Academic literature on the topic 'Стандарти ISO/IEC'

Перехід до електронного документообігу дозволяє підприємствам знизити витрати на зберігання та обробку паперових документів, забезпечити більшу ефективність і прозорість у роботі, а також підвищити безпеку даних через використання електронного підпису та шифрування. У статті розглянуто актуальність впровадження електронного документообігу на підприємствах в Україні та світі. В умовах цифрової трансформації та глобалізації бізнесу використання електронного документообігу стає необхідністю для підвищення ефективності та конкурентоспроможності підприємств. У роботі аналізуються міжнародні стандарти, що регулюють застосування електронного документообігу, такі як eIDAS, ISO/IEC 27001, XAdES та інші, а також визначається їх впровадження в різних країнах та зокрема в Україні. Розглянуто особливості введення електронного документообігу на вітчизняних підприємствах. Проаналізовано етапи реалізації електронного документообігу на підприємстві. Окремо було розглянуто нормативно-правову базу України у сфері електронного документообігу та її відповідність міжнародним нормам. Авторами статті підкреслюється важливість інтеграції передових стандартів управління інформаційною безпекою та електронного підпису для гарантування безпеки даних і ефективного управління документами. Аналізуються методичні підходи до впровадження електронного документообігу, включаючи автоматизацію процесів, захист інформації та відповідність правовим вимогам. Також наведено статистичні дані щодо впровадження електронного документообігу на підприємствах, які демонструють зростаючий інтерес до цієї технології. Робиться висновок про необхідність подальшого дослідження та вдосконалення нормативної бази, а також про важливість підвищення обізнаності фахівців із питань електронного документообігу. Перспективи розвитку електронного документообігу в Україні та світі визначаються глобальними тенденціями цифровізації та робиться акцент на можливій інтеграції з міжнародними стандартами, що сприяє підвищенню ефективності управління підприємствами та забезпечує їхню готовність до викликів сучасного бізнес-середовища.

Технології інтернет-сервісів пропонують передові рішення для створення розподілених бізнес-процесів та додатків. У наш час кількість інтернет- сервісів продовжує постійно зростати. Перед споживачами інтернет- сервісів постає проблема вибору із сервісів з однаковою або подібною функціональністю саме того сервісу, який їм найбільше підходить за набором критеріїв, наприклад, вартість, час відгуку, пропускна здатність, безпека, надійність. Такі критерії якості вебсервісів називають нефункціональними характеристиками сервісів або якістю сервісу (Quality of Service, QoS). Залежно від домену та категорій користувачів, а також контексту використання сервісу вебсервіс може мати багато специфічних властивостей та характеристик якості. Є багато стандартів та специфікацій якості вебсервісів. Незважаючи на це, дослідники, розробники та замовники часто по-різному розуміють якість вебсервісів. Вони можуть зменшити або розширити перелік і навіть значення характеристик якості вебсервісів. Метою цієї роботи є розроблення моделі критеріїв якості вебсервісів, яка могла б ураховувати різні аспекти впливу на якість вебсервісів. У цій роботі розглянуто специфікації та стандарти таких організацій, як OASIS, ISO/IEC та OMG. Здійснено пошук інформації у наукометричних базах даних, таких як Scopus та Web of Science. Із розглянутих стандартів та відповідних наукових робіт обрано характеристики якості та критерії для розроблення ієрархічних моделей якості. На основі стандарту метамоделі QoS від Object Management Group запропоновано модель для синтезу колекцій характеристик вебсервісу QoS. У результаті дослідження розроблено модель, засновану на аналізі наявних стандартів, наукових досліджень та оглядів, присвячених вивченню та класифікації характеристик якості та атрибутів якості вебсервісів. Ця модель може бути корисною для вибору вебсервісу з метою безпосереднього застосування, побудови композитних вебсервісів та хмарних сервісів, створення систем на основі сервіс-орієнтованої архітектури та інтернету речей.

