To see the other types of publications on this topic, follow the link: Часи окупації.
Journal articles on the topic 'Часи окупації'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the top 50 journal articles for your research on the topic 'Часи окупації.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Browse journal articles on a wide variety of disciplines and organise your bibliography correctly.
1
Стуканова, Ю. Р., та П. С. Рибалка. "ЖІНОЧИЙ ДОСВІД ВИЖИВАННЯ В РОКИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (НА МАТЕРІАЛІ АВТОБІОГРАФІЇ АКТРИСИ ТЕАТРУ ВІРИ СЛАБОЛИЦЬКОЇ)". Facets of History, № 2(10) (30 грудня 2019): 156–62. http://dx.doi.org/10.61655/2708-1249.2(10).2019.156-162.
Full textAbstract:
Стаття аналізує жіночий досвід у роки Другої світової війни на 160автобіографічному матеріалі актриси театру Віри Слаболицької. Актриса вавтобіографії описала життя в умовах окупації та примусової праці вНімеччині. Автори приходять до висновку, що професія театральної актриси стала для В. Слаболицької стратегією виживання як в окупаційні часи, так і в процесі повернення до мирного життя в радянському суспiльствi. Ключові слова: окупація, остарбайтерство, Друга світова війна, жіночий досвід, театр, автобіографія.
2
Фесенко, Галина. "ГОЛОВНА ПЛОЩА МІСТА: СИМВОЛІЧНА АРТИКУЛЯЦІЯ ХАРКОВА". Grail of Science, № 38 (2 травня 2024): 418–23. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.12.04.2024.072.
Full textAbstract:
У статті на основі існуючої історіографії окреслено нові ракурси гуманітарних дискусій щодо головних площ міст, «політичні майдани», комунікаційний елемент, символічний маркер колективної пам’яті. Головна площа Харкова (Свободи, колишня назва – Дзержинського) представлена як важлива «політична арена» в українській історії ХХ ст. Висвітлено історико-політичні трансформації площі у часи, коли Харків був столицею радянської України, у період німецької окупації та післявоєнний час.
3
Максимчук-Макаренко, Світлана Олексіївна. "Українська жінка на війні: проблема патріотизму й зради (на матеріалі літературної творчості О. Довженка)". Літератури світу: поетика, ментальність і духовність 6 (25 вересня 2015): 180–90. http://dx.doi.org/10.31812/world_lit.v6i0.1257.
Full textAbstract:
У статті наголошується, що літературний доробок Олександра Довженка є своєрідною енциклопедією життя українського жіноцтва періоду Другої світової війни й повоєнних років, що письменник з документальною достовірністю відобразив усі ті жахіття,через які змушена була пройти українська жінка в добу лихоліття. Акцентується увага на глибинних проблемах патріотизму й колабораціонізму українок в часи окупації.
4
Фесенко, Галина. "ГОЛОКОСТ В ХАРКОВІ: ДИСКУРС КУЛЬТУРИ ПАМ’ЯТІ". Grail of Science, № 37 (25 березня 2024): 486–92. http://dx.doi.org/10.36074/grail-of-science.15.03.2024.082.
Full textAbstract:
У статті на основі існуючої історіографії окреслено події, що передували Голокосту в Харкові, доля євреїв в часи німецької окупації, перші спроби радянсьої влади зафіксувати злочини у Дробицькому ярі. Висвітлено контекст змін в публічній радянській політиці у напрямку «неєврейськості» жертв Дробицького Яру та «неділення мертвих». Це згодом вплинула на немеморіалізацію масових могил у Дробицькому яру у радянський період.
5
Rybalka, Valentyn. "АБЕРАЦІЯ ЕТНОПОЛІТИЧНИХ КООРДИНАТ У ЧАСИ ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ: ПРИКЛАД ДІТЕЙ ОКУПОВАНОГО ДНІПРОПЕТРОВСЬКА, 1941–1943 рр." ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 12 (15 грудня 2020): 89–107. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2020.12.04.
Full textAbstract:
У даному дослідженні розглядається колекція джерел з Державного архіву Дніпропетровської області з історії нацистської окупації на території регіону. Йдеться про твори учнів середніх шкіл на звільненій від окупантів території у перші післявоєнні роки. Джерела вперше вводяться до наукового обігу.
6
Кривобок, Олександр, Оксана Крупенко та Євгенія Страшко. "ІЧНЯНЩИНА У ПЕРІОД РОСІЙСЬКОГО ВТОРГНЕННЯ (ЛЮТИЙ-БЕРЕЗЕНЬ 2022 Р.) ЗА МАТЕРІАЛАМИ ГАЗЕТИ «ТРУДОВА СЛАВА»". Litopys Volyni, № 32 (27 травня 2025): 69–73. https://doi.org/10.32782/2305-9389/2025.32.12.
Full textAbstract:
Стаття присвячена спогадам людей про початок повномасштабного вторгнення та періоду окупації Ічнянщини у лютому-березні 2022 року. Це своєрідна жива ілюстрація того, що вони переживали, як сприйняли цю жахливу звістку, як змінилося їхнє ставлення до буденних, здавалося, речей, їжі, води, світла, тепла, спокою. Метою дослідження є спроба відновити та увіковічнити історичну пам’ять про ті часи, які назавжди залишаться у наших споминах. Основним джерелом для написання статті були матеріали районної газети «Трудова слава», працівники якої по свіжих слідах подій зібрали важливі спогади жителів Ічнянської громади та зафіксували головні проблеми, які виникали на початку повномасштабного вторгнення, настрої людей, їх переживання та прагнення за будь-яку ціну вижити, вистояти в умовах страшної агресії російської орди. Колишня районна газета впродовж 2020-х років залишилася важливим інформаційним ресурсом для мешканців місцевої громади (а також сусідньої Парафіївської територіальної громади, яка до реформи входила до Ічнянського району). Матеріали публікацій дозволяють говорити про те, що населення в основному не вірило, що почнеться катастрофа для всіх, хоча такі чутки поширювалися. Перші дні війни, окупація стали серйозним соціальним потрясінням для людей, особливо дітей, вплинули на емоційний стан, побут і повсякдення, колективну думку, міжлюдські стосунки, соціально-економічне становище. Пропонована публікація є важливою для розуміння того, що сталося 25 лютого 2022 року, коли південна частина Чернігівської області стала зоною бойових дій і російського наступу на Київ. Жителі сіл Більмачівки, Сваричівки, Вишнівки, Припутнів, Дорогинки згадують про те, яка їх охопила спочатку паніка, бо не знали, що робити, куди тікати і де ховатися. А головне – це відчуття страху за життя своїх дітей, батьків, родичів. Важливе місце серед газетних матеріалів займає інформація про волонтерство вже у перші дні окупації. Жінки й діти гуртувалися, де могли, варили їжу, пекли хліб, робили воскові свічки, передавали консервацію на Чернігів, блокпости, плели маскувальні сітки.
7
Мосюкова, Наталія. "Римо-католицькі спільноти Дніпропетровщини у другій половині 1940-х років". Старожитності Лукомор'я, № 4 (31 серпня 2022): 97–105. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2022.4.171.
Full textAbstract:
У перші повоєнні роки на Дніпропетровщині існували дві римо-католицькі громади — у Дніпропетровську та Дніпродзержинську. Вони відновили свою діяльність (після репресій 1930-х років) ще у часи німецької окупації. Аналіз документів, які є в наявності, але не дають повної інформації, показав, що спільноти були подібні за своєю чисельністю, національною та віковою ознакою.
 В умовах певної лібералізації відносин між державою та релігійними організаціями, римо-католики плекали надію на продовження своєї діяльності і після повернення радянської влади на українські землі. Держава ж усіляко перешкоджала повноцінному існуванню парафій, здійснювала фінансовий тиск на них, у результаті спільнота Дніпропетровська була змушена відмовитися від претензій на костел (громада Дніпродзержинська зустрічалася у приватному приміщенні). Спільноти знаходилися під наглядом влади, протягом другої половини 1940-х років тиск на релігійні організації посилювався.
8
Оляндер, Луїза, та Вікторія Остапчук. "Життя й історія в щоденниках Ярослава Івашкевича 1911–1955 років". Sultanivski Chytannia, № 13 (21 квітня 2025): 107–18. https://doi.org/10.15330/sch.2024.13.107-118.
Full textAbstract:
Стаття присвячена аналізу зображення Я. Івашкевичем періоду польської історії в часи Другої світової війни. Мета цієї статті полягає в тому, щоб на матеріалі «Dzienników (Щоденників) 1911–1955» охарактеризувати художню майстерність зображенняп письменником життя окремої людини і життя польського народу під час фашистської окупації. Дослідницька методика. У процесі аналізу використаний синтез основоположних методів і принципів наукового дослідження, серед яких передусім герменевтичний, текстовий, типологічний, поетологічний, частково біографічний у їхніх взаємозв’язках та доповнюваності. Результати дослідження. Вперше в українському літературознавстві розкрито прояв такої художньої майстерності Івашкевича, яка не тільки не зніжувала документальну цінність його свідчень, навпаки підсилювала її. Практичне значення. Отримані результати дослідження можуть бути використані для вивчення польської літератури ХХ століття, зокрема творчості Я. Івашкевича, історії Польщі через людський документ із зіставленням свідчень інших митців, наприклад Ванди Талаковської (1905–1985), через характеристику Івашкевичем письменників Єжи Анджеєвського (1899–1980), Кши́штофа Камі́ля Бачи́нського (1921–1944), Станіслава Ігнатія Віткевича (1885–1939), Яна Лехоня (Лешека Серафиновича, 1899–1956), Юліана Тувіма (1894–1953). Наукові спостереження та висновки можуть бути покладені в основу лекційних курсів у вишах з історії польської літератури, а також у загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням польською мовою.
9
Грінченко, Віктор. "Свято врожаю та пов’язана з ним тематика на сторінках україномовної газетної періодики часів нацистської окупації". Старожитності Лукомор'я, № 3 (1 червня 2021): 78–91. http://dx.doi.org/10.33782/2708-4116.2021.3.79.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано різнопланові газетні матеріали, пов’язані зі «святом врожаю», якому окупаційна влада надавала досить великого значення. Окремої публікації, де була б цілісно розкрита проблематика, яка стосується проведення «свята врожаю» в Україні у часи нацистської окупації, поки що немає. Об’єктом дослідження стали відповідні матеріали періоду 1941-1944 рр. на сторінках видань, що виходили у різних регіонах України та за її межами. Зроблено висновок, що більшість газетних публікацій стосується безпосередньо святкування на місцях і дає картину поєднання органічних народних традицій і чужих ідеологем окупаційної влади. У пресі друкувалися також деякі дотичні до теми свята врожаю матеріали, де висвітлювалася історія жниварських обрядів і звичаїв українського народу, й окремі статті та замітки про проведення цього свята у Німеччині й інших союзних їй країнах. Відзначення свята врожаю завжди слугувало для владних інституцій інформаційним приводом і використовувалося для активізації нацистської пропаганди серед місцевого населення.
10
Іваненко, А. "Особливості функціонування установ РАЦСу в часи німецької окупації України у галузі реєстрації факту народження та смерті (1941-1944 рр.)". Наукові записки з української історії, Вип. 44 (2018): 75–81.
