Journal articles: 'Склад злочину'

1

БОРИСОВ, ВЯЧЕСЛАВ. "Склад злочину та місце потерпілого в його структурі." Право України, no. 2020/02 (2020): 138. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-138.

Full text

Abstract:

Вчення про склад злочину займає провідне місце в системі знань про злочин, утворення і застосування норм Кримінального кодексу України (КК України), кримінальну відповідальність та її підставу тощо. Серед проблем, пов’язаних із дослідженням складу злочину, методологічно важливими є питання щодо утворення понять, пов’язаних зі складом злочину та його структурою. У межах останнього питання особлива роль відводиться потерпілому від злочину, поняття якого є міждисциплінарним та закріплене у Кримінальному процесуальному кодексі України (КПК України) терміном “потерпілий” (ст. 55 КПК України та ін.). Мета статті полягає у характеристиці поняття “склад злочину” як правового явища – продукту розумової діяльності суб’єкта пізнання, що має вихідним матеріалом реально існуючу систему ознак, яка пізнається і використовується у практичній діяльності. Зазначається, що склад злочину являє собою логіко-правову модель, яка складається із укрупнених чотирьох елементів: об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єктивної сторони і суб’єкта злочину. Зі свого боку кожен із цих елементів має свою специфічну структуру, критерієм формування якої, як і всього складу злочину, є “ознака злочину”. Відповідно до логічної характеристики класу предметів зроблено поділ складів злочину на загальну модель складу злочину (родове поняття) та видові моделі (видова модель складу злочину умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, захоплення заручників тощо). Зазначено, що при вчиненні злочину юридичне значення має саме фактичний склад злочину – сукупність об’єктивних і суб’єктивних, а також необхідних і достатніх ознак, які встановлюються згідно з конкретним учиненим суспільно небезпечним діянням. У теорії кримінального права ознаку потерпілого від злочину відносять до факультативних ознак загальної моделі складу злочину, незважаючи на те, що потерпілий від злочину є в усіх випадках вчинення суспільно небезпечного діяння. Законодавець, формулюючи норму Особливої частини КК України, далеко не завжди робить вказівку на потерпілого або має його на увазі як ознаку злочину. Як обов’язкова ознака потерпілий від злочину притаманний лише окремим видам злочинів. Звернуто увагу на те, що в КК України відсутнє визначення потерпілого від злочину. Таке визначення легально закріплено у ч. 1 ст. 55 КПК України, яке, на думку автора, за правовою природою належить до класу матеріально-правових понять, а тому його треба використовувати при застосуванні норм як кримінального процесуального законодавства, так і законодавства про кримінальну відповідальність. Зазначено, що поняття “потерпілий від злочину”, наведене законодавцем у певних нормах КК України, не може виходити за легальні межі, а тому це можуть бути лише фізичні або юридичні особи. Зроблено висновок, що інші різновиди потерпілих (етнічні або соціальні групи, держава тощо), які виділяє теорія кримінального права, можуть бути предметом прикладного застосування закону про кримінальну відповідальність лише на рівні кримінально-правової характеристики, тобто коли у зв’язку із вчиненням злочину виникають питання комплексної оцінки ступеня тяжкості вчиненого. За термінологією, що була введена 13 квітня 2012 р. із прийняттям нового КПК України, поняття “склад злочину” змінено на “склад кримінального правопорушення”, яке поступово стало використовуватися у сучасній науковій літературі з кримінального права. 22 листопада 2018 р. поняття “склад кримінального правопорушення” було уведено Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень” у КК України. Однак на час підготовки статті новели цього Закону ще не набули чинності. Відповідно до ст. 12 КК України в редакції Закону цим поняттям будуть охоплюватися два різновиди кримінальних правопорушень – кримінальні проступки і злочини. Водночас, враховуючи багатовікову історію становлення у науковому просторі поняття “склад злочину”, у статті воно використовується як ключове при висвітленні поглядів науковців на становлення і розвиток його змісту та місце в структурі потерпілого від злочину.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

2

СТРЕЛЬЦОВ, ЄВГЕН, and НАТАЛІЯ МИРОШНИЧЕНКО. "Підстава кримінальної відповідальності потребує законодавчого закріплення." Право України, no. 2020/02 (2020): 151. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-151.

Full text

Abstract:

Завдання Кримінального кодексу України (КК України) – правове забезпечення охорони прав і свобод людини та громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам (ч. 1 ст. 1). Для здійснення цього завдання КК України визначає, які суспільно небезпечні діяння є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили (ч. 2 ст. 1). Відбувається це завдяки притягненню такої особи до кримінальної відповідальності. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України (ч. 1 ст. 2). Таким чином, склад злочину (з 1 липня 2020 р. – склад кримінального правопорушення) є одним з основних, якщо не основним інститутом кримінального законодавства, який “запускає” весь механізм реалізації кримінальної відповідальності та втілює виконання завдань кримінального законодавства. Склад злочину, як відомо, включає в себе чотири елементи: об’єкт, об’єктивну сторону, суб’єкт і суб’єктивну сторону, наявність яких потрібно обов’язково встановити у діяннях конкретної особи, щоб визнати їх злочинними. Відсутність хоча б одного з цих елементів у діяннях конкретної особи (у формальному або якісному вигляді) не дає змоги вважати, що в діяннях особи присутній склад злочину, і тим самим неможливо ставити питання про притягнення її до кримінальної відповідальності.Таке принципове значення складу злочину, його визначення, застосування, складнощі, які при цьому виникають, постійно роблять наукові дослідження інституту не тільки актуальними, а й необхідними, що відображається у багатьох дослідженнях українських науковців. Тобто в доктринальному значенні поняття складу злочину, його елементів, ознак тощо мають необхідні наукові напрацювання. Водночас визначення складу злочину та його елементів не мають необхідного рівня законодавчого закріплення. Так, у чинному КК України мають законодавче визначення тільки декілька елементів складу злочину, а загального визначення поняття складу злочину та всіх його елементів немає. У зв’язку з цим у статті досліджується зазначена проблема й обґрунтовуються положення щодо закріплення у КК України складу злочину (з 1 липня 2020 р. – кримінального правопорушення) та його елементів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

3

Казарян, Е. Г. "УМИСНЕ ВБИВСТВО З МОТИВІВ РАСОВОЇ, НАЦІОНАЛЬНОЇ ЧИ РЕЛІГІЙНОЇ НЕТЕРПИМОСТІ ЯК ПРЕДМЕТ КРИМІНАЛІСТИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 1 (41) (May 20, 2021): 157–66. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2021-41-1-157-166.

Full text

Abstract:

У статті наголошується, що у кримінальному законодавстві України приділено значну увагу проблемі недопущення расизму, ксенофобії та іншим проявам дискримінації, оскільки передбачено перелік кримінально караних діянь, що пов’язані з проявами расової, національної чи релігійної нетерпимості. Встановлено, що підвищений характер суспільної небезпеки умисного вбивства з мотивів расової, національної та релігійної нетерпимості характеризується тим, що воно заперечує людську гідність, індивідуальність потерпілого і посягає на рівність всіх членів суспільства, що підриває основи демократичних прав і свобод, а отже, й існуючі суспільні відносини між різними групами населення. У досліджуваному злочині мотив виступає як ознака, наявність якої утворює кваліфікований склад злочину та характеризується трьома видами нетерпимості: расової, національної чи релігійної. При цьому для кваліфікації злочинних діянь достатнім є виявлення лише одного виду нетерпимості. З’ясовано, що расова, національна або релігійна нетерпимість являє собою обов’язкову мотиваційну складову досліджуваних злочинів та слугує основним елементом доказової інформації, виявленої, зібраної, зафіксованої під час криміналістичної діяльності. Виявлено, що потерпілими умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості можуть бути лише представники певної раси, національності чи релігійної конфесії. Визначено, що основними елементами криміналістичної характеристики умисного вбивства з мотивів расової, національної чи релігійної нетерпимості є: предмет злочинного посягання, спосіб вчинення злочину, слідова картина злочину, особа злочинця, особа потерпілого. Ключові слова: умисне вбивство, мотив расової, національної чи релігійної нетерпимості, дискримінація, потерпілий, криміналістична характеристика.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

4

Самілик, Г. М. "СКЛАД ЗЛОЧИНУ І ЙОГО НАПОВНЕННЯ." Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), no. 3-4 (November 27, 2018): 159–64. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.3-4.2018.159-164.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано особливості законодавчої конструкції різних складів злочину і викладено власне бачення практичного наповнення змістом окремих ознак таких складів. Аргументовано відстоюється позиція, щодо якої ознаки будь-якого складу злочину можуть бути передбачені лише кримінальним законом.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

5

Єфремов, С. "Склад участі у злочині. Як юридична підстава відповідаьності співучасника злочину." Вісник прокуратури, no. 6 (2006): 62–69.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

6

Кобзаренко, П. В. "Вчення про склад злочину потребує доповнення." Вісник Київського університету. Суспільно-політичні науки, Вип. 1 (1991): 62–68.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

7

Мовчан, Р. О. "Про деякі проблеми кваліфікації злочину, передбаченого ч. 3 (ч. 4) ст. 197-1 Кримінального кодексу України (за матеріалами судової практики)." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 4, no. 88 (December 26, 2019): 123–34. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.88.123-134.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто найбільш дискусійні проблеми, які виникають при кваліфікації злочину, передбаченого ч. 3 (ч. 4) ст. 197-1 КК України. Обґрунтовано, що у випадку, якщо користування самовільно зайнятою земельною ділянкою набуває вигляду самовільного будівництва на ній будівлі чи споруди, дії винного треба кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених ч. 1 і ч. 3 ст. 197-1 КК України (або ч. 2 і ч. 4 ст. 197-1 КК України). Також доведено, що дії осіб, які розпочали ведення будівельних робіт на самовільно зайнятій земельній ділянці, повинні кваліфікуватися як закінчений склад злочину, передбачений ч. 3 (ч. 4) ст. 197-1 КК України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

8

Гупалюк, А. С. "ХАРАКТЕРИСТИКА МОТИВАЦІЙНОГО ПРОЦЕСУ ОСОБИ ЗЛОЧИНЦЯ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 4(39) (December 20, 2021): 47–50. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i4(39).915.

