Academic literature on the topic 'Товарне виробництво'

У статті досліджено напрямки оптимізації маркетингового управління товарною політикою підприємства шляхом розробки ринкової стратегії. Визначено основні принципи та напрямки розробки маркетингового управління товарною політикою. Під час дослідження виділено три стратегії управління товарною політикою підприємства: підтримки, модифікації, оновлення. В цілому ж, маркетингове управління формуванням товарною політикою (стратегією) підприємства здійснюється поетапно. Цими етапами передбачається: аналіз номенклатури товарів, які випускаються та класифікацію продукції за номенклатурними групами; формування таблиці стратегічних груп товарів; постановку варіантів стратегічних рішень керівництва та вибір конкретного варіанта товарної стратегії. Тобто, маркетингове управління товарною (продуктовою) політикою підприємства дозволяє передбачити обсяги виробництва і реалізації продукції (товарів, виробів). При цьому, перевагою для підприємства, безперечно, залишається програма розвитку його діяльності. Авторами визначені складові елементи науково-методичних підходів адаптації стратегії аграрного підприємства в умовах здійснення трансформаційних змін і пристосувань до ринку перетворень та зіставлені з компонентами ринкової стратегії. Результати дослідження допоможуть удосконалити напрямки оптимізації маркетингового управління товарною політикою. Оптимізація маркетингового управління товарною політикою підприємства є важливим завданням для досягнення конкурентних переваг і збільшення ринкової частки. Ось кілька ключових напрямів, які можна використовувати для вдосконалення цього процесу. 1. Аналіз ринку та конкурентів: сегментація ринку - розробка різних пропозицій для різних сегментів ринку з урахуванням потреб і поведінки споживачів; аналіз сильних і слабких сторін конкурентів для формування унікальних торгових пропозицій; SWOT- аналіз: виявлення сильних і слабких сторін підприємства, а також загроз і можливостей ринку. 2. Створення та розвиток товарного асортименту: асортиментна політика - формування ефективного товарного портфеля з урахуванням тенденцій ринку, попиту та змін у перевагах споживачів; життєвий цикл товар- оптимізація управління товаром на різних етапах його життєвого циклу для максимізації прибутку та мінімізації ризиків. 3. Цінова політика: ціноутворення на основі цінності - встановлення цін на основі сприйманої цінності продукту для клієнтів, а не тільки витрат на виробництво; цінові стратегії - використання стратегій проникнення на ринок, преміального ціноутворення або конкурентного ціноутворення для різних сегментів ринку. 4. Комунікаційна стратегія: розробка маркетингових комунікацій - використання інтегрованих маркетингових комунікацій (реклама, PR, просування продажів) для підвищення впізнаваності бренду та стимулювання попиту; цифровий маркетинг - використання цифрових каналів для залучення та взаємодії зі споживачами. 5. Розподіл та логістика: оптимізація каналів розподілу - вибір ефективних каналів розподілу для забезпечення доступності товарів для споживачів у різних регіонах; логістика та управління ланцюгами поставок - забезпечення безперервності постачань і мінімізація витрат на логістику. 6. Інновації та адаптація до змін: прогнозування тенденцій - виявлення нових тенденцій і технологій, які можуть вплинути на ринок, та адаптація товарної політики під ці зміни; інновації в продуктах - створення нових або поліпшення існуючих продуктів для відповідності потребам ринку. 7. Моніторинг і оцінка результатів: KPIs і аналітика - впровадження ключових показників ефективності для вимірювання результативності товарної політики; коригування стратегії - постійне коригування товарної політики на основі даних ринку та внутрішніх показників. 8. Підтримка сталого розвитку: екологічна та соціальна відповідальність - інтеграція принципів сталого розвитку в товарну політику підприємства для задоволення зростаючих вимог споживачів до етичного виробництва та соціальної відповідальності. Оптимізація маркетингового управління товарною політикою через розробку ринкової стратегії дозволяє підприємству бути більш адаптивним, конкурентоспроможним і орієнтованим на довгостроковий успіх.

