Academic literature on the topic 'Право на забудову'
Create a spot-on reference in APA, MLA, Chicago, Harvard, and other styles
Consult the lists of relevant articles, books, theses, conference reports, and other scholarly sources on the topic 'Право на забудову.'
Next to every source in the list of references, there is an 'Add to bibliography' button. Press on it, and we will generate automatically the bibliographic reference to the chosen work in the citation style you need: APA, MLA, Harvard, Chicago, Vancouver, etc.
You can also download the full text of the academic publication as pdf and read online its abstract whenever available in the metadata.
Journal articles on the topic "Право на забудову"
1
Нікітенко, Вікторія Вікторівна. "МЕЖІ ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА ЗАБУДОВУ ЯК ВИМІР ПРАВОМІРНОСТІ БУДІВНИЦТВА". New Ukrainian Law, № 5 (15 грудня 2023): 25–31. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2023.5.4.
Full textAbstract:
У статті проведений теоретико-правовий аналіз меж здійснення права на забудову як вимір правомірності будівництва. Авторкою зазначено, що будівництво як матеріально-виробнича, економічно-господарська, соціально та екологічно орієнтована діяльність відіграє важливу соціально-економічну роль у житті суспільства, що зумовлює юридично значущий характер будівельної діяльності. Тобто будівництво розглядається як юридично значуща діяльність. Категорія «межі здійснення суб’єктивного права» дає можливість кваліфікувати дії забудовника як правомірні чи неправомірні. Авторкою висвітлюються відмінності «права на забудову» у складі правомочностей власника земельної ділянки і «права для забудови» як окремого речового права. Відповідно до законодавства України будівництво є законним способом здійснення низки суб’єктивних прав особи (права на житло, права власності на землю, права користування земельною ділянкою, ін.), здійснення яких шляхом будівництва відбувається через «право на забудову». Пропонується виокремлювати такі види права на забудову, що ґрунтується на титулах права власності на землю, суперфіцію, постійного землекористування та оренди. У зв’язку з чим визначаються межі здійснення права на забудову власника земельної ділянки, суперфіціарія, постійного землекористувача та орендаря. За методологічну основу визначення меж здійснення права на забудову взято комплексний підхід, який інтегрує загальноправові, цивілістичні і земельно-правові засади меж здійснення суб’єктивних прав. Робиться висновок, що межі здійснення права на забудову визначаються правовими обмеженнями, що відображені у принципах права і закріплені в актах законодавства України, обмеженнями й обтяженнями прав на землю, а також обов’язками власників і користувачів земельних ділянок.
2
Найда, Катерина Володимирівна. "ПРАВОВІ АСПЕКТИ РОЗМЕЖУВАННЯ ЗЕМЕЛЬНОГО СЕРВІТУТУ ТА СУПЕРФІЦІЮ". Kherson State University Herald Series Legal Sciences, № 4 (2 жовтня 2024): 15–22. http://dx.doi.org/10.32999/ksu2307-8049/2024-4-3.
Full textAbstract:
Мета. Дослідження спрямоване на проведення порівняльного аналізу правових інститутів земельного сервітуту та суперфіцію в українському законодавстві. Основною метою є визначення спільних рис та відмінностей цих інститутів, а також розгляд їх практичного застосування. Це дозволить глибше зрозуміти правову природу земельного сервітуту та суперфіцію, їх значення для регулювання земельних відносин та дасть змогу уникати практичних проблем у їх застосуванні. Методи. У процесі дослідження застосовувалися методи порівняльного аналізу, системного підходу, а також аналізу нормативно-правових актів та судової практики. Метод порівняльного аналізу використовувався для визначення спільних та відмінних рис земельного сервітуту та суперфіцію. Системний підхід дозволив охарактеризувати правове регулювання цих інститутів у контексті системи земельного права. Аналіз нормативно-правових актів і судових рішень допоміг з’ясувати особливості правового регулювання та практичного застосування земельного сервітуту та суперфіцію в Україні. Результати. У результаті проведеного дослідження було встановлено спільні риси та суттєві відмінності між земельним сервітутом та суперфіцієм як самостійними інститутами земельного права. Було з’ясовано, що вони відрізняються за об’єктами права землекористування, строками, змістом та правовими наслідками. Також узагальнено доктринальні визначення суперфіцію та запропоноване власне визначення земельного сервітуту та суперфіцію. Висновки. Дослідження земельного сервітуту та суперфіцію показало, що ці інститути, незважаючи на спільну природу, мають суттєві відмінності в правовому режимі, межах використання та підставах припинення. Земельний сервітут, як правило, встановлюється для задоволення конкретних потреб суміжних земельних ділянок, тоді як суперфіцій надає більш широкі права на забудову та користування чужою земельною ділянкою. Проведений аналіз законодавства та судової практики виявив низку проблемних питань, зокрема: нечіткість визначень, відсутність єдиної судової практики, складність застосування цих інститутів на практиці. Це свідчить про необхідність подальшого вдосконалення законодавчої бази та розробки більш детальних методичних рекомендацій. Для ефективного використання земельного сервітуту та суперфіцію необхідно створити чіткі та зрозумілі правила для встановлення, зміни та припинення цих прав. Також пропонується спростити процедуру юридичного оформлення цих правовідносин за допомогою типових договорів. Сервітут забезпечує право обмеженого користування чужою земельною ділянкою для задоволення певних потреб, тоді як суперфіцій надає право забудови та експлуатації будівель на чужій земельній ділянці. Відмінності між цими інститутами полягають у їх об’єкті, тривалості користування та функціональному призначенні, а також підставах і юридичних наслідках припинення.
