Academic literature on the topic 'Повітряний простор'

Стаття присвячена питанню мобільності здобувачів вищої освіти в умовах воєнного стану в Україні. В умовах воєнних дій освітня система зазнала значних змін, що вплинули на академічну мобільність та міжнародне співробітництво у вищій освіті. Автори виокремлюють відповідні ключові проблеми реалізації академічної мобільності здобувачів вищої освіти, які загострилися в умовах воєнного стану. Проблема створення безпечного середовища для реалізації академічної мобільності є головною через підвищений ризик для здоров’я та благополуччя учасників освітніх програм. Розробники та організатори програм мобільності мають враховувати актуальну ситуацію, гарантувати максимальний рівень безпеки для всіх учасників, підтримувати комфортний простір для спільної діяльності й ефективного досягнення мети програм. Актуальною залишається проблема фінансування та організаційні труднощі реалізації програм мобільності в Україні, що пов’язана із фінансовими обмеженнями, зниженням державної підтримки, безперервним пошуком спонсорів. Війна активізувала проблему зростання інтересу до мобільності як способу міграції у здобувачів вищої освіти, а не як підвищення професійних компетенцій здобувачів вищої освіти. Автори наголошують, що щодня події в країні вносять свої корективи у плани здобувачів вищої освіти. Так існує й проблема відсутності повної гарантії участі здобувачів вищої освіти у програмах академічної мобільності через непередбачувані обставини. Основні виклики полягають у зовнішніх факторах, таких як повітряні загрози, логістичні труднощі та нестабільність у енергосистемі країні, які суттєво впливають на можливість участі у програмах мобільності. Залишається актуальною і технічна проблема. На думку авторів, ця проблема характеризується пошкодженням критичної інфраструктури, регулярними чи аварійними графіками відключення електроенергії, а також відсутністю чи погіршенням зв’язку, проблемами із технікою. Перспективою дослідження є детальне обґрунтування доцільних шляхів вирішення проблем, які висвітлені у цій статті, для спрямування вищої освіти на новий маршрут розвитку міжнародної співпраці та академічної мобільності здобувачів вищої освіти.

Обґрунтування. Основними методами хірургічного лікування хворих на туберкульоз легень (ТБЛ) є резекції легені в різному обсязі. Головними причинами неефективності резекційних методів лікування хворих на ТБЛ є: перерозтягнення резектованої легені, особливо при залишенні вогнищ відсіву, та порушення конгруентності залишених після резекції відділів легені. У таких випадках застосовуються різні методи корекції обсягу гемітораксу. Одним з найефективніших методів є інтраплевральна корегувальна торакопластика. Мета. Визначити ефективність застосування інтраплевральної торакопластики (ІПТП) при хірургічному лікуванні хворих на ТБЛ. Матеріали та методи. У нашій клініці було проведено 52 оперативні втручання із застосуванням резекції легені з одномоментною корегувальною ІПТП. Ці хірургічні втручання було виконано в період із 2006 по 2024 р. У 45 (86,5 %) пацієнтів було проведено ІПТП за методикою, розробленою на базі клініки, в 7 (13,5 %) випадках виконувалася класична ІПТП. Методика, розроблена в нашій клініці (Патент України № 29878 «Спосіб хірургічного лікування хворих на туберкульоз легень»), ґрунтується на таких оперативно-технічних аспектах ІПТП: бічна торакотомія на 2 см нижче кута лопатки, підокістне субтотальне видалення 5-го ребра, торакотомія по ложі 5-го ребра, виконання основного етапу операції (резекції або плевректомії з декортикацією), інтраплевральне видалення 1-го, 2-го та 3-го ребер, дренування плевральної порожнини двома дренажами, інтраплевральне підшивання передньої грудної стінки до задньої в зоні декостації, пошарове закриття торакотомної рани, створення післяопераційного пневмоперитонеуму об’ємом 1000-2000 см3. Класична ІПТП полягала в інтраплевральному видаленні від 3 до 5 ребер залежно від бажаного ефекту. Віковий діапазон хворих становив від 16 до 65 років. Було проведено 1 ІПТП дитині 16 років із приводу фіброзно-кавернозного ТБЛ справа. 43 (82,7 %) пацієнти були прооперовані з приводу хронічних форм ТБЛ. Двобічні процеси було діагностовано в 39 (75,0 %) випадках. Тривалість захворювання до операції становила від 10 місяців до 6 років. 