To see the other types of publications on this topic, follow the link: Соціальне явище.
Journal articles on the topic 'Соціальне явище'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Соціальне явище.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Попович, В. М., and В. М. Демяненко. "Корупційний досвід, чинники і механізми протидії корупції в соціальній сфері (на прикладі Запорізької області)." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 29 (July 6, 2021): 65–70. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i29.962.
Full textAbstract:
У дослідженні обґрунтовано, що корупція є явищем не тільки правовим, але й соціальним, економічним і моральним; це завдає шкоди нормальному функціонуванню моральних і правових відносин у суспільстві й державі; корупцію не можна розглядати тільки в правовому аспекті, тому що, ігноруючи інші сторони корупції, які характеризують її як соціальне, політичне, економічне явище, важко дослідити її природу походження, не вдасться з’ясувати її вплив, прояви й способи протидії такому явищу.
Виявлено деякі особливості прояву корупційних практик у таких сферах суспільного життя, як сфера охорони здоров’я; сфера освіти; судова система; сфера адміністративних і соціальних послуг.
У статті виділено сучасні практико-орієнтовані соціальні механізми попередження, запобігання та протидії корупції як соціального явища, що в умовах перехідного суспільства набуває інституціональних ознак. Надано соціологічну інтерпретацію корупції як інституціоналізацію та легітимізацію неформальних соціальних відносин, що виявляється в деформації ціннісно-нормативної системи суспільства. Дослідження спрямоване на спробу виокремлення проявів корупції з досвіду населення та аналізу можливості протистояти цьому процесу. Соціальними чинниками корупційних практик у соціальній сфері українського суспільства за результатами емпіричного дослідження виділено такі групи: соціокультурні чинники, які пов’язані з домінуванням у суспільній свідомості уявлень про корупцію як невіддільну особливість українського суспільства; соціально-правові чинники, які є наслідком низького рівня розвитку правової культури й громадянського суспільства; соціально-економічні чинники, породжені економічною кризою. Виокремлено соціальні механізми протидії корупції в соціальній сфері: соціальні механізми нормативно-правової регуляції системи протидії корупції; соціальні механізми інституційно-організаційного забезпечення; соціальні механізми інформаційно-комунікаційної взаємодії соціальних суб’єктів протидії корупції.
2
Лазарець, Мирослава. "ЯВИЩЕ САМОТНОСТІ ЯК ПРОЯВ СОЦІАЛЬНОГО НЕПРИЙНЯТТЯ." Психологія: реальність і перспективи, no. 15 (January 2, 2021): 104–10. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.191.
Full textAbstract:
У статті автор здійснює спробу розкрити особливості самотності як прояву соціального неприйняття. Особливу увагу приділено аналізові феномену самотності, який має давню історію і супроводжує людство на кожному етапі його існування. Стаття присвячена критеріям аналізу природі самотності, яка поділяється на два основні наукові підходи, які розглядають цю категорію як індивідуальне та соціальне явище. Самотність як індивідуальне явище сприяє самовдосконаленню особистості шляхом втечі від реальності. Представлено різні сучасні класифікації соціального самотності, розроблені як вітчизняними, так і зарубіжними авторами. За Вайсом, засновник інтеракціоністського підходу у дослідженні феномену «самотності», який вводить такі поняття, як "емоційна самотність" та "соціальна самотність". У його працях дане явище трактується як "стан, викликаний відсутністю близької інтимної прихильності". За Садлером, які представлені у нерозривному зв’язку: космічний; культурний; соціальний; міжособистісний. За І. С. Коном, який пропонує таку класифікацію самотності:тимчасове почуття самотності та супутній пригнічений настрій; ситуативна самотність, яка залежить від життєвих обставин; хронічна. Увага акцентується на причинах, особливостях соціального самотності за Боумен, який висунув три причини збільшення самотності в сучасному світі:ослаблення зв’язків у первинній групі;підвищена мобільність сім'ї;підвищена соціальна мобільність. Та проаналізовано заступні класифікації причин самотності за Дерлега та Маргулісом, Вайсом, Шагівалєєвой. Зроблено висновки в системі вивчення самотності як прояву неприйняття, що дане явища провокує самотність індивіда або самоізоляцію, цей процес є невід’ємним елементом проходження соціалізації індивіда при соціальній взаємодії та процесах життєдіяльності групи. Подальший розгляд цієї проблеми вбачаємо в більш розгорнутому вивченні основних функціональних впливів соціального неприйняття, що виникають при загрозі приналежності, неоднозначності, невизначеності ситуацій і відмови у взаєминах; дослідженні взаємозалежності неприйняття та соціальної самотності.
3
Kolisnyk, O. K. "Соціальні стереотипи в реаліях сучасного суспільства." Grani 18, no. 7 (May 22, 2015): 10–14. http://dx.doi.org/10.15421/1715128.
Full textAbstract:
У статті автор аналізує соціальний стереотип як стійке емоційнообразне оціночне уявлення про явища соціальної дійсності, яке в умовах сучасного інформаційного суспільства є одним з поширених та ефективних маніпулятивних політтехнологічних засобів впливу на соціум, трансформації соціальних ідентичностей, поширення міжособистісних, міжгрупових й інших форм нетерпимості, творення фантомного світу. Аналіз цього явища соціальної дійсності, механізмів запуску стійкого зв’язку між сприйняттям об’єктів під певними суб’єктивними аспектами і відповідною повторюваною поведінкою, є необхідністю й одним з вагомих реальних способів зменшення непередбачуваних соціальних ризиків та конфліктів. Зазначається, що соціальне стереотипне мислення більшою мірою ускладнює об’єктивне сприйняття дійсності, пропонуючи натомість ілюзію реальності. Їх слід розпізнавати і усвідомлено відмовлятися від них на користь сприйняття дійсності в її неспотвореному і необмеженому соціальними стереотипами вигляді, що виходить за рамки звичних понять або суперечить їм. Проте, це явище соціальної дійсності амбівалентне й має не тільки негативні сторони. Позитивним проявом стереотипного мислення є те, що воно значно спрощує процеси пізнання і творчості, дозволяючи широко використовувати наявні знання, які є фактично складним комплексом стереотипів.
4
Nazarevich, Victoria. "ВИЗНАЧЕННЯ ОСТРАКІЗМУ В СИСТЕМІ НАУКОВИХ ПОНЯТЬ." HUMANITARIUM 42, no. 1 (November 14, 2019): 110–19. http://dx.doi.org/10.31470/2308-5126-2019-42-1-110-119.
