Journal articles on the topic 'Типологія особистості'

Стаття присвячена надзвичайно актуальній і важливій проблемі – стратегії життя особистості, яка визначається як модель побудови особистістю свого життя згідно зі власними цілями, зумовленими суспільними цілями і вимогами, а також можливостями реального здійснення цих цілей. Аналізуються основні наукові підходи до вивчення проблеми життєвих стратегій особистості у світлі сучасних досліджень. Розглядається процес формування і трансформації життєвої стратегії особистості, її основні характеристики та типологія. Означуються можливості побудови особистістю власної життєвої стратегії.

У статті розкрито можливості застосування системно-інтегрованого підходу до вивчення проблеми обдарованості особистості на різних етапах її онтогенезу. Зокрема, з позицій системно-інтегрованого підходу виявлена загальна структура психорегулюючих компонентів обдарованої особистості. Розглянута структура соціально-психологічних проявів обдарованої особистості і визначено їх внесок у загальну регуляцію навчальної діяльності; виявлена ієрархія домінуючих цінностей і мотивів обдарованих підлітків і визначена типологія обдарованих дітей з розкриттям змістовних і структурних характеристик кожного з типів; сформульовані психодіагностичні критерії особистісних характеристик, які сприяють регуляції навчальної діяльності і показана значимість ціннісних орієнтацій для оптимального розкриття здібностей обдарованих учнів; розроблено спеціальну програму соціально-психологічного супроводу процесу становлення обдарованої особистості.Індивідуальні відмінності компонентів психічної регуляції навчальної діяльності дозволили виокремити групу обдарованих респондентів з продуктивною мотиваційною складовою психічної регуляції такої діяльності та досліджуваних з непродуктивною мотиваційною складовою психічної регуляції навчальної діяльності. Показано, що реалізація системного підходу в цій галузі вимагає не тільки реконструкції існуючих концепцій обдарованості, а й розробки нових технологічних рішень – комплексу засобів, здатних фіксувати досліджуваний предмет як багатовимірний, цілісний і змінюваний у часі, зокрема в залежності від різних умов навчання. Програма соціально-психологічного супроводу, побудована на принципах системно-інтегрованого підходу та спрямована на становлення мотиваційної складової механізму психічної регуляції навчальної діяльності обдарованої особистості, довела свою ефективність у напрямку підвищення показників творчої мотивації, творчої спрямованості, рефлексивності, здатності до комбінування, дивергентного мислення, свободи асоціацій, винахідливості, самооцінки, саморегуляції.

У статті схарактеризовано типологію електронних ресурсів у галузі медіаосвіти, визначено типи електронних ресурсів, які можуть бути успішними для розвитку інфомедійної грамотності учнівської та студентської молоді, проведено експертну оцінку ефективності типів електронних ресурсів для формування інфомедійної грамотності. Медіаосвіту схарактеризовано як процес навчання і самонавчання за посередництва медіа, як науково-освітню сферу діяльності, що спрямована на формування психологічного захисту від маніпуляцій та формування медіаграмотності особистості. Показано, що інфомедійна грамотність характеризується набором маркерів: медіаграмотність, критичне мислення, соціальна толерантність, стійкість до впливів, фактчекінг, інформаційна грамотність, цифрова безпека, уміння запобігати ризикам у комунікації, візуальна грамотність; уміння втілювати ідеї завдяки онлайн-інструментам, уміння використовувати медіа для соціального блага. Обґрунтовано, що розвитку інфомедійної грамотності значною мірою сприяють Інтернет-ресурси. Проведений аналіз електронних освітніх ресурсів у мережі Інтернет уможливив їх класифікацію: відеоконтент (вебінари, освітні серіали, медіатексти, ютуб-канали тощо); аудіоконтент (подкасти); освітні платформи (Prometheus, Ed-Era, IREX, 4mamа та подібні до них); текстові ресурси (онлайн посібники, е-словники тощо); креолізовані ресурси (комікси, дудли, постери, інфографіка тощо); ігровий контент (онлайн ігри); соціальні мережі й дискусійні Інтернет-майданчики; спеціалізовані науково-популярні сайти (сайти наукових лабораторій, громадських організацій; сайти, створені при університетах тощо). Проведено експертну оцінку ступеня потенційного впливу Інтернет-ресурсів на розвиток інфомедійної грамотності. За результатами експертної оцінки найбільш ефективно впливають на розвиток кількості маркерів інфомедійної грамотності освітні платформи (Prometheus, Ed-Era, IREX, 4mamа та подібні до них), відеоконтент (вебінари, освітні серіали, ютуб-канали тощо) і текстові ресурси (онлайн посібники, е-словники тощо).

The article presents the results of theoretical and empirical research devoted to the psychological regularities of the formation of the individual as a subject of life in the process of solving meaning of life tasks. This class of tasks of personal development includes the search, preservation and practical implementation of the individual meaning of life. Psychological indicators of the process and the results of solving life meaning tasks are subjective experiences of meaningfulness of life and crisis of meaning. In order to denote the integral form of feedback functioning in the system of self-regulation of the individual as a subject of life, the concept of «meaning of life state» is proposed and theoretically substantiated. Meaning of life states are understood as a specific category of permanent mental states that reflect the status of the subject-object relationship of the individual with his own life. Contrary to the common in psychological science notions of incompatibility and mutual exclusiveness of experiences of meaningfulness of life and meaning of life crisis, the hypothesis that the meaning of life is a specific form of conjugation and integration of these subjective experiences is theoretically argued. On the empirical material it is shown that there are typical combinations of these experiences, which form stable meaning-life states of the person: prosperous, crisis, conflict and stagnant. It is established that the dominant type of the meaning of life state of a person depends on its internal position in relation to the meaning of life tasks, expressed by their acceptance or non-acceptance, as well as on the productivity of their solution in everyday life. As a promising line of development of the present study longitudinal strategy, designed to reveal the psychological mechanisms and regularities of their mutual transitions and transformations, which are conditioned by the dynamics of solving meaning of life tasks.

Стаття відображає результати контрольного етапу експериментально-дослідницької роботи з розвитку культури самовираження майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти у художній діяльності в концепції інноваційного функціонування закладів вищої освіти. Феномен «культура самовираження майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти» тлумачиться як особливості (відмінні від інших людей властивості особистості), способи (систематизовану сукупність дій, використаних для досягнення мети), результати (проміжні та кінцеві продукти) самоорганізованої професійної діяльності. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури розглядаються структурні компоненти (когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінковий). Визначаються критерії та показники оцінки міри сформованості культури самовираження, роль яких виконують властивості особистості майбутніх фахівців дошкільної освіти, що відповідають основним векторам педагогічної діяльності (діловому, аксіологічному, комунікативному, перетворювальному та на цій основі визначається типологія сформованості досліджуваного явища. Оцінка ефективності розробленої моделі розвитку культури самовираження майбутніх вихователів закладів дошкільної освіти у художній діяльності здійснюється за допомогою тих самих діагностичних методик, які були використані у процесі констатувального експеримента. Увагу зосереджено на отриманих даних контрольного зрізу в експериментальній групі. Здійснюється аналіз якісно-кількісних отриманих результатів, особливо підкреслюється позитивна динаміка – збільшення кількості майбутніх вихователів ЗДО з духовно орієнтованим та особистісним типом культури самовираження у художній діяльності, що дозволяє підтвердити ефективність запропонованої автором моделі розвитку досліджуваного явища.

Стаття присвячена висвітленню однієї із актуальних проблем сучасної вищої педагогічної освіти – підготовці фахівців дошкільної освіти, оскільки на сьогодні певною мірою саме від них буде залежатиме осучаснення підходів до освітнього процесу на першій освітній ланці. Увага зосереджується на таких ключових питаннях як особистісно-професійне становлення майбутнього фахівця, розвиток культури самовираження молодої людини на основі аналізу наукових праць з філософії, психології та педагогіки. У публікації окреслені основні аспекти науково-дослідної діяльності у означеному напрямі, а саме: визначено мету та першочергові завдання, передбачено науково-обгрунтовані шляхи вирішення проблеми. Досліджуване явище кваліфікується як особливості (відмінні від інших людей властивості особистості), способи (систематизовану сукупність дій, використаних для досягнення мети), результати (проміжні та кінцеві продукти) самоорганізованої професійної діяльності. На основі аналізу психолого-педагогічної літератури розглядаються структурні компоненти (когнітивний, емоційно-ціннісний, поведінковий). Визначаються критерії та показники оцінки міри сформованості культури самовираження, роль яких виконують властивості особистості майбутніх фахівців дошкільної освіти, що відповідають основним векторам педагогічної діяльності (діловому, аксіологічному, комунікативному, перетворювальному та на цій основі визначається типологія сформованості досліджуваного явища. Зокрема, значний акцент надається аналізу важливих чинників розвитку культури самовираження майбутніх фахівців дошкільної освіти; висвітленню організаційно-педагогічних умов, ефективних форм, методів та прийомів; окреслюються перспективи наукової розвідки. Зазначається також, що концепція дослідження забезпечується єдністю методологічного, теоретичного та методичного аспектів.

