To see the other types of publications on this topic, follow the link: Соціально-психологічна адаптація.
Journal articles on the topic 'Соціально-психологічна адаптація'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 40 journal articles for your research on the topic 'Соціально-психологічна адаптація.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Труляєв, Р. О. "СТИЛЬ САМОРЕГУЛЯЦІЇ ЯК ФАКТОР СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ." Educational Dimension 29 (May 19, 2022): 387–95. http://dx.doi.org/10.31812/educdim.4975.
Full textAbstract:
Розкрито поняття «соціально-психологічна адаптація» та «професійна адаптація». Теоретично обґрунтовано вплив стилю саморегуляції на соціально-психологічну адаптацію працівників виробничих підприємств. Висвітлено матеріали дослідження впливу індивідуальних особливостей саморегуляції на соціально-психологічну адаптацію і професійну ефективність. Доведено, що стиль саморегуляції, характеризуючи особливості функцій планування, моделювання, програмування, оцінки результатів, визначає через них організацію і управління цілеспрямованою діяльністю, що безпосередньо беруть участь в адаптації до соціальних і операціональних умов праці.
2
Пенькова, Наталя, and Вікторія Шевченко. "Проблеми соціально-психологічної адаптації курсантів національної гвардії України до навчання." Збірник наукових праць: психологія, no. 24 (December 23, 2019): 112–20. http://dx.doi.org/10.15330/psp.24.112-120.
Full textAbstract:
У статті розкрито поняття «адаптація», «соціально-психологічна адаптація», «професійна адаптація». Проаналізовано основні підходи до виокремлення основних проблем соціально-психологічної адаптації. Розглянуто етапи соціально-психологічної адаптації. Описано етапи адаптації які притаманні саме курсантам. Виділено зовнішні та внутрішні фактори професійної адаптації. Перераховано складові професійної адаптації. Зроблено висновки в яких висвітлено основні проблеми, які заважають курсантам швидко адаптуватися до умов навчання.
3
Проценко, І. І. "ПРОФЕСІЙНА АДАПТАЦІЯ УЧИТЕЛІВ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ: ЧИННИКИ ВПЛИВУ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 147–54. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-147-154.
Full textAbstract:
У статті досліджено соціально-психологічні чинники, що впливають на процес професійної адаптації учителів Нової української школи. Визначено, що вони обумовлені інтегральним характером. З’ясовано, що на процес професійної адаптації впливають різноманітні фактори: фактори середовища, до яких здійснюється адаптація (робоче місце, технологічний процес, зміст виробничих завдань, можливості просування по службовим сходинам та підвищення кваліфікації); індивідуально-особистісні фактори, безпосередньо пов'язані з особливостями самого адаптанта (переадаптаційний рівень знань, умінь та навичок, характер мотивації, яка визначає ставлення до діяльності, індивідуально-психологічні властивості особистості); фактори управління процесом адаптації (контроль виробничого процесу з боку керівництва, заохочення і стимулювання успішного виконання завдань, навчання посередництвом прикладу); соціально-психологічні фактори (соціально-психологічний клімат колективу, наявність групових норм та санкцій, стиль міжособистісної взаємодії у групі). У дослідженні розроблено теоретичну модель структури чинників, що впливають на процес управління професійною адаптацією вчителів: соціально-економічні чинники, соціально-психологічні чинники (взаємодія з керівником, психологічна атмосфера у колективі, міжособистісна взаємодія, статусно-ієрархічні відносини); індивідуально-психологічні (психофізіологічні чинники, особистісні чинники); соціально-демографічні чинники. Визначено, що всі вони по-різному впливають на успішність адаптації та на її результат в залежності від ступеня інтенсивності та тривалості впливу.
4
Панов, М. С. "Соціально-психологічна адаптація особистості: дослідження феномену." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T3 (2019): 255–66. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-3-255-266.
Full textAbstract:
Актуальність: запропонована тема дослідження особливостей соціально-психологічної адаптації особистості є особливо актуальною в умовах сучасного суспільства, коли загальні соціальні перетворення сприяють загостренню питань адаптації для окремих категорій населення, зокрема, для внутрішньопереміщених осіб. Мета дослідження полягає у з'ясуванні впливу соціальної ситуації на особливості соціально-психологічної адаптації особистості (на прикладі внутрішньо переміщених осіб (ВПО)). Методи: опитувальник для діагностики соціально-психологічної адаптації (К. Роджерс, Р. Даймонд), тест-опитувальник «Самовідношення» (В.В. Столін, С.Р. Пантєлєєв). Результати: отримані в результаті проведеного дослідження дані дозволили окреслити основні тенденції за особливостями соціально-психологічної адаптації безробітного населення та з'ясувати специфіку цього процесу у внутрішньопереміщених осіб, які знаходяться в ситуації безробіття. Специфіка процесу соціально-психологічної адаптації для даної категорії досліджуваних безперечним чином взаємопов’язана з певними аспектами їх особистісного самоставлення. Так, безробітні з числа ВПО мають нижчий рівень інтегрального самоставлення, а саме більш низький рівень самоповаги, аутосимпатії та очікуваного ставлення оточуючих. В той самий час, вони меншою мірою схильні до самозвинувачення, а також відрізняються вищими показниками за шкалами самокерівництва та самопослідовності, що знову таки вказує на їх вищу готовність до досягнення визначених цілей та завдань. Висновки: отримані дані вказують на наявність певних складнощів в процесі соціально-психологічної адаптації безробітних, які належать до внутрішньопереміщених осіб, що пов’язано з об’єктивною неможливістю впливати на деякі життєві обставини, а також на відповідні утруднення у адаптації до нових умов життя та соціального оточення, що безперечним чином загострює перебіг адаптаційних процесів для даної категорії досліджуваних. Поряд із цим, нижчий рівень ескапізму у безробітних з числа ВПО засвідчує готовність до подолання нагальних труднощів на шляху до досягнення значущих життєвих цілей. Зазначені особливості та закономірності наголошують на необхідності своєчасного надання кваліфікованої психологічної допомоги та підтримки щодо оптимізації соціально-психологічної адаптації безробітних, які належать до внутрішньопереміщених осіб, що є однією з важливих проблем сучасної психологічної практики.
5
ШИНКАР, Марія. "ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ ТА КОМУНІКАЦІЇ СТУДЕНТСЬКОЇ МОЛОДІ В СУЧАСНОМУ МЕДІАСЕРЕДОВИЩІ." Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Психологія, no. 1 (54) (May 19, 2022): 91–99. http://dx.doi.org/10.32689/maup.psych.2022.1.13.
Full textAbstract:
У статті розглянуто особливості соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Визначено, що протягом навчання у ЗВО в студентів закладаються основи професіоналізму , формується потреба й готовність до безперервної самоосвіти тощо. Значною мірою це визначається успішністю адаптаційних та комунікаційних процесів, які слід враховувати в освітньому процесі. Таким чином, метою нашого дослідження є визначення особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Методологічну основу статті становлять загальні психологічні положення про сутність і розвиток оосбистості в процесі життєдіяльності, теоретичні положення про сутність і закономірності психічного розвитку особистості, її соціально-психологічної адаптації та комунікації в сучасному медіасередовищі, принцип системного підходу, який набув значного поширення в сучасних наукових розробках. Наукова новизна дослідження полягає у визначенні особливостей соціально-психологічної адаптації та комунікації студентської молоді в сучасному медіасередовищі; розробці заходів, здатних прискорити входження студентів першокурсників до колективу; зведенні до мінімуму наслідків дезадаптації студентської молоді в сучасному медіасередовищі. Висновки. Отже, соціально-психологічну адаптацію можна визначити як процес оптимальної відповідності особистості та професійного й освітнього середовища. У випадку адаптації студентів до умов закладів вищої освіти ці дві сторони будуть такими: адаптація до умов освітнього процесу і соціально- психологічна адаптація у навчальній групі. До переліку основних соціально-психологічних чинників, що впливають на процес адаптації студентів можна віднести чинники нового навчального середовища, нового соціально-психологічного середовища, нового інформаційно-когнітивного простору та чинник професійного середовища. Зазначені чинники можуть здійснювати як позитивний, так і негативний вплив на процес адаптації студентської молоді. Це може залежати від психологічних особливостей особистості, пояснення якої припускає сукупність внутрішніх умов, що змінюються під дією зовнішніх впливів.
6
Боярин, Лілія, and Наталія Завацька. "Проблема соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до умов освітнього середовища закладу вищої освіти." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T2 (2019): 243–55. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-2-243-255.
Full textAbstract:
У роботі представлені результати теоретичного дослідження проблеми соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до умов освітнього середовища закладу вищої освіти. Зазначено, що якісна підготовка фахівців та відносна доступність вищої освіти заохочують іноземних студентів до навчання в освітніх закладах України. Метою роботи є теоретико-методологічний аналіз вивчення проблеми соціально-психологічної адаптації іноземних студентів до умов освітнього середовища у зарубіжній та вітчизняній психологічній літературі. Для досягнення поставленої мети використано комплекс методів дослідження: аналіз, синтез, порівняння сучасних наукових й емпіричних досліджень з проблеми адаптації студентів, зокрема й іноземних, до навчання у вищих навчальних закладах, а також їх узагальнення й систематизація. Розкрито труднощі адаптації іноземних студентів – вони залежать від національних та регіональних характеристик і змінюються від курсу до курсу. Процес ускладнюється декількома проблемами: налагодженням соціальних контактів, подоланням мовного бар’єру, самореалізацією у новому соціумі та інтеграції у ньому, позбавленням від стереотипного сприйняття представників іншої культури, розвитком толерантного ставлення до учасників міжкультурного спілкування та взаємодії, подоланням культурного шоку, а також пристосуванням до цінностей нового суспільства. Визначено, що соціально-психологічна адаптація є процесом активного пристосування до вимог середовища. З позицій системного підходу це явище розглядається як безперервний процес взаємозумовлювального впливу людини та її соціального оточення, успішність і адекватність якого залежить як від індивідуально-психологічних особливостей, так і від чинників середовища. Зазначено, що психофізіологічна, інтелектуальна, соціокультурна та інші сфери адаптації, постають окремими аспектами єдиного процесу соціально-психологічної адаптації. Як правило, в природних умовах ЗВО щодо іноземних студентів діє не окремий фактор, а багатошаровий комплекс факторів середовища в якому вони опинились. Встановлено, що соціально-психологічна адаптація іноземних студентів, як складне, міждисциплінарне, процесуальне утворення – є результатом активності студента і включає концентрування та використання його особистісних регулятивних можливостей.
