Academic literature on the topic 'Імпліцитний читач'

У статті проаналізовано структурно-семантичні особливості еліптичних структур у мові прози для дітей сучасних українських письменників, незважаючи на певні успіхи мовознавчої науки щодо опису структурно-семантичної специфіки еліпсису, наукових праць, присвячених опису еліптичних речень. Зауважено, що функційні вияви еліптичних речень у мові прози для дітей потребують уваги й вивчення, що й надало дослідженню більшої актуальності. У статті доведено, що особливої уваги заслуговують елементи творення експресивності, серед них – явища еліпсису. Еліптичні речення, неповнота яких виявляється тільки на структурному рівні, семантично не вимагають установлення неназваного компонента. З’ясовано, що заміна неповних речень граматично повними призводить до надлишкової інформації, уповільнення темпу мовлення. Еліптичне речення не має повного відповідника. У цьому якнайбільше й виявляється його особлива природа, своєрідність. Доведено, що до найпоширеніших типів еліптичних структур у прозових творах письменника належать речення з формально не вираженим присудком. За нашими спостереженнями, найчастіше вживаються еліптичні конструкції з незаповненою позицією буттєвого дієслова. У таких реченнях імпліцитно виражається дієслівна релятивна семантика, яка потребує для свого вияву одного або кількох слів-конкретизаторів, на відміну від дієслів абсолютивної семантики, яку передають одновалентні дієслова без участі поширювачів. Простежено, що для таких речень притаманна піднесеність, вони динамізують живе мовлення, виступають ознакою його природності. Окрему групу еліптичних речень становлять конструкції питальної модальності з незаповненою позицією предиката різної семантики. Важливими зі стилістичного боку в аналізованих художніх текстах є такі питання, які не тільки слугують матеріалом для побудови твору, а й виступають засобом увиразнення ідеї, концентрації уваги читача на найважливіших моментах. Зрідка у прозі для дітей імпліцитними бувають речення з незаповненою позицією дієслова мовлення. Імпліцитними бувають присудки двоскладного чи головні члени односкладного речення, виражені дієсловом зі значенням руху, пересування в просторі. Елімінація підмета в мові прози для дітей трапляється значно рідше, ніж присудка. Підмет пропускають, якщо він зрозумілий зі змістового зв’язку еліптичного речення із сусіднім, переважно повним реченням. Вони мають менш різноманітну семантику. Усе ж такі еліптичні речення досить виразні, емоційні, виконують акцентологічну стилістичну функцію. З’ясовано, що емоційного піднесення, природності, невимушеності мовленню сучасної української прози для дітей надає особливе ланцюгове розташування низки еліптичних речень. Лексичною нестачею того самого присудка в кожному з них актуалізуються інші компоненти реченнєвої структури, посилюється їхня семантична й інформативна значущість. Описано семантико-синтаксичні відношення між предикативними частинами та експліцитні сполучні засоби. У статті з’ясовано функційне навантаження аналізованих конструкцій у плані художнього вираження авторської думки.

У статті досліджено мовні засоби вираження імплікатур, уживаних в англомовних газетно-інформаційних текстах, та систематизо- вано їх за морфологічною класифікацією. Виявлено, що найуживанішими лінгвальними засобами імплікатур в англомовній публіцистиці є оксиморонна, гіперболічна, метонімічна, евфемі- стична, антифразисна та метафорична імплікатури, виражені іменниками, прикметниками та дієсловами, зрідка сполучниками і часткою та які висту- пають засобом виразності, емоційної забарвленості тексту й підвищення інтересу читача до публікації. Виділено чотири основних типи морфологічної класифікації імплікатури: іменний, вербальний, препозиційний та змішаний. Для досягнення мети і завдань дослідження використано такі методи: загальнонаукові, мовні, логічні, аналітичні, методи прагматичного та струк- турного аналізу, метод кількісних підрахунків. Матеріал дослідження становить 75 імпліцитних висловлювань, сфор- мованих методом вибірки із досліджень сучасних мовознавців, прикладів фра- зеологічних, стилістичних сполук та опрацьованих матеріалів газетної публі- цистики, а саме 50 статей найпопулярніших англомовних видань The Guardian, The Seattle Times, Washington Post, The New York Times.

У статті описано результати дослідження стосовно знаковості як невід’ємного елементу жанру англійської літературної казки. Зокрема, висвітлено питання декодування мовного знаку, де знак, репрезентований певною дією чи ситуацією, представляє при цьому інше поняття або явище. Окрім того, проаналізовано семіотичний простір літературної англомовної казки. Установлено, що семіотична система дає змогу об’єднати вигадку, категоріальну ознаку казки, та її знакову природу. Схарактеризовано значення семіотики у вивченні казкового оповідання. Установлено перспективність дослідження літературної англомовної казки як такої, що стає ще більш художньою, і, як наслідок – більш образною й символічною, де побутові подробиці трапляються поряд із фантастичними явищами. Репрезентовано визначення літературної казки як такої, що має здатність поєднувати реальне та чудесне, зближуючи літературну казку із життям, тим самим створюючи основу для дослідження семантичної ускладненості казкового оповідання й розгляду авторської ідеї на різних рівнях інтерпретації. Проаналізовано важливість трилатеральності знаку, де, окрім єдності плану вираження та плану змісту, третім елементом представлено читача, котрий отримує інформацію шляхом декодування значення знаку, що трапляється в тексті казки. Розглянуто класифікацію знаків Ч. Пірса задля виділення саме тих, що наявні в літературній казці, і можливість їх взаємодії. Отже, виокремлено індексальні знаки, а саме знаки-симптоми та знаки-кінеми, а також подано їх дефініції. Так, симптоми представлено саме умовними знаками для читача, які наділені імпліцитним характером, певними характерними ознаками, що дають додаткову інформацію й наповнюють текст емоційним складником, тоді як знаки-кінеми є конвенційними, свідомими жестами чи мімікою, які несуть «парасемантичне значення». Проілюстровано й доведено індексальність літературної казки, де знаки є можливими засобами передачі не лише умовної поведінки та причинно-наслідкових зв’язків, а й прихованого змісту емоційного стану персонажів.

