Academic literature on the topic 'Імплантат'

У статті розглянуто актуальну проблему сучасної дентальної імплантології – стабілізацію ремоделювання кісткової тканини при застосуванні дентальних імплантатів, протетичне використання дискретних імплантат-протезів на тлі онкологічної патології, проявів COVID-19, вікових деструкційних змін в організмі людини. Автори запропонували застосовувати принцип Парето при діагностиці та реабілітації пацієнтів. Мета дослідження – визначити доцільність застосування принципу Парето при протетичній реабілітації на імплантат-протезах. Матеріали і методи. Імплантат-протетична реабілітація означає застосування кон’юнктивної системи протетичних конструкцій на базі імплантатів, інтегрованих у кістковій тканині. Ми використовували в аналізі чинників ефективність лікування після дентальної імплантації. А також методики протетичної реабілітації пацієнта, що базуються на біофізичних закономірностях з урахуванням репаративних можливостей анатомічних структур за принципом: дискретності фіксації протетичної конструкції: протези з дискретним часом фіксації. Статистичну обробку результатів проводили за стандартними методами варіаційної статистики та кореляційного аналізу з використанням пакета комп’ютерних програм Statistica 6.0 for Windows та QuattroPro 12.0 for. Результати досліджень та їх обговорення. З метою критичної оцінки метод протетичного лікування представлено в Університеті м. Кельн (Німеччина), курс професора Й. Е. Цоллера у 2006 р. Рекомендації врахували у подальшому при лабораторних етапах виготовлення протетичної конструкції. Оперативні маніпуляції проводив один оператор у стандартизованих умовах. Лабораторні етапи виконував також один спеціаліст в умовах спеціалізованої зуботехнічної лабораторії. У клінічних дослідженнях вибірку склали 120 пацієнтів (320 одиниць імплантат-протетичного лікування): лікування проводили за запропонованою методикою – основна група, застосовували еластичний корегований формувач ясен. Для порівняльного аналізу 30 пацієнтів склали контрольну групу, співставні за віком та статтю, яким імплантат-протетичне лікування проводили за загальноприйнятою методикою. Досліджено ефективність способу протезування на ангулярних та коротких імплантатах як засобу стабілізації атрофічних процесів анатомічних структур після втрати зубів, а також дисперсність факторів впливу на процес стабілізації ремоделювання кісткових структур у постімплантаційний період. Висновки. У зв’язку з вищенаведеним, на засадах доказової медицини ми проаналізували ефективність застосування ергономічного способу протезування для виконання органозберігаючого оперативного втручання за умов, коли інші способи є не комфортними чи вимагають додаткових зусиль, вищої кваліфікації оператора, технічного забезпечення в клініці стоматології.

Механізм скріплення кісткової тканини з матеріалом аналогічний механізму природного ремоделювання кістки. Після імплантації біоактивних матеріалів жива кістка формує міцний фізико-хімічний зв’язок з імплантатом, який повинен характеризуватися значною стабільністю проти хімічного і біологічного руйнування під дією рідкого середовища людського організму, оскільки призначений для постійного знаходження усередині людського тіла. Мета дослідження: на основі експериментальних і теоретичних досліджень електронної будови апатитів природного походження встановити механізм взаємодії АСЗ-3 та FAR 5 з органічним матриксом нативної кістки і зародкоутворення апатиту in vivo. Матеріали та методи. Хімічний склад поверхневих шарів та їх структуру визначали кількісним методом електроного зондового мікроаналізу на скануючому електроному мікроскопі РЭМ Tescan Mira 3LMU з використанням енергодисперсійного спектрометру Oxford X-max 80mm. Результати досліджень та їх обговорення. Результати дослідження поперечного перерізу склокристалічного матеріалу FAR 5, який було імплантовано в кісткову тканину, дозволили встановити таке: після 14 та 28 витримки in vivo в умовах статичних та динамічних навантажень імплантат щільно прилягає до кісткової тканини, що свідчить про цілісність формування зв’язку імплантат – кісткова тканина. Структура імплантату після динамічних навантажень не втрачає міцності: не містить тріщин і зломів та наявності дебрису. Це вказує на відповідність пружних та механічних властивостей до таких як у кісткової тканини. При поперечному перерізі зразку АСЗ-5, який імплантовано у кісткову тканину, через 14 діб in vivo cпостерігається його міцна фіксація у зоні контакту. Після 28 діб in vivo зразок АСЗ-5 характеризується незначними зламами поверхні, що свідчить про його крихкість. Це може обумовити складність вилучення імплантату при повторних операціях. Однак завдяки тому, що даний зразок характеризується здатністю до прискореного формування апатитоподібного шару впродовж одного місяця, процес мінералізації даного імплантату дозволить забезпечити його міцність впродовж експлуатації. Висновки. Встановлено, що природні апатити характеризуються наявністю великої кількості дефектів у їх структурі. Мінералізація нанодисперсних кристалів кістки у відсутності умов формування апатиту з перебігом тривалого часу супроводжується деградацією кісткового мінералу. Встановлені умови осадження кристалічних фаз АМФ та ОГА як прекурсорів для формування апатитового шару ГАП на поверхні імплантату in vivo, що є запорукою успішної адаптації імплантату в середовищі організму. Ключові слова: кісткова тканина, біоскло, природні апатити.