8 (15,4 %) пацієнтів були прооперовані з приводу неефективного попереднього оперативного лікування в інших клініках або рецидивів ТБ. ТБ трахеї та/або бронхів на доопераційному етапі підготовки було діагностовано в 13 (25,0 %) хворих. У 43 (82,7 %) пацієнтів відзначалася полірезистентність мікобактерій до протитуберкульозних препаратів. Найчастіше корекція обсягу гемітораксу виконувалася у хворих на фіброзно-кавернозний ТБЛ – 30 (57,7 %) випадків, у 16 (30,8 %) хворих корекція гемітораксу виконувалася після резекцій із приводу множинних або конгломератних туберкулів з розпадом. Інші форми ТБЛ у дослідженні були поодинокими. Результати та їх обговорення. Основною перевагою ІПТП є незначний косметичний дефект при задовільному зменшенні об’єму грудної клітки. Резекційні втручання з використанням класичної корегувальної ІПТП були такими: верхня лобектомія – 3 (42,9 %) випадки, плевректомія з декортикацією легені – 3 (42,9 %), полісегментарна резекція легені – 1 (14,3 %). В 1 (14,3 %) випадку після застосування класичної ІПТП настала смерть від гострої серцево-легеневої недостатності. Інших ускладнень не було. У період спостереження до 5 років 6 (85,7 %) пацієнтів досягли повного одужання. ІПТП, розроблена в нашій клініці (Патент України № 29878 «Спосіб хірургічного лікування хворих на туберкульоз легень»), найчастіше виконувалася для корекції обсягу гемітораксу після верхньої лобектомії та комбінованої резекції легені: 26 (57,8 %) та 13 (28,9 %) випадків відповідно. Післяопераційні ускладнення при застосуванні МІПТП розвинулися в 5 (11,1 %) випадках. У 2 (4,4 %) пацієнтів у ранньому післяопераційному періоді виникла тромбоемболія дрібних гілок легеневої артерії з порушенням гемодинаміки. Цим пацієнтам терміново було призначено антикоагулянтну терапію (низькомолекулярні гепарини в максимальних терапевтичних дозах), яка тривала 7 днів з поступовим переходом на профілактичні дози антикоагулянтів непрямої дії. Післяопераційні ускладнення було ліквідовано, загальний результат лікування задовільний. В 1 (2,2 %) пацієнта в ранньому післяопераційному періоді виникла повітряна емболія внаслідок неадекватного поводження з центральним венозним катетером самим пацієнтом. Були призначені оксигенотерапія та прямі антикоагулянти в лікувальній дозі. Стан хворого нормалізувався через 2 доби. Загальний результат лікування цього пацієнта задовільний. В 1 (2,2 %) пацієнта, якому виконали верхню білобектомію та резекцію S6 правої легені з приводу мультирезистентного ТБЛ з відсівом у ліву легеню, через 3 місяці після операції було відзначено рецидив туберкульозного процесу в оперованій легені на тлі приймання протитуберкульозних препаратів. Загальний результат операції є незадовільним. Ще в 1 (2,2 %) спостереженні після верхньої лобектомії справа в післяопераційному періоді розвинулася серома підлопаткового простору. Цей пацієнт із супутньої патології мав цукровий діабет 2-го типу. Зазначене ускладнення було ліквідовано шляхом мікродренування підлопаткового простору з уведенням у мікроіригатор антибіотиків широкого спектра дії (амікацин і цефтріаксон). Летальних випадків при застосуванні цього виду ІПТП зафіксовано не було. Загальна ефективність методу становила 88,9 %. Висновки. ІПТП є ефективним методом корекції обсягу гемітораксу, яка дає змогу досягти адекватного зменшення грудної клітки при незначному косметичному дефекті.

Обґрунтування. Аспергільоз легень – це опортуністична грибкова інфекція, спричинена видами Aspergillus, що колонізують або інвазивно уражають легеневу паренхіму, бронхіальне дерево та прилеглі структури. Хвороба варіює від алергічних реакцій до хронічних некротичних й інвазивних форм, які можуть призводити до деструкції легеневої тканини та системних ускладнень. Розвиток патології зумовлений поєднанням екзогенної експозиції аспергілів і порушеннями місцевого чи системного імунітету. Поширеність аспергільозу легень варіюється залежно від географічного регіону, екологічних чинників і стану імунної системи населення. Спори гриба є в ґрунті, зерні, борошні, сіні (особливо запліснявілих), на будівельних матеріалах, у системі вентиляції будівель, у пилу приміщень, де обробляються шкіра, вовна, прядиво. Виявляються аспергіли навіть у пилу лікувальних закладів, що може призвести до внутрішньолікарняного інфікування. Клінічно значущими формами аспергільозу для хірургів є інвазивний аспергільоз і аспергілома, оскільки вони потребують складної діагностики та хірургічного втручання в окремих випадках, інколи для діагностики інвазивного аспергільозу необхідне проведення біопсії легені; при аспергіломі радикальним методом лікування є резекційне втручання. Аспергілома розвивається внаслідок колонізації спорами гриба (найчастіше це Aspergillus fumigatus) туберкульозної порожнини розпаду. Також аспергілома може утворюватися в бронхоектатичних змінах нетуберкульозної етіології, хронічних абсцесах, кістах, булах, у пухлинному вузлі з розпадом і навіть у плевральній порожнині. Діагностика аспергіломи охоплює такі дослідження: • збір анамнестичних даних; • оглядова рентгенографія та комп’ютерна томографія органів грудної порожнини (КТ ОГП); • серологічна діагностика (для визначення галактоманану в бронхоальвеолярному змиві та сироватці крові); • бронхоскопія; • біопсія вогнищ ураження; • мікроскопія та посів мокротиння, виділень з носа й біопсійного матеріалу. Основним проявом аспергіломи є рецидивне кровохаркання (діагностується в 70-80 % випадків). На КТ ОГП аспергілома має вигляд округлої кулі всередині порожнини. Оскільки її основна маса зазвичай відділена від контурів порожнини повітряним простором, формується так званий симптом «повітряного півмісяця». Мета. Визначити ефективність хірургічного лікування аспергільозу легень. Матеріали та методи. За останніх 17 років у відділенні торакальної хірургії та інвазивних методів діагностики ДУ «Національний науковий центр фтизіатрії, пульмонології та алергології ім. Ф.Г. Яновського НАМН України» було проліковано 30 хворих на аспергільоз легень. У 24 (80,0 %) випадках було діагностовано аспергілому легені; в 1 (3,3 %) пацієнта розвинулася аспергілома залишкової плевральної порожнини, в 5 (16,7 %) хворих установлено діагноз інвазивного аспергільозу після відеоасистованої (VATS) біопсії легені. Результати та їх обговорення. Фоном для виникнення аспергіломи у 20 (83,3 %) випадках був туберкульоз легень або післятуберкульозні зміни, у 2 (8,3 %) пацієнтів – бронхоектатична хвороба (в одного з них у поєднанні з первинним імунодефіцитом), в 1 (4,2 %) хворого аспергілома розвинулася всередині злоякісної пухлини з розпадом, іще 1 (4,2 %) хворий мав бульозну хворобу, в 1 (4,2 %) випадку аспергілома розвинулася в залишковій плевральній порожнині після верхньої лобектомії справа. Тривалість фонової хвороби до операції становила від 2 місяців до 16 років. У 20 (83,3 %) пацієнтів з аспергіломою виконано різні резекційні втручання, 4 (16,7 %) хворим після дообстеження було відмовлено в операції через значні вентиляційні порушення (3 випадки, 12,5 %) та виражену кардіогенну патологію (1 випадок, 4,2 %). В 1 (4,2 %) хворого з аспергіломою залишкової плевральної порожнини після відеоторакоскопічної санації другим етапом було виконано первинну екстраплевральну торакопластику. VATS-біопсія легені була проведена 5 (16,7 %) хворим. За результатами гістологічного та мікробіологічного досліджень у 4 (13,3 %) випадках було встановлено діагноз інвазивного аспергільозу, в 1 (3,3 %) хворої діагностовано резистентний туберкульоз легень у поєднанні з інвазивним аспергільозом. Основними показаннями до біопсії легені в цих пацієнтів був атиповий перебіг хвороби зі стійкою резистентністю до консервативної терапії, в тому числі протиаспергільозних препаратів. Післяопераційний період у 4 (13,3 %) хворих перебігав гладко, тоді як 1 (3,3 %) пацієнт помер через 2 тижні після операції від прогресування інвазивного аспергільозу з розвитком бронхо-плевральної нориці й аспергільозної емпієми плеври; фоном для розвитку аспергільозу в цього пацієнта був первинний імунодефіцит. Основними принципами хірургічного лікування хворих на аспергілому були такі: • проведення анатомічної резекції легені (лобектомія або білобектомія) чи пневмонектомії (можливе використання корегувальної торакопластики); • доопераційне призначення протиаспергільозних препаратів (для досягнення ліквідації перикавітального інвазивного аспергільозу); • тривала післяопераційна терапія з використанням протиаспергільозних препаратів (3-6 місяців); • настороженість щодо можливості інтраопераційної й особливо післяопераційної кровотеч. Висновки. Оперативне лікування є найефективнішим способом усунення аспергіломи легені, що дає змогу досягти успішного результату в 95 % випадків. Для підвищення ефективності лікування потрібне призначення протигрибкових препаратів як до, так і після хірургічного втручання.

Свій початок комп’ютеризоване мобільне навчання бере з проекту Dynabook Алана Кея, який наприкінці 50-х рр. працював на Денверській військово-повітряній базі «Рендольф», де писав на машинному коді програми для ЕОМ Burroughs 220. Саме тоді він зіткнувся з проблемою передавання сформованих на цій ЕОМ даних на комп’ютери інших баз. Стандартних форматів та ОС для цих ЕОМ не існувало, тому А. Кею довелося створити мікропрограми, що містили всі необхідні дані та після запуску на інших машинах через простий інтерфейс користувача автоматично розгорталися необхідні дані. Такі програми А. Кей назвав модулями, в яких об’єднуються дані та код. У 1966 р. він зайнявся науковою діяльністю в галузі молекулярної біології в Університеті штату Колорадо, де запропонував створити системи модулів (об’єктів), в яких об’єднуються дані та алгоритми їх опрацювання, взаємопов’язані один з одним через визначені розробником інтерфейси. При цьому він активно використовував аналогії з біологічними об’єктами та механізмами взаємодії клітин у живому організмі.