Academic literature on the topic 'Вдосконалення оплати та стимулювання праці'

У статті досліджується проблематика сталого й ефективного функціонування та розвитку закладів охорони здоров’я. Вказано на те, що з огляду на спеціалізацію закладів охорони здоров’я у сфері надання споживчих послуг населенню тут критично важливим стає формування якісного кадрового, у тому числі інтелектуального, потенціалу. Відтак, попри якість самих послуг на перший план виходять питання управління підбором та розвитком персоналу закладів охорони здоров’я. На таких засадах метою статті визначено розвиток методико-прикладних положень управління кадровим потенціалом закладів охорони здоров’я. Розглянуто цілісний спектр проблематики, що стосується формування штату персоналу, оплати та стимулювання праці персоналу, руху персоналу, структурних характеристик забезпеченості та розвитку персоналу закладів охорони здоров’я. Зроблено висновки в частині підвищення ефективності на загал вдосконалення процесів управління персоналом суб’єктів цього виду діяльності. Визначено пріоритетні напрями та засоби розвитку кадрового потенціалу закладів охорони здоров’я.

Стаття присвячена актуальним питанням стабілізації ринку праці в Україні під час воєнних дій. Доведено, що повномасштабні активні бойові дії, які на даний час проводяться на території України, приводять до втрати доходів працездатного населення, оскільки діяльність підприємств вимушено припиняється або призупиняється на тимчасово окупованих територіях або територіях, де відбуваються активні військові дії, зовсім невелика кількість суб’єктів працюють у гібридному форматі; деякі мають змогу працювати в режимі оффлайн. Також війна негативно впливає на трудовий потенціал країни, порушує функціонування ринку робочої сили, провокує підвищення рівня невизначеності. Суттєвим наслідком ускладнення кількісної оцінки сучасного безробіття є дозвіл на відтермінування подання звітної інформації для внутрішньо переміщених осіб та роботодавців. З’ясовано, що причинами зростання рівня зареєстрованого безробіття є активна міграція українців за кордон, зменшення підконтрольних українській владі територій, мобілізація. На основі звітів Державного центру зайнятості проведено аналіз сучасної ситуації на ринку праці. Досліджено показники чисельності зареєстрованих безробітних, працевлаштованого населення, динаміки конкуренції на 1 вакансію, кількості вакансій та безробітних за регіонами та видами економічної діяльності. Визначено сучасні тенденції, що спостерігаються на ринку праці, а саме дисбаланс між попитом і пропозицією робочої сили, низький рівень оплати праці, висока конкуренція. З’ясовано, що причинами, чому люди відмовляються від послуг державного центру зайнятості, є наявність громадських робіт, які мають мінімальну оплату та високу ймовірність направлення, в той же час при відмові від пропонованої роботи може бути зняття з обліку зареєстрованого безробітного. В статті основі згрупованих даних визначені негативні тенденції впливу на ринок праці та запропоновано механізми регулювання в Україні негативних тенденцій на ринку праці задля його стабілізації, серед яких впровадження загальнодержавної політики, що ґрунтується на принципах стимулювання та підтримки малого і середнього бізнесу, правильно організована дистанційна робота з гнучким графіком, вдосконалення системи мотивації співробітників під час війни тощо. Запропоновані напрями роботи мають довгостроковий характер, тому механізми їх реалізації потрібно запроваджувати як на державному та регіональному рівнях, так і на рівні конкретних підприємств.

Військова агресія та запровадження воєнного стану в Україні спричинили значні виклики, зокрема щодо забезпечення права на працю та реалізації Цілей сталого розвитку. В умовах кризи і нестабільності потреба у створенні правових механізмів, що гарантують збереження трудових прав, стає надзвичайно актуальною. Досліджуючи юридичні гарантії права на працю автор звертає увагу на їх комплексний характер, що сприяє балансуванню інтересів працівників і роботодавців, збереженню трудового потен- ціалу та стабілізації соціально-економічної ситуації. Збільшення нестабільності на ринку праці вимагає адаптації законодавства до умов війни. В статті приділяється увага аналізу нормативно-правових актів, що регулюють трудові правовідносини у період воєнного стану, включаючи Закони України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин». Ці закони забезпечують певну гнучкість у трудових відносинах, вводячи тимчасові зміни у порядок регулювання робочого часу, оплати праці, можливість призупинення дії трудового договору, а також зміни в механізмах соціального захисту працівників, зокрема через підвищення рівня державної підтримки та соціальних виплат. У контексті реалізації Цілей сталого розвитку важливим аспектом є забезпечення гідної праці та соціальної стійкості, що дозволяє зберегти робочі місця навіть у часи економічних труднощів. Розгляд соціальної стійкості в умовах воєнного стану дозволяє оцінити, як правові гарантії сприяють підтримці економічного зростання через стимулювання зайнятості, розширення державних і приватних ініціатив у сфері трудових відносин, посилення соціального діалогу та адаптації правових механізмів до нових реалій. Автор обґрунтовує необхідність удосконалення трудового законодавства для зміцнення системи захисту працівників і адаптації до умов воєнного стану. Це включає в себе розширення можливостей для гнучкої організації праці та підтримки уразливих груп, зокрема через розвиток системи державних гарантій. Результати дослідження спрямовані на вдосконалення законодавчого забезпечення трудових правовідносин в Україні відповідно до міжнародних стандартів та принципів сталого розвитку, що дозволяє створити більш адаптивну і стійку систему в умовах кризи.

Досліджено теоретико-прикладні аспекти матеріального стимулювання працівників на різних групах підприємств України (залежно від кількості зайнятих працівників). Основний акцент зроблено на діагностику таких складових як витрати на персонал і витрати на оплату праці у контексті змін обсягу реалізації продукції (товарів, послуг). Виявлено, що протягом 2015-2023 років спостерігалось стійке зростання величини обсягу реалізації продукції, витрат на персонал і на оплату праці (у розрахунку на 1 найманого працівника) для усіх виділених груп підприємств. Однак, величина обсягу реалізації продукції на 1 найманого працівника є найвищою для мікропідприємств (кількість зайнятих до 9 осіб), а величина витрат на персонал і витрат на оплату праці – найбільша н великих підприємствах (кількість зайнятих 250 осіб і більше). Спостерігалось більш прискорене зростання витрат на оплату праці порівняно з витратами на персонал, що пояснюється різною величиною сум відрахувань на соціальні заходи для окремих груп підприємств (найбільший середній рівень відрахувань для мікропідприємств). Протягом досліджуваного періоду наявне перевищення індексів зростання заробітної плати над індексами продуктивності праці для усіх груп підприємств (за незначної кількості точкових винятків, найперше у 2016 році). Розрив у зростанні обсягів реалізації продукції і витрат на оплату праці збільшується для середніх і великих підприємств (кількість зайнятих 50 осіб і більше). Найбільше відставання спостерігаємо для великих підприємств поряд із найбільшими значеннями витрат на персонал і на оплату праці, зокрема. Це дозволяє зробити висновок про наявну і зростаючу значимість нематеріальних стимулів для малих і мікропідприємств. Системи мотивації найманих працівників потребують постійної уваги і вдосконалення як у контексті дієвості матеріальних, так і нематеріальних стимулів.