Мета дослідження – вивчити в експерименті особливості реакції м’яких тканин орбіти і вушної раковини на розроблений гібридний гідрогелевий імплантат на основі полівінілового спирту та акрилового гелю.Матеріали та методи. В експерименті (на 8 кроликах) було вивчено особливості реакції м’яких тканин орбіти і вушної раковини та кісткових структур на розроблений нами гібридний гель.Результати та їх обговорення. Розроблений гібридний гель має достатньо високу механічну міцність, пористість, що дозволяє забезпечити проникнення біологічних тканин в імплантат. Проведені патогістологічні дослідження на 10-у та 30-у добу показали, що навколо гібридного гелю як у склеральному мішку, так і в тканинах вушної раковини виникають наявні ознаки проростання навколишніх тканин у структуру матеріалу імплантата (формування навколо нього фіброзної капсули) та відсутність схильності його до резорбції.Висновки. Гібридний гідрогель на основі полівінілового спирту та акрилової кислоти продемонстрував високу біосумісність із навколишніми біологічними тканинами та може бути рекомендований при виборі матеріалу імплантата.

Реферат – значні дослідження та розробки в галузі біомедичних імплантатів розширили можливості лікування широкого спектру захворювань. Імплантат є інвазивним медичним виробом, який повністю або частково вводиться в тіло або у природний отвір людини для заміни пошкоджених структур в організмі людини та залишається в організмі людини терміном не менш ніж на 30 днів. Технічна документація (технічний файл) являє собою сукупність документів, які описують медичний виріб. Технічний файл розробляється під час процесу проектування і розробки виробу, підтримується протягом усього життєвого циклу, має бути структурований та підтримувати адекватний рівень деталізації, уникаючи при цьому включення зайвих деталей, щоб полегшити огляд та оцінку. Життєвий цикл медичного виробу складається з шести етапів: концепція, планування, проектування, валідація, запуск та постмаркетинговий нагляд. Для оцінки відповідності імплантатів в українському законодавстві обов‘язковим є відповідність нормативним вимогам двох технічних регламентів: Технічного регламенту щодо медичних виробів, Технічного регламенту щодо активних медичних виробів, які імплантують і стандарту щодо медичних виробів ДСТУ EN ISO 13485:2018 Медичні вироби. Система управління якістю. Вимоги до регулювання. Для проведення процедури з оцінки відповідності імплантатів використовуються методи статистичного оцінювання зібраних даних під час проведення експертизи документації, перевірки виробництва та результатів випробувань. У даній статті проведено аналіз вимог до технічного файлу: основні розділи та особливості їх формування, а також наведено перелік основних нормативних документів, що стосуються імплантатів. Ключові слова: технічний файл, медичні вироби, імплантат, оцінка відповідності, Технічний регламент