Full textAbstract:
У статті висвітлено особливості поняття остракізму як різновиду соціальної ізоляції. Встановлено, що група, яка піддається остракізму, стає більш згуртованою, але саме соціальне відчуження є однією з причин актів насилля, антигуманної і насильницької поведінки, спричиняє деструктивне формування суспільних мотивів самовираження. Проаналізовано усвідомлення особою акту неприйняття її іншими, що стає причиною виникнення мотивів: підвищення бажання соціальних зв’язків – соціально-направлені мотиви; гнівні, асоціальні спонукання – злість, дія відповідно до агресивних намірів; уникнення повторного виключення – відхід від соціальних контактів. Здійснено спробу аналізу індивідуальних і ситуативних чинників, які впливають на особливості реакцій індивіда, а також психологічних характеристик осіб, що переживають ситуацію суспільної неприналежності. Висвітлено особливості рефлексивних реакцій і відповідей індивіда на остракізм, роль соціального статусу, самооцінки особистості, соціальної підтримки в ситуаціях переживання особистістю явища витіснення. Досліджено, що особистість, яка відчуває первинні ознаки явища остракізму, буде володіти низкою психологічних реакцій, таких як: відраза, високе напруження, емоційне виснаження, депресія, зниження задоволеності життям. Зроблено висновки про явище остракізму як акту ігнорування і виключення індивідів, яке відрізняється від соціальної ізоляції тим, що зазвичай вимагає відсутності уваги та відірваності від соціуму, як акту поєднання відчуження зі словесним, фізичним насильством, що має на увазі відсутність або незначну увагу до особистості або групи.
5
Дерев’янко, А. І. "ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ІДЕОЛОГІЧНОГО ПІДХОДУ ДО РОЗУМІННЯ СОЦІАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ." Актуальні проблеми права: теорія і практика, no. 2 (40) (February 4, 2021): 176–81. http://dx.doi.org/10.33216/2218-5461-2020-40-2-176-181.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розкриттю особливості формування ідеологічного підходу до розуміння соціальної безпеки. Розкрито деякі проблеми соціальної безпеки людини, суспільства і держави. Розглянуто філософські підходи до розуміння поняття «Соціальна безпека». Висвітлено розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі про соціальну безпеку в державі.
Автором визначено, що безпека — це вельми складне соціально-політичне явище, яке лише на перший погляд видається зрозумілим усім, але трактується воно в практичному, повсякденному житті кожною людиною по-різному. Це спонукає звернутися до історії зародження філософських думок із проблем безпеки. Перший — це етап античності, коли ще стародавній філософ Платон розглядав суспільство (державу) і людину як дві симетричні та взаємодоповнюючі системи. Цікаві погляди щодо подальшого розвитку системи безпеки почали виникати у дослідників наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття. Кінець ХХ століття привернув думки вчених до розв’язання проблеми загрози особистості шляхом нівелювання економічної нерівності та впливу на ринкову стихію. У розроблених теоріях немало вчених пропонують забезпечувати максимальну справедливість у розподілі благ, встановлення державного контролю за зловживаннями свободами ринку. Поступово формувалося й усвідомлення того, що час вимагає нових підходів до аналізу соціальних процесів і явищ у сфері безпеки. Також, доцільно зауважено, що розвиток соціологічних знань у ХХ сторіччі привів до об’єктивного висновку, в якому одним з головних джерел загрози безпеці держави є соціальні суперечності, що виникають усередині певної соціальної системи, але не всі протиріччя, а лише ті, що приводять до соціального конфлікту. На нашу думку, дослідження поняття «соціальна безпека» як багатопланового явища має проводитися на рівні «загального», «особливого» й «одиничного». Визначено, що у сучасній методології, поширеній на Заході, міцно утвердилася концепція багатофакторного підходу, який включає аналіз впливу на соціальний суб’єкт, явище, процес сукупності факторів економічного, аполітичного, культурно-морального характеру.
Ключові слова: соціальна безпека, суспільство, держава, соціальна захищеність.
6
Федірко, І. П. "Бюрократія як соціальне явище." Політологічний вісник, Вип. 68 (2012): 270–82.
Find full text
7
Поплавський, Михайло. "БРЕНД-КОМУНІКАЦІЯ ЯК СОЦІАЛЬНЕ ЯВИЩЕ." Український інформаційний простір, no. 2 (December 1, 2018): 47–58. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.2.2018.151676.
Full text
8
Кубальський, В. "Тероризм як багатоаспектне соціальне явище." Підприємництво, господарство і право, no. 10 (2006): 100–104.
Find full text
9
Кулінченко, О. С. "Професійна орієнтація як соціальне явище." Соціальна робота в Україні: теорія і практика, no. 3/4 (2017): 4–11.
Find full text
10
Іванов, В. Ф. "Масова комунікація як соціальне явище." Наукові записки Інституту журналістики 6 (2002): 129–39.
Find full text
11
Іванов, В. Ф. "Масова комунікація як соціальне явище." Наукові записки Інституту журналістики 6 (2002): 129–39.
Find full text
12
Novikova, Yana. "Мова як соціальне явище: інтерсуб’єктивність та прагматичний вимір." Актуальні проблеми духовності, no. 11 (July 1, 2017): 252–59. http://dx.doi.org/10.31812/apd.v0i11.1756.
Full textAbstract:
Стаття присвячена пошуку відповіді на питання, що саме робить мову соціальним явищем. Позиція автора співпадає з позицією дослідника В.А. Серебреннікова відносно розуміння мови, по-перше, як універсального соціального явища, без якого були б неможливі будь-які інші, і по-друге, - як унікального явища, несхожого на жодне інше.
13
Кривега, Л. Д. "Конкуренція як соціальне явище: український контекст." Наше гасло, no. 1-2 (2004): 239–42.
Find full text
14
Chumachenko, D. S. "Корупція як соціальне явище у вимірі соціологічного аналізу." Науково-теоретичний альманах "Грані" 21, no. 2 (April 8, 2018): 37–43. http://dx.doi.org/10.15421/171814.
Full textAbstract:
Розглянуто феномен корупції як соціального явища у вимірі класичних і сучасних соціологічних теорій. Визначено, що класична соціологічна думка виділяє три основні моменти в розумінні корупції як соціального явища: по-перше, певні моделі поведінки, що мають обумовленість в ненормальних формах розподілу праці, виникнення опосередкованих надлишкових ланок; по-друге, дефіцит або привласнення інституційних ресурсів у ситуації дисфункціональності соціальних інститутів; по-третє, використання іллегальних практик для досягнення визнаної в суспільстві легітимної мети. З’ясовано, що в теоріях соціальної взаємодії корупція і корупційні відносини розглядаються як стосунки соціального обміну винагородами і втратами; інтерпретація суб’єктами корупційних відносин символів та значень, що транслюються партнерами, прогнозування можливостей взаємовпливу і визначення ситуації взаємодії; корупційні взаємовідносини соціальних мікроутворень, в яких здійснюється певного роду діяльність з точки зору управління створюваними враженнями та визначення ситуації. Встановлено еврістичність некласичної соціологічної традиції, яка робить дослідницький акцент на виявленні суб’єктного вимірювання корупції, переводячи в режим дослідження практичного відчуття, хабітуалізації корупційних схем і визначення корупції як масової стратегії у контексті індивідуального та колективного досвіду в умовах слабкості або змінюваності інституційних регуляторів поведінкових практик.
15
Ковалыв, М. "Адміністративний проступок як соціальне та правове явище." Вибори та демократія, no. 1 (2006): 90–94.
Find full text
16
Гвоздецький, В. Д. "Корупція - як соціальне, психологічне і моральне явище." Юридична наука, no. 3 (2012): 161–67.
Find full text
17
Гвоздецький, В. Д. "Корупція як соціальне, психологічне і моральне явище." Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. Право та державне управління, no. 1 (5) (2012): 151–56.