У статті розглядається дружнє листування відомого британського політичного діяча В. Черчилля з письменниками Г. Веллсом та Б. Шоу. Об’єктом нашого дослідження стали приватні кореспонденції політика й публіциста, що зберігаються в архівах Великобританії, які ще досі не відомі широкому загалові. Ураховуючи «суб’єктивне начало», оголений психологічний світ особистості письменника, авторка статті виділяє оригінальну манеру В. Черчилля зображувати в приватному листуванні образ адресата та життєві обставини завдяки яскраво вираженій особистісній візії будь-якої життєвої ситуації, наповнюючи епістолярні діалоги добрим гумором і прихованим сарказмом. На основі проведеного аналізу приватного епістолярію В. Черчилля схарактеризовано головні жанрові та стильові домінанти, які можуть бути ключовими чинниками для визначення типологічних форм письменницьких кореспонденцій. Результати дослідження доводять, що це, зокрема, поява різних міжжанрових зрощень у межах одного жанру; взаєморецепція (адресатно- рецептивний зв’язок) між дописувачами; суб’єктивна спрямованість та індивідуальна стильова парадигма адресанта. Визначальними рисами епістолярних діалогів В. Черчилля з його «співрозмовниками на відстані» Б. Шоу та Г. Веллсом є іронія, у якій сатиричний пафос поєднується зі скепсисом, емоційна критика на адресу реципієнта, полеміка між адресатом та адресантом, тонкий гумор тощо. Власне виокремлені жанрові та стильові домінанти, а також головні риси проаналізованих епістолярних діалогів, на думку авторки статті, спричинили появу таких жанрових модифікацій листів В. Черчилля: лист-концепція; лист – авторитетна заява; лист-замальовка (етюд); лист – портрет адресата; лист-рецензія; лист-дискусія тощо. Авторка статті доповнює також зміст поняття епістолярного діалогу та визначає жанрові форми дружнього епістолярію письменника. Запропоновані жанрові модифікації дружнього епістолярію В. Черчилля можуть бути предметом для подальших розвідок у цьому напрямі.

Мета статті — визначити вплив комунікаційної культури на формування міжнародного іміджу країни. Методологія дослідження полягає у використанні методів аналізу і синтезу для вивчення «комунікаційної культури» та комунікативних технологій. Структурний метод дозволив визначити процеси комунікації та комунікативних функцій. Міждисциплінарний підхід застосовувався для виявлення інформаційних та комунікаційних технологій, спрямованих на формування міжнародного іміджу. Наукова новизна полягає у визначенні понять «комунікативна культура» та «віртуальна реальність» як особливого культурного простору з позицій формування іміджу країни на міжнародному рівні. Висновки. Доведено, що в умовах глобалізації відбувається розширення інформаційних систем та комунікаційних технологій, які характеризуються оперативністю, вільним доступом та впливом на суспільство. На міжнародному рівні типологія сучасних комунікацій охоплює медіадипломатію, публічну, електронну, іміджеву та культурну дипломатію, державний брендинг, інвестиційне іміджування, медіазв’язки, адвокасі, соціально-комунікаційні платформи, за допомогою яких створюється соціально-психологічний образ того чи іншого суб’єкта, який впливає на поведінку особистості в культурній та політичній сфері. Комунікаційна культура визначається панівними в суспільстві нормами та способами фіксації, збереження і поширення культурних змістів, а суспільна комунікаційна система є упредметненою комунікаційною культурою. Комунікативні технології розглядаються як суспільно-політичний феномен, що функціонує в різних формах, реалізується через інструменти та механізми задоволення національних (державних) корпоративних та суспільних інтересів. Отже, в інформаційному суспільстві комунікація займає домінуючі позиції, а віртуальна реальність сприймається як особливий культурний простір.

Стаття присвячена динаміці змін вікових етапів розвитку, початком і завершенням кожного з яких є переживання криз, які виводять до нових якісних змін психологічного та соціального контексту особистості. У статті здійснено теоретичний аналіз вікових криз від народження до юнацького періоду як закономірних етапів психічного розвитку особистості дитини. Визначено хронологічні межі вікових криз. Здійснено класифікацію ознак, симптомів та типологію вікових криз. Зазначено, що вікові кризи вносять конструктивні новоутворення в структуру особистості, завдяки яким вона отримує новий досвід, який поділяється на внутрішній, або суб’єктивний, і соціальний (зовнішній), або об’єктивний.

Обґрунтовано саморозвиток особистості з філософської і психологічної позицій. Виявлено чинники переорієнтації педагогів на засади креативно-педагогічної парадигми. Висунуто пропозиції відмовитися від домінуючого застосування пояснювально-ілюстративного методу навчання і відповідній йому типології уроків, тому, що в таких умовах учень і студент позбавляється творчої діяльності. Розроблено педагогічну систему навчання самоорганізації учнів (технологій самотворення особистості). Апробовано посібник «Особистий проект студента», що передбачає включення студентів у розробку і оволодіння власною системою самоорганізації: самоменеджмент, самомоніторинг, самоосвіта, особисте життя.

У статті представлено концептуальний підхід щодо вивчення агресії як феномена особистісного зростання в ранньому онтогенезі. Розкрито суть та специфіку агресивності в дошкільному дитинстві, зокрема визначено внутрішні та зовнішні чинники її виникнення як негативної якості особистості. Охарактеризовано зміст поняття «вміння дошкільника долати агресію», розроблено його типологію та сформульовано педагогічні умови ефективного виховання означеного вміння в дітей старшого дошкільного віку.

Хроленко М. В. Формування основ екологічної культури учнів середніх класів у процесі вивчення природознавства. Стаття присвячена актуальній проблемі формування екологічної культури учнів 5-го класу засобами дидактичної гри. У статті розкрито значення екологічних дидактичних ігор у формуванні екокультури особистості, розроблено критерії добору навчального екологічного матеріалу, запропоновано типологію таких ігор та наведені приклади їх використання.

В статті проведено структурно-рівневий аналіз соціально-психологічних чинників афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя та здійснено їх диференціацію на макро-, мезо- та мікрорівнях. Серед чинників макрорівня, які впливають на виникнення і розвиток афективних розладів особистості в цей період виокремлені: соціально-економічні та соціально-політичні (невисокий рівень соціально-економічного статусу, пасивна соціальна позиція); культуральні норми і цінності (патогенні цінності і установки культури, зокрема, стереотипи, повʼязані з культом стриманості, сили, успіху і досконалості); культивування високих перфекціоністських стандартів сучасного суспільства (щодо рівня освіти, зовнішності тощо). Серед соціально-психологічних чинників мезорівня превалюють: дисфункції структури сімʼї та сімейного функціонування; порушення мікродинаміки та ідеології сімʼї; стресогенність життєвий подій, наявність вираженого психологічного стресу; обмеженість мережі соціальної підтримки та її ядра. Соціально-психологічними чинниками мікрорівня щодо афективних розладів особистості зрілого віку в кризові періоди життя виступають: соціально-демографічні (приналежність до жіночої статі, невисокий рівень освіти тощо); вразливість типології особистості (типологічний підхід); вразливість особистісних рис, установок і переконань (параметричний підхід); афективно-когнітивний стиль особистості (стильовий підхід); порушення соціально-психологічної регуляції поведінки та діяльності. Ключові слова: особистість зрілого віку, кризові періоди життя, афективні розлади, соціально-психологічні засоби корекції.

