Academic literature on the topic 'Суглобовий синдром'

Вступ. Мікроскопічний поліангіїт (МПА) зустрічається рідко (приблизно 13-19 випадків на мільйон населення). МПА – захворювання неясного ґенезу, асоційоване з виробленням антитіл до цитоплазми нейтрофілів і характеризується поєднаним запальним ураженням декількох органів, найчастіше легень і нирок, в основі якого лежить васкуліт дрібних судин без формування гранульом.Мета. Описати клінічні прояви мікроскопічного поліангіїту з ураженням легень (пневмоніт) і нирок (гломерулонефрит), проаналізувати динаміку лабораторно-інструментальних показників у пацієнта зі швидким прогресуванням ниркової недостатності.Матеріали і методи. Огляд сучасних та зарубіжних джерел, аналіз та обговорення конкретного клінічного випадку; методики – опис, аналіз, реферування.Результати та їх обговорення. Враховуючи рецидивуючі поліморфні висипання на передній поверхні стегон, грудної клітки у вигляді “декольте”, розгинальних поверхнях верхніх кінцівок, що супроводжувались (дані амбулаторної карти) збільшенням ШОЕ, СРБ, ЦІК, лімфоцитопенією; позитивний ефект від лікування (у дерматологів) глюкокортикоїдами; суглобовий синдром (олігоартралгії з включенням крупних суглобів, дрібних суглобів кистей); лихоманку; лімфоаденопатію (збільшення підщелепних, шийних лімфатичних вузлів); ураження нирок (наростання рівнів сечовини, креатиніну, гематурія, протеїнурія, циліндрурія); ураження легень (пневмоніт, легенева недостатність), необхідно проведення диференційної діагностики між СЧВ, захворюванням крові та системними васкулітами (синдром Гудпасчера). Наявність атрофічного риніту, виражені запальні зміни в аналізах крові, позитивну відповідь на лікування глюкокортикоїдами, підвищені рівні P-ANCA дозволили діагностувати Мікроскопічний поліангіїт, підгострий перебіг, ІІІ ст. активності, з ураженням нирок (швидко прогресуючий гломерулонефрит, сечовий синдром, гематуричний компонент, артеріальна гіпертензія І ст.; гостра ниркова недостатність від 27.03.07р., стадія відновлення діурезу); легенів (пульмоніт, ЛН ІІ-ІІІ ст.); верхніх дихальних шляхів (атрофічний риніт); суглобів (артралгії, ФНС 0 ст.); шкіри (хронічна рецидивуюча кропив`янка); серозних оболонок (плеврит, перикардит); P-ANCA позитивний.Висновки. МПА – мультидисциплінарна проблема. Своєчасна діагностика МПА та адекватне лікування у пацієнтів з ураженням нирок може сповільнити прогресування ниркової недостатності.

Найпоширенішою групою інтраартикулярних функціональних розладів скронево-нижньощелепного суглоба (СНЩС) є біомеханічні розлади комплексу «суглобова голівка – суглобовий диск» із переднім зміщенням сугло-бового диска. Клінічні діагностичні критерії дозволяють визначити факт наявності патології, натомість, важливим в діагностиці для лікаря є встановлення його причини з метою надання максимально ефективної лі-кувальної допомоги. Ортопедичне лікування з використанням оклюзійних капових конструкцій (оклюзійна сплінт-терапія) є важливою стоматологічною складовою в лікуванні інтраартикулярних розладів СНЩС. Вибір оклюзійної капової конструкції, її лікувальний ефект залежить від патобіомеханічних характеристик функціональних розладів, стадії та вираженості патологічного процесу, клінічної симптоматики та функціо-нальних ускладнень.Мета. Дати узагальнену характеристику основних оклюзійних капових конструкцій для лікування інтраа-ртикулярних функціональних розладів СНЩС.Результати. Конструктивні особливості оклюзійних кап залежать від їх функціонального призначення. При інтракапсулярних функціональних розладах СНЩС застосовують релаксаційно-стабілізуючі оклюзійні ка-пи для стабілізації положення нижньої щелепи та нормалізації роботи жувальних м’язів, репозиційні капи за-стосовують для встановлення нижньої щелепи в лікувальне положення із нормалізацією суглобових елементів «голівка - диск - ямка». Незнімні оклюзійні накладки, виготовлені із бісакрилового матеріалу дозволяють пос-тійно зберігати позицію нижньої щелепи з оптимізацією внутрішньо-суглобових взаємовідношень та усунення надмірних травматичних навантажень на СНЩС.Висновки. Застосування оклюзійних капових конструкцій (сплінт-терапії) для усунення біомеханічних проявів інтракапсулярних розладів СНЩС, таких як зміщення суглобового диска, є важливою складовою ліку-вальної тактики та показало позитивну динаміку у зниженні клінічних проявів, в тому числі запального процесу та больового синдрому.