Full text

Abstract:

Гупалюк А. С. Характеристика мотиваційного про-цесу особи злочинця. – Стаття.У статті розглянуто поняття, сутність мотива-ційного процесу особи злочинця, надано його харак-теристику. Сьогодні відомо, що поняття мотивації,мотиву і мотиваційного процесу є найскладнішимикатегоріями сучасної психології. Це внутрішні проце-си людини, які не підвладні людському оку, але є ру-шійною силою наших вчинків. Під час вчинення зло-чинів особа керується деякими мотивами та направляєсвою волю на досягнення певного результату – мети.Оскільки характер психічного ставлення особи зумов-люється певним мотивом і метою, вірно встановитидійсний склад вини неможливо без їх з’ясування. Щобправильно зробити висновки про те, усвідомлювала чині особа свої вчинки та їх наслідки, необхідно розумі-ти, якими факторами ці вчинки були спричинені та щозумовило бажання в особи вчинити злочин, які моти-ви були його основою. Не знаючи мотивів дій і вчинківособи, неможливо зрозуміти, чому особа прагне до од-нієї, а не іншої мети, відповідно, неможливо осягнутиістинний сенс дій особи злочинця. Необхідно достатнюувагу приділити дослідженню виникнення злочиннихмотивів в особи, зважити саме на психологічний ас-пект, адже з юридичної точки зору складно визначи-ти, що саме передувало вчиненню злочину, з’ясуватимотиви, які спонукають особу до злочинної поведінки,розкрити психологічні процеси, які виникали і сталипричиною злочинних дій, тощо. Знання цих елементівдозволить якісно та змістовно попередити настаннязлочинних ситуацій, полегшить, а отже, і покращитьроботу слідчого та весь процес розслідування, сприяти-ме вірній кваліфікації злочину та здійсненню необхід-них слідчих дій тощо. В процесі саморегуляції особоюповедінки існують тісні зв’язки між мотиваційною,емоційною, інтелектуальною та вольовою сферами.Взаємодіючи, вони всі чинять вплив на формування таперебіг мотиваційного процесу злочинця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

9

Семак, С. В. "ДО ПИТАННЯ ДОВЕДЕННЯ ДО САМОГУБСТВА ОСОБИ, ЯКА ПЕРЕБУВАЛА В МАТЕРІАЛЬНІЙ АБО ІНШІЙ ЗАЛЕЖНОСТІ." Знання європейського права, no. 1 (March 27, 2022): 114–20. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.332.

Full text

Abstract:

У статті описано склад кримінального правопорушення «доведення до самогубства особи, яка перебувала в матеріальній або іншій залежності», передбачений ч. 2 ст. 120 Кримінальним кодексом України, установлено особливості суїцидальної поведінки потерпілого, визначено форми вчинення кримінального правопорушення. Актуальність наукової розвідки обґрунтовано тим, що по-перше, доведення до самогубства потребує роз’яснення у зв’язку з останніми законодавчими доповненнями, а по-друге, не прокоментованим досі залишається поняття матеріальної або іншої залежності особи, що стало підставою скоєння суїциду. Проаналізовано важливість і особливості останніх змін, внесених до ст. 120 Кримінального кодексу України. Прокоментовано склад такого кримінального правопорушення. Здійснено спробу описати поняття матеріальної та інших видів залежностей від винуватого / винуватої, у яких може опинитися суїцидент / суїцидентка. Охарактеризовано поведінку потерпілого і його роль у механізмі скоєння такого злочину, оскільки відомості про характер участі потерпілого у злочині можуть мати важливе значення під час розслідування доведення до самогубства. Визначено додаткові фактори ризику доведення до самогубства через матеріальну чи іншу залежність від винуватого / винуватої. Наведено форми й способи доведення до самогубства, що їх слід розуміти як умисні дії або бездіяльність злочинця, що зумовлюють настання такого наслідку як самовбивство або замах на нього. Узагальнення і висновки, зроблені в праці,поглиблюють теорію та практику кримінального аналізу, процесуального доказування, криміналістики, оскільки дають змогу розширити коло питань, пов’язаних з усебічним дослідженням такого кримінального правопорушення, як доведення до самогубства. Перспективи подальших досліджень убачаємо в докладному студіюванні не прокоментованих у статті діянь, вчинених щодо двох або більше осіб, які перебували в матеріальній або іншій залежності від винуватого, а також якщо таке злочинне діяння було вчинене щодо неповнолітнього.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

10

Потапенко, А. С., and С. В. Царюк. "Теоретичне пізнання кваліфікації злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства." Прикарпатський юридичний вісник, no. 1(30) (July 13, 2020): 199–204. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i1(30).545.

Full text

Abstract:

У статті розкривається теоретичний аспект по-няття «кваліфікація злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податко-вого законодавства» за допомогою визначень склад-ників поняття «кваліфікація злочину» та «контроль за дотриманням податкового законодавства», крім того, визначаються органи, які здійснюють контроль за до-держанням податкового законодавства. У результаті си-мбіозу понять автор подає визначення поняття «квалі-фікація злочинів, підслідних органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства».Для всебічної характеристики злочинів, підслід-них органам, що здійснюють контроль за додержанням податкового законодавства, автор аналізує осіб, які вчи-няють такі злочини. Адже кримінологічний портрет та-ких осіб, які вчиняють податкові злочини, істотно від-різняється від осіб, які вчиняють загальнокримінальні злочини. Узагальнення автором статистичних даних дає зрозуміти, що найчастіше від сплати податків ухи-ляються освічені чоловіки віком до 45 років, це поясню-ється тим, що більшість серед керівників підприємств – це чоловіки. Жінки серед осіб, які вчиняють податкові злочини, становлять меншість, оскільки вони тради-ційно обіймають посади, пов’язані з веденням бухгал-терського обліку та поданням звітності. Крім того, ство-рення злочинних угруповань є нетиповим: практично не зустрічаються факти створення злочинних груп, що складаються з чотирьох і більше осіб, загалом кількість учасників для вчинення податкових злочинів не переви-щує двох осіб – ними, як правило, є керівник і бухгалтер.На підставі вищевикладеного автор доходить висновків, що органи, які здійснюють контроль за додер-жанням податкового законодавства, виступають струк-турним елементом податкової системи країни, а отже, від чітко сформованої їх правової компетенції залежить ефективність окресленої системи. За своїм значенням злочини, підслідні органам, що здійснюють контроль за додержанням податково-го законодавства, мають подвійний руйнівний вплив: 1) вони руйнують податкову систему держави; 2) під-ривають сформований господарський механізм функ-ціонування держави.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

11

Биков, К. Г. "Зловживання владою або службовим становищем як спосіб вчинення корупційних злочинів та окремий склад злочину." Вісник Кримінологічної асоціації України, no. 2 (16) (2017): 172–83.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

12

Новицький, А. "ЗНАЧЕННЯ ТА СТРУКТУРА КРИМІНАЛІСТИЧНОЇ ХАРАКТЕРИСТИКИ НЕЗАКОННОЇ ПОРУБКИ І КОНТРАБАНДИ ЛІСУ, ВЧИНЕНОЇ ОРГАНІЗОВАНОЮ ЗЛОЧИННОЮ ГРУПОЮ." Юридичний вісник, no. 6 (February 16, 2022): 282–91. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2294.

Full text

Abstract:

Мета статті полягає у визначенні значення криміналістичної характеристики незаконної порубки і контрабанди лісу, вчиненої організованою злочинною групою, для розвитку криміналістичної науки та діяльності з виявлення та досудового розслідування протиправних діянь; визначенні структурних елементів указаної характеристики з урахуванням особливостей механізму вчинення названої категорії кримінальних правопорушень. У статті підкреслено, що держава приділяє велику увагу охороні лісів України, зокрема шляхом визначення підстав притягнення до кримінальної відповідальності: у ст. 246 КК України визначено склад кримінального правопорушення, пов’язаного з незаконною порубкою або незаконним перевезенням, зберіганням, збутом лісу, та визначено відповідні види та міри покарання, а в ст. 2011 КК України – переміщенням через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю лісоматеріалів або пиломатеріалів цінних та рідкісних порід дерев, лісоматеріалів необроблених, а також інших лісоматеріалів, заборонених до вивозу за межі митної території України. Підкреслено, що для оптимізація діяльності з виявлення та розслідування названих кримінальних правопорушень важливо з’ясувати та виокремити закономірності вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ст. ст. 2011 і 246 КК України, організованими злочинними групами, шляхом формування відповідної криміналістичної характеристики. Наголошено, що в криміналістичній характеристиці чітко прослідковується взаємозв’язок теоретичного (наукового) та практичного (прикладного) аспектів, оскільки, будучи продуктом наукової діяльності, теоретичною категорією, криміналістична характеристика кримінальних правопорушень окремого різновиду відіграє орієнтовну роль у визначенні напрямів та комплексу засобів, заходів і прийомів їх розслідування. Визначено змістовне наповнення криміналістичної характеристики незаконної порубки та контрабанди лісу, вчиненої організованою злочинною групою, – обстановку вчинення злочину; способи та сліди злочину; особу злочинця.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

13

Панов, Микола. "Про співвідношення і взаємозв’язок понятійних апаратів наук кримінального циклу." Право України, no. 2019/09 (2019): 182. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-09-182.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню проблеми співвідношення і взаємозв’язку понятійних апаратів наук кримінального циклу: кримінального права, кримінального процесу, кримінально-виконавчого права, кримінології, криміналістики тощо, які об’єднуються, головним чином, єдиною для них предметнопрагматичною проблемою. Більше в її узагальненому вигляді – проблемою. Більше боротьби зі злочинністю, яка базується на міжгалузевій фундаментальній науковій основі – “загальній теорії боротьби зі злочинністю”. Методологічну основу співвідношення цих наук становлять методи диференціації та інтеграції. Метод диференціації лежить в основі поділу знань у сфері боротьби зі злочинністю на окремі, відносно відособлені групи і визнання їх як самостійних юридичних наук. Метод інтеграції вказує на процеси зближення і взаємодії наук, взаємопроникнення їх на рівні окремих елементів понятійних апаратів: правових категорій, понять, юридичних термінів. Серед них виділяється клас “міждисциплінарних”, які використовуються усіма науками кримінального циклу (зокрема, “злочин”, “кримінальна відповідальність”, “склад злочину”, “покарання”, “суб’єкт злочину”) і при цьому є предметом дослідження та розробки, перш за все, науки кримінального права. На підставі поділу всіх наук кримінального циклу на фундаментальні й прикладні обґрунтовується необхідність трактування “міждисциплінарних категорій, понять і термінів” при використанні їх у прикладних науках, зважаючи на зміст та обсяг, що вкладаються в них, головним чином, наукою кримінального права, що відносно інших наук цього циклу є фундаментальною наукою. Інші категорії, поняття і терміни є предметом інших (прикладних) наук кримінального циклу. Вони повинні розглядатися у всіх випадках, з огляду на їхнє трактування в науках, предметом яких вони є. Сформульовані пропозиції та рекомендації мають важливе значення для розвитку наукових досліджень, а також у правотворчості і правозастосуванні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