У статті проаналізовані практики вивчення дітей з обмеженими можливостями здоров’я тих учених, які найбільш плідно працювали у контексті досліджуваної проблеми на землях підросійської України кінця ХІХ – початку ХХ ст., а саме: Івана Сікорського, Миколи Ланге, Григорія Россолімо, Олександра Лазурського. З’ясовано, що І. Сікорський започаткував вітчизняні експериментальні практики вивчення дітей, побудовані на синтезі всіх знань про дітей і спрямовані на реформування освіти; активно поширював у суспільстві ідею необхідності цілеспрямованого педагогічного вивчення дітей, особливо з розумовими і психічними відхиленнями. Ним запропонований такий план вивчення дітей: інстинктивне і життя; воля і рух; розум і пам’ять, тямущість, допитливість; почуття; складний душевний стан, особистість, індивідуальність. Доведено, що М. Ланге започаткував експериментальний напрям у психології; заняття експериментальною психологією (зокрема, проблемами уваги і сприйняття) він поєднував з вивченням психічного розвитку дітей. М. Ланге був переконаний, що педагогіка – це соціальна наука, яка має виходити з життя і грунтуватися на соціологічних дослідженнях, зокрема, й на практиках вивчення дітей. Уточнено, що сферою наукових інтересів Г. Россолімо були клініко-психологічні дослідження інтелектуального розвитку, як у нормі, так і при патології. Учений розробив такий метод вивчення особистості дитини, який дав змогу виявляти рівень її інтелектуального розвитку. Свій метод він назвав методом «психологічних профілів», яким вивчав склад особистості за допомогою спеціально дібраних задач-тестів. Ідеї Г. Россолімо започаткували цілий напрям у розвитку практик вивчення дітей з обмеженими можливостями здоров’я. З’ясовано, що О. Лазурський сформулював основні правила вивчення дітей, створив програму вивчення дитини, побудовану відповідно до його авторської типології особистостей, яка сприяла розвитку практик вивчення дітей з обмеженими можливостями здоров’я в історії вітчизняної освіти кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Проблема взаємодії особистості та соціуму, організації життєвого середовища для розвитку творчої особистості є важливою. Актуальність дослідження пов’язана із потребою зберегти та розвинути творчу обдарованість дитини на всіх етапах розвитку, що вирішує нагальне завдання формування творчого потенціалу суспільства. Мета дослідження полягає у вивченні соціально-психологічної інтеграції обдарованих учнів у системі міжособистісних відносин групи. Застосовано методи теоретичного аналізу, узагальнення та систематизації результатів наукових досліджень. Результати. Визначено, щопсихологічні труднощі взаємодії обдарованих підлітків з різними видами здібностей та педагогів мають якісно різний характер. Відносини міжособистісної значимості, що характеризують соціальну ситуацію розвитку обдарованої особистості, практично на всіх етапах її руху до соціальної зрілості, мають специфічний характер порівняно з взаємовідносинами «звичайних» дитини, підлітка, юнака зі своїм референтним оточенням. Висновки. З’ясовано, що характер впливу соціального оточення на прояв обдарованості особистості може бути як позитивним, так і негативним, гальмуючим. Для всіх видів обдарованих учнів значущими є міжособистісні відносин з педагогом. Розуміння типології обдарованості є першим та необхідним кроком вчителя для конкретної роботи з обдарованими учнями, справжньої допомоги у розвитку, реалізації їх можливостей. Показано, що при розв’язанні проблеми інтеграції обдарованого учня у шкільне середовище, важливими є положення соціально-психологічної моделі входження особистості до референтної групи. Визначено, що важливими для успішної адаптації обдарованих дітей є індивідуально-психологічні характеристики, зокрема, емоційна стійкість, висока толерантність до фрустрації, доброзичливе ставлення до оточуючих, позитивне самоставлення.

Стаття репрезентує розгляд творчості Є. Маланюка в аспекті типології цілісності. Зокрема, авторка зупиняється на циклічних структурах, що переважають у поетичному доробку письменника і вирізняють цілісне сприйняття його творчості загалом. Завдяки особливому онтологічному положенню циклізація найбільш притаманна ліриці. Авторкою зауважено, що історичний процес становлення категорії «цикл» нерозривно поєднаний з процесом формування свідомості творчої особистості, зокрема авторської установки. Науковець розглядає авторську свідомість під кутом зору проблеми диференціації цілісності, яка поділяється на два опозиційні (бінарні за дихотомним підходом) типи. Зокрема, у дослідженні приділено увагу одному з типів цілісності – гомогенному. Аналітичні студії сучасних науковців та їх попередників, а також міркування авторки статті підводять до того, що категорія цілісності є системно-інтегральним фактором циклізації. Увагу зосереджено на аналізі поетичної збірки «Земля й залізо» Є. Маланюка, що виявляє семантичні особливості природи конфлікту, які разом із концепцією особистості та системою образно-поетичного вислову демонструють завершену структуру, що вписана у типологічний ряд ознак гомогенного типу цілісності. Питання війни, минулого й майбутнього України, жіноче та національне питання, ставлення до сучасників, проблема чужини – це не повний спектр тематичного розмаїття циклу «Степова Еллада», які увиразнюють історіософські погляди автора. Характерне для Є. Маланюка бачення ліричного героя як людини особливої, цільної виявляє принцип біографізму, який є наскрізною домінантою всієї творчості поета.

Стаття присвячена проблемі розвитку емоційної стійкості у соціально- психологічному супроводі. Висунуто припущення щодо існування значущих зв’язків між індивідуально-психологічними характеристиками особистості і особливостями подолання нею емоційно несприятливих ситуацій. За результатами емпіричного дослідження виявлено три суперкластери якостей, на основі яких розроблено типологію емоційних профілів особистості та виокремлено шість типів профілів осіб з різним потенціалом розвитку емоційної стійкості. На основі суперкластера рефлексивності виокремлено два типи профілів респондентів: схильні та не схильні до рефлексивності. Встановлено, що у осіб, схильних до рефлексивності, достовірно нижчі показники гіпертимності, комунікабельності та циклотимності, водночас вони більш тривожні, дистимічні, емотивні та збудливі. Емпірично виділено чотири підтипи осіб, схильних до рефлексивності: гіпертимно-домінантні, активно- імпульсивні, рефлексивно-тривожні, нейротично-застрягаючі. Для типу профілю з низьким рівнем рефлексивності виділено три підтипи: гіпертимно-імпульсивний, активно-збалансований та емотивно- педантичний. Описано індивідуальні характеристики та особливості поведінкових проявів осіб з високою і низькою рефлексивністю, які варто враховувати у процесі супроводу. Виокремлено діагностичні маркери профілів рефлексивності, які можуть застосовуватись для експрес діагностики. До маркерів профілю осіб, схильних до рефлексії, віднесено такі: прагнення контролю і аргументації; слабкість механізмів психологічного захисту (насамперед витіснення); низька комунікабельність; прояви тривожності і нестабільності у емоційно значущих ситуаціях та тяжіння до правил, ритуалів, традицій і усталених моделей поведінки (як захисний механізм). До діагностичних маркерів типу профілю «не схильних до рефлексивності» віднесено: готовність приймати на віру недостовірну інформацію, якщо вона відповідає очікуванням; відмову від планування своїх дій і прогнозування їх наслідків; імпульсивність і агресивність у просуванні своїх переконань; авантюризм, готовність до ризику.

У статті розкрито особливості оптимізації процесу життєвого вибору особистості у віці ранньої дорослості. До соціально-психологічних особливостей здійснення життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості віднесено: вікові особливості розглянутого періоду онтогенезу, які детермінуються культурно-історичними, психофізіологічними і психолого-індивідуальними характеристиками особистості, її життєвою позицією та життєвими завданнями; пролонгованість у часі; спрямованість у майбутнє; усвідомлення відповідності своїх професійних і особистісних якостей вимогам професії; ступінь сформованості системи ціннісних орієнтацій та життєвих смислів і надання переваги актуальному варіанту життя. Доведено, що особливості життєвого вибору залежать від гендерних особливостей та структури особистісної та соціальної зрілості, що дозволило запропонувати типологію зрілості/незрілості у контексті здійснення життєвого вибору. Визначено соціально-психологічні ресурси та барʼєри здійснення життєвого вибору в період ранньої дорослості, повʼязані з параметрами соціально-психологічної адаптації, індикаторами взаємодії з соціальним оточенням, параметрами внутрішньої/зовнішньої мотиваційної орієнтації, базовими потребами, показниками допитливості, відповідальності особистості, параметрами її самоставлення, як усвідомлюваними, так і імпліцитними, мотиваційної індукції і життєвих орієнтацій. Розроблено та апробованобагаторівневу соціально-психологічну програму оптимізації процесу життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості, яка складалася з мотиваційно-діагностичного,корекційно-розвивального та аналітико-моніторингового етапів із застосуванням методів і технік екзистенціальної, когнітивної, поведінкової корекції, терапії творчим самовираженням та ін. Проведена у межах програми корекційно-розвивальна робота позитивно вплинула на смислову сферу учасників. Встановлена значна позитивна динаміка показників за субшкалами смисложиттєвих орієнтацій, що свідчить про підвищення осмислення життя, появу цілей в житті, впевненості у досягненні поставлених цілей; сприятливе емоційне сприйняття життєвого процесу в цілому. Зміни смислової сфери особистості в період ранньої дорослості позитивно вплинули на її ціннісну сферу, що виразилося, зокрема, у підвищенні цінності досягнень, і вказувало на зростання значущості суспільного визнання, успіху у житті, своєї компетентності, цілеспрямованості та сприяло оптимізації процесу життєвого вибору особистості в період ранньої дорослості. Ключові слова: особистість, період ранньої дорослості, особистісна зрілість, соціальна зрілість, життєвий вибір, соціально-психологічна корекція.

У статті розкрито можливості застосування системно-інтегрованого підходу до вивчення проблеми обдарованості особистості на різних етапах її онтогенезу. Зокрема з позицій системно-інтегрованого підходу виявлено ​​загальну структуру психорегуляційних компонентів обдарованої особис­тості. Розглянуто структуру соціально-психологічних проявів обдарованої особистості і визначено їх внесок у загальну регуляцію навчальної діяльності; виявлено ​​ієрархію домінантних цінностей і мотивів обдарованих підлітків і визначено типологію обдарованих дітей з розкриттям змістовних і структурних характеристик кожного з типів; сформульовано психодіагностичні критерії особистісних характеристик, які сприяють регуляції навчальної діяльності і показано значущість ціннісних орієнтацій для оптимального розкриття здібностей обдарованих учнів; розроблено спеціальну програму соціально-психологічного супроводу процесу становлення обдарованої особистості. Індивідуальні відмінності компонентів психічної регуляції навчальної діяльності дозволили виокремити групу обдарованих респондентів з продуктивною мотиваційною складовою психічної регуляції такої діяльності та досліджуваних з непродуктивною мотиваційною складовою психічної регуляції навчальної діяльності. Показано, що реалізація системного підходу в цій галузі вимагає не тільки реконструкції наявних концепцій обдарованості, а й розробки нових технологічних рішень – комплексу засобів, здатних фіксувати досліджуваний предмет як багатовимірний, цілісний і змінюваний у часі, зокрема залежно від різних умов навчання. Програма соціально-психологічного супроводу, побудована на принципах системно-інтегрованого підходу та спрямована на становлення мотиваційної складової механізму психічної регуляції навчальної діяльності обдарованої особистості, довела свою ефективність у напрямку підвищення показників творчої мотивації, творчої спрямованості, рефлексивності, здатності до комбінування, дивергентного мислення, свободи продукування асоціацій, винахідливості, самооцінки, саморегуляції.

