To see the other types of publications on this topic, follow the link: Учені українські.
Journal articles on the topic 'Учені українські'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Учені українські.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Галів, Микола, та Наталія Коваль. "ВІД РУСІ ДО УКРАЇНИ: УТВЕРДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ В ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНИХ ПРАЦЯХ ВІТЧИЗНЯНИХ УЧЕНИХ (ДРУГА ПОЛОВИНА ХІХ – ПОЧАТОК ХХ ст.)". Молодь і ринок, № 3/223 (2 травня 2024): 23–30. http://dx.doi.org/10.24919/2308-4634.2024.301646.
Full textAbstract:
У статті представлено результати дослідження щодо впливу і проявів української національної ідентичності у працях вітчизняних істориків освіти та педагогічної думки (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.). Наголошено, що українська національна ідентичність у представників української інтелігенції формувалася упродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст., поступово долаючи “малоросійську” та “русинську” ідентичності, характерні для домодерного етнічного самоусвідомлення. У зв’язку з цілеспрямованим поширенням модерної української національної самосвідомості, яке здійснювала українська інтелігенція на межі ХІХ – початку ХХ ст., прояви власне української ідентичності все частіше трапляються у вітчизняному історико-педагогічному наративі. У політичних умовах Російської імперії учені намагалися приховувати їх. Лише напередодні Першої світової війни група авторів (Д. Пісочинець, С. Русова, К. Корж та ін.), зосереджена навколо журналу “Світло”, у своїх студіях з історії педагогіки більш відкрито декларувала свої українські візії. В умовах Автро-Угорської імперії, а згодом міжвоєнної Польщі українська національна ідентичність більш відверто декларувалася східногалицькими вченими (М. Грушевський, І. Франко, М. Кордуба, К. Студинський, І. Филипчак, Р. Лукань та ін.). Останні наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у своїх працях з історії освіти виразно змінили означення “руський” на “український”. Деякий час використання понять “руський”, “русинський” для окреслення власної ідентичності використовували закарпатські історики педагогіки у міжвоєнний період. Однак у 1930-ті рр. частина з них (наприклад, А. Домбровський) виразно декларували приналежність до української нації.
2
ГРАНД, Михаїл, та Олександра СВЙОНТИК. "ЕНЕРГЕТИЧНА БЕЗПЕКА УКРАЇНИ В УМОВАХ РОСІЙСЬКОЇ-УКРАЇНСЬКОЇ ВІЙНИ (2014 – 2024): ВІЗІЇ, КОНЦЕПЦІЇ, ПРІОРИТЕТИ". Axis Europae, № 6 (18 квітня 2025): 89–107. https://doi.org/10.69550/3041-1467.6.326259.
Full textAbstract:
Мета статті – проаналізувати бачення українськими і закордонними ученими основних проблем, завдань і пріоритетів у сфері енергетичної безпеки України в роки сучасної російсько-української війни. Методологія дослідження. Дослідження проведено на основі принципів історизму та об’єктивності із застосуванням загальнонаукових (аналіз, синтез, класифікація) і спеціально-історичних (історико-системного, історико-типологічного, історіографічного аналізу) методів. Наукова новизна полягає у тому, що вперше розкрито візії та концепції українських і закордонних учених щодо проблем та перспективи зміцнення енергетичної безпеки України в умовах сучасної російсько-української війни. Висновки. Отже, українські і закордонні вчені визначили такі проблеми у формуванні енергетичної безпеки України в умовах сучасної російсько-української війни: 1) втрата енергетичних об’єктів і ресурсів (вугільних шахт, газових родовищ, електростанцій, зокрема Запорізької АЕС), які опинилися на окупованих Росією територіях; 2) пошкодження енергетичної інфраструктури (електричні мережі, газопроводи, тощо), що спричинило масові відключення, втрати енергії в енергомережах та обмежене постачання електроенергії і газу в деяких районах; 3) погіршення ситуації на світових ринках енергоносіїв, зростання цін на енергоносії, зокрема на природний газ та нафту; 4) загострення питань забезпечення енергоефективності та використання відновлювальних джерел, оскільки умови війни ускладнили реалізацію програм енергоефективності і розвитку відновлювальних джерел енергії; 5) вплив енергетичних обмежень на життя громадян, особливо в зимовий період. Водночас учені визначили такі пріоритетні завдання для зміцнення енергетичної безпеки України: а) збільшення виробництва енергоресурсів з метою імпортозаміщення; б) створення стратегічних запасів вугілля, ядерного палива, нафти та газу; в) диверсифікація джерел постачання енергоресурсів; г) розвиток альтернативної енергетики; ґ) забезпечення автономної роботи об’єднаної енергосистеми України на основі розвитку енергетичної інфраструктури; г) поглиблення міжнародної співпраці України з країнами-партнерами у сфері енергетичної безпеки; д) забезпечення кібербезпеки енергетичної інфраструктури; е) удосконалення системи державного регулювання і управління енергетичною сферою держави. Деякі пріоритети можуть коригуватися з огляду на подальші наслідки воєнних дій і можливі негативні геополітичні обставини, однак їхній загальний перелік і цільові характеристики навряд чи зазнають масштабних змін у найближче десятиліття.
3
Солохненко, Володимир. "КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНЯ ДІЯЛЬНІСТЬ ПРОТЕСТАНТІВ НА УКРАЇНСЬКИХ ТЕРЕНАХ другої чверті XVI – середини XVII ст. у працях вітчизняних дослідників". Сіверянський літопис, № 5 (2 листопада 2024): 145–55. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.240517.
Full textAbstract:
Мета статті – систематизувати та схарактеризувати вітчизняну історіографію культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Наукова новизна роботи полягає в системному розкритті закономірностей і основних шляхів розвитку вітчизняної історичної думки щодо діяльності протестантів на українських землях Раннього нового часу. Методологічну основу дослідження становить історіографічний аналіз на основі принципів історизму, обʼєктивності та системності. Висновки. На основі досліджених історіографічних джерел виокремлено три етапи розвитку української історіографії культурно-просвітницької діяльності протестантів на українських теренах у XVI–XVII ст. Українська історіографія дорадянської доби (третя чверть XIX – поч. XX ст.) характеризується зародженням вітчизняних студій з історії української Реформації. Головною особливістю цього етапу є невелика кількість та фрагментарність досліджень, а також їх інтеграція до історії та культури інших держав. Учені української еміграційної історіографії (30-ті – кін. 70-х рр. XX ст.) переосмислюють важливість діяльності протестантів, уперше описуючи її як впливове явище саме українського культурно-історичного простору. Дослідники часів незалежності (з поч. 1990-х рр. і до нашого часу) окреслюють коло нових наукових проблем, вирішення яких потребує міждисциплінарного підходу. Українська Реформація починає сприйматися як повноправний, але специфічний учасник загальноєвропейського реформаційного руху. Однак в останнє десятиліття в українській історіографії культурно-просвітнього виміру Реформації та протестантизму можна спостерігати кризові явища методологічного та фактографічного характеру, спричинені розпорошеністю письмових джерел та їхньою нечіткою історичною належністю.
4
Багрій, Mарія Антонівна, та Галина Білавич. "НАУКОВА, ОСВІТНЯ, ПУБЛІЦИСТИЧНА ДІЯЛЬНІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ – ЧЛЕНІВ НТШ У ЛЬВОВІ (КІНЕЦЬ ХІХ – ПОЧАТОК ХХ СТ.)". Інноватика у вихованні 1, № 11 (2020): 25–35. http://dx.doi.org/10.35619/iiu.v1i11.268.
Full textAbstract:
Наприкінці 1860 – на початку 1870-х років у Галичині відбувається активізація українського національного життя, виникають перші українські інституції («Просвіта»(1868 р.), Літературне товариство імені Шевченка у Львові (1873 р.), які покликали згодом до життя численні громадські ініціативи українців, дали поштовх до створення численних освітніх, просвітницьких, молодіжних, жіночих, професійних товариств. Важливу роль у розгортанні процесів національного відродження українства відіграло Наукове товариство імені Шевченка (НТШ), в яке 1892 р. перетворилося Літературне товариство імені Шевченка у Львові. У статті проаналізовано діяльність його філологічної секції. Схарактеризовано працю на ниві науки, освіти, видавничої діяльності, публіцистики її окремих представників (О. Барвінського, О. Огоновського, О. Партицького, Ю. Романчука та ін.). Окреслено їхнє значення для розвитку української науки. Акцентовано увагу на аспектах освітньо-просвітницької праці, з’ясовано їхні творчі здобутки у розвитку українського мовознавства та літературознавства, бібліотечної справи, заснування періодичних видань, пропагування української мови і літератури, поширення ідей наукового просвітництва та ін. Українські письменники кінця ХІХ – початку ХХ ст. увійшли в українську літературу не тільки як автори художніх творів, які вивчали учні в освітніх закладах різного типу, а й як укладачі навчальної літератури (букварів, читанок, хрестоматій, словників, підручників з історії літератури, літературознавства, мовознавства), популяризатори та дослідники творчості Тараса Шевченка, Юрія Федьковича та інших письменників тощо. Працюючи в гімназіях, Львівському університеті, вони активно вводять як мову навчання руську (українську), укладають український фонетичний правопис. Саме письменники через уживання термінів «народ», «нація», «Україна», «держава» та подібних понять призвичаювали приспаний люд до такої лексики, сприяли поширенню понять «український», «українці» замість «русини», «руський», підносячи до рівня національної свідомості населення регіону.
5
Коцур, Надія. "СПЕЦИФІЧНА ПРОФІЛАКТИКА ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ: НАУКОВІ ЗДОБУТКИ І ВИКЛИКИ СУЧАСНОСТІ". Scientia et societus 1, № 1 (2022): 86–96. http://dx.doi.org/10.31470/2786-6327/2022/1/86-96.
Full textAbstract:
У статті розкрито наукові здобутки у галузі специфічної профілактики в період найбільш поширених епідемій. Показано значимість специфічної профілактики в сучасних умовах появи нових епідемій та пандемій. Проаналізовано ефективність засобів імунопрофілактики в період війн та вакцин під час пандемії COVID-19.
 Актуальність дослідження зумовлена епідеміологічними викликами сучасності, пов’язаними із незадовільним станом імунопрофілактики, пандемією COVID-19, російсько- українською війною та її епідемічними наслідками, санітарно-епідеміологічним благополуччям країни.
 Мета полягала у здійсненні цілісного відтворення діяльності учених-лікарів у пошуках засобів специфічної профілактики проти інфекційних хвороб на терені України в другій половині ХІХ – ХХ ст. та її значимості в умовах епідеміологічних викликів сучасності.
 Проаналізовано внесок у розробці засобів специфічної профілактики в період поширення епідемій в ХІХ –ХХ ст. медичних товариств Києва – Товариства київських лікарів та Товариства для боротьби із заразними хворобами. Учені-лікарі ініціювали відкриття Бактеріологічного інституту в Києві як важливого наукового центру в розробці антибактеріальних засобів у подоланні епідемій на терені України. Для ознайомлення із засобами специфічної профілактики інфекційних захворювань українські вчені запозичували закордонний досвід та вдосконалювали його у себе на батьківщині. Встановлено, що вітчизняна протидифтерійна сироватка за своїми профілактичними і лікувальними властивостями мала вищу ефективність, ніж аналогічні закордонні сироватки. Розкрито ефективність імунопрофілактики проти таких інфекційних хвороб, як дифтерія, холера, скарлатина, правець, газова гангрена. З’ясовано епідеміологічні виклики ХХІ ст., серед яких – пандемія COVID-19, ризики появи таких інфекційних хвороб, як холера, правець, газова гангрена в період ведення російсько-української війни. Проаналізовано засоби специфічної профілактики проти зазначених інфекційних хвороб та ефективність вакцин від час пандемії COVID-19. Показано значимість вакцинації як найбільш ефективного засобу специфічної профілактики проти інфекційних хвороб.
 Дослідженням встановлено вагомий внесок у розробці засобів специфічної профілактики в період поширення епідемій медичних товариств Києва. Чільне місце в обґрунтуванні на науковій основі антибактеріальних засобів у подоланні епідемій належало Київському Бактеріологічному інституту. Наукові пошуки вчених інституту були спрямовані на розробку і вдосконалення технології приготування специфічних засобів для проведення профілактики і лікування інфекційних хвороб.
 Добровільні асоціації лікарів у формі товариств і до теперішнього часу є теоретичним і практичним фундаментом подальшого розвитку профілактичних технологій з урахуванням старих та появи нових епідемій та пандемій. Існуючі на сьогодні епідеміологічні виклики, пов’язані з пандемією COVID-19 та появою епідемічних наслідків широкомасштабної російсько- української війни.
