Academic literature on the topic 'Художній образ'

АНОТАЦІЯ У статті висвітлено зміст мистецької освіти дітей дошкільного віку із залученням їх до різних видів діяльності (образотворчої, музичної, художньо-мовленнєвої, театрально-ігрової). Мистецтво є складником культури, творче відображення дійсності в художніх образах, творча художня діяльність, соціальний і виховний ефект якої відомий людям із глибокої давнини. З’ясовано поняття «художній образ» як універсальну категорію мистецтва, основний продукт художньої творчості, який слугує елементом взаємозв’язку між мистецтвом, життям і свідомістю. Теоретичне підґрунтя дошкільної освіти в системі мистецької освіти закладено Л. Виготським, М. Каганом, О. Комаровською, О. Рудницькою, І. Франком, А. Флієром та іншими вченими. У статті розкрито специфіку мистецьких видів діяльності дитини художньо-творчої спрямованості (образотворчу, музичну, художньо-мовленнєву, театрально-ігрову), які є підґрунтям для формування оцінно-контрольних дій як у процесі діяльності, так і за її результатами. Зазначено, що для розвитку творчого потенціалу дитини дошкільного віку важливо збагачувати емоційно-естетичний досвід засобами образотворчого мистецтва. З’ясовано, що образотворча діяльність не тільки свідчить про певні особливості психічного розвитку дитини, але й забезпечує його, стимулює пізнавальну активність, започатковує основи творчої діяльності. Висвітлено проблему художньо-творчої діяльності дітей дошкільного віку, визначено показники та критерії, за якими можна оцінювати художню творчість дітей; методи, прийоми керівництва та навчання дітей художньої діяльності. Зазначено, що образотворчо-мовленнєва діяльність як різновид художньо-мовленнєвої діяльності стимулює дітей до активного мовлення і формує образотворчо-мовленнєву компетенцію. Визначено види художньо-мовленнєвої діяльності, в яких мовленнєва творчість реалізується в різноманітних формах. Окреслені види діяльності мистецької освіти в дошкільному віці формують особистість дитини, розвивають її творчі здібності, інтуїтивно спрямовують прояви дитини до оцінно-контрольних дій. Ключові слова: мистецька освіта, художній образ, художня творчість, образотворча діяльність, художньо-мовленнєва діяльність, діти дошкільного віку.

Стаття присвячена аналізу етимології терміна «концепт». Універсальність і міждисциплінарний характер його дефініції полягає в тому, що ним оперують філософія, мовознавство, культурологія, психологія, літературознавство. Це породжує певну складність у розумінні терміна. Тож постає потреба конкретизації поняття «концепт», зокрема «літературний концепт». У статті узагальнено сучасні підходи до його трактування, зроблено спробу визначити диференційні риси суміжних із концептом термінів (поняття, образ, символ, мотив, архетип, стереотип, художня дефініція). Так, терміни «концепт» і «поняття» ототожнюють. Проте нам такий погляд видається застарілим. Низка науковців схильна вважати, що художній концепт і художній образ перебувають у тісному зв’язку між собою. Однак дотримуємося думки, що концепт є гіперонімом стосовно образу, а відтак ширшим за образ поняттям. Натомість поняття «архетип» значно ширше, ніж «концепт», а тому його реконструкція неможлива в межах одного або кількох текстів. Художній концепт розглядають як одиницю концептосфери письменника; індивідуально-авторське осмислення сутності предметів і явищ. Розуміння концептів досить варіативне, однак, проаналізувавши різні тлумачення терміна, можна вивести певне узагальнене визначення цього феномена: одиниця пізнання та мисленнєвого пояснення світу, що відображає культурну специфіку певної етнічної спільноти й, отримуючи вербальне вираження в літературному тексті, набуває статусу художнього. Доведено, що художній концепт – феномен індивідуальний, психологічно складний, який тяжіє до потенційних образів і скерований на них; це комплекс почуттів, бажань, ірраціонального; символ, котрий зберіг внутрішній органічний зв’язок зі своїм значенням.

