Academic literature on the topic 'Траєкторія у просторі'

Аналіз процесу визначення траєкторії руху судна показав необхідність забезпечення властивостей траєкторії: обмеження на максимальну кривизну траєкторії; безперервність траєкторії та її двох перших похідних, щоб планована траєкторія в просторі була гладкою; можливість локально корегувати траєкторію в реальному масштабі часу, тобто на певній ділянці, без перерахунку всієї траєкторії. Мета статті полягає в розробці методу розрахунку траєкторії руху судна при автоматизованому визначенні маршруту, в якому траєкторія руху судна знаходиться у вигляді кривої що проходить крізь елементи простору (або точки простору), які відібрані автоматизованим методом вибору маршруту судна при плануванні переходу та забезпечує можливість її корекції в реальному масштабі часу. Результати. Запропоновано метод розрахунку траєкторії руху судна при автоматизованому визначенні маршруту, в якому траєкторія руху судна знаходиться у вигляді кривої що проходить крізь елементи простору (або точки простору), які відібрані автоматизованим методом вибору маршруту судна при плануванні переходу. Пропонується будувати криву з послідовності поліномів. В якості сегментів обираються раціональні криві Безьє 7-го ступеня, на які накладаються додаткові умови кривини в початковій та кінцевій точках, для забезпечення безперервності кривини траєкторії.

У статті проаналізовано покрокові складові етнонаціональної політики щодо реінтеграції українського Донбасу та відновлення територіальної цілісності та громадянської єдності України. Виділено сім актуальних етнополітичних проблем соціокультурного розвитку регіону в умовах протидії імперській політиці Росії в умовах її окупаційно-гібридної війни проти України. Завданнями етнонаціональної політики задля деокупації українських територій та їх мешканців повинно стати: консолідація громадян України, їхня інклюзія до системи загальнонаціональних цінностей, збереження етнокультурного розмаїття регіону, відновлення спільного інформаційного простору, його дерусифікація, насамперед сфери освіти, відновлення правових засад вищої та спеціальної освіти, подолання наслідків демографічної кризи, формування спільної громадянської позиції щодо необхідності повернення окупованих територій. Відзначено успіхи України на шляху об’єднання українського суспільства, досягнення громадянської єдності, формування спільних цінностей у інформаційному просторі, культурно-освітньому житті. Викладено ряд пропозицій щодо реінтеграції окупованих та підконтрольних територій Донецької та Луганської областей в єдиний культурно-освітній та інформаційний простір на основі спільних громадянсько-політичних, етнонаціональних та цивілізаційних цінностей. Відзначено, що всі сучасні етнонаціональні проблеми Донбасу пов’язані, з одного боку, з імперсько-радянською соціокультурною і світоглядною спадщиною, а з другого, з окупаційно-гібридною війною та інформаційною агресією путінської Росії проти України. Наголошено, що інтеграційні процеси на підконтрольній і непідконтрольній частинах Донбасу мають враховувати різновекторність розвитку за останні сім років. Зроблено висновок щодо необхідності посилення впливу держави Україна на процеси національної консолідації українського суспільства. Вирішення завдань етнонаціональної консолідації суспільства разом з подоланням бідності, боротьбою з олігархатом і корупцією складає важливий ресурс деокупації територій, відновлення суверенітету України над окупованими територіями і повинно залишатися пріоритетом української влади та інститутів громадянського суспільства.

Актуальність реконструкції мовного ландшафту з увагою до поширення лінгвальних одиниць у мовному континуумі минулих століть не викликає сумнівів. Такі відомості дають змогу не лише виявляти й досліджувати ґенезу мовних явищ, іншомовні впливи, міжмовні контакти, міждіалектні взаємовпливи, а й загалом простежити особливості взаємодії лінгвістичних, соціальних та культурно-історичних явищ у певному часовому відтинку. Особливу наукову цінність має географічна проєкція лексичних одиниць із писемних пам’яток конкретного періоду, даючи змогу глибше пізнати семантичну структуру слів, що сформувалася під впливом лінгвальних та екстралінгвальних чинників. Датовані й локалізовані в просторі писемні пам’ятки, «свідки» функціювання мови в конкретному часі й просторі, потрапляючи в поле зору лінгвістів, здатні оприявнити важливу для пізнання мовного буття інформацію. У статті авторка постановила собі простежити еволюцію лінгвістичних ідей (в україністиці і загалом у славістиці) щодо вивчення про- сторової поведінки мовних явищ у діахронії на підставі даних із писемних пам’яток та виявлення діалектної домінанти давніх локалізованих і анонімних пам’яток. Простежено тривалу традицію застосовування прийому безпосереднього зіставлення мовних рис давніх текстів із відповідними рисами сучасного говору чи групи говорів (праці І. Свєнціцько- го, І. Огієнка, І. Панькевича, C. Бевзенка, І. Керницького, О. Горбача, І. Чепіги, В. Німчука та ін.), викристалізовування ідеї історичного лінгвокартографування, себто створення діахронійного атласу української мови, який дав би змогу розкрити взаємозв’язки різних елементів мовної системи в різні періоди (Й. Дзендзелівський), вивчення мовного буття засобами лінгвістичної географії в працях сучасних лінгвістів (П. Гриценко, Л. Коць-Григорчук, В. Мойсієнко, Б. Осовський та ін.). Системне опрацювання даних із писемних пам’яток із проєкцією цих даних на лінгвістичну мапу ство- рює умови для аналізу структурних різновидів мовних фактів та історії мовних явищ, для виявлення місць виникнення явищ, осягнення специфіки їх розвитку, закономірностей функціювання, змін території поширення.