В ході роботи було проведено порівняльний аналіз поширеності, топографії, структури дефектів зубних рядів молодого населення м. Одеси ті м. Івано-Франківска і на основі цих даних науково – обґрунтована потреба цієї групи населення в дентальних імпланта- тах в якості опор незнімних ортопедичних конструкцій. Також на осмотрі стоматологічних оглядів було вивчено забезпеченість в цьому виді допомоги. Матеріали та методи. Згідно з рекомендаціями ВООЗ були сформовані наступні вікові групи: 15–19, 20–24, 25–29 років. Кількість обстежених у кожній віковій групі складала 70 осіб. При обстеженні в обстежувані групи включались тільки соматичні особи які не мали протипоказань до проведення дентальної імплантації. Всього було обстежено 420 осіб в м. Івано- Франківську і м. Одесі вікової групи обстеження. Отримані результати перераховувались на 1000 чоловік населення. Результати та їх обговорення. При аналізі отриманих даних проглядаються наступні закономірності: більш велика кількість осіб у всіх вікових категоріях, які не мають дефектів зубних рядів, серед жителів м. Одеси. У жителів м. Івано-Франківська у всіх вікових групах було виявлено значно більшу загальну кількість дефектів, ніж серед жителів м. Одеси. Також звертає на себе тай факт, що серед жителів м. Одеси у віковій групі 15–19 років відсутні дистально-необмежені дефекти, в той же час, серед жителів м. Івано- Франківська цей показник склав 57,1 осіб. У жителів м. Одеси молодого віку не має дефектів протяжністю в 4 зуби, в той же час у жителів м. Івано-Франківська у віковій групі 25–29 років таких було 100 осіб на 1000 чоловік населення. З 210 обстежених осіб молодого віку мешканців м. Одеси ортопедичні конструкції з опорою на дентальні імплантати мали 9 осіб (їм було встановлено 16 імплантатів). Серед жителів м. Івано-Франківська з 210 обстежених ортопедичні конструкції з опорою на дентальні імплантати мали 7 осіб (їм було встановлено 12 імплантатів). На основі отриманих даних, потреба молодого населення м. Одеси в імплантатах становить 9,7 % від загальної потреби. Серед жителів м. Івано-Франківська – 4 % від потреби. На підставі проведених досліджень було зроблено наступні висновки: 1. Було виявлено значно більшу кількість дефектів у жителів м. Івано-Франківська у всіх вікових групах молодого населення порівняно з жителями м. Одеси. 2. Молоде населення м. Одеси з ціллю виготовлення незнімних ортопедичних конструкцій з опорою на дентальні імплантати має потребу в встановленні 2364 імплантатів на 1000 чоловік, а в м. Івано-Франківську – 4171, при цьому забезпеченість дентальними імплантатами серед жителів м. Одеси становить 9,7 % від потреби, а серед жителів м. Івано-Франківська – 4 %.

Мета роботи: покращити результати лапароскопічного операційного лікування пупкових гриж живота (ПГЖ) із використанням наномодифікованої поліпропіленової сітки. Матеріали і методи. Проведено аналіз лапароскопічного операційного лікування 114 хворих з ПГЖ. Залежно від виду використаного під час виконання лапароскопічного операційного лікування сітчастого імплантату хворих розділили на дві групи. У 57 (50 %) хворих групи I використано під час операційного лікування наномодифікований поліпропіленовий сітчастий імплантат, в групі II у 57 (50 %) хворих використано класичну поліпропіленову сітку. Результати досліджень та їх обговорення. Статистично значущо кращі результати отримано у хворих групи I порівняно з групою II: серому виявлено відповідно у 1 (1,8 %) та 4 (7,0 %) хворих (р<0,05), хронічний біль в ділянці черевної стінки протягом 6 – 8 місяців після операції мав місце у 3 (5,3 %) хворих групи II на відміну від групи I, де таких ускладнень не спостерігали, рецидиви грижі – відповідно у 3 (5,3 %) і 1 (1,8 %) хворих (р<0,05). Тривалість стаціонарного лікування в групі I становила (2,1±1,2) доби, в групі II – (5,3±2,1) доби. Лапароскопічне операційне лікування пупкових гриж живота із використанням наномодифікованої поліпропіленової сітки є ефективнішим порівняно з використанням класичної поліпропіленової сітки, про що свідчило зменшення частоти сероми з (7,0±1,2) до (1,8±0,3) %, хронічного післяопераційного болю – з (5,3±0,4) до 0, рецидиву грижі – з (5,3±0,4) до (1,8±0,6) %.

