Dissertations / Theses on the topic 'Філософія культури'

Мета-научное описание культурологии как науки и ментальной парадигмы - важнейшая составляющая её самоидентификации на постсоветском пространстве. Об актуальности осуществления феноменологического анализа науки как модели мышления и образца для социокультурной идентификации субъекта через механизм образования свидетельствует, в частности, учреждение в учебные программы вузов по подготовке специалистов по культурологии дисциплины под названием «История культурологической мысли», призванной воспроизвести тенденции развития рефлексии о культуре сначала в латентных, а потом и в эксплицитных формах. При цитировании документа, используйте ссылку http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/34416

Чупринський Б.О. Формування професійної культури майбутніх юристів: філософсько-правове дослідження: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права / Чупринський Борис Олександрович. – Львів: Львівський державний університет внутрішніх справ, 2010. - 180 с.
Дисертація є першим в українській юридичній науці комплексним науковим узагальненням філософсько-правових засад формування професійної культури майбутніх юристів. Сформульовано дефініції та здійсненио всебічний аналіз понять, принципів та функцій професійної культури майбутніх юристів, а також чинників впливу на її формування у контексті сучасної філософсько-правової доктрини. Професійна культура, професійна діяльність, професійна свідомість розглядаються під кутом зору таких філософських категорій, як поєднання особливого, загального й одиничного. Переконливо доведено, що основним компонентом формування професійної культури майбутнього юриста є його професійна правосвідомість, яка безпосередньо впливає на характер майбутньої професійної діяльності. Дисертація має практичне значення для формування професійної культури майбутніх юристів, її філософсько-правового дослідження, для подальшого розвитку науки філософії праваDissertation is the first in Ukrainian legal science complex scientific generalization philosophical-legal principles of forming of professional culture of future lawyers.20 Formulated definitions and the comprehensive analysis of concepts, principles and functions of professional culture of future lawyers is carried out, and also factors of influence on its forming in the context of modern philosophical-legal doctrines. A professional culture, professional activity, professional consciousness, is examined at the angle of such philosophical categories, as combination of special, general and single. It is convincingly well-proven that the basic component of forming of professional culture of future lawyer is his professional sense of justice, which directly influences on character of future professional activity. Dissertation has a practical value for forming of professional culture of future lawyers, it philosophical-legal research, for subsequent development of science of philosophy of right.

Ідея особливої ролі серця, яка в національній культурній традиції оформилася у "філософію серця" (кордоцентризм), не є суто українським надбанням. Символ серця зустрічається ще в античні часи, наприклад, у Платона, Філона, Прокла та інших мислителів. Згодом цей символ з’являється й у європейській теологічній думці. Однак саме в українській традиції символ серця знайшов найбільше поширення та став особливим знаком української культури, її світоглядно-моральною основою.

Шишко В.В. Культурологічні проблеми правотворчості: дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю: 12.00.12 – філософія права / Шишко Валерій Валерійович. – Київ: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. - 209 с.
Дисертація присвячена культурологічним проблемам процесу правотворчості на Україні, належного врахування різноманітних культурних та духовних чинників при створенні правових норм законодавцем з метою підвищення якості правового виробництва. В роботі дається всебічна характеристика права як явища культури з позицій філософсько-правової онтології, методології, гносеології та аксіології. Основна увага приділена дослідженню процесу правотворчості на суб’єктивному, об’єктивному, інтерсуб’єктному та державному рівнях. Проведений детальний аналіз культурологічно-антропологічних аспектів правотворчості. Розкрито культурологічні проблеми правотворчого процесу на Україні. Дисертація має практичне значення для підвищення ефективності основної функції законодавця – правотворчості, її філософсько-правового осмислення, для подальшого розвитку філософії права та теорії держави і права. Окремі положення та матеріали дисертації можуть використовуватися при викладанні філософії права, юридичної деонтології та культурології права у системі навчальних закладів юридичного профілю. The dissertation is dedicated to culturological problems of lawmaking process in Ukraine, necessary taking into account different cultural and spiritual issues while legal norms making by the legislator for the purpose of improvement of law production. In the paper there is a thorough description of law as cultural phenomenon, spheres of its manifestation and ways of forming are examined. From the aspect of philosophy of law there is an examination of the main point of interrelation of natural law existing out of culture and positive law as one of the systems of values belonging to culture. Much attention is paid to the detailed analysis of culturological and anthropological ideas of lawmaking. Spiritual nature of lawmaking process is shown. In the dissertation methodological principles of culturology of law are shown, cultural anthropology principles are determined. It is asserted that the law as a product of human activity, that is a product of culture, has to correspond to cultural anthropology principles. The dissertation is in practical importance in regard to improvement of efficiency of the main function of lawmaker – lawmaking, its philosophical and legal comprehension, further development of philosophy of law and theory of state and law.