Find full text
18
Петришин, О. В. "Право як соціальне явище: особливості юридичного підходу." Проблеми філософії права 4, no. /5 (2006): 73–83.
Find full text
19
Мостепанюк, Л. О. "Ксенофобія як негативне соціальне явище в державі." Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ, no. 5 (84) (2012): 54–60.
Find full text
20
Ковалыв, М. "Адміністративний проступок як соціальне та правове явище." Вибори та демократія, no. 1 (2006): 90–94.
Find full text
21
Галудзіна-Горобець, Вікторія. "Феномен соціальних мереж у контексті сучасного інформаційного простору." Український інформаційний простір, no. 1(7) (May 20, 2021): 198–205. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(7).2021.233971.
Full textAbstract:
Стаття присвячена осмисленню феномена соціальних мереж у контексті сучасного інформаційного простору.
Обґрунтовано тезу про те, що найголовнішою особливістю інтернет-середовища як комунікативного простору є використання цифрових технологій, а однією з визначальних рис сучасного суспільства є його інформаційно-комунікативний складник, що передбачає безперешкодний доступ до інформації і обмін нею, відсутність обмежень, будь-яких рамок комунікації (політичних, географічних, тимчасових), взаємопроникнення ідей і культур, зворотний комунікативний зв’язок. У той же час інформаційно-комунікативне суспільство при всіх позитивних аспектах його організації є також і середовищем для здійснення будь-якого роду маніпулювань і сугестивних впливів на окремих учасників мережевої спільноти та їх об’єднань.
Розглядаються сучасні підходи щодо вивчення соціальних мереж та їхніх форм «народної» участі в журналістиці, ролі масмедіа в вираженні громадської думки, впливу масових комунікацій на смаки і організацію соціальної дії. Наголошено, що цікавим для вивчення залишається і феномен реакції суспільства на інформацію, котра поширюється у мережі. Особливо це стосується суспільно важливих процесів, таких як економіка, політика, здоров’я та освіта. Окреслено унікальні можливості соціальних мереж: як особливе соціальне явище вони з’явилися раптово і почали бурхливо розвиватися, все більше проникаючи в життя суспільства. В цьому і полягає суть будь-якого феномена, коли нове відразу стає звичним.
У статті підкреслюється, що досліджуване явище є ширшим – йдеться не лише про зміни в медіаспоживанні, а і про трансформацію інформаційного простору як площини найрізноманітніших соціокультурних практик.
Зроблено висновок, що соціальні мережі є новим, але дуже динамічним феноменом інформаційного простору (становлення та розвиток якого відбувається як в Україні, так і в інших країнах світу), проблематика якого потребує подальших досліджень.
22
Олянич, Л. В., and В. В. Олянич. "СОЦІАЛЬНЕ ПОХОДЖЕННЯ ДИТЯЧОЇ БЕЗПРИТУЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ У 1920-х РОКАХ." Історія та географія, no. 57 (2020): 31–36. http://dx.doi.org/10.34142/2313-2345.2020.57.05.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню соціальних причин дитячої безпритульності в Україні 1920-х років. Автори аналізують як історичні джерела сучасників досліджуваного явища, так і праці науковців, які працювали вже за часів незалежності України. Серед безпритульних були діти до18 років, які перебували в умовах, небезпечних для їх життя та фізичного розвитку, діти-сироти, діти, які втратили зв'язок з батьками, підкидки, а також підлітки, яким нема з чим жити через матеріальну незахищеність. Багато з них вважалися безпритульними, хоча в основному вони були бездомними, тому що вони були в соціально занедбаних сім'ях. Протягом 20-х років соціально-економічні джерела безпритульність дітей змінилася. Якщо в 1923 році серед безпритульних дітей робітників було 61%, селян 23%, то в 1925/26 р. робітники – 32%, селяни 50%, а наприкінці 20-х років вихідці з с.72% безпритульного контингенту дітей. У 1928 р. 55% вуличних дітей виявилися «свіжими», тобто.вони поповнили свої ряди протягом 1924-1928 рр., тому ні державним органам, ні громадським об’єднанням не вдалосяподолати це аномальне явище суспільного розвитку.
23
Бровко, Н. "Торгівля людьми як соціальне явище: історико-культурологічний аспект." Право України, no. 8 (2009): 160–65.
Find full text
24
Фатхутдінова, І. В. "Сім"я як соціокультурний феномен і соціальне явище." Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії, Вип. № 62 (2015): 256–63.
Find full text
25
Чумаченко, Д. С. "Корупція як соціальне явище у вимірі соціологічного аналізу." Грані 21, no. 2 (2018): 37–43.
Find full text
26
МАКСИМОВСЬКА, Наталія. "ФОРМУВАННЯ КУЛЬТУРИ БАТЬКІВСТВА УЧНІВСЬКОЇ МОЛОДІ: ГЕНДЕРНИЙ ПІДХІД." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: педагогічні науки 21, no. 2 (September 12, 2020): 120–33. http://dx.doi.org/10.32453/pedzbirnyk.v21i2.424.
Full textAbstract:
У статті аналізується гендерний аспект формування культури батьківства учнівської молоді, досліджується батьківство як соціальне та культурне явище, що зумовлене ціннісною складовою розвитку особистості, визначаються провідні тенденції організації гендерночутливої практики в сучасних закладах освіти. Культура батьківства визначається як компонент загальної культури молодої людини, який відбиває ступінь усвідомлення батьківського призначення в її соціальному існуванні та прояви цього в конкретній діяльності, що зумовлює передавання та розвиток духовних цінностей суспільства через дітей, сприяє підвищенню ролі прогресивних соціальних цінностей для подальшого розвитку дитини та включення її в соціум як суб’єкта соціального розвитку. Із соціально-педагогічних позицій аналізується процес формування усвідомленого батьківства як одного з напрямів скерованої соціалізації в процесі соціального виховання нової генерації. Автором виробляються пропозиції щодо запровадження гендерного підходу з метою засвоєння соціальної ролі матері та батька молоддю в освітньому середовищі, які ґрунтуються на визначених теоретичних позиціях. Доводиться, що сучасна теорія гендеру актуалізує гендерний підхід до соціальних явищ, обумовлює продуктивне засвоєння ролі матері чи батька в процесі соціалізації учнівської молоді; подолання гендерних стереотипів є основою формування виваженої моделі батьківської поведінки, зумовлює ефективне виконання цієї відповідальної ролі представниками обох статей. Пропонується інтеграція гендерного підходу до діяльності закладів освіти, позаосвітніх та культурно-дозвіллєвих установ, що сприятиме реалізації комплексної гендерної політики на основі врахування рівних можливостей всіх незалежно від статі. Акцентується увага на необхідності запровадження науково-обґрунтованих просвітницько-культурних програм із розвитку культури батьківства молоді, яке має охоплювати освітній і сучасний інформаційний простір. Підготовка фахівців є основною передумовою для ефективного запровадження гендерного підходу в процесі формування культури батьківства в освітніх установах. Вона має ґрунтуватися на компетентісній основі та креативній активності майбутніх фахівців.
27
Імас, Євгеній. "Кіберспорт як соціально-спортивне явище в умовах сучасного розвитку інформаційного суспільства." Теорія і методика фізичного виховання і спорту, no. 4 (May 20, 2021): 13–17. http://dx.doi.org/10.32652/tmfvs.2020.4.13-17.