Find full text
11
Пирог, Ганна, та Анастасія Лебединська. "ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ МЕШКАНЦЯМИ ЧОРНОБИЛЬСЬКОЇ ЗОНИ". Журнал соціальної та практичної психології, № 2 (27 грудня 2023): 30–37. http://dx.doi.org/10.32782/psy-2023-2-5.
Full textAbstract:
Стаття присвячена психологічним наслідкам російської окупації для мешканців Чорнобильської зони відчуження, яка з самого початку повномасштабного вторгнення росії в Україну у лютому 2022 р. була захоплена російськими військами. Мета дослідження – вивчення емоційних, семантичних, поведінкових складових переживання російської окупації мешканцями Чорнобильської зони. Теоретичними та методологічними основами дослідження стали положення психології переживання (V. Frankl, Ф. Василюк та ін.), дослідження психологічних наслідків війни (K. Miller, A. Rasmussen, Т. Титаренко та ін.) і російської окупації в Україні (А. Побідаш, Г. Щигельська та ін.). В емпіричному дослідженні поєднано номотетичний та ідеографічний підходи. Було використано методи: неформалізована бесіда; асоціативний експеримент на слово-стимул «окупація»; опитувальник опановуючої поведінки Р. Лазаруса. Проведений психосемантичний аналіз асоціацій досліджуваних показав, що мешканці зони відчуження пов’язують окупацію здебільшого з власними емоціями (серед них переважають страх і ненависть), воєнною атрибутикою, а також персоналізують її через образи російських військових. За результатами вивчення опановуючої поведінки було виявлено, що більшість досліджуваних долають стресові події свого життя за допомогою самоконтролю, пошуку соціальної підтримки, уникнення та позитивної переоцінки, тобто пасивних і соціальних стратегій. Менша частина досліджуваних долає труднощі шляхом прийняття відповідальності та планування вирішення проблем, і під час окупації вони чинили опір окупантам. Перспективи подальших досліджень вбачаються у розробці та апробації програми психологічної підтримки мешканців зони відчуження.
12
Гашимова, Айнур. "Матеріальна та культурна спадщина Карабаху за Середньовіччя". Grani 26, № 4 (2023): 107–11. http://dx.doi.org/10.15421/172383.
Full textAbstract:
Карабах – одне з найдавніших поселень людей у світі. Сторожі Азих і Таглар, розташовані на території Карабаху, є територією проживання стародавніх людей. Цей регіон є резиденцією Кур-Аразской і Ходжали-Гедабейской культур, що існували в епоху бронзи і заліза творців культури Гуручай часів палеоліту. Територія Карабаху багата археологічними і наземними пам'ятками. Тут місто Барда, яке було засноване в давні часи на території Уті, набуло подальшого розвитку в середньовіччі та відобразило високу культуру містобудування. Так, інші міста Карабаху – Агдам, Тартар, Агдара, Кельбаджар, Ходжаванд, Шуша, Ханкенді, Фізулі, Джебраїл, Агджабеді, Лачин, Губадли, Зангілан, Джебраїл були побудовані в середні віки. У статті досліджено пам'ятники, будівлі, пам'ятники культури, побудовані в Карабасі, який є історичною територією Азербайджану в період середньовіччя. Крім археологічних пам'яток, на території Карабаху досліджено багато християнських пам'яток. Будівництво цих пам’яток почалося з раннього середньовіччя і тривало до пізніших етапів історії.
 Об’єктом дослідження статті були християнські пам’ятники в Карабасі в період середньовіччя, а також будівництво тут ісламських пам’яток після арабської окупації, відмінні риси цих прикладів. Протягом всієї історії Вірменія намагалася заволодіти цими зразками культурної спадщини Азербайджану, вірменізувала їх і таким чином фальсифікувала пам'ятники Карабаху і проводила їх ремонт всупереч міжнародному праву, змінивши ряд орнаментів і зробивши їх своїми. У той же час в період Карабаського ханства будівельна архітектура Азербайджану досягла найвищого ступеня розвитку, а його культура розвивалася далі. У цей період відбулося будівництво стратегічно важливих фортець Баят, Шахбулаг і Шуша в Карабахському ханстві і перетворення Шуші в центр азербайджанської культури.
 Автор дійшов висновку, що незважаючи на вірменізацію албанських пам’яток, наявність на них турецьких імен і приналежність деяких з них туркам-кипчакам неодноразово доведені. Після окупації азербайджанських земель вірмени, окрім фальсифікації албанських християнських пам’яток, знищували зразки мусульманської архітектури та тримали свиней у мечетях. Після перемоги у Другій Карабаській війні ці пам'ятки історичної архітектури були повернуті власникам, держава Азербайджан провела важливі реставраційні роботи в напрямку відновлення цих мечетей і будівель і отримала можливість охорони багатих прикладів матеріальної та культурної спадщини на міжнародному рівні.
13
ТЕЛЬВАК, Віталій. "ОСВІТНЬО-НАУКОВА СКЛАДОВА ПОВОЄННОГО ВІДНОВЛЕННЯ УКРАЇНИ В РЕЦЕПЦІЇ СТЕПАНА ТОМАШІВСЬКОГО". Axis Europae, № 6 (18 квітня 2025): 8–19. https://doi.org/10.69550/3041-1467.6.326253.
Full textAbstract:
Мета дослідження – з’ясувати особливості інтерпретації Степаном Томашівським освіти та науки як чинників повоєнної відбудови життя українського народу. Методологічне підґрунтя становить міждисциплінарний підхід. Особливий акцент зроблено на структурно-функціональному системному аналізі історіографічних фактів і порівняльно-історичному методі, виходячи з принципів об’єктивності та історизму. Наукова новизна статті полягає у дослідженні малознаної проблеми розуміння С. Томашівським освіти і науки як чинників післявоєнної відбудови. У підсумку відзначено, що для С. Томашівського першочергова нормалізація освітнього та наукового життя була головною передумовою успішності повоєнного відновлення східногалицьких земель. Цим проблемам було присвячено чимало публіцистичних дописів ученого на сторінках провідних українських часописів «Українське слово», «Літопис політики, письменства і мистецтва» та «Політика». У них він першочергово актуалізував потребу розбудови всіх рівнів рідномовного шкільництва, яке мало компенсувати втрачені в часи війни культурні сили. Вважаючи нестачу інтелігенції екзистенційним викликом для українства у міжвоєнний час, історик наполягав на нормалізації міжнаціонального діалогу шляхом визнання польської окупації. Це мало стати складовою програми «органічної праці», яка уможливила б заснування державою українського університету, де будуть виховані нові покоління борців за незалежність. Та оскільки серед галицької громади домінувало неприйняття нової влади, С. Томашівський зосередився на практичній реалізації своїх переконань. Як професор Ягеллонського університету, вчений виховував молодь у дусі взаємовигідності налагодження рівноправного польсько-українського діалогу. Цю культурно-освідомлювальну і педагогічну працю С. Томашівський суміщав з організаційною діяльністю в НТШ й плідною науковою творчістю. Відновлюючи Товариство з повоєнного занепаду, вчений вбачав у ньому ефективний інструмент культурної дипломатії. Така різнопланова праця історика була важливою складовою зусиль галицької інтелігенції з відновлення української культури, що уможливило її розквіт у міжвоєнний час.
14
Дарморіз, Оксана Володимирівна. "УКРАЇНСЬКІ РУХИ ОПОРУ ЯК СКЛАДОВА НОВОЇ СОЦІАЛЬНОЇ МІФОЛОГІЇ: НА МАТЕРІАЛАХ ВИСТАВКИ «НЕБАЧЕНА СИЛА»". Culturological Almanac, № 4 (30 грудня 2024): 327–34. https://doi.org/10.31392/cult.alm.2024.4.39.
Full textAbstract:
У статті досліджено українські рухи опору часу актуальної російсько-української війни від 2014 року дотепер і їхнє значення для формування української національної ідентичності. Велике значення в національній ідентифікації належить спільним історичним міфам, які об’єднують людей і згуртовують спільноту. Усі важливі історичні події та феномени в національній історії міфологізуються та стають основою для розуміння спільного минулого та сьогодення, визначають головні моменти колективної пам’яті. Протистояння воєнній агресії та виявлення власної національної позиції на тимчасово окупованих територіях є дуже небезпечним, загрожує переслідуванням, ув’язненням чи навіть смертю, а тому зазвичай розглядається в контексті категорії героїчного та перетворюється на героїчний міф. Осмислення концептів, які стосуються кризових ситуацій у людському житті, особливо в часи війни потребують осмислення, проте їх раціоналізація є досить складною та травматичною. Саме тому людина і соціальна група обирають альтернативні шляхи для їх сприйняття. Зокрема, це може бути символізація через міф чи мистецтво. Аналіз мистецької рефлексії опору на тимчасово окупованих територіях (на матеріалах виставки «Небачена сила») дозволяє побачити нові міфологічні конструкти та їх засвоєння або несприйняття іншими. Нові українські герої, які діють/ діяли в окупації, здебільшого безіменні, постають через свої подвиги, що також надає їм ареолу таємничості, сприяє міфологізації. Вони протиставляються не тільки ворогам, але й профанному життю звичайної людини. Перебільшення сили, сміливості, хитрості й інших якостей учасників опору возвеличує їх над звичайними людьми, ідеалізує, робить недосяжними та важливими. Ці нові міфи потребує спільнота ще й тому, що попередня історія українців у багатьох аспектах постає як дискусійна, яка більше ставить нерозв’язаних питань, ніж має об’єднавчих моментів. Натомість сучасна боротьба проти спільного ворога та її переведення в емоційну ірраціональну сферу міфу є саме тим чинником, який інтегрує людей у спільноту, формує нову політичну націю, визначає ознаки національної ідентичності.
15
Іvаnenko, Аlіnа. "REGISTRY OFFICES FUNCTIONING FEATURESDURING GERMAN OCCUPATION OF UKRAINE IN THE SPHERE OF BIRTH AND DEATH REGISTRATION (1941-1944)." Scientific notes on Ukrainian history, no. 44 (November 30, 2018): 75–81. http://dx.doi.org/10.31470/2415-3567-2018-44-75-81.
Full text
16
Мосора, Володимир. "THE POLICY OF TRANSPORTING THE ABLE-BODIED POPULATION OF GALICIA FOR FORCED LABOR TO GERMANY DURING THE GERMAN OCCUPATION OF THE REGION IN 1941–1944 IN THE PUBLISHED MEMOIRS OF EYEWITNESSES." КОНСЕНСУС, no. 4 (2023): 26–42. http://dx.doi.org/10.31110/consensus/2023-04/026-042.