Дисертація присвячена філософсько-культурологічному дослідженню ролі інтонації у філософських текстах, яка, будучи конститутивною для філософії, залишається етосом “слухової” і “візуальної” культур з тенденційним ускладненням її вираження і сприйняття. З’ясувавши, що філософським текстам властиві принципова авторськість, глибинний діалогізм, інтертекстуальність, поліфонія, філософські категорії і запитальність, доповнюємо цей список потужною детонаційністю (прагненням виходу в тонаційне за межі його конвенціональних ін-). Інтонаційно-артикуляційний конфлікт, актуалізований Руссо у контексті філософського письма, і деконструкційно досліджений Дерріда, відкриває тільки один з можливих видів співпраці інтонації й артикуляції у філософському тексті. Але і в ньому Дерріда відчув, не ідентифікувавши, “третю силу”, яку ми назвали детонацією.

Здійснено комплексне філософсько-антропологічне дослідження ритуалів на матеріалі української культури. Уперше проведено класифікацію основних ритуалів української культури на філософських засадах, виділені філософсько-антропологічні принципи та методики таких класифікацій (психоаналіз, міфопоетика, генетичний аналіз, феноменологія). З’ясовані природні та культурні компоненти ритуалів з точки зору «учнівства через традицію». На основі моделі паралаксу надано пояснення суперечливої сутності ритуалу, сумісності традиції і глобального ринку. Показано значення міжкультурного діалогу та включення традиційного обрядового комплексу у загальні ментальні установки українців. Знайшло подальший розвиток виявлення основних символів в українській культурній картині світу, їх реалізація в ритуалах (світове дерево, земля-мати, зерно, храм, шинок, виховання). Розкрито значення традиції для сучасної української культури. Надано філософського узагальнення соціокультурному рівню «добре знайоме суспільство». На основі концепції Б. Латура доведено, що нова антропологія постмодерну визначає ритуал як актуальну дійсну цілісність. Продемонстровано, що українська традиційна культура зберігає здатність до модернізації та адаптації.