Резюме. У випадках атрофії дистальних відділів нижньої щелепи можливість дентальної імплантації часто обмежується недостатністю необхідної висоти альвеолярного гребеня, зумовленої близькістю нижньощелепного каналу, що вимагає застосування коротких чи ультракоротких імплантатів або проведення вертикальної аугментації з використанням автологічних, аллогенних, ксеногенних матеріалів тощо. Поява у арсеналі лікарів-імплантологів одноетапних конусоподібних імплантатів різної довжини та діаметра дозволила реалізувати ідею їх встановлення «в обхід» нижнього альвеолярного нерва, мінімізувавши або уникаючи потребу в проведенні додаткових операційних втручань, спрямованих на збільшення об’єму кісткової тканини. Мета дослідження – з’ясувавши особливості морфології беззубих дистальних відділів нижньої щелепи на підставі аналізу фахової літератури та комп’ютерних томографій пацієнтів, запропонувати техніку встановлення дентальних імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва. Матеріали і методи. З інформаційної бази Центру медичної 3D діагностики відібрано та проаналізовано 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів (жінок – 12, чоловіків – 18) віком 36–68 років, які звертались для проведення дослідження упродовж 2018–2020 рр. У клініці кафедри хірургічної стоматолоґії та щелепно-лицевої хірургії ЛНМУ імені Данила Галицького було обстежено та проведено лікування 16 пацієнтів (чоловіків – 7, жінок – 9) віком 45–66 років з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи. Усім пацієнтам у дистальних відділах нижньої щелепи проведено встановлення одноетапних дентальних імплантатів («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з їх негайним навантаженням протезною конструкцією упродовж 3–4 днів після імплантації. Результати досліджень та їх обговорення. На підставі вивчення 30 комп’ютерних томографій нижньої щелепи пацієнтів з одно- та двобічними кінцевими дефектами нижньої щелепи ми встановили, що середня відстань від нижньощелепного каналу до вестибулярної кортикальної пластинки становить (5,12±1,04) мм, до язикової кортикальної пластинки – (2,95±0,89) мм, до верівки альвеолярного відростка – (6,18±1,9) мм (р<0,001), що узгоджується з повідомленнями інших дослідників. Проведено лікування 16 пацієнтів з наявністю одно-, двобічних кінцевих дефектів або повною відсутністю зубів нижньої щелепи з використанням одноетапних конусоподібних дентальних імплантатів KOS® та TPG® Uno («Ihde Dental AG», Швейцарія) «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового або вестибулярного боку (залежності від локалізації нижньощелепного каналу). Загалом, у дистальних відділах нижньої щелепи (на рівні премолярів та молярів) встановлено 42 імплантати, з них «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового боку 34 імплантати, з вестибулярного – 8. Упродовж 4–5 днів усі імплантати навантажувались тимчасовою металопластмасовою ортопедичною конструкцією. При проведенні контрольної комп’ютерної томографії пацієнтів, проведеної у найближчі терміни (1–4 дні) після імплантації, в жодному з випадків не було констатовано ускладнень у вигляді прямого механічного ушкодження стінок нижньощелепного каналу чи кортикальних пластинок інструментами для препарування імплантаційного ложа або безпосередньо тілом імплантату. Висновки. Результати нашого власного досвіду, які повністю узгоджуються з повідомленнями інших дослідників, дають підстави стверджувати, що встановлення дентальних імплантатів у дистальних відділах нижньої щелепи «в обхід» нижнього альвеолярного нерва створює серйозну альтернативу традиційним методикам вертикальної аугментації, дозволяє в найстисліші терміни відновити функціональний статус зубощелепної системи завдяки реалізації протоколу негайного навантаження імплантатів. Водночас, процедура інсталяції імплантатів «в обхід» нижнього альвеолярного нерва з язикового чи вестибулярного боку вимагає глибоких знань анатомії щелепно-лицевої ділянки та ретельного планування із залученням КПКТ.