Full textAbstract:
Анотація. Існування електронного спорту як соціального феномену і його динамічний розвиток на сьогодні ставлять ряд актуальних питань, серед яких варто виділити необхідність правового регулювання, профілактику захворювань, формування рухової активності гравців, роботу з подолання адиктивної поведінки (якщо це має місце), створення раціональної системи підготовки і змагань кіберспортсменів. Мета. На основі методологічного і філософського підходів розглянути кіберспорт як соціальне явище, виявити його характерні риси для формування стійких відносин в інформаційному просторі. Методи. Аналіз і синтез, порівняння, систематизація, узагальнення. Результати. Кіберспорт – унікальне соціально-спортивне явище, що розвивається за своїми законами. Він безпосередньо пов’язаний з різними сферами людської діяльності, має свої специфічні риси, що дозволяють розглядати його як самостійний динамічний напрям. Стан і розвиток кіберспорту в сучасному суспільстві свідчить, що він міцно зайняв свої позиції серед безлічі сфер діяльності людини.
Ключові слова: кіберспорт, кіберспортсмени, віртуальні ігри.
28
Kyselytsia, Oksana, Yuriy Moseychuk, and Elena Moroz. "Становлення соціальної зрілості старшокласників (у контексті діяльності вчителя фізичної культури)." Physical education, sports and health culture in modern society, no. 3 (43) (September 27, 2018): 12–19. http://dx.doi.org/10.29038/2220-7481-2018-03-12-19.
Full textAbstract:
Актуальність. Соціальна зрілість – складне соціально-психологічне явище, яке включає низку компонентів: самосвідомість, світогляд, моральну зрілість, соціальні почуття. Формування соціальної зрілості та її компонентів відбувається під впливом зовнішніх і внутрішніх факторів. Особливого значення набуває виховання й закріплення комплексу особистісних якостей, моральної самосвідомості та соціальних почуттів – основи соціальної зрілості. Соціальні почуття покликаний виховувати і вчитель фізкультури, який формує не лише фізичне, але й моральне здоров’я, соціальну активність, почуття відповідальності, групової інтелектуальної, вольової, емоційної й організаторської єдності та інші важливі особистісні якості вихованців. Тому ставимо за мету виявити шляхи та фактори становлення соціальної зрілості в учнівської молоді під впливом фізкультурних занять, під час яких, окрім фізичного, формується моральне здоров’я, соціальна активність, почуття належності до команди, почуття групи. Методи дослідження – аналіз наукової літератури, спостереження, індивідуальні та групові бесіди, анкетування, тестування, методи статистичного опрацювання результатів дослідження. Результати роботи. Доводимо, що заняття з фізкультури й спорту дають змогу старшокласникам усвідомити існування багатьох форм суспільно корисної діяльності, де вони можуть розкрити себе, свої потенційні можливості, знайти місце їх застосування як у професійному плані, так і в суспільстві. Висновки. Аналіз емпіричних досліджень засвідчує важливу роль занять із фізкультури й спорту у формуванні компонентів соціальної зрілості старшокласників: самоорганізації, самопізнання, вольових та морально-соціальних якостей, почуття групи, взаємодопомоги, уважності, культури спілкування тощо. Виявлено дисонанс між вимогами старшокласників щодо особистості вчителя фізкультури сучасної школи й вимогами майбутніх учителів: учні ставлять більше серйозних вимог, ніж майбутні вчителі, що може вплинути на ставлення учнів до самих занять та на результати роботи вчителя.
29
Myndresku, Iuliia. "ФОРМУВАННЯ ІНСТИТУТІВ АНТИКОРУПЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ ТА РУМУНІЇ." Міжнародні відносини, суспільні комунікації та регіональні студії, no. 1 (5) (May 29, 2019): 106–14. http://dx.doi.org/10.29038/2524-2679-2019-01-106-114.
Full textAbstract:
Корупція як соціальне явище притаманна будь-якому суспільству, будь-якій державі. Жодна країна у світі сьогодні не може оголосити себе вільною від корупції. Однак окремим із них удається ефективно протистояти цьому негативному явищу, у тому числі й завдяки запровадженню антикорупційної політики, її послідовній реалізації з використанням всіх державних механізмів і можливостей громадянського суспільства. У статті визначено особливості формування інститутів антикорупційної політики в Україні та Румунії. Проаналізовано досвід сусідньої країни щодо розробки ефективних механізмів боротьби з політичною корупцією в системі державного управління, який може бути корисним для України.
30
Мокляк, В. В. "Сучасний тероризм як соціальне явище: сутність та форми прояву." Проблеми законності, Вип. 135 (2016): 147–56.
Find full text
31
Кулик, О. Г. "Злочинність як соціальне явище: суттєві ознаки та визначення поняття." Наука і правоохорона, no. 1 (35) (2017): 125–32.
Find full text
32
Судаков, Володимир. "АРХЕТИПИ КУЛЬТУРИ ТА СУБКУЛЬТУРИ ЯК ДЕТЕРМІНАНТИ СОЦІАЛЬНИХ ДІЙ ТА СОЦІАЛЬНОГО УПРАВЛІННЯ." Public management 21, no. 1 (May 29, 2020): 301–11. http://dx.doi.org/10.32689/2617-2224-2020-1(21)-301-311.
Full textAbstract:
Аргументовано, що процеси глобалізації культури є важливим стимулом розвитку наукових досліджень сучасної культури, її функціональ- ної та технологічної специфіки. Підкреслено, що культурний розвиток люд- ської цивілізації завжди реально обумовлювався впливом різних субкультур. Саме тому особливе значення набувають спеціалізовані наукові дослідження, спрямовані на обґрунтування архетипного статусу культури та субкультури як детермінант соціальних дій та соціального управління. Надано докази ак- тивного використання вченими таких понять, як “глобальна культура”, “муль- тикультуралізм”, “транскультуралізм”, “міжкультурна комунікація” “культурний капітал”, “субкультурний капітал”, “субкультурний життєвий стиль” є позитивним чинником розробки інноваційних наукових програм аналізу он- тологічної специфіки архетипів культури та субкультури в контексті тенден- цій глобалізації, віртуалізації та індивідуалізації суспільного життя. Визна- чено суперечності конфліктологічної інтерпретації субкультури як “культури соціальної меншості”, поява якої спричинена такими соціальними явищами як соціальне відчуження, маргіналізація та бідність. Автор визначає архетип субкультури як поліфункціональне соціальне явище, що виникає та відтво- рюється в суспільстві як атрибутивний наслідок культурної диференціації. Аргументовано, що важливою інноваційною проблемою соціального менедж- менту є розробка технологій ефективного соціального контролю різних форм активності субкультурних груп, приймаючи до уваги ту обставину, що ця ак- тивність демонструє як критичне ставлення людей до існуючого соціального порядку, так і є виразом креативних цінностей соціального конструктивізму.
33
Voropayeva, Tetyana Sergiyivna. "ИДЕЯ ГРАЖДАНСКОГО ОБЩЕСТВА: ИСТОРИЯ И СОВРЕМЕННОСТЬ." Научный взгляд в будущее, no. 07-02 (December 12, 2017): 72–78. http://dx.doi.org/10.30888/2415-7538.2017-07-02-064.