Дисертація присвячена дослідженню ритуалів, їх репрезентацій та специфіки в українській культурі. Робота є однією з перших спроб в українській філософії у цілісному філософсько-антропологічному аналізі осмислити проблеми ритуалу та традиції національної культури як складних, багатовимірних феноменів соціокультурного буття українців. Дослідження актуалізує звернення дисертанта до гострого питання сучасного світу, а саме місце традиції та новації у національній культурі, збереження національних ритуалів при трансформації культур у глобальному ліберальному світі, особливості входження національних ритуалів до демократичного і полікультурного суспільства. Теоретична актуальність обумовлена застосуванням концептів перформативного повороту, учнівства через традицію, комунітас та паралаксу до розгляду ритуалів національних культур, а також розробкою категоріального апарату традиції та ритуалу у глобалізованому світі. Методологічна актуальність обумовлена застосуванням трансдисциплінарних та мультидисциплінарних підходів до феномену ритуалу, найважливішим з яких є герменевтичний, структурний, функціональний, психоаналітичний, етологічний, постколоніальний. Теоретично-методологічну основу дослідження складають ряд методів та значущих філософських та філософсько-антропологічних концепцій: герменевтичний, який застосовується для аналізу ритуалів та герменевтики української культурної картини (П. Рікер, Г. Гадамер, К. Гірц, П. Бурдьє); структурно-функціональний для дослідження структури та еволюції обрядів в українській культурі (Леві-Строс, Ж. Бодрійяр, Б. Латур, Е. Хобсбаум); семіотичний метод використаний для аналізу обрядів переходу та весільного обряду, а також для визначення семантики сакрального простору (храм) та громадянського простору (площа, корчма) (Ю. Лотман, В. Топоров, О. Кісь, Ю. Гачев, В. Россман); міфопоетична теорія ритуалу О. Лосєва, О. Потебні; символічна теорія ритуалу Е.Кассірера, В. Тернера, Е. Тернер; метод психоаналітичної антропології (З. Фрейд, Ф. Хсю) для аналізу сучасного зрізу соціокультурної ситуації; психоаналіз Е. Фромма, С. Жижека; теорія сакрального Е. Дюркгайма, М. Мосса, Р. Жирара та М. Еліаде, концепція архетипів К. Юнга; теорія міфу як ідеології та суспільної міфології Р. Барта та К. Леві-Строса, де ритуал розкривається як втілений сценарій реалізації цього міфу, а також інтерпретація суспільної міфології М. Енаффа; теорія соціального конструювання П. Бергера і Т. Лукмана, А. Шютца. Мета – філософсько-антропологічний аналіз ритуалу у символічному просторі сучасної української культури.. Об'єкт – ритуали української культури. Предмет дослідження – філософсько-антропологічні характеристики, символіка, структура та функції ритуалів в українській культурі Наукова новизна отриманих результатів конкретизується у наступних положеннях: вперше: – на підставі методологічних настанов психоаналітичної антропології, міфопоетики, генетичного аналізу, ініціаційної та феноменологічної теорії ритуалу виділено і охарактеризовано філософсько-антропологічні принципи класифікації основних ритуалів української культури: принцип онтологізації землі та домівки, антеїзму (ритуали аграрного спрямування); принцип трансляції культурної спадщини через рівень «добре знайомого суспільства» (ритуали родини); принцип діалогу сучасного світу та світу предків (ритуали переходу); принцип сакралізації храму та місць зібрання громади (ритуали центру світу та храму); принцип культурного діалогу та «учнівства через традицію» (ритуали виховання); – встановлені природні та культурні компоненти ритуалів української культури з точки зору «учнівства через традицію»: на відміну від природних компонентів ритуалів української культури, які є локальними, жорстко детермінованими, одиничними, недиференційованими, суперечливими, культурні компоненти стають загальноприйнятними, незалежними символами, створюють мотиваційні чинники, специфікують (диференціюють) культурну ситуацію та допомагають уникненню змішуванню різних типів культур, уникають конфліктогенних чинників, передаються шляхом виховання та культурного наслідування; – використовуючи метафору «паралаксного бачення» (С. Жижек) для пояснення сумісності традиційних культур і глобальної масової культури встановлено, що ритуал, який суміщає в собі природне і культурне, одиничне і масове, спонтанне і детерміноване, створює нейтральну точку дотичності між ними як місця взаємодії і діалогу цих тісно пов’язаних між собою культурних перспектив. поглиблено розуміння: – комунікативних функцій ритуалу та обряду: а) ритуали обов’язково передбачають наявність глибокого символічного сенсу всіх дій, хоча вирішальним є не семіотичний, а функціональний складник їх існування; в ритуалах уможливлюється різноманітне трактування їх символічної складової; для ритуалу є характерним його постійний зв’язок з нумінозним, підвищена емоційність; проведення ритуали впливає на формування своєрідної позаієрархічної общини; б) комунікативні функції обряду мають більш нормативний, ніж у ритуалі, характер; багато символів обрядів культурно обумовлені, а не з’явились в результаті несподіваної зустрічі з нумінозним; обряди менш афективні, емоційні, соціокультурно функціональні; – культурно-антропологічних та філософсько-антропологічних методик дослідження ритуалів в контексті «перформативного повороту». отримало подальший розвиток: – основні смислові образи і символи в українській культурній картині світу, їх базова реалізація в ритуалах та святах (центр світу, світове дерево, земля-мати, зерно-життя, храм, корчма-шинок, свято як зустріч з предками, виховання як залучення до родини тощо); – критика культурного есенціалізму та інструменталізму