Summary. Despite the improvement in the quality of implants, the number of complications in traumatology and orthopedics, which lead to infection, remains high. It is proved that untimely prescription of adequate antibiotic therapy for implant-associated infections can cause progression of the septic process until the development of shock and multiorgan failure and on practics leads to the development of resistance microorganisms to antibacterial drugs. An important point is to study the pathological microbial communities (bacterial film) in traumatology and orthopedics. All "classic" tests and markers of the infectious processhave low specificity and are not reliable enough for accurate diagnosis. These features are forced to development of additional microbiological diagnostics: the study of the destruction of the biofilm, which is removed from the implant surface with the help of ultrasound. The purpose of our study was to determine the effectiveness of the microbiological tests with sonication in patients with infectious process after osteosynthesis of long bones. Materials and Methods. Microbiological studies of the pathologically altered tissue biopsies directly at the implant and implant sonicates from the implant for osteosynthesis from 31 patients with chronic osteomyelitis or surgical site infection were performed. Results. As a result, the significant sonication efficiency was discovered: a 25.8% increase in positive results, 6.5% of E. aerogenes and E. faecalis cultures in association with S. aureus were isolated. Conclusions. Further improvement of the method and its application in specialized departments can give a positive diagnostic effect, which will subsequently improve the results of patient treatment.

Мета дослідження – вивчення взаємозв’язків між кількістю встановлених дентальних імплантатів та ймовірністю повторних операцій дентальної імплантації. Матеріал і методи. Нами був проведений ретроспективний аналіз бази даних зі стоматологічних закладів. Для полегшення процесу обліку даних ми ввели умовні визначення беззубих ділянок зубних рядів за їх протяжністю. Для стандартизації умов між групами у разі моделювання клінічних ситуацій розрахунки проводили у разі можливої втрати одного імплантату. Статистичний аналіз проводили за допомогою пакета статистичних програм Statistica версії 8.0. Для дослідження сили зв’язку між показниками було використано методи кореляційного аналізу (Пірсона, Спірмена, гамма) та метод множинної регресії для розробки прогнозної моделі. Різниця значень вважалася статистично значущою при p<0,05. Наукова новизна. Встановлені наукові дані залежності ймовірності повторних операцій у разі невдач першого етапу дентальної імплантації від кількості встановлених імплантатів. Зі зменшенням кількості встановлених імплантатів зменшується межа відносного показника втрати опор, за якого виникає необхідність у повторній установці. У разі втрати одного імплантату із 3 у дефектах зубного ряду довжиною в 3 та більше зубів відносний показник втрачених опор становив 33,3%; у ділянках імплантації за принципом N=X необхідності в реімплантації не виникало, однак у ділянках установки за принципом N=X–1 виникала необхідність у повторній імплантації. Між числом встановлених імплантатів у дефект зубного ряду та показниками кількості «втрачених» імплантатів, повторно встановлених імплантатів і повторних операцій встановлена зворотна статистично значуща кореляційна залежність (p<0,05) Висновки. Від кількості встановлених імплантатів залежить відносний показник втрати опори у разі дезінтеграції одного імплантату і, як наслідок, імовірність повторних операцій.