6
SHYMANOVYCH, I., та O. KHALABUZAR. "ГЕЙМІФІКАЦІЯ У ВИКЛАДАННІ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: МОЖЛИВОСТІ ТА ПЕРСПЕКТИВИ". Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, № 3 (2023): 401–9. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2023-1-3-401-409.
Full textAbstract:
Стаття присвячена важливості аспектів гейміфікації, зокрема її мотиваційним та управлінським ефектам, стратегії оптимізації та методам моделювання. Автори підкреслюють, що закордонні та українські вчені підкреслюють значний потенціал гейміфікації для освітнього процесу, підвищення його ефективності. На думку авторів, у глобалізованому суспільстві вивчення іноземної мови є необхідним для розуміння та взаємодії з навколишнім світом. Іноземні мови відіграють особливу роль, оскільки вони повсюдно використовуються для соціальних, пізнавальних і комунікативних цілей. Створення автентичної та внутрішньої перспективи на всіх етапах оволодіння іноземною мовою має велике значення. Це спонукає вчених досліджувати нові освітні впливи, які включають використання ігор як універсального методу навчання, пізнання та самовираження. Автори зазначають, що ефективність гейміфікації як універсального інструменту покращення освітнього процесу доведена багатьма дослідниками. Учені підкреслюють, що впровадження гейміфікації здатне сформувати комунікативні навички, цифрові ігри впливають на стратегічні дії учнів, критичне мислення, мотивацію та метапізнання. Нове покоління вимагає сучасних методів і підходів, а вчителі мають бути готові працювати з новими термінами, ідеями та поняттями, ураховуючи цифровізацію нашого суспільства. Автори підкреслюють величезний і багатогранний потенціал гейміфікації у викладанні англійської мови. Вони пропонують такі ключові переваги: посилене залучення, мотивація та інтерес, контекстне навчання, миттєвий зворотний зв’язок, запам’ятовування, сприяння комунікативним навичкам, розвиток критичного мислення, зниження тривоги, довготривале залучення. Автори роблять висновок, що гейміфікація є трансформаційною силою у викладанні англійської мови. Її здатність забезпечувати інтерактивність та залученість має потенціал змінити наш підхід до освіти. На думку авторів, цей інноваційний підхід не тільки захоплює учнів, але й дає їм змогу брати активну роль у власній освітній подорожі, що зрештою призводить до більш глибокого та стійкого володіння мовою. Майбутні дослідження гейміфікації будуть присвячені вивченню інноваційних стратегій для оптимізації її впровадження в різноманітних навчальних середовищах. Ключові слова: гейміфікація, навчання англійської мови, мотивація, учень, навчальний процес.
7
Крамар, Юрій. "ДО ІСТОРІЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГІМНАЗІЇ В ЛУЦЬКУ (ЗА МАТЕРІАЛАМИ ДЕРЖАВНОГО АРХІВУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ)". Litopys Volyni, № 32 (27 травня 2025): 20–24. https://doi.org/10.32782/2305-9389/2025.32.03.
Full textAbstract:
У статті висвітлюється діяльність Луцької української гімназії – однієї з трьох середніх приватних шкіл з українською мовою навчання, які діяли на Волині в період перебування краю у складі Другої Польської республіки (1918–1939 рр.). Документи, які зберігаються у Державному архіві Волинської області (фонди 73 «Луцька приватна українська гімназія Товариства ім. Лесі Українки та 190 «Луцьке товариство ім. Лесі Українки»), розкривають маловідомі сторінки історії навчального закладу, засвідчують його роль як важливого осередку культурно-освітнього життя українського населення краю. З архівних матеріалів, які викликають найбільший інтерес, – списки учителів та учнів різних років, щоденники подій, які відбувались в гімназії у 1920–1930-х рр., протоколи засідань батьківського комітету, педагогічної ради школи, навчальні плани гімназії, книги адміністративно-господарських видатків, звіти польських шкільних інспекторів про перевірку гімназії, переписка з польськими освітніми установами, шкільні свідоцтва учнів, статути гуртків та самоврядних шкільних інституцій, спогади колишніх гімназистів тощо. З’ясовано національний і соціальний склад учнів гімназії. Показано, що високий рівень навчання та виховання в школі забезпечував педагогічний колектив закладу, який складався з учителів вищої кваліфікації. В різний час в школі працювали такі талановиті педагоги, як І. Власовський, М. Левицький В. Федоренко, Р. Шкляр, Б. Білецький, С. Дибенко, Р. Жегалович та інші. Луцька українська гімназія була навчальним закладом гуманітарного профілю. Учні вивчали такі предмети, як православна релігія, латинська, німецька та французька мови, географія, історія, фізика, хімія тощо. Як свідчить шкільна документація, найбільше годин тижневого навантаження відводилось українській та польській мові. Навчання в гімназії відбувалось українською мовою, за винятком історії та географії Польщі. Автор на основі архівних матеріалів виокремив важливі чинники, які впливали на перебіг навчально-виховного процесу. Серед головних: брак фінансування, відсутність належної матеріально-технічної бази, постійний тиск з боку польської шкільної адміністрації. Показано, що влада намагалась ретельно контролювати діяльність гімназії шляхом відповідної кадрової політики, затвердження навчальних планів (обов’язковими предметами були польська мова, географія та історія Польщі), щорічних інспекцій польськими освітніми чиновниками. Акцентовано увагу на тому, що невід’ємною частиною навчально-виховного процесу в гімназії було національно-патріотичне виховання молоді. Щороку в навчальному закладі відбувалися урочисті академії на честь Т. Шевченка, вшановувались видатні українські історичні та культурні діячі. На основі документів показано форми культурного дозвілля гімназійної молоді.
8
Кацубо, Дарина. "ЛЬВІВСЬКИЙ ТЕАТР ІМЕНІ МАРІЇ ЗАНЬКОВЕЦЬКОЇ В УМОВАХ РАДЯНСЬКОЇ УКРАЇНИ (1950-1960-ТІ РР.)". Молодий вчений, № 1 (132) (28 лютого 2025): 75–81. https://doi.org/10.32839/2304-5809/2025-1-132-11.
Full textAbstract:
Театр імені М. Заньковецької у Львові став важливим осередком театрального мистецтва в Україні, особливо в період з 1950 по 1969 роки. Цей театр не лише відображав естетичні тенденції свого часу, але й став ареною для боротьби за збереження національної ідентичності. Режисер Борис Тягно, учень Леся Курбаса, реалізував понад 30 драм, серед яких, п'єса І. Франка «Сон князя Святослава» яка була присвячена 300-річчя возз’єднання України з Росією, ця постава стала однією із найскандальніших свого часу, отримала неоднозначні відгуки . З середини 1960-х років у театр почали приходити молоді актори та режисери, які прагнули внести свіжі ідеї в українське мистецтво. Зокрема, Сергій Данченко, його роботи стали важливими для розвитку театрального життя в умовах тоталітаризму. Розвиток української мови в театральному середовищі залишається важливим аспектом культурного життя. У театрі ім. М. Заньковецької українська мова є основною, що підкреслює роль театру як центру національної культури. Актори не лише виконували ролі, але й підтримували мовну практику поза сценою, що сприяло збереженню та розвитку української мови в умовах радянського режиму.
9
СТЕЧИШИН, АЛЛА, та БОРИС КІНДЮК. "Основні напрями правотворчої діяльності Костя Левицького". Право України, № 2019/06 (2019): 157. http://dx.doi.org/10.33498/louu-2019-06-157.
Full textAbstract:
У статті розглянуто основні напрями правотворчої діяльності відомого українського політичного діяча, вченого, доктора права, голови Союзу Українських Адвокатів Польщі, першого Прем’єр-міністра Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР) Костя Левицького (1859–1941 рр.). Метою статті є дослідження основних напрямів правотворчої діяльності К. Левицького. Розгляд наукових праць, монографій, книг, статей, брошур дає змогу систематизувати наявні матеріали та виокремити такі напрями: історія держави і права; австрійське цивільно-процесуальне законодавство; правове забезпечення економічної діяльності; підготовка німецько-українського правничого словника; захист прав української мови в Австро-Угорщині та Польщі; історія політичних і правових учень; правовий статус адвокатури у довоєнній Польщі. Дослідження К. Леви цького з історії держави і права присвячені вивченню збірника давньоруського права – “Руської Правди”. Вчений розглядає історію введення до наукового обігу цієї пам’ятки права, знайденої у 1738 р. В. Татіщевим у Літописі Новгородському та виданої у 1767 р. професором А. Шлецером. Австрійське цивільно-процесуальне законодавство потрапило у коло інтересів К. Левицького з низки причин. По-перше, Кодекс мав складну структуру, частини документа приймалися у різні часи, при цьому цивільні правовідносини та пов’язані з ними спори займали провідне місце у судовій практиці, що обумовлено розвитком капіталізму на українських землях. По-друге, Австрійський цивільно-процесуальний кодекс був виданий німецькою мовою і його перекладів українською у той історичний період не існувало. Правове забезпечення економічної діяльності населення Галичини розглядалося у багатьох працях К. Левицького, написаних протягом 30-ти років. Їхньою темою були питання введення нових грошей, шпихлірів та крамниць, господарських спілок, кредитових товариств, порядку отримання ренти, страхових компаній. Учений проводив дослідження цього питання протягом двох історичних етапів: 1) в умовах правової системи Австро-Угорської імперії; 2) польського періоду, коли перебував у Львові в еміграції та займався банківською й адвокатською діяльністю. Питання правничої термінології мали виняткове значення для українського населення через необхідність звернення до вищих органів державної влади Австро-Угорщини, регіональних структур з управління Галичиною та австрійських судів. Цьому питанню К. Левицький присвятив низку статей, виданих у різні історичні періоди, першою з яких стала праця “В справі нашої правничої термінології” 1889 р., де було надано тлумачення найбільш вживаних німецьких юридичних термінів. Захистом української мови К. Левицький займався постійно на всіх етапах свого творчого життя, це був один із пріоритетних напрямів його наукових досліджень. Так, праця “Про права рускої мови” 1896 р. містила, крім текстів, ще й витяги з нормативно-правових актів, які роз’яснювали галицьким українцям їхні права щодо вживання української мови у державних органах, установах, судах. Історія політичних і правових учень була об’єктом наукових розробок ученого, у яких він досліджував процес виникнення та розвитку української держави та права на різних етапах становлення України. Розгляд наукових праць К. Левицького показав наявність широкого спектру досліджень у сфері юриспруденції, до якого, зокрема, входили питання історії держави і права, правове регулювання економічної діяльності, захист української мови, статус адвокатури, підготовка німецько-українського словника та історії політичних і правових учень. Як важливий засіб захисту прав українців К. Левицький використовував адвокатську діяльність шляхом створення адвокатського об’єднання – Союзу Українських Адвокатів, підготовки рекомендацій дій захисту у проведенні політичних процесів, а також порадників для молодих українських юристів.
10
Панишко, Галина. "ВИТОКИ ПОЛІТИЧНИХ ІДЕЙ ТВОРЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДЕРЖАВНОСТІ «У ТРАДИЦІЇ РУСЬКІЙ» У ПОЛІТИЧНІ ДУМЦІ УКРАЇНИ". Litopys Volyni, № 32 (27 травня 2025): 221–26. https://doi.org/10.32782/2305-9389/2025.32.36.
Full textAbstract:
Українська політична думка, що формувалася протягом століть є складником духовної, інтелектуальної культури людства. Без минулого немає майбутнього, тому звернення до позицій минулого дає змогу зорієнтуватися у просторі й часі, знайти своє місце в сучасності й майбутньому. Нинішня Україна як держава успадкувала традиції суспільно-політичного життя тих народів, які свого часу з’явилися й проживали на її теренах і створили свої державні об’єднання. Цікавим фактом була «Велика грецька колонізація» та процес освоєння Північного Причорномор’я, вплив грецьких полісів на політичний розвиток східнослов’янських племен. Перші політичні об’єднання (протодержави) на території України з’явилися в степах Північного Причорномор’я, про які найбільш докладну інформацію подає Геродот, який сам відвідав цей регіон. Визначальною, основоположною ідеєю української суспільно-політичної думки є свобода, справедливість, добро, правда – основа, на якій виростають вимоги національної незалежності, соціального визволення й утвердження справедливого демократичного ладу. З появою держави та права в Руській землі з’являються перші літературні твори – «слова», «повчання», «проповіді», «патерики», «сказання», «моління» тощо. Провідною ідеєю була ідея об’єднання удільних князівств навколо престолу великого князя київського, подолання роздробленості. Специфічною рисою формування суспільно-політичної думки й правових учень у Київській Русі було започаткування теоретичних традицій утвердження поглядів на походження держави та князівської влади, стосунки між церквою й державою, цілісність і суверенність політичної влади тощо. Державно-правові й політичні традиції Давньої Русі на сторіччя продовжила Волинсько-Галицька держава (князівство, королівство), що була великим державно- політичним утворенням, яке стало головним політичним центром українських земель на заході. Після занепаду Волинсько-Галицької держави розпочалося просування литовців на Волинь, Подніпров’я, Чернігово-Сіверщину, Поділля. Це була середньовічна феодальна федерація, що успадкувала від Київської Русі й Галицько-Волинської держави інститути держави і права, судоустрій, судочинство, мову, військову й адміністративну організацію, у якій українські князівства користувалися широкою автономією.