Мета: визначити особливості дебюту та перебігу реактивних артритів у дітей на сучасному етапі.Матеріал і методи. На обстеженні перебувала 81 дитина з реактивним артритом віком від 2 до 18 років. У процесі уточнення нозологічної форми суглобової патології використовувались клінічні, загальноприйняті лабораторні та інструментальні дослідження, визначалися специфічні антитіла до хламідій, мікоплазми, ієрсиній, уреаплазми, цитомегаловірусу, вірусу простого герпесу, вірусу Епштейна — Барр методом імуноферментного аналізу.Результати. Для реактивного артриту хламідійної етіології характерним є ураження великих та середніх суглобів нижніх кінцівок, що нерідко супроводжується нетривалою ранковою скутістю і швидким виникненням транзиторних гіпоміатрофій. Рідко можливий розвиток хвороби Рейтера. Мікоплазменому реактивному артриту притаманний дебют з артриту колінних, гомілковостопних, променевозап’ясткових та дрібних суглобів кистей, розвиток бурситів і гіпоміатрофій. Особливістю уреаплазменого реактивного артриту є формування бурситу в ділянці п’ят і тендиніту. Реактивний артрит, що супроводжується підвищеними титрами до антистрептолізину-О, відрізняється поліморфізмом проявів суглобового синдрому і певною мірою схожістю з ювенільним ревматоїдним артритом. Реактивний артрит неуточненої етіології має ряд спільних рис із іншими реактивними артритами та характеризується відносно сприятливим перебігом, тривалим збереженням функції суглобів і низькою лабораторною активністю. Частота рецидивів реактивних артритів зростає зі збільшенням тривалості хвороби.

Із кожним роком усе актуальнішим стає вивчення інфекційних артритів в ревматологічній практиці, оскільки на сьогодні артрити, асоційовані з Borrelia burgdorferi (B. burgdorferi), є серйозною медико-біологічною та медико-соціальною проблемою з огляду на схильність до хронізації та розвитку уражень опорно-рухового апарату, що призводить до несприятливих наслідків – тривалої непрацездатності й інвалідизації людей різного віку та статі. Мета – встановити особливості клінічного перебігу РА, асоційованого з B. burgdorferi. Матеріал і методи. Під нашим спостереженням перебували 63 пацієнти віком від 19 до 73 років, що зверталися в ревматологічне відділення Тернопільської університетської лікарні. Серед них було 19 (30,15 %) чоловіків і 44 (69,85 %) жінки. Пацієнти були поділені на 2 групи: 34 (1 група) – хворі з РА, асоційованим з B. burgdorferi, 29 (2 група) – з ізольованим РА. Діагноз РА верифікований згідно з класифікаційними критеріями (ACR/EULAR 2010). Для аналізу інтенсивності болю було використано візуальну аналогову шкалу болю (ВАШ), для характеристики активності РА застосовували шкалу активності хвороби DAS 28. Специфічні IgМ та IgG до комплексу B. burgdorferi визначали за допомогою реакції імунного блотингу. Результати. При проведенні дослідження встановлено, що наявність B. burgdorferi у хворих на РА асоціювалась із швидшим розвитком захворювання та високим ступенем активності запального процесу. Серед обстежених з лабораторно підтвердженою B. burgdorferi була більша кількість пацієнтів позитивних за АТ до ЦЦП та РФ. Серед когорти обстежених на РА з B. burgdorferi продемонстровано високий процент хворих з наявністю кіст Бейкера та структурними змінами на рентгенограмі (Ro-грамі). Показники больового синдрому за ВАШ були достовірно вищими у пацієнтів із РА, асоційованим з B. burgdorferi (р<0,05). Висновки. Продемонстровано, що наявність B. burgdorferi серед когорти обстежуваних сприяє прогресуванню артриту, викликає тяжчу клінічну картину захворювання та є предиктором розвитку більш вираженого ступеня суглобової деструкції.

Джерелом болю при остеоартрозі (ОА) можуть бути хрящова тканина, синовіальна мембрана, субхондральна кістка і періартикулярні тканини. Корекція всіх провідних ланок патогенезу ОА за допомогою лікарських засобів є недостатньою, а шляхи підвищення ефективності лікування названого захворювання пов’язані із застосуванням методів, здатних впливати на механізми як патогенезу, так і саногенезу. Все це є спонукальним моментом пошуку шляхів підвищення ефективності реабілітації.Мета роботи – дослідити ефективність застосування об’ємного пневмопресингу (ОПП) в амбулаторних умовах у хворих на первинний гонартроз (ПГА) похилого віку.Матеріал і методи. Клінічні спостереження проведені у 47 пацієнтів з ПГА віком від 60 до 74 років ((64,8±0,4) р.), які проходили амбулаторний етап реабілітації. Методом рандомізації хворі були поділені на дві групи. Реабілітаційний комплекс відрізнявся застосуванням в одній з груп ОПП на нижні кінцівки.Результати. За даними реовазографічних досліджень у пацієнтів з ПГА після проведеного реабілітаційного комплексу із застосуванням ОПП встановлено прискорення гемодинаміки (р<0,05), а за даними артросонографії – зменшення кількості надлишкової рідини в тканинах суглоба. Також встановлено достовірне (р<0,05) зменшення больового синдрому, покращення функціональної активності суглобів та фізичної працездатності.Висновки. На основі отриманих результатів запропоновано застосування в програмі реабілітації хворих на ПГА об’ємного пневмопресингу, який сприяє нормалізації функціонального стану рефлекторно змінених м’язів, активує місцевий кровообіг та зменшує венозний стаз. Реабілітаційний комплекс з включенням ОПП дозволяє підвищити ефективність проведених відновлювальних заходів на амбулаторному етапі реабілітації у хворих похилого віку з ПГА.