Вступ. Накопичені у сфері захисту інформації досвід, та нові вимоги щодо побудови політики інформаційної безпеки компаній дали змогу виробити досить ефективні рекомендації щодо побудови системи управління інформа­цій­ною безпекою. 
 Проблема. Центральним процесом у системі управління інформаційною безпекою корпорацій є процес «Управління подіями». Тільки компетентна організація цього процесу може забезпечити належний рівень усієї послідовності етапів ефек­тивного функціонування системи захисту корпо­ративної інформації, що охоплює всі дії протягом усього життєвого циклу події інформаційної безпеки; від планування, навчання та підвищення обізна­ності до виявлення, реагування та навчання на подіях інформаційної безпеки.
 Метою статті є теоретико-методичне обґрунтування доцільності запровадження процесу Управління подіями інформаційної безпеки в контексті аналізу світової практики системи захисту корпоративної інформації. 
 Методи. У ході дослідження використано методи системного підходу, теоретичне узагаль­нення та порівняння, аналіз і синтез. Інформа­ційною базою є власні дослідження автора, міжнародні стандарти інформаційної безпеки серії ISO/IEC 2700x, публікації в наукових виданнях та інтернет-ресурси.
 Результати. У рамках дослідження проаналі­зовано два найефективніші варіанти (США та Європа) організації процесу Управління подіями. Проведений аналіз дав змогу виявити особливості організації кожного процесу, його переваги та недоліки, довів необхідність формування комплекс­ного підходу до організації процесів. 
 Обґрунтовано, що комплексний підхід до організації процесу Управління подіями має врахо­вувати взаємопов’язаність з іншими процесами управління та бути гармонізований з міжна­родними стандартами інформаційної безпеки.
 Впровадження цього алгоритму дає змогу мінімізувати потенційні ризики, пов’язані з мож­ливими втратами інформаційних ресурсів корпо­рації. А отже, й мінімізує потенційну економічну шкоду, що викликано недотриманням політики інформаційної безпеки корпорації.
 Висновки. Проведені дослідження дають можливість на практиці заповнити потенційні прогалини інформації під час створення системи управління інформаційною безпекою корпорацій. Додатковою перевагою запропонованого рішення є можливість задіяння цього підпроцесу як незалежного, що спрощує процедуру управління інформаційною безпекою корпорації загалом і сприяє зниженню витрати на її побудову.

У статті проаналізовано становлення та розвиток світової та національної стандартизації України. Етапами розвитку світової стандартизації є: природний розвиток стандартизації, який бере свій початок із зародження мови, писемності, мір і ваг і тривав до кінця ХІХ ст.; етап зародження стандартизації (кінець ХІХ – початок ХХ ст.); розвиток національних систем стандартизації; міжнародна співпраця в галузі стандартизації почалося в другій половині ХХ ст. і супроводжується створенням та діяльністю Міжнародної організації зі стандартизації (ISO); високий рівень стандартизації передбачав зростання стандартизації інформаційних технологій світового рівня (з 1990 р.).
 Розкрито основне призначення Міжнародної організації зі стандартизації ISO та Міжнародної електротехнічної комісії MEK (нині IEC), пріоритети їх розвитку.
 Простежено особливості розбудови національної стандартизації незалежної України, яка активізувалася із прийняттям Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.93 р. № 46-93. Становлення Національної стандартизації України відбувалося в контексті світових тенденцій, але мало свої особливості пов’язані з періодом переходу до індустріального суспільства, який супроводжувався економічною нестабільністю.
 Виокремлено органи державної служби стандартизації України: Державний комітет стандартизації, метрології та сертифікації (Держстандарт України); Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики (Держспоживстандарт), Державну інспекцію України з питань захисту прав споживачів (Держспоживінспекцію України), «Український науково-навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості (ДП «УкрНДНЦ»), ДНДІ «Система», Український науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ), технічні комітети, які здійснюють реалізацію державної політики в сфері стандартизації, єдності вимірювань, сертифікації та державного контролю, представляють інтереси України в міжнародних організаціях.
 Правове технічне регулювання стандартизації та сертифікації в Україні закріплено в Законах України: «Про стандартизацію і сертифікацію» (1993 р.), «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993 р.), «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993 р.). «Про стандартизацію» (2001), «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» (2005); декретах та постановах Уряду України: «Про державний нагляд за дотриманням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» (1993), «Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог Директив Європейського Союзу, санітарні, екологічні, ветеринарні, фінансові норми та міжнародні та європейські стандарти» (1997), «Державна програма стандартизації на 2006-2010 роки» (2006 р.), «Питання Ради стандартизації та технічного регулювання» (2006 р.), а також указах Президента України: «Про вдосконалення державного контролю за якістю та безпекою продуктів харчування, лікарських засобів та виробів медичного призначення» (1999 р.), «Про заходи щодо вдосконалення діяльності у сфері регулювання та споживчої політики» (2005 р.) та ін.