11
Кульбіда, С. В. "Вивчення будови словосполучення на уроках української мови з використанням української жестової мови у 5 класі спеціальних закладів загальної середньої освіти (90) (на допомогу практикам)_". Особлива дитина: навчання і виховання 98, № 2 (2021): 20–40. http://dx.doi.org/10.33189/ectu.v98i2.59.
Full textAbstract:
Розроблено методику формування понять і закономірностей з теми «Будова словосполучення»у 5 класі учнями з порушеннями слуху спеціальних закладів загальної середньої освіти(Н 90). Державна мова освітньої галузі «Мови і літератури» опановується з урахуваннямособистісно орієнтованого, компетентнісного, комунікативно діяльнісного підходів, умовспецифіки опанування навчального матеріалу, програмних засад вивчення української мови у5 класі спеціальних закладів, міжпредметних зв’язків української та української жестової мови.Розкрито поетапне (пізнавально-збагачувальний (формування уявлення прословосполучення), репродуктивно-діяльнісний (формування понять і закономірностейфункціонування словосполучення), креативно-дослідницький (формування теоретичнихпонять і закономірностей побудови словосполучень) засвоєння навчального матеріалу зурахуванням концепту «Українська жестова мова у комунікативній діяльності».В авторській методиці «Будова словосполучення» представлено три аспекти: перелік ізміст компетенцій теоретичного і практичного рівнів, які глухі учні п’ятого класу набудутьна основі засвоєних знань, умінь, розумінь і перекладу; системи вправ, правил, завдань,які спрямовані на розвиток і вдосконалення жестомовної комунікативної компетенції,граматико-орфографічних умінь учнів із порушеннями слуху, їхнього жестового,дактильного, калькованого, писемного мовлення; орієнтовні тестові завдання, щовідповідають зовнішньому незалежному оцінюванню (ЗНО).Ключові слова: українська мова, українська жестова мова, будова
12
Шуміліна, Ольга. "СИСТЕМА МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІІ СТОЛІТТЯ І ТВОРЧІСТЬ УКРАЇНСЬКИХ КОМПОЗИТОРІВ ДОБИ КЛАСИЦИЗМУ". Слобожанські мистецькі студії, № 1 (24 лютого 2025): 149–52. https://doi.org/10.32782/art/2025.1.28.
Full textAbstract:
У статті висвітлено творчість українських композиторів доби класицизму в контексті питань здобуття фахової музичної освіти в тогочасних українських та європейських навчальних закладах і шляхом приватних занять. Зазначено, що система спеціальної музичної освіти на територіях, населених українським етносом, була спрямована на підготовку співаків і не передбачала фахових занять із композиції. У школах можна було здобути початкову музичну освіту та базові навички хорового співу, в колегіумах та академіях – відвідувати заняття в хоровому й оркестровому класах. Для компонування музики цієї освіти було явно недостатньо, тому українські митці другої половини ХVІІІ століття здобували необхідні знання і практичні навички за межами України, шляхом приватних занять із досвідченими й авторитетними італійськими композиторами, які викладали мистецтво контрапункту. Зазначено, що система приватних уроків була провідною формою занять у тогочасній європейській музичній освіті. З огляду на досвід навчання в тогочасних неаполітанських консерваторіях найвищим щаблем здобуття фахової освіти та формування засад композиторської майстерності були заняття з контрапункту. Учні вивчали контрапункт на cantus firmus і фугований контрапункт, у завданнях спостерігалося зростання рівня складності, нарощування кількості голосів від двоголосого до восьмиголосого контрапункту. Методичні настанови й теоретичні положення цієї навчальної дисципліни викладалися в трактатах із контрапункту, автором одного з них був учитель Максима Березовського, відомий італійський композитор і педагог Джованні Баттіста Мартіні. Зроблено висновок, що саме коштовні приватні заняття контрапунктом із відомими італійськими композиторами стали запорукою формування композиторської майстерності українських митців доби класицизму, які втілили здобуті навички у власній творчості.
13
Тищенко, Лілія. "Формування взаємостосунків учасників освітнього процесу на засадах педагогіки партнерства". New pedagogical thought 105, № 1 (2021): 70–75. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-105-1-70-75.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність поняття «педагогіка партнерства», окреслено його принципи та засади. Педагогіку партнерства представлено як чинник формування ефективних взаємостосунків всіх учасників освітнього процесу – учнів, педагогів та батьків. Відповідно до Концепції «Нова українська школа» педагогіку партнерства представлено на різних рівнях, зокрема «педагог – учні», «учень – учень», «педагог – батьки». Особливу увагу зосереджено на соціалізації, адаптації та налагодженні відносин, визначенні спільних цінностей, розвитку комунікативних навичок здобувачів освіти, організації суб’єкт-суб’єктних взаємин на рівних умовах. Розкрито роль безпечного освітнього середовища для створення комфортної атмосфери розуміння, підтримки, поваги, толерантності під час ранкових зустрічей та організації групової діяльності здобувачів освіти. Обґрунтовано підходи і способи організації педагогіки партнерства на засадах взаєморозуміння, взаємоповаги, балансу прав, обов’язків та відповідальності, зокрема подано орієнтовну тематику батьківських зборів й особливості їх проведення з метою ефективної партнерській взаємодії педагога та батьків.
14
Кочан, Ірина. "ОСОБЛИВОСТІ ОПРАЦЮВАННЯ УКРАЇНСЬКИХ ТЕРМІНОСИСТЕМ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ". Науковий вісник Ужгородського університету. Серія Філологія 2, № 50 (2023): 257–63. https://doi.org/10.24144/2663-6840.2023.2.(50).257-263.
Full textAbstract:
У статті йдеться про різні підходи до впорядкування фахових терміносистем в українській мові від середини ХІХ століття до сьогодення, від часу, коли наукову мову прагнули зробити доступною для простолюдина, тобто перевести на національну основу, до розмаїття сучасних напрямів упорядкування термінології. Здійснено огляд літератури та наукових праць, у яких автори торкалися тих чи тих питань розвитку українських терміносистем. Од- нак повного й послідовного опису цих процесів не спостерігали, тому показ таких пошуків у діахронному аспекті вважаємо актуальним. У працях із термінознавства, опублікованих у журналі «Основа», у матеріалах «Записок» чи «Збірників» Наукового товариства імені Т. Шевченка, Інституту української наукової мови, у рецензіях на публікації цих установ неодноразово згадувалося про народницький чи міжнародний підходи до впровадження наукових термі- нів, наводилися думки вчених-термінологів щодо переваг того чи того підходу. Торкалися цієї проблеми І. Огієнко, Ю. Шевельов, чиї праці були недоступними в радянський період. Лише за роки незалежності вони почали поступово відкриватися широкому загалу. На сучасному етапі дослідження терміносистем учені описують вже не два, а більше підходів до терміновпорядкування. Проте життя не стоїть на місці, і сьогодні маємо ще один напрям удосконалення національних сучасної української мови – радикальний реформізм. Його представниками є науковці-нефілологи Києва, Харкова, Львова. Мета статті – ознайомити читачів з різними підходами в історії української мови до формування й розвитку національних терміносистем, вказавши на їхні характерні риси, плюси й мінуси, виозначити семантико-прагматичне навантаження кожного підходу, з’ясувати провідні тенденції у творенні фахових назв. У результаті дослідження було встановлено: на сучасному етапі домінує поміркований напрям, оскільки термінологію впорядковують з урахуванням історичних, політичних, національних чинників, виробляючи оптимальний варіант назви наукового поняття. Хоча в деяких терміносистемах (комп’ютерній, робототехніки, мобільного зв’язку, спорту) переважає запозичена лексика, у медицині – лексика класичних мов.
15
Лаврова, Альона. "МЕТОД ПРОЄКТІВ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ В СТАРШИХ КЛАСА Х". Молодий вчений, № 4 (92) (30 квітня 2021): 50–53. http://dx.doi.org/10.32839/2304-5809/2021-4-92-11.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність поняття «метод проєктів», розглянуто тлумачення дефініції «метод проєктів» у роботах українських науковців та обґрунтовано доцільність використання цього методу школярами. Здійснено аналіз етапів створення проєктів (організаційний, корекційний та презентаційний).Окреслено роль вчителя як консультанта та модель спілкування між учителем та учнями під час підготовки проєктів. Наведено приклади проєктних завдань з української літератури для учнів старших класів, описано які саме аспекти можуть зацікавити учнів у контексті вивчення української літератури. Розкрито роль кінцевого продукту, що є результатом науково-пошукової проєктної діяльності учнів. Висвітлено вміння і навички, які учень може здобути та розвинути завдяки підготовці проєктів з української літератури, а саме: знаходити та виділяти необхідну інформацію, вміння адекватно сприймати критику, вміння працювати в команді, презентувати результати своєї діяльності та ін .
16
Вoрoн, Oльга. "Аcпeкти впрoваджeння пeдагoгiки партнeрcтва в Нoвiй українcькiй шкoлi". New pedagogical thought 107, № 3 (2021): 70–76. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2021-107-3-70-76.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано аспекти впровадження педагогіки партнерства як системи ефективної взаємодії здобувачів освіти, педагогів і батьків із метою особистісного розвитку учасників освітнього процесу, становлення компетентної особистості, формування цінностей в Новій українській школі.
 Нові освітні можливості тісно пов’язані із Концептуальними засадами реформування освіти «Нова українська школа» та переносять поняття «педагогіка партнерства» як один із основних аспектів ефективної синергії його учасників із проєкції у нормативно закріплену площину.
 В основі педагогіки партнерства – спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем і батьками. Педагог має бути помічником, коучем, а родина залучена до побудови освітньої траєкторії дитини. У статті аналізується, як забезпечити вмотивовану плідну співпрацю вчителів, батьків, здобувачів на засадах взаємної довіри й поваги, як досягти рівності прав, обов’язків і відповідальності у трикутнику дитина – педагоги – батьки?
 Нова українська школа сприяє створенню освітнього середовища, де найповніше розкриваються та розвиваються здібності й можливості здобувачів освіти на засадах педагогіки, що ґрунтується на партнерстві між усіма учасниками освітнього процесу.
 В основі педагогіки партнерства – формальне і неформальне спілкування, взаємодія та співпраця між учителем, учнем, батьками та громадою.
 Переконані, що саме така взаємодія учителів, батьків та учнів дозволить досягти якості освіти. Отже, в основі партнерства вчителя та учня – спілкування, взаємодія, співпраця, спільні цілі та прагнення. Учителі, батьки та учні є добровільними й зацікавленими спільниками, рівноправними учасниками освітнього процесу і відповідають за його результат. Це партнерство засноване на повазі, довірі, рівності, відповідальності, добровільності учасників. Концепція Нової української школи сприяє розкриттю та розвитку здібностей і можливостей дитини на основі педагогіки, що ґрунтується на партнерстві. Аналіз досліджуваної проблеми доводить її актуальність та необхідність подальшого вивчення.
17
Chaplinska, Iuliya S. "Ставлення до роботів і роботизованих протезів". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 43(46) (15 липня 2019): 149–57. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi43(46).34.
Full textAbstract:
Сучасний світ невпинно змінюється, і незаперечним трендом західної психологічної науки є розвиток такого напряму, як роботизована психологія, що фокусується на вивченні сумісності людей і роботизованих істот. Протягом останніх десятиліть учені досліджували різні аспекти цієї взаємодії: як на рівні сприймання в цілому, так і на емоційно-тактильному рівні зокрема. В Україні роботизована психологія лише починає своє становлення, й основною метою нашого дослідження було зібрати інформацію про ставлення української молоді до роботів і людей з роботизованими протезами або підсилювачами органів чуття. Ця тема особливо актуальна, оскільки за роки воєнного конфлікту на сході в Україні істотно збільшилася кількість людей з травмами кінцівок та різних органів чуття, які потребують протезів або підсилювачів. У травні-червні 2018 р. лабораторією психології масової комунікації та медіаосвіти Інституту соціальної та політичної психології НАПН України у всіх регіонах України було проведено масові опитування українських школярів, у яких взяли участь 1439 учнів 8 та 10 класів загальноосвітніх шкіл. На основі результатів дослідження виявлено три основні ролі для роботів, у яких українська молодь готова була сприймати їх добре: у ролі хатнього помічника, у ролі друга і в ролі додаткового мозку (покращення інтелекту та пам’яті). Встановлено, що менше половини вибірки досліджуваних готові поставитися добре до людини, кінцівки якої замінено комп’ютерними протезами. Найбільш толерантно готові ставитися до людей з роботизованими протезами на півночі України, найнижчий рівень терпимості – у респондентів східних регіонів. Отримані результати свідчать про необхідність проведення активних інформаційних кампаній та широкого впровадження просвітницьких програм задля виховання у молоді толерантного ставлення до людей з роботизованими протезами.