Full textAbstract:
Кожне соціальне явище є результатом втілення певних ідей. Суспільство може реалізувати тільки ті ідеї, які відповідають настроям епохи і не суперечать її аксіологічним пріоритетам і стереотипам. Проблеми історичного розвитку ідеї громадянського суспільств
34
Журба, Яніна Олексіївна. "СОЦІАЛЬНИЙ АСПЕКТ ВИНИКНЕННЯ БЛЮЗУ ЯК ПРОВІДНОГО ЯВИЩА АФРОАМЕРИКАНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ ХІХ СТОЛІТТЯ." Питання культурології, no. 38 (October 29, 2021): 97–108. http://dx.doi.org/10.31866/2410-1311.38.2021.245712.
Full textAbstract:
Мета статті — виявити та дослідити соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. Методологічна база дослідження ґрунтується на застосуванні універсальних наукових методів — системного аналізу, порівняння та узагальнення, що забезпечило різнопланове вивчення об’єкта і предмета дослідження. Наукова новизна роботи полягає в тому, що соціальний аспект виникнення блюзу як провідного явища афроамериканської культури ХІХ ст. вперше висвітлено в контексті культурології. Висновки. В дослідженні визначено, що соціальний аспект відіграє провідну роль в процесі виникнення блюзу. Історичні умови стали причиною формування специфічних характеристик соціальних процесів, що мали вагоме значення в контексті буття афроамериканської спільноти ХІХ ст. на території США. Встановлено, що саме зміни в соціальному просторі, які відбулися після офіційного скасування рабства, стали каталізатором народження нових форм в афроамериканській культурі. Специфіка зазначених соціальних процесів полягала в особливостях ресоціалізації афроамериканців у суспільстві США, соціальній ізоляції, що великим чином утискала явище соціальної творчості в афроамериканському середовищі, аспекті перманентного опору та боротьби афроамериканців за свої права в американському соціумі, що сприяв збереженню сталості характерних елементів афроамериканської культури. Зазначені характеристики сприяли виділенню афроамериканської культури на тлі культури США, а надалі й світової культури. Саме цей аспект необхідно визначити як головну причину широкомасштабного розповсюдження та впливу явищ афроамериканської культури, зокрема блюзу, на появу та становлення панівного пласту музичної культури, який визначається як неакадемічна музика ХХ ст.
35
Матвійчук, В. К. "Злочини проти навколишнього природного середовища як соціальне й правове явище." Право та державне управління, no. 4 (2011): 112–16.
Find full text
36
Кулакова, Лариса. "РОЗВИТОК СОЦІАЛЬНОГО ІНТЕЛЕКТУ У ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ В УМОВАХ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ." Психологія: реальність і перспективи, no. 15 (January 2, 2021): 97–103. http://dx.doi.org/10.35619/praprv.v1i15.190.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальній проблемі сучасної освіти − соціально орієнтованій спрямованості освітньо-виховного процесу. У публікації обґрунтовано наукову й практичну значущість проблеми розвитку соціального сфери особистості. У статті розглядаються підходи до осмислення поняття соціального інтелекту у цілому, наводяться певні точки зору вчених на природу соціального інтелекту, що пояснюють це соціальне явище як пристосування індивіда до соціального буття. Визначено основні передумови для розвитку соціального інтелекту у молодшому шкільному віці. З’ясовано необхідність та можливості розвитку соціального інтелекту у навчальній діяльності школярів. Розглядаються основні функції соціального інтелекту у молодшому шкільному віці (пізнавально-оцінна, комунікативно-ціннісна, рефлексивно-корекційна). Зроблено висновок про те, що розвиток соціального інтелекту є актуальною та затребуваною у сучасній освіті проблемою.
37
Mandzii, S. V. "«Внутрішня вимушена міграція» як правова категорія: дискусійні питання сутності та змісту." Scientific Papers of the Legislation Institute of the Verkhovna Rada of Ukraine, no. 2 (April 27, 2021): 49–58. http://dx.doi.org/10.32886/instzak.2021.02.05.
Full textAbstract:
Метою статті є науково-правовий аналіз поняття «внутрішня вимушена міграція» як правової категорії, що включає з’ясування його юридичної природи, сутності та змістовного наповнення, а також характеристику видів внутрішніх міграцій та їх особливостей, що дозволить зрозуміти соціальну значимість міграційних процесів всередині країни, їх динаміку та вплив на розвиток політичних, демографічних, економічних та культурних сфер життєдіяльності соціуму, слугуватиме теоретико-методологічною основою для вироблення й удосконалення моделей та механізмів законодавчого супроводу цього процесу.
Наукова новизна полягає у висвітленні змістовного наповнення поняття «внутрішня вимушена міграція» як однієї з базових правових категорій процесів переміщення населення всередині країни, а також пропонуванні власного визначення цього поняття.
Висновки. Аналіз науково-теоретичних напрацювань з питань формулювання та конкретизації змістовного наповнення дефініції «внутрішня вимушена міграція» дає підстави стверджувати, що авторські визначення є доволі різноплановими. Єдність наукових підходів не досить чітко прослідковується навіть у позначенні сутності цього поняття: як процесу, явища, руху, суспільних відносин, міграційних потоків тощо. Виходячи з традиційного розуміння категорій «соціальне явище» та «соціальний процес», масштабів сучасної внутрішньої вимушеної міграції в Україні та ступеню її впливу на трансформацію суспільних відносин, враховуючи сутність родового поняття «міграція», вважаємо за необхідне запропонувати власне визначення цієї дефініції. Отже, поняття «внутрішня вимушена міграція» у правовому вимірі варто розуміти як соціальний процес переміщення особи (осіб) у межах адміністративно-територіальних одиниць однієї країни без перетину міжнародно-визнаних державних кордонів зі зміною назавжди чи на певний час постійного місця проживання, який викликаний об’єктивними негативними факторами військово-політичного, природного, техногенного характеру та у разі звернення до уповноважених на це державних органів передбачає обов’язковість їх розгляду та впливає на зміну правового статусу такої особи (осіб).
38
Гарькавець, Сергій. "Проблема психологічного втручання у соціальне насилля: виміри школи та родини." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т2 (2021): 159–68. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-2-159-168.
Full textAbstract:
У статті розглядається проблема соціального насилля, що відбивається, як на рівні шкільного соціального простору, так й родинного. Зроблений акцент на психологічних чинниках, що детермінують такі ганебні явища як булінг і мобінг, особливості їхнього прояву в умовах учнівської взаємодії. Зазначено, що соціальні умови завжди виступають однією з основних причин булінгу та мобінг. Розглянуті психологічні профілі як тих, хто вчиняє насилля, так й тих, хто стає його жертвами. З’ясовано, що у булерів і моберів акцентованими виступають біологічні (родові травми), соціальні (вплив сімейного оточення) та персональні (рівень розвитку соціального інтелекту) інсталяції. Жертвами булінгу та мобінг, перш за все, стають діти з проявами «навченої безпорадності», які зазвичай продукують інфантильний захист і неспроможні самостійно розв’язувати проблеми комунікації з іншими. Зазначено, що у підлітковому середовищі цінним виступає те, що пов’язано з проявами «дорослості», а копіювання поведінки значущих старших значно впливає на їхню соціальну активність. Зневажливе ставлення батьків до інших у присутності власних дітей, стає однією з причин генерування соціальної інгібіції в учнівському середовищі. Запропоновані соціально-психологічні шляхи розв’язання проблеми насилля в родинах школярів та учнівському середовищі, що мають комплексний характер. Ключові слова: булінг, жертва, мобінг, родина, соціальна інгібіція, соціальне насилля, учнівське середовище.