щодо ритуалів національних культур; – філософсько-антропологічне узагальнення соціокультурного рівня «добре знайомого суспільства», яке тривалий час було представлене в українській культурі розширеною родиною, товариською спільнотою, завдяки чому українська традиційна культура зберігає високий адаптивний потенціал та здатність до модернізації; – значення комунікативних та інтегративних функцій українських ритуалів для міжкультурного діалогу в просторі сучасної української культури початку ХХІ століття. В результаті дослідження з’ясовані природні та культурні компоненти ритуалів української культури з точки зору «учнівства через традицію» (Ф. Вааль). Можна протиставити уявленню про міф як конструкт та симулякр примордіалстські уявлення про міф як спосіб адаптування до навколишнього середовища, що має не тільки природне коріння, але й зберігає зв’язок з природою, життям роду і способами виживання етносу в тому чи іншому природному оточенні. Важливим результатом дослідження є використання моделі С. Жижека паралаксу для пояснення суперечливої сутності ритуалу, що поєднує природний та соціокультурний компоненти. Завдяки застосуванню моделі Бруно Латура результатом дослідження єтдоведення, що саме модерн доводить протиріччя ритуалу до загострення, до Великого Розлому, а поєднання елементів ритуалу у певну цілісну модель дозволяє новій антропології постмодерну говорити про ритуал як актуальну дійсну цілісність. Така нова антропологія розглядає ритуал не як епізодичне чи екзотичне явище, а як складну суттєву тканину будь-якої етнічної, національної культури. Таким чином ритуали української культури мають розглядатись на всіх можливих рівнях – від функцій економіки до застосування символічного коду при ритуальній дії чи звичайній поведінці (стереотипи, психологічні патерни поведінки). Для з’ясування значення ритуала ми використали моделі Б. Латура актанта та бктора, а також його модель олігоптикуму, що дозволяє соціальним зв’язкам та комунікації при ритуальній дії проявлятись у вузлових моментах. Такими вузловими моментами ми визначили ритуали аграрного (хліборобського) та родинного (родового) спрямування в українській культурі. Проведено класифікацію основних ритуалів української культури, з’ясовані філософсько-антропологічні принципи таких можливих класифікацій (психоаналіз, психоаналітична антропологія, міфопоетика, генетичний (за походженням) аналіз, ініціаційна та феноменологічна теорія ритуалу). При виробленні типології риталів української культури найбільш важливе значення будуть відігравати наступні групи ритуалів: – ритуали аграрного спрямування; – ритуали родини; - ритуали переходу та предків (народження, смерть, весілля); – ритуали центру світу та храмового простору; – ритуали виховання та життєвого випробування (ініціацій). З’ясоване значення міжкультурного діалогу для сучасної української культури початку ХХІ століття та включеність традиційного обрядового комплексу у загальні ментальні установки українців. Традиція як культурна спадщина может ефективно підтримувати себе, коли одночасно виконує функцію комунікації і дивергенції. Традиція підтримується як абстрагируючими принципами і технологіями, так і персоніфікуючими, одночасно з міфологізацією традицію відтворює героїзація, коли певні визначені принципи традиції втілюються у особистостях, національних героях. Стереотипи сприяють відтворенню традиції, взяті з певних національних культур, стереотипи можуть функціонувати у глобалізованному світі як національно марковані. Поняття «паралаксу» дозволяє пояснити сумісність традиційних культур і глобального ринку, масової культури. Діалектичний процес розвитку традиції включає як зникнення або трансформацію культурноспецифічних (етнічних) стереотипів, так і розповсюдження нових міфів у локальних традиціях. Теоретичне та практичне значення отриманих результатів визначається сукупністю винесених на захист положень, які характеризуються науковою новизною і розширюють горизонти розуміння ритуалу та традиції у сучасному суспільстві та дозволяють засобами філософської антропології, філософії проаналізувати можливі тенденції конституювання нових традицій та трансформацій функцій ритулів. Низка ідей, викладених у дисертації, може сприяти подальшому просуванню в експлікації фундаментальних філософських понять (традиція, архетип, влада, ідеологія, масова культура, міф, глобалізм). Отримані результати складають основу для подальших філософських концептуалізацій ритуалу і можуть бути використані в навчальному процесі під час підготовки загальних та спеціальних курсів з філософії, культурної антропології, філософської антропології, етнокультурології, культурології, соціології, в екскурсійній та науково-просвітницькій діяльності, а також під час розробки спецкурсів для бакалаврів, магістрів і аспірантів.

В диссертации осуществлено философское обоснование диалога и толерантности как концептуально-методологических принципов развертывания современного культурно-образовательного пространства и раскрыт их конструктивный потенциал на институциональном и личностном уровнях образовательной практики. На этих основаниях разработана метатеоретическая концепция диалогического конструирования современного культурно-образовательного пространства на основе системной интеграции принципов диалога и толерантности в его развертывание и использование конструктивного потенциала информативного и экзистенциального взаимодействия субъектов пространства в становлении культурно-образовательного континуума. Ключевые слова: диалог, континуум, культурно-образовательное пространство, принцип, субъектность, социальность, культура диалога, толерантность, философская рефлексия.