18
Ракітянська, Людмила. "Нормативне забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва в контексті завдань Нової української школи". Scientific journal of National Pedagogical Dragomanov University. Series 14. Theory and methodology of arts education 27 (27 грудня 2019): 51–56. http://dx.doi.org/10.31392/npu-nc.series14.2019.27.08.
Full textAbstract:
Розкрито необхідність узгодженості змісту нормативних документів загальноосвітніх навчальних закладів та закладів вищої освіти, що готують фахівців спеціальності 014 Середня освіта (Музичне мистецтво) в контексті концептуальних завдань Нової української школи. Встановлено неузгодженість між концептуальними завданнями сучасної української школи і змістом освітньо-професійних навчальних програм. Розглядається «емоційний інтелект» як ключове поняття в інноваційному виді навчання. Формування емоційного інтелекту учнів у значенні наскрізного уміння визначено одним із завдань Концепції «Нова українська школа»; це спрямовує професійну підготовку майбутнього вчителя, його готовність до реалізації провідних положень державної освітньої політики в практику загальноосвітньої школи. На основі аналізу Державного стандарту початкової освіти, типової освітньої програми виокремлено зміст емоційного інтелекту як спільної навички для всіх компетентностей, якими мають оволодіти учні. Протиріччя між необхідністю впровадження реформаторських змін в освітній процес сучасної української школи і відсутністю відповідного нормативного забезпечення професійної підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до такої діяльності зумовлює нагальну потребу у коригуванні змісту чинних освітньо-професійних програм підготовки спеціалістів зазначеного фаху.
19
ТРУБА, Ганна Миколаївна. "СУГЕСТОЛОГІЯ ЯК ОДИН ІЗ МЕТОДІВ ВИВЧЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ ЯК ІНОЗЕМНОЇ: ЩОДО ЗАСТОСУВАННЯ СУГЕСТОЛОГІЧНОГО МЕТОДУ Г. К. ЛОЗАНОВА". Мова, № 35 (29 липня 2021): 234–37. http://dx.doi.org/10.18524/2307-4558.2021.35.237861.
Full textAbstract:
Стаття актуалізує проблему вивчення української мови як іноземної та шляхи оптимізації цього процесу. Вивчення методів викладання іноземних мов дозволяє лінгвістам, оцінюючи переваги та недоліки кожного з них, використовувати найбільш зручну й ефективну основу для формування граматичної та лексичної бази з метою створення навчальних матеріалів. Сугестивний метод Г. К. Лозанова дає змогу оптимізувати процес навчання у всіх аспектах. Основна теза цього методу – невимушена атмосфера під час занять, яка сприяє природному способу засвоєння матеріалу без особливих зусиль та примусу. Саме відсутність психологічного тиску на учня у форматі “вчитель-учень” звільняє додаткові запаси пам’яті. Мета дослідження – виявити сугестивні особливості вивчення української мови як іноземної, висвітлити сугестивний метод вивчення української мови як іноземної, а також спробувати реалізувати його відповідно до потреб курсу. Об’єктом вивчення є сугестивний підхід, а предметом – його впровадження в процес навчання. Серед методів дослідження при вивченні цієї теми можна виокремити аналіз визначень словникового запасу, описовий метод, метод інтерпретації з використанням прийомів спостереження й узагальнення. Результати теоретичного й експериментального дослідження доводять до висновку про можливість застосування у сучасному навчанні української мови як іноземної сугестологічного методу Г. К. Лозанова. Практична цінність роботи полягає в тому, що її матеріали та висновки можуть бути використані в процесі читання лекцій та проведення семінарів з курсів «Методи вивчення іноземних мов», «Українська мова як іноземна», у практиці вивчення української мови як іноземної.
20
Котис, Олена. "ВИКЛИКИ ПРИ ПІДГОТОВЦІ ДОРОСЛИХ УЧНІВ ДО ІСПИТУ IELTS (МОДУЛЬ «ЧИТАННЯ»)". Актуальні питання іноземної філології, № 13 (22 червня 2021): 77–84. http://dx.doi.org/10.32782/2410-0927-2020-13-13.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано досвід підготовки дорослих учнів до іспиту IELTS (модуль «Читання») та виклики, які виникають в дорослих українських студентів та викладачів при роботі з цією частиною іспиту. Популярність іспиту IELTS робить його об’єктом дослідження багатьох науковців. Український контекст досі не був докладно досліджений, а кількість осіб, котрі здають цей тест, щорічно зростає. Матеріалом дослідження є індивідуальні кейси дорослих студентів, котрі виконували завдання модуля «Читання» (IELTS Reading), 18-річний викладацький досвід авторки та 5-річний досвід підготовки учнів до тесту IELTS (загалом 15 дорослих учнів). Протягом цього часу учасники дослідження виконали 30 тестів модуля «Читання», кожен з яких складається з 40 завдань (загальна кількість завдань – 1200). Дорослі українські учні, наша цільова аудиторія, – це люди віком 25 років та старші. Основний виклик, з яким вони стикаються при підготовці до тесту, – це, на нашу думку, різниця в підходах, які використовують творці тесту IELTS, та автори підручників, якими свого часу користувалися учасники нашого дослідження в школі чи у ЗВО. Для багатьох людей віком понад 30 років, особливо тим, у кого спеціалізація не була пов’язана з вивченням мов, зазвичай витрачають більше часу на те, аби пристосуватися до підручників та інших ресурсів підготовки до IELTS, оскільки матеріали, які вони раніше використовувати під час навчання, часто базувалися на радянських традиціях. Основними викликами, перед яким стоять люди, котрі готуються до складання IELTS, ми вважаємо такі: 1) різниця в підходах до читання; 2) часові обмеження; 3) певні види завдань, а саме True/False/Not Given та Gapfill.
21
Пометун, Олена. "Навчання історії й громадянської освіти як чинник формування національної й громадянської ідентичності учнів в умовах війни та повоєнного розвитку України". Ukrainian Educational Journal, № 2 (2 червня 2023): 62–72. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1317-2023-2-62-72.
Full textAbstract:
У статті проаналізована психолого-філософська сутність феномена ідентичності людини. Визначено важливість ідентичності як особистісного утворення, яке дозволяє людині формувати себе у всьому багатстві відносин з навколишнім світом і визначати систему ціннос- тей, ідеали, життєві плани і орієнтири. Людина з розвиненою ідентичністю більш послідовна у своїх діях, бачить перспективи свого життя і почувається більш благополучною. Колективна ідентичність громадян певної держави є дуже важливою як фундамент її зміцнення і подаль- шого розвитку. Завдання сформувати у громадян України особистісну і колективну українську національну і громадянську ідентичність набуло гострої актуальності в умовах широкомасш- табної агресії рф проти України. Під українською національною ідентичністю розуміють стійке усвідомлення особою належності до української нації як самобутньої спільноти, тоді як укра- їнська громадянська ідентичність – стійке усвідомлення громадянином України, закордонним українцем свого політико-правового зв’язку з Україною. Оскільки йдеться про два різновиди ідентичності, у статті подано аналіз сутності кожного з них і зроблено висновок, що за певними характеристиками вони є різними, але деякі їхні ознаки співпадають, що дає можливість говори- ти про загальні підходи до формування цих особистісних утворень у процесі навчання. Дослідження дозволили виокремити чинники та механізми її формування, дослідити стан та перспективи розв’язання цього завдання засобами історичної й громадянської освіти учнів в умова глибоких суспільних трансформацій. Зокрема виокремлено базову середню освіту як окремий етап формування української ідентичності, оскільки учні цього віку мають уже усві- домлено обрати для себе належність до української нації і демократичної правової держави. Іс- торична й громадянська галузь української освіти має працювати на розвиток свідомої власної ідентичності учнів. У статті описана дидактична модель формування ідентичності людини, що складається з когнітивного (гносеологічного, пізнавального), емоційно-ціннісного (мотивація до дії, власні ставлення, орієнтовані на національні, державні та громадянські цінності, повага та їх особи- сте прийняття) та діяльнісно-поведінкового компонентів і визначено орієнтовний перелік знань, умінь, навичок і ставлень, що забезпечує формування української національної та громадянської ідентичності у навчанні історії та громадянської освіти учнів різного віку. Пропонований перелік дає можливість конкретизувати, яких змін мають зазнати зміст і організація навчання історії та громадянської освіти сьогодні. Зокрема доведена необхідність домінування українського бачен- ня не тільки своєї, але й світової історії, акцентування демократичних цінностей, активної участі учнів не лише в опанування предметами на уроці, але й в реальному житті громади та держави.
22
Шинкар, Тетяна. "МЕТОДИ ФОРМУВАННЯ МЕДІАГРАМОТНОСТІ ЗДОБУВАЧІВ ОСВІТИ В КУРСІ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ". Ukrainian Educational Journal, № 1 (31 березня 2025): 140–48. https://doi.org/10.32405/2411-1317-2025-1-140-148.
Full textAbstract:
Уведення медіаосвіти в освітній процес набуває виняткового значення, оскільки в українському суспільстві медіаграмотність стає важливою компетентністю як для учителів, так і для учнів. У процесі дослідження визначено, що розвитку медіаграмотності в учнів можна досягти шляхом її інтеграції в зміст обов’язкових навчальних предметів, насамперед, української мови. Саме у процесі вивчення української мови учні розвивають пам’ять, увагу, спостережливість, навички критичного мислення та здатність письмово висловлювати свої думки. Завдяки цьому вони зможуть свідомо сприймати та інтерпретувати інформацію з різних медіа, відокремлюючи реальність від її віртуальної симуляції. У статті виділено основні напрями інтеграції медіаграмотності в курс української мови через аналіз медіатекстів, виявлення мовних маніпуляцій та пропаганди, формування медіатекстів, дослідження стилістики медіатекстів, формування інформаційної безпеки та цифрової грамотності, проєктну діяльність, критичний підхід до новин та соціальних медіа, а також медіадидактику. Для інтеграції медіаграмотності в курсі української мови запропоновано використовувати такі методи: критичний аналіз текстів, проблемне навчання, проєктне навчання, метод дискусії, ситуативний аналіз, мозковий штурм, рольові ігри та порівняння. Водночас для поглиблення вивчення української мови на основі медіатекстів запропоновано використовувати такі методи, як стилістичний, семантичний, риторичний, морфологічний аналіз, аналіз дискурсу та інтертекстуальності, що дає можливість досліджувати не тільки українську мову та її конструкти, а і вплив на сприйняття реципієнтом. Також визначено,що інтеграція медіаграмотності у курс української мови потребує освітніх матеріалів і вправ для різних вікових категорій учнів, а також підготовки вчителів до використання інструментарію медіаосвіти на уроках української мови.
23
ЯКИМЧУК, Світлана. "ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ІДЕНТИЧНОСТІ НА ПРИКЛАДІ ВОКАЛЬНО-ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ФУНДАТОРІВ ЛЬВІВСЬКОЇ ВОКАЛЬНОЇ ШКОЛИ". Fine Art and Culture Studies, № 1 (26 квітня 2024): 130–36. http://dx.doi.org/10.32782/facs-2024-1-16.