Full textAbstract:
The aim of the article is to analyze, based on memories, information about the policy of the occupation authorities regarding the deportation of the able-bodied population of the Galicia district to forced labor in Germany. Particular attention is paid to the Ukrainian National Union (UNU), which operated on the territory of Germany, and information is provided about their activities in relation to Galician workers in forced labor in the Third Reich. In addition to the UNO, attention is also paid to the Ukrainian Central Committee (UCC). Information is given on the main directions of the UCC related to Galician workers in Germany and the care of their families in the territory of the Galician district. Also, attention is focused on the main methods of agitation of Galician workers and their subsequent involvement in works in Germany. Attention is paid to the peculiarities of life and daily life of Galician workers at mills, plants and factories in Germany. With the help of memoirs, the main methods of avoiding deportation by Galician workers to work in Germany are highlighted (escaping from moving and stationary trains, enlisting in the ranks of the fourteenth grenadier division of the Waffen-SS "Halychyna", bribing doctors, inflicting physical harm on one's own body, etc.). In addition, the work, based on the published memories of eyewitnesses, highlights the peculiarities and methods of transportation of Galician workers to Germany. Also, attention is paid to mass roundups of the local population (as a result of non-fulfillment of labor obligations before the Nazi authorities in certain settlements) with subsequent deportation to Germany. The work provides a thorough review of the given written memories of eyewitnesses of the period of occupation of Galicia (1941–1944), which are related to the labor mobilization of the Galician population for forced labor in Nazi Germany.
17
Бабій, Людмила. "Політика румунської окупаційної влади щодо залучення до співпраці сільського населення Вінниччини в роки Другої світової війни". Scientific Papers of the Vinnytsia Mykhailo Kotsyiubynskyi State Pedagogical University Series History, № 45 (4 жовтня 2023): 105–11. http://dx.doi.org/10.31652/2411-2143-2023-45-105-111.
Full textAbstract:
Метою статті є висвітлення політики румунської окупаційної влади щодо залучення до співпраці сільського населення Вінниччини в роки Другої світової війни. Показано формування стосунків румунської окупаційної адміністрації з місцевим населенням та розкрито форми залучення мешканців краю до співпраці. Методологічною основою дослідження є поєднання загальнонаукових методів, таких як методи аналізу й синтезу та спеціально-історичних методів, зокрема історико-типологічного й історико-системного методів з принципами історизму, системності та всебічності. Наукова новизна статті полягає у тому, що вперше в українській історіографії робиться спроба охарактеризувати політику румунської окупаційної влади щодо залучення до співпраці сільського населення Вінниччини в роки Другої світової війни. Аналізуються причини, які спонукали місцеве населення на такий крок та визначаються шляхи, за допомогою яких, румунська окупаційна влада реалізовувала свою політику на окупованій території. Висновки. Виконання головного завдання румунської окупаційної адміністрації на території Трансністрії, зокрема Вінниччини, покладене на неї нацистською Німеччиною – економічна експлуатація краю, потребувало залучення в цей процес місцевого населення. Справедливо визнати той факт, що певна частина українського селянства на початковому етапі румунської окупації йшла на співпрацю, сподіваючись на покращення свого життя за нової влади й уникнення репресій, які відбувались в краї в радянські часи. За таких обставин, не всіх мешканців окупованих територій слід визначати як свідомих колаборантів. Реалізовуючи політику залучення українських селян Вінниччини до співпраці, румунська окупаційна влада в своїй діях спиралась на пропаганду, використовуючи наслідки здійснення в українських землях двадцятилітньої більшовицької політики, сподівання населення на відродження українського життя й утворення української держави та бажання людей вижити в складних умовах війни. В окупованих районах румунська адміністрація застосувала ненасильницький (акцентуючи на репресіях більшовицької влади, активно використовуючи пропаганду та підкуп населення) та насильницький (використовуючи примус) методи по відношенню до населення Вінниччини.
18
Добржанський, Олександр. "ТОВАРИСТВА «ПРОСВІТА» НА БУКОВИНІ ТА ЗАХІДНІЙ ВОЛИНІ В МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД: ПОРІВНЯННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ ЗАСАД, ІДЕЙНОЇ СПРЯМОВАНОСТІ ТА ДІЯЛЬНОСТІ". Litopys Volyni, № 26 (5 серпня 2022): 97–102. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2022.26.16.
Full textAbstract:
У статті порівнюється розвиток товариств «Просвіта» на Буковині та Західній Волині в міжвоєнний період. Ці українські землі перебували в той час у складі Румунії та Польщі. Відзначено, що «Просвіта» на Буковині утворилася в січні 1869 р. під назвою «Руська бесіда». Товариство досягло найбільшого піднесення на початку ХХ ст. в умовах австрійського лібералізму. В роки Першої світової війни товариство було бездіяльним. Не встигло воно активізуватися і в часи встановлення української влади на Буковині, бо цей період тривав дуже недовго. Перші «Просвіти» на Волині утворилися тільки в 1916 р. під впливом Українських Січових Стрільців. Активізувалося утворення «Просвіт» під час Української революції в 1917–1918 роках. Однак ситуація змінилася вже 1919 р., коли край перейшов під владу поляків. Польська влада всіляко обмежувала діяльність «Просвіт». Вона не дозволяла створити єдину централізовану крайову «Просвіту». Можна було мати тільки повітові об’єднання. Тому про «Просвіту» як єдину загальну організацію на Волині говорити не доводиться. Відзначено, що в цей час на Західній Волині було проведено декілька з’їздів «Просвіт», на яких розглядалися організаційні питання, боротьба з неписемністю, розроблялися плани дій щодо розвитку українських шкіл, розширення українського книговидання, заснування бібліотек. Однак на середину 30-х років ХХ ст. діяльність «Просвіт» на Західній Волині була припинена під тиском місцевої влади. Замість них насаджувалися «Просвітянські хати», які повинні були втілювати пропольську культурно-освітню політику серед українського населення. На Буковині до 1928 р. зберігався стан облоги, введений румунською владою під час окупації краю в листопаді 1918 р. Товариство «Руська бесіда» та її читальні в таких умовах існували тільки на папері. Більшість філій та місцевих організацій були ліквідовані. Відбувалося закриття українських шкіл, обмежувалося проведення культурно-освітніх заходів. Після зняття стану облоги діяльність «Руської бесіди» дещо активізувалася. Цьому сприяло відзначення 60-річчя заснування товариства. Однак румунська влада жорстко контролювала будь які заходи, організовані товариством. За таких умов воно так і не змогло вийти на довоєнний рівень діяльності. Тим не менше, навіть після встановлення фашистської диктатури в Румунії 1938 р. товариство формально продовжувало існувати. Закрили його більшовики в 1940 р. Відзначено, що в ідейному плані та щодо найбільш поширених форм діяльності, «Просвіти» і на Волині, і на Буковині були тотожними. Організаційно буковинська «Руська бесіда» була краще структурована, мала затверджений владою статут, який чітко визначав цілі і завдання товариства. «Просвіти» Західної Волині не змогли створити єдиної організації через перешкоджання польської влади, що обмежувало можливості координації просвітянської діяльності. Одним із специфічних засобів боротьби польської влади з українськими «Просвітами» на Західній Волині стало заснування «Просвітянських хат», повністю підпорядкованих польській владі. Загалом, ні «Просвіти» на Волині, ні «Руська бесіда» на Буковині в умовах панування чужих держав не могли в повному обсязі виконувати ті завдання, які ставили перед собою і яких вимагала від них українська громадськість.
19
Карнатовський, Андрій Леонідович. "АНАЛІЗ СТРУКТУРИ ТА ПОРЯДКУ УПРАВЛІННЯ ПОДІЛЬСЬКИМ КРАЄМ ПІД ЧАС ПЕРЕБУВАННЯ ПОЛЬСЬКИХ ВІЙСЬК НАПЕРЕДОДНІ ПОЛЬСЬКО-УКРАЇНСЬКО-РОСІЙСЬКОЇ ВІЙНИ 1920 РОКУ". Історико-правовий часопис 22, № 1 (2024): 95–111. http://dx.doi.org/10.32782/2409-4544/2024-1/13.
Full textAbstract:
У статті проведено розгляд так званої «окупації» Поділля в 1919–1920 рр. польськими військами з метою визначення її впливу на історичний розвиток краю та знаходження відповіді на питання: чи була вона корисною для краю та його населення чи навпаки принесла горе та страждання. Під час тимчасового перебування польських військ на теренах Поділля наприкінці 1919 – на початку 1920 рр., польська адміністрація у здійсненні своєї політики на Поділлі спиралася на місцевих поляків, які плекали сподівання на відновлення історичної Речі Посполитої у її колишніх кордонах. Очевидно, що це спричинило у регіоні загострення українсько-польських міжетнічних стосунків. Така політика польського війська й місцевої польської еліти викликала перманентні протести Головноуповноваженого Української Народної Республіки І. Огієнка, інших українських діячів. Проведено аналіз змін в структурі системи управління Поділля внаслідок входження на його терени польських військ та їх вплів на стан мешканців краю, їх майнове становище. Зроблено спробу класифікації знаходження польських військ за загально визначеними критеріями окупації з метою відповідності цим критеріям. В цьому розгляді використано архівні законодавчі документи польської влади Поділля того часу, які відображають настанови та законодавство Другої Речі Посполитої та також використано архівні документи українського місцевого самоврядування та проведено порівняльний аналіз систем управління Подільським краєм до і під час перебування підрозділів Війська Польського на території краю. Під час цього використовувалися історичні праці українських істориків як радянського періоду та періоду незалежності Основна проблема полягає в тому, чи було це перебування «окупацією» краю з наукової точки зору та які його наслідки для краю і країни в цілому та чи дало воно поштовх і можливості для розвитку України як держави.
20
Кузьменко, О. В., та П. Р. Левчук. "ОСОБЛИВОСТІ ДОКАЗУВАННЯ У КРИМІНАЛЬНИХ ПРОВАДЖЕННЯХ ПРО ПОСОБНИЦТВО ДЕРЖАВІ-АГРЕСОРУ (НА ПРИКЛАДІ ПЕРІОДУ ОКУПАЦІЇ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ)". Ірпінський юридичний часопис, № 2(11) (7 грудня 2023): 132–40. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-2(11)-2023-132-140.
Full textAbstract:
Стаття присвячена окресленню особливостей доказування у кримінальних провадженнях про пособництво державі-агресору під час окупації Київської області. Встановлено, що чим тривалішою є окупація, тим більше людей йде на співпрацю з окупаційними силами, адже людям, які залишилися на окупованих територіях, потрібно продовжувати жити, працювати, навчатися, тобто співіснувати з ворогом на одній території. Однак зазначено, що варто розрізняти дії особи, направлені на виживання в умовах окупації населеного пункту, та умисні дії, які становлять об’єктивну сторону кримінального правопорушення, передбаченого ст. 1112 КК України.
 Зроблено висновок, що отримання окремого процесуального доказу – це не одномоментний акт, не пасивна діяльність, а активна цілеспрямована пізнавально-практична й розумова діяльність суб’єктів доказування, яка складається з окремих взаємозалежних і взаємовпливових елементів: а) пошуку, виявлення (встановлення), а за необхідності вилучення фактичних даних та їх джерел; б) перевірки, оцінки фактичних даних і їх джерел, процесуального оформлення (закріплення) й власне надання фактичним даним та їх джерелам уповноваженими суб’єктами кримінального процесу значення певного доказу у кримінальному провадженні.
 Крім того, автором зазначено, що доказування саме у кримінальних провадженнях про пособництво державі-агресору є досить складним процесом та має свої особливості. По-перше, це пов’язано з тим, що закон про кримінальну відповідальність, що встановлює кримінальну протиправність діяння, не має зворотної дії в часі (ч. 2 ст. 5 КК України), а тому не будуть нести відповідальність за діяння, передбачені ст. 1112 КК України, особи, які вчинили їх до 23 квітня 2022 р. По-друге, в органів досудового розслідування виникають складнощі, пов’язані з постійними бойовими діями поруч з деокупованими територіями, на яких виявлено ознаки зазначених кримінальних правопорушень. І по-третє, існує досить великий відсоток зрадників, які переховуються від органів слідства та суду, шляхом втечі на тимчасово окуповану територію України або територію держави-агресора.
