Academic literature on the topic 'Державне управління у сфері регіонального розвитку'

У середині 2000-х рр. закінчився короткочасний період американської гегемонії після «холодної війни». Відтоді провал інтервенціонізму США, тривала глобальна економічна криза та підйом нових держав, що розвиваються, призвели до багатополярної міжнародної системи, у якій влада розподілена між різними акторами. Цей багатополярний світопорядок, що формується, вносить певні корективи у феномен регіоналізму. У свою чергу регіоналізм все більше впливає на глобальний порядок денний.
 Серед інших тенденцій, що дали поштовх до змін, слід зазначити сильний тиск економічної та культурної глобалізації та складність регіонального співробітництва, які сприяли «поверненню держави». Особливо це стосується Європи, де проект європейської інтеграції переживає тривалу кризу свідомості з середини 2000-х рр. У той же час глобальний фінансовий крах кінця 2000-х рр. і виклик міжнародного тероризму висунули нові вимоги до глобальних структур управління, змушуючи регіональні організації вносити додаткові зміни. Разом ці зміни вплинули на розвиток регіоналізму двояко.
 По-перше, поява нових регіональних держав в Азії, Африці та Латинській Америці призвела до створення нових регіональних організацій у цих частинах світу. Ці організації представляють як регіональні прагнення деяких із цих нових держав, так і спроби їхніх сусідів послабити їхню вагу та прив’язати їх до регіонального розвитку. Прикладами таких нових інституцій, які були засновані протягом 2000-х рр., є Шанхайська організація співробітництва (ШОС), Євразійське економічне співтовариство (ЄврАзЕС) і Союз південноамериканських націй (УНАСУР), що представляють зростаючі апетити Китаю, Росії та Бразилії. Інші нові держави, наприклад Туреччина, активно намагаються побудувати нові регіональні порядки або, такі як Індонезія, намагаються змінити існуючі відповідно до своєї міжнародної ваги.
 По-друге, неспроможність ані регіональної організації, ані системи ООН більш ефективно вирішувати різноманітні проблеми, що виникають, наприклад, фінансове регулювання чи міжнародний тероризм, призвело до відновлення певної форми двосторонньої міжнародної координації. Доказом цього можна вважати G-20, яка об’єднує найважливіші країни світу, або зростаючу тенденцію до «стратегічного партнерства» та «двосторонніх торговельних угод». У той час як одні сприймають ці тенденції як консолідацію складного, неформального та багатогранного характеру, представленого новим регіоналізмом епохи після «холодної війни», інші припускають появу більш конкурентного регіоналізму або навіть відновлення національних сфер інтересів.
 Чи справді ці події є провісниками нової ери регіональної інтеграції, яка якісно відрізняється від «нового регіоналізму»? І як регіональна інтеграція та інші регіональні чинники впливають на глобальний рівень міжнародних відносин? Спробуємо виділити декілька найважливіших проблем у розвитку цих питань.

У статті узагальнено практики та критичний аналіз регламентів організації трудової діяльності, зокрема у банківській сфері в умовах пандемії, що формують основу системи регламентування соціально-трудових відносин. Обґрунтовано, що під системою регламентування соціально-трудових відносин розуміється сукупність правил, стандартів, домовленостей щодо залучення, використання, реалізації праці, що дозволяє не лише ефективно реалізовувати такі відносини, але й досягати достатнього рівня якості, що сприяє формуванню позитивного бренду, іміджу компанії як роботодавця, забезпечує синергетичний ефект у реалізації цілей сталого розвитку. Авторські дослідження у банківській сфері дозволили узагальнити досвід та розробити рекомендації щодо формування системи регламентів соціально-трудової сфери, зокрема з організації трудової діяльності: унормування режиму праці та відпочинку, комунікацій, створення безпечних умов праці, організації робочих місць, тощо.