3
Правдюк, В. М. "ІСТОРИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ ОСНОВНИХ ПРИЧИН ВИНИКНЕННЯ МІСТ". Актуальні проблеми права: теорія і практика, № 48 (25 грудня 2024): 186–99. https://doi.org/10.33216/2218-5461/2024-48-2-186-199.
Full textAbstract:
Виникнення міст, їх розвиток є нерозривно пов’язаними з самим розвитком людства, з історієюлюдської цивілізації. Згідно традиційного погляду дослідників історії держави та права перехід доземлеробства створив один з найбільш важливих чинників для створення цивілізації – збільшення кормовоїбази, що в свою чергу створило об’єктивні потреби у зберіганні вирощених злаків, окрім того виниклапотреба в розподілі праці і об’єднанні людей для більш ефективного процесу землеробства. На думку автора вказані чинники лише частково відображають причини та механізми що призвели до виникнення міст. У поточній публікації досліджуються географічні та топографічні чинники виникнення міст, безпекові чинники та статус міст як релігійних центрів. Ключові слова: історія, забудова, адміністративне право, містобудівне право, історія Європи, історія регулювання забудови, планування, міста, історія міст, урбаністика.
4
Боднарчук, О. Г., та О. І. Боднарчук. "ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ВІДНО¬СИН ЩОДО КОРИСТУВАННЯ ЧУЖОЮ ЗЕМЕЛЬНОЮ ДІЛЯНКОЮ (СУПЕРФІЦІЮ) В УКРАЇНІ". Наукові праці Національного університету “Одеська юридична академія” 26 (22 липня 2020): 19–24. http://dx.doi.org/10.32837/npnuola.v26i0.656.
Full textAbstract:
Стаття присвячена подальшому дослідженню проблемних питань правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію) в Україні. Встановлено, що субінститути суперфіцію та емфітевзису були започатковані в сучасному цивільному праві України, що регламентує їх порядок встановлення та припинення щодо нерухомого майна. Також ці субінститути сформувалися на основі положень римського права, але, зважаючи на специфіку регулювання земельних відносин, в українській державі, були модифіковані у відповідності до сучасних потреб регулювання земельних відносин. Проаналізовано визначення поняття «суперфіцію» та з'ясовано специфічні ознаки, зокрема: може відчужуватися землекористувачем або передаватися в порядку спадкування на підставі договору чи заповіту, а також дає право землевласнику на прибуток від промислових об'єктів, збудованих на наданій земельній ділянці на умовах суперфіцію. Щодо права користування чужою земельної ділянкою, то воно може бути встановлено на визначений або на невизначений строк. Предметом користування виступають: земельна ділянка із цільовим призначенням для будівництва та експлуатації житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); земельна ділянка для індивідуального дачного будівництва.