 Акцентовано увагу на тому, що під час окупації Київської області в лютому-березні 2022 року діяння, передбачені ст. 1112 КК України, не були кримінально карані, однак, на жаль, і нині у багатьох деокупованих населених пунктах, таких як Бородянка, Ірпінь, Буча, Гостомель, мешкають особи, які допомагають Російській Федерації.
21
Черемісін, Олександр Вікторович, та Галина Миколаївна Михайленко. "УРБАНІСТИЧНІ ВИМІРИ ОКУПАЦІЙНОЇ ДІЙСНОСТІ: ХЕРСОНСЬКИЙ ДОСВІД ПОВСЯКДЕННОГО ПОРТРЕТУВАННЯ". South Archive (Historical Sciences), № 42 (31 серпня 2023): 85–93. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2023-42-12.
Full textAbstract:
Мета дослідження – вивчити особливості окупації на прикладі Херсона під час широкомасштабної російсько-української війни у березні–листопаді 2022 р. Методологічною основою дослідження стали такі методи: аналізу, синтезу, спостереження, фронтиру, локальної історії, повсякденності, усної історії. Основні результати дослідження. 1 березня 2022 р. Херсон став першим обласним центром, захопленим з початку широкомасштабної російської агресії, та третім з початку російсько-української війни у 2014 р., тимчасова окупація якого тривала 8 місяців і 10 днів до 11 листопада 2022 р. Досліджуваний період характеризується захопленням обласного центра Херсон і перебування його у тимчасовій окупації російських військ. У статті робиться спроба на повсякденному рівні зрозуміти й окреслити особливості перебування Херсона в окупації. У ході дослідження запропонована періодизація тимчасової окупації міста з поділом на три періоди: 1) трансформаційний (березень – кінець травня 2022 р.); 2) інтеграційний (кінець травня – початок жовтня 2022 р.); 3) реструктуризаційний (початок жовтня – початок листопада 2022 р.). Кожен етап мав свою специфіку та особливі контури повсякденного сприйняття ходу військового конфлікту, мав свої межі і внутрішню логіку, що відбивалось на моральному сприйнятті цивільним населенням ходу військової кампанії та очікування визволення. У ході роботи були виявлені особливі характеристики кожного періоду та обґрунтовані переходи з одного періоду в інший. Запропоновано ставитись до окупації Херсона як до особливого типу окупаційної практики російського режиму. Дослідження доповнено повсякденними практиками життя місцевого населення як на основі усних історичних відомостей, так і на основі рефлексії особистого перебування в тимчасово окупованій зоні. Висновки. У висновках визначені хронологічні межі та особливості окупації на прикладі Херсона. Запропонований і обґрунтований поділ тимчасової окупації Херсона на три періоди. Доведено нездійсненність планів агресора щодо інкорпорації Херсона до складу російської федерації і провальність штучної «новоросійської» теорії.
22
ЧЕПКИЙ, Ігор. "ОСОБЛИВОСТІ БОРОТЬБИ З НЕЗАКОННИМИ ЗБРОЙНИМИ ФОРМУВАННЯМИ ТА ДИВЕРСІЙНО-РОЗВІДУВАЛЬНИМИ СИЛАМИ ПРОТИВНИКА НА ЗВІЛЬНЕНИХ ТЕРИТОРІЯХ". Збірник наукових праць Національної академії Державної прикордонної служби України. Серія: військові та технічні науки 94, № 1 (2024): 106–15. http://dx.doi.org/10.32453/3.v94i1.1621.
Full textAbstract:
З огляду на досвід світових збройних конфліктів, досвід Сил оборони, які здійснюють відсіч збройній агресії з боку росії, результатів інформаційно-аналітичної діяльності здійснено прогноз розвитку тактики дій незаконних збройних формувань, диверсійно-розвідувальних сил противника на деокупованих територіях. Під час дослідження взято до уваги специфічні особливості регіонів України, звільнених від російської окупації, а це ідеологія місцевого населення, яке не завжди підтримує політику чинного керівництва держави, вплив російської пропаганди на громадян, які не мали чіткої політичної позиції тощо. Серед усіх інших областей, які зазнали найбільш негативного впливу від російської окупації, автор виділив саме Донецький та Луганський регіони. На складність відновлення правового режиму після звільнення цих областей у ході проведення стабілізаційної операції вплинуть такі чинники: за час окупації агресивна політика росії достатньо негативно вже вплинула на свідомість певних верств населення; наявність на цих територіях великої кількості проросійськи налаштованих громадян; усупереч міжнародним нормам закону “визнання” регіону частиною російської федерації, що закріплено в її конституції. Але найбільш істотно на активність розвитку і діяльності незаконних збройних формувань вплине той факт, що окупація Донецької та Луганської областей у 2014 році відбувалась за суттєвої підтримки місцевого населення. Під час дослідження було визначено фактори, які можуть вплинути на тактику дій підрозділів охорони державного кордону під час проведення заходів з виявлення та ліквідації груп незаконних збройних формувань на звільнених територіях, відповідно вони вплинуть і на тактику дій незаконних збройних формувань та диверсійно-розвідувальних сил противника; визначені основні чинники, що будуть впливати на формування обстановки в прикордонних районах. У статті описано певні рекомендації щодо застосування прикордонних підрозділів для забезпечення недоторканності державного кордону України та протидії протиправній діяльності в контрольованих прикордонних районах. Для досягнення мети у дослідженні використані методи: порівняльний аналіз, аналогія, систематизація – для аналізу завдань і тактики дій незаконних збройних формувань; структурно-логічні методи моделювання – для дослідженні тактики дій прикордонних підрозділів під час участі у заходах з виявлення та припинення діяльності незаконних збройних формувань.
23
POPOVA, A., N. TSYBULIAK, H. LOPATINA, and Y. SUCHIKOVA. "ACADEMIC FREEDOM IN UKRAINE DURING THE WAR: CHALLENGES FOR UNIVERSITIES IN OCCUPIED CITIES AND DIRECTIONS FOR RECOVERY." Scientific papers of Berdiansk State Pedagogical University Series Pedagogical sciences 1, no. 3 (2023): 88–107. http://dx.doi.org/10.31494/2412-9208-2023-1-3-88-107.
Full textAbstract:
У статті детально досліджується вплив окупації та військового конфлікту на академічну свободу в Україні. Особливий акцент зроблено на ті виклики та обставини, які виникли перед освітянами та студентами Бердянського державного педагогічного університету в період окупації. При цьому основний акцент робиться на прямих порушеннях академічної свободи та базових її принципів – свободи досліджень, викладання та отримання знань. Детально аналізуються різні аспекти цих порушень, зокрема такі, як затримання вчених і студентів, примусова релокація університету, обмеження в доступі до освітніх ресурсів та наукової інформації, а також психологічний та фізичний тиск, що застосовувався проти академічної спільноти. Стаття також акцентує увагу на потенційних стратегіях та механізмах захисту академічної свободи, пропонуючи конкретні рекомендації та напрями дій, що включають реінтеграці та підтримку академічних працівників і здобувачів, правову рамуа, транспарентність та залученість, громадську участь, підтримку науково-дослідницьких проєктів, розвиток громадської освіти, цілісний підхід до академічної свободи, а також механізми дій, що включають моніторинг та звітність, механізми реагування, міжнародну співпрацю, зміцнення академічних спільнот, підтримку ініціатив молоді, наголос на міждисциплінарності, цілісний підхід до академічної свободи та освіти як інструменту миру. Ця стаття підкреслює, що подолання системних порушень академічної свободи вимагає спільних зусиль національного та міжнародного співтовариства, а також створення механізмів, що захищали б і підтримували освітян в умовах конфлікту. Ключові слова: академічна свобода, війна, окупація, свобода проведення досліджень, свобода викладання, свобода отримання знань, вища освіта.
24
Капельгородська, Н. "Іван Кавалерідзе під час окупації". Кіно - Театр, № 4 (2006): 41–43.
Find full text
25
МИХАЛЬЧУК, Роман, та Роман ШЛЯХТИЧ. "ПОТЕНЦІАЛ ВІДЕОСВІДЧЕНЬ З ІНСТИТУТУ ВІЗУАЛЬНОЇ ІСТОРІЇ ТА ОСВІТИ ФОНДУ ШОА УНІВЕРСИТЕТУ ПІВДЕННОЇ КАЛІФОРНІЇ ЩОДО ДОСЛІДЖЕННЯ ГОЛОКОСТУ В РАЙХСКОМІСАРІАТІ “УКРАЇНА”". Східноєвропейський історичний вісник, № 32 (27 вересня 2024): 170–83. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.32.311504.
Full textAbstract:
Мета статті – на основі аналізу близко 400 інтерв’ю з колекції Інституту візуальної історії та освіти фонду ШОА університету Південної Каліфорнії дослідити реалізацію політики Голокосту на території Райхскомісаріату “Україна” на прикладі генеральних округ “Волинь-Поділля” та “Дніпропетровськ”. Методологія дослідження ґрунтується на принципах історизму, методах усної історії, а також на загальнонаукових методах аналізу, синтезу та узагальнення. Наукова новизна полягає у використанні усних відео свідчень для розкриття різних аспектів Голокосту на території Райхскомісаріату “Україна”. На основі аналізу відеосвідчень вдалось виділити різні тематичні блоки інформації, які мають важливий потенціал для введення у науковий обіг. Вперше в історіографії було проаналізовано в контектсі порівняння інтерв’ю про Голокост з теренів генеральних округ “Волинь-Поділля” та “Дніпропетровськ”, що дозволило виявити специфіку та спільні і відмінні риси Голокосту в даних адміністративних утвореннях. Висновки. Відеосвідчення мають важливе значення для дослідження політики реалізації Голокосту на території України. Команда фонду ШОА в цьому контексті опрацювала величезну кількість спогадів. В колекції фонду ШОА представлені переважно свідчення людей, які вижили в роки Голокосту, але, також є і свідчення очевидців. Всі інтерв’ю досить добре структуровані, адже виділяється три основних блоки: міжвоєнне життя єврейських спільнот в Україні; події періоду нацистської окупації та повоєнне життя євреїв в УРСР. За таких умов, ми проаналізувавши майже 400 інтерв’ю виділили основні пласти інформації з перших двох блоків. Отже, зі свідчень про міжвоєнний час можна дізнатись про: матеріальне та побутове становище своїх родин у цей час; дозвілля, освіту, відносини зі своїми однолітками; міжетнічні відносини; важливі події, які переживали їх родини у цей час, тощо. Ці відомості є важливими для розуміння причин тих явищ, які будуть відбуватись в Україні в роки нацистської окупації. Для всіх інтерв’ю інформація про нацистську окупацію України є базовою частиною цих джерел. Майже всі свідки згадують про початок нацистської окупації та про можливість або не можливість евакуації на Схід. Далі – свідки описували дискримінацію та приниження євреїв у перші дні, тижні, місяці нацистської окупації. Важливою частиною інтерв’ю людей, які вижили під час Голокосту, була розповідь про масові вбивства євреїв, а також про стратегії їх виживання. Крім цього, в спогадах багатьох людей, є сюжети про їх перебування у гетто та таборах примусової праці. Отже, відеоінтерв’ю з колекції фонду ШОА містять часто унікальну інформацію про різні аспекти Голокосту в Україні. Введення цих джерел до наукового обігу, поглиблює та конкретизує дослідження геноциду єврейського населення, особливо, на регіональному рівні.