Досліджено методику застосування кінематичного проеціювання для відображення траєкторії руху та пошуку координат рухомих об'єктів. З'ясовано, що специфікою кінематичного проеціювання є те, що всі її ключові складові, а саме – об'єкт, центр проеціювання, картинна площина та проектувальні промені, перебувають у неперервному русі із певними швидкостями та пришвидшеннями. Така специфічна особливість кінематичного проеціювання не тільки істотно розширює технологічні можливості нарисної геометрії як науки про графічне відображення просторових об'єктів, а й істотно поглиблює галузі практичного її застосування. Встановлено, що підтвердженням цьому є розглянуті у цій роботі приклади практичного застосування специфіки кінематичного проеціювання для вдосконалення дистанційного керування землеобробною технікою в автоматизованих комплексах управління. З'ясовано, що це дає змогу усувати негативний вплив "людських чинників" операторів, що відстежують траєкторії переміщень техніки оброблюваною земельною ділянкою. Досліджено, що основні складові технічного забезпечення практичного застосування кінематичного проеціювання для відстежування переміщень землеобробної техніки й різних транспортних засобів полягає в оснащені відеокамерами та приладами електромагнітного випромінювання стаціонарні радіовежі або безпілотні літальні апарати (БПЛА), наприклад, дрони, що виконуватимуть функції центрів кінематичного проеціювання. Рекомендовано, що сприймання генерованих центром проеціювання проектувальних променів тут може бути покладено на оснащений радіолокаційною системою (РЛС) та сучасним комп'ютерним спорядженням із відповідним програмним забезпеченням стаціонарний командний пункт (центр). Це устаткування, у цьому випадку, виконуватиме функцію "картинної площини", на якій відображатиметься траєкторія руху землеобробної техніки. З'ясовано, що виконавчі механізми та органи управління рухом землеобробної техніки у цьому випадку доречно оснастити пристроями, що приймають керівні радіохвилі. Показано, що окрім відстежування траєкторії рухів об'єктів на земній поверхні, кінематичне проеціювання може застосовуватися й у військовій справі для виявлення ворожих безпілотних об'єктів у повітряному просторі. У цьому разі використовують різновид кінематичного проеціювання із двома його центрами генерування проектувальних променів.

У статті на основі вивчення, аналізу та узагальнення науково-педагогічної вітчизняної та зарубіжної літератури з’ясовані та теоретично обґрунтовані основні поняття технології тьюторингу. Автор доводить необхідність звернення до таких термінів як «індивідуалізація» та «персоналізація», адже саме вони є в основі поняття «тьюторинг» та потребують уточнення через їх термінологічну неузгодженість в науково-освітньому просторі. Автором наведені тлумачення понять «тьютор» і «тьюторинг» в контексті персоналізованого навчання та обґрунтовано відмінності між індивідуалізацією та персоналізацією. У статті зазначено, що поняття «тьютор» в іншомовних джерелах використовується у різних значеннях: як учитель, наставник, репетитор (приватний учитель), консультант, помічник вчителя, вихователь. Автор зазначає, що тьютор може виконувати зазначені ролі відповідно до обраної моделі тьюторингу у навчальному закладі чи поза ним. Однак, зауважує на так званому «класичному розумінні» поняття – персональний наставник, та обґрунтовує у статті необхідність його уживання в контексті практичного впровадження у діяльність закладу освіти в Україні. Аналіз поняття «тьюторинг» у статті зроблено через призму персоналізації. Автором обґрунтовано твердження про те, що індивідуальна освітня траєкторія може бути реалізована через індивідуальну освітню програму розвитку особистості як більш загальне та широке поняття, що може включати в себе один чи кілька індивідуальних планів розвитку особистості. У статті зазначено, що розуміння понять «тьютор» і «тьюторинг» дозволяє організовувати тьюторський процес у закладі освіти, коли учні діють з позиції активного суб’єкта відносно власного саморозвитку. Автор стверджує, що тьюторинг потрібно розглядати також у контексті виховання з огляду на його виховний потенціал. Також у статті надані авторські тлумачення зазначених понять.

Предметом розгляду є організація простору, який спрощує процес навчання відповідно до сучасних тенденцій та запитів на методи короткотермінового навчання або здобуття освіти. У вузькому сенсі досліджується потенціал навчання в імерсивному синтетичному освітньому просторі, який складається з VR-компоненту та реального (фізичного) простору. Показано, як користувач організовує навчання в просторі, де присутні віртуальні та реальні елементи. Запропоновано багаторольову модель аналізу траєкторій користувачів. У цій моделі передбачається, що людина може одночасно рухатись по декількох освітніх траєкторіях. Аналізувати ці траєкторії можемо окремо за приналежність до певної ролі. Спираючись на проведений аналіз, запропоновано модель імерсивного синтетичного освітнього простору (Immersive synthetic educational space – ISES). Модель передбачає створення віртуальних (VR–Virtual Reality) квазівідображень для реальних (RR – Real Reality) освітніх підпросторів і лабораторій. Показано покроковий алгоритм створення синтетичних VR-підпросторів для окремих лабораторій. Розглянуто інформаційну структуру підтримки імерсивного синтетичного освітнього простору, яка містить перелік віртуальних лабораторій, таблиці артефактів, правил, способів діяльності, інтересів, знань, тощо. Інформаційна інфраструктура при постійному застосуванні багатьма учасниками забезпечує перехресні посилання, що суттєво сприяють навчанню. Показаний узагальнений шлях здійснення навчання користувачем. Наведено два приклади шляху користувача. У кейсах показано розподілення навчальної діяльності у віртуальному та реальному підпросторах. Подальші дослідження планується зосередити на вивченні практик застосування імерсивного синтетичного освітнього простору для самоспрямованого навчання. Зараз розробляється прототип віртуальної компоненти та фізичного простору для апробації механізмів взаємодії.