawn to two groups of indicators (“external” and “internal” features), reflecting the analyzed type of criminal behaviour, as a social practice, in the field of illegal transplantations and blood donation. A system approach and the doctrine of system determination were applied to define the peculiarities of determining the given type of criminal behaviour. The shortcomings of medical care and organizing control in the field of transplantology were separately distinguished, as well as the cases of organizing corresponding “criminal business” in medical institutions. Reasonable ways of increasing the efficiency of combating crimes of such type were suggested.

Маломуж С.І. Малозначність діяння в кримінальному праві України: дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Маломуж Сергій Ігорович. - Одеса, 2017. - 254 с.
Дисертація на здобуття наукового сту пеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.08 - кримінальне право та кримінологія; кримінально- виконавче право. - Національний університет «Одеська юридична академія», Одеса, 2017. Дисертація є одним із перших у вітчизняній науці кримінального права спеціальним комплексним дослідженням малозначності діяння з ураху ванням законодавчого досвіду7 окремих зарубіжних країн. Досліджено генезис малозначності діяння в історії кримінального законодавства України, поняття та види малозначності діяння в теорії кримінального права. Визначено малозначність діяння за об’єктом посягання, а також за ознаками об'єктивної та суб’єктивної сторони. Відмежовано малозначність діяння від суміжних понять («відсутність складу злочину», «відсутність події злочину», «звільнення від кримінальної відповідальності», «обставини, що виключають злочинність діяння»), а також досліджено проблеми малозначності діяння в кримінальному судочинстві. Запропоновано удосконалити законодавче визначення поняття малозначності діяння та викласти частину другу ст. 11 КК України в наступній редакції: «Не є кримінальним правопорушенням дія або бездіяльність, які хоча формально і містять ознаки діяння, передбаченого цим Кодексом, але через малозначність не становлять необхідної для кримінального правопорушення суспільної небезпеки, тобто які не могли заподіяти істотної шкоди».
Диссертация на соискание научной степени кандидата юридических наук по специальности 12.00.08 - уголовное право и криминология; уголовно- исполнительное право. - Национальный университет «Одесская юридическая академия», Одесса, 2017. Диссертация является одним из первых специальных комплексных исследований малозначительности деяния в уголовном праве Украины, в котором изучен опыт других государств по определению признаков малозначительности деяния, а также предложены пути усовершенствования части 2 ст. 11 УК Украины. Исследованы генезис малозначительности деяния в истории уголовного законодательства Украины, понятие и виды малозначительности деяния в теории уголовного права. Определена малозначительность деяния по объекту посягательства, а также по признакам объективной и субъективной стороны. Разграничены малозначительность деяния от смежных понятий («отсутствие состава преступления», «отсутствие события преступления», «освобождение от уголовной ответственности», «обстоятельства, исключающие преступность деяния»), а также исследованы проблемы малозначительности деяния в уголовном судопроизводстве, перспективы совершенствования понятия малозначительного деяния. Предложено законодательное определение малозначительности деяния: «Не является уголовным правонарушением действие или бездействие, которое хотя формально и содержат признаки деяния, преду смотренного настоящим Кодексом, но в силу малозначительности, не представляет необходимой для уголовного правонару шения общественной опасности, то есть не могло причинить су щественного вреда».
Thesis for obtaining scientific degree of Candidate of Juridical Science, specialty 12.00.08 - criminal law and criminology: penal law. - The National University «Odessa Law Academy». Odessa. 2017. Dissertation is one of the special complex researches on insignificance of act in criminal law of Ukraine, where the experience of other countries in determining of the value and features of insignificance of act are analyzed for the first time, and it has been suggested the ways of improving its legislative term. It has been investigated the genesis of insignificance of act in the history of criminal law of Ukraine, concepts and types of insignificance of act in the theory of criminal law. the insignificance of act in the criminal law of other countries. In the criminal law of continental legal family the insignificance of act was enshrined as: 1) the reasons for the creation of preferred essential elements of offences (CC of Sweden); 2) the circumstances that exclude criminality of act (CC of Denmark); 3) the grounds for remission from punishment (the Criminal Code of Denmark); 4) the act that is not identified as a crime (CC of Switzerland); 5) grounds for bringing to administrative amenability (CC of Bulgaria). In the criminal legislation of the countries of the “former Soviet Union” the insignificance of act was confirmed as: 1) an act that is not considered as a crime (the most of countries); 2) the grounds for remission from criminal amenability (CC of Lithuania). The insignificance of act was identified as for the object of trespass, and for the features as the objective and subjective sides. It lias been proved that the degree of protection of the object of crime and the possibility of identifying the invasion for this object of the crime by the insignificant of act is in direct ratio correlated with the proximity of the object of criminal influence to the subjects of public relations as a stmctural element of the object of crime. In the legislation determination the insignificance of act the feature “... it was not caused significant damage to physical or legal persons, society or the state” describes the lack of socially dangerous result, and the feature “...it could cause significant damage to physical or legal persons, society or the state” describes the lack of public danger of acting. It is established that the act has been committed in a maimer that is a qualifying feature can not be considered the insignificant one. The insignificant of act can only be the acts which are committed with the intention causing by accidental damage. It has been investigated the division of insignificance of act from similar concepts (“the absence of essential elements of offence”, “the absence of the act of offence”. “ remission from criminal amenability”, “the circumstances that excluding criminality”), the problems of the insignificance of act in criminal judiciary. For solving problems in distinguishing between the concepts “ the absence of essential elements of offence” and “the insignificant of act” was proposed to delete from Ch. 2, Art. 11 Criminal Code of Ukraine that phrase as “... has not caused significant damage ...”. According to tins, it is proposed to write Ch. 2, Art. 11 Ukraine in the following way: “An action or inaction is not a criminal offense that although fonnally contains the signs of the act provided by this Code, but in accordance with insignificance they do not contain the public danger which is necessary for the criminal infraction of public insecurity, so that they could not cause any significant damage”.