7
ГРИСЬ, Антоніна. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ СТУДЕНТІВ-ПСИХОЛОГІВ ЯК УМОВА ЇХ УСПІШНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ." Психологічне здоров’я, no. 2 (April 28, 2021): 24–34. http://dx.doi.org/10.32689/2663-0672-2021-2-3.
Full textAbstract:
Постановка проблеми. Соціально-психологічна адаптація підвищує адап- тивність особистості, тобто міру її пристосованості до життя в соціумі. Варіант соці- ально-психологічної адаптації, при якому особистість може частково змінюватися в ото- ченні та водночас залишатися сама собою, що забезпечує конгруентність і комфортність психологічної рівноваги особистості, є оптимальним для успішної професійної соціалізації майбутнього фахівця, зокрема психолога. Аналіз останніх досліджень і публікацій. Здат- ність особистості долучатися до адаптивної соціальної поведінки, розуміти інших людей та керувати їх поведінкою, пов’язана із соціальним інтелектом. Для розвитку теорії соці- ально-психологічної адаптації особистості важливість має вивчення Я-концепції особисто- сті. З соціальним інтелектом майбутнього фахівця співвідносяться всі види професійної компетентності. Формулювання мети статті. Мета – розкрити особливості соціаль- но-психологічної адаптації студентів-психологів у процесі їх професійної соціалізації. Виклад основного матеріалу. Соціальний інтелект, як інтегральна інтелектуальна здатність, що визначає успішність спілкування та соціальної адаптації, об’єднує і регулює пізнавальні процеси, пов’язані з відображенням людини як партнера по спілкуванню або групи людей, діагностувався тестом соціального інтелекту Дж. Гілфорда і М. О’Саллівена. Експеримен- тальна група досліджуваних складалася з двох груп, у яких реалізовано формувальні впливи (по 24 особи у кожній), та двох контрольних груп, – загалом 96 осіб. Із демографічних показ- ників, бралися до уваги стать та вік випробуваних. Статистична обробка отриманих ре- зультатів здійснювалася за допомогою методів математичної статистики в програмах Excel та SPSS – 17. Для статистичного аналізу використовувалися U-критерій Манна-Уіт- ні для незалежних і W-критерій Уілкоксона для залежних вибірок. Навчання проводилося в форматі аудиторних занять (лекційних чи лабораторних) за програмою, теоретична основа якої – інтерактивні технології та методи, що реалізують принципи навчання дорослих та акцентовані на розвиток соціального інтелекту. Відбір методів, реалізованих у даній про- грамі, здійснювався на основі: сучасних досліджень у галузі загальної, вікової та педагогічної психології; концепції саморегуляції діяльності та активності суб’єкта; теорій психологічної травми, механізмів психологічного захисту, сучасних теоретичних і емпіричних досліджень соціального та емоційного інтелекту; положень суб’єктного підходу; методологічних і ме- тодичних аспектів реалізації спецкурсів для студентів старших курсів та організації соці- ально-психологічного тренінгу. Висновки та перспективи подальших досліджень. Таким чином, розвиток соціального інтелекту студентів ефективно здійснювати через створення сприятливого освітньо-культурного середовища з урахуванням особистісних характерис- тик майбутнього фахівця, передусім таких як: попередній соціокультурний досвід, ціннісні орієнтації та смисложиттєві орієнтири студентів, мотиваційні чинники, які є основою роз- витку здатностей до соціально-психологічної адаптації, в основі якої показники соціального інтелекту. Зазначені показники забезпечують адаптацію незалежно від типу соціальної ор- ганізації, в якій доведеться працювати майбутнім психологам, оскільки вони є універсальни- ми. Відповідно, виходячи з отриманих даних, варто конструювати зміст освітніх програм підготовки фахівців таким чином, щоб вони сприяли передусім розвитку їх адаптивних здат- ностей, бо вони є оновою опанування на практиці професійних компетентностей: комуніка- тивних, особистісних, технологічних.
8
Суслова, В. О. "Соціально-психологічна адаптація молоді до іншокультурного середовища і навчальна мотивація." Вісник Одеського національного університету. Серія: Психологія 23, вип. 2 (48) (2018): 136–45.
Find full text
9
Сахарова, Катерина Олександрівна, and Наталія Анатоліївна Липовська. "РЕАДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ, ЩО ОПИНИЛИСЯ У СКЛАДНИХ ЖИТТЄВИХ ОБСТАВИНАХ." Дніпровський науковий часопис публічного управління, психології, права, no. 5 (February 1, 2022): 54–58. http://dx.doi.org/10.51547/ppp.dp.ua/2021.5.8.
Full textAbstract:
У статті розглянуто підходи до організації роботи спеціальних соціально-педагогічних установ, що працюють із неповнолітніми, що опинилися у складних життєвих обставинах. На думку авторів, для ефективної роботи з реабілітації дітей необхідно виявити психологічні особливості, що призводять до порушення їхньої соціальної адаптації, на основі отриманих знань організувати роботу щодо соціальної реабілітації підлітків, які опинилися у складних життєвих обставинах. Розглянуто теоретичні підходи до інтерпретації соціальної адаптації: психоаналітичний, біхевіористський, гуманістичний, когнітивний. Соціально-психологічна адаптація інтерпретується авторами як один із видів соціальної адаптації, така взаємодія особистості і соціального середовища, яка приводить до оптимального співвідношення цілей і цінностей особистості та групи. Розглядається реадаптація як різновид соціально-психологічної адаптації особистості, яка інтерпретується авторами як комплекс заходів, спрямований на пристосування на тому чи іншому рівні до умов зовнішнього середовища. Обґрунтовано, що система комплексної допомоги дитині у складних життєвих обставинах повинна вибудовуватися як доповнюючий ланцюжок від екстреної соціальної допомоги, педагогічної підтримки і супроводу на рівні масової освітньої установи, спеціалізованої допомоги та консультування у профільних центрах. Проведене дослідження дозволило визначити тенденції до подальшого теоретичного вивчення соціальної реадаптації, а також до практичного застосування отриманих результатів.
10
Slyusarevskyy, Mykola, and Lidiya Chorna. "Психологічний ста і громадянська ідентичність дітей-переселенців зі сходу України." Проблеми політичної психології 21 (December 6, 2018): 69–86. http://dx.doi.org/10.33120/popp-vol21-year2018-6.
Full textAbstract:
Переселенці зі сходу України, як дорослі, так і діти, перебувають під впливом травматичних подій, однак діти є особливо вразливою групою. Щонайменше три основні чинники гальмують їхню соціально-психологічну адаптацію та інтеграцію в українське суспільство, а саме: воєнні дії на сході України, свідками та учасниками яких переселенці стали, і велика ймовірність розвитку в них посттравматичних стресових розладів; складнощі адаптації переселенців на новому місці проживання; несформованість у багатьох переселенців як громадян України політичної ідентичності, проукраїнських поглядів на майбутнє держави, в якій вони проживають, що значно посилює їхні психологічні негаразди. Завдяки дослідженню суспільних настроїв учнів старших класів, серед яких були й переселенці, на звільнених від російської окупації у 2014 році територіях Донбасу виявлено закономірність: старшокласники, які вважають, що Україну можна зберегти як єдину державу, порівняно з їхніми опонентами переживають позитивні почуття у 2-3 рази частіше; проукраїнські погляди учнівської молоді істотно поліпшують її емоційне самопочуття, а протилежні – погіршують; подолання емоційних травм переселенців відбуватиметься швидше, якщо вони визначаться, громадянами якої держави вони є, та усвідомлять власну національну ідентичність. Водночас процес інтеграції мешканців сходу в українську спільноту має базуватися на вихованні дітей усіх регіонів України в дусі патріотизму – дорослі мають усвідомлювати необхідість такого виховання і дбати про створення відповідних умов для цього. Формування згуртованості українців може розпочинатися з реалізації соціально-психологічних проектів, які б показували необхідність такого єднання. Табори, де діти з різних куточків України могли б не тільки відпочивати, а й навчатися спільно розв’язувати життєві проблеми, виховуватись у національному дусі, – хороша можливість реалізації ідеї єднання українців. Психологічна допомога дітям-переселенцям має будуватися на комплексних засадах, з урахуванням соціально- та політико-психологічної складової процесу їхньої інтеграції в українське суспільство.
Ключові слова: внутрішньо переміщені особи, посттравматичні стресові розлади, соціально-психологічна адаптація, патріотичне виховання, громадянська ідентичність.
11
Назмієв, А. О. "Соціально-психологічна адаптація до умов закладу вищої освіти засобами студентського самоврядування." Education and pedagogical sciences, no. 2 (171) (2019): 53–59.
Find full text
12
Каленик, О. О., and Т. Л. Цареградська. "Соціально-психологічна адаптація іноземних слухачів підготовчих відділень закладів вищої освіти України." Bulletin of Alfred Nobel University. Series "Pedagogy and Psychology" 1, no. 19 (2020): 52–57. http://dx.doi.org/10.32342/2522-4115-2020-1-19-6.
Full text
13
Василенко, М. М. "Соціально-психологічна адаптація майбутніх юристів у вищих навчальних закладах МВС України." Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ, no. 4 (71) (2010): 195–202.
Find full text
14
Жигаренко, Ігор, and Наталія Завацька. "Результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічної галузі." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 1(54) (2021): 162–72. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-54-1-162-172.