 Досліджено, що право суперфіцію може виникати на підставі договору та заповіту. Проаналізовано, що правове регулювання здійснення забудови на чужій земельній ділянці не є досконалим. Існує багато проблем правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), такі як: відсутність у законодавстві вимог до форми договорів про встановлення права користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцію); відсутність істотних умов договору суперфіцію, відсутність спеціальних вимог, передбачених для недійсності або розірвання договору про встановлення суперфіційного права та припинення користування земельною ділянкою тощо. Вироблені конкретні пропозиції та рекомендації для вдосконалення правового регулювання відносин щодо користування чужою земельною ділянкою (суперфіцію) в Україні.
5
Гончаренко, Влада Олександрівна. "ЕМФІТЕВЗИС ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ ТА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИХ КРАЇН". Часопис цивілістики, № 38 (7 вересня 2020): 63–68. http://dx.doi.org/10.32837/chc.v0i38.369.
Full textAbstract:
Статтю присвячено характеристиці емфітевзису за цивільним законодавством України та зарубіжних країн. У роботі досліджено поняття та характерні ознаки емфітевзису, проаналізовані передумови та підстави виникнення й розвитку емфітевзису за цивільним правом України, охарактеризовано право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис) з точки зору приналежності його до речових прав на чуже майно. У статті надається визначення та аналізуються характерні риси договору про емфітевзис, характеризується суб'єктний склад та істотні умови цього договору.
 У роботі розкриті особливості регулювання емфітевзису у законодавстві західноєвропейських країн. Зроблено висновок, що у сучасних національних законодавствах країн континентальної Європи емфітевзис зберігся у праві лише деяких держав. Відмова від інституту емфітевзису у багатьох сучасних зарубіжних правопорядках зумовлена заміною його аналогічними за змістом правовими конструкціями - особистими сервітутами (узуфруктами), правом забудови (суперфіцієм) чи речовими обмеженнями (Німеччина, Австрія, Польша, Швейцарія). При цьому в деяких зарубіжних країнах поряд із узуфруктами залишено й інститут емфітевзису (Франція, Італія, Нідерланди). У цих країнах емфітевзис являє собою обмежене речове право користування земельною ділянкою та плодами. Емфітевтичне право може виникати у результаті укладення договору або передаватися у спадок.
 Сформульовано пропозиції щодо удосконалення низки норм ЦК України, які регулюють право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.
6
Заплітна, Ірина Анатоліївна, та Ростислав Мирославович Маркевич. "ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЗЕМЕЛЬ ЖИТЛОВОЇ ТА ГРОМАДСЬКОЇ ЗАБУДОВИ". New Ukrainian Law, № 4 (1 жовтня 2021): 187–91. http://dx.doi.org/10.51989/nul.2021.4.28.
Full textAbstract:
У поданій статті приділено увагу з’ясуванню перспективи розвитку вивчення та аналізу питання правового режиму земель житлової та громадської забудови в Україні. Установле- но, що зміст таких відносин характеризується зумовленістю містобудівної документації прав та обов’язків землекористувачів і власників земельних ділянок. Підсумовано, що для земельного права України притаманна чимала кількість наукових робіт, які аналізують певні сторони питання правового режиму земель житлової та громад- ської забудови в Україні. Однак натепер у державі відсутнє ґрунтовне й комплексне вивчен- ня питання. Підіймається проблема юридичної долі земельної ділянки й розташованої на ній будівлі та її приналежності й аналізуються шляхи її розв’язання, такі як: розуміння земельної ділянки й об’єкту нерухомості самостійними об’єктами обороту; ідея єдиного об’єкта неру- хомості; принцип єдності юридичної долі земельної ділянки й розташованих на ній об’єктів нерухомості. Досліджено, що положення статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України закріплюють принцип слідування юридичної долі земельної ділянки долі розміщеного на ній об`єкту нерухомості та є усталеним, а його відмінність із започаткованим у римському приватному праві принципом “superficies solo cedit” полягає в тому, що в його основу покладено слідування землі за об`єктом нерухомості. Авторами надано правову оцінку прийнятого 02 лютого 2021 року Верховною Радою України в другому читанні Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо єдиної правової долі земельної ділянки й розміщеного на ній об’єкта нерухомості)» і зроблено висновок про його неефективність через неможливість реального розв’язання нормами цього закону наявних проблем, оскільки вони також не передбачають автоматич- ності переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі й не захищають нового власника будівлі, тому що не виключають його обов’язкової взаємодії з попереднім власни- ком чи органом місцевого самоврядування. Зроблено висновок про необхідність прийняття дієвих змін до законодавства, які б забез- печили реальну спроможність автоматичного переходу прав на земельну ділянку до нового власника будівлі.
