Academic literature on the topic 'Старослов’янська мова'

Перша літературна мова слов’ян – старослов’янська мова мала особливий вплив на літературні мови всіх слов’янських народів, однак її вплив на кожну з нових літературних мов слов’янських народів був суто індивідуальним, що знаходило свій вияв у часі, тривалості, причинах та формах такого впливу. В історії української мови тривалий час, особливо в період СССР, вивчення ролі старослов’янізмів перебувало на маргінесі наукових інтересів мовознавців. Натомість наше дослідження виявляє глибинний характер впливу старослов’янської мови, тісно пов’язаної з християнських віровченням. Приховані старослов’янські сліди в сучасній українській мові можна відшукати не лише у сфері церковно-обрядової лексики: побут, наука, навіть астрологія, з якою християнство споконвіку веде безкомпромісну боротьбу, мають чимало прихованих старослов’янізмів, більшість із яких фіксують уже перші старослов’янські пам’ятки української редакції.

За останні десятиліття в Україні, на щастя, вийшло чимало нової навчальної літератури для студентів-філологів, що, безумовно, позитивно, адже в новітніх виданнях висвітлюють проблемні питання сучасної лінгвістики, подають дискусійні погляди на тут чи ту наукову проблему. Однак сказане стосується переважно підручників із сучасної української мови, літератури ж, яка б стала в пригоді студенту в процесі вивчення історико-лінгвістичного циклу, значно менше. Це, зокрема, навчальні посібники «Історична граматика української мови» Л. П. Павленко (2010), «Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика» О. І. Крижанівської (2010), «Історична граматика української мови» З. О. Купчинської і В. І. Пілецького (2014), практичний довідник з історичної граматики Ж. В. Колоїз (2014), «Історія української мови: практикум з фонетики й фонології» та «Історія української мови: практикум із морфології» Г. М. Наєнко й О. О. Суховій (2017) та деякі інші. Незначною є й кількість видань навчально-методичної літератури зі старослов’янської мови. Це передовсім «Курс старослов’янської мови. Ч. І.» Л. О. Белея (Київ, 2015), «Старослов’янська мова. Збірник вправ та завдань» Ю. Г. Громика (2010), «Старослов’янська мова: курс лекцій, завдання для практичних занять, індивідуальної та самостійної роботи» Л. А. Лисиченко, І. В. Тимченко, В. Б. Яковлєвої (2011), «Старослов’янська мова Практикум» Л. П. Гнатюк (2015). Безперечно, кожен з названих посібників має свої переваги, однак у них є й недоліки: в одних міститься значна кількість практичних завдань, однак бракує теоретичного матеріалу, інші ж, хоч і мають теоретичний і практичний блоки, є незначними за обсягом, теоретичні питання в них викладені надто стисло. Тому вихід у світ нових видань, у яких би було комплексно й посучасному репрезентовано низку важливих лінгвістичних питань,що стосуються найдавнішої писемної літературної мови слов’ян, її лінгвобіографії, безперечно, варто вітати. Указуючи на важливість вивчення старослов’янської мови студентами-філологами українських вишів, її роль у циклі історико-лінгвістичних дисциплін, Любомир Белей слушно назвав її наріжним каменем, на якому «вже понад тисячоліття міцно стоїть велична споруда культури слов’янських народів», без чого немислимі фундаментальні духовні цінності (Белей, 2015: 7) і, що завжди було беззаперечним, системна вишівська підготовка філолога.

Охарактеризовано особливості відмінювання числівників другого десятка в церковнослов’янській мові української редакції кінця XVI–XVII ст. Здійснено порівняння проаналізованих форм із відповідними у старослов’янській мові та українській XVI–XVII ст. З’ясовано, що числівники другого десятка в обстежених текстах були вже складними словами з у переважній більшості випадків другим відмінюваним компонентом. На відміну від української мови XVI–XVII ст., серед розглянутих форм не представлена тенденція до перетворення другої частини числівників в афікс.

У статті проаналізовані форми інфінітива у церковнослов’янській мові української редакції кінця XVI – XVII ст., проведений зіставний аналіз особливостей будови цих форм із відповідними у старослов’янській мові та українській XVI – XVII ст.

У статті йдеться про соціальну реабілітацію старослов’янської спадщини в українській мові кінця ХІХ – початку ХХ ст.; здійснено аналіз фонетичних, структурно-семантичних та функціонально-стилістичних особливостей церковно-книжної лексики в публіцистичному доробку Михайла Грушевського.

Статтю приурочено до ювілею – 85-річчя від дня народження видатного українського мовознавця, професора Ігоря Вікторовича Муромцева. Здійснено аналіз наукового доробку вченого, з’ясовано особливості неповторного індивідуального стилю його праць. Визначено різнобічні вектори мовознавчої діяльності професора І. Муромцева: історична граматика, старослов’янська мова, лексикологія, історія літературної мови, соціолінгвістика. Учений є автором понад 100 наукових праць. Тематика досліджень професора І. Муромцева пов’язана передусім з ономастикою, а саме – з топонімікою та гідронімікою, лексикологією та словотвором. Актуальним і вмотивованим є вивчення наукової спадщини видатних учених, висвітлення їх ролі в популяризації україніки та української мовознавчої науки у світі.

У статті розглянуто глоси в тексті Пересопницького Євангелія як свідчення взаємодії живомовних і книжних елементів в українській літературно-писемній мові XVI ст., схарактеризовано українські лексичні відповідники до грецьких, староєврейських, старослов’янських, спільнослов’янських та латинських слів, звернуто увагу на розвинуту синоніміку староукраїнської мови. Встановлено, що широке проникнення народнорозмовної лексики до перекладного тексту Євангелія було основним чинником формування нової лексичної норми.

Видання покликане допомогти студентам у засвоєнні курсу „Старослов’янської мови”. Головна увага у посібнику приділяється практичним проблемам — виробленню навичок правильного читання й точного розуміння старослов’янських / церковнослов’янських текстів; аналізу фонетичних явищ, граматичних форм, синтаксичних конструкцій тощо старослов’янської / церковнослов’янської мов у зіставленні з сучасною українською мовою.