Full textAbstract:
У статті розкрито результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічної галузі. Визначено діагностичні маркери мотиваційно-ціннісної (мотиваційні диспозиції особистості (потреби, мотиви, установки, ціннісні переживання), генеративність, просоціальна мотивація (орієнтація на альтруїзм), як основа професійної спрямованості особистості фахівця, та її взаємозвʼязок з ціннісними орієнтаціями і рівнем емоційного інтелекту); компетентнісно-функціональної (професійна компетентність (соціально-перцептивна, соціально-психологічна, аутопсихологічна, комунікативна складові); специфіка особистісно-професійного саморозвитку та його звʼязок з самоефективністю, психологічною і комунікативною компетентністю, а також з рефлексією, саморегуляцією і самоставленням; параметри самоактуалізації; рефлексивні і регулятивні особливості фахівця; рівень і структура професійного вигорання (емоційне виснаження, напруженість у роботі, професійний перфекціонізм, професійний розвиток та самовдосконалення, інтегративний індекс вигорання тощо));конативно-стильової (специфіка індивідуального стилю професійної діяльності за стильовими (відмінності складу компонентів, умов і параметрів діяльності, ієрархія механізмів адаптації) і рівневими (діапазон параметрів, кількісний склад компонентів і характер їх взаємозвʼязків) характеристиками; процесуальні показники діяльності за блоками професійної діяльності, професійного спілкування, особистості фахівця;рівні професійної культури; самооцінка індивідуального стилю діяльності за параметрами оригінальності і надситуативності, взаєморозуміння та можливостей корекції стилю діяльності) складових особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю. Проведено аналіз результативно-змістовних параметрів особистісно-професійної адаптації та виокремлено стадії (емпірично-репродуктивну, адаптивно-евристичну, результативно-продуктивну) цього процесу на різних етапах професіоналізації фахівців соціономічного профілю. Ключові слова: фахівці соціономічного профілю, особистісно-професійна адаптація, результативно-змістовні параметри особистісно-професійної адаптації, соціально-психологічні ресурси особистісно-професійної адаптації.
15
Panchenko , O., and V. Antonov . "РЕАБІЛІТАЦІЯ ЯК СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ІНФОРМАЦІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ." Theory and Practice of Public Administration 2, no. 69 (May 26, 2020): 8–17. http://dx.doi.org/10.34213/tp.20.02.01.
Full textAbstract:
Розглянуто теоретичні засади розроблення дієвої державної політики щодо організації реабілітаційної допомоги особам, які зазнали ушкодження психічного здоров’я. На основі аксіологічного підходу визначено поняття інформаційно-психологічної безпеки, що має на увазі забезпечення психологічного благополуччя особистості з мінімізацією різноманітних ризикових факторів формування й функціонування адекватної інформаційно-орієнтовної основи суб’єктивно-особистісного ставлення до навколишнього світу і самої себе; здатність до адаптації за ознак шкоди психічному здоров’ю. Запропоновано модель забезпечення інформаційно-психологічної безпеки, що системно поєднує поняття реабілітація-абілітація-компенсація-адаптація та відображає чотири рівні організації їх: біологічний, психологічний, соціальний, соціально-психологічний, кожен з яких супроводжується складником інформаційного рівня. Визначено поняття “інформаційно-психологічна абілітація” як адаптивно-розвивальна діяльність з формування/прищеплювання/придбання навичок турбулентного мислення в умовах інтенсивних ризикових інформаційних факторів з метою підтримки психологічного благополуччя з відповідним забезпеченням якості життя людини.
16
Сторож, О. В. "ВІКОВІ ЗАКОНОМІРНОСТІ РОЗВИТКУ ТВОРЧОЇ СОЦІАЛІЗАЦІЇ ЮНАКІВ." Психологія: реальність і перспективи, no. 11 (October 26, 2019): 160–65. http://dx.doi.org/10.35619/prap_rv.vi11.29.
Full textAbstract:
Статтю присвячено теоретичному аналізу вікових закономірностей розвитку творчої соціалізації юнаків. Здійснено аналіз наукової літератури, що розкриває зміст поняття «творча соціалізація». Обґрунтовано основні складові творчої соціалізації юнаків: соціально-психологічна адаптація, фрустрація, соціальний статус, соціальне визнання, набуті характеристики, образне і вербальне творче мислення, оригінальність тематична. Встановлено суть творчої соціалізації юнаків. З’ясовано, що зміст і структура творчої соціалізації юнаків базуються на їх вікових особливостях і взаємозв’язку складових соціалізації і творчого мислення. Обґрунтовано, що творча соціалізація юнаків є процесом стійкої, загальної адаптованості і проявляється у майстерності, винахідливості, соціальній лабільності, в якій здійснюється їх творче самовизначення.
17
Ширяєва, Людмила, and Юлія Капустіна. "ТЕОРЕТИЧНІ ПІДХОДИ ДО ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМИ УСКЛАДНЕНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ РЕПРОДУКТИВНОГО ПОТЕНЦІАЛУ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЧНІЙ НАУЦІ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки 12, no. 8(53) (December 27, 2019): 113–26. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2019.8(53).12.
Full textAbstract:
Статтю присвячено аналізу теоретичних підходів до проблеми реалізації репродуктивного потенціалу жінок дітородного віку. Акцентується увага на соціальних проблемах, соціально-психологічних особливостях репродуктивної установки безплідних чоловіків і жінок, особливостях самосприйняття і самооцінки жінок у безплідному шлюбі, гендерній ідентичності жінок, які страждають на безпліддя, причинах психологічної неготовності до материнства та ін. Розглядається модель репродуктивного здоров’я жінки, яка охоплює медико-біологічні (генотип, особливості фізичного розвитку та стан соматичного здоров’я, особливості розвитку репродуктивної сфери та захворювання репродуктивної системи, сексуальний дебют, перебіг вагітності, пологів, післяпологового періоду), психосоціальні (умови існування та особливості взаємодії з близьким та далеким оточенням, економічні можливості та професійна приналежність, соціально-побутові умови, психотравмуючі події та фактори, доступність медичної допомоги, екологічний та кліматичний стан середовища життєзабезпечення, вимоги та традиції) та індивідуальнопсихологічні складові (когнітивні, емоційно-мотиваційні та поведінкові компоненти). Звертається увага на те, що безпліддя можна розглядати в трьох аспектах: як наслідок порушення репродуктивної функції, як клінічний діагноз та як психосоціальне явище. Процес адаптації до безпліддя складний та охоплює такі етапи: латентний (психологічна адаптація до діагнозу), терапевтичний (проходження діагностичних та лікувальних процедур), етап відносної стабільності (зниження мотивації до лікування, зневіра в успішний результат) та кризовий етап (посилення психологічної дезадаптації). Безпліддя призводить до негативних змін у структурі психоемоційного стану, самооцінки жінки і соціального самопочуття подружжя та може викликати порушення у сімейних відносинах. Саме тому наголошується на необхідності комплексного обстеження жінки, що, насамперед, охоплює психодіагностику психоемоційної сфери особистості.
18
Vyun, V. V. "MODERN SYSTEM OF MEDICAL AND PSYCHOLOGICAL SUPPORT OF INTERNS AT THE STAGE OF POSTGRADUATE EDUCATION." Inter Collegas 4, no. 3 (October 16, 2017): 139–41. http://dx.doi.org/10.35339/ic.4.3.139-141.
Full textAbstract:
Vyun V.The study deals with the assessment of individual-personal and socio-psychological factors, mechanisms and conditions for psychological adaptation of interns for professional activity. The authors distinguished objective and subjective criteria of the interns’ adaptation efficiency to professional activity. A high level of maladaptation was detected in 9.2% of male and 12.5% of female interns; severe level of maladaptation in 10.3% of male and 14.0% of female interns; a moderate level of maladaptation in 36.2% and 42.1%, respectively. According to the findings medical interns were found to have such clinical and psychological manifestations of adaptation disorders as asthenic (25.5%), hyperesthetic (21.6%), depressive (16.2%), psychosomatic (14.2%), astheno-apathic (11.4%), addictive (11.1%) types of maladaptive reactions. The findings were used to elaborate a system of medical and psychological support for physicians at the stage of postgraduate education with a differentiated use of a set of psychotherapeutic methods and psychoeducation, reflecting formation mechanisms of the disorders of adaptation to the professional activity of doctors.Keywords: psychological adaptation, professional activity, maladjustment, psychotherapy, psychoeducation. СУЧАСНА СИСТЕМА МЕДИКО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДТРИМКИ ЛІКАРІВ НА ЕТАПІ ПІСЛЯДИПЛОМНОЇ ОСВІТИВ’юн В.В.У роботі виділені індивідуально-особистісні та соціально-психологічні чинники, механізми формування психологічної адаптації лікаря інтерна до професіональному діяльності. Виділені об'єктивні та суб'єктивні критерії ефективності адаптації лікарів-інтернів до професійної діяльності. Високий рівень дезадаптації виявлено у 9,2% чоловіків і 12,5% жінок; виражений рівень дезадаптації - 10,3% чоловіків, 14,0% жінок; помірний рівень дезадаптації - 36,2% и 42,1% відповідно. Описано специфіку клінічних та психологічних проявів порушень адаптації у лікарів інтернів. Виділено астенічний (25,5 %), гіперестезичний (21,6 %), депресивний (16,2 %), психосоматичний (14,2 %), апатичний (11,4 %), аддиктивний (11,1 %) типи дезадаптивних реакцій. На основі отриманих даних, що відображають механізми формування розладів адаптації до професійної діяльності у лікарів розроблена система медико-психологічної підтримки лікарів на етапі післядипломної освіти з диференційованим використанням комплексу психотерапевтичних методів та психоосвіти.Ключові слова: Психологічна адаптація, професійна діяльність, дезадаптація, психотерапія, психоосвіта. СОВРЕМЕННАЯ СИСТЕМА МЕДИКО-ПСИХОЛОГИЧЕСКОЙ ПОДДЕРЖКИ ВРАЧЕЙ НА ЭТАПЕ ПОСЛЕДИПЛОМНОГО ОБРАЗОВАНИЯ Вьюн В.В.В работе выделены индивидуально-личностные и социально-психологические факторы, механизмы и условия психологической адаптации врача к профессиональной деятельности.Выделенные объективные и субъективные критерии эффективности адаптации врачей-интернов к профессиональной деятельности. Высокий уровень дезадаптации обнаружено в 9,2% мужчин и 12,5% женщин; выраженный уровень дезадаптации - 10,3% мужчин, 14,0% женщин; умеренный уровень дезадаптации - 36,2% и 42,1% соответственно.Описана специфика клинических и психологических проявлений нарушений адаптации у врачей интернов. Выделены астенический (25,5%), гиперестезичний (21,6%), тревожно-депрессивный (16,2%), психосоматический (14,2%), астено-апатичный (11,4%), аддиктивный (11,1%) типы дезадаптивных реакций.На основе полученных данных, отражающих механизмы формирования расстройств адаптации к профессиональной деятельности у врачей разработана система медико-психологической поддержки врачей на этапе последипломного образования с дифференцированным использованием комплекса психотерапевтических методов и психообразования.Ключевые слова: Психологическая адаптация, профессиональная деятельность, дезадаптация, психотерапия, психообразование.