7
Саврук, С. М. "Поняття та сутність права на забудову земельної ділянки". Бюлетень Міністерства юстиції України, № 12 (грудень) (2010): 118–24.
Find full text
8
Datskiv, Andrii. "АНАЛІЗ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ОСКАРЖЕННЯ РІШЕНЬ І БЕЗДІЯЛЬНОСТІ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ ЩОДО ВИДАЧІ МІСТОБУДІВНИХ УМОВ ТА ОБМЕЖЕНЬ ЗАБУДОВИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ". Law Review of Kyiv University of Law, № 2-4 (29 грудня 2022): 56–64. http://dx.doi.org/10.36695/2219-5521.2-4.2022.09.
Full textAbstract:
У статті розкрито проблему зловживання повноваженнями органами місцевого самоврядування у сфері містобудівної діяльності, зокрема, під час видачі містобудівних умов та обмежень щодо забудови земельної ділянки. Це, своєю чергою, зумовлює необхідність оскарження замовником будівництва відповідних рішень у порядку адміністративного судочинства з вимогою їх скасування або зобов’язання таких органів прийняти рішення, передбачені чинним законодавством, що регулює порядок видачі містобудівних умов та обмежень. У статті описана проблема вибору ефективного способу судового захисту, коли йдеться про оскарження бездіяльності державних органів, оскільки компетенція суб’єкта владних повноважень не може бути підмінена судовим рішенням. У статті також розкрито питання виконання судового рішення на практиці. Перешкоди на цьому шляху є істотними, оскільки зачіпають питання права на справедливий суд, що передбачено ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Таким чином, основний акцент у статті зроблено саме на обранні ефективного способу судового захисту в порядку адміністративного судочинства. Стаття ґрунтується в тому числі на аналізі практики Верховного Суду. В результаті дослідження запропоновано зміни на матеріально-правовому та процесуально-правовому рівні, які спрямовані на забезпечення ефективного захисту учасників будівництва від бездіяльності та зловживань повноваженнями з боку органів місцевого самоврядування під час видачі містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки.
9
Сергієнко, О. В. "ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СПЕЦІАЛЬНОЇ АДМІНІСТРАТИВНОЇ ПОСЛУГИ ОТРИМАННЯ БУДІВЕЛЬНОГО ПАСПОРТА ЗАБУДОВИ ЗЕМЕЛЬНОЇ ДІЛЯНКИ". Expert Paradigm of Law and Public Administration, № 3(27) (18 жовтня 2023): 55–61. http://dx.doi.org/10.32689/2617-9660-2023-3(27)-57-63.
Full textAbstract:
Статтю присвячено дослідженню категорії адміністративної процедури отримання будівельного паспорту забудови земельної ділянки як частини спеціального режиму забудови територій у містобудівній діяльності. Метою статті є дослідження змісту поняття адміністративної процедури, будівельного паспорта як правових категорій, як юридичного так і філософського феномену, вплив цих понять на формування нормативної бази містобудівного права, законодавства та правової системи України, з’ясуванню істинного змісту нормативно-правових актів, з’ясування чинників, що зумовлюють існування таких категорій права та обумовлюють їх об’єктивну необхідність. Вагоме значення у статті приділено як правовому та і філософському осмисленню цих понять в першу чергу з точки зору понятійного апарату української мови. У статті здійснено аналіз структури адміністративної послуги з отримання містобудівного паспорта, а також адміністративної процедури з отримання містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки, достатній для проведення порівняльного аналізу цих процедур. Особливу увагу приділено розумінню складних та простих адміністративних процедур з метою надання оцінки політично вмотивованим поняттям спрощення надання адміністративних послуг, впровадження наукового підходу до цієї діяльності з метою отримання об’єктивного результату, важливого для суспільства. Велика низка суб’єктів містобудівної діяльності у своїй щоденній роботі змушені користуватися відповідними адміністративними послугами, особливо в частині здійснення містобудівної діяльності, як фундаментальної галузі економіки України, тому правильне право-розуміння і правозастосування є вагомими чинниками вдалого економічного розвитку нашої держави. Вагому увагу приділено спеціальному об’єкту будівництва – садибному житловому будинку, його синонімам, спорідненим поняттям, складовим. Зазначено, що нормативно-правова база України не має цілісного уявлення про такий об’єкт, іде постійна еволюція уявлень про нього, а це у свою чергу ускладнює отримання відповідної адміністративної послуги. Надання адміністративних послуг особливо щодо документів дозвільного характеру завжди має відбуватися з повним дотриманням норм законодавства, а саме законодавство щодо цих питань повинно буди поверненим обличчям до не тільки до споживача, але і у суспільно важливій галузі, як містобудування, і до потреб і вимог суспільства.