В статті показано, що обдарованість особистості визначається взаємодією низки чинників: домінуючої ролі пізнавальної мотивації; інтелектуальним розвитком, розвитком спеціальних здібностей, особистісними проявами. Показано, що становлення обдарованості – це складне, комплексне явище міждисциплінарного характеру. Векторами та основними складовими процесу становлення обдарованості є інтелектуальна продуктивність, творча активність, зріле Я. Умовами для просування цих векторів виступають імпульс розвитку, а динаміка і характер напрямку задають переважно соціально-психологічні процеси. Саме у соціально-психологічних системах обдарованість має можливості не тільки для свого функціонування, а й для становлення та розвитку, оскільки такі системи можуть забезпечити необхідні умови щодо примноження творчого потенціалу, реалізації людини на особистісному і суспільному рівнях. Показано, що впровадження системного підходу у цій галузі вимагає не тільки реконструкції існуючих концепцій обдарованості, а й розробки нових технологічних рішень – комплексу засобів, здатних фіксувати досліджуваний феномен як багатовимірний, цілісний і змінюваний у часі, зокрема в залежності від умов розвивального соціокультурного середовища. Запропоновано концептуальне соціально-психологічне обґрунтування проблеми становлення обдарованої особистості в умовах сучасного соціуму. Показано, що концепція процесу становлення обдарованої особистості, як цілісної єдності теоретико-методологічних підходів (аксіо-гуманістичного, культурологічного, діалогічного, синергетичного, контекстно-пошукового, індивідуально-творчого, особистісно-діяльнісного, системного), базується на визнанні значущості розвивального соціокультурного середовища, що включає сукупність концентричних структур (макросередовища, як простору творчої життєдіяльності особистості; мезосередовища, як простору соціокультурних ролей; мікросередовища, як простору взаємовідносин обдарованої особистості). При цьому складний та системний характер феномену обдарованості потребує створення варіативного, збагачувального та індивідуалізованого розвивального соціокультурного середовища з урахуванням типології обдарованості (інтелектуальної, академічної, художньої, креативної (творчої), соціальної, психомоторної та ін.). Сутність концептуальної ідеї дослідження становить положення про те, що таке розвивальне соціокультурне середовище має забезпечувати повноцінне розкриття потенціалу всіх сфер психіки і здібностей обдарованої особистості (фізичної, емоційної, пізнавальної, особистісної, духовно-моральної) у відповідності з її індивідуальними особливостями і завданнями вікової соціалізації.

У статті розглянуто вимоги до особистості вчителя початкової школи в процесі впровадження Концепції «Нова українська школа». Представлено Типову освітню програму для підвищення кваліфікації педагогічних працівників. Визначено основні вимоги як до професійної підготовки так і до психологічної готовності вчителів початкових класів в умовах «Нової української школи». Також, у статті розглянуто проблему професійної фрустрації у вчителів початкової школи в умовах реформування освіти в Україні. Висвітлено нові вимоги для вчителів новітньої української школи. Розглянуто поняття «фрустрація», а також висвітлено необхідність психологічної готовності до фруструючих впливів. Зазначено про важливість підвищення професійної компетентності та професіоналізму вчителів. У статті розглянуто типологію фрустраційного стану. Проаналізовано прояви фрустрації, її об’єктивні і суб’єктивні передумови виникнення.

Емоційну стійкість визначено як інтегративну властивість особистості, що забезпечується збалансованою динамічною взаємодією окремих підсистем циклічної багаторівневої функціональної системи регуляції поведінки і зумовлює ефективність управління та досягнення мети в значущих емоціогенних ситуаціях. Проаналізовано роль емоційного переживання в конструюванні образу потребового майбутнього, а також його вплив на мотивацію та поведінку особистості. Проведено дослідження впливу різних груп емоцій на емоційну стійкість, для чого було використано п’ятикомпонентну типологію базальних емоцій. Встановлено, що емоційна стійкість залежить від загального співвідношення параметрів досвіду і видів діяльності, у яких цей досвід формувався, а віднесення того чи іншого індивіда до певного якісного типу емоційності не екстраполюється на рівень його емоційної стійкості. З’ясовано, що емоційна стійкість зумовлює вибір відповідного плану дії (образ потребового майбутнього) та особливості безпосередньої його реалізації (образ виконання) і детермінована як досвідом з включеними в нього ядерними уявленнями, так і первинними (поверховими) уявленнями – образами діяльності (причому в конкретній ситуації один із чинників зазвичай переважає). Зроблено висновок, що емоційна стійкість однозначно не корелює з інтенсивністю негативних переживань, хоча частка останніх дещо вища в групі емоційно нестійких досліджуваних.

The article considers works devoted to the Revolution of Dignity and the Russian-Ukrainian war in eastern Ukraine.Purpose. The purpose of the proposed study is to analyze the novels of Ukrainian writers (A. Kokotukha, R. Nayda, S. Ukhachevsky, V. Ivchenko, V. Ivanyna), written in the aesthetics of neorealism, to characterize the features of such prose and evaluate it in the context of works on similar topics.Methods. The following methods were used during the research: descriptive, historical-biographical, comparative-historical (to compare different types of characters and track the dynamics of individual images), available elements of the hermeneutic method, narrative and intertextual analysis, etc.Results. The research revealed that works written in the aesthetics of neorealism appeared among the array of Maidan-military texts. Their authors, seeking to get to know a person in a difficult transition period, show psycho-emotional changes and understand social metamorphoses in general during social change, military cataclysms and personal crises represent in their works heroes from different social strata in extreme circumstances (Revolution of Dignity and War), revealing through actions the characters of their characters, their psychology and motivation (often irrational essence). It is noted that the historical and social context in these works is really just a background for the analysis of writers of various manifestations of Ukrainian life, as well as for the search for independent of society or individual patterns of existence. Emphasis on social pictures-generalizations is shifted in the works to their comprehension, the microworld of the individual is of interest to the authors as a component of the macroworld of society. It is noted that the appearance in the novels of mythologists fratricide, the Fall, and others. give the works a philosophical connotation, and the emphasized attention to documentary authenticity and deep psychologism testify to the features of neorealism in the texts.Conclusions. Studies of neorealist works dedicated to the Revolution of Dignity and the war in eastern Ukraine allow us to form a more complete picture of modern Ukrainian literature.Key words: realism, Maidan-military prose, theoretical-critical discourse, demythologization, typology, hero-character, ideology, stylistic manner, narration. У статті розглядаються твори, присвячені Революції Гідності та російсько-українській війні на сході України.Мета. Метою пропонованого дослідження є аналіз романів українських письменників (А. Кокотюхи, Р. Найди, С. Уха-чевського, В. Івченка, В. Іванини), написаних в естетиці неореалізму, схарактеризувати особливості такої прози та оцінити її в контексті творів аналогічної тематики.Методи. Під час дослідження використано такі методи: описовий, історико-біографічний, порівняльно-історичний (для зіставлення різних типів персонажів і відстеження динаміки окремих образів); наявні елементи герменевтичного методу, нара-тивного та інтертекстуального аналізу тощо.Результати. У процесі дослідження виявлено, що серед масиву майданно-воєнних текстів з’явилися твори, написані в есте-тиці неореалізму. Їхні автори, прагнучи пізнати людину складної перехідної доби, показати різноманітні психоемоційні стани та розібратися загалом у соціальних метаморфозах під час зміни суспільного устрою, воєнних катаклізмів і особистісних криз, репрезентують у своїх творах героїв із різних соціальних верств в екстремальних обставинах (Революція Гідності та війна на сході України), розкриваючи через вчинки характери персонажів, їхню психологію і мотивацію (часто ірраціональну сутність). При цьому зазначено, що історично-соціальний контекст у цих творах – насправді лише тло для аналізу письменниками різ-них проявів життя українців, а також для пошуку незалежних від соціуму чи індивідууму закономірностей буття. Акценти із соціальних картин-узагальнень зміщуються у творах на їхнє осмислення, мікросвіт особистості цікавить авторів як складник макросвіту буття соціуму. Зауважено, що поява в романах міфологем братовбивства, гріхопадіння та ін. надає творам філософ-ського підтексту, а підкреслена увага до документальної достовірності та глибокий психологізм є рисами неореалізму в текстах.Висновки. Дослідження неореалістичних творів, присвячених Революції Гідності та війни на сході України, дають змогу сформувати повніше уявлення про сучасну українську літературу.Ключові слова: реалізм, майданно-воєнна проза, теоретико-критичний дискурс, деміфологізація, типологія, герой-персо-наж, ідейність, стильова манера, нарація.