Full textAbstract:
У статті розглянуто формування львівської вокальної школи в контексті європейських вокальних шкіл та співочої культури України. Окреслені здобутки української вокальної традиції зосереджені впродовж кількох століть у професійній сфері церковно-хорового співу стають основоположними чинниками формування солістів у процесі становлення освітньо-виконавської моделі музичної культури України. Національна школа співу репрезентує особливості психологічного складу даного народу, його музики, поезії, мови і виконавських традицій. Також розглянуто вплив мистецького середовища м. Львова на формування творчих особистостей Олександра Мишуги і Соломії Крушельницької та подальшу їх концертно-виконавську і мистецьку діяльність, а також активну участь у національно-культурному відродженні України. Для досягнення мети проаналізовані методи педагогічного впливу О. Мишуги та С. Крушельницької на формування національної ідентичності молодих співаків. Представляючи Україну на світовій арені, Соломія Крушельницька у всіх концертах окрім європейської класичної музики виконує українські народні пісні. У педагогічній роботі використовує емпіричний метод, де стверджується, що всі знання ґрунтуються на досвіді. Також практикує присутність всіх студентів класу на уроці вокалу та навчання без концертмейстера, так як така співпраця студента і педагога формує у вокаліста мелодичний та вокальний слух, розкриває характер, зміст твору, художнє мислення та аналіз. Відомий оперний співак та педагог Олександр Мишуга як і Соломія Крушельницька вивчав основи італійської школи bel canto. Використовував емісію звуку як важливу характеристику голосу, пов’язаного з тембром і наголошував, що звук повинен бути рівним, чистим і об’ємним. Навчаючись у різних відомих педагогів та працюючи над голосом, він винайшов свій метод навчання співу, який пізніше описав його учень Михайло Микиша у праці «Практичні основи вокального мистецтва», де було все логічно обґрунтовано, зрозуміло як практично так і теоретично. Завдяки його системі голос звучить рівно на всій ділянці діапазону, єднаючись зі словом, тобто мовою як національною складовою, яку використовуємо в побутових чи фахових цілях впродовж свого життя. Отже, використання методів педагогічного впливу, виконавська діяльність фундаторів львівської вокальної школи та особливі дії (меценацтво) впливали на формування національної ідентичності молодого покоління. Саме О. Мишуга та С. Крушельницька були першими співаками, що відкрили світові Україну через українську народну пісню, показавши свій патріотизм та приналежність до української нації.
24
Kominarets, Tatiana. "Актуальність компетентнісного підходу в сучасному освітньому процесі у руслі педагогічної спадщини В.О.Сухомлинського". Освітній простір України, № 14 (21 грудня 2018): 13–21. http://dx.doi.org/10.15330/esu.14.13-21.
Full textAbstract:
Стаття присвячена актуальності компетентнісного підходу в сучасній українській освіті в порівняння і зв’язку з класичною педагогікою В.Сухомлинського. Метою сучасної світа є формування у учня вміння і бажання вчитися впродовж иття, працювати в команді, здатність до самозміни і саморозвитку на основі рефлексивної самоорганізації. Компетентнісний підхід, який лежить в основі Концепції Нової української школи, Державного стандарту початкової школи, дозволяє ефективно вирішувати зазначені завдання, використовуючи при цьому сучасні педагогічні технології.Школа має стати не підготовчим етапом до життя, а самим життям; сприяти становленню особистості, як творця і проектувальника власного життя.До важливих умов, які сприяють повноцінному розвитку дітей, В. Сухомлинський відносить відповідність методів навчання, структури уроку, взагалі всіх організаційних та психолого-педагогічних елементів навчальній меті уроку, його освітньовиховним і розвивальним завданням та змістуОсобливість у використанні інтерактивних методів полягає в тому, що освітній процес відбувається за умови постійної активної взаємодії учнів та направляючої, корегуючої ролі педагога. Це – співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами процесу.Під час інтерактивного навчання учні вчаться бути демократичними, спілкуватися з іншими людьми, креативно мислити, приймати продумані рішення, виховуються ємпатія та толерантність по відношенню до оточуючих. Застосовування активних форм занять в значній мірі сприяють формуванню компетентнісного підходу в навчанні. Однією з ключових цінностей визначеної діяльності є розвиток творчого і критичного мислення, набуття досвіду та інструментарію дослідницької діяльності, самостійного пошуку, тобто орієнтація не стільки на знання, скільки на набуття учнями позитивного досвіду самостійної роботи.Спрямовуючи освітній процес на формування життєвих і предметних компетентностей у учнів, згідно Державного стандарту початкової освіти, педагог формує навички практичного використання здобутих під час навчання знань та вмінь. Зазначені компетенції дають можливість дитині орієнтуватись у соціумі та вирішувати проблеми, які ставить перед ним життя.
25
Федяєва, Валентина Леонідівна. "КОМПЕТЕНТНІСНИЙ ПІДХІД У КОНЦЕПЦІЇ «НОВА УКРАЇНСЬКА ШКОЛА»: ПЛЮСИ, МІНУСИ, ПЕРСПЕКТИВИ ВТІЛЕННЯ". Collection of Research Papers Pedagogical sciences, № 102 (21 вересня 2023): 12–18. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2413-1865/2023-102-2.
Full textAbstract:
Мета дослідження полягає у теоретичному обґрунтуванні доцільності побудови освітньої парадигми за Концепцією Нової української школи на основі компетентнісного підходу в процесі засвоєння учнями наукового знання, формування умінь, навичок, творчого мислення. Для досягнення мети було використано сучасні наукові підходи (компетентнісний, синергетичний, парадигмальний, аксіологічний, соціокультурний, технологічний) та методи: аналізу наукової літератури, у якій розкрито основні чинники компетентнісної парадигми; вивчення та узагальнення праць розробників Концепції «Нова українська школа»; аналізу матеріалів онлайн-ресурсів з організаційно-педагогічного й науково-методичного забезпечення реалізації компетентнісного підходу в Новій українській школі; опитування студентів, учителів початкової школи. У результаті дослідження: 1) з’ясовано, що розробники програмного забезпечення Концепції «Нова українська школа» О. Савченко, Р. Шиян виходили з того, що знання становлять основу компетентностей, яка, своєю чергою, реалізується через уміння, навички й цінності; 2) показано, що у Концепції «Нова українська школа» чітко прописано вміння, якими повинні володіти учні: розуміння, про що читають (читати з розумінням); мислити критично й системно; висловлювати свою думку; логічно обґрунтовувати свою позицію; бути творчими й ініціативними; конструктивно керувати емоціями; оцінювати ризики; приймати рішення; вирішувати проблеми; співпрацювати з іншими людьми; 3) обґрунтовано, що у цілому вміння, визначені в Концепції, можна поділити на дві групи: знаннєві і соціалізаційні. Саме останні й становлять основу формування професійної компетентності майбутніх фахівців різних сфер діяльності; 4) доведено, що забезпечення реалізації цього підходу в умовах сьогодення з урахуванням такого чинника, як вимір компетентності, – здатність особистості мобілізувати набуті знання й уміння для реального практичного вміння необхідно розробити відповідне організаційно-педагогічне і науково-методичне забезпечення. Висновки. Науковий пошук підтвердив, що знання мають бути основою освітнього процесу школи, а практичне втілення компетентністного підходу пов’язане з необхідністю практичного використання знань та вмінь. Ідеться про розширення в учнів практичного складника через уведення більш широкого спектру практичних знань і нових дисциплін: ІТ, кібербезпеки, фінансової грамотності, екології, здоров’язбережувальних технологій, основ харчування й медицини тощо. А отже, компетентнісний підхід має розглядатися в контексті історизму та інновацій, точніше – інтеграції традиційної й інноваційної освіти. Ширше в освітньому середовищі необхідно використовувати всі форми урочної, позаурочної, виховної, наукової та позашкільної діяльності; ураховувати «інститут репетиторства»; навчання за авторськими програмами, що дасть можливість приділяти більшу увагу практичному аспекту отриманих знань, що може бути подальшою темою наукового пошуку.
26
Загаєцька, О. "Український скульптор Михайло Лисенко та його учні". Вітчизна, № 3/4 (2007): 172–76.
Find full text
27
Загаєцька, О. "Український скульптор Михайло Лисенко та його учні". Вітчизна, № 3/4 (2007): 172–76.
Find full text
28
Євсеєв, С. Є. "ВИКОРИСТАННЯ LLM У ДИСТАНЦІЙНОМУ НАВЧАННІ: АДАПТАЦІЯ АНГЛОМОВНИХ АЛГЕБРАЇЧНИХ ЗАВДАНЬ". Scientific Bulletin of Ivano-Frankivsk National Technical University of Oil and Gas, № 1(56) (27 червня 2024): 68–78. http://dx.doi.org/10.31471/1993-9965-2024-1(56)-68-78.
Full textAbstract:
Епідемія коронавірусу та повномасштабна агресія проти нашої країни підкреслили важливість дистанційного навчання. Відповідно, зросли вимоги як до якості програмних систем, так і до викладачів, які готують курси лекцій та перевіряють засвоєння цих знань. На ринок вийшло багато безкоштовних та ко-мерційних рішень на базі великих мовних моделей (ChatGPT, Claude, GoogleGemini та ін.), які вже використовуються студентами та учнями для підготовки своїх робіт. Інтеграція LLM/ШІ в освітній процес (зокрема, дистанційний, де важлива кількість різноманітних варіантів завдань, їх роз’яснення та тлумачення) — це новий виклик, який потребує осмислення та практичної імплементації. Як один з можливих варіантів — адаптація відомих англомовних наборів завдань в системи дистанційного навчання вітчизняних освітян, для україномовних учнів. Проте цей процес матиме зміст лише у випадку, якщо ШІ здатен генерувати переклад (адаптацію), який буде якісним настільки, аби відповідати вимогам навчального процесу. Також учні та студенти вже пробують використовувати ШІ як помічника при розв’язанні завдань з точних наук, але точність розв’язків ШІ завдань українською мовою лишається малодослідженою. Метою даної статті є аналіз поточних можливостей для дистанційного навчального процесу в умовах активного поширення систем на базі LLM у розрізі перекладу (адаптації) англомовних завдань шкільного рівня з алгебри. Завдання статті наступні: 1) проаналізувати здатність двох популярних LLM-моделей генерувати переклад (адаптацію) алгебраїчних завдань згідно з заданими правилами; 2) проаналізувати здатність LLM-моделей розв’язувати завдання в оригінальному варіанті; 3) проаналізувати здатність LMM-моделей розв’язувати завдання в адаптованому варіанті; 4) проаналізувати можливість LLM детально пояснити хід розв’язку завдання українською мовою. Першоджерелом для перевірки було використано набір задач GSM8K (https://github.com/openai/grade-school-math, математичні завдання шкільного рівня, який склали професійні викладачі). Після цього ChatGPT v4 / v4 Omni та Gemini 1.5 PRO Preview адаптували 200 завдань з цього набору українською мовою з заміною англомовних імен на українські та переведення одиниць виміру (без фактичного перерахунку, просто для зручності та розуміння школярами, де був «галлон» – став «літр» та ін., долар — гривня). Для оцінки якості саме української адаптації було використано OpenSource інструмент LanguageTool (https://languagetool.org/). Додатково людиною була проведена візуальна перевір-ка на коректність адаптації вибраних питань шляхом випадкової вибірки з перекладеного масиву даних. Адаптовані завдання LLM-моделі мали зрозуміти не тільки англійською, але й українською та розв’язати їх. Результати також були звірені з еталонними відповідями з набору. Результати виявились наступними: 1) Обидві LLM моделі продемонстрували майже однакову граматичну якість українського перекладу — близько 70%. 2) LLM продемонстрували точність розв’язку оригінальних завдань на рівні 85% (ChatGPT v4), 93.5% (ChatGTP v4 Omni) та 75% (Gemini) відповідно. Існує чітка залежність не тільки від структури підказки для системи, але і від об’єму виводу та детальності даних, які в системи вимагають Якщо LLM виконує у рамках одного запиту декілька різнопланових завдань (переклад/розв’язок) — результати математичних обчислень будуть набагато гірші, ніж коли LLM має лише детально показати шлях до фінального результату. ChatGPT на англійському варіанті показав 93.5% (85%) розв’язаних завдань, що добре корелює з результатами інших досліджень в цій галузі. 3) Для українського варіанту (адаптація ChatGPT) точність відрізнялась на 5% з оригінальною постановкою (після аналізу типових помилок та корекції адаптації). У Gemini англійський варіант — ~25%, а український (власна адаптація та адаптація ChatGPT) — ~50% помилок. 4) Обидві системи продемонстрували можливість роз’яснювати шлях розв’язання завдання, але потребують зовнішнього контролю результату. Розвиток LLM показує величезний потенціал цієї технології у системах дистанційного навчання українською мовою. Суттєва економія часу при підготовці великої кількості одноманітних завдань з англомовних джерел. ШІ демонструє здатність до аналізу задач і якість розв’язку майже не залежить від мови оригіналу завдання. На поточний момент контроль людини над результатами обчислень, запропонованих ШІ, все одно потрібен та є обов’язковим.
29
Сізова, Ксенія, Віта Хміль-Чуприна та Антон Воробйов. "Інтернет-меми як інструмент інформаційної війни". Український інформаційний простір, № 1(13) (29 березня 2024): 91–108. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.1(13).2024.300845.