14

Коруц, У. З. "ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗАБОРОНИ ПРОПАГАНДИ ВІЙНИ:ДОСВІД РЕСПУБЛІК МОЛДОВИ ТА ГРУЗІЇ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 22, 2020): 203–6. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).464.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання правового забезпечен-ня заборони пропаганди війни в Молдові та Грузії. Про-аналізовано особливості правового регулювання проти-дії пропаганді війни та відповідальності в разі її вияву. Окрему увагу приділено дослідженню міжнародного досвіду запобігання та протидії пропаганді. Автор звертає увагу на проблемне питання про-паганда війни, що має багатовікову історію, нині її прояви продовжують викликали стурбованість між-народних інститутів і всього світового співтовариства. Пропаганда набуває міжнаціонального характеру, стає глобальною проблемою людства, тому для ефективної боротьби з нею необхідна співпраця всіх світових дер-жав. У статті зосереджена увага автора на тому, що один із найбільш ефективних засобів протидії цьому ганебному явищу полягає в удосконаленні норматив-но-правової бази та виробленні механізмів щодо про-філактики різних видів прояву пропаганди, передусім пропаганди війни. Правове забезпечення протидії пропаганді війни потребує комплексного правового, соціологічного й політологічного аналізу цього склад-ного соціально-політичного феномену. Зазначено, що в більшості європейських дер-жав закріплення в національному кримінально-му законодавстві складу злочину «пропаганда вій-ни» є своєрідною формою адаптації національного законодавства до норм міжнародного права, тобто зло-чини із пропаганди війни набули міжнародно-правово-го визнання, а відповідальність за такі злочини закрі-плена в низці міжнародних актів, передусім у Статуті Організації Об’єднаних Націй. Досліджено статтю 32 Конституції Республіки Мол-дови, що регламентує свободу думок і вираження та забороняє й визначає відповідальність за оспорювання і паплюження держави і народу, заклики до агресивної війни, національної, расової або релігійної ворожнечі, підбурювання до дискримінації, територіального сепа-ратизму, громадському насильства, а також інші дії, що впливають на конституційний режим. У цьому ж контексті проаналізовано Кримінальний кодекс Молдови, який передбачає заборону пропаганда війни, поширення тенденційної та вигаданої інформа-ції, що сприяє розпалюванню війни. Автор зазначає важливість ухвалення в Республіці Молдова Закону про боротьбу з пропагандою, що вже набув чинності. У статті детально розкрито питання заборони та від-повідальності за пропаганду війни у Кримінальному кодексі Грузії, що містить низку статтей, положення яких деталізують поняття та зміст злочину пропаган-ди, визначають відповідальність за неї.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

15

Салагор, І. М. "ОБ'ЄКТ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 326 КРИМІНАЛЬНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ." Знання європейського права, no. 2 (October 27, 2020): 66–72. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i2.77.

Full text

Abstract:

Актуальність теми статті полягає в тому, що кожен злочин завжди посягає на певний об'єкт, заподіює йому шкоду або створює загрозу заподіяння такої шкоди. Будучи одним із чотирьох елементів складу злочину, об'єкт злочину дає можливість визначити суспільно-політичну сутність злочину, з'ясувати його суспільно небезпечні наслідки. Чим більш важливим є об'єкт, тим більш небезпечним є злочин, а отже, тим більш пріоритетною повинна бути кримінально-правова охорона цього об'єкта. Таке концептуальне питання, як об'єкт злочину, не знайшло однозначного вирішення у кримінально-правовій теорії. У статті досліджено родовий, безпосередній основний і безпосередній додатковий об'єкти злочину, передбаченого ст. 326 КК України. Обґрунтовано доцільність визнання біологічної безпеки родовим об'єктом цього злочину. У межах концепції об'єкта злочину як суспільних відносин сформульовано визначення безпосереднього основного об'єкта злочину, передбаченого ст. 326 КК України, а також висловлено думку, що цей злочин має декілька альтернативних додаткових безпосередніх об'єктів. Наголошено, що однією з відмітних ознак згаданого поняття як родового об'єкта злочинів проти здоров'я населення є масштабність поширення таких діянь, а також той факт, що їх небезпечні наслідки не локалізуються на окремій персоні, а полягають у спричиненні шкоди великій кількості людей невизначено широкого кола. У цьому, зокрема, полягає їх відмінність від злочинів проти здоров'я особи. Зроблено висновок, що основним безпосереднім об'єктом досліджуваного злочину є суспільні відносини у сфері забезпечення біологічної безпеки, які регулюються встановленими правилами поводження з біологічними патогенними агентами. Зважаючи на особливості побудови диспозиції відповідної кримінально-правової норми, зокрема на альтернативність наслідків цього діяння, можна зробити висновок, що досліджуваний злочин має декілька альтернативних додаткових безпосередніх об'єктів: здоров'я конкретної особи; життя і здоров'я населення; екологічну безпеку; продовольчу безпеку; економічну безпеку; обороноздатність тощо. При цьому в кожному конкретному випадку один із цих додаткових об'єктів виступає як обов'язковий, а решта - як факультативні.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

16

Бояров, В. І. "ЩОДО ДЕЯКИХ ОСОБЛИВОСТЕЙ СТВОРЕННЯ ЕКСТРЕМІСТСЬКИХ ФОРМУВАНЬ." Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 19 (November 6, 2019): 54–61. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v19i0.534.

Full text

Abstract:

У статті автор розглядає деякі концептуальні основи методики розслідування екстремістської діяльності: причини появи та поширення екстремістської ідеології, а також окремі особливості створення екстремістських формувань (її структура, рекрутизація молоді у її склад, відмінності процесу формування екстремістських організацій від процесу створення організованих злочинних угруповань, особливості фінансування та ін.) як обставини, що підлягають доказуванню. Розглядаються деякі особливості такого елементу криміналістичної характеристики, яким є інформація про особу злочинця, який вчиняє злочини у складі групи.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

17

Шкута, О. "Проблема доведення суб’єктивної сторони вчинення засудженим у місцях несвободи насильницького злочину." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 77–84. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1563.

Full text

Abstract:

У статті досліджено проблему доведення суб'єктивної сторони вчинення засудженим у місцях несвободи насильницького злочину. У статті проаналізовано думки вітчизняних і зарубіжних учених, які вивчали проблеми доведення та кваліфікації суб'єктивної сторони насильницьких злочинів, скоєних у місцях несвободи, у кримінально-правовій науці та чинному кримінальному законодавстві. Автор вивчив практику роботи із засудженими в місцях несвободи Міністерства юстиції України. Автор проаналізував вчення про суб'єктивну сторону як елемент складу злочину, її ознаки та їхній прояв у злочинах з різними видами складів, а також особливості їх доказування в місцях несвободи. У статті визначено проблеми доказування прямого та непрямого умислу у злочинах, які вчинили засуджені в місцях виконання покарань. Автор провів аналіз судової практики щодо питань кваліфікації вини, мотиву й мети вчинення насильницьких злочинів у місцях несвободи. Автор стверджує, що мотиви й мета вчинення злочину впливають на кваліфікацію як кваліфікаційні ознаки, зокрема корисливі мотиви чи замовлення, хуліганські мотиви, мотиви расової, національної чи релігійної нетерпимості, помста засудженому за виконання громадських обов'язків зі зміцнення дисципліни й порядку в установі виконання покарань, виконання особою службового, професійного чи громадського обов'язку. Автор робить висновок, що вчинення насильницького злочину засудженим у місцях несвободи за своєю природою може бути тільки з умисною формою вини. Правильне встановлення спрямованості умислу вчинення засудженим у місцях несвободи насильницького злочину дає змогу відмежувати одне від одного діяння, повністю схожі за об'єктивними й частково суб'єктивними ознаками. Мотив, мета й емоції мають кримінально-правове значення у випадках, коли вони безпосередньо вказані в диспозиції кримінально-правової норми або випливають із формулювання норми закону як обов'язкові.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

18

Кравченко, Станіслав. "Загальна характеристика злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого." Право України, no. 12/2018 (2018): 249. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-12-249.

Full text

Abstract:

У статті досліджується зміст загальних об’єктивних і суб’єктивних ознак злочинів, що посягають на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого. Метою статті є здійснення загальної характеристики злочинів, передбачених статтями 371–375 Кримінального кодексу України (КК України), а також виявлення тих ознак, які дають змогу виокремити відповідні посягання серед інших злочинів проти правосуддя та об’єднати їх в одну групу. Встановлено, що склади злочинів, передбачених ч. 2 ст. 371, статтями 372, 374 КК України, побудовані законодавцем із використанням типової юридичної конструкції, яка включає: а) об’єкт злочину – процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого; б) об’єктивну сторону – порушення (недотримання) закріплених у законодавстві процесуальних прав та інтересів підозрюваного, обвинуваченого; в) суб’єкт – службові особи органів, які здійснюють досудове розслідування, оперативно-розшукову діяльність, або судді; г) суб’єктивна сторона – вина у формі прямого умислу. При цьому окремі ознаки юридичних складів злочинів за ч. 1 ст. 371, ст. 374 КК України повною мірою не відповідають визначеній конструкції, оскільки передбачені процесуальним законом права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого для складів відповідних злочинів відіграють роль факультативного об’єкта кримінально-правової охорони. Визнається, що специфічні ознаки злочину відповідно до ст. 375 КК України очевидно виходять за межі наведеної юридичної конструкції: постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови можливе не лише у кримінальному, а й у всіх інших різновидах судового провадження, і, відповідно, заподіює або може заподіяти шкоду процесуальним правам та інтересам не тільки підозрюваного, обвинуваченого, а й інших учасників судово-го провадження. Водночас злочин за ст. 375 КК України, у разі його вчинення у межах кримінального провадження, може посягати на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого, з урахуванням чого відповідні цінності повинні визнаватися для цього злочину факультативним об’єктом кримінально-правової охорони. Отже, у наукових цілях дослідження злочину згідно зі ст. 375 КК України доцільно не відокремлювати від аналізу ознак інших посягань на процесуальні права та інтереси підозрюваного, обвинуваченого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

19

Antoniuk, N. O. "Множинність злочинів: до питання про вдосконалення диференціації кримінальної відповідальності." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 3 (May 29, 2020): 6–13. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.03.01.

