Academic literature on the topic 'Моделі мотивування'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Моделі мотивування.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Моделі мотивування"
1
Кадебська, Е. В., С. М. Волошина та М. В. Гроза. "ЧИННИКИ ЕФЕКТИВНОГО УПРАВЛІННЯ СИСТЕМОЮ МЕНЕДЖМЕНТУ". Наукові праці Міжрегіональної Академії управління персоналом. Економічні науки, № 1 (68) (30 січня 2023): 35–41. http://dx.doi.org/10.32689/2523-4536/68-6.
Full textAbstract:
У статті розкрито поняття ефективності управління як сукупності результатів роботи всіх ресурсів, які використовує система управління. Проаналізовано термін «персонал», «мотивація персоналу» з точки зору менеджменту, встановлено ,що мотивація персоналу є ефективним чинником управління системою менеджменту. Визначено основні функції мотивування працівників та методи його реалізації, а також з’ясовано систему принципів формування оптимальної моделі мотивації персоналу для підприємства. Зосереджено увагу на особливостях мотивації працівників українськими підприємствами. Проаналізовано чинники, які впливають на результати мотивування робочого колективу.
2
СИТНИК, Йосиф, та Анастасія ПЕНГРИН. "УДОСКОНАЛЕННЯ МОДЕЛІ МОТИВАЦІЇ ПЕРСОНАЛУ ЗАКЛАДІВ СЕРЕДНЬОЇ ОСВІТИ". MODELING THE DEVELOPMENT OF THE ECONOMIC SYSTEMS, № 4 (28 грудня 2023): 23–31. http://dx.doi.org/10.31891/mdes/2023-10-3.
Full textAbstract:
У статті розглядаються процеси розвитку системи управління персоналом суб’єктів господарювання в сучасних умовах економічного стану українського суспільства. Ключовим складником в системі управління персоналом є модель мотивування працівників. Недостатність мотивації персоналу є досить поширеним явищем, що призводить до зниження продуктивності підприємства, перешкоджає його розвитку або взагалі може призвести до його краху. Вивчення явища впливу мотивації та її покращення в межах окремої організації потребує особливої уваги в деяких сферах, зокрема в освітній. Дослідження системи мотивації в освітній сфері на основі цієї статті вказує на те, що в закладах середньої освіти ситуація досить складна і потребує особливої уваги для впровадження змін та вдосконалення існуючих процесів. Автори статті вважають, що побудова якісної моделі мотивації є фундаментом для формування успішного підприємства та рівня задоволеності його працівників. У статті визначено, ключові фактори, що можуть створювати протиріччя в діяльності педагогів закладів середньої освіти та викликати їхню демотивацію. На прикладі закладу освіти проаналізовано рівень навантаження педагогів у співставленні з кількістю здобувачі освіти та рівень середньої заробітної плати. Розглянуто результати проведеного експертного опитування для оцінювання рівня мотивації педагогів. У статті доведено, що загальний рівень мотивації працівників закладу освіти є недостатнім. Більшість педагогів відчувають брак мотивації під час здійснення своїх професійних обов’язків. Висвітлюються проблемні зони рівня мотивації персоналу та види мотивації, які будуть актуальними для працівників освітнього закладу. Автори стверджують, що стимулювання персоналу в школах – це складний процес, де ефективна стратегія мотивації може поєднувати комбінацію різних підходів та моделей. Загалом, стаття робить акцент на важливості розвитку індивідуальних і командних потреб та інтересів вчителів, розвитку культури співпраці й залучення до прийняття рішень, а також спрямуванні їхньої мотивації на досягнення цілей освітнього закладу.
3
Шерстюк, Роман. "СТРАТЕГУВАННЯ ПІДПРИЄМСТВ: ОСОБЛИВОСТІ У СУЧАСНИХ УМОВАХ". Сталий розвиток економіки, № 3 (54) (25 червня 2025): 210–15. https://doi.org/10.32782/2308-1988/2025-54-32.