Стаття присвячена аналізу особливостей товарної структури експорту агропродовольчих товарів, необхідності та можливостям внесення істотних змін. Оцінка сучасного стану товарної структури базується на широкому використанні статистичної інформації, в тому числі з досвіду країн ЄС, а також статистичних прийомів та методів. Встановлено, що в умовах війни агропродовольча продукція стає головним експортним товаром як з точки зору отримання валютної виручки, так і активного сальдо, такою і залишиться в перші післявоєнні роки. У роботі структура експорту агропродовольчих товарів по 4 розділах (І,ІІ,ІІІ,ІV) УКТЗЕД більш детально розглядається по кожному з них в розрізі товарних груп в порівнянні з даними передових країн ЄС. Така деталізація дає можливість встановити обмеженість номенклатури експортних товарів – всього 5 з 24 товарних груп формують 88% валютної виручки. При цьому, в основному це товари з меншою доданою вартістю, і з невисокою експортною ціною. Встановлено, що ці особливості товарної структури експорту є результатом недоліків, що існують в сільському господарстві і галузях харчової промисловості, які є основною ресурсною базою вітчизняної зовнішньої торгівлі. У висновках надано погляд авторів на можливості змін у структурі експорту агропродовольчих товарів за умов зростання виробництва, розширення номенклатури продукції по ряду товарних груп.

Проаналізовано основні чинники впливу на сукупну факторну продуктивність основних показників науково-технічної та інноваційної діяльності. Визначено основні з них. Це – брак фінансових та людських ресурсів у науково-інноваційній сфері України, низькі інвестиції у нематеріальні активи, виробництво та експорт товарів з використанням у виробництві технологій високого та середньовисокого рівня, у загальному обсязі виробництва та експорту товарів. Україна може отримати вигоду від різноманітного і різнопланового підходу до державної підтримки ДіР, не тільки фінансової.

На сьогодні створення споживчих благ, які зазвичай потрібні кожному з нас, є найголовнішим завданням і метою виробництва. Адже, як відомо, що головною рушійною силою діяльності людини є задоволення її власних потреб, а свої потреби людство задовольняє за допомогою товарів та послуг, які створюються внаслідок діяльності виробництва. Щодо основної суті власне виробництва, то відзначимо, що виробництво – це не тільки процес створення благ, необхідних для задоволення різноманітних потреб людини, а ще й відтворення самого життя людей, оскільки при цьому забезпечуються необхідні засоби їхнього фізичного існування, а також можливість розвитку і реалізації здібностей людини.
 У цій публікації акцентуємо увагу на економічній сутності виробництва, що є основним джерелом у створенні багатства країни і формування доходів та відповідного добробуту населення.
 У науковій статті розглянуто роль, значення і дієвість надзвичайно важливого питання, а саме – розвитку економічних процесів у всіх галузях господарюючих суб’єктів, які забезпечуються саме виробництвом, та відповідно управління ним, іншого ще людство не придумало, адже будь-який необхідний добробут потребує певних зусиль. Вивчення економічного зростання в кожній галузі національного господарства пояснюється саме виробництвом, його ефективністю, дбайливим та раціональним використанням усіх необхідних ресурсів, що запобігає окремим хибним уявленням, які зустрічаються в деяких тлумаченнях, про те, що у створенні достатку країни і забезпечення доходів населення вирішальну роль відіграє торгівля. Так торгівля відіграю досить велику роль в економіці держави, адже ринок збуту це питання надзвичайно є важливим, бо лише реалізована продукція за обґрунтованими цінами приносить прибуток. Однак існує всім відома істина того, що розподіл і споживання існуючих у суспільстві благ відбувається лише після їх створення в процесі виробництва.
 В статті підняті питання, щодо завдань виробництва в нинішніх умовах, а саме те, що сучасний стан виробництва ставить перед собою основним завданням як ніколи ефективне використання всього наявного виробничого потенціалу, що зумовлює прискорене підвищення продуктивності праці, забезпечення якості продукції та зниження її вартісних складових. Розкрито також питання щодо організаційних форм виробництва, які передбачають певну відповідність в розподілі праці людей та управління ними, а також при цьому конкретне більш продуктивне використання наявних засобів виробництва, що в кінцевому результаті забезпечує ефективність виробничих процесів. Показано також практичний досвід, щодо впровадження в окремих підприємствах Волинської області організацію виробництва на принципах спеціалізованих форм.
 Відображено також в даній статті окремі рекомендації на підставі вивчення та проведеного аналізу з питання щодо структури виробництва, показники якого свідчать, що впродовж останніх років частка у створенні валового внутрішнього продукту сфери матеріального виробництва в секторі економіки держави становили понад 60%, а показники, що формувалися у сфері третинного сектора економіки, тобто у сфері послуг складають близько 30%. Як нам відомо, що третинне виробництво є похідним від первинного та вторинного виробництва, тобто скажемо так, що первинне виробництво ґрунтується на безпосередньому первинному виробництві в галузях національного господарства, а вторинне – охоплює в основному галузі обробної промисловості, що створюють необхідні суспільству блага та засоби виробництва без яких ніяке виробництво взагалі неможливе.