У статті виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти. Показниками когнітивного компоненту є наявність знань про культуру, вміння встановлювати звʼязки між наявними знаннями, давати змістовну характеристику своїх вчинків і взаємин, наявність знань щодо норм і правил поведінки у міжособистісній взаємодії, знання про суспільні цінності. Показниками емоційно-оцінного компоненту є наявність емоційних, вольових, інтелектуальних, мотиваційних складових, які відображають динаміку і специфіку емоційних переживань, що є субʼєктивним індикатором ефективності соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму. Показники світоглядного компоненту відображають прояв повноти, самостійності, стійкості суджень. Показники поведінкового компоненту відображають використання отриманих знань на практиці, у міжкультурній взаємодії, перенесення отриманого досвіду з одних ситуацій в інші, самооцінку власних вчинків, прояв переконань, стійкість поведінки. Визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально - психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що полягають у необхідності розвитку таких стратегічних напрямків: вдосконалення реінтеграції як соціального процесу, який передбачає зміцнення взаємозвʼязку всіх структурних компонентів цього процесу – стратегічно-цільового, організаційно-діяльнісного, змістового, оціночно-прогностичного; привнесення соціально-психологічних знань, що дозволяють розвивати життєво важливі вміння і навички (адаптуватися в умовах, що змінюють життєдіяльність), знаходити позитивну соціальну ідентичність; більш широке впровадження інтегративно-інваріантної технології розвитку соціально-психологічної спроможності молоді у практику роботи фахівців (психологів, соціальних працівників); розвиток соціально-психологічної спроможності молоді з позиції міждисциплінарного підходу (поширення досвіду командної роботи тощо); включення в арсенал соціально-психологічної роботи методів освіти, розвитку інтересу до життя і креативності; використання в цілях вибору і моделювання технологій запропонованої типології та класифікації мішеней соціально-психологічного впливу в залежності від рівня розвитку соціально - психологічної спроможності та соціального потенціалу молоді; моделювання корекційних програм з урахуванням вікових та індивідуально - особистісних обмежень і ресурсів; організацію активного соціально-психологічного навчання; підвищення показників соціально-психологічної зрілості; організацію рецептивного (приймаючого) середовища для забезпечення психологічно комфортних і стимулюючих реінтеграцію умов для реадаптації та інкультурації у нові (або істотно оновлені) умови і правила соціальних комунікацій; необхідність визначення і засто сування резервних можливостей молоді у процесі її реінтеграції у соціум. Ключові слова: молодь, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

У роботі розглядаються особливості методологічних підходів, розробки моделей формування правосвідомості майбутніх фахівців юридичного профілю, підходи, згідно з якими становлення і розвиток правосвідомості майбутніх юристів здійснюються з урахуванням загальної закономірності функціонування і розвитку людини. Аналізується професійний та особистий розвиток майбутнього юриста в умовах вищого навчального закладу, який мав би мати розбіжність на різних курсах, оскільки характер взаємодій між структурними компонентами правосвідомості юриста на різних етапах навчання має свою специфіку. Головну увагу при вирішенні проблеми розвитку правосвідомості спрямовано на розкриття її сутності, структури, внутрішньої організації, взаємозв’язку компонентів, її інтеграційну систему чинників; механізмів, що забезпечують цілісність системи виявлення етапів, тенденцій і перспектив її розвитку. Розвиток правової свідомості визначається типологією і специфікою професійно зумовлених завдань, загальним рівнем розвитку правової свідомості студентів, що впливає на ефективність навчальної та майбутньої професійної діяльності. Свідомість юриста різниться залежно від досвіду юридичної діяльності та особистісних характеристик (активність, емоційно-вольова сфера, мотивація досягнення успіху, інтернальність, рефлексивність, інтелект). Особливості вияви суб’єктності у професійній діяльності юриста зумовлені змістом Я-концепції. Таким чином, формування особистості юриста – не тільки мета, але і найважливіша умова розвитку правосвідомості майбутніх фахівців. Розвиток правосвідомості є закономірним процесом змін, виражених у кількісних, якісних і структурних перетвореннях особистості, а психологічні умови розвитку правосвідомості майбутніх юристів – це сукупність заходів в освітньому процесі, які забезпечують досягнення майбутніми фахівцями необхідного рівня правосвідомості.

У науковій розвідці, з огляду на одну із актуальних проблем сучасної теорії номінації – дослідження мотиваційних механізмів, що проявляють себе на когнітивному та вербальному рівні, розглянуто питання прецедентних феноменів, які широко використовуються у процесах номінації та можуть слугувати мотиваторами фразеологічних одиниць. У статті проаналізовано сутність поняття прецедентних феноменів та їх типологію. Обгрунтовано диференціацію пецедентних феноменів за розмежуванням рівнів. У розвідці виявляються та аналізуються різні за інформативною насиченістю прецедентні мотиватори фразеологізмів німецької мови, а також виокремлюються можливі типи мотивації за параметром мотиватора у структурі знань про позначене. У фразеологічному складі німецької мови серед прецедентних феноменів, які слугують мотиваторами фразеологізмів виявлено прецедентні імена, що є персонажами релігійних та міфологічних сюжетів, топонімами з літературних, міфологічних та релігійних сюжетів, а також назви народів, племен, національностей, грошових одиниць, продуктів харчування. Мотиваторами фразеологізмів можуть бути німецькі національні імена та імена відомих особистостей. Актуалізація прецедентного тексту, прецедентні висловлення, які ми розуміємо як пряме та квазіцитування, слугують мотиваторами сталих зворотів.

У статті здійснено теоретичне й емпіричне дослідження особливостей механізмів психологічного захисту та здатності до самоуправління у студентів психологів. Мета дослідження – емпірично встановити основні типи механізмів психологічного захисту і рівень здатності до самоуправління студентами психологами під час дистанційного навчання. Встановити вплив механізмів психологічного захисту на здатність до самоуправління студентами психологами. Теоретичний аналіз за темою дослідження показав, що самоуправління є важливим компонентом у структурі особистості, який бере участь у регуляції активності індивіда. Самоуправління визначається як багатоструктурне явище, яке включає такі елементи, як аналіз суперечностей, прогнозування, цілепокладання, формування критеріїв оцінки якості, прийняття рішень до активних дій, контроль і корекцію. Здатність до самоуправління важлива якість людей юнацького віку, які зіштовхуються з новими реаліями життя. Емпіричне дослідження проводилося серед студентів психологів, котрі навчаються у дистанційній формі. Учасниками емпіричного дослідження стало 32 студенти. Методами дослідження слугували методики: «Діагностика типологій психологічного захисту» (Р. Плутчик в адаптації Л.І. Вассермана, О.Ф. Еришева, Є.Б. Клубова та ін.), «Здатність до самоуправління» (за Н.М. Пейсаховою). За результатами дослідження було встановлено, що для студентів психологів під час дистанційного навчання характерне використання таких механізми психологічного захисту, як регресія, компенсація, заміщення та заперечення. Рівень сформованості здатності до самоуправління має середні показники. Проведений кореляційний аналіз довів негативний вплив таких механізмів психологічного захисту, як «регресія», «компенсація», «реактивне утворення» на загальний рівень здатності до самоуправління, цілеспрямованість, аналіз суперечностей. Встановлено позитивний кореляційний зв’язок між механізмом психологічного захисту «заперечення» та загальним рівнем здатності до самоуправління.

Мова – не лише структура, але й місце зберігання досвіду, мудрості, особливостей культури, історії народу. Тому питання функціонування та типології прецедентних феноменів культури, для яких зберігання вищевказаної інформації є одним із актуальних завдань як лінгвістики, так і лінгводидактики. У статті уточнено визначення поняття «прецедентний феномен культури». Установлено, що специфічними рисами прецедентних феноменів культури є їх мовленнєво-комунікативна сутність і національно-культурне, соціокультурне або історично-культурне семантичне навантаження. Виявлено, що до корпусу прецедентних феноменів культури входять такі їх різновиди, як: фразеологізми, паремії, назви культурно та історично значущих подій, об'єктів, власні назви, посилання на відомі художні та нехудожні тексти, лінгвокраїнознавчі об’єкти та ін. Прецедентними стають ті феномени культури, які використовуються носіями мови в різних ситуаціях спілкування, є зрозумілими для більшості членів соціуму та адекватно інтерпретуються й оцінюються ними. Установлено суттєві ознаки прецедентного феномену культури: метафоричність (переносне, символічне значення), маркованість, оціночність, економічність, імпліцитність, прагматичність, повторюваність, історична мінливість. Подано класифікації прецедентних феноменів культури на різних підставах: за формою вираження, за структурно-семантичними особливостями, за масштабом аудиторії, за джерелами їх походження. Узагальнено й уточнено функції, які виконують прецедентні феномени культури в комунікації та на які необхідно зважити у процесі іншомовного навчання: номінативна, ігрова, парольна, атракційна, іміджева, комунікативна, алюзійна, моделююча, лінгвопрактична, соціокультурна, діагностувальна. Рівень сформованості прецедентної компетенції, тобто вміння використовувати прецедентні феномени культури відповідно до цілей комунікації, з одного боку, а з другого – вміння сприймати та розуміти їх відповідно до комунікативної інтенції мовця, є важливим показником рівня сформованості вторинної мовної особистості.