Full textAbstract:
Стаття присвячена розкриттю поняття та особливостей стратегування. У статті доведено, що стратегування не тотожно стратегічному управлінню, оскільки є способом стратегічного мислення про майбутнє підприємства і включає процес формування стратегій, в той час як реалізація стратегій має окремий предмет. В процесі її здійснення виконуються основні функції менеджменту: організовування, контролювання, мотивування працівників для перетворення сформованої стратегії, у вигляді траєкторії змін положення підприємства, у конкретні дії згідно з сформованим стратегічним планом. В якості головних особливостей сучасних реалій, які впливають на перебіг стратегування, виділено: перетворення зовнішнього оточення підприємств у слабко прогнозовані BANI та DEST світи; процес цифровізації; воєнні дії; тенденція соціалізації бізнесу; використання моделі економіки вражень.
4
Улановський, Дмитро. "Сценарний підхід як теоретико-методологічна засада вивчення комічного дискурсу". Науковий вісник Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені І.К.Карпенка-Карого, № 34 (28 травня 2024): 232–41. http://dx.doi.org/10.34026/1997-4264.34.2024.305219.
Full textAbstract:
У статті пропонується аналіз теоретико-методологічних аспектів вивчення комічного дискурсу з використанням сценарного підходу. На основі аналізу різних моделей алгоритмів створення та розуміння комічних текстів, автори вказують на дві основні моделі: поєднання ліній реальності та ліній повідомлення про реальність. Обговорено основні аспекти комічного ефекту в комунікативній практиці та його соціальна роль, водночас відзначено підходи до розуміння гумору. Основна мета статті полягає в розкритті сценарного підходу як ключової методології вивчення комічного дискурсу, що сприяє формуванню підґрунтя для практичного аналізу та дослідження комічних текстів. Зазначена стаття розглядає комічний дискурс з використанням сценарного підходу, враховуючи семіотичну модель класифікації комічних текстів. Ця модель враховує різні координати, такі як ступінь емоційного співпереживання, рефлексивність, комунікативна форма висловлювання та психологічне мотивування мовної дії. Комічний текст може включати в себе елементи невідповідності, що породжують сміх через розбіжність між очікуванням та реальністю. Також, враховуючи лінгвістичні теорії гумору, в статті розглянуто різні підходи до розуміння комічного, такі як теорії ворожості, невідповідності та вивільнення. Кожна з цих теорій має свої власні підходи до аналізу гумору та його функцій у комунікації. Крім того, враховуючи концепцію скриптів та сценаріїв, можна розглядати гумор як результат переоцінки тексту чи ситуації через протиставлення або накладання різних скриптів. Наукова новизна дослідження полягає у актуалізації теоретичних засад побудови комічного тексту, у визначенні дискурсивних елементів комічного та визначенні двох моделей алгоритмів створення та розуміння комічних текстів: поєднання ліній реальності та поєднання ліній звітів про реальність. Дослідження має намір окреслити методологічні засади для практичного аналізу аудіовізуального комічного тексту, зосереджуючись на теорії В. Раскіна та С. Аттардо. Як висновок – такий підхід дає змогу аналізувати комічні тексти та аудіовізуальні твори з точки зору їхнього скриптуального підґрунтя та семіотичних особливостей, що сприяє глибшому розумінню механізмів комічного. Застосування семіотичної моделі до аналізу комічних текстів розкриває важливі аспекти їх структури та взаємодії з читачем чи слухачем. Визначено, що вивчення гумору як дискурсивного явища відкриває широкі можливості для розуміння й аналізу не лише комічних текстів, а й загальних механізмів міжособистісного спілкування та сприйняття світу.
5
Kotelianets, Yuliia. "Constructive activity as a means of preschool children’s development." Pedagogical Education:Theory and Practice, no. 28 (July 1, 2020): 144–53. http://dx.doi.org/10.32626/2309-9763.2020-28-144-153.