26
Топчій, В. В., та Г. В. Дідківська. "НЕОБХІДНІСТЬ ІНФОРМАЦІЙНОЇ БЕЗПЕКИ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ: ІРПІНЬ, БУЧА, ГОСТОМЕЛЬ". Ірпінський юридичний часопис, № 2(11) (7 грудня 2023): 125–31. http://dx.doi.org/10.33244/2617-4154-2(11)-2023-125-131.
Full textAbstract:
У статті зазначено, що окупація територій Ірпеня, Бучі, Гостомеля та інших територій, що і досі в окупації, показала, що інформаційна маніпуляція є небезпечним чинником в умовах війни, яка, безперечно, ведеться повною мірою також і у кіберпросторі. Акцентується увага і на тому, що терміни «інформаційна війна», «інформаційна зброя» та «інформаційний тероризм» давно набули поширення, але в умовах воєнного часу вони набувають зовсім іншого значення з огляду на загрози, які існують. Тому пріоритетним завданням держави є сприяння формуванню інформаційної культури суспільства. Одним з елементів такої культури є здатність аналізувати інформацію та фільтрувати джерела її поширення.
 Вказується, що на сьогодні основними можливостями розповсюдження інформаційних викривлень та отримання недостовірної інформації, особливо в умовах військових конфліктів та війни, можуть бути джерела надання інформації через інтернет-мережу різних соціальних груп або зчитування інформації з підроблених соціальних сторінок відомих політиків, акторів, підроблених сторінок відомих блогерів, отримання інформації через перегляд новин на теле- та радіомовних каналах країни-агресора.
 У статті також зазначається, що інформаційна безпека має велике значення, а саме в періоди ведення війни та воєнних конфліктів. Адже неправильно, неправдиво подана інформація може призвести до хаосу у суспільстві, мати негативний вплив на перебіг подій, недовіру до керівництва держави, підривати авторитет ЗСУ, що може негативно впливати на ведення бойових дій, а також завдати невиправних тяжких наслідків перебігу військових дій. Ось чому запобігання розповсюдженню недостовірної інформації, особливо під час війни, має надважливе значення для стабілізації ситуації у нашій державі та остаточної перемоги над ворогом.
27
Черемісін, Олександр Вікторович. "ВИСВІТЛЕННЯ МІСЬКОГО ЖИТТЯ ПІД ЧАС ОКУПАЦІЇ ХЕРСОНА В 2022 Р. В УСНО-ІСТОРИЧНИХ СВІДЧЕННЯХ". South Archive (Historical Sciences), № 44 (21 грудня 2023): 35–43. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2023-44-5.
Full textAbstract:
Мета дослідження – охарактеризувати та проаналізувати особливості організації побутових умов життя в окупації під час повномасштабної російської агресії у березні–листопаді 2022 р. на прикладі Херсона. Методологічною основою дослідження стали такі методи, як усна історія та спостереження. Усна історія виступає головним методологічним базисом, оскільки є потужним інструментом розуміння організації життя людей у процесі фундаментальних цивілізаційних трансформацій. Основні результати дослідження. Головним завданням автор ставить перед собою розкриття особливостей організації побутових умов життя в міському просторі за умов «херсонської моделі окупації» і представлення погляду зсередини на ті процеси, які відбувались протягом тимчасової окупації міста. Головне джерело, яке використовується, – це документовані розповіді херсонців різного віку та соціальної приналежності. У дослідженні робиться спроба на повсякденному рівні зрозуміти й окреслити особливості перебування херсонців в окупації, що відбивались на організації побуту та набутті цивільним населенням особистого досвіду життя/виживання. Робота доповнена різноманітними оповідями про перенесення тимчасової окупації місцевим населенням як на основі усно-історичних відомостей, так і на основі рефлексії особистого перебування в окупованій зоні. У статті звертається увага на досвід місцевих мешканців, що включає організацію побуту і роботи, участь у цивільному спротиві, несприйняття російської окупації, взаємодопомогу та підтримку. Висновки. У висновках підсумована окупаційна реальність, в якій опинились мешканці міста. Це стало особливою атмосферою, в якій формувались способи організації життя/виживання, протистояння/боротьби, очікування визволення/збереження національної ідентичності. У цій атмосфері плекалась свобода, зміцнювались ціннісні переконання і скріплювалась українська ідентичність.
28
Петлінська, Юлія Вікторівна. "ЗМІНИ В СИСТЕМІ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я МІСТА КІРОВОГРАДА В РОКИ ГІТЛЕРІВСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ". South Archive (Historical Sciences), № 49 (31 березня 2025): 29–34. https://doi.org/10.32999/ksu2786-5118/2025-49-4.
Full textAbstract:
У статті авторка описує зміни в системі охорони здоров’я м. Кіровограда (ніни м. Кропивницький) у період німецької окупації 1941–1944 рр. Актуальність дослідження зумовлена недостатністю розробленої теми функціонування медичних закладів та охорони здоров’я в умовах окупаційного режиму, що має важливе значення для вивчення історії медицини й соціальної політики в екстремальних умовах. Мета статті – проаналізувати стан, організацію та функціонування системи охорони здоров’я в місті Кіровограді під час гітлерівської окупації, описати особливості роботи медичних установ, доступ населення до медичних послуг і вплив війни на епідеміологічну травму. Методи дослідження: для аналізу текстів офіційних документів і преси того часу використано системний підхід, це було застосовано для комплексного вивчення функціонування медичної системи в умовах окупації з урахуванням впливу соціальних, економічних і політичних факторів на діяльність медичних установ. Також використано порівняно-історичний метод для встановлення стану охорони здоров’я до та під час окупації, що дало змогу зберегти динаміку змін та їх наслідки для населення. Використання міждисциплінарного підходу (історія, соціологія, історія медицини) дало можливість розширити аналітичні рамки дослідження та глибше розкрити соціальні аспекти функціонування системи охорони здоров’я в екстремальних умовах війни. Результати дослідження: встановлено, що в період окупації значна частина медичних закладів була перепрофільована на обслуговування німецьких військових, що суттєво обмежувало доступ цивільного населення до медичної допомоги. Визначено, що станом на 1942 р. у місті діяли обмежена кількість лікарів, які перебували під жорстким контролем окупаційної влади. Зафіксовано випадки епідемії тифу, малярії та інших хвороб, спричинених пошкодженням санітарно-епідеміологічних умов, відсутністю медикаментів і вакцин. Виявлено, що для забезпечення мінімального рівня медичних послуг було створено систему платного лікування та «шпиталевих кас» для працюючих. Проте навіть ці механізми не могли повністю задовольнити потреби населення в медичному обслуговуванні. Особливу увагу приділено питанням підпільної допомоги, які надавали місцевій лікарні за ризику переслідувань. Висновки: дослідження показало, що система охорони здоров’я в місті була дезорганізована й підпорядкована інтересам окупаційної влади. Основні проблеми полягали в руйнуванні інфраструктури, дефіциті кваліфікованого персоналу, медикаментів і засобів профілактики. На думку дослідниці, дії місцевих медиків стали проявом соціального спротиву та гуманітарної відповідальності. За результатами аналізу встановлено, що німецька адміністрація розглядала систему охорони здоров’я не як засіб захисту цивільного населення, а як інструмент забезпечення працездатності необхідного для економіки контингенту. Висновки свідчать, що медична система Кіровограда в умовах окупації виконувала обмежену функцію з надання допомоги, що вказує на цілеспрямовану політику окупаційної влади щодо зниження рівня доступу населення до охорони здоров’я.
29
ЧУРА, Василь, та Юрій КАГАНОВ. "РАЙОННА ТА БАГАТОТИРАЖНА ПРЕСА ЗАХІДНИХ ОБЛАСТЕЙ УКРАЇНСЬКОЇ РСР ЯК ІЛЮСТРАТОР ПЕРЕРОСТАННЯ ЕКОНОМІЧНИХ НЕВДАЧ “ПЕРЕБУДОВИ” У ВИМОГИ ПОЛІТИЧНИХ РЕФОРМ У 1988 р." Східноєвропейський історичний вісник, № 31 (28 червня 2024): 144–58. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.31.306360.
Full textAbstract:
Мета дослідження. Як відомо, одним із важливих складових джерельного підґрунтя наукового пошуку є аналіз періодичних видань того історичного періоду, якому вони були притаманні. Особливо, коли є можливість вивчати локальну пресу, що стояла найближче до соціально-економічних, політичних та інших запитів тогочасних соціумів. У період російсько-радянської окупації України, а надто у часи її заключного етапу знаного як “перебудова”, такими були газети районного рівня і багатотиражки, що виходили в усіх адміністративних районах та великих підприємствах і помітних закладах УРСР. Оскільки вказані видання перебували у центрі трудових колективів західноукраїнських областей, що наприкінці 80-х рр. ХХ ст. були масовим носієм національно-демократичного руху, автор ставить перед собою завдання люстрації стрімкого переростання економічних негараздів “перебудови” у вимоги політичної реформи, поданої на тлі осмислення публікацій місцевої преси. Методологія дослідження ґрунтується на принципах дотримання історичної об’єктивності й неупередженості у трактуванні історичних фактів. У ході дослідження використано методи критичного і структурного аналізу та класифікації, систематизації й верифікації періодичного матеріалу локальної преси семи областей західної України. Наукова новизна історичної розвідки полягає у тому, що на основі численної кількості періодичних матеріалів місцевої преси західноукраїнських областей реконструйовано маловідомі широкому загалу події, пов’язані із переростанням невдалих соціально-економічних реформувань “перебудови” у заклики до політичної реформи у СРСР й КПРС. Як наслідок, у 1988 р. на ХІХ всесоюзній партійній конференції правляча з Москви комуністична верхівка країни змушена була проголосити передачу влади у руки радянських інституцій та зініціювати низку внутрішньопартійних змін, що, зрештою, у синтезі із виробничими негараздами спричинили розпад держави. Висновки. Коли у 1985–1986 рр. новий керівник СРСР – генеральний секретар ЦК КПРС Михайло Горбачов започаткував курс на умонтування фрагментів ринку у планове економічне тло, а у політичну надбудову – елементів демократичного суспільства, то у 1988 р. стало зрозуміло, що без комплексної політичної реформи не обійтися. Але на заваді постала природна несумісність автократичних й демократичних принципів господарювання, що апріорі вимагала цілковитої зміни перших на другі. Тому уведення госпрозрахунку та самофінансування лише у першій половині вказаного року давало тимчасово позитивний результат у вигляді швидкого збільшення заробітних виплат. Унаслідок розбалансування укладених минулоріч фінансових кошторисів підприємств і відомств із незапланованими витратами, у другій половині року розпочався процес стрімкого падіння і без того невисокого матеріального рівня жителів Галичини, Волині, Закарпаття й Буковини. Його доповнювали наростаюче ослаблення уваги до соціальних програм, дорожнеча й дефіцит тих товарів, що донедавна були у вільному доступі. Як результат, у трудових колективах західної України визріває переконання, що головним винуватцем кризи є КПРС-КПУ та її локальні структури, нездатні до ефективного керівництва державою. Тому серед громадськості формується запит на політичні реформи, які віддалили б обласні, міські, районні та місцеві партійні комітети від розв’язання виробничих проблем на максимальну відстань.
