Academic literature on the topic 'Етапи виникнення прав'

У науковій статті висвітлено історичні етапи виникнення прокуратури в Азербайджанській Республіці та в Україні. Встановлено, що в Російській імперії як прокуратура Азербайджану так і прокуратура України було побудовано за одним зразком. Вони підпорядковувалися Генеральному прокурору Російської Імперії і виконували в переважній більшості роль статистів при вирішенні справ. Після революції 1917 року та ліквідації Російської Імперії як в Україні так і в Російській імперії була зроблена спроба утворення своєї системи прокуратури, але і Україна і Азербайджанська республіка були окуповані російськими військами і їм була нав’язана загальна система прокурор Радянського Союзу Лише після розпаду Радянського Союзу у кінці ХХ сторіччя спроба створення національних прокуратур в обох державах була успішною. На сьогодні прокуратура України і Азербайджанської республіки створені відповідно до Конституцій України та Азербайджанської республіки і мають певні особливості у діяльності по захисту прав і свобод фізичних та юридичних осіб. Щодо структури прокуратури Україні та Азербайджанської Республіки спостерігаються певні відмінності. В Азербайджанській Республіці в загальній системі прокуратури функціонує військова прокуратура. Вона була створена одразу після розпаду Радянського Союзу у зв’язку з війною Азербайджанської республіки з Вірменією. В Україні навіть після нападу Російської Федерації до сьогодні не створено військової прокуратури. Щодо побудови прокуратури то вона не має особливих відмінностей. Існує центральний апарат та територіальні підрозділи, які підпорядковані центральному апарату. Є окремі відмінності і в системі повноважень прокуратури України та Азербайджанської республіки. В Україні завдяки новому законодавству прокуратура певною мірою стала більш демократичною. Прокурори не впливають на діяльність підприємств, установ та організацій у сфері законодавчої діяльності, тобто відсутній так званий «загальний нагляд», який був запроваджений ще в Радянському Союзі. В Азербайджанській Республіці прокуратура ще здійснює загальний нагляд. Прокуратура в Україні позбавлена права впливу на судову систему. В Азербайджанській Республіці у прокурорів залишилося право принесення протестів на рішення суддів, які припиняють виконання рішень і відповідно справа має розглядатися повторно.

Україна отримала статус кандидата у члени Європейського Союзу (далі – ЄС), тобто рух передбачає три етапи: укладення Асоціації між країною і ЄС, отримання статусу кандидата і вступ до ЄС. Для набуття членства Україна має виконати низку вимог, а саме – відповідати «копенгагенським критеріям»: політичним (стабільність установ, що гарантують демократію, верховенство права, дотримання прав людини та захист прав меншин); економічним (дієва ринкова економіка) та правовим (зобов’язання, які випливають із факту вступу до ЄС, зокрема визнання його політичних, економічних і монетарних цілей). Також статус кандидата у члени ЄС означає, що країна, яка претендує стати членом ЄС, має прийняти європейське законодавство і перевести його у статус національного. Протягом 2022 р. ЄС надав понад 700 млн євро гуманітарної та прямої підтримки через Механізм цивільного захисту ЄС (далі – Механізм), зокрема понад 38 тис. тонн гуманітарної допомоги для пом’якшення наслідків повномасштабної збройної агресії росії. Термінова активізація Механізму із початком повномасштабної війни дала змогу задовольнити базові потреби постраждалих та посилити здатність державних органів влади реагувати на кризові ситуації. З огляду на це приєднання до Механізму, який об’єднує всі служби з надзвичайних ситуацій, є пріоритетом для України. Також визначено, що системи цивільного захисту країн-членів ЄС переважно є децентралізованими з керівництвом або на урядовому рівні, або делеговані одному з міністерств (оборони, внутрішніх справ, внутрішньої безпеки, сільського та міського розвитку тощо) чи спеціалізованому органу державного управління (міністерству, агенції, службі). Окрім цього, наголошується на підготовці керівного складу органів управління і особового складу пошуково-рятувальних підрозділів, а також розвитку добровільних формувань цивільного захисту (добровільних пожежних формувань) та навчанні населення щодо дій в умовах надзвичайних ситуацій. Нині існує тенденція на рівні ЄС щодо переходу від системи цивільного захисту, що орієнтована на реагування на виникнення надзвичайних ситуацій і ліквідацію їх наслідків, до системи, завданням якої є запобігання і профілактика надзвичайних ситуацій (далі – НС) різного характеру. Досвід співпраці з Механізмом у довоєнний період, а також допомога ЄС під час активних військових дій доводять доцільність повноцінної участі України в ньому з метою підвищення рівня ефективності вітчизняної системи цивільного захисту та удосконалення державного управління у цій сфері, посилення спроможностей у запобіганні та ліквідації наслідків НС різного характеру на національному і міжнародному рівнях із залученням національних сил країн-членів ЄС за підтримки Координаційного центру реагування на надзвичайні ситуації Механізму, що сприятиме координованому наданню гуманітарної допомоги постраждалому населенню.