Full textAbstract:
У статті розкрито сутність і зміст понять «конструювання», «конструктивна діяльність», описані види конструювання та ї̈хнє значення для розвитку дітей дошкільного віку. Зазначено, що конструктивна діяльність дитини дошкільного віку дає можливість самостійної̈ постановки цілей, мотивування себе, пошуку способів дій і контролю результатів, тобто, освоєння всіх компонентів психологічної̈ структури діяльності. Подана характеристика етапів конструктивної̈ діяльності, описані особливості конструктивної̈ діяльності в старшому дошкільному віці. Визначено, що структура процесу конструктивної̈ діяльності розглядається як сукупність трьох етапів: 1) конструювання проекту − задуму: вивчення ситуації̈, виділення параметрів і логіки ситуації̈; 2) конструювання моделі відповідно до визначених попередньо параметрів; 3) конструктивний процес втілення ідей. Зв’язок конструювання з його повсякденним життям, з іншими видами діяльності (грою, театром) робить його особливо цікавим, емоційно насиченим і дозволяє бути одним і засобів самовираження. Потреба в такій діяльності в дітей стає яскраво вираженою.Показниками творчості в конструктивній діяльності виступають новизна способів побудови предмета, новизна самого предмета й новизна прийомів конструювання. Конструктивна діяльність є засобом розумового, морального, естетичного, фізичного, екологічного виховання дітей. Конструктивна діяльність у змістовному аспекті є складним утворенням, котре вибудовується на основі глибокого знання емпіричного матеріалу та високого рівня розвитку просторового мислення. Під час навчання дітей конструктивної діяльності розвивається розумова діяльність, що є важливим чинником формування навичок навчальної діяльності (планування послідовності дій, уявлення щодо кінцевого результату тощо). Обґрунтовано, що конструктивна діяльність є не тільки практичною продуктивною діяльністю, але й проявом загальної розумової здібності, яка найбільш яскраво виступає у творчому процесі створення нової цілісності (предметів, моделей, текстів тощо), і як особливий засіб інтерпретації дітьми навколишнього світу.
6
Йосипів, Юрій Романович, Андрій Олексійович Гречанюк та Микола Михайлович Алембець. "ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ МОДЕЛІ КЕРУВАННЯ СИЛАМИ ПОЛІЦІЇ, ЩО ЗАЛУЧАЮТЬСЯ ДО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПУБЛІЧНОЇ БЕЗПЕКИ Й ПОРЯДКУ ПІД ЧАС МАСОВИХ ЗАХОДІВ, З УРАХУВАННЯМ СКАНДИНАВСЬКОЇ СИСТЕМИ ОХОРОНИ ПУБЛІЧНОГО ПОРЯДКУ ТА БЕЗПЕКИ". Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ (серія юридична), № 4 (26 грудня 2023): 72–79. http://dx.doi.org/10.32782/2311-8040/2023-4-9.
Full textAbstract:
Анотація. Досліджено питання тактичних особливостей роботи поліцейських керівної ланки, які залучаються до забезпечення публічної безпеки і порядку під час масових заходів, згідно зі скандинавською моделлю охорони публічного порядку та безпеки. Доволі часто, ще на етапі попереднього планування режиму безпеки поліцейськими тактиками, доводиться спостерігати, що робота поліцейських загонів щодо забезпечення охорони публічного порядку та безпеки формується на припущеннях, що очікуване зібрання людей буде нераціональним, а в подальшому отримає тенденцію до ескалації насилля. Тобто під час планування потенційний масовий захід уже розглядається через призму небезпечного та суспільно шкідливого. Однак такі упереджені передумови у більшості випадків є хибними та не виправданими. Подекуди надмірна присутність поліції та перелік запроваджених заходів можуть призвести до ескалації насилля та порушення прав людини. Наведено характеристику основних правил і повноважень працівників поліції управлінської ланки та поліцейських, які безпосередньо залучені до охорони публічного порядку і безпеки з метою: ефективної реалізації стратегії деескалації напруги у натовпі у разі її виникнення; профілактики виникнення ризику протиправних дій, що спричинені присутністю поліції; мотивування учасників заходу та членів організаційного комітету до саморегуляції у питаннях власної безпеки та безпеки заходу в цілому; ініціювання діяльності із самостійного виявлення учасниками масового зібрання локальних осередків та угрупувань, що поводяться радикально. Здійснення службових повноважень із охорони публічного порядку та безпеки з чітким розумінням власних функцій та поваги до базових принципів прав і свобод громадян може послужити запорукою успішного перебігу масового заходу у межах правового русла та уникнути потенційних конфліктів між поліцейськими та різними групами учасників заходу.