Full text

Abstract:

Кількість вчинених особою злочинів істотно підвищує суспільну небезпеку діянь винного. Адже і обсяг шкоди чи загрози заподіяння шкоди об’єкту, і формування злочинної спеціалізації, і створення ілюзії безкарності, і інші фактори свідчать на користь того, що множинність злочинів має значення як засіб диференціації кримінальної відповідальності. Втім, у чинному Кримінальному кодексі України множинність злочинів не завжди впливає на варіативну регламентацію заходів кримінально-правового впливу. Навпаки, значна кількість випадків сукупності злочинів (окрім сукупності, у якій хоча б один із злочинів є умисним тяжким або особливо тяжким) практично не має кримінально-правового значення для обсягу кримінальної відповідальності. Також випадки повторного чи рецидивного вчинення злочину впливають на посилення кримінальної відповідальності, якщо у складі вчиненого винним злочину є відповідні кваліфікуючі ознаки. Якщо ж ці ознаки відсутні, суд може врахувати повторність чи рецидив як ознаку, яка посилює покарання. Проте у будь-якому разі правозастосувач не зможе вийти за межі санкції статті Особливої частини КК. Метою статті є виявлення недоліків диференціації кримінальної відповідальності у разі сукупності, повторності чи рецидиву злочинів. Також планується запропонувати шляхи вдосконалення диференційованого підходу до відповідальності за множинність злочинів, врахування одночасного впливу на посилення відповідальності інших типових кваліфікуючих ознак. Наукова новизна статті полягає у наданні рекомендації вдосконалення диференціації кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сукупності, повторності та у разі рецидиву. Вирішено проблему одночасного врахування кваліфікуючої ознаки організованої групи та ознак множинності. Висновки. 1) Межі диференціюючого значення множинності злочинів для кримінальної відповідальності мають встановлюватися на рівні закону, а тому не потрібно делегувати цю роль суду без визначених у КК чітких правил визначення кінцевого покарання за множинність; 2) кваліфікуючі ознаки повторності та рецидиву можуть бути виключені зі статей Особливої частини КК і передбачені у Загальній частині з відповідними коефіцієнтами впливу на суворість кримінальної відповідальності; 3) призначаючи покарання за сукупністю злочинів, суд має мати можливість застосовувати покарання вище ніж те, що передбачене у статті Особливої частини КК, проте воно не повинно перевищувати розмір, встановлений у ст. 12 КК для злочину відповідного ступеня тяжкості; 4) якщо усі злочини, що входять у множинність, вчинено у складі організованої групи (якщо ця ознака передбачена як кваліфікуюча), то множинність не повинна посилювати кримінальну відповідальність.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

20

Єна, І. О. "САНКЦІЇ ЗА ЗЛОЧИНИ ПРОТИ ОСНОВ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ:ОКРЕМІ ЗАКОНОМІРНОСТІ ТА ПРОБЛЕМИ ПОБУДОВИ." Прикарпатський юридичний вісник 1, no. 4(29) (April 13, 2020): 116–19. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v1i4(29).406.

Full text

Abstract:

У статті розглядається проблематика побудови санкцій за вчинення злочинів проти основ національ-ної безпеки України. Констатується, що в наукових працях сучасних учених приділяється недостатня ува-га дослідженню особливостей призначення покарання за злочини проти основ національної безпеки України. Також автор на ґрунті досліджених наукових праць стверджує, що, незважаючи на велику різноманітність наукових робіт, присвячених санкціям та особливостям їх побудови, питання їх архітектури не є остаточно вирі-шеним. Стверджується, що методологічно правильним під час дослідження порядку призначення покаран-ня за вчинення певної групи злочинів є першочергова наукова розвідка системи санкцій за злочини такого роду. На основі аналізу чинного законодавства про кри-мінальну відповідальність здійснюється класифікація санкцій за злочини проти основ національної безпеки та виокремлюються основні тенденції їх побудови. Визна-чено, що більшість санкцій є альтернативними, відносно визначеними та кумулятивними. Найбільш розповсю-дженим покаранням, що передбачено за вчинення зло-чинів проти основ національної безпеки, є позбавлення волі на певний строк, як додаткове покарання передба-чається конфіскація майна, що видається автору досить доречним. Визначається, що загалом побудова санкцій досліджуваної групи злочинів здебільшого відповідає загальним вимогам і принципам побудови санкцій. При цьому виділяються окремі моменти, що потребують подальшого дослідження, можливі зміни до чинного законодавства та аргументація їх упровадження. Звер-тається увага на необхідність чіткої взаємодії та взаємо-відношення санкцій простого та кваліфікованого скла-дів злочинів, що передбачаються ч. ч. 1 і 2 (3, 4 тощо) відповідних складів злочину. Уважається за необхідне здійснювати поступове зростання меж покарань у відпо-відних санкціях, зважаючи на зростання рівня суспіль-ної небезпеки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

21

Зарадюк, Зоряна Валентинівна. "МОТИВАЦІЯ ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ПРАЦІВНИКІВ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОЇ СЛУЖБИ." Історико-правовий часопис 17, no. 2 (March 30, 2022): 135–42. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2021-2/19.

Full text

Abstract:

У статті досліджено підходи та поняття механізму індивідуальної злочинної поведінки, а також визначено його склад. Розглянуто питання мотиву та мотиваційної сфери правопорушників Державної кримінально-виконавчої служби України. Визначено класифікацію мотивів індивідуальної злочинної поведінки працівників установ виконання покарань. Зокрема, до загально-кримінальних мотивів автор відносить: мотиви самоствердження, які ґрунтуються на особистісних потребах у самоактуалізації й повазі; захисні мотиви, які є універсальними для значного сегменту людської активності, в тому числі і злочинної; мотиви заміщення, які в науці зазвичай пов’язуються із зсувом об’єкту впливу, перенесенням дії з недоступного об’єкту на доступний; та насильницько-патологічні (садистські), які зустрічаються вкрай рідко та мають місце в окремих випадках перевищення влади. До службових мотивів автор включає так звані «ідейні», які полягають у вчиненні злочину персоналом УВП заради деякої «благої мети»; кар’єрного зростання, які є різновидами мотивів самоствердження, формування та реалізація яких пов’язується зі сферою службової діяльності; та нігілістичні, з яких службові особи вчиняють здебільшого службове підроблення або допускають службову недбалість. І нарешті до змішаних мотивів автор відносить мотиви адаптації, які мають в своїй основі потребу в забезпеченні безпеки, часто поєднану з користю або ж нігілізмом; мотиви домінування, в яких відбувається поєднання агресивно-насильницьких спонукань та прагнення до самоствердження, самоактуалізації; та конформістські, в підґрунті яких знаходиться потреба у забезпеченні соціальної безпеки та приналежності. Також зазначено відносні типи мотивації злочинів у сфері службової діяльності персоналу кримінально-виконавчої служби. Автор дійшла висновку, що об’єктом запобіжного впливу на індивідуальному рівні мають бути як мотиви, так і мотивація, мотиваційні стани особистості, та метою індивідуальних запобіжних заходів має бути переривання мотивації злочинної поведінки, попередження її появи через специфічні методики особистісної діагностики, відомчого контролю й сприяння в усуненні зовнішніх предметів-стимулів кримінальної активності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

22

Churilov, D. "КРИМІНАЛІСТИЧНІ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВСТАНОВЛЕННЯ РОЛЕВИХ ХАРАКТЕРИСТИК ПРАВОПОРУШНИКІВ У СКЛАДІ ЗЛОЧИННОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ ТА ОСІБ, ЯКІ МАЮТЬ ЗЛОЧИННИЙ ВПЛИВ." Juridical science 2, no. 5(107) (April 3, 2020): 168–76. http://dx.doi.org/10.32844/2222-5374-2020-107-5-2.21.

Full text

Abstract:

Актуальність статті полягає в тому, що результативність організованої злочинної діяльності забезпечує розподіл функцій та ролей між учасниками організованих злочинних об’єднань, який дозволяє не лише ефективно управляти організованою групою та злочинною організацією, протидіяти їх викриттю, але й полегшує вчинення злочинів, дозволяє винним особам тривалий час уникати кримінальної відповідальності. Ця ознака свідчить про підвищений рівень організованості об’єднання, дозволяє притягнути до кримінальної відповідальності осіб, які безпосередньо не вчиняли діяння, що становить об’єктивну сторону складу злочину, однак є його співучасниками, та індивідуалізувати призначене їм покарання. Зроблено висновок, що поза межами кримінального провадження зловживання правоохоронних органів можуть полягати і у здійсненні тиску на бізнес шляхом відкриття, розслідування та притягнення до відповідальності невичерпного кола осіб в силу відсутності існування чітких критеріїв для встановлення елементів об’єктивної сторони певного складу злочину. Також не можна виключати випадків, що особи, яких притягують до відповідальності за вчинення злочину, можуть умисно вказувати на те, що її злочинну діяльність координувала інша конкретно визначена особа (без ознак співучасті у вчиненні злочину) і таку особу, як наслідок, може бути притягнуто до відповідальності за ст. 255-1 КК України. Відтак, описані новели Кримінального кодексу України викладені досить суперечливо, безсистемно та не узгоджуються з іншими кримінально-правовими нормами та термінологією, а також суттєво нівелюють інститут співучасті у кримінальному правопорушенні. Безсумнівним є той факт, що організована злочинність в Україні та світі існує, а ресурси таких організацій дозволяють їм здійснювати суттєвий вплив. У зв’язку з цим можна говорити про те, що впровадження подібних норм до чинного законодавства є доволі «політизованим» інструментом, який забезпечує можливість боротись з організованою злочинністю. Беззаперечно, ідея подібних законів щодо боротьби з організованою злочинністю є досить актуальною, але вона потребує належної реалізації та чіткої законодавчої регламентації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

23

АНТОНЮК, НАТАЛІЯ. "Засоби диференціації кримінальної відповідальності." Право України, no. 2020/02 (2020): 228. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2020-02-228.

Full text

Abstract:

Важливість проведення диференціації кримінальної відповідальності для забезпечення принципу справедливості не викликає сумнівів. Адже лише визначивши доцільність проведення такої диференціації та базуючись на її конкретних критеріях, можна забезпечити справедливий підхід до застосування норм кримінального закону. Водночас необхідно констатувати, що проведення диференціації кримінальної відповідальності забезпечується певними способами, прийомами, які є засобами диференціації кримінальної відповідальності. Важливість правильного виділення засобів диференціації кримінальної відповідальності ґрунтується на тому, що вони визначають спрямованість впливу законодавця на кримінально-правову норму. Засоби диференціації є тими способами, прийомами, які обумовлюють інструментарій забезпечення варіативності кримінально-правового впливу на кримінальну відповідальність загалом на рівні кримінального закону. Чітке розуміння того, якими повинні бути засоби диференціації кримінальної відповідальності, дає змогу досліджувати чинний Кримінальний кодекс України на предмет повноти і системності використання механізмів забезпечення неоднакового впливу кримінально-правовими засобами у межах принципу справедливості на осіб, які вчиняють злочини. Таким чином, можна виявляти слабкі місця кримінального закону в частині диференціації кримінальної відповідальності, а також робити пропозиції з усунення цих недоліків. Метою статті є розроблення поняття засобів диференціації кримінальної відповідальності та виділення їхнього кола, адже лише при такому комплексному підході можна визначити сам механізм проведення диференціації та виявити переваги й недоліки його застосування у реальності. Проаналізовано наукові підходи до розуміння засобів диференціації кримінальної відповідальності, аргументовано наведено перелік таких засобів, які виділені у доктрині кримінального права. Сформульовано власне розуміння засобів диференціації кримінальної відповідальності та запропоновано вважати ними прийоми законодавчої техніки, за допомогою яких законодавець відображає у кримінально-правових нормах типові ознаки складів злочинів та (або) різні типові форми потенційного обмежувального впливу на особу, що відповідатимуть характеру та ступеню суспільної небезпеки вчиненого та (або) суспільній небезпеці особи, яка вчинить такий злочин. Засобами диференціації кримінальної відповідальності є: 1) врахування кількості вчинених злочинів; 2) врахування кількості учасників злочину; 3) врахування етапу, на якому злочинний намір був завершений чи зупинений (припинений); 4) передбачення можливості звільнення від кримінальної відповідальності, покарання або його відбування; 5) встановлення декількох видів покарань, а також їхніх меж, встановлення строків зняття та погашення судимості; 6) конструювання норм, що перебувають у конкуренції, та норм, що містять суміжні склади злочинів; 7) врахування вікової ознаки особи, яка вчинила злочин. Наголошено на необхідності розмежування засобів диференціації кримінальної відповідальності як свідомої діяльності законодавця, спрямованої на забезпечення принципу справедливості кримінального права і кримінально-правової політики із проявами диференціації кримінальної відповідальності.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

24

Pilipenko, Evheniia. "ABANDONMENT IN DANGER NEWBORN CHILD FROM HIS MOTHER IS THE QUALIFIED CRIMINAL COMPOSITION OF CRIMINAL CODE OF UKRAINE (PART 2 ART. 135)." Law Journal of Donbass 71, no. 2 (June 2020): 159–66. http://dx.doi.org/10.32366/2523-4269-2020-71-2-159-166.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

25

ПАНОВ, МИКОЛА. "Понятійний апарат кримінального права та його науково-практичне значення." Право України, no. 2018/04 (2018): 205. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2018-04-205.

