Academic literature on the topic 'Медична евакуація'

Повномасштабна війна росії проти України призвела до масових надходжень поранених військових з різноманітними ушкодженнями. Бойові дії не завжди дають змогу до забезпечення чистоти рани. Крім того, медична евакуація на різних етапах евакуації супроводжується приєднанням госпітальних полірізестентних мікроорганізмів. За даними літератури визначається, що у більшості інфекційних ускладнень такими мікроорганізмами є бактерії, що здатні прикріплятися на поверхні та утворювати полімікробні поєднання [2]. Наявність таких поєднань в рановій поверхні супроводжується змінами експресії генів та синтезу додаткових білків, що в свою чергу, призводить до резистентності до антисептичних речовин та протимікробних препаратів [3]. Вирішення проблеми полірезистентності мікроорганізмів до протимікробних препаратів є складною клінічною задачею. Згідно до нормативної бази одним із заходів, що дозволяє ефективно протидіяти полірезистентності мікроорганізмів до протимікробних препаратів є запровадження раціонального їх застосування та моніторинг епідеміологічного спостереження [1].

Мета роботи. Дослідження питання повноважень і відповідальності командування (командувачів і командирів всіх рівнів) та медичної служби за проведення евакуації поранених військовослужбовців під час проведення військових операцій (бойових дій). Матеріали та методи. Використано законодавчі та нормативно-правові акти держави з питань охорони здоров’я та оборони, доктринальні і керівні документи, інформаційно-довідкові матеріали з питань військової охорони здоров’я та медичного забезпечення Збройних Сил (ЗС) України та інших складових сил оборони. Методи дослідження: бібліографічний, аналітичний, системного підходу, узагальнення. Результати. Досліджено положення та вимоги законодавчих і нормативно-правових актів держави з питань охорони здоров’я та оборони держави, доктринальні та керівні документи з питань військової охорони здоров’я і медичного забезпечення ЗС України та інших складових сил оборони з метою визначення повноважень і відповідальності командування (командувачів і командирів всіх рівнів) та медичної служби за проведення евакуації поранених військовослужбовців під час проведення операцій (бойових дій). Встановлено, що відповідальність за збереження життя військовослужбовців несуть відповідні командири, а начальники медичних служб і медичних підрозділів несуть відповідальність за організацію та здійснення медичного забезпечення військ (сил). Стверджується, що командири військових підрозділів, військових частин (з’єднань), командувачі угруповань військ (сил) і начальники медичних служб користуються визначеними повноваженнями та несуть відповідальність, зокрема й за проведення евакуації поранених, відповідно до своїх посадових обов’язків. Висновки. На полі бою, де єдиноначальність та особиста відповідальність за ведення бойових дій (проведення військових операцій) належить відповідним командирам (командувачам), повноваження та відповідальність за евакуацію поранених з поля бою також покладаються на відповідних командирів від командира військового підрозділу (відділення, взводу, роти), військової частини (з’єднання) до командувача угруповання військ (сил). Після доставки поранених до першого медичного підрозділу евакуація поранених набуває статусу медичної евакуації, а повноваження та відповідальність за її проведення переходять до медичної служби. З цього часу відповідальними за її організацію та проведення є начальники медичних служб військових частин (з’єднань) та керівники органів управління медичним забезпеченням угруповань військ (сил) і ЗС України в цілому, які мають для цього необхідні сили та засоби.

Анотація. У Тернопільському національному медичному університеті імені І.Я. Горбачевського Міністерства охорони здоров’я України розроблена й випробувана система викладання дисципліни «Медицина надзвичайних ситуацій та екстрена медична допомога при масових ураженнях» для здобувачів освіти за спеціальністю 223 «Медсестринство», спеціалізація 223.02 «Екстрена медицина». На першому етапі здобувачі отримують знання щодо загальної характеристики надзвичайних ситуацій, їх медико-санітарних наслідків та основи реагування (14 год. практичних занять). Важливим для опанування документом у цій частині дисципліни є Кодекс цивільного захисту, який подає чіткі визначення основних термінів, що стосуються надзвичайних ситуацій, їх класифікацію та загальну характеристику, поняття про єдину державну систему цивільного захисту, режими її функціонування, основні завдання системи екстреної медичної допомоги під час надзвичайних ситуацій. На другому етапі (28 год. практичних занять) здобувачі розглядають основи лікувально-евакуаційного забезпечення, навчаються організовувати перший етап евакуації поблизу місця події, проводити первинне медичне сортування, надавати медичну допомогу на сортувальних майданчиках, готувати постраждалих до евакуації. Вивчення дисципліни завершується комплексними навчаннями з рятувальниками та Нацполіцією. Запропонована система позитивно зарекомендувала себе серед здобувачів освіти, є логічною з послідовним опануванням основних положень медицини надзвичайних ситуацій і медицини катастроф і завершується комплексним практичним відпрацюванням. У перспективі варто винести теоретичний блок із загальними питаннями реагування на самостійне опрацювання та збільшити кількість практичних відпрацювання сценаріїв з масовим ураженням людей.