7
Zorii, R. I., L. I. Chernobai, H. V. Lema та L. I. Mykhailyshyn. "ОСОБЛИВОСТІ ВИХОДУ ВІТЧИЗНЯНИХ ПРОМИСЛОВИХ ПІДПРИЄМСТВ НА ЗОВНІШНІЙ РИНОК". Actual problems of regional economy development 1, № 19 (2023): 54–61. http://dx.doi.org/10.15330/apred.1.19.54-61.
Full textAbstract:
У статті проаналізовано підходи вітчизняних та закордонних авторів щодо особливостей виходу підприємств на зовнішні ринки. У наукових працях науковців є чимало досліджень щодо вивчення особливостей виходу підприємств на зовнішні ринки. Окрім цього, авторами досліджено критерії при виборі зарубіжних регіональних ринків; форми та шляхи виходу вітчизняних підприємств на міжнародні ринки; моделі та стратегії виходу підприємств на зовнішні ринки. Вихід вітчизняного промислового підприємства на зовнішні ринки потребує складання ретельного плану дій. Одним з елементів такого плану дій є формування процесу виходу вітчизняного підприємства на зовнішні ринки. Авторами за допомогою функціонального підходу сформовано процес виходу вітчизняного промислового підприємства на зовнішній ринок. Функціональний підхід передбачає застосування загальних функцій менеджменту: планування, організування, мотивування, контролювання та регулювання, які взаємопов’язані між собою та забезпечують поетапний процес виходу. Окрім цього, функціональний підхід забезпечує визначення основних факторів, як внутрішніх (цілі, завдання, структура, рівень техніки та технології, ресурси, працівники), так і зовнішніх (споживачі, постачальники, конкуренти, профспілки, стан економіки, інфраструктура, міжнародні події, міжнародне оточення, науково-технічний прогрес тощо), що матимуть вплив на розвиток діяльності промислового підприємства. Аналізування вище зазначених факторів сприятимуть формуванню SWOT-аналізу виходу вітчизняних промислових підприємств на зовнішній ринок, який дасть можливість оцінити вплив сильних і слабких сторін діяльності організації, її можливостей та загроз з метою здійснення прогнозування майбутнього стану діяльності та його розвитку в необхідному напрямку. Визначення ключових можливостей і загроз є важливою складовою, оскільки це передуватиме виявленню та мінімізації негативних особливостей щодо виготовлення продукції, виконання робіт чи надання послуг, що може призводити до втрат фінансових ресурсів чи споживачів.
8
Mykytenko, Viktoriya, Petro Rogov, Mykola Khomik, Svitlana Khoroshilova та Oleksandr Biletskyi. "Формалізація процесу сталого господарювання у тривимірній системі координат: час – гроші – простір охоплення". Journal of Scientific Papers "Social development and Security" 11, № 6 (2021): 231–47. http://dx.doi.org/10.33445/sds.2021.11.6.18.
Full textAbstract:
У статті побудовано тривимірну просторову модель номограми гармонізації економічно-соцієтально-виробничо-природно-ресурсних інтересів суб’єктів господарювання (управління чи стейкхолдерів) за критерієм гармонізованих і дисгармонізованих цілей за форматом “егоїзм – альтруїзм” у координатах “час – простір охоплення – гроші”, що відтворює масштаби застосування додаткових специфічних заходів і технологій координації управління; за тестовим використанням якої: рекомендовано при реалізації процесів та процедур із виконання функцій стратегічного управління сталим господарюванням; уможливлено елімінування диференціації й дезінтеграції економічного, соцієтального, виробничого та природно-ресурсного потенціалів учасників господарювання й партнерів. Удосконалено бінарний комплекс принципів системного підходу до гармонізації економічних, соцієтальних, виробничих та природно-ресурсних інтересів суб’єктів сталого господарювання, що, на відміну від усталеного, базується не лише на низці стандартних принципів (системи гармонізації: “взаємодії”, “балансу”, “сполучення”, “погодження”, “узгодження”) та загального управління (управління гармонізацією: планування, організовування, контролювання, мотивування, координація), а й специфічних системних принципів фізичної економії, які ідентифіковано й згруповано у відповідності до об´єкту та цілей дослідження сталого господарювання й управління гармонізацією, що закладає методологічні основи для реалізації на практиці концепту сталого господарювання і відповідного типу механізмів при умові узгодженості етапів гармонізації протягом обох циклів.