Full text

Abstract:

Проблема понятійного апарату кримінального права та її складових понять, категорій та юридичної термінології – має надзвичайно важливе значення для теорії і практики кримінального права. Проте вона ще не отримала належного наукового дослідження, а тому є недостатньо розробленою. Метою статті є надання загальної характеристики та з’ясування значення понятійного апарату для теорії і практики кримінального права, розгляд його складових: понять, категорій та юридичної термінології, встановлення їхніх суттєвих та основних ознак, системоутворюючих відношень і зв’язків. Понятійний апарат кримінального права розглядається як система взаємопов’язаних і взаємодіючих елементів: понять, категорій та юридичної термінології, сукупність яких утворює відповідне збірне юридичне поняття. Сутність цього апарату полягає у тому, що за допомогою його елементів у тексті права відображаються об’єкти (явища) реальної дійсності, що відносяться до сфери суспільних відносин, які виникають і функціонують із приводу злочинів, покарань, інших заходів кримінально-правового характеру. Функціональне призначення понять, категорій та термінології кримінального права полягає у визначенні і нормативно-правовому закріпленні в тексті закону кримінально-правових норм, інститутів, юридичних конструкцій, інших нормативно-правових утворень, що становлять зміст кримінального права. На основі проведеного аналізу обґрунтовується висновок про важливе значення понятійного апарату і його елементів для науки кримінального права, правотворення та практики застосування закону про кримінальну відповідальність. Поняття трактуються як такі логіко-юридичні утворення кримінального права, які відображають і фіксують у своєму змісті суттєві загальні типові ознаки певного класу (виду) об’єктів (явищ) реальної дійсності у сфері злочинів, покарань, інших заходів кримінально-правового характеру, та якими вони відрізняються від інших об’єктів (явищ). Логічною структурою понять визнається їхній зміст і обсяг, які виражаються у словесній формі. Виокремлюються, залежно від обсягу узагальнення, видові і родові поняття, залежно від ролі в науці і практиці кримінального права доктринальні і легальні. Розглядаються основні риси понять кримінального права: формальна визначеність, точність, що дає можливість достатньо чітко і повно визначати їхній зміст і обсяг у кожному випадку і, відповідно, встановлювати коло об’єктів (явищ) реальної дійсності, які відображаються у відповідних поняттях. Поряд із цим розглядаються оціночні поняття, зміст і обсяг яких не мають чіткого визначення, а процедура їхнього застосування пов’язана з оціночно-пізнавальною діяльністю і, відповідно, з правозастосовною дискрецією. Пропонується обмежувати їх використання у кримінальному законодавстві, одночасно висловлюються рекомендації щодо особливого порядку застосування цих понять. Категорії розглядаються як гранично широкі за обсягом фундаментальні поняття кримінального права, такі як “закон про кримінальну відповідальність”, “поняття злочину”, “склад злочину” та його елементи, поняття покарання тощо. Наголошується на важливому методологічному значенні категорій, зокрема, для упорядкування системи понять та для більш глибокого пізнання кожного з них. Відстоюється позиція, згідно з якою до змісту понятійного апарату кримінального права, поряд із поняттями, входять також (як і в інших галузях права) властиві йому категорії як неодмінна і надзвичайно важлива складова. Термінологія кримінального права визначається як система юридичних термінів – особливих знакових мовних одиниць, за допомогою яких у тексті закону в словесній формі визначаються (фіксуються) поняття та категорії, що входять до змісту кримінального права. Розглядаються суттєві ознаки термінів кримінального права як основоположних одиниць термінології, акцентується увага на жорсткому зв’язку термінів кримінального права з його поняттями і категоріями. Формулюються основні вимоги до термінології кримінального законодавства. У висновках розкриті основні положення змісту розглянутої проблеми та її значення для удосконалення кримінального правотворення і практики застосування чинного кримінального законодавства, розвитку юридичної науки.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

26

Соколова, І. О., and А. Ю. Філіппова. "АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЩОДО БУЛІНГУ В ОСВІТНІХ ЗАКЛАДАХ УКРАЇНИ." Актуальні проблеми держави і права, no. 92 (January 24, 2022): 130–40. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i92.3269.

Full text

Abstract:

Соколова І. О., Філіппова А. Ю. Аналіз судової практики щодо булінгу в освітніх закладахУкраїни. – Стаття.У статті проаналізовано п’ять судових справ щодо вчинення булінгу (цькування) в освітньомусередовищі в Україні. Підкреслюється, що така серйозна проблема, як булінг, у всьому світі існуєдосить давно. Україна, як і більшість зарубіжних країн, перебуває на початковому етапі становлення антибулінгової протидії.Визначено поняття та основні ознаки, риси та соціальну природу булінгу, його характеристикуз точки зору чинного законодавства та наукових досліджень вітчизняних та зарубіжних науковців.Проаналізована практика деяких країн світу щодо протидії явищу булінгу.Наголошується, що натепер в Україні спостерігається відсутність одного критерію для вирішення справ, в яких склад адміністративного правопорушення є однаковим або дуже подібним. Складність винесення уніфікованих постанов зумовлена тим, що явище булінгу для сучасної юриспруденції є досить новим.З’ясовано, що нині відсутнє чітке розуміння сутності булінгу, його характерних ознак. Через це на практиці досить складно ідентифікувати булінг як під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, так і судового розгляду.Встановлено, що в кримінально-правовій науці явище булінгу не має об’єктивізації. Дії, у якихпростежується перехід до агресивних дій (завдання шкоди здоров’ю людини), виходять за межі визначення адміністративного проступку і мають ознаки злочину. У такому разі має місце запровадження окремої кримінально-правової відповідальності за вчинені дії.Зауважується, що необхідне створення дієвого правового механізму протидії явищу булінгу, якемає ґрунтуватися на досвіді інших країн світу, адже досліджувaна нами проблема не має кордонів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

27

Єрофеєв, М. І. "КРИМІНАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА ПРАВОПОРУШЕННЯ У СФЕРІ ОЦІНКИ ВПЛИВУ НА ДОВКІЛЛЯ: ПИТАННЯ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАКОНОДАВЧОГО РЕГУЛЮВАННЯ." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, no. 89 (March 6, 2020): 71–79. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.89.71-79.

Full text

Abstract:

У статті проаналізовано стан законодавчого регулювання кримінальної відпові-дальності за злочини у сфері оцінки впливу на довкілля. Доведено доцільність виділення в КК України окремої статті щодо злочинів, що посягають на встановлений порядок оцінки впливу на довкілля, та визначено склад правопорушень, які мають бути внесені до цієї статті.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

28

Пилипенко, І. "Кримінально-правова кваліфікація протиправної реалізації особою своїх інтересів." Юридичний вісник, no. 1 (July 31, 2020): 178–87. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1577.

Full text

Abstract:

У статті розглянуто питання кримінально-правової кваліфікації протиправної реалізації особою своїх прав, яка здійснюється, зокрема, за ст. 356 Кримінального кодексу України (самоправство). Важливим у процесі кваліфікації цього діяння є подолання конкуренції норм. Виявлено, що на практиці можуть поставати питання конкуренції цієї статті як із нормами про злочини проти власності, що трапляється досить часто, так і з нормами про злочини інших категорій, визначено їх коло. З урахуванням того, що згадана стаття чітко не конкретизує ознаки складу цього злочину, запропоновано керуватися тими ознаками, що випливають зі змісту цієї норми. Так, у теорії кримінального права самоправство пов'язують із протиправною реалізацією саме дійсних або гаданих (уявних) прав особи. З'ясовано, що до уваги слід брати не фактичну наявність таких прав, а саме факт усвідомлення особою їх наявності. Це дозволяє визначитися, що суспільно небезпечні дії у складі самоправства дій неможливі без відповідного суб'єктивного ставлення до вчинюваного діяння та до бажаних наслідків у виді значної шкоди інтересам громадянина, державним чи громадським інтересам або інтересам власника. Встановлено, що важливою ознакою суб'єктивної сторони самоправства, яка слугує правильній кримінально-правовій кваліфікації та подоланню конкуренції, є мета. Вона виражається у реалізації свого дійсного або гаданого права у спосіб, що суперечить закону. Відсутність у чинному Кримінальному кодексі України чіткої нормативної визначеності щодо ознак самоправства позначається і на практиці. Переважно помилкова кваліфікація трапляється у випадках, коли самовільні дії мають майновий характер і за своїми об'єктивними ознаками нагадують корисливі злочини проти власності, що є більш поширеними в Україні, аніж самоправство. Відповідно, вони кваліфікуються за нормами розділу VI Кримінального кодексу України. Аналіз наукової літератури дав змогу пересвідчитися, що рекомендації з приводу кваліфікації цього діяння теж не завжди правильні. Ігнорування ознак суб'єктивної сторони складу самоправства разом із недоліками кримінального законодавства призводить до хибного висновку про загальний характер ст. 356 щодо інших конкуруючих норм. Встановлено, що це твердження справедливе лише щодо ст. 355 Кримінального кодексу України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

29

Ключик, Ю. В. "ДО ПРОБЛЕМИ КВАЛІФІКАЦІЇ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 220-2 КК УКРАЇНИ." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(27) (January 26, 2020): 95–99. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(27).196.