39
Кот, Л. Л. "ОСНОВНІ ХАРАКТЕРИСТИКИ СОЦІАЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА: МАКРОЕКОНОМІЧНИЙ ПОГЛЯД." Підприємництво і торгівля, no. 32 (December 20, 2021): 33–40. http://dx.doi.org/10.36477/2522-1256-2021-32-05.
Full textAbstract:
У статті досліджено зарубіжні і вітчизняні теоретико-економічні підходи до вивчення соціального підприємництва, виділено характеристики, властиві соціальному підприємництву, які відрізняють явище від традиційних некомерційних і комерційних організаційно-управлінських форм ведення діяльності: 1) пріоритетність соціальної місії; 2) інноваційність; 3) адресність; 4) змішані джерела фінансування; 5) подвійність в оцінці ефективності; 6) інвестиційний характер діяльності; 7) фінансова стійкість; 8) обмежений розподіл прибутку. В результаті виділення і вивчення основних характеристик соціального підприємництва, а також поглядів вчених на значення вищевказаних характеристик у визначенні соціального підприємництва, виділено параметри, за якими погляди вчених в гуманітарній науці на соціальне підприємництво є різними: 1) межі соціального підприємництва; 2) форми соціального підприємництва; 3) сутність соціального підприємництва; 4) інноваційність; 5) джерела фінансування; 6) обмеження в розподілі прибутку; 7) обмеження сфер діяльності. Зазначено, що в даний час практично всі дослідники в якості основних характеристик соціального підприємництва відзначають обов’язкову пріоритетність соціальної місії, адресність діяльності, фінансову стійкість. Запропоновано до складу основних характеристик соціального підприємництва включати також наступні – змішані джерела фінансування, подвійність в оцінці ефективності, обмежений розподіл прибутку. Сформульовано визначення соціального підприємництва як діяльності, спрямованої на реалізацію проголошеної соціальної місії, пов’язаної з підвищенням добробуту і якості життя певних груп населення, що використовує змішані методи управління і джерела фінансування, здатна генерувати дохід, що спрямовується в першу чергу на реалізацію соціальної місії. Визначено, що основними суб’єктами соціального підприємництва є соціальні підприємства у формі комерційних, некомерційних організацій або приватних підприємців, діяльність яких відповідає зазначеним у цьому дослідженні характеристикам соціального підприємництва. Виділено основне протиріччя, характерне для соціального підприємництва – прагнення до досягнення соціальної місії, з одного боку, і необхідність отримання доходу, з іншого боку, внаслідок чого виникають і інші суперечності – в комбінуванні джерел фінансування; в оцінці ефективності соціального підприємства – необхідності оцінювати як соціальну, так і економічну ефективність; в необхідності підтримки фінансової стійкості діяльності і прагненні досягнення інвестиційного соціального ефекту.
40
Стоянова, Тетяна Анатоліївна. "ВПЛИВ ДУМКИ ДИТИНИ ПРИ ЇЇ ПОВЕРНЕННІ В КОНТЕКСТІ ГААЗЬКОЇ КОНВЕНЦІЇ ПРО ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВІ АСПЕКТИ МІЖНАРОДНОГО ВИКРАДЕННЯ ДІТЕЙ." Часопис цивілістики, no. 34 (February 4, 2020): 62–66. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i34.174.
Full textAbstract:
Нині дуже гостро встає питання про проблеми викрадення дітей. Статистика підтверджує, що таке явище, яквикрадення дітей – має вкрай небезпечний характер. За даними Європейської комісії, щорічно в країнах ЄС пропадають 250 тисяч дітей, тобто 1 дитина – кожні 2 хвилини. В Україні відсутні спеціальні юрисдикційні органи, щовідповідають за комплексне врегулювання даної проблеми; відсутній механізм підтримки та реабілітації постраждалих сімей та повернутої дитини. Викрадення дітей – це особливе соціальне явище, що знаходиться в площірегулювання декількох галузей права.Стаття присвячена аналізу правового регулювання основних законодавчих актів країн ЄС та України, розглядупроблем практичного застосування Гаагської Конвенції 1980 року, запропоновано поняття «викрадення дітей»,розглянуті проблеми судового розгляду справ такої категорії.
41
Ivanov, Y. Y. "Злочинність як наслідок дисбалансу функцій соціального управління: український досвід 1991-2016 рр." Науково-теоретичний альманах "Грані" 20, no. 7 (September 21, 2017): 124. http://dx.doi.org/10.15421/1717104.
Full textAbstract:
Статтю присвячено соціально-філософському аналізу злочинності в Україні за часів Незалежності. Досліджено причини та наслідки злочинності в якості системного явища, що обумовлено процесом відтворення негативних соціальних практик. Виявлено, що дане явище активізувалося внаслідок виникнення дисбалансу функцій соціального управління і має економічне підґрунтя. Охарактеризовано закономірності виникнення корупції та злочинності в українському суспільстві. Виявлено, що наростання криміналу викликає суспільну кризу, яка формується під впливом складного поєднання внутрішніх та зовнішніх взаємодій соціальних акторів і характеризується відчуттям дискомфорту у індивідів, включених в різноманітні суспільні підсистеми. Визначено, що дану кризу відрефлексовано державними органами, розпізнано на етапі її підйому, що відображено в офіційних документах та законодавстві. З точки зору соціальної філософії подано рекомендації щодо подолання криміналу. Обґрунтовано висновок, що, знайшовши «золоту середину» між культурними та соціально-економічними аспектами розвитку країни, можна буде застосувати «м’який» вплив на основні соціальні атрактори, за допомогою яких вдасться скорегувати вектор його розвитку та подолати поширення корупції та процес деструктивного відтворення в суспільстві.
42
Yesina, О. О. "Charity as social phenomena: theoretical aspect of the analysis." Ukrainian Society 30, no. 3 (October 9, 2009): 114–18. http://dx.doi.org/10.15407/socium2009.03.114.
Full textAbstract:
The present article deals with the theoretic and methodological aspects of the phenomenon of charity. The peculiarities of using the word «Charity» are analyzed from the different aspects. It is said that the phenomenon of charity is considered as a part of social politics of the country and an institute of the civic society.
43
Фролов, О. С. "Визначення понять "зброя як річ матеріального світу" та "зброя як соціальне явище"." Право і суспільство, no. 3 (2006): 39–43.
Find full text
44
Папуча, Микола, and Марія Наконечна. "КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНА ТЕОРІЯ ТА МЕТОДОЛОГІЯ Л. С. ВИГОТСЬКОГО." Psychology of Personality 10, no. 1 (March 17, 2020): 21–29. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.21-29.