Постановка проблеми. Особливого значення сьогодні набуває поняття гетерогенного тексту, що актуалізує проблему текстової неоднорідності. Художній дискурс для дітей дає змогу говорити не лише про гібридність змісту (подікодовість тексту), а й про гібридність форми, що зумовлює актуальність вивчення гетерогенності структури дискурсивного простору. Численні новітні терміноназви (креолізований текст, супертекст, полікодовий текст, мегатекст, контамінованйи текст, ізовербальний комплекс, інтерсеміотичний текст) фіксують зацікавлення лінгвістів проблемою вивчення тексту як «матерії», для якої харакетрне не лише лінійне текстове наповнення. Присвята й епіграф становлять елементи тексту, які на рівні з обов’язковим елементом (заголовком) посідають чільне місце у створенні інтегрованої єдності тексту й становлять допоміжний текст у межах мегатексту художніх творів для дітей. Вивчення функціонування аналізованих компонентів тексту в гетерогенній структурі художнього дискурсу є істотним через низку причин: 1) вони становлять сильну в тексті позицію, що через протиставлення текстовому корпусу фокусує увагу читача; 2) заголовок й епіграф чітко ілюструють сугестивність тексту, множинність інтерпретацій, залучення до семантичної структури слова додаткових повідомлень, що не входять до основного смислового ядра лінійного тексту твору.
 Мета статті – виявити специфіку функціонування епіграфа й присвяти в сучасному художньому дискурсі для дітей.
 Методи дослідження. Під час написання статті застосовано метод дистрибутивного аналізу – для вивчення окремих одиниць тексту, їхньої класифікації, дослідження зв’язків з основним текстом; описовий метод – для виділення та аналізу структури й функцій аналізованих одиниць; спостереження – для підготовки джерельної бази дослідження до подальшого опрацювання та інтерпретації проведеного аналізу.
 Основні результати дослідження. У сучасному художньому дискурсі для дітей присвята й епіграф як компоненти допоміжного тексту є функційно значущими й надають читачам змогу відчути авторську настанову й сприймати його як реальну особистість. Зв’язки епіграфів з основним текстом можуть бути імпліцитні й експліцитні. Епіграф нерідко акцентує увагу адресата, посиливши його комунікативну діяльність у зіставленні змісту епіграфа й заголовка. Серед основних функцій епіграфа виділяють інформативну й формовизначальну. В аналізованих повістях для дітей епіграфи постають як пояснення заголовка тексту або формальне обґрунтування назви твору, пояснення тексту, авторитетне посилання. Специфічним різновидом, властивим лише творам для дітей, є епіграф пов’язаний з прагненням автора максимально результативно взаємодіяти зі своїм читачем – дитиною, яка комунікує з автором через текст. Такі епіграфи передають безпосереднє звернення автора до читача з проханням дописати інформацію, якої бракує в художньому тексті.
 Не менш важливим елементом гетерогенної структури художнього тексту для дітей є присвята. Метою присвяти є залучення конкретного тексту до контексту культури. Присвята може передавати важливі соціальні сенси, виконуючи конкретне комунікативне завдання. За характером комунікації, експлікованої присвятою, виділяють меморіальні присвяти й діалогічні присвяти. За характером адресата розрізняють присвяти поліадресатні (звернені до широкої аудиторії) та моноадресатні (апельовані до конкретної особи або групи людей). За типом відносин між автором та адресатом можна розмежувати екстравертні, або соціально-орієнтовані, присвяти (у них здійснюється ідентифікація автора з певною соціальною або локальною групою) та інтровертні, або орієнтовані на особисту сферу, посвячення, пов’язані з вираженням різноманітних інтенцій стосовно близьких.
 Висновки і перспективи. Отже, факультативні елементи допоміжного тексту (епіграф і присвята) здійснюють значний вплив на думки й почуття свого адресата через різноманітність засобів, якими ці елементи виражені, та функцій, які вони можуть виконувати у художньому тексті. Епіграф постає компонентом, який апелює до вихідного тексту та програмує мережу пов’язаних асоціацій, а отже, спрямований і на текст твору, і на текст джерела. Окрім того, характер зв’язків між текстом й епіграфом взаємонапрямний. Отже, навіть попри простішу організацію зв’язків епіграфа й тексту, процес їхнього розширування для дитини є творчим. Не менш важливою в комунікації «автор – читач» є присвята, що вирізняється в досліджених творах і функційно (висловити вдячність певним особам або спонувати читача до певної дії), і структурно (у текстах використані непоширені й поширені присвяти). Специфічними у творах для дітей є присвяти, унаочнені зверненням до дитини з проханням дописати інформацію, якої бракує в тексті. Перспективу подальших наукових розвідок вбачаємо в докладному аналізі допоміжного тексту у художніх творах дитячих письменників Дніпропетровщини.