Full text

Abstract:

Статтю присвячено кримінально-правовому аналізу складу злочину «Фальсифікація фінансових докумен-тів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи» як одного із злочинів у сфері банкрутства та проблемам його кваліфікації. Досліджуються актуальні питання щодо кваліфіка-ції фальсифікації фінансових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспро-можності фінансової установи або підстав для від-кликання (анулювання) ліцензії фінансової установи як злочинів у сфері банкрутства.Наведено класифікацію злочинів, пов’язаних з бан-крутством, в системі злочинів у сфері господарської діяльності. Досліджено сутність та систему господар-ських злочинів. Визначено родовий, видовий, безпосередній та додатковий об’єкти злочину «Фальсифікація фінан-сових документів та звітності фінансової організації, приховування неплатоспроможності фінансової уста-нови або підстав для відкликання (анулювання) ліцен-зії фінансової установи».Встановлено, що родовими об’єктами даного зло-чину є суспільні відносини, які виникають у процесі реалізації господарської (підприємницької) діяльності щодо виробництва, розподілу, обміну та споживан-ня продукції або благ, надання послуг та виконання робіт; видовими та безпосередніми – суспільні відно-сини у сфері виконання суб’єктами господарювання або фінансовими установами своїх фінансових зобов’я-зань; додатковими й обов’язковими об’єктами є інте-реси та нормальна діяльність фінансової установи чи суб’єкта господарювання. Охарактеризовано предмет злочину, передбаченого ст. 220-2, його об’єктивну сторону та суб’єктивні ознаки.У процесі проведеного дослідження автор доходить висновку, що чітке та правильне визначення кримі-нально-правових ознак злочину «Фальсифікація фі-нансових документів та звітності фінансової організа-ції, приховування неплатоспроможності фінансової установи або підстав для відкликання (анулювання) ліцензії фінансової установи» сприятиме його правиль-ній кваліфікації працівниками відповідних держав-них органів під час реалізації ними своїх службових повноважень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

30

Комарницький, Д. "Відповідальність суб’єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні." Юридичний вісник, no. 1 (August 7, 2020): 343–49. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i1.1643.

Full text

Abstract:

У статті досліджуються питання відповідальності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності в Україні. У сфері зовнішньоекономічної діяльності застосовуються майнова (цивільно-правова та господарсько-правова) , адміністративна та кримінальна відповідальність. Дослідження відповідальності суб'єктів такої діяльності сприяють реалізації державної політики забезпечення законності у сфері зовнішньоекономічних відносин. Майнова відповідальність застосовується у формі матеріального відшкодування прямих, побічних збитків, упущеної вигоди, матеріального відшкодування моральної шкоди, а також майнових санкцій. Кримінальна відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності запроваджується тільки у випадках, передбачених кримінальним законодавством України. Підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України. Господарські санкції застосовуються до правопорушників на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, внаслідок застосування яких для нього настають несприятливі економічні та / або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції. Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції - уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ст. 216-218 Господарського кодексу України). Правопорушеннями, за які настає адміністративна відповідальність, є правопорушення в галузі охорони праці та здоров'я населення; що посягають на власність; у сфері охорони природи, використання природних ресурсів, охорони культурної спадщини; у промисловості, будівництві й у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів; у сільському господарстві та за порушення ветеринарно-санітарних правил; на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв'язку; в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою та ін.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

31

Pysmenskyy , Ye O. "Систематичне порушення встановлених правил проживання, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі: проблеми кримінально-правової кваліфікації та вдосконалення законодавства." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 4 (July 31, 2020): 79–87. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.04.08.

Full text

Abstract:

Мета статті. З метою з’ясування змісту ключових ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України, у формі систематичного порушення встановлених правил проживання, вчиненого особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, проаналізувати сучасні наукові підходи до тлумачення зазначеної норми, на цій основі сформулювати пропозиції із подальшого вдосконалення кримінального законодавства та рекомендації стосовно забезпечення безпомилковості його застосування. Наукова новизна. Відповідний аналіз дозволив установити низку вад кримінально-правового регулювання як на правотворчому, так і на правозастосовному рівнях. Констатується, що попереднє притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за порушення встановлених правил проживання формально зумовлює настання кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 390 КК України. Обґрунтовано, що систематичне порушення встановлених правил проживання, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, будучи на сьогодні кримінально караним проявом ухилення від відбування цього покарання, потребує декриміналізації через об’єктивну нездатність заподіювати істотну шкоду інтересам правосуддя. Критикуються з цього приводу інші позиції, що висловлюються в літературі. За підсумками вивчення результатів судової діяльності встановлено, що здебільшого вина в ухиленні від відбування покарання у виді обмеженні волі (у досліджуваній формі) лише презюмується, що свідчить про широку практику об’єктивного вмінення за цією категорією справ. Доводиться, що систематичне порушення встановлених правил проживання, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, завжди становить продовжуваний злочин. Відповідно, якщо така особа вчиняє кілька порушень правил проживання, кожне з яких характеризується виникненням самостійного умислу, то продовжуваність злочину у цьому випадку виключається. Висновки. Висловлюється рекомендація при кваліфікації злочину, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України, установлювати відсутність цього складу злочину через відсутність прямого умислу як його обов’язкової ознаки у разі, якщо порушення встановлених правил проживання не були пов’язані з наміром ухилитись від відбування покарання, що сформувався заздалегідь – до вчинення першого з таких порушень.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

32

Сербін, О. О. "КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ТА КЛАСИФІКАЦІЯ ВТЕЧ З МІСЦЬ ПОЗБАВЛЕННЯ ВОЛІ." Знання європейського права, no. 1 (September 21, 2020): 91–95. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.56.

Full text

Abstract:

У статті подано кримінально-правову характеристику складу злочину, що передбачає кримінальну відповідальність за вчинення втечі з місць позбавлення волі відповідно до положень Кримінального кодексу України. Визначено, що втеча з місць позбавлення волі полягає у самовільному, незаконному залишенні засудженим місця позбавлення волі. Задля усунення розбіжностей щодо розуміння термінів «місце несвободи» та «місце позбавлення волі» проведено розмежування цих понять відповідно до положень вітчизняного та міжнародного законодавств. Виокремлено елементи складу злочину, передбаченого ст. 393 КК України, зокрема: об'єкт посягання, як основний безпосередній, так і додатковий безпосередній; дії, що характеризують об'єктивну сторону вчинюваного кримінального правопорушення; суб'єкта та суб'єктивну сторону. У процесі аналізу елементів складу злочину вказано на наявність проблемних питань у частині визначення суб'єкта кримінального правопорушення; з'ясовано, що цей вид протиправного діяння може бути вчинений у стані крайньої необхідності. На підставі цього визначено, що особа, яка вчинила втечу у стані крайньої необхідності, не підлягає кримінальній відповідальності за умови заподіяння шкоди правоохоронюваним інтересам інших осіб з метою відвернення небезпеки, яка загрожує засудженому та його правам. Виокремлено основні ознаки виникнення такого стану, зокрема: дії механізмів (проведення пострілів з артилерійської гармати) та протиправні дії інших людей (терористів у зоні АТО). Доведено, що за особливістю об'єктивної сторони складу кримінального правопорушення втеча з місць позбавлення волі є триваючим злочином. Зазначено, що визнання злочину триваючим впливає на обрахунок строків давності та враховується під час застосування амністії. З'ясовано період, з якого втеча вважаються вчиненою. Доведено, що втечі з місць позбавлення волі притаманні стадії як готування, так і замаху. Також піддано критиці твердження про те, що мотив як ознака суб'єктивної сторони досліджуваного складу кримінального правопорушення під час кваліфікації діяння значення не має. Визначено, що саме мотив вчинення злочинного діяння вказує на наявність факту вчинення кримінального правопорушення у виді втечі з місць позбавлення волі, а не порушення режиму відбування покарання у виді позбавлення волі. У результаті аналізу наукових праць, як зарубіжних, так і вітчизняних, запропоновано власну видову класифікацію втеч з місць позбавлення волі з урахуванням наявності тих чи інших кваліфікуючих ознак складу злочину.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

33

Строган, А. Ю. "Аспекти співвідношення злочину і складу злочину." Адвокат, no. 8 (2007): 23–25.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

34

Важна, Катерина Анатоліївна. "ПРОБЛЕМИ ВИЗНАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ Й СУТНОСТІ ТЕРОРИЗМУ В МІЖНАРОДНОМУ ПРАВІ." Міжнародні відносини: теоретико-практичні аспекти, no. 8 (December 21, 2021): 137–51. http://dx.doi.org/10.31866/2616-745x.8.2021.249036.

Full text

Abstract:

Однією з найважливіших (і першочергових до вирішення) причин недостатньої ефективності міжнародного права у боротьбі з тероризмом є відсутність універсального міжнародно-правового визначення поняття тероризму (далі – визначення тероризму). У статті окреслено проблеми прийняття визначення тероризму; розкрито деякі негативні наслідки відсутності у міжнародному праві визначення тероризму. Вказується, що для прийняття визначення тероризму необхідно визначити характерні риси і специфічні ознаки тероризму, які відрізняють його від інших видів правопорушень та які (риси і ознаки) могли б бути покладені в основу визначення елементів складу злочину тероризму, а також в основу визначення тероризму. Погоджуємося з тим, що у вказаному контексті слід орієнтуватися на такі визнані в доктрині сутнісні характеристики терористичних методів дій: насильницька основа дій; політична мотивація і цілевизначення; використання залякування як інструменту досягнення цілі; умисел на спричинення невинних жертв і адекватних руйнувань. Зроблено висновки, що тероризм за своєю сутністю є міжнародним злочином. Погоджуємося з позиціями фахівців відповідно до яких заборона тероризму є нормою загального міжнародного права у формі міжнародного звичаєвого права. Вказується на необхідність прийняття у позитивному міжнародному праві норми, яка б чітко встановлювала, що порушення заборони тероризму становить міжнародний злочин. Вважаємо вартою уваги позицію фахівців, відповідно до якої заборона тероризму є нормою jus cogens. Норми jus cogens спрямовані на захист фундаментальних, основних або вищих інтересів або фундаментальних гуманітарних цінностей. Ці фундаментальні цінності включають права людини та право на людську гідність, які є основними і належать усім людям. Видається очевидним, що заборона тероризму захищає фундаментальні цінності людства та людську гідність. Тероризм становить загрозу основам людської гідності, а його заборона відображає загальну волю міжнародного співтовариства. Вказується, що тероризм у багатьох випадках виступає явним і грубим порушенням Статуту ООН. Вважаємо доцільним для оцінки терористичних злочинів застосовувати критерії характеру, тяжкості і масштабу аналогічно до того, як ці критерії були використані для кваліфікації акту агресії Конференцією з огляду у Додатку ІІІ до Резолюції RC/Res.6 при прийнятті поправок до Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Вказується, що внаслідок відсутності визначення тероризму у позитивному міжнародному праві та внаслідок відсутності міжнародно-правової норми, яка б кваліфікувала тероризм як міжнародний злочин, тероризм прямо не віднесено до юрисдикції жодного міжнародного суду чи трибуналу.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

35

Семенишин, М. О. "ОКРЕМІ ПРОБЛЕМИ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА ЗЛОЧИНИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ТЕРОРИСТИЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ." Науково-теоретичний журнал «Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка» 1, no. 89 (March 6, 2020): 287–97. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.89.287-297.