Full textAbstract:
У статті доводиться, що Л. С. Виготський створив нову, справжню методологію, застосування якої дало змогу отримати і, головне, проінтерпретувати абсолютно нові й дуже важливі наукові факти. Аналізуються методологічні основи та вимоги до психологічних досліджень. Історико-генетичний погляд як на будь-яке психологічне явище, так і на психологію особистості в цілому, є першою методологічною вимогою будь-якого психологічного дослідження. Друга вимога стосується самого аналізу (тлумачення) наукових фактів. Оскільки предмет дослідження (будь-яке психічне явище) існує в дійсності виключно в рамках цілісності, аналіз, щоб бути науковим і об’єктивним, мусить не втрачати цю цілісність. По-третє, головна причина редукції в сучасній психології полягає в тому, що реальні дослідження часто «зсуваються» з власне психологічного предмету. Наступним методологічним положенням є необхідність спеціального психологічного аналізу артефактів. Л. С. Виготський з’ясував і довів, що психічне детермінується психічним, адже потреби й мотиви – суто психічні явища. Інші речі – соціальне, духовне, біологічне, – безумовно, вступають у взаємодію з потребами, але самі ніколи не детермінують їх. Це є дійсно психологічна детермінація – вплив цілого (психіки) на всі її складові частини. Істотною умовою тут виступає присвоєння культурного досвіду, опосередковане взаємодією з іншими людьми. Наголошується, що культурно-історична психологія особливим чином досліджує допомагальну взаємодію дорослого і дитини. У просоціальному плані – плані винесеного зовні, інтерпсихічного функціонування – вперше з’являється вища психічна функція, що переходить потім у внутрішній, згорнутий, інтрапсихічний план.
45
Ядловська, О. С. "ЛІНГВОКУЛЬТУРНА СПЕЦИФІКА БІЛІНГВІЗМУ: ДО ПИТАННЯ СТАНОВЛЕННЯ ПОНЯТТЯ." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 235–40. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-35.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню становлення категорії «двомовність», а також співвідношення її проявів у комунікативному та культурологічному контексті. Проаналізовано соціокультурні аспекти еволюції сприйняття білінгвізму як у свідомості окремого індивіда, так і суспільством загалом. Явище двомовності за своєю сутністю виступає лінгвістичним, однак за реалізацією та рефлексію переосмислюється і сприймається в соціумі як культурологічне або соціальне і таке, що впливає на певні мовно-соціальні процеси та є гостро дискусійним й актуальним. Володіння двома мовами передбачає не тільки вербалізацію словникового складу, морфологічних та синтаксичних одиниць, категорій цих мов, але й репрезентацію характерних особливостей та рис певного етносу, його культури, тобто культурологічного контексту. Простежено, що володіння двома чи більше мовами в індивіда є різнорівневим, а еквівалентне володіння неможливе. Провідну позицію завжди посідає рідна мова. Зазначено також, що вивчення іншої мови (іноземної, нерідної) залучає особу до процесу акультурації. Це буде в подальшому формувати соціокультурний чинник явища двомовності та впливатиме як на індивіда, так і на соціум. Окремо варто розглядати аспект впливу на рівень вивчення мови в розрізі перебування особи в конкретній комунікативній ситуації, що вимагає знання певного лексичного шару слів. Підкреслимо також, що в епоху глобалізації, взаємодії цивілізацій та культур, підвищеної інтенсивності різних типів комунікації з одночасними процесами самоідентифікації етносів за спільністю мови виникає необхідність в уточненні багатьох суміжних понять, зокрема таких, як «інтерференція», «диглосія», «поліглосія», інших для усвідомлення причин, природи й механізмів виникнення та функціювання цих явищ у середовищі соціуму. Це надасть можливість розробити низку рекомендацій і заходів, які сприятимуть розширенню сфери використання декількох мов за збереження позицій рідної мови. Розгляд та дослідження зазначених мовних практик двомовності в подальшому може стати шляхом до переосмислення та подолання труднощів етносемантичного рівня у процесі міжкультурної комунікації.
46
Molodychenko, V., and A. Serdyuk. "SCIENCE AS A SOCIAL PHENOMENON OF KNOWLEDGE AND MASTERING OF REALITY." Versus 1, no. 11 (August 24, 2019): 47–51. http://dx.doi.org/10.33842/2313-4562/2018/11/47/51.
Full text
47
Шундікова, І. І. "РОЛЬ ПОЗАМОВНИХ ЧИННИКІВ У ФОРМУВАННІ І ФУНКЦІОНУВАННІ ТЕРМІНІВ (НА МАТЕРІАЛІ АНГЛІЙСЬКИХ ТЕРМІНІВ КОСМЕТОЛОГІЇ ТА ЕСТЕТИЧНОЇ МЕДИЦИНИ)." Nova fìlologìâ 2, no. 81 (June 23, 2021): 222–27. http://dx.doi.org/10.26661/2414-1135-2021-81-2-33.
Full textAbstract:
Функціонування термінів у різних професійних сферах привертає увагу не лише лінгвістів, а й представників суспільних наук. Такий інтерес зумовлений тим, що мова – це соціальне явище, а термін безпосередньо пов’язаний із професійними чинниками та виконує роль засобу інформаційного обміну. Одним із яскравих прикладів експліцитного впливу суспільства на функціонування термінів може слугувати англомовна термінологія косметології та естетичної медицини, понятійний апарат якої зараз активно розвивається в унісон із науковим прогресом, глобалізацією економіки, розширенням культурних зв’язків, мобільністю населення та поширеністю мультилінгвізму. До зовнішніх чинників впливу, які зумовили еволюцію фахової мови галузей косметології та естетичної медицини, належать соціоекономічні, соціокомунікативні, соціоісторичні та соціопсихологічні чинники. Мета статті – розглянути вплив соціальних змін на семантичні та функціональні особливості англійських термінів зазначених галузей, які вжито в рекламних текстах, а також окреслити їхній внесок у формування провідних цінностей сучасного глобалізованого суспільства. Дослідження виконане в межах напряму соціотермінознавства, актуальність якого полягає в розкритті й урахуванні впливу позамовних чинників на розвиток терміносистем. Проведений аналіз показав, що термінологія косметології та естетичної медицини, з одного боку, зазнає впливу суспільних змін, що виявляється крізь семантичні процеси метафоризації, поширення термінів-англіцизмів в інші мови та запозичення і термінологізацію іншомовної лексики. із другого боку, терміни, що функціонують і взаємодіють з іншими лексичними одиницями в рекламних контекстах, беруть участь у насадженні таких атрибутів сучасного глобалізованого суспільства, як індивідуалізм, толерантність, споживацька свідомість, соціальна самоідентифікація за допомогою торгових брендів, ґендерна уніфікація. Отже, результати здійсненої розвідки підтверджують взаємодію і взаємовплив соціальних чинників та особливостей мовного функціонування.
48
Пось, Андрій, and Тетяна Кобзєва. "АНТИКОРУПЦІЙНА СТРАТЕГІЯ ЯК ОСНОВНИЙ ПРОГРАМНИЙ ДОКУМЕНТ В БОРОТЬБІ З КОРУПЦІЄЮ, ТА ШЛЯХИ ЇЇ РЕАЛІЗАЦІЇ." Молодий вчений, no. 1 (101) (January 31, 2022): 207–11. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2022-1-101-43.