Мета статті – виявити основні причини розгортання конфліктних шлюбно-сімейних відносин, та основні чинники подолання консультантом шлюбно-партнерських протистоянь, і сприяння встановленню гармонійних сімейних взаємин у подружній парі. Методи. У статті застосовано описовий і компаративний методи, а також методи дискурс-аналізу для виявлення специфіки сімейних взаємин через аналіз самозвітів деяких клієнтів психологічної консультації, що зверталися по допомогу фахівця у зв’язку із конфліктними взаєминами у родині. Результати. Стаття присвячена аналізу чинників та передумов гармонійних взаємин у родині засобами консультативної діяльності практичного психолога. Описано природу конфліктного процесу, його базис та специфіку розгортання. Проаналізовано ключові фактори появи конфліктів та причини, що призводять до загострення конфліктної взаємодії між членами подружжя. Описано можливі шляхи подолання патологічних негативних емоційних станів при перебуванні членів подружжя у ситуаціях конфліктної взаємодії та кризових періодах. Визначено, що специфіка шлюбно-сімейних взаємин тісно пов’язана із ситуаціями неспівпадіння інтересів кожного із членів подружжя. Відповідний спектр взаємного непорозуміння та відстоювання власних інтересів провокує розгортання конфліктної взаємодії. Наголошено, що одним із найбільш виражених та деструктивних проявів негативних аспектів конфліктної взаємодії є накопичення емоційної напруги і як наслідок – неможливість розрядити власний негативний емоційний фон. Частими є випадки невміння членів подружжя висловитися стосовно власних негативних переживань, проте не у лайливій та звинувачувальній формі, а конгруентно, стосовно лише власного ставлення до проблеми чи наявності певної емоційно незадоволеної потреби. Висновки. У статті вирізнено основні типи сімей відповідно до типу негативного емоційно-особистісного стану протікання: кризова, проблемна, конфліктна та невротична родини. Згідно пропонованої орієнтовної типології щодо стилю конфліктності у родині, маємо класифікаційний критерій розподілу відповідно до специфічних станів переживання даного типу конфліктності. У кризовій родині переважаючим є загострений стан переживання: члени родини у постійному актуальному режимі перебувають у ситуації провокованих і невирішених конфліктів. Проблемний тип родини передбачає тривалий стан протікання, тобто динамічні у часі та не вирішувані протягом тривалого часового проміжку труднощі. Невротична родина характеризується передовсім латентним (завуальованим) станом перебігу конфліктного процесу, тобто причини конфліктів не поверхові, часто навіть неусвідомлювані. Конфліктна родина визначає в якості провідного перманентний стан невдоволення: причини конфлікти змінюються, проте ситуація конфлікту постійна. Підкреслено, що відповідний конфліктний тип особистості одного або обох із подружжя вимагає відповідного консультативного чи корекційного втручання.