Full text

Abstract:

У статті, за матеріалами операції Об’єднаних сил, виокремлені головні проблеми кримінальної відповідальності за злочини, пов’язані з терористичною діяльністю. На підставі аналізу правових норм Кримінального кодексу України, що стосуються терористичної діяльності та їх практичного застосування під час досудового слідства встановлено, що нині постала низка проблем, найголовніші з яких: відсутність визначення термінів «терористична група» і «терористична організація», що є базовими для кваліфікації об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 2583 КК України. Досліджені об’єктивні та суб’єктивні підходи до визначення терористичної діяльності. Запропоновані зміни до кримінального законодавства стосовно удосконалення кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

36

Денисюк, О. В. "НАСИЛЬНИЦЬКЕ ЗНИКНЕННЯ ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ ДЕЯКИХ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ." Знання європейського права, no. 1 (April 27, 2021): 118–22. http://dx.doi.org/10.32837/chern.v0i1.185.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена дослідженню особливостей визначення злочину насильницького зникнення та відповідальності за його вчинення за кримінальним законодавством деяких іноземних держав. Проаналізовано доцільність імплементації відповідних положень міжнародного права до національного законодавства. Розглянуто співвідношення кримінально-правових норм та міжнародно-правових актів у сфері запобігання та протидії насильницькому зникненню. Визначено окремі елементи складу цього злочину за кримінальним правом деяких іноземних держав. Вказано на особливості об’єктивної сторони насильницького зникнення, за якими вказаний злочин відрізняється від суміжних. Наголошено на необхідності закріплення насильницького зникнення як триваючого злочину з огляду на його специфіку. Досліджено питання передбачення іноземними державами у внутрішньому законодавстві різних форм участі осіб у вчиненні актів насильницького зникнення. Зосереджено увагу на покаранні за вчинення цього злочину з урахуванням його тяжкості. Зазначено про необхідність встановлення у кримінальному законі справедливих та достатніх мір покарання, відповідних вчиненим протиправним діям. Розглянуто обставини, які обтяжують та пом’якшують покарання за вчинення насильницького зникнення, з урахуванням особливостей їх визначення у кримінальному законодавстві деяких іноземних держав. За результатами дослідження визначено позитивні напрацювання іноземних держав (у частині закріплення визначення та відповідальності за вчинення насильницького зникнення з урахуванням норм міжнародного права). Зроблено висновок про потребу подальшого вивчення закордонного досвіду правового регулювання відповідальності за насильницьке зникнення з урахуванням результатів правозастосування.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

37

Дундич, Л. В. "ГЕНЕЗИС КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ЗА СЛУЖБОВУ НЕДБАЛІСТЬ." Прикарпатський юридичний вісник 2, no. 4(29) (April 21, 2020): 91–95. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v2i4(29).441.

Full text

Abstract:

У статті автор досліджує генезис кримінальної від-повідальності за службову недбалість. Автор наголошує, що службова недбалість – це діяння, яке є невід’ємною ланкою в єдиному ланцюгу службових злочинів, протидія яким загалом забезпе-чує внутрішній суверенітет публічної влади, захист людини та інших цінностей від недобросовісної діяль-ності її представників. Зазначено, що історичними передумовами кримі-нальної відповідальності за службову недбалість були геополітичні процеси на території сучасної Україн-ської держави, формування її територіальної цілісно-сті, діяльності інститутів публічної влади. Послідовно досліджуючи історичний аспект кримі-нальної відповідальності посадових і службових осіб від часів Київської Русі, автор розкриває становлення інституту службової недбалості в законодавстві. Одним із найважливіших аспектів статті є поста-новка проблеми форми вини в разі вчинення службової недбалості. Автор доводить, що необхідно звертатися до пози-тивного досвіду дослідження кримінальної відпові-дальності за службову недбалість попередніх років з метою її вдосконалення в сучасних умовах розбудови правової держави України. Значна увага в статті присвячена аналізу норматив-ного закріплення службової недбалості в криміналь-ному законодавстві радянського періоду. Указано, що в перших Кримінальних кодексах поряд із прогресив-ними ідеями щодо опису об’єктивної сторони складу злочину, зокрема формулювання матеріального складу злочину з переліком альтернативних наслідків, відсут-ня винність як ознака злочину загалом. Автор пропонує, спираючись на доктринальні поло-ження української кримінально-правової науки, здійс-нити ревізію складу службової недбалості в криміналь-ному законі.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

38

Саско, О. "Тривалий час: оціночне поняття у ст. 146 Кримінального кодексу України." Історико-правовий часопис 15, no. 1 (February 18, 2021): 109–13. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2020-1/20.

Full text

Abstract:

У статті розглядаються питання, пов'язані з кваліфікуючою ознакою складу злочину, передбаченого ст. 146 Кримінального кодексу (далі – КК) України, зокрема, суспільно небезпечного діяння, здійснюваного протягом тривалого часу. Поняття «тривалий час» в даній нормі законодавець інтерпретує як певний астрономічний період, протягом якого тримання потерпілого в неволі складе підвищену суспільну небезпеку. Однак у цій нормі не визначені межі часу, необхідного для розкриття змісту даного оціночного поняття. Тому визначення кваліфікуючої ознаки автоматично стало компетенцією правозастосовних органів, а також кримінально-правової доктрини. Певна формалізація у визначенні тривалості позбавлення волі чи викрадення людини необхідна для того, щоб надати цій ознаці складу злочину конкретики, напрямку при встановленні меж використання кримінально-правових норм. Автор пропонує ст. 146 КК України супроводити приміткою, в якій визначити, що під тривалим часом треба розуміти незаконне позбавлення волі особи, здійснюване більше трьох днів. Аналіз слідчої та судової практики свідчить, що відсутність єдиної правової позиції правозастосовних органів щодо кваліфікації діянь за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 146 КК України, ускладнює діяльність суду щодо винесення законних і обґрунтованих рішень. Необхідним є більш точне теоретичне визначення такої кваліфікуючої ознаки як незаконне позбавлення волі або викрадення людини здійснюване протягом тривалого часу. Моментом закінчення викрадення людини в юридичній літературі та правозастосовній практиці здебільшого вважають момент учинення дій, спрямованих на заволодіння потерпілим будь-яким способом із подальшим його переміщенням із того місця, де він перебував, до іншого.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

39

Manzhai, O. V., А. О. Potylchak, and І. А. Manzhai. "Організаційні та криміналістичні аспекти роботи з електронними доказами." Law and Safety 83, no. 4 (December 1, 2021): 91–99. http://dx.doi.org/10.32631/pb.2021.4.09.

Full text

Abstract:

На прикладі українського досвіду роботи правоохоронних органів проаналізовано особливості роботи з електронними (цифровими) доказами. Увагу зосереджено на питаннях, пов’язаних із формалізацією та вивченням змісту електронних слідів злочину. За допомогою кількісних та якісних методів запропоновано шляхи вирішення проблемних питань у сфері роботи з електронними даними. Як емпіричні дані використано результати анкетування поліцейських, працівників прокуратури та науково-педагогічного складу закладів вищої освіти системи МВС України, а також проміжні результати пілотного проєкту щодо протидії злочинам у кіберсфері, який реалізується в одному із закладів вищої освіти у взаємодії з регіональними підрозділами кіберполіції та регіональними управліннями поліції у двох областях України. Проміжні результати участі у проєкті свідчать, що навіть проста автоматизація окремих процесів обробки й аналізу інформації в електронному вигляді здатна суттєво скоротити час розслідування. Окрему увагу приділено покращенню організації роботи з електронними доказами. Обґрунтовано позицію про необхідність набуття навичок і знань роботи з електронними доказами пересічними правоохоронцями. Зазначено, що природа та механізм формування електронних даних дозволяють розглядати їх як окремий вид доказів, а визначені в чинному українському законодавстві форми їх фіксації сьогодні не є досконалими. На основі опрацьованих результатів показано, що правоохоронцям під час розслідування злочинів все частіше доводиться стикатися з даними великого об’єму. Акцентовано увагу на особливостях роботи з відповідями установ, підприємств, організацій, вилученими образами та даними з носіїв, банками даних, комбінаціями переліченого. Запропоновані рішення враховують досвід, набутий під час участі в проєкті зі взаємодії представників закладів вищої освіти та поліції щодо розслідування злочинів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

40

Подлєгаєв, К. М. "Застосування запобіжних заходів у контексті судової прецедентної практики та міжнародних стандартів правосуддя." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 208–14. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1870.

Full text

Abstract:

У статті аналізуються проблеми реформування інституту запобіжних заходів у кримінальному процесі з урахуванням прецедентного права. Стверджується, що фактичними підставами повідомлення про підозру є система належних до справи, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які поза розумним сумнівом вказують на наявність складу злочину в діянні підозрюваної особи. Підтвердженням такого підходу є положення Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Вважаю, що є потреба в більш чіткому юридичному визначенні понять «обґрунтована підозра» та «підстави обрання запобіжних заходів», які варто визначати через концепт «наявність доказів, які об'єктивно пов'язують підозрюваного з певним злочином». Пропоную ч. 3 ст. 132 КПК України викласти так: «Запобіжні заходи в кримінальному провадженні можуть застосовуватися при доведеності поза розумним сумнівом факту вчинення підозрюваною особою злочину чи іншого кримінального правопорушення, яким передбачується покарання у виді позбавлення волі. Під доведеністю поза розумним сумнівом підозри слід розуміти наявність системи доказів, які безсумнівно підтверджують наявність у підозрюваного складу злочину та відсутність обставин, які виключають його відповідальність, такої системи доказів, які відповідають вимогам допустимості та достовірності, виключають будь-яке інше розумне пояснення події». Реформування інституту запобіжних заходів має відбуватися із застосуванням загальновизнаних норм і принципів, викладених у міжнародних правових актах та прецедентних рішеннях Європейського суду з прав людини, Верховного Суду України. При визначенні підстав запобіжних заходів необхідно користуватися стандартом доведеності поза розумним сумнівом, викладеним у судових прецедентах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

41

Надточиєва, А. П. "Проблеми кваліфікації незаконних дій народних депутатів за ст. 364 Кримінального кодексу України." Актуальні проблеми держави і права, no. 85 (August 14, 2020): 147–57. http://dx.doi.org/10.32837/apdp.v0i85.1861.