Full textAbstract:
Актуальність теми дослідження полягає в необхідності аналізу сучасних українських інтернет-мемів, які виникли під час російсько-української війни. Важливість мемів зумовлена не лише тим, що вони віддзеркалюють особливості менталітету, світоглядні цінності й орієнтири, громадську думку тощо, а й тому, що у кризових умовах вони є потужним знаряддям інформаційної війни. Мета роботи полягає у дослідженні українських інтернет-мемів часів війни. Наукове осмислення меметики є багатоаспектним. Учені досліджують сутність феномену, структуру мемів, їх функціонування, жанрово-тематичну специфіку тощо. Аналіз класифікацій інтернет-мемів показав, що існують два основних підходи: меми поділяються за формою (форматом) та за комунікативною метою (стратегією або функцією). Осмислення різних класифікацій в аспекті дослідження дозволило поділити інтернет-меми на три типи, що різняться за функцією і змістом, а саме: меми, спрямовані на дискредитацію та висміювання ворога; меми трансляції цінностей і підтримки морального духу; меми, що спрямовані на героїзацію певної особистості. Такий поділ дозволяє виявити функціональні особливості мемів часів війни. Обґрунтовано, що всі проаналізовані меми належать до продуктивного стилю і найчастіше репрезентують копінг-стратегії обмірковування проблеми, пошуку шляхів її вирішення, позитивної налаштованості та оптимістичної установки. Навіть ті меми, що спрямовані на дискредитацію ворога і в силу цього можуть мати деструктивні інтенції, як правило, демонструють належність до продуктивного стилю. З’ясовано, що у проаналізованих мемах використано різноманітні засоби виразності, наприклад, антитеза і каламбур. Залучено історичні алюзії, ремінісценції з популярних кінострічок, біблійні образи, образи масової культури тощо.
30
ЯГНИЧ, Марʼяна. "ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНІ УМОВИ ВИКОРИСТАННЯ ІНТЕРМЕДІАЛЬНОГО АНАЛІЗУ НА УРОКАХ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРИ". Освітні обрії 59, № 2 (2025): 38–43. https://doi.org/10.15330/obrii.59.2.38-43.
Full textAbstract:
У статті розкрито психолого-педагогічні умови використання інтермедіального аналізу на уроках української літератури. Описано та проаналізовано наукові праці зарубіжних та українських дослідників з питань сенсорного, чуттєвого, художнього сприймання учнями різних видів мистецтва, міжмистецької взаємодії на уроках української літератури, ефективності застосування інтермедіального аналізу для вивчення художніх творів. Розглянуто характерні особливості феномену поняття «синестезія» як полімистецького явища, що проявляється в художніх творах, як тенденція синтезу та взаємозвʼязку різних видів мистецтва. Доведено, що розвиток емоційного інтелекту та художнього сприймання засобами інтермедіального аналізу на уроках української літератури допомагає учням краще зрозуміти художні образи, переживання ліричного героя, сприяє розвитку емпатії, формує розуміння моральних цінностей і міжособистісних стосунків через літературні тексти. Продемонстровано доцільність застосування інтермедіального аналізу на уроках української літератури. Акцентовано увагу на тому, що інтермедіальний аналіз спонукатиме молоде покоління до критичного мислення та креативності, оскільки вони навчатимуться порівнювати та інтегрувати інформацію з різних мистецьких форм. Зазначено, що такий аналіз допоможе учням краще розуміти власні емоції та переживання, що виникають під час взаємодії з художніми творами та іншими видами мистецтва. Показано, що інтермедіальний аналіз сприятиме поглибленому розумінню літературних творів через їх взаємозвʼязки з іншими медіа, стимулюватиме розвиток критичного мислення, творчих здібностей та аналітичних навичок учнів. Зазначено, що використання інтермедіального аналізу на уроках української літератури не лише покращить якість навчального процесу, але й зробить його більш продуктивним, учні зможуть краще розуміти взаємодію між різними видами мистецтва осмислюючи літературні твори та формуючи власне естетичне сприйняття, що є важливими складовими всебічного розвитку особистості.
31
Токарчук, О. В. "Рецензія на монографію О. В. Токарчук «Розвиток державно-правових учень представниками української еміграції (1920–1930-і рр.)»". Міжнародний юридичний вісник: актуальні проблеми сучасності (теорія та практика), № 14 (13 травня 2019): 250–51. http://dx.doi.org/10.33244/2521-1196.14.2019.250-251.
Full text
32
Yakymchuk, Oksana. "Компетентнісний підхід в освіті: українські реалії". Multiversum. Philosophical almanac 2, № 2 (2020): 193–206. http://dx.doi.org/10.35423/2078-8142.2020.2.2.14.
Full textAbstract:
Одним з найважливіших напрямів реформування сучасної української освіти є всебічне наскрізне впровадження та застосування компетентнісного підходу в навчанні, вихованні, практичній підготовці школярів. Традиційна знаннєво-інформаційна парадигма навчання виявилася неконкурентоспроможною: учні могли мати обширні знання, однак не могли їх реалізувати на практиці. Як засвідчують дослідження, «стара» школа була переобтяжена формальними знаннями, які відсторонювали дитину від реальності. Практика доводить, що освітяни мають шукати нові, інноваційні, особистісно- і практично-орієнтовані методології навчання і виховання. Переорієнтація освіти на компетентнісну парадигму потребує додаткових досліджень. Дану статтю присвячено визначенню сутності компетентнісного підходу та можливості втілення теоретичних знань про нього в освітній практиці України
33
Черній, Алла, та Тетяна Гавлітіна. "Ціннісний потенціал компетентнісної освіти Нової української школи". New pedagogical thought 114, № 2 (2023): 3–8. http://dx.doi.org/10.37026/2520-6427-2023-114-2-3-8.
Full textAbstract:
У статті окреслено ціннісний потенціал компетентністого змісту освіти Нової української школи, що поєднує навчання, виховання, розвиток особистості учня та сприяє створенню ефективного освітнього середовища, покликаного підвищувати рівень академічних досягнень учнів та розвивати навички міжособистісного діалогового спілкування, які зберігаються впродовж усього життя. Доведено, що позитивну атмосферу партнерської взаємодії, сповнену свободи, довіри та безпеки, формують саме батьки і вчителі як найголовніші носії цінностей, які переймають учні.
 Обґрунтовано, що ціннісно зорієнтована освіта в Новій українській школі – це передусім виховання характеру особистості учня, намагання разом із класним колективом створити допоміжні структури для сприяння розвитку позитивних, етичних, просоціальних схильностей і компетентностей у дітей та учнівської молоді, зокрема щодо посилення академічної та ціннісної спрямованості досягнень, формування в умовах виховної системи закладу загальної середньої освіти спільних цінностей. 
 Закцентовано увагу на тому, що навчання, виховання, розвиток особистості учня на цінностях Нової української школи здійснюється завдяки ціннісним орієнтирам компетентнісної освіти; новим освітнім практикам і педагогічним стратегіям ефективної взаємодії однолітків; виявленню особистих переваг, прихованих талантів і реалізації ідей щодо допомоги іншим; зосередженню на побудові стосунків з оточуючими;, розширенню можливостей вихованців; критичним дискусіях про поведінку та ціннісні ставлення щодо взаємодії та їхні наслідки; позитивному спілкуванню з наставниками; баченню особистості дитини в центрі місії закладу; партнерській взаємодії з батьками тощо.
34
Bondar, M. V., T. V. Bezrodna, T. V. Gavrylko та ін. "Галина Олександрівна Пучковська (до 90-річчя з дня народження)". Ukrainian Journal of Physics 69, № 6 (2024): 431. http://dx.doi.org/10.15407/ujpe69.6.431.
Full textAbstract:
Професор Галина Олександрiвна Пучковська (22.06.1934–29.09.2010), видатна українська учена, лауреат Державної премiї України, Заслужена дiячка науки i технiки України, є однiєю з вiдомих свiтових фахiвцiв у галузi IЧ молекулярної спектроскопiї, фiзики твердого тiла та фазових перетворень у кристалах з водневими зв’язками.
35
Нечітайло, Ірина, Айгуль Алієва та Оксана Борюшкіна. "Принципи резильєнтності системи освіти в умовах соціального потрясіння (на прикладі українських шкіл в умовах російсько-української війни)". Grani 27, № 1 (2024): 139–50. http://dx.doi.org/10.15421/172420.
Full textAbstract:
Актуальність. Повномасштабне вторгнення росії в Україну, розпочате 24 лютого 2022 р., призвело до суттєвих змін у функціонуванні всіх соціальних інститутів, спричинило кризові стани у кожному з них. Викликана війною криза не оминула й систему освіти. Зауважено, що функціонування української системи освіти вимагає поглибленого розуміння ключових рушійних механізмів і процесів, базових принципів резильєнтності.
 Мета. Встановлено, що метою статті є визначення принципів резильєнтності освітньої системи в умовах глобальних соціальних потрясінь (на прикладі шкіл м. Харкова в умовах російсько-української війни).
 Результати. Освітню резильєнтність охарактеризовано як здатність освітніх систем та учасників освітнього процесу протистояти потрясінням і стресам, адаптуватися до них і відновлюватися після них. Виявлено індикатори освітньої резильєнтності. Презентовано результати дослідження, проведеного авторами (листопад 2022 – січень 2023; фокусовані групові інтерв’ю з батьками українських школярів з регіонів України, які є найбільш постраждалими від війни (Харківська, Донецька, Луганська області); глибинні інтерв’ю з представниками педагогічного складу харківських шкіл). 
 Висновки. Сформульовані принципи освітньої резильєнтності, з’ясовано, що резильєнтні заклади освіти: швидко приймають рішення; мають сильних авторитетних керівників; мають педагогічний склад, стосунки в якому будуються на взаємній повазі, довірі, допомозі; здатні організувати комунікаційні процеси попри обставини і труднощі; здатні передбачити можливі труднощі; мають налагоджену систему взаємодії «вчителі-учні-батьки»; мають налагоджену систему внутрішньої підтримки учасників освітнього процесу; будують реалістичні плани та вірять у власну здатність їх реалізувати; вірять у майбутнє та бачать його у позитивному ключі; мають стійку систему цінностей.
36
Мандрик, Я. І. "Учені української діаспори та зарубіжні автори про україньке село наприкінці 20-30-х років ХХ ст." Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки, № 5 (2001): 36–39.
Find full text
37
Мандрик, Я. І. "Учені української діаспори та зарубіжні автори про україньке село наприкінці 20-30-х років ХХ ст." Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки, № 5 (2001): 36–39.
Find full text
38
Григоренко, Тетяна Володимирівна, та Наталія Вікторівна Грона. "ЗМІСТ МОВНО-МЕТОДИЧНОЇ ПІДГОТОВКИ МАЙБУТНІХ УЧИТЕЛІВ: ДОСВІД І СУЧАСНІ ТЕНДЕНЦІЇ". Слобожанський науковий вісник. Серія: Філологія, № 7 (11 грудня 2024): 92–101. https://doi.org/10.32782/philspu/2024.7.15.
Full textAbstract:
У статті окреслено деякі аспекти сучасних тенденцій змісту фахової, мовно-методичної підготовки майбутніх учителів української мови і літератури на засадах міждисциплінарної інтеграції. З урахуванням наукових праць та нормативно-правових документів щодо профілізації старшої школи окреслено різні підходи до трактування поняття «зміст освіти», «зміст підготовки», «міждисциплінарна інтеграція». Припускається, що поняття «зміст освіти» доцільно характеризувати як певну систему знань, умінь, навичок і компетентностей, а також світоглядних та морально-етичних переконань, якими мають оволодіти майбутні вчителі української мови і літератури у процесі навчання. Важливі міркування дослідників щодо тісної взаємодії суб’єктів освітнього процесу, щоб зміст освіти, який опанував студент/студентка, став особистісним здобутком, що допомагає діяти в нестандартних та невизначених ситуаціях освітнього середовища. Представлено теоретичний аналіз проблеми і дослідної роботи в межах освітнього партнерства з оновлення освітніх програм спеціальності «Середня освіта (Українська мова і література)» на першому (бакалаврському) та другому (магістерському) рівнях у Сумському державному педагогічному університеті імені А. С. Макаренка та Уманському державному педагогічному університеті імені Павла Тичини. Зазначено, що реалізація міжпредметних зв’язків для укладання робочих навчальних програм, зокрема, з мовних, мовно-методичних дисциплін слугує дидактичною умовою побудови цілісної системи навчання на основі спільності змісту та взаємозв’язків між навчальними дисциплінами. Означено, що в навчальних мовно-методичних курсах доцільно враховувати тенденції, виклики підготовки майбутніх учителів української мови і літератури до викладання у профільній школі: діджиталізація предметів мовно-літературної освітньої галузі, розвиток онлайнової освіти, виклики психічного й особистісного розвитку учнів, використання компетентнісних завдань на уроках, активізація дослідницького, проблемно-пошукового методів, методів проєктного, інтерактивного, мікро-навчання в освітньому процесі. Читання мовно-методичних дисциплін з урахуванням нових шкільних стандартів засвідчує важливість знань змісту профільного навчального матеріалу, організації комунікації «учитель – учень», забезпечення пізнавальної мотивації учнів та формування ключових компетентностей, що впливають на успішну самореалізацію в умовах сучасних викликів.