30
Булкат, Марина Сергіївна. "ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «ВЕКТОР РОЗВИТКУ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА УКРАЇНИ»". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 4 (28 вересня 2023): 26–30. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2023-4-5.
Full textAbstract:
Метою статті є визначення змісту поняття «вектор розвитку адміністративного права України». Методи. Варто звернутись до загальнотеоретичних прийомів. Значну роль у методології формулювання змісту правничих категорій і понять відведено «класичним» принципам наукового пізнання, серед яких: усебічності дослідження, комплексності, історизму. Результати. Установлено, що зміст поняття «вектор розвитку адміністративного права України» спирається на значення категорії «трансформаційний процес». Під ним можна розуміти кардинальні зміни характеру, структури та механізмів функціонування державної влади, політичної системи, адміністративної сфери, досягнення їхнього якісно нового стану. Визначено, що трансформаційний процес – не безцільний рух. Важливу роль відіграє формування його вектора розвитку. Поняття вектора визначено як величина, що характеризується напрямом. Визначено, що після відновлення незалежності України ідейними основами адміністративного права визнано людиноцентристські положення. Відбулась трансформація адміністративно-командного «права державного управління» у галузь, яка нормативно визначає та регулює права й обов’язки державної діяльності щодо взаємодії із громадянським суспільством, є інструментом функціонування демократичної, правової держави. Визначено, що важливим у формуванні вектора розвитку адміністративного права є досвід упровадження демократичних патернів тих держав, які отримали позитивні результати їх верифікації, як-от європеїзація доктрини адміністративного права та її нормативної складової частини. Зазначено, що варто тримати баланс між використанням позитивного досвіду й огульним копіюванням положень доктрини та практики інших держав. Констатовано, що розвиток вітчизняних адміністративних практик і законодавства – тяглий, досліджений науковцями, запропоновано його поділ на: часи Київської Русі та Галицько-Волинського королівства; литовсько-польську добу; козацько-гетьманську добу; період із кінця XIX століття до 1917 року; період Української народної республіки (1917–1920 роки); період радянської окупації; період відновлення незалежності України. Розвиток наукової складової частини вітчизняної доктрини адміністративного права – безперервний, тривав у працях громадських і церковних діячів, науковців, викладачів. У деякі історичні періоди був відмінний від державно-правової практики з об’єктивних причин. Історіографічний аналіз вітчизняної доктрини свідчить, що протягом розвитку вона перебувала в контекстному взаємозв’язку із західноєвропейською доктриною, однак не тотожна їй. Автентичні традиції українського адміністрування сформовано в контекстуальному співвідношенні із західноєвропейською доктриною. На всіх етапах розвитку опрацьовувались передові підходи й ідеї. Справили вплив магдебурзьке право та традиції литовського, польського адміністрування. Велике значення мали положення вітчизняних церковних діячів про державну владу в розвитку наукової складової частини та у прикладному розвитку державності. Провідну роль у формуванні автентичних українських традицій адміністрування відіграла філософія козацтва. Після відновлення незалежності України відбувається повернення до автентичних вітчизняних положень і практик адміністрування. Навколо вектора постають тенденції розвитку теорії та практики адміністративної галузі. Для їх визначення необхідно спиратись на загальні основи категорії «тенденції розвитку» як «напрям розвитку якогось явища, думки чи ідеї, здійснювання закону за внутрішньо притаманною йому логікою руху». Висновки. Вектор розвитку сучасного адміністративного права можна визначити як формування партнерської взаємодії демократичної, правової держави та громадянського суспільства згідно з людиноцентристською ідеологією на основі європеїзації доктрини й адміністративних норм з урахуванням автентичних традицій вітчизняного адміністрування.
31
Титаренко, Д. М. "Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації". Український історичний журнал, № 2 (521), березень - квітень (2015): 67–84.
Find full text
32
Титаренко, Д. М. "Культурне життя на Донбасі під час нацистської окупації". Український історичний журнал, № 2 (521), березень - квітень (2015): 67–84.
Find full text
33
Шакун, Василь Іванович. "ПРАВОВИЙ СТАТУС ПОЛІЦЕЙСЬКОГО ПІД ЧАС ВІЙНИ АБО ІНОЗЕМНОЇ ОКУПАЦІЇ". New Ukrainian Law, № 3 (31 серпня 2023): 120–27. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2023.3.17.
Full textAbstract:
У статті здійснено аналіз правового статусу поліцейського в умовах воєнного стану. Встановлено, що з початку військової агресії на території України, особливо у її активній фазі, працівники Національної поліції України беруть безпосередню участь у виконанні завдань із забезпечення державного суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у відсічі збройної агресії проти України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану. Однак під час бойових дій виникають ситуації, коли поліцейські потрапляють в полон до російських окупантів. При цьому можливі два варіанти такого полону: коли поліцейського захоплюють при відсічі збройної агресії проти України і під час виконання своїх професійних обов’язків. Аналіз норм національного законодавства дозволив сформувати висновок про недостатній рівень національного правового регулювання статусу поліцейського в умовах воєнного стану. У статті визначено три рівні міжнародно-правових актів, які характеризують правовий статус поліцейських як учасників збройного конфлікту: 1) комплекс загальних правових джерел, що регулюють юридичні особливості ведення війни та нормативно-правову основу статусу людини на війні; 2) норми, які визначають особливий правовий режим поводження з військовополоненими; 3) міжнародно-правові норми, які безпосередньо визначають правовий статус поліцейських в умовах дії режиму воєнного стану. У статті обґрунтовано, що сили правопорядку не входять до складу суб’єктів, перерахованих у конвенціях, а отже, за нормами міжнародного гуманітарного права не мають права на статус законного комбатанта. Водночас на поліцейських розповсюджуються норми IV Женевської конвенції про захист цивільного населення та Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права, згідно з якими їм мають бути гарантовані загальнолюдські права (недоторканність життя, здоров’я, приватної власності тощо). Автором зроблено висновок про те, що залучення на території України поліцейських до участі у збройному конфлікті є легітимним. Отже, поліцейський, який бере участь у військовому конфлікті на власній території, повинен мати статус законного комбатанта, як і військовослужбовець Збройних сил України.
34
Верголяс, Майя, Олександр Верголяс та Олена Брантова. "ОСВІТА І НАУКА УКРАЇНИ В УМОВАХ ВОЄННОГО СТАНУ". Actual Problems in the System of Education: General Secondary Education Institution – Pre-University Training – Higher Education Institution, № 3 (25 липня 2023): 201–8. http://dx.doi.org/10.18372/2786-5487.1.17697.
Full textAbstract:
Навіть в умовах воєнного стану необхідно гарантувати всі права, надані громадянам і закріплені в Конституції України, одним з яких є право на освіту. Сьогодні освітяни мають об'єднати свої зусилля для пошуку шляхів вирішення проблем, спричинених війною. Як і всі сектори суспільства, освітня галузь зазнала значних змін під час війни. В наслідок загрози життю, бойових дій та тим часової окупації окремих територій частина освітян була змушена переїхати в межах України або за кордон. Частина вчителів та учнів залишилася на тимчасово окупованих територіях, потребуючи особливої підтримки з боку держави. Право на освіту в умовах воєнного часу повинно надаватись в повному, по можливості, обсязі. Повинно бути проведення дистанційних занять, очних занять в місцях, які мають можливість приймати учнів, студентів у освітніх закладах, які знаходяться в безпечних місцях країни.
35
Зякун, Алла. "ВОЛИНСЬКИЙ КРАЄЗНАВЧИЙ МУЗЕЙ ТА ЙОГО ПАМ’ЯТКИ: ВТРАТИ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ". Litopys Volyni, № 24 (9 липня 2021): 9–15. http://dx.doi.org/10.32782/2305-9389/2021.24.01.
Full textAbstract:
У статті розглянуто становлення діяльності Волинського музею під час польської, радянської та німецької окупації краю з кінця 20-х по 40-ві роки ХХ ст. Увага акцентується на втратах музею за часів німецької окупації 1941–1944 рр. Аналізуються і вводяться до наукового обігу джерела для вивчення втрачених під час Другої світової війни пам’яток. Музейні традиції формуються на Волині починаючи з другої половини ХІХ – початку ХХ століть. Це музей барона Ф. Штейнгеля в Городку, Волинський єпархіальний та краєзнавчий музеї в Житомирі, музей Православ- ного Свято-Володимирського братства у Володимир-Волинському, музей Острозького братства в Острозі, Рівненський музей при місцевому сільськогосподарському товаристві та Музей Хрестовоздвиженського брат- ства в Луцьку. Їх зібрання містили археологічні пам’ятки, архівні документи, рукописи і стародруки, твори малярства та іконопису, декоративно-ужиткового призначення, особливо церковної старовини. Багаті колекції практично були втрачені до 1920-х рр. У цій статті розкрито обставини відновлення музейної діяльності краю з відкриттям Волинського музею. Розглянуто основні напрями діяльності музею в передвоєнний час та пода- но аналіз стану справ за радянської та німецької окупації краю з 1939 по 1944 рр.. Визначено, що більшість експонатів було втрачено наприкінці 1943 – на початку 1944 рр., під час відступу німецьких військ. З’ясовано, що до середини 1990-х років ХХ ст. чисельність та реєстр зниклих історичних і художніх цінностей фондів музею були не визначені через низку обставин, тому укладання повного переліку музейних експонатів, втрачених Волинським краєзнавчим музеєм у роки Другої світової війни, є не завершеною справою.
36
Лук’янова, О. М. "ТРАНСПОРТНИЙ КОМПЛЕКС УКРАЇНИ: ВИКЛИКИ ВОЄННОГО ЧАСУ ТА ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ". Вісник економіки транспорту і промисловості, № 85 (29 березня 2024): 42–50. http://dx.doi.org/10.18664/btie.85.306415.
Full textAbstract:
Стаття присвячена дослідженню сучасного стану, особливостей та перспектив розвитку транспортного комплексу України в умовах повномасштабного російського вторгнення на територію України. Доведено, що ефективна протидія агресивним планам рф значною мірою залежить від здатності транспортних компаній швидко реагувати на реалії воєнного стану. Зазначено, що з першого дня військової агресії відповідні органи державної влади у співпраці з керівництвом усіх транспортних компаній запровадили низку першочергових заходів, які було реалізовано державними та транспортними органами в перші місяці повної російської окупації, та продемонстрували високий рівень адаптації українського транспортного сектору до умов існування в нових реаліях воєнного стану.
37
Кокош, Артем. "Український науковий центр у Празі під час радянської окупації навесні 1945 року". Grani 25, № 5 (2022): 23–26. http://dx.doi.org/10.15421/172255.