19
Nazmiev, Anton. "Socio-psychological Adaptation to Conditions of Higher Education Institutions by means of Students’ Self-government." Education and Pedagogical Sciences, no. 2 (171) (2019): 53–59. http://dx.doi.org/10.12958/2227-2747-2019-2(171)-53-59.
Full text
20
Dereka, Tetyana, Volodymyr Iskra, Yadwiga Knotovich, Olena Gatsko, Irina Bistra, and Dmytro Poznikharenko. "SOTSIALʹNO-PSYKHOLOHICHNA ADAPTATSIYA DITEY MOLODSHOHO SHKILʹNOHO VIKU ZASOBAMY IHOR U VOD." Sports Bulletin of the Dnieper 1, no. 2 (March 27, 2019): 60–68. http://dx.doi.org/10.32540/2071-1476-2019-1-060.
Full text
21
Сергієні, О. В., and Т. П. Демчук. "ТРАНСФОРМАЦІЯ КОМПОНЕНТІВ ПСИХІЧНОГО ЗДОРОВ’Я СТУДЕНТІВ ПІД ЧАС НАВЧАННЯ В УМОВАХ РЕФОРМУВАННЯ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Problems of Modern Psychology, no. 3 (April 27, 2021): 108–16. http://dx.doi.org/10.26661/2310-4368/2020-3-13.
Full textAbstract:
Теоретичний аналіз наукової літератури з проблеми стану психічного здоров’я здобувачів вищої освіти у зв’язку з викликами майбутньої професії психолога та навчання в період реформування освіти, з впровадженням компетентнісного підходу до навчального процесу з орієнтацією на програмний результат, висвітлений у ній не достатньо. У зв’язку з цим визначена така мета роботи: дослідження і порівняння особливостей та психологічних компонентів психічного здоров’я студентів-психологів молодших і старших курсів для встановлення його трансформації в період навчання та реформування системи освіти. Гіпотезою слугувало припущення, що під час навчання можуть відбуватися зміни стану психічного здоров’я студентів-психологів внаслідок дії дезадаптуючих факторів нервово-психічного напруження. Також враховувалося, що в умовах теоретичного та практичного засвоєння основ спеціальності практичного психолога, які сприяють підвищенню стресостійкості, життєстійкості, формуванню адекватної «Я-концепції» зростатиме соціально-психологічна адаптація студентів. Були застосовані теоретичний, емпіричний і математико-статистичний методи. Теоретичний метод включав аналіз, класифікацію та систематизацію наукових матеріалів за проблемою. Емпіричний метод складався зі спостереження, контент-аналізу матеріалів навчальної діяльності та соціальної активності. У своєму складі він мав такі психодіагностичні методики: опитувальник соціально-психологічної адаптації К. Роджерса, Р. Даймонд; шкала особистісної та реактивної тривожності Ч.Д. Спілбергера, Ю.Л. Ханіна; опитувальник самооцінки психічних станів Айзенка; методика домінуючого психічного стану Л.В. Кулікова; клінічний опитувальник для виявлення і оцінки невротичних станів К.К. Яхина, Д.М. Менделевича; методика самопочуття, активності, настрою (САН); методика «Прогноз» (НПУ). Встановлено, що стан здоров’я здобувачів вищої освіти старших курсів порівняно з молодшими дещо погіршився. Виявлено зниження соціальної активності, але з підвищенням результативності навчання за академічними показниками. Усі студенти мають високий і середній рівні соціально-психологічної адаптації, але показники тривожності дещо вищі в групі старших. Вони більш ригідні, в них нижчі показники настрою, вони мають більше виявів тривоги, невротичної депресії, астенії, абсесивно-фобічних порушень. Молодші відрізняються добрим настроєм, але не досить добре регулюють свої емоційні вияви. Встановлені зміни стану здоров’я студентів під час навчання потребують проведення моніторингу їх психологічного стану із формуванням групи тих, хто потребує психологічної допомоги, для проведення психокорекційних заходів. Також рекомендується проведення супервізії для формування у студентів професійної майстерності, особистісного зростання з підвищенням життєстійкості, стресостійкості, оптимістичного погляду на майбутнє.
22
Жигаренко, Ігор. "Ресурси особистісно-професійної адаптації людини в сучасному соціуму." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 2(52) (2020): 262–74. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-52-2-262-274.
Full textAbstract:
В статті розкрито соціально-психологічні ресурси особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю та параметри їх професійної успішності в умовах сучасного соціуму. Встановлено, що провідними ресурсами особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю є: в цінностях – самоактуалізація в творчості, в змісті – генеративність, тобто внутрішня мотивація особистості фахівця, яка визначає і підтримує процес його адаптації в професії і через професію, та показниками яких виступають такі деривати професійної успішності, як співвідношення самооцінок задоволеності діяльністю і реалізованістю у вигляді психологічного часу особистості. Зʼясовано, що когнітивною та інструментальною основою процесу особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю є соціально-психологічна компетентність, яка забезпечує рефлексивний і конативний ресурси їх самозмінювання і самовдосконалення, зокрема в системі професійної підготовки та перепідготовки. Показано, що актуалізації ресурсів особистісно-професійної адаптації фахівців соціономічного профілю сприяють сучасні психотехнології (психологічно компетентне професійне консультування, коучинг, груповий психологічний тренінг, креативні техніки та розвиток творчості, методи транзактного аналізу та арт-терапії, поведінкові методи і техніки саморегуляції), задіяні в системі їх соціально-психологічного супроводу і спрямовані на профілактику професійного вигорання, негативної девіантності і деструктивних тенденцій.
23
Korobka, Larysa. "Соціально-психологічна підтримка стигматизовуваних меншин: технологічний підхід." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 45(48) (July 3, 2020): 100–109. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).146.
Full textAbstract:
За результатами узагальнення і систематизації даних теоретичного та емпіричного вивчення проблеми обґрунтовано концептуальні засади дослідження проблеми стигматизації осіб, груп, меншин у сучасному суспільстві із застосуванням технологічного підходу до проблеми соціально-психологічної підтримки представників меншин, які зазнають стигматизації в різних суспільних та освітніх середовищах.
Зміст технологій соціально-психологічної підтримки стигматизовуваних меншин специфіковано в контексті розуміння стигматизації як складного і неоднорідного феномену, що розгортається в часі, проявляється в ситуаціях соціальної взаємодії та визначається і як процес, і як стан, що виражає водночас причину, результат і його наслідок.
Уточнено перелік найбільш стигматизовуваних в українському суспільстві меншин і перелік психологічних чинників стигматизації та умов її виникнення і поширення. Представлено розуміння змісту технології соціально-психологічної підтримки стигматизовуваних меншин та способів її реалізації на когнітивному, емоційному та поведінковому рівнях на основі добору (залежно від специфіки цільових груп) форм, технік, методів, прийомів, засобів, та впливів, спрямованих на підвищення толерантності, активізацію механізмів емпатії та рефлексивності, підвищення соціальної активності представників стигматизовуваних меншин та поліпшення їхнього соціального самопочуття.
Визначено напрямки застосування технології підтримки залежно від цільових груп: профілактика та подолання упереджень, поширених у суспільстві, підвищення толерантності (реалізація програм дестигматизації через систему освіти та ЗМІ); підвищення професійної компетентності фахівців системи соціально-психологічної служби (програми підвищення кваліфікації, семінари, тренінги); соціальна та психологічна робота фахівців з людьми, що стали об’єктом упереджень, та їхнім найближчим оточенням (підвищення самооцінки стигматизовуваних осіб, корекція атрибутивного стилю, що забезпечує їхню успішну адаптацію в умовах стигматизації).
24
Isakov, R. I. "СТАН СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ АДАПТАЦІЇ/ДЕЗАДАПТАЦІЇ В СТРУКТУРІ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ РІЗНОГО ҐЕНЕЗУ У ЖІНОК З РІЗНИМ РІВНЕМ УРАЖЕНОСТІ ВНАСЛІДОК ДІЇ ДЕЗАДАПТУЮЧИХ ЧИННИКІВ МАКРОСОЦІАЛЬНОГО РІВНЯ." Здобутки клінічної і експериментальної медицини, no. 1 (May 6, 2020): 89–96. http://dx.doi.org/10.11603/1811-2471.2020.v.i1.11075.
Full textAbstract:
Мета роботи – дослідження особливостей стану соціально-психологічної адаптації/дезадаптації (СПА/Д) у структурі депресивних розладів різного ґенезу у жінок з різним рівнем ураженості внаслідок дії дезадаптуючих чинників макросоціального рівня, для визначення в подальшому таргетних мішеней персоніфікації лікувально-реабілітаційних заходів для цього контингенту пацієнтів.
Матеріал і методи. В дослідження були включені 252 жінки з депресією різного ґенезу: 94 – психогенного (пролонгована депресивна реакція, обумовлена розладом адаптації), 83 – ендогенного (депресивний епізод; рекурентно депресивний розлад; біполярний афективний розлад, поточний епізод депресії) і 75 – органічного (органічні афективні розлади). Дослідження проводилося з використанням клініко-психопатологічного та психодіагностичного методів.
Результати. В результаті дослідження підтверджено вразливість жінок, хворих на депресивні розлади, до впливу чинників макросоціального стресу, та наявність прямої асоційованості між проявами макросоціальної дезадаптації (МакПД) й станом СПА/Д у структурі депресії у жінок, незалежно від її ґенезу. Встановлено, що зі збільшенням тяжкості дезадаптивних ознак, унаслідок дії макросоціальних чинників, зменшується соціально-психологічна адаптивність та зростають вираженість й варіативність проявів соціально-психологічної дезадаптації як облігатного симптому депресивних розладів. Зі зростанням тяжкості МакПД відбувається зменшення показників прийняття себе і інших, внутрішнього контролю й домінування, на тлі збільшення неприйняття себе й інших, емоційного дискомфорту, зовнішнього контролю й керованості.
Висновок. Виявлені закономірності повинні враховуватися при розробці лікувально-реабілітаційних та профілактичних заходів при депресивних розладах у жінок.