39
Барабаш, Світлана, та Ольга Бурко. "Реалізація принципу науковості в підручнику «Українська мова та читання» в НУШ". Problems of the modern textbook, № 30 (24 липня 2023): 12–18. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1309-2023-3-12-18.
Full textAbstract:
Методика навчання української мови передбачає використання загальнодидактичного принципу науковості, що допомагає забезпечити відкритий і колективний характер наукової спільноти, де дослідники можуть обговорювати, перевіряти та розвивати ідеї разом. Він зумовлює об’єктивне висвітлення історичних, наукових фактів, подій, постатей та їх ролі у розвитку української та світової культури; оприлюднення тих засад, які мають місце для подальшого історичного процесу; добір інструментів для самостійної пошукової діяльності учня; формування свідомого осмислення необхідності вивчення мови та її прикладного значення, тобто зв’язок теорії і практичної діяльності; усвідомлення внутрішніх зв’язків і відношень подій та явищ.Принцип науковості реалізується у змісті навчального матеріалу, зафіксованому у навчальних програмах, підручниках, робочих зошитах, методичних матеріалах тощо. З огляду на це важливим є процес конструктивної взаємодії у площині «автор підручника – учитель – науковець – сучасні дослідження, досягнення науки, техніки – учень». На цих основах школяр ознайомлюється із причинно-наслідковими зв’язками явищ, подій, процесів у різних сферах життєдіяльності. Такі засади мають ґрунтуватися на істинних знаннях, перевірених фактах, які транслює вчитель та передають дидактичні матеріали. У статті наголошено на важливості формування таких підвалин на науково істинних, перевірених знаннях, які відповідають сучасним рівню та методам розвитку науки, встановленню достовірності історичних фактів, відкиданні будь-яких засад радянської ідеології. Звернено увагу на потрактування постаті Х. Алчевської, негативну оцінку діяльності якої щодо функціонування української мови подають М. Загірня і Б. Грінченко. На основі нововиявлених архівних матеріалів досліджено реалізацію принципу науковості у підручнику Н. Кравцової, В. Романової, О. Придаток «Українська мова та читання» (2020).Запропоновано шляхи виходу із ситуації невідповідності формування хибних знань у школярів через подані у підручнику матеріали. Акцентовано увагу на необхідності формування критичного мислення учня, який, навчаючись, формується як повноцінна вільна особистість, яка завдяки щоденному пізнанню світу сприяє його позитивним прогресивним змінам не лише в контексті власної країни, але й світу. Актуальним залишається наповнення підручників достовірними матеріалами.
40
Holovanova, T. P. "КОНСТРУКТИВНА ВЗАЄМОДІЯ УЧЕНЬ – УЧИТЕЛЬ ЯК СКЛАДНИК ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА". Visnik Zaporiz kogo naciohai nogo universitetu Pedagogicni nauki 2, № 1 (2021): 46–50. http://dx.doi.org/10.26661/2522-4360-2021-1-2-06.
Full textAbstract:
У статті акцентовано увагу на тому, що саме зміни, які відбуваються в умовах Нової української школи, є чинником, що викликає інтерес до проблеми конструктивної взаємодії в системі відносин «учитель- учень». Установлено, що конструктивна взаємодія є невід’ємним елементом педагогіки партнерства, важливим складником управління класом. Доведено, що питання, як ефективно керувати класом, досі є складним для вчителів. Проаналізовано результати досліджень і доведено, що п’ятдесят відсотків учителів-новачків стверджують, що почуваються зовсім неготовими або тільки трішки готовими впоратися з учнями, які порушують дисципліну. Доведено, що учні, які брали участь у дослідженні, почувалися незалученими, мали труднощі з концентрацію і не були в стані ефективно керувати своїми думками й емоціями. Зроблено висновок, що так формується порочний цикл, який насправді посилює небажану поведінку учнів. Доведено, що в умовах реформування необхідні більш глибокі дослідження контенту, який буде корисним і релевантним для вчителя, якщо в практиці йому доводиться конструювати систему управління свого класу на засадах діалогічної взаємодії. Підкреслено важливість усвідомлення вчителями власних цінностей, переконань, а також осмислення того, яким чином цінності й переконання вчителів впливають на учнів. Акцентовано увагу на тому, що активне (рефлексивне) слухання вимагає діалогу, що дає змогу вчителю не тільки слухати, а й почути дітей. Проаналізовано умови, за якими можливе активне слухання. Доведено, що це можливе за умови, коли вчитель відчуває учня й аналізує власні думки, цінності, переконання. Якщо вчителі не хочуть і не можуть установлювати та підтримувати відносини на засадах взаємоповаги з учнями, то навіть при всій правильності того, що вчителі говорять, їхнє повідомлення може бути сприйнятим як противага тому, що вони «говорять». Звертається увага на психотерапевтичну функцію вчителя в умовах діалогічної взаємодії «учень-учитель». Стаття стверджує, що вчителі могли б отримати користь від розуміння того, як конструктивна взаємодія в класі впливає на поведінку учнів.
41
Дмитренко, Т. В., А. М. Кучера та О. О. Стрельник. "СОЦІОКУЛЬТУРНІ ДЕТЕРМІНАНТИ ФОРМУВАННЯ ОСОБИСТОСТІ ФІЛОЛОГА: ЛІНГВІСТИЧНИЙ АСПЕКТ". Наукові записки, № 151 (28 жовтня 2021): 46–54. http://dx.doi.org/10.31392/nz-npu-151.2021.05.
Full textAbstract:
Вивчення живих природних мов, постійний обмін думками між людьми забезпечує можливість врахування різноманітних пізнавальних позицій, є передумовою ефективної соціальної поведінки. У статті розглянуто соціокультурні детермінанти формування особистості філологів у системі, а саме лінгвістичний аспект. Розглянуто становлення основних напрямків європейського соціокультурного освітнього простору та внесок європейських і української мовознавчих шкіл у становлення мовної особистості.
 Зокрема, основу теорії та практики Женевської лінгвістичної школи складають співвідношення ідеального й соціального в явищах мови та мовлення; учені Празької лінгвістичної школи підкреслювали роль мови як системи, що обслуговувала спілкування, стверджуючи, що між розвитком мови і суспільства є безпосередній зв’язок. Українська мовознавча школа продовжувала лінгвосоціокультурну традицію європейських шкіл щодо становлення мовної особистості (О. Потебня, М. Драгоманов, І. Франко).
 Встановлено, що на кінець XIX століття у провідних західноєвропейських країнах виявилась невідповідність традиційної педагогіки і нових суспільно-економічних та соціокультурних умов, отже педагогічна теорія і практика у провідних країнах Заходу зазнає кардинальних змін. Усі лінгвістичні школи початку ХХ століття сформувались у критиці класичних підходів до вивчення мови та розуміння соціокультурного детермінанта формування мовної особистості. З огляду на соціокультурну освіту працювали: школа “Слова та речі” Рудольфа Мерингера і Гуго Шухардта, школа естетизму Карла Фосслера, школа неолінгвістики Джуліо Бертоні та інші.
 Соціокультурний характер мови, згідно з науковими джерелами у галузі мовознавства, представлено таким чином: мова – душа нації; відображення національного характеру; засіб збереження досвіду народу; відображення світобачення народу; різні мови передають різне світобачення народів; мова впливає на націю посередництвом літератури; вона залежить від нації через індивід.
42
СКОРОЛІТНЯ, Аліна. "МОДЕРНІЗАЦІЯ ЗМІСТУ ШКІЛЬНОЇ МАТЕМАТИЧНОЇ ОСВІТИ У ВИМІРАХ НУШ". Acta Paedagogica Volynienses, № 5 (30 грудня 2024): 61–66. https://doi.org/10.32782/apv/2024.5.9.
Full textAbstract:
У статті розглядається процес модернізації змісту шкільної математичної освіти в контексті Нової української школи. Наведено основнi принципи осучаснення освiти, висвiтлено особливостi концептуальних засад реформування середньої школи «Нова українська школа». Окреслено мету сучасної математичної освіти та місце математики у системі шкільної освіти. А також визначено напрями, за якими учні опановують базові знання математичної освітньої галузі згідно з Державним стандартом базової середньої освіти, та які вміння, навички школярі засвоять на основі отриманих знань. Деталізовано, як згідно Державного стандарту розшифровуються індекси обов’язкових результатів навчання учнів. Розглянуто орієнтири для оцінювання результатів навчання учнів, наведено та охарактеризовано 4 групи споріднених результатів навчання у математичній освітній галузі згідно з Держстандартом. Кожна з цих груп спрямована на розвиток різних аспектів математичної компетентності учнів. Це допомагає не тільки систематизувати процес навчання, але й забезпечити індивідуальний підхід до кожного учня, орієнтуючи навчання на практичне застосування знань, розвиток логічного й критичного мислення, а також готовність до вирішення проблем у житті та професійній діяльності. У статті зазначається, що модернізація змісту шкільної математичної освіти в контексті НУШ передбачає комплексний підхід, що у свою чергу охоплює не лише зміни у самому навчальному процесі, але й у підходах до навчання, оцінювання, а також професійного розвитку вчителів.
43
Мелен, Ксенія. "Особливості акцентуацій характеру сучасних українських підлітків". Актуальні проблеми психології в закладах освіти 9 (12 грудня 2019): 112–16. http://dx.doi.org/10.31812/psychology.v9i0.3729.
Full textAbstract:
У статті представлена характеристика акцентуаційхарактеру особистості сучасних українських підлітків. Дослідили, яку рольу процесі особистісного становлення підлітків відіграють характерологічніособливості, зокрема акцентуації характеру. Проаналізовані основнікласифікації акцентуацій за Г. Шмішеком. Виявлено значення акцентуаційхарактеру у предикторній структурі профілів фрустраційного реагуванняучнів. Проведено тестування учнів середніх класів, а саме підлітковоговіку. Отримані дані визначили типи акцентуацій, які мають учні. Також задопомогою тестування установлено, який тип акцентуації характеру єнайбільш поширеними серед сучасних підлітків.
44
Demchenko, Serhii. "MULTIMEDIA TECHNOLOGIES AS A MEANS OF FORMING CIVIC COMPETENCE OF PRIMARY SCHOOL STUDENTS." B U L L E T I N OF OLEKSANDR DOVZHENKO HLUKHIV NATIONAL PEDAGOGICAL UNIVERSITY 54, no. 1 (2024): 222–29. http://dx.doi.org/10.31376/2410-0897-2024-1-54-222-229.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано сутність, зміст та ознаки громадянської компетентності учнів початкової школи. Проаналізовано зміст громадянської та історичної освітньої галузі, які слугують основою для формування цієї якості. Охарактеризовано роль мультимедійних технологій у формуванні громадянської компетентності учнів початкової школи. Ключові слова: громадянська компетентність, учні початкової школи, мультимедійні технології, Нова українська школа, формування.
45
ДЯЧЕНКО, Алла. "НОВАЦІЇ В РОЗВИТКУ СИСТЕМИ УКРАЇНСЬКОЇ ХУДОЖНЬО-ПРОМИСЛОВОЇ ОСВІТИ". Fine Art and Culture Studies, № 6 (28 грудня 2023): 45–53. http://dx.doi.org/10.32782/facs-2023-6-7.