Анотація. У статті розглядаються ключові аспекти правового регулювання договірних відносин у сфері нерухомості. Автор аналізує специфіку укладення таких договорів у контексті чинного законодавства України, досліджує принцип свободи договору, його істотні умови, а також правові позиції науковців і практиків. Основна увага приділяється питанню відсутності спеціальної нормативно-правової бази, яка б чітко регламентувала укладення договорів про надання рієлторських послуг. Це створює умови для різних інтерпретацій і потенційних правових суперечностей між сторонами. Разом з тим, свобода договору дозволяє сторонам самостійно визначати умови співпраці, що сприяє гнучкості правових відносин, але водночас породжує ризики неоднозначного трактування договору. Автор детально аналізує процедуру укладення договору, включаючи такі етапи, як оферта (пропозиція укласти договір) та акцепт (прийняття пропозиції), а також момент його укладення. Зазначається, що відповідно до положень Цивільного кодексу України договір вважається укладеним лише тоді, коли сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов. Додатково розглянуто питання реального та консенсуального характеру договору, можливості його укладення шляхом конклюдентних дій. Окремо розкрито питання форми договору про надання рієлторських послуг. В Україні договірна практика передбачає переважно письмову форму для таких угод, хоча деякі аспекти можуть регулюватися усними домовленостями або фактичним виконанням умов договору. Аналізується також питання нотаріального посвідчення договору, яке, хоча і не є обов’язковим, може забезпечити додатковий рівень захисту для сторін угоди. У статті визначено основні права та обов’язки сторін договору. Рієлтор зобов’язується здійснювати професійний підбір нерухомості, надавати консультації та організовувати продаж або оренду об’єктів, тоді як замовник зобов’язаний прийняти надані послуги та здійснити оплату відповідно до умов договору. Визначено також правові механізми врегулювання можливих спорів між сторонами та механізми відповідальності за порушення умов договору. Автор наголошує на необхідності вдосконалення законодавчої бази у сфері рієлторських послуг, що сприятиме більшій прозорості та ефективності договірних відносин на ринку нерухомості. У висновках підкреслюється важливість чіткого визначення істотних умов договору, а також узгодження прав та обов’язків сторін для мінімізації ризиків виникнення правових суперечностей.

У статті звертається увага на те, що однією із сучасних тенденцій розвитку права соціального забезпечення як самостійної галузі права є розширення меж її предмету за рахунок включення до кола суспільних відносин, що його формують, нових, якими є відносини із недержавного соціального забезпечення. Аргументується комплексний характер права на соціальний захист, який дозволяє недержавне соціальне забезпечення розглядати як його частину (компонент, елемент тощо). Воно є одним із основних прав людини, походить від фундаментального – права на життя, є позитивним, а не природнім. Зазначається, що право на недержавне соціальне забезпечення належить кожному, як і право на соціальний захист в цілому (а не лише громадянам, як зазначається у ст. 46 Конституції України). Встановлюється, що досліджуване право є позатериторіальним. Робиться висновок про дуалістичну природу досліджуваного права, адже, перш за все, за допомогою нього задовольняється інтерес окремої особи, що полягає в усуненні або зменшенні негативного впливу соціального ризику, або попередженні його виникнення; крім цього, за рахунок нього здійснюється соціальна функція держави в цілому та створюється основа для можливості вимагати від зобов’язальних суб’єктів соціального захисту. Доводиться, що праву на недержавне соціальне забезпечення на сучасному етапі розвитку системи соціального захисту в Україні властиві: індивідуальний характер (проте воно може належати і сім’ї у разі, якщо саме сім’ї як єдиному цілому надається спеціальний правовий статус), змішана правова природа із домінуванням публічних засад, майнова основа. Це право здійснюється для профілактики, ліквідації, зменшення негативного впливу соціальних ризиків. Дослідження окремих аспектів його реалізації буде важливим і цінним для доктрини права соціального забезпечення та практики забезпечення цього права.