Full textAbstract:
Український науковий центр у Празі був основним представником української науки і освіти в Європі з 1921 по 1945. У час радянської окупації України Прага стала єдиним можливим містом для вільних досліджень історії, етнології, української мови, права, економіки, політики та інших наук. Освітні і наукові студії зазначених наук були пов’язані з Українським вільним університетом. Багато українських науковців, які працювали в цих галузях, приїхали до університету з СРСР і з європейських країн. На відміну від інших українських культурних і наукових центрів університет був одним з небагатьох, які здійснювали освітню діяльність.
 Відтак, мета дослідження полягає у тому, щоб прослідкувати зміни наукового життя університету після радянської окупації Праги, акцентуючи на проблемі переміщення вищої школи до іншої країни. Така проблема випливала з потреби збереження наукового центру, що діяв у Чехословаччині. Варто згадати, що отримавши підтримку президента Томаша Масарика, університет переїхав до Праги з Відня. Протягом майже двадцяти п’яти років університет був основним науковим і освітнім центром українців у Європі і пройшов різні періоди історії. Разом з Музеєм національно-визвольної боротьби, Українським технічно-господарським інститутом та іншими науковими організаціями, університет міг представляти українську культуру і науку закордоном.
 Новизна дослідження випливає зі спроби виокремити основні пропозиції щодо діяльності університету навесні 1945 року – залишитися чи покинути чеську столицю з аналізом подальшої долі українського наукового центру. Результати дослідження доводять, що університет не було перенесено до Баварії, а чеську столицю залишала частина науковців. За рішенням сенату університет продовжив працювати у Празі. Усе майно університету після окупації, більшість матеріалів архіву і бібліотеки були вивезені до СРСР. Професори, які залишилися у місті були заарештовані і ув’язнені в радянських тюрмах. До Баварії могли дістатися кілька професорів, що почали відновлювати університет без зв’язку до Праги.
38
Беллецца, С. А. "Освіта в Україні під час нацистської окупації (на матеріалах Дніпропетровської області)". Український історичний журнал, № 3 (492) (2010): 78–91.
Find full text
39
Tarasov, V. V. "Повсякденне життя у таборах переміщених осіб в окупованій Німеччині (за матеріалами журналу «ДіПініада», 1946-1947 рр.)". Науково-теоретичний альманах "Грані" 19, № 10(138) (2017): 98. http://dx.doi.org/10.15421/1716112.
Full textAbstract:
Стаття присвячена проблематиці повсякденного життя у таборах переміщених осіб (т.зв. ДіПі) упродовж 1946-1947 рр. в американській зоні окупації Німеччини. Визначено головні особливості устрою післявоєнного соціального середовища окупованої Німеччини, що були пов’язані із цілим комплексом соціально-економічних та політичних обставин. Використовуючи історичні джерела 1945-1947 рр. (матеріали преси, звіти чиновників ЮНРРА, рапорти фахівців громадських організацій) встановлені основні побутові тактики життя переміщених осіб в таборах ДіПі. Практика табірного повсякдення розглянута на прикладі матеріалів із приватного архіву родини В. Елліса – харківського інженера та поета, що упродовж зазначеного періоду часу разом із своїм другом, художником В. Одіноковим випускав самвидавний альманах «ДіПІніада». Встановлено, що альманах як візуальне джерело має надзвичайно цінну контекстуальність. Коло тем, що показані у «ДіПініаді», дозволяють істотно якісніше описати побутові та повсякденні практики взаємовідносин місцевого німецького населення із біженцями, американської окупаційної адміністрації із колишніми в’язнями німецьких концтаборів тощо та проаналізувати увесь складний вузол протиріч та взаємин, який становить основний зміст подій 1945-1947 рр. в американській зоні окупації Німеччини. Зауважено, що дослідження має подальшу перспективу щодо аналізу історії повсякдення у контексті візуальної антропології джерел, які є водночас мистецьким та літературним явищем свого часу.
40
Шуміло, Віталій. "ПОВСЯКДЕННІСТЬ БУТТЯ ЄЛЕЦЬКОГО ТА ТРОЇЦЬКО-ІЛЛІНСЬКОГО МОНАСТИРІВ ПІД ЧАС ПЕРШОЇ, ДРУГОЇ ТА ТРЕТЬОЇ ХВИЛЬ ЧЕРВОНОГО ТЕРОРУ В ЧЕРНІГОВІ ТА УКРАЇНІ". Сіверянський літопис, № 4 (7 жовтня 2023): 57–79. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.230405.
Full textAbstract:
Метою статті є висвітлення повсякденного буття Єлецького та Троїцько-Іллінського монастирів під час червоного терору в Чернігові та України в цілому. Методологія дослідження: використані історико-генетичний, історико-порівняльний, біографістичний методи, а також історичної реконструкції. Наукова новизна роботи: уперше здійснено спробу комплексного огляду повсякденного буття чернігівських Єлецького й Троїцько-Іллінського монастирів та їх насельників у контексті загальнодержавної історії, зокрема червоного терору 1918–1920-х рр. Запропоновано ввести в науковий обіг поняття про три періоди червоного терору в Чернігові: першої (19.01.–12.03. 1918), другої (12.01.–12.10. 1919) та третьої (з 06.11. 1919 по 1922) окупації міста совєтськими військами. Уперше на основі архівних документів описано історію концентраційного табору на території Єлецького монастиря на поч. 1920-х рр. тощо. Висновки. Під час першої хвилі червоний терор у Чернігові носив стихійний характер. Системності терор набув за другої і особливо третьої хвиль (після остаточної перемоги більшовиків у громадянській війні), оскільки був складовою частиною загальнодержавної політики совєтської влади. З’ясовано, що: 1) Єлецький монастир було закрито під час другої окупації міста більшовиками, на його території розмістився загін Червонних козаків, а поряд із монастирем – на території Чернігівського духовного училища – відбувалися масові розтріли містян, зокрема й духовенства, відтак діяльність монастиря більше не відновлювалася; 2) Чернігівська духовна семінарія (територія сучасного військового госпіталя) діяла до звільнення Чернігова Добровольчою армією й закрита була у листопаді – грудні 1919 р., після остаточної окупації міста совєтською владою, під час третьої хвилі червоного терору; 3) після закриття владою Духовної консисторії та конфіскації на території Єлецького монастиря її приміщення та архіву в Чернігові було створено Єпархіальну раду, найімовірніше восени – на початку зими 1918 р., у жовтні 1920 р. владою буде заборонено і Єпархіальну раду. Відтак розпочався період напівлегального існування церковних інституцій на Чернігівщині, боротьба за існування в нових умовах, компроміс і підпорядкування богоборчій владі одних і безкомпромісне служіння Богу інших церковнослужителів Чернігівської єпархії.
41
Budz, Kateryna. "ПЕРЕЖИТИ ГОЛОКОСТ У СХІДНІЙ ГАЛИЧИНІ: АКЦІЇ ПОРЯТУНКУ ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ У СВІДЧЕННЯХ РАБИНА ДАВИДА КАГАНЕ ТА КУРТА ЛЕВІНА". ПРОБЛЕМИ ІСТОРІЇ ГОЛОКОСТУ: Український вимір 11 (15 грудня 2019): 186–205. http://dx.doi.org/10.33124/hsuf.2019.11.08.
Full textAbstract:
Східна Галичина, що входила до складу Другої Речі Посполитої в міжвоєнний період, була приєднана до Радянського Союзу у вересні 1939 р. Розпад Польської держави та подальша німецька окупація Галичини (1941–1944 рр.) спричинили напругу у відносинах між основними етнічними групами регіону – українцями, поляками та євреями.
 Більшість українців у Східній Галичині належали до Української греко-католицької церкви (УГКЦ), очолюваної митрополитом Андреєм Шептицьким. Намагаючись відвернути антиєврейське насильство, глава УГКЦ звертався до уряду недовговічної Української держави, нацистської влади, греко-католицького духовенства та пастви. Пастирські листи Шептицького «Про милосердя» (червень 1942 р.) та «Не вбий» (листопад 1942 р.) містять непрямі висловлювання проти Голокосту. До того ж щонайменше 200 єврейських чоловіків, жінок і дітей пережили Другу світову війну завдяки ініціативам порятунку митрополита Андрея Шептицького, його брата Климентія Шептицького – настоятеля Унівської лаври, та їхнього оточення. Серед врятованих були представники двох рабинських родин у Львові, а саме доктора Езекіїля Левіна – рабина прогресивної синагоги Львова, та рабина Давида Кагане. Якщо рабин Левін, його дружина та молодший син загинули під час Голокосту, то його два старших сини, Курт і Натан, а також рабин Давид Кагане разом із дружиною та дочкою були врятовані митрополитом Шептицьким та греко-католицькими монахами Студійського уставу.
 У цій статті розглянуто ініціативи порятунку євреїв з боку представників греко-католицької ієрархії та монахів-студитів крізь призму розповідей врятованих. Дослідження ґрунтується насамперед на «Щоденнику львівського гетто» Давида Кагане, а також на спогадах Курта Левіна, документах із колекції Відділу Праведників народів світу в Яд Вашем у Єрусалимі та інтерв’ю Левіна з Архіву візуальної історії Фонду Шоа Університету Південної Каліфорнії.
 Метою статті є дослідити ініціативи порятунку братів Шептицьких та монахів-студитів під час німецької окупації Галичини (1941–1944 рр.) через спогади і розповіді в его-документах тих, хто пережив Голокост.
 Ключові слова: Греко-Католицька Церква, Голокост, порятунок євреїв, митрополит Шептицький, студити, Східна Галичина.
42
Dorokhina, Tamara, та Oleksandr Kovalenko. "СЕЛО ЧЕРНИШ В УМОВАХ ТИМЧАСОВОЇ РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ 2022 р. (ЗА ДАНИМИ УСНОІСТОРИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ)". Сіверянський літопис, № 4 (29 серпня 2024): 173–78. http://dx.doi.org/10.58407/litopis.240417.
Full textAbstract:
Мета статті полягає у відтворенні подій, які відбувалися у с. Черниш на Чернігівщині в період тимчасової російської окупації з 25 лютого по 1 квітня 2022 р., з’ясуванні настроїв та поведінки місцевого населення. Методологічну основу дослідження становлять принципи історизму, аналізу, синтезу, порівняння, об’єктивного та неупередженого опрацювання усноісторичних свідчень респондентів. Наукова новизна зумовлена залученням усноісторичних джерел, з опорою на які схарактеризовано емоційно-психологічний стан населення, особливості поведінки людей, їхню реакцію на заходи окупантів, а також з’ясовано основні життєві стратегії та способи виживання мешканців села під час активної фази бойових дій. Фіксація фактичного матеріалу може стати в пригоді під час формування джерельної бази й історіографічного підґрунтя для написання узагальнювальних праць з історії російсько-української війни. Висновки. У статті відтворено події російського наступу на Чернігівщину, зокрема з’ясовано ситуацію в с. Черниш; схарактеризовано тактику та стратегію загарбників; установлено збитки, заподіяні виробничій та соціально-культурній інфраструктурі села, господарствам місцевих мешканців. Водночас засвідчено патріотичне піднесення людей, їхню згуртованість та взаємодопомогу, що вплинуло на настрої мешканців в умовах тимчасової окупації.
43
ГРАНД, Михаїл. "ДІЯЛЬНІСТЬ КОСТЯ ПАНЬКІВСЬКОГО В РОКИ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ УКРАЇНИ (1941–1944)". Problems of humanities History, № 15/57 (12 квітня 2024): 97–105. http://dx.doi.org/10.24919/2312-2595.15/57.10.