Full textAbstract:
Розглянуто інноваційні досягнення українських митців і мисткинь, які пов’язані з процесами становлення й розвитку системи української художньо-промислової освіти. Проаналізовано наукові розробки щодо висвітлення процесу художньо-промислової освіти в Україні. Висвітлено творчість видатних майстрів, набутий ними цінний досвід, особливості робіт та новації. Увагу зосереджено на діяльності майстрів-педагогів Кам’янеччини. Зазначено, що український графік, видавець і педагог В. Гагенмейстер залежно від реалізації конкретних творчих завдань професійно використовував свої знання та вміння. Творчий доробок митця має вагому інформативно пізнавальну вартість. В. Гаґенмейстер виховав нову генерацію майстрів, як-от: В. Артеменко, Ю. Гаврилюк, С. Кукуруза, Т. Сис, З. Мельник. Одним з його учнів є С. Кукуруза, який у своїх працях вдало виявляє позитивне, орієнтоване на освоєння досягнень Візантійського та стародавнього мистецтва, на традиції народної творчості, однак його вагомий спадок повною мірою не розглянуто українськими вченими. Художнику Ю. Гаврилюку належить багато фарфорових мініатюр, інших художніх творів, серед яких нові моделі скульптур. Одна з його робіт – це ваза, яку він створив, навчаючись ще в художньо-промисловій школі Кам’янця-Подільського. Саме ця школа сприяла відновленню традиційних народних промислів України та поповнила ряди творчої когорти Поділля. Живописець К. І. Кржемінський виконав розписи глиною, сажею, ультрамарином, у них переважає синій колір. Загалом усі його твори вирізняються цілісністю та гармонійністю загального художнього вирішення. Розписуючи керамічні форми, Зінаїда Охримович майстерно та вдумливо підкреслює їхні конструктивні особливості, що відображені в традиціях народного мистецтва кераміки. Традиційними були також і техніки розпису – ріжкування та фляндрівка. За прикладом творчості М. Сосенка та його талановитого учня Ю. Буцманюка формувалась художньо-промислова освіта в Україні, однак їх спадщину складно оцінити через наслідки бойових дій першої половини XX ст. Простежено традицію учитель-учень, що дало змогу виховати нову генерацію майстрів. Узагальнено низку матеріалів щодо виявлення індивідуальних досягнень, новацій митців зазначеного періоду, на прикладі яких розвивалась художньо-промислова освіта в Україні, однак особливості їх робіт досліджено не повністю. Мета статті полягає у виявленні індивідуальних досягнень митців і мисткинь кінця ХІХ – початку XX століття, на прикладі яких розвивалась художньо-промислова освіта в Україні, а також їх творчий здобуток, новації особливості їх робіт. Результати. У результаті висвітлення творчих здобутків митців кінця ХІХ – початку ХХ ст. продемонстрували розвиток художньо-промислової освіти зазначеного періоду. Особливості та новації, якими художники наповнювали свої різноманітні твори. Методологія. Використано історико-хронологічний, біографічний, формально-стилістичний методи на основі вивчення мистецьких явищ в їхніх зв’язках і взаємовідношеннях. Дослідження передбачає володіння специфічним інструментарієм, засобами наукової обробки матеріалу. Наукова новизна полягає в спробі проаналізувати, узагальнити низку матеріалів щодо виявлення індивідуальних досягнень митців і мисткинь зазначеного періоду, на прикладі яких розвивалась художньо-промислова освіта в Україні. Висновки. Згідно отриманих висновків, система української художньо-промислової освіти пов’язана з інноваційними досягненнями українських митців і мисткинь кінця ХІХ – початку XX століття. Осмислення творчого зростання цих майстрів дає змогу розуміння їх діяльності як цілісного художнього явища, національного й самостійного своєю суттю. Перспективи подальших досліджень полягають у дослідженні розвитку художньо-промислової освіти Східної України з використанням формально-стилістичного методу.
46
Касаткін, О. С. "ЗМІНИ У ЗМІСТІ ШКІЛЬНОГО ЛІТЕРАТУРНОГО КУРСУ В КОНТЕКСТІ ГЛОБАЛЬНИХ І НАЦІОНАЛЬНИХ ТРАНСФОРМАЦІЙ (90-ТІ РОКИ ХХ – ПОЧАТОК ХХІ СТОЛІТТЯ)". Pedagogical Sciences Theory and Practice, № 1 (24 квітня 2024): 7–14. http://dx.doi.org/10.26661/2786-5622-2024-1-01.
Full textAbstract:
У статті з’ясовано, що зміст літературної освіти має виховний і пізнавальний потенціал, сприяє розвитку й саморозвитку школярів, формуванню в них предметних і ключових компетентностей. Під час дослідження здійснено аналіз компетентнісного потенціалу літературного компоненту мовно- літературної галузі відповідно до чинного Державного стандарту базової середньої освіти та дано визначення поняттю літературної компетентності. Доведено, що ефективне навчання літератури можливе за умови такої організації діяльності учнів, яка б ураховувала специфіку предмета, підвищення рівня мотивації до навчання та використання інноваційної методики й актуальних навчально-методичних матеріалів. Зміст літературного курсу визначає те, які знання та навички учні отримають під час навчання, окреслює теоретичні та практичні аспекти навчання та спрямований на досягнення конкретних навчальних цілей. Розкрито особливості нинішнього змісту літературного курсу, його принципи та рубрики, а також проаналізовано вимоги поділу на розділи й теми рубрик змісту літературного курсу (українська та зарубіжна література). На основі наукових праць і нормативних документів детально проаналізовано зміни змісту літературного курсу протягом 90-х років ХХ – початку ХХІ століття, окреслено позитивні та негативні події. Зазначено, що одним із завдань сучасної української загальної середньої освіти є покращення освітніх процесів, а також формування в учнів інтегрованої картини світу, високої духовної культури, дієвої системи цінностей, пізнавальної активності, креативності та мобільності, національної ідентичності. Для цього передбачено розроблення змісту шкільної літературної освіти на засадах інтегрованого підходу, що охоплює тематичну, методичну та діяльнісну сфери. Окреслено позитивний вплив на реформування літературної освіти впровадження Нової української школи. Доведено, що подальший перехід до європейсько орієнтованої освітньої парадигми має детально враховувати модернізаційні засади щодо змісту літературного курсу та його технологічного забезпечення.
47
ШАРАН, Олександра, та Володимир ШАРАН. "ГЕЙМІФІКАЦІЯ В ОСВІТНЬОМУ ПРОЦЕСІ НОВОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ШКОЛИ". Acta Paedagogica Volynienses, № 1 (1 травня 2025): 150–56. https://doi.org/10.32782/apv/2025.1.21.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблемі гейміфікованого навчання сучасних учнів. Використання гейміфікації є на сьогодні досить актуальним і потрібним, особливо в початковій школі, адже вона сприяє підвищенню мотивації, активізує пізнавальну діяльність дітей та робить освітній процес цікавим і захопливим. Сучасні учні зростають у цифровому середовищі, де ігрові елементи відіграють важливу роль у сприйнятті інформації, особливо вплив цього середовища освітяни відчули під час дистанційного та змішаного навчання. Тому інтеграція гейміфікації в освітній процес дозволяє зробити навчання більш ефективним та адаптованим до особливостей та умов навчання молодших школярів. Мета дослідження – показати важливість гейміфікації навчання учнів у світлі ідей Нової української школи та окреслити методичні особливості її впровадження. Методологічним підґрунтям дослідження є компетентнісний підхід, що розглядає гейміфікацію як засіб формування ключових компетентностей учнів відповідно до стандартів Нової української школи; діяльнісний підхід – навчання є активною діяльністю учнів, у якій гейміфіковані методи сприяють засвоєнню знань через гру, експериментування та рефлексію; когнітивний підхід – вплив гейміфікації на процес мислення, мотивацію та ефективність навчання; інформаційно-комунікаційний підхід – цифрові технології є основою для реалізації гейміфікації в освітньому середовищі.Основні методи дослідження – аналіз наукової літератури з педагогіки, психології та інформаційних технологій; узагальнення педагогічного досвіду використання гейміфікації; спостереження за поведінкою учнів у гейміфікованому освітньому середовищі. Наукова новизна нашого дослідження полягає в тому, що: систематизовано та адаптовано принципи гейміфікації до освітньої моделі НУШ, обґрунтовано механізми впливу гейміфікації на формування ключових компетентностей молодших школярів, запропоновано цифрові ресурси для гейміфікованого навчання в НУШ. Таким чином, дослідження розкриває інноваційні аспекти використання гейміфікації у Новій українській школі, що сприяє модернізації освітнього процесу, підвищенню ефективності навчання та адаптації педагогічних практик до потреб цифрового покоління учнів.
48
Голуб, Ніна, та Олена Горошкіна. "Методи дистанційного навчання української мови". Ukrainian Educational Journal, № 4 (23 січня 2023): 148–58. http://dx.doi.org/10.32405/2411-1317-2022-4-148-158.
Full textAbstract:
У статті визначено й схарактеризовано ефективні методи дистанційного навчання української мови в закладах загальної середньої освіти. Визначено орієнтири в доборі методів: учні як суб’єкти освітнього процесу; уміння як результативний складник; форма навчання. Акцентовано на такому поділі методів: методи вчителя (методи навчання), методи учня (методи учіння) і методи їхньої спільної діяльності. Визначено методи учіння для кожного виду діяльності, зокрема: оргдіяльнісні; методи опрацювання й засвоєння інформації; методи закріплення й творчого застосування знань і вмінь; методи самоконтролю. Схарактеризовано методи навчання, зокрема розповіді та його різновидів; методи спільної діяльності вчителя й учнів – діалогічний, спостереження за мовою, проблемний, ситуаційний, а також метод проєкту.
49
АНТОНЮК, Володимир, та Надія АНТОНЮК. "ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ФОРМУВАННЯ СОЦІАЛЬНОЇ ГОТОВНОСТІ ДИТИНИ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ ДО НАВЧАННЯ В НУШ". Humanitas, № 3 (2 вересня 2022): 11–18. http://dx.doi.org/10.32782/humanitas/2022.3.2.
Full textAbstract:
Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання, норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності. Готовність до навчання у новій українській школі – це системна характеристика розвитку дитини старшого дошкільного віку, яка проявляється у сформованості її компетенцій. Ці компетенції формують вихователі, батьки шляхом прищеплення ціннісного ставлення до оточення й довкілля, розвивають за сприятливих умов у різноманітних ситуаціях життєвого досвіду та спілкування, у які включена дитина в сім’ї та суспільному вихованні. Нова українська школа презентувала вимоги до взаємин «учні – батьки – вчителі – школа». Пріоритетами в них є педагогіка партнерства, нові підходи до навчання учнів, формування в них ключових компетентностей тощо. Спираючись на результати досліджень сучасних науковців, виділяють три етапи реалізації ідеї наступності в навчанні дошкільників та молодших школярів: 1-й етап – забезпечення готовності дошкільників до навчання в школі; 2-й етап – створення умов для найшвидшої адаптації дітей до шкільних умов; 3-й етап – розвиток учнів початкової школи на основі надбань дошкільного дитинства та із застосуванням педагогічних технологій дошкільної освіти. На основі цього у педагогічній науці розрізняють «наступність і перспективність», які розглядаються як дві сторони одного й того ж педагогічного явища. Організація навчання дітей на дошкільному та початковому освітніх етапах потребує взаємної зорієнтованості освітньо-педагогічної діяльності вихователів та вчителів, погоджених спільних дій у цілепокладанні, проектуванні процесу навчання дітей різного віку.
50
ДАНИЛЮК, Оксана. "ОРФОЕПІЧНА ГРАМОТНІСТЬ МАЙБУТНЬОГО ВЧИТЕЛЯ ПОЧАТКОВОЇ ШКОЛИ ЯК ОДИН ІЗ КОМПОНЕНТІВ МОВЛЕННЄВОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ". Acta Paedagogica Volynienses, № 2 (19 червня 2024): 16–19. http://dx.doi.org/10.32782/apv/2024.2.3.
Full textAbstract:
У статті розглядаються актуальні проблеми формування орфоепічної грамотності майбутнього вчителя початкової школи як одного з компонентів мовленнєвої компетентності. Мовленнєва компетентність учителя початкової школи є завжди актуальною, оскільки мовна освіта вчителя – це завжди безперервний і вкрай необхідний процес. Державний статус української мови, концепції її навчання вимагають безперервної лінгвістичної освіти, глибокого засвоєння мовних норм, підвищення рівня культури мовлення, формування мовленнєво-комунікативних умінь і навичок. Вчителі початкової школи є першими і найважливішими зразками мовлення для своїх учнів. Від того, наскільки вчитель володіє мовними нормами, залежить правильність мовленнєвих навичок, які формуються у дітей. Якщо педагог демонструє високий рівень мовної грамотності, учні автоматично наслідують ці норми у своєму мовленні. Висвітлено шляхи формування орфоепічної грамотності здобувачів освіти у процесі вивчення освітнього компонента «Сучасна українська мова з практикумом», визначено основні напрямки проведення орфоепічної роботи зі студентами, що є важливою складової професійної підготовки майбутніх учителів початкової школи. Ця робота включає як ознайомлення з теоретичними засадами орфоепії, що ґрунтується на основі знань з фонетики і фонології, так і активне практичне відпрацювання правильних мовленнєвих навичок. Засвоєння основних орфоепічних норм рідної мови не тільки можливе, а й необхідне. Воно забезпечує системний підхід до вивчення мови, опанування нормативною не лише письмовою, але й усною формою мови, слугує важливою основою для підвищення загальної мовної культури майбутніх педагогів.