 Розвинуто категоріальне поле теорії сталого господарювання за рахунок уточнення змістовності поняття “процесу гармонізації економічних, соцієтальних, природно-ресурсних та виробничих інтересів”, що: а) полягає в їх узгодженості у часі, витратах та просторі охоплення з метою забезпечення сталого господарювання певної природи системи (що є множиною суб’єктів – носіїв цих інтересів); б) формалізовано при інтерпретації процесів гармонізації у вигляді геометричної тривимірної моделі лінійного континууму з синхронної диференціації варіантів “економічний, соцієтальний, природно-ресурсний та виробничий інтерес” суб’єктів різної природи за критерієм “егоїзм” – “альтруїзм” при орієнтованості на збалансування задоволеності їх індивідуальних, суспільних або ж загальних потреб. Сформовано методологічно важливі положення упровадження у практику управління тривимірної номограми, яку протестовано за двома циклами гармонізації економічних, виробничих, соцієтальних та природно-ресурсних інтересів суб’єктів господарювання (управління чи стейкхолдерів), що дозволило довести: тривимірна концепція “час – простір охоплення – гроші” у процесах гармонізації вказує на “тимчасову” цінність обсягів фінансових витрат у просторі охоплення і часі та на те, що сьогоднішній грошовий дохід (внаслідок гармонізації економічних, соцієтальних, виробничих та природно-ресурсних інтересів) має більшу цінність, ніж майбутній, при їх однаковій сумі.
9
Zhadan, Iryna. "Соціальне середовище як чинник розвитку громадянської компетентності: емпірична модель дослідження". Scientific Studios on Social and Political Psychology, № 45(48) (3 липня 2020): 50–58. http://dx.doi.org/10.33120/ssj.vi45(48).141.
Full textAbstract:
Представлено й обгрунтовано емпіричну модель дослідження соціально-психологічних чинників розвитку громадянської компетентності молоді, складниками якої є ключові компетенції громадянина, чинники та інструменти впливу. 
 До переліку ключових компетенцій внесено ті, які забезпечують успішність виконання ролі громадянина в демократичному суспільстві (ідеальна модель). 
 Соціально-психологічними чинниками їх розвитку визначено: чинники макрорівня (дискурси і практики, які продукуються соціальним середовищем) та чинники мікрорівня (особистісні якості, які виникають і розвиваються в процесі соціальної взаємодії, – цінності, мотивації, когнітивні настановлення, ставлення, ідентичності). 
 Згідно із запропонованою моделлю чинники макро- і мікрорівнів взаємозалежні. Виявлено також взаємозумовленість розвитку громадянської компетентності та пропозицій дискурсу і практик соціального середовища. 
 Встановлено інструменти впливу соціального середовища на розвиток громадянської компетентності: обмеження – нормативні (норми, правила, приписи) і ненормативні (оцінки, стереотипи, звичаї); сприяння (схвалення, прийняття, залучення, підтримка, повага, пошана, визнання, заохочення); мотивування (до активності/пасивності, автономності/залежності, раціональності/ірраціональності, довіри/підозріливості, дружелюбності/антагонізму). 
 Зроблено припущення, що те, які інструменти впливу частіше обирає середовище, вказує на його реальні очікування щодо компетенцій громадян. Порівняння ж реальних очікувань середовища з ідеальною моделлю дасть змогу визначити ступінь його відповідності вимогам до розвивального середовища. 
 З’ясовано, що найбільш проблемними і значущими для сучасного етапу розвитку громадянського суспільства в Україні є готовність до партиципації та готовність до здобуття суспільних благ ціною обмеження власної вигоди або й відмови від неї. Виокремлено мікрочинники становлення цих компетентностей та індикатори їхнього розвитку.
10
Онопрієнко, Д. О. "МЕХАНІЗМ УПРАВЛІННЯ КОНКУРЕНТНИМИ ПЕРЕВАГАМИ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ОСНОВНИЙ ЧИННИК РЕАЛІЗАЦІЇ ЙОГО ПОТЕНЦІАЛУ В КОНТЕКСТІ СТАЛОГО РОЗВИТКУ". Підприємництво та інновації, № 34 (28 лютого 2025): 146–53. https://doi.org/10.32782/2415-3583/34.23.