Постановка проблеми. Світ рухається в бік розвитку віртуального товариства, головними словами сучасності стали глобалізація, медіалізація, НАД – ЧЕРЕЗ та ШВИДКО. Є прибічники «віртуалізації» суспільства, є опоненти, але безперечними є зміни, які відбуваються в комунікаціях, освіті, суспільстві. Віртуалізація суспільства вимагає і створення нових форматів навчання, додаткової освіти для дорослих, а дистанційні форми навчання мають певні обмеження. Працюючи над науково-дослідницьким проектом «Психологічні компетенції успішності», ми на собі відчули всі складності нового формату роботи, вимогу до нових інструментів впливу на формат дистанційних курсів.Стан проблеми. За статистикою, зі 100% починаючих дистанційне навчання до успішного його закінчення доходять не більше 15%, нам вдалося підвищити ці дані до 40% у дистанційному курсі розвитку життєвої успішності, учасники його – міжнародна група (9 країн) з 350 осіб віком від 20 до 65 років.За статистикою, найбільш важливими для ефективності дистанційних курсів є поєднання таких п’яти факторів: інтерактивність, запам’ятовуваність, гнучкість у використанні, надання допомоги, доступність.Інтерактивність. Зробити учасника більш активним – це змушує його прагнути досягти максимального результату. Інтерактивність допомагає також викладачам включити в курс більш складні матеріали. Інтерактивність можна поєднувати з імітуванням в процесі навчання того середовища, з якою повинні познайомитися учні.Запам’ятовуваність – для цього потрібен зв’язок з повсякденним використанням. Вважається, що важливо знизити процент повторів, які, начебто, знижують ефективність електронного навчання. Ми ж, навпаки, відкрили необхідність «психологічних містків» між темами, в одній темі, та якісні повтори, як необхідну умову засвоєння теми. Нами також визначено, аби краще запам’ятати матеріал, він повинен бути емоційно цінним, важливим, та з якісно структуруваною логічною схемою подання інформації.Гнучкість у використанні курсів. В системі повинна бути передбачена можливість навчання осіб з різним рівнем підготовки та різними можливостями. Тут ми тільки виокремимо необхідність робити різні «мотиваційні потоки», тому що і психологічна готовність до учіннєвої діяльності є різним. Нами описано п’ять рівнів готовності, які вимагають різних мотиваційних впливів. Необхідно, щоб учні могли легко рухатися по учбовому курсу, стежити за своїм переміщенням, а також могли повернутися на ту позицію, де знаходилися при попередньому сеансі звернення до навчального курсу. Зміст курсу рідко залишається незмінним, тому засіб навчання повинен дозволяти змінювати навчальний контент. Можливість таких змін необхідно закласти в засіб навчання на самому початку.Надання допомоги. Оскільки електронне навчання відбувається звичайно не в групі, важливо, щоб система навчання надавала учасникам допомогу. Ми емпірично з’ясували, що дорослим потрібні:а) інструкції з проходження курсу;б) інструкції з засобів навігації по курсу;в) підказки для виконання завдань,г) посилання для отримання визначень,д) підтримка при виникненні технічних питань і пр.Кнопка виклику допомоги має бути доступна з будь-якого слайду курсу. Бажано, аби ці інструкції були доступні в будь-якому місці сайту, та бути інтуїтивно зрозумілими.Все це допоможе учням зосередитися на навчанні, а не відволікатися на прикрі перешкоди. Корисно також передбачити розділ для поширених питань, а також глосарій термінів, які можуть бути незнайомими. Це є цінним довідковим ресурсом навіть після завершення навчання. Для реалізації даного пункту ми створили віртуальну спільноту http://www.facebook.com/groups/181953808508038, психологічний блог-підтримку http://pocherk10.livejournal.com, відеоблог http://www.youtube.com/user/YunonaIllina, якими активно користуються наші учасники.Доступність. Через завантаженість сучасним дорослим часто існує складність виділити час для навчання. 24-годинна робота курсу та можливість запису курсу на диск є варіантом.Результати. Ці критерії є важливими, з нашими доповненнями вони дають можливість зменшити втрати кількості учасників. Але ми побачили необхідність додати акцент на психолого-соціальні чинники, що є найбільш впливовими у дистанційних курсах розвитку:Людина-легенда. Особистісний фактор – курс імені ... (вплив особистості ведучого/групи тьюторів, через: професійність, гнучкість зміни стратегії поведінки ведучого та вибір інструментарію впливу. Також емоційний вплив, що створює мотиваційне середовище для бажаних змін, так звана «харизма», та особистісний приклад – тренер як взірець для копіювання певних моделей поведінки).Конструктивна спільнота. Віртуальна групова динаміка, вплив групи (синергія, розвиток рефлективності, розширення картини світу та власного досвіду через спостерігання, активний обмін досвідом, спеціально скеровані комунікації, людські стосунки). У дистанційному форматі даний чинник забезпечується складніше, ніж у реальних учбових курсах, і потребує усвідомленого впливу, але, за результатами опитування, саме наявність конструктивної соціальної спільноти є перешкодою покинути курс для кожного п’ятого учасника.Зворотній зв’язок (вагомий емоційний вплив, високий рівень емоційної реакції, індивідуальний та своєчасний підхід «людина-людина»). Індивідуалізація зворотного зв’язку є найбільш складним чинником для реалізації у курсах, де є багато учасників. Ми вирішували дану складність через побудову психологічних пірамід спілкування –групи проекту, де учасники, які пройшли більшу частину курсу, є наставниками для наступної хвилі.Проект результату навчання. Важливо заохотити учасника створити власний проект результату, такий собі «індивідуальний план розвитку» засобом дистанційного курсу, та робити заміри протягом курсу. Хвилі нашого проекту, що користувалися «Щоденником проекту та самоспостереження», були більш результативними та ефективними у навчанні, проти хвиль без подібної активності (40% проти 20% учасників)Отже, ми виділили психолого-педагогічні принципи створення мотиваційного середовища у курсах розвитку зі збереженням інтерактивності, мотиваційного впливу і суб’єкт-суб’єктної взаємодії.Для демонстрації наведемо фрагмент одного модуля дистанційного курсу розвитку (ДКР) «Успіх». Завданнями даного етапу були саморефлексія та постановки задачі для самостійного розвитку в навчальній програмі «Успіх». Першим кроком цього заняття стало роз’яснення та емоційне прийняття моделі мотиваційно-ціннісних чинників та цільової вибірки переконань, які ведуть до успіху в обраному виді діяльності, з одного боку, та переліку самообмежень, які перешкоджають успіху, з іншого. Групі було запропоновано ознайомитися з авторською багатофакторною моделлю життєвих виборів, що приводять до успіху/неуспіху з детальним поясненням кожного параметру. Під час ознайомлення з моделлю увагу групи привернули до важливості та цінності саморозвитку, вагу інтелекту в даних процесах. Для того, щоб група учасників могла переконатися в ефективності методів зміни шаблонів поведінки, тьютор на прикладах видатних людей показав, що при виконанні належних вправ зміни особистісного профілю, власної моделі життєвих виборів обов’язково відбуваються, точність виборів підвищується. Отже, учасники змогли «приміряти» на себе моделі успішних людей та бути більш вмотивованими виконувати відповідні вправи в тренінгу. Заміри рівня інтересу до мотиваційно-ціннісної моделі проводились у формі анкетування до і після блоку про мотиваційні фактори. Було визначене зростання зацікавленості з 50% (у середньому) до 80%, та загострення уваги на нових аспектах теми.Після лекційного блоку (текст та відеолекція) групі були надані дві діагностичні вправи у формі самопрезентації з рамкою питань, аналіз відповідей на які проводився за схемою визначення мотиваційних характеристик, стереотипного мислення та самообмежень, які потрібно виконати у форматі спілкування у вебкімнаті проекту. Для того, щоб під час самопрезентації учасники були більш відкритими та вільними від соціально очікуваних відповідей, ведучим була підкреслена цінність розкриття особистих уподобань та інтересів через приклад своєї відкритої поведінки та з допомогою логічних доводів (таких як, зокрема, практичне використання правдивих відповідей для аналізу та змін; цінність пізнання себе для самоаналізу; цінність прийняття себе та своєї поведінки). Учасникам був наданий час для підготовки, після чого кожен мав виступити перед групою зі своєю історією.Для того, щоб поведінка групи була підтримуючою, ведучий перед виступами дав завдання, як саме слухати та аналізувати виступ того, хто презентує. Під час лекційного блоку були також використані техніки, які об’єднують групу: модель особливості групи (як приклад – «ви, тобто ті люди, для яких важливий саморозвиток …», «ви як група маєте такі особливості ...»), модель прийняття своєї поведінки, навіть якщо вона негативно оцінюється у соціумі (як приклад – «мало хто визнає, що ...», «тільки хоробрі можуть сказати про себе, що …»).Під час виступу першого учасника ведучий заохочував його до більшої відвертості та давав емоційну підтримку. Так група могла побачити, що бути відкритим безпечно, і наступні виступаючі дозволяли собі бути більш відвертими. Для визначення мотиваційно-ціннісних характеристик для кожного учасника використовувалась оціночна таблиця з такими критеріями:Мотиваційний блок: активність, самостійність у прийнятті рішень, мотивація досягнення, пізнання нового чи використання звичного контексту.Блок стереотипів: я можу / не можу, можу тільки сам / можу з іншими, очікую невдач / очікую успіхів, навколишнє середовище позитивне / негативне, я позитивний / негативний, я для себе / я для інших, все мені дається легко / все дається важко, на зміни треба багато часу / мало часу.Блок самообмежень:заборона собі бути кращим, заборона бути лідером, заборона бути «для себе», заборона бути автономним, заборона бути гнучким, заборона отримувати подарунки (в широкому смислі слова, як шанси від життя).Після виступу кожний учасник публічно отримав характеристику від тьютора та учасників за своїм профілем. Для того, щоб збільшити прийняття, зробити процес більш комфортним для учасників та зняти внутрішній протест, ведучий займає позицію співчуття. Ведучий через приклади створює чітке переконання у групи, що такий профіль є набутим, а не вродженим.Так в учасників формується рефлексивна позиція спостерігача, дослідника своєї поведінки, що є першим кроком до позиції автора власного життя. Після цих вправ у групі відбувається емоційний підйом, учасники діляться своїми враженнями один з одним, відчувають себе більш енергійними. Збільшилася також кількість дописів у спільнотах проекту. В такому психологічному стані їм набагато легше виконувати вправи в наступних блоках, які потребують високого рівня мотивації та уваги. Домашні завдання буди виконані 80% групи.Також нас зацікавило, яким чином можна перенести робочі стратегії впливу на дорослих з реальних успішних тренінгів, результати такого порівняння наводимо у таблиці 1.Таблиця1Мотиваційні фактори впливу у дистанційних курсах розвитку Фактор впливуРеалізація в тренінговому форматі (людина – людина – спільнота)Дистанційна реалізація (людина – комп’ютер – віртуальна спільнота)1. Гнучкість, зміна стратегіїТренер змінює емоційний стиль ведення групи, час проведення, вибір інструментарію для досягнення мети заняття – залежно від стану групи або особи.Потоки курсу. Створено модель «Типологія учасника». Є 5 типів з різним рівнем готовності до змін, навчання, швидкістю психічних процесів та відповідальністю. Технології адаптовані для кожного типу.2. Емоційний рівеньТренер керовано змінює емоційний фон, підвищуючи/ знижуючи емоційні тони. Вага «живого» спілкування, своєчасні підтримки: погляд, посмішка, тощо.В ДКР «Успіх» є форум та чат-кімната, вебінари де учасники звітують про свій прогрес. Створено віртуальні спільноти та блоги-підтримки, з постійно оновлюючимися інформаційними статтями, відео. Є опція «Рівень героя» (з рейтингом героїв), що прогнозовано зробить курс яскравішим, або покращить емоційний тон учасників.3. Особистість, як взірецьЛюдина потребує моделей для копіювання – так відбувається розвиток. За даними дослідників, близько 50% компетенцій учасники тренінгів копіюють, «знімають» з особистості тренера.Блоги, відеоблоги, «стіна успіху» з даними учасників різних хвиль навчання віртуальні спільноти. Зібрано базу еталонів з прикладами, елементами, які можна копіювати, якими можна захоплюватись. Планується створити гру «Порівняльний калькулятор успіху», де можна виміряти відсоток відповіданості своєму кумирові. На своїй сторінці замовити опцію: вислови улюблених героїв. Важливим також є яскравий та змінюваний інтерфейс курсу, з психологічно вивіреними: флеш, кольорами, розташуванням блоків, змінами (новини, вебінари, звіти).4. Харизма – яскравість, захоплення.Мотиваційний вплив особистості: захоплення іншими стимулює до активної діяльності. При скерованості-векторі, заданому темою, активація приводить до розвитку певних компетенцій.5. Групова підтримка: синергія рухуСпільний емоційний фон, мотиваційний імпульс, обмін досвідом мають великий трансформаційний потенціал. Люди порівнюють себе один з іншим, в рефлексивному середовищі повинні осмислювати власну поведінку з інших, незвичних раніше сторін, що розвиває саморефлексію.Психологічні піраміди, інтервізійні групи. В ДКР «Успіх» ми запланували створення міні груп (2-3-5 осіб) за «завданнями», люди будуть мінятися ролями «наставник»- «протеже» для виконання певних задач, будуть створені спільноти по темам моделі життєвих виборів (професія, фінанси, стосунки, тощо) у форумах, тематичні чат-кімнати та вебінари. У віртуальних спільнотах спілкуються люди з різних хвиль, обмінюються досвідом т. ін. На завершення курсу проводиться «круглий стіл» з учасниками, який записується на відео, та звіти учасників є додатковим мотиваційним фактором, для тих хто вчиться.6. Зворотній зв’язокТренер обирає підходящу для кожного форму подання, деталізацію, час та психологічний супровід зворотного зв’язку, тобто зворотній зв’язок є індивідуалізованим.Тьютор має авторську схему «П’ять Пі» подання зворотного зв’язку, яка компенсує людський фактор: щоденно, щотижнево, щомісяця, особистий привід, прогрес). Кожний зворотній зв’язок подається за загальновідомою схемою «Сендвіч». Психологічні піраміди.7. Структура подання інформації.Принцип «кільця Веблера» посилює мотиваційній аспект через простоту, логічність, наявність прикладів та зв’язків-містків між заняттями курсу.Мотивуючі аспекти даного питання легко переносяться в дистанційний формат, але потребують додаткових інформаційних «виходів»Висновки і перспективи. Головним аспектом, який нам вдалося зберегти, є інтерактивність. Зміна форм обміну інформацією між учасниками та ведучим у тренінговому форматі має найвищу ступінь через швидкість та зручність обміну інформацією для досягнення мети заняття. У тренінговому форматі ми маємо множинну, або діалогову взаємодію, коли інформація пов’язана з множиною попередніх повідомлень та відносинами між ними (1:m). У дистанційному ж форматі ми природньо виходимо на лінійний тип взаємодії (1:), коли відсутній зв’язок з попередніми повідомленнями, що власне не є інтерактивністю. Або на реактивну взаємодію (1:1), коли кожне повідомлення, обмін взаємодіями пов’язано лише з однію попередньою інтеракцією без врахування інших зв’язків. Як бачимо з таблиці 1, то саме для вих