Full textAbstract:
Корупція стала однією з основних загроз національній безпеці України, провідним фактором стагнації економіки, збереження і розвитку вираженого соціальної нерівності всупереч зусиллям держави. У зв'язку з цим потрібно вироблення і здійснення цілеспрямованої антикорупційної політики держави. Корупція постійно еволюціонує і як будь-яке складне соціальне явище не має кордонів. Вона характеризується універсальністю - існує у всіх державах незалежно від ступеня соціально-економічного і політичного розвитку, набуває все нові транснаціональні форми. У зв'язку з цим протидія корупції та боротьба з нею придбали в Україні системний і наступальний характер. Антикорупційна стратегія сучасного правотворчості і правозастосування спрямована не тільки на невідворотність покарання за корупційні дії, а й на послідовну ліквідацію умов виникнення корупції. Антикорупційна політика полягає в розробці і здійсненні різнобічних і послідовних заходів держави і суспільства по усуненню (мінімізації) причин і умов, що породжують і живлять корупцію в різних сферах життя. З огляду на, що корупція без постійного протидії їй має властивість розширюватися, необхідно, щоб з часом була виділена антикорупційна функція держави як одна з його базових задач. У цій статті розглядаються такі поняття, як корупція, антикорупційна політика, її основні принципи, цілі та завдання антикорупційної стратегії, аналізується її ефективність. Пропонуються варіанти, спрямовані на боротьбу з корупційними правопорушеннями. У статті акумульовані результати міждисциплінарних наукових досліджень правових та інституційних засад протидії корупції, отримані в рамках реалізації Національної стратегії та національних планів протидії корупції. Розкрито підходи до протидії корупції з урахуванням нових загроз і чинників, що сприяють поширенню цього негативного соціального явища. Відображено теоретико-методологічні основи моніторингу проявів корупції та антикорупційних заходів, сформульовані пропозиції щодо їх орієнтації на усунення причин і умов корупції. Розглядаються традиційні та нові технології протидії корупції, потенціал заходів юридичної відповідальності за корупційні правопорушення. На підставі тенденцій розвитку міжнародного права і позитивного досвіду розвитку законодавства розглядаються рекомендації щодо вдосконалення національної антикорупційної політики.
49
Семигіна, Тетяна, and Олена Карагодіна. "ГЛОБАЛЬНІ МОДАЛЬНОСТІ ДЛЯ СОЦІАЛЬНИХ ПРАЦІВНИКІВ: ЧИ СКОРИСТАЄТЬСЯ УКРАЇНСЬКА ОСВІТА МОМЕНТОМ, ЩОБ ЗМІНИТИСЯ?" Social Work and Education 8, no. 2 (July 6, 2021): 275–89. http://dx.doi.org/10.25128/2520-6230.21.2.11.
Full textAbstract:
Стаття окреслює поточні глобальні пріоритети та стандарти соціальної роботи, які формуються, затверджуються та надалі просуваються Міжнародною федерацією соціальних працівників (МФСП) та Міжнародною асоціацією шкіл соціальної роботи (МАШСР). Це дослідження було проведено з урахуванням поняття "людина в оточенні" та контексту соціальної роботи, а також системи прав людини.
Аналіз демонструє, що всі останні глобальні стандарти, ухвалені МФСП та МАШСР, базуються на таких принципах, як колективізм, усунення структурних причин соціальних проблем, а також нарощування наукових та академічних сил соціальної роботи як професії. Незважаючи на неоліберальний поворот у транснаціональному соціально-економічному контексті (що проявляється в маркетизації, споживацтві та явищі менеджеріалізму) та гострі професійні дебати щодо значення місцевих знань (знання та практики корінних народів), ключові глобальні пріоритети соціальної роботи як професії включають такі ідеалістичні очікування, як: професійне сприяння соціальній та економічній справедливості, запобігання умовам, що обмежують права людини, викорінення бідності та покращання якості життя всіх людей.
Українська освіта та практика соціальної роботи, як правило, надмірно акцентують увагу на послугах соціальної реабілітації та соціального обслуговування. «Корінні знання» в Україні підтримують патерналістську професійну культуру соціальної роботи і очікування клієнтів, що соціальні мають вирішити всі їхні проблеми, що суперечить сучасним глобальним принципам соціальної роботи. У статті запропоновано, яким чином можна застосувати ці стандарти в українській освіті із соціальної роботи. Йдеться, насамперед, про підтримку соціальних працівників у тому, щоб вони сприймали своїх клієнтів не з точки зору потреб, а з позиції прав людини та соціальної солідарності.
50
Шевель, І. П. "СОЦІАЛЬНЕ НАПРУЖЕННЯ, ЗУМОВЛЕНЕ СОЦІАЛЬНИМИ ЗМІНАМИ ТА СОЦІАЛЬНИМИ РЕАЛІЯМИ, ЯК ФАКТОР СЬОГОДЕННЯ." Актуальні проблеми філософії та соціології, no. 28 (May 24, 2021): 46–49. http://dx.doi.org/10.32837/apfs.v0i28.946.
Full textAbstract:
Шевель І. П. Соціальне напруження, зумовлене со¬ціальними змінами та соціальними реаліями, як фак¬тор сьогодення - Стаття.У статті розглядається феномен соціальної напру¬женості як фактор сьогодення, розкривається значен¬ня впливу соціальних змін на соціальні соціокультурні реалії. Як ми бачимо, реалії сьогодення показують, що постійно виникають конфлікти інтересів, незадово¬леність реальністю та подіями, які відбуваються в су¬спільстві.Показано, що інтерес до вивчення соціальної на¬пруженості з боку відомих науковців є поширеним явищем. Соціологи, зокрема Є. Головаха, Н. Паніна, О. Злобіна, Є. Сірий, В. Небоженко, М. Міщенко та інші, надають соціологічну інформацію про стан соці¬альної напруженості, її розвиток, конфлікти в україн¬ському суспільстві. З цього ми можемо побачити, що ця проблематика підкріпляється різноманітними до¬слідженнями соціальної напруженості. На цей час про¬блема набуває нової реальності в суспільстві, нового соціального явища, яке несе в собі наслідковий аспект дії. Тому що пандемія зумовлює вимушені соціальні зміни, до яких населення не готове і не може змирити¬ся з дійсністю.У статті показано дані соціологічного досліджен¬ня як вагомого інструменту вивчення динаміки та вимірювання соціальної напруженості в період пан¬демії COVID-19. Вже пройшов рік, як ми живемо з COVID-19, але люди все одно погано розуміють, яким буде майбутнє. Люди звикли розуміти, що будь-які епідемії повинні бути тимчасовими, але досі ми перебуваємо в реальності невідомого, від¬чуття постійної загрози, незрозумілого майбутньо¬го. «Цінності», які були важливими рік потому, вже не мають значення в умовах економічного спаду, безробіття, небезпеки.Соціальна напруженість є складним явищем, соці¬альні зміни зумовлюють нові наслідки: нестабільність соціального середовища, виникнення конфліктів щодо незабезпечення простих базисних потреб для нормаль¬ного існування населення.