Найпоширенішою причиною ускладнень вертеброгенного походження є дистрофічні ураження хребта, серед яких остеохондроз (ОХ) хребта стає причиною непрацездатності в 25 % випадків. Мануальна терапія охоплює комплекс спеціальних методів дослідження, попередньої підготовки та лікувальних прийомів, націлених на нормалізацію біомеханіки всього хребта як єдиного органу. Використання механічного та рефлекторного чинників, які спрямовані на відновлення нормальних співвідношень елементів хребетно-рухового сегменту, усунення підвивихів суглобів, мобілізацію блокованих сегментів хребта, зменшення м’язового тонусу, призводить до нормалізації функції хребта та зменшення больового синдрому. Проведена порівняльна оцінка ефективності застосування структуральних технік та суглобової корекції у пацієнтів з остеохондрозом грудного відділу хребта, що підвищує ефективність відновного лікування.

Лайм-бореліоз – це хронічне природно-осередкове трансмісивне інфекційне зоонозне захворювання, що спричиняють борелії Borrelia burgdorferi sensu lato (Bbsl). Західний регіон України, у тому числі Тернопільська область, є ендемічним осередком хвороби Лайма. У статті представлено огляд літератури, присвячений аналізу поліморфізму клінічних проявів лайм-бореліозу, наведено дані щодо диференційної діагностики лайм-дерматиту, лайм-артриту та нейробореліозу.Мета дослідження – вивчити захворення на лайм-бореліоз для поліпшення діагностики та профілактики його серед населення України.Матеріали і методи. Проведено анкетування 326 людей віком від 5 до 80 років. За допомогою статистичного методу визначено річну сезонність та місця укусів опитаних людей кліщами, кількість осіб, яким проводили лабораторні дослідження крові на предмет виявлення борелій та профілактичне лікування, проаналізовано скарги хворих.Результати досліджень та їх обговорення. В Україні циркулюють 5 штамів борелій комплексу Bbsl: Bbss, B.afzelii, B.garinii, B.valasiana, A14S. Дані геновиди борелій асоціюються з переважанням відповідних клінічних форм лайм-бореліозу: артрити – з Bbss, неврологічна маніфестація – з B. garinii, шкірні прояви – з B. afzelii. Bbsl є причиною етіологічно недіагностованих (16,7 %) неврологічних та (20,7 %) псевдоревматологічних патологій. Серед 326 осіб віком від 5 до 80 років, яких ми анкетували, було 229 з укусами кліщів. Характерна річна сезонність захворювання пов’язана з періодами активності кліщів. 59,2 % укусів кліщами серед опитаних осіб були влітку, 25,7 % – навесні, 15,1 % – восени. Лабораторні дослідження крові серед укушених на предмет виявлення борелій проводили 20 (8,73 %) пацієнтам, у 6 був позитивний результат. Найчастіше хворі скаржилися на появу мігруючої еритеми (10 осіб) та появу суглобових набряків (6 осіб).Висновки. Хвороба Лайма – це хронічне інфекційне трансмісивне зоонозне природно-осередкове захворювання, яке характеризується циклічним перебігом і мультисистемністю уражень. В Україні циркулюють 5 штамів борелій комплексу Bbsl. Диференційну діагностику захворювань на лайм-бореліоз проводили з бешихою, токсикодермією, еризипелоїдом, укусами членистоногих, ревматизмом, ревматоїдним артритом, інфекційними та інвазійними менінгітами, кліщовим енцефалітом, порушенням мозкового кровообігу різної природи, розсіяним склерозом, синдромом Гієна-Барре.

Актуальність Неспецифічний виразковий коліт та хвороба Крона – це хронічні запально-некротичні захворювання товстого кишечнику. Вони можуть супроводжуватися суглобовим синдромом з ураженням хребта і периферичних суглобів. Суглобові прояви зустрічаються у 20-40% хворих. Їх відносять до серонегативних спондилоартритів.. Мета Вивчення особливостей патогенезу та клініки суглобового синдрому у хворих на хронічні запальні захворювання кишечника (ХЗЗК).

Відомо, що частота дисфункціональних захворювань скронево- нижньощелепного суглобу (СНЩС) серед дорослого населення становить від 24 до 95 %. На сьогодні синдром Костена є одним із проявів дисфункції СНЩС і має симптомокомплекс, а саме: зниження слуху, закладання у вухах, біль та порушення функцій цього суглобу. СНЩС характеризується інконгруентністю форми його суглобових компонентів. Метою даної роботи був аналіз існуючих підходів щодо механізмів виникнення цих симптомів.