Леся Українка – письменниця широкого творчого діапазону. За своє коротке життя залишила нащадкам великий літературний доробок – полум'яну поезію, філософську драматургію, талановиту прозу, оригінальні публіцистичні та критичні статті, переклади. Вона бачила світ у образному сприйнятті: воно було у Лесі настільки всеосяжне, що виявлялося не лише в художньому слові, а й у роботі пензлем, у майстерній грі на фортепіано. На літературну арену Леся Українка вийшла спочатку як поет та перекладач, потім закріпила за собою славу талановитого драматурга і водночас досягла значних успіхів як прозаїк, розкривши таким чином свій багатогранний талант. У несприятливій для повнокровного розвитку України суспільній атмосфері межі ХІХ–ХХ століть родина Косачів вирізнялася своїми демократичними поглядами, плеканням національних традицій, всебічною освіченістю. Виховуючись у такому середовищі, Леся не могла не зазнати його впливу на формування власних поглядів, уподобань, життєвих настанов. Її громадянська свідомість, національна гідність, демократичні позиції були закладені саме в родинному колі. А ще, напевно, вродженою особливістю натури пояснюється отой постійний дух непокори, волелюбства, ота зневага до труднощів і втоми, оте гордовите бажання ніколи не бути слабкою, розбитою, зневіреною. Українська літературознавча думка XX ст. неодноразово зверталася до осмислення творчого доробку Лесі Українки в найрізноманітніших аспектах: проблематики, поетики (передусім жанру й образності), типології тощо, але досі практично не існує окремих наукових шкіл у лесезнавстві, немає глобального прочитання художньої спадщини одного з найбільших геніїв національної літератури. Леся Українка розробила власну, самобутню й цілісну філософську систему, яку можна охарактеризувати як гуманістичний індивідуалізм. Поетеса впевнена в тому, що тільки духовність спроможна врятувати людство від занепаду. Враховуючи роль і значення слова в житті людини, упевнено можна стверджувати, що саме слово формує людину, а не людина – слово. Очевидно, що Леся Українка вбачає сенс людського буття, а також виділяє гуманістичний ідеал через людину, яка є духовно багатою особистістю і здатна боротися за волю свого народу, національні інтереси, національну гідність. Ідеалом особистості для поетеси також є людина праці, оскільки внутрішній світ людини вона аналізує в таких поділах: людина і суспільство; людина і природа; самоусвідомлення власної суті. У наш час духовність можна назвати нагальним велінням часу, без якого неможливо побудувати незалежну самостійну державу. Для Лесі Українки проблема екзистенційного вибору виступає сутнісною характеристикою людини (світогляду, розуму, почуття, переконання, волі та ідеалу), яка прагне знайти сенс свого існування. Окреме місце займають погляди Лесі Українки, які збагатили свідомість народу ідеями незалежності і свободи, гуманізму та демократії. Її свідомість знаменувала собою вершину філософського осмислення світу людини. Проблема духовності та екзистенційного вибору в творчій спадщині Лесі Українки набуває все більшої універсальності та, на жаль, вона є недостатньо дослідженою. Суттєве місце в її творчості посідає проблема духовної сутності людини.

У нашому суспільстві часто ігнорують питання про правильне використання людиною своїх можливостей. Люди часто займаються не своєю справою і, як наслідок, це негативно відбивається власне на них і на результатах їх діяльності. Тому визначаючи для себе сферу діяльності, необхідно враховувати свої індивідуальні особливості й спрямовувати їх у правильне русло. Це питання є особливо актуальним для випускників загальноосвітньої школи, які вже зараз обирають майбутню професію.Мета дослідження – теоретично обґрунтувати та емпірично дослідити провідні психічні функції старшокласників (за К. Г. Юнгом) та на цій підставі розробити рекомендації щодо вибору ними майбутньої професії.Матеріали і методи. Об’єктом вивчення була особистість старшокласника. У процесі роботи використано теоретичні та емпіричні методи, а також методи математичної обробки даних.Результати досліджень та їх обговорення. У результаті теоретичних досліджень з’ясовано сутнісні аспекти виокремлення психотипу особистості, в основі якого лежить домінування тих чи інших психічних функцій (за К. Г. Юнгом). Емпірично встановлено, що спосіб визначення психотипу комбінованим методом (за подвійним анкетуванням та знайомством з короткими описами психотипів) є недостатнім для визначення психотипу в старшокласників (психотип визначено лише у 46,9 % опитаних). Обґрунтовано, що такий підхід можна застосовувати при визначенні виду професійної діяльності в процесі профорієнтаційної роботи у школі (таку установку визначено у 84,4 % респондентів). Серед опитаних виявлено: осіб із соціальною установкою на вид діяльності – 7,4 %, гуманітаріїв – 37,0 %, керівників – 29,6 %, науковців –26,0 %. У 46,9 % опитаних визначили психотип на основі того, що при опитуванні запропонованим методом результат співпадав двічі або частіше. На підставі аналізу результатів теоретичного та емпіричного дослідження запропоновано комплексний психодіагностичний підхід із метою професійної орієнтації учнів.Висновки. Розроблено зручний у користуванні комплексний методичний підхід для визначення установки на вид діяльності учнів випускних класів середньої школи, адаптований до застосування в умовах школи. На підставі використання цього підходу в профорієнтаційній роботі зі старшокласниками укладено рекомендації щодо вибору ними майбутньої професії.

У такого складного феномена, яким є конфлікт, є безліч джерел, що криються в самій природілюдини. Дана стаття присвячена дослідженню класифікації конфліктних особистостей та стратегійспілкування з ними для попередження виникнення конфліктних ситуацій під час управління персона-лом та, взагалі, робочого процесу. У статті виявлені стратегії взаємодії з конфліктними особистостями,враховуючи їх поведінкові характеристики відповідно кожного типу. Також ми приділили увагу такомуважливому фактору, як відмінність темпераменту та характеру особистостей, що впливає на взаємо-дію людей під час співпраці. Наприкінці статті сформований універсальний алгоритм вирішення тру-дових конфліктів, використання якого дозволить уникнути руйнівних наслідків деструктивних конфлік-тів в робочому процесі.

Метою статті є теоретичне обґрунтування трирівневої структури громадянської ідентичності особистості. Теоретико-методологічною основою дослідження стали положення і принципи теорії соціальної ідентичності та соціальної самокатегоризації (Г. Теджфел, Дж. Тернер), концепції організаційної ідентичності (С. Альберт, Б. Ешворт, Дж. Даттон) та рольові теорії (Е. Берн, Е. Гоффман). Запропоновано розглядати громадянську ідентичність як різновид організаційної ідентичності, що функціонує на трьох рівнях: інституціональному («громадянин – держава»), спільнотному («громадянин – спільнота громадян») та індивідуальному («громадянин – Я»). Обґрунтовано, що інституціональний рівень громадянської ідентичності передбачає включеність особистості в організаційне середовище держави: когнітивну (розуміння нормативного поля держави і реальної практики організаційної взаємодії в ньому), ціннісну (соціальна перцепція аксіологічного поля держави, термінальних цінностей державності загалом і конкретної держави зокрема), емоційну (переживання, пов’язані з відносинами з державою як організацією) та поведінкову (реалізація громадянської поведінки). Громадянська ідентичність на спільнотному рівні передбачає афіліацію зі співгромадянами (фактичне прийняття їх як інгрупи, виробленого ними громадянського менталітету; схоже розуміння всіх подій та процесів організаційного середовища держави, що полегшує та інтенсифікує комунікацію між співгромадянами незалежно від їхньої етнічної належності). Спільний досвід переживання типових проблем (від побутових до державно-політичних) сам по собі ще не гарантує згуртованості, взаємопідтримки чи позитивної оцінки співгромадян, але закладає основи громадянської солідарності завдяки спільній цінності та значущості цього досвіду. Індивідуальний рівень громадянської ідентичності передбачає самоідентифікацію з роллю громадянина (у контексті ігрових та сценарних взаємодій з державними інституціями та співгромадянами). Особистість може різною мірою ідентифікуватися зі своєю роллю громадянина, добре або погано «знати свою роль», але в кожному разі роль громадянина стає частиною її рольового репертуару. Програвання ролі громадянина може зумовлювати як відкриті конструктивні стосунки з державою, так і (частіше) стосунки сурогатні, що виявляється в різноманітних психологічних іграх-маніпуляціях та деструктивних сценаріях. Кожен зі згаданих рівнів громадянської ідентичності може бути розвинутим різною мірою. Домінування одного з рівнів свідчить про певну типовість виявів громадянськості, отож перспективу подальших досліджень вбачаємо в розробленні типології громадянської ідентичності особистості та конструюванні відповідного дослідницького інструментарію.