У статті розглянуто історичний аспект та сучасний стан проблеми розробки та використання імплантів для заміщення дефектів кісткової тканини. Істотний сегмент сучасного ринку науковоємних технологій становить розробка і виробництво біоматеріалів. Створення «штучної кістки» є першочерговим завданням медичного матеріалознавства, яке може бути вирішене вченими шляхом розробки біоактивних склоподібних та керамічних матеріалів з високою резорбційною здатністю, не токсичністю та біосумісністю. Характер регенеративних процесів у значній мірі визначається властивостями матеріалів, які використовуються для заповнення дефектів кістки. Сучасний рівень медицини важко уявити без біологічних імплантів, за допомогою яких виконуються реконструктивні хірургічні втручання в травматології-ортопедії, щелепно-лицевій хірургії. Найбільш широкомасштабні дослідження виконані в галузі отримання та клінічного застосування матеріалів на основі гідроксиапатиту. Для підвищення здатності до тимчасової механічної функції необхідні більш щільні кісткові замінники. Серед представників кераміки перевагу у міцності має гідророксилапатит (ГА). Для підвищення остеоінтегративних властивостей, здатності до переносу та поступового вивільнення стимуляторів остеогенезу потрібен високопористий кістковий замінник. У цьому випадку переваги має біфосфатна кераміка (БФ) на основі ГА, здатність якої до біодеградації вище, ніж ГА, але показники міцності недостатні для використання у навантажених ділянках скелета. Незважаючи на існування значної різноманітності зразків ГА чи кераміки, що відрізняються за складом, пористістю та, відповідно, міцністю, до теперішнього часу не існує диференційованого підходу до вибору кісткового замінника в залежності від характеру та локалізації порожнинного кісткового дефекту, його розмірів та умов навантаження. На основі виконаного аналітичного аналізу літературних даних щодо проблеми використання імплантаційних матеріалів для пластики кісткових порожнин в ортопедії та травматології можна зробити висновки щодо актуальності та значущості вибраного напрямку наукового дослідження та окреслити деякі аспекти розвитку цієї проблеми, а також визначити питання, котрі потребують подальшого вирішення. Ключові слова: кісткова тканина, дефект, гідроксилапатитна кераміка, біфосфатна кераміка, імплантат.

На імплантацію синтетичних матеріалів практично неможливо уникнути розвинення неспецифічної запальной реакції що зазвичай реалізується хронічним запаленням та формуванням грубої сполучної тканини на імплантаті, що спричиняє значні біомеханічні ускладнення. З метою покращення тканинних репаративних процессів може бути використана плазма збагачена тромбоцитами (ПЗТ) що вносить такі фактори росту TGFβ1, PDGF-AB та фактор росту VEGF, фібронектин, вітронектин і тромбоспондин, спричиняють пришвидчення тканинних реакцій в інтеграції алотрансплантатів та зменшення надмірних рубцевих змін.