25
Климус, Т. М., М. Я. Козак, and Т. Г. Тюріна. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА ПІДТРИМКА СТУДЕНТІВ-ВЕТЕРАНІВ У ЗАКЛАДАХ ВИЩОЇ ОСВІТИ." Духовність особистості: методологія, теорія і практика 100, no. 1 (April 28, 2021): 104–14. http://dx.doi.org/10.33216/2220-6310-2021-100-1-104-114.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання інклюзивної освіти студентів-ветеранів у закладах вищої школи, виклики, з якими зустрічаються студенти-ветерани у навчальному процесі. Навчати ветерана означає мати когось, хто може бути старшим за вас, більш досвідченим та обізнаним за вас у багатьох відношеннях, але, тим не менше, він повинен засвоїти ту саму інформацію, яку викладач подає решті студентів. Також виявлено, що студенти-ветерани зустрічаються з труднощами, пов’язаними із переходом від військового стилю технічного навчання та ієрархічної організаційної структури до університетського навчального середовища, яке не завжди адаптоване до потреб студента-ветерана.
Визначено основні стигми, пов’язані із навчанням студентів-ветеранів та їхня дестигматизація. Розглянуто основні стратегії універсального дизайну з розроблення навчальної програми в закладі вищої освіти. Вивчено тему апробації навчальної програми як пілотного проекту до моменту імплементації її на курсах.
Виявлено, що студенти-ветерани часто стикаються із проблемами психічного здоров'я.
Виявлено шляхи надання соціально-психологічної підтримки студентам-ветеранам у закладах вищої освіти (на прикладі досвіду США). Зокрема, визначено основні підрозділи, роль у наданні соціально-психологічної підтримки, особистісно-орієнтований підхід як основа та ефективне впровадження інклюзивної освіти.
Представлено основні завдання комітетів, центрів та служб при університетах та мета соціально-психологічно супроводу студентів-ветеранів. Також представлено досвід закладів вищої освіти США у формуванні підготовки навчальних програм та зовнішнього середовища з метою сприяти адаптації студентів-ветеранів до освітнього простору.
26
Dvornyk, Maryna S. "ВИКОРИСТАННЯ СМАРТФОН-ЗАСТОСУНКІВ В УМОВАХ ПСИХОТРАВМАТИЗАЦІЇ НАСЕЛЕННЯ." Information Technologies and Learning Tools 73, no. 5 (October 22, 2019): 236–48. http://dx.doi.org/10.33407/itlt.v73i5.2760.
Full textAbstract:
Розглянуто можливості використання едукативних смартфон-застосунків для опрацювання психотравматичного досвіду населення, отриманого внаслідок подій АТО та ООС в Україні. Підкреслюється, що мобільні застосунки є економним та швидким способом належного психологічного інформування. Виокремлено типові функції застосунків, прийнятних для едукативного опрацювання психотравматичного досвіду: (1) інформувальна (текстова, ілюстративна чи аудіо-відео інформація про посттравматичні стани та центри очної допомоги); (2) діагностична (інструменти для самооцінювання симптомів); (3) моніторингова («щоденпсихоедукаціяники» і статистичні сервіси для відстежування змін у станах); (4) супровідна (вправи та ігри для відпрацювання конструктивних навичок); (5) нагадувальна (повторення бажаних видів активності); (6) комунікативна («чати», відео- чи аудіозв’язок). Наведено приклади та описано контент електронних сервісів, які мають відповідні функції, зокрема «PFA Mobile Ukraine», «Мобільна психологічна допомога», «Соціально-психологічна підтримка адаптації ветеранів», «PTSD Coach», «Daylio», «Woebot» тощо. Запропоновано стратегію інкорпорації психоедукативних застосунків до традиційної соціально-психологічної роботи з психотравмою: структуризація інформації (просвітницький етап), автоматизація оцінювання симптомів (діагностичний етап), урізноманітнення інструментів комунікування та моніторингу змін (базисний етап), часткове заміщення процедур супроводу (підтримувальний етап). Елементи стратегії представлено як внутрішньо пов’язані один з одним та послідовні із повторенням циклу за потреби. Визначено умови забезпечення ефективності використання психоедукативних застосунків при подоланні наслідків психотравматизації: (1) етичні гарантії щодо нерозголошення персональної інформації; (2) наявність надійної теоретичної бази та емпіричної перевірки; (3) простий та інтуїтивний інтерфейс; (4) гейміфікація контенту.
27
Олексієнко, Борис. "РЕАДАПТАЦІЯ УЧАСНИКІВ БОЙОВИХ ДІЙ: ПСИХОЛОГІЧНИЙ АСПЕКТ." Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: психологічні науки 12, no. 1 (February 9, 2020): 204–18. http://dx.doi.org/10.32453/5.v12i1.147.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні підходи до організації процесу адаптації учасників бойових дій та членів їхніх родин до умов мирного життя. Наголошується на тому, що система реадаптації має будуватися із врахуванням потреб як самого учасника операції Об’єднаних сил, так і його найближчого оціального оточення. Вона має здійснюватися разом із заходами з психологічної реабілітації. Психологічна реадаптація має в своїй основі передбачати комплекс заходів, який повинен надати підтримку колишнім учасникам бойових дій як у сфері соціально-правових відносин, так і у сфері соціальної психології і морально-етичних відносин. Вона має на меті здійснення інтеграції комбатанта у громадянське суспільство з тим, щоб повернути його з пограничної ситуації до соціальної норми, стабілізувати соціальний статус, спрямувати особистісні ресурси на активну побудову соціальної реальності, в якій він опинився після виконання завдань у зоні ООС, бути спроможним реалізувати особисті, майнові, політичні права, соціальні інтереси, отримати необхідні освітні, соціальні та житлові послуги, психологічну підтримку. Ця робота містить такі рівні, як: соціально-психологічна компенсація кризового стану демобілізованих комбатантів чи тих військовослужбовців, хто повернувся виконання завдань у зоні ООС до місць постійної дислокації своїх частин; корекція ціннісно-нормативних засад поведінки; формування оптимальних поведінкових стратегій. Ефективність психологічного забезпечення цього процесу оцінюється через досягнення необхідного стану психологічного ресурсу комбатанта, який має бути готовий як діяти за необхідності у бойовій обстановці, так і нормально жити у мирний час після курсу психологічної реабілітації і реадаптації.
28
Пілецька, Любомира. "Психологічна структура реабілітаційного потенціалу особистості у проектуванні життєвого шляху." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(56)Т3 (2021): 157–64. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2021-56-3-3-157-164.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розгляду важливої і актуальної проблеми реабілітаційного потенціалу особистості. Визначено основні структурні компоненти та рівні реабілітаційного потенціалу особистості. Проаналізовано специфічні особистісні ресурси, які виступають предикторами психологічного здоров’я та є ознаками реабілітаційного потенціалу. Визначено, що у межах ресурсних концепцій такі утворення як життєстійкість, життєздатність, оптимізм, самоцінність, самоефективність, толерантність до невизначеності, самоконтроль та копінг-компетентність розглядаються багатьма вченими як предиктори психологічного благополуччя, що відображає стан психологічного здоров’я загалом. Визначено сучасні погляди на реабілітаційний потенціал особистості та його компоненти, які детермінують реабілітаційний прогноз.Психологічний реабілітаційний потенціал можна визначити як комплекс індивідуально-психологічних проявів особистості, який лежить в основі реабілітації. Саме психологічна складова реабілітаційного потенціалу людини визначає ресурси особистості не лише психологічної, а й комплексної реабілітації. Цей показник демонструє приховані особистісні ресурси, які стають компенсаційними й сприяють адаптації в новій соціальній ситуації. Значущість психологічної складової реабілітаційного потенціалу полягає у його мотиваційному компоненті, розвиненість якого дає можливість компенсації порушень не тільки в усіх інших складових. Крім того, важливою складовою реабілітаційного потенціалу особистості є емоційно-вольовий компонент, який визначає вихідну позиції особистості, який безпосередньо впливає на характер інших складових реабілітаційного потенціалу особистості. Ще однією складовою є рівень інтелектуальних здібностей особистості та вищих психічних функцій, які забезпечують розуміння існуючих проблем та шляхів їх подолання за допомогою реабілітації. Ключові слова: реабілітаційний потенціал особистості, особистість, соціально-психологічна реабілітація особистості, психологічна структура, проектування життєвого шляху.
29
Побокіна, Галина. "Оптимізація процесу життєвого вибору особистості у віці ранньої дорослості." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(53)T3 (2020): 203–9. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2020-53-3-3-203-209.
Full textAbstract:
У статті розкрито особливості оптимізації процесу життєвого вибору особистості у віці ранньої дорослості. До соціально-психологічних особливостей здійснення життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості віднесено: вікові особливості розглянутого періоду онтогенезу, які детермінуються культурно-історичними, психофізіологічними і психолого-індивідуальними характеристиками особистості, її життєвою позицією та життєвими завданнями; пролонгованість у часі; спрямованість у майбутнє; усвідомлення відповідності своїх професійних і особистісних якостей вимогам професії; ступінь сформованості системи ціннісних орієнтацій та життєвих смислів і надання переваги актуальному варіанту життя. Доведено, що особливості життєвого вибору залежать від гендерних особливостей та структури особистісної та соціальної зрілості, що дозволило запропонувати типологію зрілості/незрілості у контексті здійснення життєвого вибору. Визначено соціально-психологічні ресурси та барʼєри здійснення життєвого вибору в період ранньої дорослості, повʼязані з параметрами соціально-психологічної адаптації, індикаторами взаємодії з соціальним оточенням, параметрами внутрішньої/зовнішньої мотиваційної орієнтації, базовими потребами, показниками допитливості, відповідальності особистості, параметрами її самоставлення, як усвідомлюваними, так і імпліцитними, мотиваційної індукції і життєвих орієнтацій. Розроблено та апробованобагаторівневу соціально-психологічну програму оптимізації процесу життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості, яка складалася з мотиваційно-діагностичного,корекційно-розвивального та аналітико-моніторингового етапів із застосуванням методів і технік екзистенціальної, когнітивної, поведінкової корекції, терапії творчим самовираженням та ін. Проведена у межах програми корекційно-розвивальна робота позитивно вплинула на смислову сферу учасників. Встановлена значна позитивна динаміка показників за субшкалами смисложиттєвих орієнтацій, що свідчить про підвищення осмислення життя, появу цілей в житті, впевненості у досягненні поставлених цілей; сприятливе емоційне сприйняття життєвого процесу в цілому. Зміни смислової сфери особистості в період ранньої дорослості позитивно вплинули на її ціннісну сферу, що виразилося, зокрема, у підвищенні цінності досягнень, і вказувало на зростання значущості суспільного визнання, успіху у житті, своєї компетентності, цілеспрямованості та сприяло оптимізації процесу життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості. Ключові слова: особистість, період ранньої дорослості, особистісна зрілість, соціальна зрілість, життєвий вибір, соціально-психологічна корекція.