Full textAbstract:
У статті розглядаються теоретико-практичні аспекти формування механізму управління конкурентними перевагами як одного із ключових чинників підвищення ефективності реалізації потенціалу підприємств аграрного сектору економіки в умовах циркулярної економіки. Концептуальна модель механізму передбачає розробку критеріїв, стратегії і програми конкурентоспроможності підприємства та широке застосування методів мотиваційного управління і математичного моделювання як основних інструментів забезпечення його конкурентних переваг. Особливістю використання методів мотивування є формування внутрішньої мотивації усіх категорій співробітників через їх самореалізацію, задоволення результатами своєї праці, формування здорового психологічного клімату та високого рівня розвитку відносин на підприємстві. Застосування математичних методів моделювання суттєво впливає на підвищення рівня реалізації потенціалу підприємства шляхом його оптимізації.
Dissertations / Theses on the topic "Моделі мотивування"
1
Разумова, Катерина Миколаївна, та Вікторія Василівна Ігнатюк. "Вивчення зарубіжного досвіду мотивації праці та імплементація його в сучасних кризових умовах". Thesis, Національний університет Запорізька політехніка, 2020. https://er.nau.edu.ua/handle/NAU/48905.
Full textAbstract:
Стратегічні пріоритети розвитку підприємництва, торгівлі та біржової діяльності: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції присвяченої до 120-річчя Національного університету «Запорізька політехніка».<br>Мотиваційний механізм управління персоналом є одним із важливих чинників економічного зростання суспільства у ринкових відносинах. У сучасних умовах існування жорсткого конкурентного середовища між підприємствами, що формують систему мотивування працівників на вітчизняних ринках, доцільно скористатися світовим досвідом.
Book chapters on the topic "Моделі мотивування"
1
Savinova, Natalia, and Ганна Савінова. "ДИДАКТИКА ФОРМУВАННЯ ТЕМАТИЧНОЇ ЛЕКСИКИ ДІАЛОГІЧНОЇ ЄДНОСТІ У ДОШКІЛЬНИКІВ ІЗ ЗАГАЛЬНИМ НЕДОРОЗВИТКОМ МОВЛЕННЯ." In MODERN PEDAGOGICAL MODELS OF THE FORMATION AND DEVELOPMENT OF SPECIFICALLY SCIENTIFIC PEDAGOGICAL PHENOMENA. OKTAN PRINT s.r.o., 2023. http://dx.doi.org/10.46489/mpmotf-23-17-36.
Full textAbstract:
У статті обґрунтовано теоретико-дидактичні засади формування тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Уточнено та з’ясовано сутність понять «діалогічна єдність», «тематична лексика». Визначено поняття «тематична лексика» як найбільшу смислову парадигму, що об’єднує слова певної частини мови на підставі відношення до загальної теми, подібності чи спільності функцій, позначуваних словами, спільності родових значень. Діалогічну єдність інтерпретовано як мінімальну смислову та структурну одиницю діалогічного тексту, що визначається як послідовність двох або більше тематично, логічно, психологічно та структурно пов’язаних реплік, перша з яких є стимулювальною, решта – реагувальними. 1420 Описано критеріально-показникову базу дослідження, зокрема критерії та показники (когнітивно-змістовий, що відображає повноту й дієвість засвоєння системи теоретико-практичних знань і вмінь добирати слова певної тематичної групи в процесі діалогу. Його показники: точність тематичного слововживання в діалозі, що характеризує вміння добирати слова в межах тематичної групи; якість слів тематичних груп діалогу, що демонструє вміння складати ряди слів за певною змістовою ознакою (видовою або родовою); розуміння значення слів тематичної групи діалогу, що свідчить про осмислення семантичних ознак діалогічних єдностей; експресивно-оцінний, що полягає в об’єктивному осмисленні й оцінці дітьми результатів власної діяльності й діяльності однолітків щодо вживання слів однієї тематичної групи в діалозі. Його показниками є: використання під час діалогу образних виразів, експресивної лексики, що характеризується насиченістю або відсутністю додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків; взаємооцінка правильності вживання тематичної лексики в діалозі, що репрезентує вміння оцінювати та контролювати лексичні знання однолітків під час діалогу; самооцінка вживання тематичної лексики в діалозі, тобто навички самооцінювання й самоконтролю власних лексичних умінь). Представлена дидактична