Дисертація присвячена вивченню морфофункціональних особливостей процесів остеоінтеграції металевих імплантатів різного складу та процесів перебудови віддалених ділянок кістки в різні терміни після імплантації. Вперше встановлені зміни в різних ділянках стегнової кістки при імплантації сплавів різного складу. Встановлені особливості процесів остеоінтеграції в залежності від виду сплаву та наявності гідроксиапатитного покриття. Доведені структурні зміни діафізу та дистального епіфізу в ранні та віддалені періоди після імплантації металевих простезів та прослідковані особливості змін в залежності від типу імплантату. В роботі визначені зміни хімічного складу у віддалених ділянках кістки, які викликані процесами дифузії складових компонентів імплантату та встановлений факт зменшення вивільнення елементів за умов нанесення гідроксиапатитного напилення на поверхню імплантатів. Використання гідроксиапатиту в якості покриття металевих імплантатів створює оптимальні умови для адгезії клітин на поверхні простезу та стимулює розвиток кісткової тканини, що забезпечує його оптимальну фіксацію. Визначені особливості показників мікротвердості кісткової тканини в різних ділянках органу в залежності від типу імплантату та встановлена можливість зменшення втрати міцності кістки при використанні гідроксиапатитного покриття.
Диссертация посвящена изучению морфофункциональных особенностей процессов остеоинтеграции металлических имплантатов различного состава и процессов перестройки отдаленных участков кости в разные сроки после имплантации. Впервые установлены изменения в различных участках бедренной кости при имплантации сплавов различного состава. Установлены особенности процессов остеоинтеграции в зависимости от вида сплава и наличии гидроксиапатитного покрытия. Доказаны структурные изменения диафиза и дистального епифиза в ранние и отдаленные периоды после имплантации металлических простезов и прослежены особенности изменений в зависимости от типа имплантата. В работе определены изменения химического состава в отдаленных участках кости, вызванные процессами диффузии составляющих компонентов имплантата и установлен факт уменьшения высвобождения элементов в условиях нанесения гидроксиапатитного напыления на поверхность имплантатов. Использование гидроксиапатита в качестве покрытия металлических имплантатов создает оптимальные условия для адгезии клеток на поверхности простеза и стимулирует развитие костной ткани, обеспечивает его оптимальную фиксацию. Определены особенности показателей микротвердости костной ткани в различных участках органа в зависимости от типа имплантата и установлена возможность уменьшения потери прочности кости при использовании гидроксиапатитного покрытия.
Dissertation is devoted to the study of morphological and functional features of the osseointegration of metal implants of various compositions and processes of bone remodeling at different times after the implantation. We indicate the changes in various parts of the femur after implantation of alloys of different compositions. The features of osteointegration processes depending on the type of alloy and the presence of a hydroxyapatite coating. We proved the structural changes in diaphysis and distal epiphisis in early and late periods after implantation of metal prostheses and features depending on the type of implant. We identified a change in chemical composition in different parts of the bones that caused by diffusion of components of implants, and indicated the fact of reducing the release of elements in a hydroxyapatite coating deposition on the surface of the implant. Implantation of TiVT6 alloy in distal epiphysis leads to the formation of woven bone around prosthesis and small amount of connective tissue and activation of remodeling both in periimplant area and in other parts of bone. After the implantation of KTC alloy we can observed same features of bone remodeling as well as micro-fracture of bone tissue distant from implant. β-(Ti-Zr) alloy with low Young Module leads of cortical bone formation in 3 month after implantation and mild morphological, chemical and biomechanical changes in all terms of observation. The use of hydroxyapatite as the coating of metal implants creates optimal conditions for cell adhesion on the prosthesis surface and stimulates bone growth, ensuring its optimal fixation. Optimization of osseointegration leads to lower remodeling activity, including reducing the number of Remodeling units to 3,3 ± 0,1 (p = 0.042) compared with alloys without coating and prevents the loss of calcium and bone microhardness. β-(Ti-Zr) alloy with hydroxyapatite coating prevent ‘stress-shielding’ effect and development of bone microdamages. The chemical composition of bone after the implantation of metal prosthesis characterized by loss of calcium and phosphorus in all parts of the bone. The higher difference from the control is observed for TiVT6 alloy implant - up to 35.89% (p=0.0082) and 24.58% (p=0.017), respectively, and maintained until the end of observation. Activating the bone cells around the implant caused the implant electrochemical erosion and release of ions that appear in periimplant zone and in distant areas of bone in an amount from 0.4 to 2.7% weight %. Coating the implants reduces the loss of calcium to 7.5% (p=0.045) and reduced the release of elements of implant and their migration to surrounding tissues and distant sites. We indicate the features of bone microhardness in different areas depending on the type of the implant and indicate reduce of bone strength loss using a hydroxyapatite coating.

Метою дослідження було модифікувати сталеву фольгу за допомогою іонної імплантації і виготовити з отриманого імплантату електронагрівач з підвищеними характеристиками. Результати досліджень показали, що зразок, оброблений іонами титану, при розгляданні радіаційної тепловіддачі поводить себе, як спіраль з ніхрому, що дозволяє рекомендувати імплантати в якості інфрачервоних пальників.

За статистичними даними 69% дорослих людей віком 35-44 роки втратили хоча б один постійний зуб внаслідок травми, захворювань пародонту, карієсу чи проблем із кореневими каналами. Більше того, до 74-річного віку 26% дорослих втрачають усі постійні зуби. Дентальні імплантати дозволяють усунути ці проблеми. Мета. Дати загальні уявлення про можливості дентальної імплантації.

People tried to replace their lost tooth by a new one from ancient times. They used different materials to make an artificial tooth: wood, bone, stone. Besides, teeth of dead animals were used. These so-called implants were uncomfortable and temporary.