30
Комар, Таїсія. "Соціально-психологічні умови успішної соціальної адаптації вихованців закладів інституційного догляду та виховання дітей." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 189–201. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-189-201.
Full textAbstract:
В статті показано, що серед функцій, які виконує сім’я, є економічна (планування, розподіл, заробіток, трата грошей), репродуктивна (народження дітей, планування сім’ї), рекреативна (відпочинок та дозвілля), функція піклування про дім (господарча, побутова), соціалізуюча (виховання соціальних навичок та вмінь, освіта), терапевтична (формування ідентичності, психологічна підтримка). У відносинах до дитині сім’я надає відчуття приналежності до певної групи (без чого людина почувається самотньою), реалізує потребу у безпеці, комфорті; дарує відчуття і надає реальні докази своєї значущості для інших, без чого у людини розвивається почуття неповноцінності; надає змогу відчути взаємне тепло і любов; формує почуття своєї неповторності та індивідуальності. Показано, що функціонування прийомних сімей потребує, безперечно, психологічної та професійної підготовки прийомних батьків, орієнтації їх діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не на розв’язання власних проблем. У такій сім’ї мають якнайповніше гармонійно поєднуватись мотивація батьків стосовно створення прийомної сім’ї та інтереси прийомної дитини. Виховний процес у прийомній сім’ї має не лише позитивний бік, але і свої проблеми. Прийомні діти, котрі потрапляють у нову сім’ю, потребують посиленої уваги прийомних батьків, особливо на перших порах перебування в новому соціально-педагогічному та психологічному середовищі. У такої ситуації іноді виникають агресивні реакції, як у прийомних дітей так й у рідних дітей, агресія у свою чергу провокує психологічну напругу у батьків. Наголошується, що у процесі адаптації, що відбувається у сім’ї вся родина потребує допомоги психолога.
31
Шамне, Анжеліка. "КОНСТРУКТ «ЗОВНІШНЄ Я» ЯК КОМПОНЕНТ СОЦІАЛЬНОЇ САМОСВІДОМОСТІ ТА ДИСПОЗИЦІЙНА ОСНОВА СОЦІАБЕЛЬНОЇ ПОВЕДІНКИ: СПРОБА ТЕОРЕТИЧНОЇ ВАЛІДИЗАЦІЇ." Psychology of Personality 10, no. 1 (February 20, 2020): 63–73. http://dx.doi.org/10.15330/ps.10.1.63-73.
Full textAbstract:
Стаття містить спробу теоретичної валідизації емпіричного конструкту «зовнішнє Я», отриманого в результаті факторизації даних діагностики респондентів підліткового та юнацького віку (n=1457). Виокремлено декілька імпліцитних та експліцитних ліній аналізу цього конструкту: диспозиційну, соціально-поведінкову та вікової генези. Проаналізовано експліцитні уявлення про соціабельність як характеристику темпераменту та особистісну рису. Показано, що імпліцитно конструкт «зовнішнє Я» існує у психології в різних іпостасях: як підструктура Я та прояв соціальної самосвідомості, як феномен ідентифікації та прояв потреби «бути як інші», як ціннісно-мотиваційна складова прагнення до любові, мотивації афіліації, страху осуду та бажання заслужити любов та схвалення оточення, як складова нормативної, конформної поведінки, як мотиваційний регулятор діяльності та життєдіяльності особистості. «Зовнішнє Я», з одного боку, є індивідуально-психологічною диспозицією, симптомокомплексом рис особистості, яку можна інтерпретувати як диспозиційну основу соціабельної поведінки. З іншого боку, конструкт «зовнішнє Я» має поведінкову складову – власне соціабельну поведінку. Її визначено як здатність особистості узгоджувати та коректувати соціальну активність згідно з очікуваннями оточення, групи, соціальними нормами та вимогами. Як індивідуально-психологічна диспозиція «зовнішнє Я» є кластером взаємопов’язаних характеристик особистості (когнітивних, регулятивних, поведінкових), які відіграють важливу роль у процесі соціально-психологічної адаптації. Поведінкова складова «зовнішнього Я» (соціабельна поведінка) є опосередкованим показником соціоцентричних тенденцій розвитку (на противагу егоцентричним як орієнтації на власні цінності та сенси). Розглянуто особливості «зовнішнього Я» як позивної та негативної конотації особистості, його потенціал та ризики у розвитку особистості в період дорослішання. Визначено, що конструкт «зовнішнє Я» не є артефактом і може бути інтерпретований як вікова та соціально-психологічна характеристика прояву соціального в особистості у період підліткового та юнацького віку
32
Кованда, Оксана. "Принципи побудови соціально-психологічної програми корекції суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку." Теоретичні і прикладні проблеми психології, no. 3(50)T1 (2019): 123–34. http://dx.doi.org/10.33216/2219-2654-2019-50-3-1-123-134.
Full textAbstract:
В статті показано, що трансформаційні зміни, які відбуваються в різних сферах суспільного життя, екологічне та економічне неблагополуччя, соціальна нестабільність посилюють вимоги до особистості зрілого віку, її успішної соціальної адаптації та підвищують ризик виникнення суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку. Iндивiдуально-психологiчнi особливостi особистості зрілого віку при таких станах визначаються динамiчною взаємодiєю психологiчних чинникiв двох видiв. Загальнi психологiчнi чинники пов'язанi iз iндивiдуальними психологiчними ресурсами резистентності стресу; ступiнь виявленості цих чинників визначає схильність до психосоматичного способу реагування на психотравмуючі ситуацiї. Дiя специфiчних психологiчних чинників обмежується iндивiдуально-психологiчними особливостями при окремих суїцидонебезпечних станах. Складнiсть феноменiв, що вивчаються, показала неадекватність редукцiйних, спрощених причинно-наслiдкових пояснювальних моделей суїцидонебезпечних станів. Дослiдження соціально-психологічних чинників і механiзмiв виникнення суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку доцільно проводити з використанням системних концептуальних побудов, у яких враховуються багатомiрність та багаторiвневість явищ, що розглядаються. Соціально-психологічна програма корекції суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку побудована на принципах системності, диференційованого прогнозування, динамічності та перспективності й складалася з діагностичного, формувально-відновлювального, контроль¬ного блоків із застосуванням когнітивно-біхевіорального підходу та механізмів інтеріоризації, рефлексії, опосередкування. При цьому завдання інтегративної психотерапії та профілактики суїцидонебезпечних станів особистості зрілого віку вирішувалися на особистісному рівні (розвиток навичок емоційної саморегуляції через поетапне формування рефлексивної здатності; трансформація дисфункціональних особистісних установок і переконань – ворожої картини світу, нереалістичних перфекціоністських стандартів, заборони на вираження почуттів, розвиток навичок психогігієни емоційного життя); на сімейному рівні (опрацювання (осмислення і відреагування) травматичного життєвого досвіду і подій сімейної історії); на інтерперсональному рівні (тренінг дефіцитарних соціальних навичок, розвиток здатності до близьких довірчих відносин, розширення інтерперсональних зв'язків).
33
Gavlovsky, A. D., I. A. Golovanova, and N. V. Kharchenko. "АНАЛІЗ РЕАБІЛІТАЦІЇ УЧАСНИКІВ ОПЕРАЦІЇ ОБ’ЄДНАНИХ СИЛ." Вісник соціальної гігієни та організації охорони здоров'я України, no. 2 (October 18, 2019): 44–49. http://dx.doi.org/10.11603/1681-2786.2019.2.10479.
Full textAbstract:
Мета. Аналіз соціально-психологічної реабілітації учасників операції об’єднаних сил.
Матеріали і методи дослідження. Обстежено 1043 учасники ООС для визначення стресового розладу за Місісіпським опитувальником. Для узагальнення даних використовувався статистичний метод.
Результати. Стаття присвячена психологічній допомозі, що включає в себе психологічну підтримку і психологічну реабілітацію. Психологічна допомога необхідна всім військовослужбовцям, котрі беруть участь у військових діях. Розглядаються види психологічних станів. Доведена орієнтовна тематика бесід із військовослужбовцями в контексті психологічної просвіти: етапи переживання травмуючої події, обставини, що впливають на переживання психотравмівної події, шкідливість вживання алкоголю у стресовій ситуації, способи покращення фізичного та психічного здоров’я військових, профілактика постстресових розладів, особливості адаптації до умов перебування в зоні бойових дій, та ін.
Проаналізований розвиток реакції нормальної людини на небезпечну подію. Розглянуті діагностичні критерії дезадаптації особистості. Проаналізована командна робота фахівців, що включає висококваліфікованих психологів, що сертифіковані у різних модальностях психотерапії: гештальттерапія, символдрама, психодрама, психосоматика, сімейна системна психотерапія, які спільно складали сценарій щоденної роботи з учасниками АТО, відповідно до їх запитів. Така різноманітність у підходах до психотерапії дала змогу більш системно підійти до вирішення конкретних психологічних проблем військових, які мають різний ступінь травматизації та особистісної дезінтеграції. Приділена увага психологічній реабілітації, спрямованій на компенсацію втрачених професійних і соціально-адаптивних якостей. Розглянуті види фізичної реабілітації. Фізична реабілітація включає: лікувальну фізичну культуру, лікувальний масаж, фізіотерапію, механотерапію, працетерапію, кінезотерапію, егротерапію, консультування, мануальну терапію, рефлексотерапію, фітотерапію, гомеопатичну терапію, ароматерапію, природні фізичні чинники, загартування. Дано визначення соціальній реабілітації, що означає систему заходів, спрямованих на створення і забезпечення умов для повернення особи до активної участі у житті.
Висновки. Після проходження вищеописаних заходів демобілізовані ветерани почували себе краще, при опитуванні, як зазначають респонденти, їх психологічний стан покращився.
34
Вінтоняк, Д. М., О. В. Новохатська, О. В. Ямпольська, І. В. Луганська, and О. О. Кривоніс. "Досвід психосоціальної реабілітації осіб із психічними розладами на базі Сватівської обласної психіатричної лікарні." Pain medicine 3, no. 2/1 (October 18, 2018): 48–50. http://dx.doi.org/10.31636/pmjua.t1.29688.