Вступ. Аеромедична евакуація є одним з ключових методів евакуації, який забезпечує мобільність та якісне надання медичної допомоги при транспортуванні. Водночас, цей метод евакуації потребує постійного вдосконалення, відповідно до кількісного та якісного складу поранених, вивчення оптимальних та економічно обґрунтованих маршрутів евакуації, оперативної зміни кількості та структури поранень відповідно до зміни військово – політичної обстановки та способів проведення військових дій.
 Мета дослідження: вивчення кількісних та якісних показників роботи аеромедичних бригад інтенсивної терапії, які проводили евакуацію пацієнтів із зони АТО/ООС за 2015 -2018 роки.
 Матеріали та методи. Проведено спостереження та ретроспективний аналіз організації транспортування пацієнтів за період з січня 2015 р. по липень 2018 р. Досліджено карти транспортування пацієнтів високої залежності від надання медичної допомоги за період з березня 2018 року по квітень 2019 року. Загальна кількість транспортованих вертольотами пацієнтів складає 5820. Середній вік пацієнтів з високою залежністю від медичного супроводу склав 30,6±8 років. В кожного із 82 пацієнта був визначений провідний синдром відповідно до причини його транспортування.
 Результати. В Україні аеромедична евакуація досягла значних успіхів завдяки взаємодії різних структур та постійною копіткою роботою над удосконаленням техніки її проведення. Слід відмітити, що кількість поранених залежить від воєнно – політичної обстановки, і відзначається тенденція до зменшення загальної кількості транспортованих хворих у 2015 – 2018 рр. Проте за 2018 – 2019 роки збільшилась питома вага хворих із високою залежністю від медичного супроводу, що може свідчити про зміни в підходах до лікування та відбору пацієнтів для аеромедичної евакуації. Серед транспортованих пацієнтів найбільше було пацієнтів із мінно–вибуховою травмою 45%, із вогнепальними пораненнями було 28%, у 10% транспортованихбули гострі серцево–судинні захворювання, такі як гострий інфаркт міокарда, гострий коронарний синдром або гостре порушення мозкового кровообігу. Також у 10% пацієнтів були небойові травми, у 5% були інфекційні захворювання тощо. Під час транспортування 83% пацієнтам високої категорії залежності від медичного супроводу проводилась штучна вентиляція легень, 68,3% пацієнтам проводилась медикаментозна седація з метою адаптації до ШВЛ, яка проводилась за раунок пропофолу 87,5%, натрію оксибутирату 8,9%, кетаміну 1,8%, та натрію тіопенталу 3,6%. У 12.2% хворих була нестабільна гемодинаміка.
 Висновки. Вирішальну роль у раціональному використанні сил та засобів аеромедичної евакуації, відіграють організаційні процеси, ретельний підхід до відбору пацієнтів, правильне формування і оснащення бригад аеромедичної евакуації, а також планування маршрутів евакуації із врахуванням тактичної бойової обстановки та фактичних спроможностей медичних закладів з надання необхідного пацієнту рівня медичної допомоги. В структурі діагнозів серед транспортованих пацієнтів з високою залежністю від медичного супроводу переважають пацієнти із мінно – вибуховою травмою – 45% та вогнепальними пораненнями – 28%. Переважна більшість пацієнтів (82,9%) зазначеної категорії вимагає проведення штучної вентиляції легень, медикаментозної аналгоседації – 68,3%, а 12,2% пацієнтам необхідна вазопресорна підтримка гемодинаміки. Вивчення фактичних результатів проведення аеромедичної евакуації, їх аналіз та удосконалення на основі попереднього досвіду дозволить покращити ефективність використання сил та засобів аеромедичної евакуації.