Full textAbstract:
Мета статті – розкрити головні аспекти громадської діяльності Костя Паньківського в роки нацистської окупації України, зокрема Східної Галичини. Наукова новизна полягає в тому, що вперше в українській історіографії висвітлено головні аспекти діяльності Костя Паньківського в роки нацистської окупації західних земель України (1941–1944). Методологічною основою дослідження стали принципи історизму, науковості, авторської об’єктивності, загальнонаукові (аналіз, синтез, узагальнення) та спеціально-історичні (історико-генетичний, історико-системний, історико-типологічний) методи дослідження. Висновки. Роки німецької окупації для К. Паньківського стали найбільш важкими і водночас насиченими громадською діяльністю. Він узяв активну участь у діяльності утвореної у Львові Української Національної Ради на чолі з К. Левицьким і під протекторатом А. Шептицького. К. Паньківський очолив Генеральний секретаріат (інша назва − Краєвий діловий осередок) УНРади. Проте німці не визнали цього органу, тож К. Паньківський на їх вимогу перетворив діловий осередок в Український крайовий комітет – центральний орган керівництва окружними допомоговими комітетами Галичини. Він очолював УКК до об’єднання з Українським центральним комітетом (1 березня 1942 р.). Із цього часу він став заступником провідника УЦК В. Кубійовича, однак продовжував виконувати свої попередні функції. У важких умовах німецької окупації йому вдалося налагодити дієву систему соціально-гуманітарної допомоги українцям і представникам інших національностей. Зокрема, брав активну участь у порятунку 25–30 тис. дітей від голоду, врятував низку заарештованих гестапо українських діячів культури. У робочих поїздках він відвідав майже всі міста дистрикту «Галичина», зокрема двічі побував у Дрогобичі, де зустрічався з місцевою українською «Робітничою громадою» і високо оцінив її профспілкову та культурно-просвітницьку діяльність.
44
Петрецький, В. В. "Характер ефективності політичної еліти Закарпаття під час угорської окупації 1939-1944 років". Науковий вісник Ужгородського національного університету. Історія, Вип. 21 (2008): 36–38.
Find full text
45
ЗУЛЯК, Іван, та Ярослав БОГДАН. "ФІНАНСОВІ ВИТРАТИ РОСІЙСЬКИХ ОКУПАЦІЙНИХ АДМІНІСТРАЦІЙ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ГУБЕРНІЇ (1914–1916 РР.)". Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Історія, № 2 (7 березня 2025): 63–70. https://doi.org/10.32782/2307-7778/2024.2.8.
Full textAbstract:
Анотація. Мета статті полягає в тому, щоб проаналізувати структуру, динаміку та характер фінансових витрат окупаційної влади Тернопільської губернії в зазначений період. У рамках цього дослідження передбачається аналіз джерел фінансування, напрямків використання коштів. Особлива увага приділяється питанням адміністративних, військових і господарських витрат, а також використанню фінансових ресурсів у умовах Першої світової війни. Методологія дослідження базується на визначенні основних пунктів фінансових витрат окупаційної адміністрації в контексті військових дій Першої світової війни, аналізу обсягів, напрямків та їх впливу на соціально-економічну ситуацію. Особлива увага приділена бюджетним витратам на утримання окупаційної цивільної адміністрації Тернопільської губернії. Історико-порівняльний метод застосовувався для аналізу фінансових витрат і перевитрат державних ресурсів. Оцінка впливу фінансових витрат на соціально-економічний стан населення губернії включала оцінку рівня життя, аналіз того, як окупаційна влада фінансувала свою діяльність і які види витрат були пріоритетними. Статистичний аналіз даних щодо обсягів фінансових надходжень та витрат, використовувався для оцінки економічного стану регіону в умовах окупації. У роботі поєднано методи соціальної та економічної історії, що дозволило краще зрозуміти взаємодію різних чинників – військових та соціально-економічних в умовах окупації. Наукова новизна задекларованої теми ґрунтується на її недостатньому висвітленні в українській історіографії. Проблематики фінансових витрат окупаційних адміністрацій в Тернопільській губернії, до цього часу не отримала достатньої уваги з боку науковців. Вивчення фінансових аспектів окупації під час Першої світової війни є малодослідженим в порівнянні з іншими аспектами війни, такими, як військові дії чи політичні зміни. У дослідженні вперше залучено до наукового вжитку архівні матеріали, які раніше не використовувалися. Новаторським є детальний аналіз саме фінансової політики окупаційної влади, включаючи джерела фінансування, що дозволяє глибше зрозуміти економічну структуру та фінансове становище на окупованих територіях. Висновки. Російська окупаційна влада в Тернопільській губернії під час Першої світової війни зосередила фінансові ресурси на підтримці цивільної адміністрації. Фінансові витрати на її утримання поглинали значну частину бюджету, залишаючи недостатньо ресурсів для розвитку інфраструктури та соціальних програм. Значна частина фінансових витрат окупаційної влади скеровувалася на забезпечення утримання бюрократичного апарату в Тернопільській губернії, що сприяло інфляції та дестабілізації економічної системи. Нестача чіткої стратегії управління фінансовими ресурсами призвела до низької ефективності використання бюджетних коштів і неспроможності забезпечити стабільну діяльність місцевих органів влади. Аналіз фінансових витрат окупаційної адміністрації в Тернопільській губернії свідчив про те, що ситуація в регіоні мала певну специфіку, порівняно з іншими окупованими територіями. Зокрема, близькість до фронту та масштабні бойові дії зумовлювали високий рівень витрат на утримання цивільної адміністрації. Окупаційний режим сприяв поглибленню соціально-економічної кризи в Тернопільській губернії, що мало довготривалі наслідки. Після завершення війни регіон потребував значних ресурсів для відновлення, тому що окупаційна політика залишила після себе зруйновану економіку та високий рівень бідності.
46
Ursulenko, Anna. "ZROZUMIEĆ SIEBIE SAMYCH I INNYCH. LUDZKI WYMIAR HISTORII W KSIĄŻCE ODWAGA I STRACH OLI HNATIUK." Studia Ukrainica Posnaniensia 5 (March 24, 2017): 349–56. http://dx.doi.org/10.14746/sup.2017.5.39.
Full textAbstract:
У статті розглянуто питання реконструкції психологічного ландшафту міста Львова часів Другої світової війни, що репрезентовано в книжці Відвага і страх Олі Гнатюк, основу якої становить розповідь про долі львівської інтелігенції під час радянської та німецької окупації. Проаналізовано вибрані аспекти книжки, що утворюють своєрідне “case study” впливу феномена страху на життя окремих людей та спільнот в екстремальних умовах.
47
Титаренко, Д. "Доля навчальної літератури під час нацистської окупації України на території зони військової адміністрації". Краєзнавство, № 3/4 (96/97) (2016): 167–74.
Find full text
48
ЩЕГЛОВ, Андрій, та Олександра МЕЛЬНИК. "СТАНОВИЩЕ ЄВРЕЙСЬКОЇ МЕНШИНИ ПІД ЧАС РОСІЙСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ СХІДНОЇ ГАЛИЧИНИ В 1914 – 1915 рр." Східноєвропейський історичний вісник, № 18 (30 березня 2021): 88–97. http://dx.doi.org/10.24919/2519-058x.18.226532.
Full textAbstract:
Анотація. Мета роботи – проаналізувати становище єврейського населення Східної Галичини в період Першої світової війни з серпня 1914 по червень 1915 рр. Методологія дослідження: дотримання принципів об’єктивності та історизму сприяло розкриттю передумов, сутності та наслідків діяльності російської адміністрації протягом усього окупаційного періоду щодо єврейської спільноти Східної Галичини. Наукова новизна полягає у комплексному висвітленні проблеми ставлення цивільної адміністрації та військового командування до місцевого населення та національних меншин аналізі суспільно-політичних та економічних процесів напередодні та в роки російської окупаційної адміністрації, що донині не було предметом спеціального історичного дослідження. Зроблено спробу відтворити картину політичних змін у структурі галицького багатонаціонального суспільства, де з’явилася соціальна категорія – біженці. Введено до наукового обігу нові архівні матеріали, що дозволили узагальнити становище єврейської спільноти Галичини у роки Першої світової війни. Висновки. Захоплення галицького краю російськими військами супроводжувалося насильницькою політикою до місцевого населення й національних меншин краю. Бездіяльність влади призводила до масових грабунків та проявів насильства з боку військових щодо євреїв. Антиєврейська політика Росії на Південно-Західному фронті негативно позначилася на міжнародному іміджі держави, що створювало додаткові перешкоди для отримання країною зовнішніх кредитів. Політика переслідування юдейського населення з боку держави призвела до конфронтації в суспільстві, породження стереотипів які закріпилися в суспільній свідомості, де євреї виступають як вороги, зрадники, лихварі, спекулянти, яких звинувачували у всіх внутрішньодержавних та військових прорахунках імперії. 
 Ключові слова: єврейська меншина, окупація, Східна Галичина, Російська імперія, Перша Світова війна.
49
Попельський, Микола. "ДОСВІД ДІЙ СТИХІЙНОГО РУХУ ОПОРУ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ АНТИТЕРОРИСТИЧНОЇ ОПЕРАЦІЇ НА СХОДІ УКРАЇНИ". Воєнно-історичний вісник 44, № 2 (2022): 57–66. http://dx.doi.org/10.33099/2707-1383-2022-44-2-57-66.
Full textAbstract:
У статті висвітлюються досвід діяльності руху опору на території Донецької та Луганської областей під час окупації деяких районів цих областей Російською Федерацією, визначені періоди її організації, здійснений аналіз діяльності руху опору в початковий період відбиття нападу російських найманців та незаконно озброєних формувань на території Донецької та Луганської областях та заходи, які вживалися небайдужим населенням цих областей щодо захисту територіальної недоторканності території України.
 Надані пропозиції щодо визначення періодів організації руху опору в початковий період відбиття нападу російських найманців та захисту територіальної цілісності території України.
50
Чепурний, Василь. "Про журналістику і журналістів у час війни". Український інформаційний простір, № 2(10) (1 грудня 2022): 321–37. http://dx.doi.org/10.31866/2616-7948.10.2022.270022.
Full textAbstract:
Автор книги родом із села Авдіївка на Чернігівщині. Професійний журналіст, публіцист, громадський діяч. Випускник факультету журналістики Київського університету імені Т. Шевченка. Понад 25 років очолював обласне товариство «Просвіта» ім. Т. Шевченка, співзасновник газети «Сіверщина», яку влада за часів президента Януковича закрила, та однойменного видавництва.
 «Сто днів Широкої війни» – четверта книга діючого журналіста. Це своєрідна хроніка перших місяців, за влучним висловом автора, «Широкої війни» – повномасштабного вторгнення росії до України. Усі ті дні – у час окупації та звільнення області – автор перебував у рідному краї.
 Основу оповіді складають щоденникові записи про початок вторгнення, перші втрати і перемоги, зведення з фронту, оповіді свідків та бійців спротиву, спостереження про життя в блокадному місті та зрештою вигнання окупантів із Чернігівщини і її поступове відновлення.
 Червоною ниткою в книзі проходять роздуми про чин і покликання журналістики і журналістів у переломову для народу добу.