Full textAbstract:
Психічне здоров’я – найдорожче, що є у людини. Саме психічне здоров’я робить людину повноцінним членом суспільства. Психічне або душевне здоров’я, згідно з визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я – це стан благополуччя, при якому людина може реалізувати свій власний потенціал, справлятися зі звичайними життєвими стресами, продуктивно і плідно працювати, а також робити внесок у життя своєї спільноти. В умовах сучасного стану розвитку психіатричної галузі проблема надання допомоги хворим із психічними розладами займає важливе місце. Це зумовлено не тільки збільшенням кількості осіб, що страждають на цю патологію, а й багатьма соціальними, економічними факторами, особливостями розвитку суспільства та його ставлення до пацієнтів із психічними проблемами. В таких умовах пріоритетними завданнями психіатрії є використання не тільки психофармакологічних засобів, але й методи реабілітаційного характеру, в основі яких лежить біосоціальна модель надання психіатричної допомоги з впровадження методів психологічного впливу, що спрямовані на реінтеграцію особистості, формування адаптивного самовдосконалення та ставлення до своєї хвороби, розвиток адаптивних властивостей на фоні наявних патопсихологічних рис. Хочемо показати, що в першу чергу психіатрична лікарня – це місце, де надається висококваліфікована медична, психологічна та соціальна допомога. Завдання допомогти людині залишитися повноцінним членом суспільства, а суспільству – по-іншому подивитися на людину, яка страждає цим розладом та прагне співчуття і розуміння у суспільстві. Сьогодні психосоціальна реабілітація набуває все більшої популярності. Основна мета реабілітаційних заходів полягає в тому, щоб особа, яка страждає на психічні розлади, залишалась соціально активною. Досягнення вищевказаної мети відбувається насамперед через залучення психічно хворих у реабілітаційні процеси та соціальне життя, вирішення їх медичних, побутових та соціальних проблем, підвищення працездатності, рівня самообслуговування та досягнення найбільш повної соціальної адаптації.
35
Hrydkovets, L. "Роль обраної особистістю психологічної стратегії взаємодії з хворобою на перебіг соматичного захворювання." Herald of Kiev Institute of Business and Technology 46, no. 4 (January 8, 2021): 50–56. http://dx.doi.org/10.37203/kibit.2020.46.06.
Full textAbstract:
Проблематика ролі психологічного чинника у перебігу та подоланні соматичних захворювань є надзвичайно актуальною. Саме від наявних психологічних механізмів та психологічних ресурсів людини залежить її здатність до одужання. І попри те, що серед причин переважної більшості соматичних захворювань присутня психологічна складова, найбільшої актуальності все ж таки набуває проблема визначення оптимальних для людини стратегій сприятливих для подолання захворювань як хронічних, так і гострих/життєнебезпечних. У дослідженні взяли участь такі категорії пацієнтів клінічних лікарень: особи із хронічними захворювання в умовах планового лікування, особи із хронічними захворюваннями в стані загострення хвороби, особи з гострим життєнебезпечним захворювання з тривалим терміном лікування, особи з гострим життєнебезпечним захворюванням в умовах нещодавнього встановлення діагнозу, особи із соматичним захворюванням на етапі одужання. У процесі дослідження було виявлено низку стратегій, що використовують хворі при взаємодії із хворобою, зокрема: адаптативна стратегія (прийняття хвороби і поступове її подолання в плановому режимі), стратегія спільнотного наслідування (орієнтація на подолання хвороби за прикладом долання випробувань соціально-значимими спільнотами), стратегія особистісного наслідування (орієнтація на подолання хвороби за прикладом авторитетної особи), стратегія зовнішнього локус-контролю (при якій особа стає такою, якою її бачать оточуючі), стратегія кінцевої мети (орієнтація на позитивний результат активної дії), стратегія втечі від відповідальності (перекладання відповідальності за своє здоров’я на лікарів, родичів, друзів, волонтерів тощо). У статі презентовані результати емпіричного дослідження, які демонструють, що у більшості осіб з гострими соматичними захворюваннями активізується адаптаційна стратегія взаємодії з хворобою, що дозволяє реагувати на захворювання як на певну проблему яка потребує вирішення. Водночас чверть осіб із зазначеної вибірки все ж таки обирають стратегію «втеча від відповідальності», тим самим уникаючи лікувального процесу, а перекладаючи відповідальність за власне зцілення на інших. При хронічних соматичних захворюваннях переважно обираються стратегії спільнотного наслідування, зовнішнього локус-контролю та кінцевої мети. Здатність до боротьби з хворобою найвища у тих осіб, які мають високий рівень адаптації до хвороби, саме адаптативна стратегія взаємодії з хворобою була виявлена у всіх пацієнтів на стадії одужання. Отримані в досліджені результати дозволяють внести позитивні корективи в плани допомоги хворим із різними соматичними захворюваннями.
36
Іскра, Уляна, Дмитро Позніхаренко, Лілія Ясько, and Сергій Пітенко. "СОЦІАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНА АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ МОЛОДШОГО ШКІЛЬНОГО ВІКУ ЗАСОБАМИ ІГОР У ВОДІ." Sport Science and Human Health, no. 2 (2019). http://dx.doi.org/10.28925/2664-2069.2019.2.3.
Full text
37
Shydelko, А., Т. Holovach, and N. Mayorchak. "PROFESSIONAL ADAPTATION OF PERSONALITY IN THE EDUCATIONAL PROCESS." Вісник Національного університету оборони України, April 14, 2022, 141–46. http://dx.doi.org/10.33099/2617-6858-2022-65-1-141-146.
Full textAbstract:
Стаття розкриває проблему професійної адаптації особистості у навчально-виховному процесі.
Мета статті – здійснити теоретичний аналіз проблеми формування професійної адаптації в процесі включення особистості в систему професійного спілкування та фахової діяльності впродовж навчання у вищому навчальному закладі.
Методи – для ґрунтовного висвітлення означеного питання використано аналіз-огляд наукової літератури з метою з’ясування стану розробленості проблеми на сучасному етапі.
Результати. Висвітлено питання формування професійної адаптації в процесі включення особистості в систему професійного спілкування та фахової діяльності впродовж навчання у вищому навчальному закладі. Окреслено основні дефініції дослідження: адаптація, адаптаційні можливості, адаптованість, професійне самовизначення, вибір професії, професійна адаптація, соціально-психологічна складова професійної адаптації. Виокремлено фактори, які негативно впливають на процес професійної адаптації. З’ясовано, що процес професійної адаптації – це процес здійснення оптимальної стратегії професійної життєдіяльності, яка складається з набору тактичних прийомів, способів самоконтролю, навичок спілкування та взаємодії, сукупність яких забезпечує можливість проведення в життя людинозберігаючих технологій. Обґрунтовано, що основою адаптації є властивості та якості особистості, її чітка професійна орієнтація, значущі цінності, які формуються та розвиваються у процесі навчально-виховної та професійної роботи. Такі властивості та якості особистості, як відкритість до постійного розвитку, готовність перегляду своїх поглядів і знань, здібність до позитивного сприйняття і творчого усвідомлення незнайомих феноменів оточуючого світу, складають основу самореалізації особистості.
Наукова новизна – здійснено авторський підхід до обраної теми дослідження, представлено теоретичний аналіз проблеми професійної адаптації особистості студента до професійної діяльності в процесі навчально-виховної підготовки.
Практичне значення – представлені матеріали можуть бути використані у навчально-виховному процесі фахової підготовки студентів до майбутньої професійної діяльності, а також науковцями, які досліджують означену проблематику.
Висновки та перспективи подальших наукових досліджень. Отже, здійснивши дослідження питання професійної адаптації особистості в навчально-виховному процесі, наголосимо, що актуальність означеної теми є незаперечною, адже від успішної адаптації залежить подальший професійний розвиток і становлення молодого фахівця. Перспективи подальших наукових розробок вбачаємо у висвітленні експериментальних даних означеної теми.
38
Dvornyk, Maryna. "Мобільний застосунок у системі соціально-психологічної реабілітації травмованої особистості." Scientific Studios on Social and Political Psychology, no. 41(44) (August 30, 2018). http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi41(44).183.
Full textAbstract:
Презентовано погляд на мобільні застосунки як перспективний інстру-мент запобігання руйнівним наслідкам психотравматизації в період гібридноївійни. Обстоюється думка, що реабілітаційні впливи мають у першу чергудопомогти постраждалим встановити причинно-наслідкові зв’язки між травма-тичними подіями і відповідною симптоматикою, тому ключовим завданням єспецифіковане інформування населення. Курс “Соціально-психологічна під-тримка адаптації ветеранів”, інтегрований у застосунок “Карманный психолог”,представлено як інструмент такого інформування та опрацювання психотрав-матичного досвіду в парадигмі когнітивно-поведінкового підходу. Описанорезультати емпіричної перевірки ефективності згаданого застосунку. Наведеновідомості щодо організації дослідження: тактики (план для двох нееквівалентнихгруп із попереднім і повторним вимірюванням та експериментальним впливом);вибірки (ветерани АТО – 57 чоловіків віком від 26 до 34 років, які повернулисяіз зони бойових дій від 3-х місяців до 1 року тому); порядку збирання та обробкиданих (онлайн-анкетування за “Шкалою впливу подій”, визначення внутріш-ньогрупових норм, оцінка нормальності розподілу, визначення розбіжностейза t-критерієм Стьюдента). Визначено, що в результаті використання застосункусеред досліджуваних експериментальної групи найпомітніше послабилися тен-денції уникання розмов і спогадів про травматичний досвід (шкала уникненняt = 3,7 при р = 0,001), однак значущі зміни відбулися і за шкалами інтрузії (t = 2,6при р = 0,013) та гіперзбудження (t = 2,2 при р = 0,034). З’ясовано умови, за якихефективність досліджуваного застосунку зберігатиметься: прихильні до техно-логій користувачі, їхня вмотивованість щодо самодопомоги та невисокі загальніпоказники психотравматизації. Запропоновано способи включення мобільногозастосунку в психореабілітаційний процес на просвітницькому, діагностич-ному, базисному та профілактично-підтримувальному етапах.