Full text

Abstract:

Питання визначення суб'єктів корупційних кримінальних правопорушень має вирішальне значення для встановлення в певному діянні ознак складу злочину та належності цього злочину до ко-рупційних. Спеціальні суб'єкти корупційних правопорушень у публічному секторі управління, котрі є службовими особами й наділені публічними (державними) функціями, в яких реалізується державна чи муніципальна влада, викликають особливе зацікавлення для науковців та юристів-практиків, оскільки вчинені ними злочини становлять підвищену, порівняно з іншими службовими злочинами, суспільну небезпеку. Незважаючи на прискіпливу увагу науковців, питання, пов'язані з визначенням змісту поняття «службова особа», залишаються дискусійними та викликають труднощі під час кримінально-правової кваліфікації злочинів, пов'язаних зі зловживанням службовим становищем або владою. Метою статті є аналіз кола повноважень народних депутатів України як представників народу в парламенті - Верховній раді України, з огляду на наявність установлених законом підстав для віднесення їх до службових осіб, визначення яких надане в п.п. 1 і 2 прим. до ст. 364 КК, та притягнення їх до кримінальної відповідальності за зловживання владою або службовим становищем. Системний аналіз чинного законодавства вказує на те, що окремий народний депутат України не має владних повноважень ані у Верховній Раді Україні, ані у відносинах з іншими суб'єктами, оскільки не наділений правом у межах своєї компетенції ставити вимоги, а також приймати будь-які рішення, обов'язкові для виконання юридичними чи фізичними особами. Унаслідок дослідження автор дійшов висновку про неможливість визнання народного депутата службовою особою в розумінні прим. до ст. 364 КК, оскільки він не належить до суб'єктів владних повноважень, не наділений владними управлінськими функціями, а характер його взаємодії у процесі виконання повноважень представника народу України в парламенті та у відносинах з іншими суб'єктами не передбачає можливості впливу на інших осіб з огляду на відсутність відносин, які б характеризувались службовою залежністю від нього інших суб'єктів.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

42

Шамсутдінов, О. В. "Порівняльний аналіз кримінально-правових норм України та деяких постсоціалістичних держав про відповідальність за порушення правил поводження з біологічними агентами." Вісник Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е.О. Дідоренка 4, no. 96 (December 23, 2021): 137–50. http://dx.doi.org/10.33766/2524-0323.96.137-150.

Full text

Abstract:

У статті досліджено кримінально-правові норми Азербайджану, Білорусі, Грузії, Латвії, Литви, Молдови, Болгарії та Польщі про відповідальність за протиправне поводження з небезпечними біологічними агентами і токсинами. Встановлено спільні та відмінні підходи у відповідному вітчизняному та зарубіжному законодавстві. Констатовано, що більшість досліджених КК відносять це правопорушення до злочинів проти довкілля; за тяжкістю наслідків передбачають, окрім простого, кваліфікований та особливо кваліфікований склади цього злочину, чітко визначають необережну форму вини щодо тяжких наслідків такого порушення правил. На цій підставі сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення чинної кримінально-правової норми, передбаченої ст. 326 КК України.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

43

Мостепанюк, Л., and А. Павловська. "Аналіз складу злочину, передбаченого статтею 240-1 Кримінального кодексу України." Вісник Пенітенціарної асоціації України, no. 2 (August 13, 2020): 126–33. http://dx.doi.org/10.34015/2523-4552.2020.2.12.

Full text

Abstract:

Стаття присвячена аналізу елементів нового складу злочину, передбаченого ст. 240-1 Кримінального кодексу України «Незаконне видобування, збут, придбання, передача, пересилання, перевезення, переробка бурштину». Розкриті об’єктивні та суб’єктивні елементи складу аналізованого злочину. Охарактеризовано їх зміст та ознаки. Вказано на необхідності законодавчого визначення мінімального розміру предмету злочину для початку кримінального провадження.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

44

Hladun, O. Z. "Проблеми криміналізації незаконного збагачення." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 1 (February 14, 2020): 78–87. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2020.01.08.

Full text

Abstract:

Відсутність істотного поступу у сфері запобігання корупції, а також колосальний суспільний запит на «жорсткі» методи боротьби з корупціонерами актуалізують пошук належних інструментів реагування на незаконне збагачення, в тому числі кримінально-правовими засобами. 31 жовтня 2019 року Верховна Рада України прийняла в цілому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів». Метою статті визначено з’ясування ключових аспектів криміналізації незаконного збагачення та ризиків, які можуть виникати в результаті використання певних підходів під час формулювання відповідної кримінально-правової заборони. Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній вперше після доповнення Кримінального кодексу України статтею 368-5 «Незаконне збагачення» вивчено законодавчі засоби закріплення окремих ознак цього складу злочину, їх основні недоліки та сформульовано пропозиції щодо подальшого вдосконалення відповідної кримінально-правової норми. Висновки. Запровадження кримінальної відповідальності за незаконне збагачення відповідає нагальним вимогам українського суспільства. З метою криміналізації незаконного збагачення через третіх осіб було закріплено другу форму об’єктивної сторони цього складу злочину – набуття активів у власність іншою фізичною або юридичною особою за відповідних умов. Ключовою загрозою означеного підходу є порушення принципу особистої відповідальності. За вказаних обставин також невирішеною залишилася проблема криміналізації користування особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, необґрунтованими активами значної вартості. Недоцільним є і закріплення обов’язковою ознакою складу злочину окремих процесуальних аспектів доказування. З урахуванням наведеного, запропоновано викласти диспозицію статті 368-5 КК України в іншій редакції. У ході пеналізації незаконного збагачення слід враховувати вимоги щодо узгодженості санкцій статті 368-5 КК України з іншими нормами права, які визначають відповідальність за вчинення корупційних злочинів, зокрема в частині встановлення строків позбавлення волі, а також закріплення додаткового покарання у виді конфіскації майна. Встановлені законодавчі заборони, спрямовані на розмежування кримінальної та цивільної процедури конфіскації необґрунтованих активів, є штучними і не сприятимуть ефективній протидії корупційним проявам.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

45

Козярук, О. "Суб’єкт контрабанди наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсів або фальсифікованих лікарських засобів." Юридичний вісник, no. 6 (February 17, 2021): 351–59. http://dx.doi.org/10.32837/yuv.v0i6.2066.

Full text

Abstract:

Суб'єкт злочину разом з об'єктом, об'єктивною та суб'єктивною сторонами є обов'язковим і самостійним елементом будь-якого складу злочину, зокрема, передбаченого ст. 305 КК України. Відсутність суб'єкта виключає наявність складу злочину загалом і зумовлює відсутність підстав для притягнення особи до кримінальної відповідальності. Ознаки, що характеризують суб'єкта, нерозривно пов'язані з усіма іншими елементами складу злочину. Саме своїм суспільно небезпечним діянням суб'єкт завдає шкоди об'єкту посягання, діючи при цьому винно. Незважаючи на те, що положення стосовно суб'єкта злочину є досить усталеними у кримінальному праві, все одно на теоретичному й нормативному рівнях виникають дискусійні питання, пов'язані з визначенням поняття суб'єкта злочину, передбаченого ст. 305 КК України, спеціального суб'єкта злочину, їх ознак та змістовної характеристики, а також доцільності визначення юридичних осіб суб'єктом злочину, що є актуальною проблемою та метою нашого дослідження. У статті проаналізовано теоретичні підходи вітчизняних науковців до визначення поняття суб'єкта злочину, його ознак, встановлено відмінності між загальним та спеціальним суб'єктами злочину, передбаченого ст. 305 КК України. Встановлено та охарактеризовано основні риси відповідальності юридичних осіб зарубіжних держав, виділено значущі ознаки, які можна запозичити для українського законодавства. Водночас наведено позитивні приклади намагань впровадження до вітчизняного законодавства відповідальності юридичних осіб, які, на жаль, поки що не набули реалізації у практичній діяльності. В результаті аналізу вищезазначених думок, положень, позитивного зарубіжного досвіду, враховуючи реалії сьогодення, пропонуємо удосконалення чинного законодавства шляхом впровадження до ст. 305 КК України відповідальності, окрім загального та спеціального суб'єктів, відповідальності юридичних осіб, які виступатимуть як додаткове покарання, не звільняючи від відповідальності винних фізичних осіб.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

46

Пчеліна, О. В. "Обставини, що підлягають з'ясуванню під час розслідування кримінальних правопорушень, і їхнє місце у структурі окремої криміналістичної методики." Прикарпатський юридичний вісник, no. 2(31) (September 4, 2020): 187–90. http://dx.doi.org/10.32837/pyuv.v0i2(31).590.

Full text

Abstract:

У статті встановлено, що питання про включення обставин, які підлягають з'ясуванню під час розслідування кримінальних правопорушень, до структури окремої криміналістичної методики та визначення їх місця залишається дискусійним. Обставини, які підлягають з'ясуванню під час розслідування кримінальних правопорушень, відіграють важливу роль у діяльності з виявлення, розкриття та розслідування злочинів. Це пояснюється тим, що кримінальне провадження є програмою дій уповноважених суб'єктів, націлених на збирання достовірних, достатніх, допустимих і належних доказів. Наголошено, що визначення таких обставин надає розслідуванню злочинів цілеспрямованості. Встановлено, що сформувалося декілька підходів до вирішення питання про визначення місця обставин, які підлягають з'ясуванню, у структурі окремої криміналістичної методики. Одна група вчених виділяє обставини, що підлягають з'ясуванню, як самостійні структурні елементи окремої криміналістичної методики, друга - включає їх до складу інших структурних елементів методики розслідування злочинів окремого виду (групи). Деякі науковці розділяють думку про те, що криміналістична характеристика злочинів як елемент окремої криміналістичної методики органічно включає до свого складу перелік обставин, які підлягають встановленню (з'ясуванню), а отже, недоцільно вносити згадані обставини до структури окремої методики. Акцентовано увагу на необхідності включення обставин, що підлягають з'ясуванню під час розслідування кримінальних правопорушень, до структури криміналістичної методики. Запропоновано вказані обставини не виокремлювати як самостійний елемент окремої криміналістичної методики, а висвітлювати поряд із типовими криміналістичними ситуаціями, тактичними завданнями, версіями, особливостями планування тощо в тій частині методики розслідування злочинів окремих видів (груп), де йдеться про особливості здійснення досудового розслідування на етапі збирання та перевірки інформації про злочин, початковому та наступному етапах.

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

47

Тавлуй, О. "Розмежування складу злочину, передбаченого ст.169 Кримінального Кодексу України, з іншими складами злочинів і правопорушеннями." Підприємництво, господарство і право, no. 7 (199) (2012): 98–101.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

48

Левчук-Микитюк, Алла. "Визначення суб’єкта складу злочину «державна зрада»." Entrepreneurship, Economy and Law, no. 4 (2020): 302–9. http://dx.doi.org/10.32849/2663-5313/2020.4.52.

Full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

49

Вереша, Р. В. "Феноменологія суб"єктивної сторони складу злочину." Вісник Академії адвокатури України 15, no. 1/2 (40/41) (2018): 40–49.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

50

Вереша, Р. В. "Феноменологія суб"єктивної сторони складу злочину." Вісник Академії адвокатури України 15, no. 1/2 (40/41) (2018): 40–49.

Find full text

APA, Harvard, Vancouver, ISO, and other styles

Journal articles on the topic 'Склад злочину'

Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles