Academic literature on the topic 'Активність людини'

Проблеми, пов'язані зі зростанням стресогенних факторів у сучасному суспільстві, викликають психологічну нестабільність, дезорганізацію, що призводить до невротизації як дітей, так і дорослих. Актуальним для вчених різних наукових галузей є удосконалення прийомів і методів корекції психофізіологічного стану та соматичного здоров’я людини, зокрема, психофізіологічного впливу музики на людину. Особливе місце відведено корекційним можливостям вокалотерапії як одній із форм активної музикотерапії, адже спів позитивно впливає на настрій людини, спрямовує функціональну активність, працездатність. Метод колективного співу розглядається як один із засобів зняття напруження і гармонізації особистості, орієнтує людину на спілкування, дає змогу встановити соціальний контакт, викликає почуття безпечної самореалізації. Подано комплекс вокально-тренувальних вправ, серед яких дихальна гімнастика, артикуляційна гімнастика, вправи для формування основних вокальних навичок.

Проблема. Одним із важливих завдань, котрі поставлені перед системою фізичного виховання у закладах вищої освіти України, є зміцнення здоров’я і підвищення рівня загальної і спеціальної професійно-прикладної фізичної підготовленості здобувачів вищої освіти, сприяння оволодінню навичками і вміннями самостійно використовувати засоби фізичної культури і спорту. Доведено, що рухова активність є необхідною для підтримки високої працездатності і відновлення організму здобувачів вищої освіти. Метою пропонованої розвідки є обґрунтування потреби у руховій активності як компоненту здорового способу життя здобувачів вищої освіти. Методологія дослідження: базується на загальних принципах філософії, базових сучасних положеннях педагогічної науки, психології і відображає сутність і зміст рухової активності як компоненту здорового способу життя здобувачів вищої освіти бакалаврату та магістратури різних спеціальностей. Об’єкт дослідження: освітній процес в закладах вищої освіти України. Наукова новизна. Доведено, що рухова активність є компонентом здорового способу життя здобувачів вищої освіти різних спеціальностей. Висновки. 1. На сучасному етапі у теорії і методиці навчання існує потреба більш чіткого визначення щодо термінів «рухова активність» і «фізична активність». 2. Актуальні проблеми в процесі вивчення рухової активності: реалізація необхідного рівня рухової активності – запорука нормального розвитку організму; аналіз різних аспектів рухової активності; інтегральний метод оцінювання; кореляційні зв’язки між життєдіяльністю та руховою активністю здобувачів вищої освіти різних спеціальностей; базові підходи до нормування різних видів фізичних навантажень; мотивація, що впливає на рухову активність і мотивація до виконання фізичних вправ. 3. Під руховою активністю людини слід розуміти будь-який рух тіла, зроблений скелетними м’язами, в результаті якого відбувається суттєве збільшення енергозатрат. 4. Основу рухової активності становлять фізичні вправи, а реалізується вона у процесі фізичного виховання. 5. Рухова активність є компонентом здорового способу життя здобувачів вищої освіти різних спеціальностей.

Актуальність дослідження зумовлена значущістю реабілітації в житті людини, яка проходить тривалий процес відновлення. При цьому все більше уваги приділено заняттям загальною фізичною підготовкою як ефективному засобу реабілітації. Крім того, можна відмітити, що загальна фізична підготовка важлива під час розвитку рухової активності, адже в нинішніх реаліях кожен пацієнт хоче якнайшвидше повернутися до виконання професійної діяльності. Також можна відмітити значне зростання кількості програм для реабілітації засобами загальної фізичної підготовки. Варто зауважити, що питання занять загальною фізичною підготовкою нині розглядається також в аспекті покращення емоційного та психологічного стану людини, яка проходить реабілітацію. Зокрема особа, рухова активність якої зростає, відчуває радість та моральне піднесення, оскільки розуміє, що її відновлення є успішним. Тож нині переважно успішну реабілітацію пов’язують із руховою активністю, яка досягається шляхом виконання вправ загальної фізичної підготовки. Мета – теоретично та практично розкрити вплив занять загальною фізичною підготовкою на рухову активність реабілітованої особи. Матеріал. Матеріал дослідження – експеримент для визначення впливу занять загальною фізичною підготовкою на рухову активність реабілітованої особи, де респондентами експерименту виступили 5 осіб-військових 25–29 років, які проходили реабілітацію після вогнепальних поранень нижніх та/або верхніх кінцівок. Дослідження відбувалося на основі реальних показників пацієнтів до та після впровадження занять із загальної фізичної підготовки. Результати. Проведене дослідження дозволило виявити основні аспекти впливу занять загальною фізичною підготовкою на рухову активність реабілітованої особи. Описано сутність поняття «реабілітація». Охарактеризовано основні напрями реабілітації. Визначено характери реабілітації. Проаналізовано різновиди занять за характером вправ загальної фізичної підготовки для покращення рухової активності. Розкрито сутність проведеного дослідження щодо впливу занять із загальної фізичної підготовки на рухову активність реабілітованої особи. Особлива увага приділена результатам дослідження, які були спрямовані на виявлення позитивного впливу вправ на осіб, що проходять реабілітацію внаслідок вогнепальних ушкоджень верхніх та/або нижніх кінцівок. Визначено, що проведений експеримент виявив значний потенціал фізичної підготовки, який сприяє покращенню рухової активності реабілітованих.