39
Кашпур, Юрій, Вікторія Вінс, and Тетяна Кузьменко. "ПЕРЕЖИВАННЯ ВІДЧУТТЯ ВИМУШЕНОЇ СОЦІАЛЬНОЇ ІЗОЛЯЦІЇ УЧАСНИКАМИ РЕАБІЛІТАЦІНОГО ПРОЦЕСУ В ПЕРІОД ПАНДЕМІЇ COVID-19." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, April 29, 2022, 36–46. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2022.17(62).04.
Full textAbstract:
Статтю присвячено практичному аналізу специфіки переживання дітьми соціальної ізоляції через пандемію COVID-19 у центрах соціально-психологічної реабілітації, та виявленню дієвих психологічних інструментів для стабілізації їх психоемоційного стану. Методи дослідження: контент-аналіз аудіо записів консультативних та супервізійних сесій з фахівцями центрів соціально-психологічної реабілітації дітей з цілодобовим типом проживання. Визначено, що на першому етапі карантину у вихователів досить часто виявляються стани дисоціацій та швидкого виснаження, через різке обмеження їх звичного способу життя та фрустрованість. В усіх вікових категоріях дітей спостерігалося пожвавлення емоційного фону через вимушені канікули. Серед підліткової аудиторії підвищилася самостійність та згуртованість. Вимушена близькість посилювала симбіотичні зв’язки в колективі і сприяла концентрації уваги один на одному, але одночасно і прогресували токсичні стосунки з невизначеним форматом. Відчуття безпеки дітей почало стабілізуватися і довіра поглиблюватися. Адаптивний етап карантину відзначався частковим відновленням соціальних контактів. Загальна ейфорія у дітей змінилася страхом перед невідомим майбутнім, відмічались коливання між злістю і депресією, аутоагресія компенсувалась крадіжками. Домінували захисні механізми витіснення, ідеалізації, раціоналізації і сублімації. Прогресувала агресія один на одного. Третій етап, ресоціумний, обумовлений сподіваннями на швидке повернення до звичного життя. У підлітків через недостатність «корисних емоцій» з’явилося бажання ризикувати. Їх реакції могли в окремі дні переповнюватися негативізмом та імпульсивністю без ефекту ланцюгового зараження і з контролем цієї групи емоцій. Природа такої агресивності обумовлена відсутністю мотивації до взаємин, а не страхом смерті. Встановлено, що переживання вимушеної соціальної ізоляції в період пандемії COVID-19 не викликало глобальних деструктивних наслідків у сфері реабілітації дітей. Діти мали можливість встановлювати довірливі стосунки з дорослими, отримувати спільний досвід подолання труднощів, укріплюватися у своєму психоемоційному стані.
Література
Бауэр, И. (2009). Почему я чувствую, что чувствуешь ты. Интуитивная коммуникация и секрет зеркальных нейронов. Санкт-Петербург : ИД Вернера Регена.
Бахарева, К. (2009). Психологическая реабилитация в детском возрасте. Ростов на Дону : Феникс.
Бриш, К.Х. (2012). Терапия нарушений привязанности: От теории к практике. (И. Дубинская, пер. с нем.). Москва : Когито-Центр.
Гридковець, Л.М., & Вашека, Т.В. (2015). Психологічне консультування. Посібник. Київ : Літера.
Горбунова, В.В., Карачевський, А.Б., Климчук, В.О., Нетлюх, Г.С., & Романчук, О.І. (2016). Соціально-психологічна підтримка адаптації ветеранів АТО: посібник для ведучих груп. Львів : Інститут психічного здоров’я Українського католицького університету.
Климчук, В., Москвіна, Н., & Прянічнікова, О. (2014). Діти і війна: навчання технік зцілення (Посібник). Львів : Вид.-во Інституту психічного здоров’я. Режим доступу: http://ipz.org.ua/wp-content/uploads/2017/10/dity_fin_ispp-1.pdf
Калюжнова, И. (2013). Реабилитация после психологической травмы. Москва : Научная книга.
Никольская, И.М., & Грановская, Р.М. (2010). Психологическая защита у детей. Санкт-Петербург : Речь.
Царенко, Л. , (2018). Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Навчальний посібник. Л. Царенко (Ред.). (Том 2). Київ : ОБСЄ.
Гридковець, Л. (2018). Основи реабілітаційної психології: подолання наслідків кризи. Навчальний посібник. Л. Гридковець (ред.). (Том 3). Київ : ОБСЄ.
Писарик, О. (2011). Прив’язаність – життєво-важливий зв’язок. Збірка статей, що написані на основі курсу Гордона Ньюфелда «Життєвий зв’язок» (GordonNeufeld. The Vital Connection). Режим доступу: https://sirotstvy.net/upload/iblock/995/99593adf5742b41014pdf.
Риццолатти, Дж., & Синигалья, К. (2012). Зеркала в мозге: О механизмах совместного действия и сопереживания. Москва : Языки славянских культур.
Спиваковская, А.С. (1988). Профилактика детских неврозов (комплексная психологическая коррекция). Москва : Изд-во МГУ.
Трубицына, Л.В. (2005). Процесс травмы. Москва : Смысл; ЧеРо.
Oswald, H.S., Heil, K., & Goldbeck, L. (2010). History of Maltreatment and Mental Health Problems in Foster Children: A Review of the Literature. Journal of Pediatric Psychology, 35(5), 46–472. https://doi.org/10.1093/jpepsy/jsp114
40
Гаркавенко, Зоя. "ДЕЯКІ АСПЕКТИ РОЗВИТКУ ЦИФРОВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ ФАХІВЦІВ З НЕФОРМАЛЬНОЇ ОСВІТИ ПРИ ПЕРЕХОДІ В ОНЛАЙН-ФОРМАТ." Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 12. Психологічні науки, December 29, 2020, 5–15. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series12.2020.12(57).01.
Full textAbstract:
У статті презентовані результати емпіричного вивчення проблеми адаптації професійної освіти до онлайн-режиму в ситуації вимушеного карантину. Мета дослідження полягала в створенні моделі компетенцій викладача / тренера для забезпечення освітньої діяльності онлайн. Обставини гостро актуалізували нагальну потребу забезпечення безперервності освітньої діяльності в нових умовах, показали реальний стан психологічної готовності фахівців освітянської галузі до діяльності в умовах невизначеності. Ключовими ознаками цього стану можна вважати певну фахову та психологічну дезорієнтацію, яка поставила під загрозу якість і сталість результатів освітньої діяльності. Фахівці формальної й неформальної освіти були змушені швидко адаптуватися до нових умов, в основі яких – цифрова трансформація. Фокус уваги нашого дослідження зосереджено на фахівцях, які працюють у сфері післядипломної освіти. Важливим аспектом досліджуваного питання є певна плутанина щодо сутності онлайн-навчання. Це стосується різнотлумачення у середовищі фахівців поняття «дистанційне навчання», зокрема розрізнення синхронного (в режимі реального часу) і асинхронного (у відкладеному часі) режимів освітнього процесу. Принципові відмінності у підходах до методів та психологічних технологій їх застосування вимагають особливої підготовки відповідних фахівців. Результати презентованого дослідження розкривають ряд психологічних труднощів, з якими зіткнулись фахівці післядипломної освіти в ситуації необхідності переведення діяльності в онлайн-режим. В першу чергу, це навчальна діяльність із питань підвищення кваліфікації, проведення навчальних курсів для дорослої аудиторії. Важливим завданням для викладачів / тренерів постало збереження сутнісних ознак і результатів такого навчання: інформація, інструментарій і досвід, які наявні в офлайн-режимі навчання. Основним результатом дослідження можна вважати визначення ключових напрямів психологічної підготовки фахівців до роботи в онлайн: психологічна готовність до управління груповою динамікою та обмеженими комунікаційними інструментами, цифрова компетентність – володіння специфічними цифровими навичками (платформи, програми, окремі інструменти роботи в онлайн), методична компетентність – здатність добирати та поєднувати прийоми й техніки роботи з інформацією, адаптовані до онлайн-середовища.
Література
Василенко, О.В. (2014). Розвиток системи неформальної освіти дорослих в умовах соціально-економічної кризи. Актуальні проблеми професійної орієнтації та професійного навчання в умовах соціально-економічної нестабільності, 2(2), 138–
Ващенко, Л.І. (2019). Підготовка фахівців для роботи з дорослими у сфері неформальної освіти. Імідж сучасного педагога, 4(187), 24–
Корбут, О.Г. (2017). Дистанційне навчання: моделі, технології, перспективи. Режим доступу: http://confesp. fl. kpi. ua/ru/node/1123.
Плинокос, Д.Д., & Коваленко, М.О. (2016). Неформальна освіта: теоретичні аспекти і наукові підходи. Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки, 29, 53–60.
Сисоєва, С.О., & Осадча, К.П. (2019). Стан, технології та перспективи дистанційного навчання у вищій освіті України. Інформаційні технології і засоби навчання: електронне наукове фахове видання, 70(2), 271–
Harasim, L. (2000). Shift happens: Online education as a new paradigm in learning. The Internet and higher education, 3(1-2), 41–
Iordache, C., Mariën, I., & Baelden, D. (2017). Developing digital skills and competences: A quick-scan analysis of 13 digital literacy models. Italian Journal of Sociology of Education, 9(1), 6–
Kebritchi, M., Lipschuetz, A., & Santiague, L. (2017). Issues and challenges for teaching successful online courses in higher education: A literature review. Journal of Educational Technology Systems, 46(1), 4–
Latchem, C. (2014). Informal learning and non-formal education for development. Journal of Learning for Development, 1(1).
Sun, A., & Chen, X. (2016). Online education and its effective practice: A research review. Journal of Information Technology Education, 15, 157–
Lischewski, J., Seeber, S., Wuttke, E., & Rosemann, T. (2020). What influences participation in non-formal and informal modes of Continuous Vocational Education and Training? An analysis of individual and institutional influencing factors. Frontiers in psychology, 11, 2821. doi: 10.3389/fpsyg.2020.534485
Rodríguez, M.U., Cantabrana, J.L.L., & Cervera, M.G. (2020). Validation of a tool for self-evaluating teacher digital competence. Educación XX1, 24(1), 353–373. doi: 10.5944/educXX1.27080
Perez-Lopez, E., Atochero, A.V., & Rivero, S.C. (2020). Distance Education in COVID-19: An Analysis from the perspective of university students. Ried-revista iberoamericana de educacion a distancia, 24(1), 331–350. doi: 10.5944/ried.24.1.27855