модель формування тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня має три взаємопов’язані етапи: пропедевтичний, теоретико-операційний та продуктивний. Метою першого, пропедевтичного етапу, є мотивування вихованців до занять. Цей процес відбувався шляхом створення ситуації успіху для кожної дитини в процесі діалогу, упровадження сюрпризних моментів під час активної освітньо-ігрової діалогічної взаємодії, активного введення в діалог слів художнього стилю та малих фольклорних форм, діяльності щодо розвитку психічних функцій (пам’яті, мислення, уваги, сприйняття, уяви) засобами дидактичних вправ або ігор. Другий, теоретико-операційний етап, спрямований на формування практичних умінь та навичок використання тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Зміст роботи полягав у розробці конспектів та проведенні логокорекційних занять, вправ, завдань для формування умінь і навичок використання тематичної лексики діалогічної єдності. Головною педагогічною умовою було залучення дітей до діалогічної взаємодії, використання тематичної лексики в різних ситуаціях мовленнєвого спілкування. Передбачалося використання таких основних організаційних форм, як: ігри-заняття, ігри-інсценізації, сюжетно-рольові та дидактичні ігор, а також засобів навчання, зокрема мовленнєвого зразка, слів художнього стилю, матеріалу усної народної творчості, візуальної наочності. Третій, продуктивний етап роботи, передбачав узагальнення набутих умінь та навичок використання тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Основними організаційними формами роботи на цьому етапі були ігри-заняття, ігри-інсценізації, дидактичні ігри, вправи, а засобами навчання – мовленнєвий зразок, художнє слово, усна народна творчість, візуальна наочність тощо. Запропонована дидактична модель була апробована в процесі експериментальної роботи. Ефективність методики збагачення тематичної лексики діалогічної єдності старших дошкільників забезпечувалась усіма (окрім письма) видами мовленнєвої діяльності: слухання, говоріння, читання. Освітньо-мовленнєва діяльність дітей старшого дошкільного віку охоплювала різні види говоріння (творчі розповіді, конструкції та творчі малюнки), самостійність, ініціативність, самоконтроль, самооцінка. Схарактеризовано якісні зміни тематичної лексики діалогічної єдності в дошкільників із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня. Діти пояснювали вживання слів, розрізняли переносне й пряме значення, наводили приклади («Холодильник мовчить, коли він не працює»). Мовлення дітей стало яскравим, образним та різноманітним («торт» – «господар свята»; «морозиво» – «солодка бурулька»; «сир» – «вулик»). Дошкільники почали виявляти вміння та навички вживання слів із різними смисловими відтінками. Слугувати прикладом на підтвердження цього факту можуть бути такі фрази: «Сонячний день. Яскраво світить сонечко, блищать його промінці. На галявині сидять мама й тато. Вони чекають бабусю й дідуся. Мама й тато купили диню, яка схожа на величезне жовте сонечко». Наприкінці експерименту спостерігається активне використання дошкільниками іменників, прикметників та дієслів, що свідчить про усвідомлення ними цих частин мови. У їхньому мовленні простежується вживання синонімів, антонімів, багатозначних слів: «працьовита, як бджілка»; «м’який характер»; «золотий урожай; «золота дівчинка»; «золоті руки»; «свіжа сорочка»; «свіжа газета». У результаті контрольної діагностики дітей із загальним недорозвитком мовлення ІІІ-го рівня засвідчено якісні зміни вмінь і навичок уживання тематичної лексики під час діалогу. Відповідно до результатів експерименту після впровадження розробленої експериментальної моделі на високому рівні в ЕГ (експериментальної групи) за допомогою середньоарифметичних підрахунків показників когнітивно-змістового критерію виявлено 16,6 % сформованості тематичної лексики діалогічної єдності (було 5,5 %) дітей, у КГ (контрольної групи) показники суттєво не змінилися: високий рівень демонстрували 5,5 % дітей (раніше не було виявлено високого рівня). Згідно з показниками експресивно-оцінного критерію на високому рівні в ЕГ сформованості тематичної лексики діалогічної єдності зафіксовано 5,5 % дітей (спочатку не було виявлено високого рівня), а у КГ показники не змінилися.