Борис Гуменюк – один із перших професійних письменників незалежної України, який добровольцем пішов на фронт захищати свою дер- жаву. Тексти письменника без перебільшення «постали з окопів» війни, разом із тим їм притаманна естетика страждання й смерті, болю й відчаю; рядки сповнені патріотичного пафосу, що створює закличний мобілізаційний ефект. Б. Гуменюк художньо відтворює проблеми буття людини в жорстоких умовах війни. Метою статті є текстовий аналіз вірша «Може б ти не йшов сину», у якому письменник на прикладі життя-смерті родини художньо відображає реалії війни, що зненацька впала на українців. У дослідженні застосовано синтез методів – феноменологічного (метод інтенційної спрямованості свідомості у вираженні її через художній образ допоміг установити жанрово-композиційні особливості вірша), історико- біографічного (аналіз умов написання поезії) та методу рецептивної есте- тики (творчість Б. Гуменюка як проблема сприймання і читання). Методоло- гію дослідження урізноманітнюють елементи психоаналізу і структуральної інтерпретації художнього тексту. Виявлено, що поезія «Може б ти не йшов сину» побудована на класично- баладному для української літератури сюжеті: мати випроводжає сина на війну. Однак форма вірша, система образів, композиційні особливості, викори- стання зображально-виражальних художніх засобів дають підстави вести мову про новаторський характер аналізованої поезії, спроєктованої на всю творчість письменника про події війни. Досліджено, що архетипні образи хати, сонця, неба інтерпретовано як образи-символи загальнолюдської свідо- мості. Значну увагу приділено образу хати як ідейно-смисловому об’єднуваль- ному елементу вірша. З’ясовано, що письменник художньо відтворює образ воїна-лицаря, захисника своєї родини та країни, наділяючи його шляхетністю, справедливістю, мужністю, щирістю, готовністю у будь-який момент віддати за свободу життя. У процесі аналізу образу воїна акцентовано увагу на зображенні його рук, що є не лише засобом захисту від ворога, а й символом єднання, братерства, життя. У вірші «Може б ти не йшов сину» простежено фольклорні мотиви, які в письменника набувають нового звучання. Вони виявляють себе в тому, що, по-перше, послугували основою для побудови сюжету, хоча образ матері – індивідуалізований і психологічно поглиблений; по-друге, у лаконізмі сюжету, побудованого у формі діалогу; по-третє, у використанні тематики рекрут- ських пісень, якій надано глибокого соціально значущого змісту, з опоетизуван- ням, побіч того, безмежної материнської любові.

Художній образ – одна з найбільш багатогранних і складних естетичних категорій, яка є об’єктом аналізу низки гуманітарних наукових дисциплін; при цьому в кожному випадку змінюється ракурс розгляду, розуміння і витлумачення цієї категорії. Образ жінки в мистецтві особливий, один із найголовніших у літературі. Мета статті – проаналізувати специфіку жіночого образу в творі П. Коельо «Одинадцять хвилин». Сьогоднішні наукові дослідження про літературу практично оминають думку про те, що література є мисленням художніми образами, а інтерпретація художнього твору – це майже завжди інтерпретація образної, тобто ідеальної дійсності. Літературно-теоретичні дослідження другої половини ХХ ст. позначені потужним впливом герменевтичних і постструктуралістичних, а останнім часом – і постмодерністичних ідей; предметом дослідження в них, як правило, є специфіка, структура та художня семантика різного типу висловлювань. При цьому ігнорується той факт, що мовна специфіка дискурсу є лише формою існування художнього світу. Адже кожен літературний твір – це система макро- і мікрохудожніх образів, що репрезентують найважливіші ідейно-естетичні сенси літературного твору.

Статтю присвячено актуальній проблемі дослідження своєрідності художньо-поетичного осмислення жіночої долі в ліриці Б.Грінченко. Жіночий образ є смисловим центром ряду творів поета. Соціально-психологічні аспекти характеру жінки представлені в системі ліричних персонажів, через ліричне «я», ліричного героя, героя «ролевої» лірики. Значна увага приділена віддзеркаленню специфіки епохи в авторській художній концепції особи жінки.

Мета роботи: розглянути постать жінки в різних культурах як предмет наукового аналізу на матеріалі документальних та художніх літературних творів (Савако Арійосі, О. Козуля, М. Дочинець та М. Москвіна), що досі не отримали достатнього наукового вивчення. Під час написання статті було використано аналітичний метод, метод опису, порівняння, біографізму та узагальнення. Наукова новизна полягає у введені в науковий обіг нового фактологічного матеріалу, в тому числі підкреслення перспектив наукового аналізу ряду художніх та документальних творів з метою вивчення постаті жінки. Запропонований аналіз виявив значне опертя на документальні матеріали. У розглянутих джерелах відтворено широкий контекст (культурний, соціальний, політичний), що оточував постаті героїнь, а також прослідковано вплив різних обставин на їхні життєві долі. Доведено, що ці твори мають не лише художнє, або наукове значення, але світоглядне та виховне. Художній стиль викладу та поєднання документальних фактів із вигаданими допомогли авторам створити яскравий, насичений образ жінки та привернути до неї увагу читачів.