10
Васильченко, Ю. "ПРИРОДА ПРАВОВОГО СТАТУСУ ДЕРЖАВНОЇ ІНСПЕКЦІЇ АРХІТЕКТУРИ ТА МІСТОБУДУВАННЯ УКРАЇНИ". Kyiv Law Journal, № 1 (21 квітня 2023): 157–62. http://dx.doi.org/10.32782/klj/2023.1.23.
Full textAbstract:
У статті охарактеризовано зміст поняття «правовий статус» та зроблено спробу розкрити природу правового статусу Державної інспекції архітектури та містобудування України крізь призму її компетенції, прав та відповідальності. Зокрема запропоновано визначення терміну «правовий статус Державної інспекції архітектури та містобудування України» як системи визначених у правових нормах і положеннях прав, обов’язків та відповідальності цього органу влади із властивою їм системністю, що характеризують його правове становище та визначають місце в системі органів виконавчої влади. Також наведено основні права, якими наділено цей орган, та зазначено про визначену законодавством відповідальність його посадових осіб. До прав віднесено, окрім іншого, можливість взаємодії з різними юридичними та фізичними особами, а також отримання від них необхідних інформації та документів; користування інформаційними базами даних владних органів, державною системою урядового зв’язку та іншими технічними засобами; вимагати від визначених органів проведення контролю; проводити претензійно-позовну роботу, звертатися до суду з позовами щодо захисту своїх прав та законних інтересів тощо. Особливу увагу приділено повноваженням цього органу влади, які запропоновано розподілити на чотири групи: щодо опосередкованого контролю та нагляду, з безпосереднього контролю та нагляду, щодо притягнення підконтрольних суб’єктів до відповідальності, організаційні. Насамкінець проаналізовано ключові проблеми в діяльності цієї інспекції, пов’язані з недосконалістю відповідної нормативно-правової бази; недостатньою відкритістю та прозорістю дій владних органів, пов’язаних зі сферою забудови, веденням містобудівного кадастру; відсутністю взаємодії Державної інспекції архітектури та містобудування України з іншими органами влади і громадськістю; відсутністю реального контролю з боку суспільства тощо.
Dissertations / Theses on the topic "Право на забудову"
1
Ільків, Н. В., та Д. І. Полознікова. "Альтернативні шляхи отримання права на забудову земельної ділянки". Thesis, Українська академія банківської справи Національного банку України, 2009. http://essuir.sumdu.edu.ua/handle/123456789/60990.
Full textAbstract:
В умовах стрімкого розвитку будівництва та відповідно розвитку ринку
нерухомості актуальним стало питання правового регулювання набуття прав
на земельні ділянки під забудову. Зростання ринкової вартості нерухомості в
цілому, і земельних ділянок зокрема, обумовило практичну неможливість для
суб’єктів набуття земельних ділянок у власність, а відтак широке поширення
інших шляхів використання земельних ділянок під забудову.
Book chapters on the topic "Право на забудову"
1
Квасніцька, Ольга Олексіївна. "Розділ 14. Приватне будівельне право в Україні / Ольга Квасніцька". У Актуальні проблеми регулювання майнових і немайнових відносин в умовах гібридної війни через призму людино-центричної цивілістики : колективна монографія. Одеса : Фенікс ; Національний університет «Одеська юридична академія», 2025. https://doi.org/10.32837/11300.29670.
Full textAbstract:
нтеграція українського містобудівного законодавства з європейським законодавством не може відбутися за рахунок тільки цифровізації правовідносин у будівництві (хоча це безумовно позитивна складова), реформування містобудівного законодавства потребує комплексного, внутрішньо структурованого підходу з врахуванням всього ланцюжку містобудівної діяльності: планування - забудова - технічні будівельні норми - гарантії - відповідальність. Досвід європейських країн у переході до циклічного будівництва свідчить про необхідно формувати законодавчу базу з врахуванням змін до житлового, екологічного, тендерного, безпеко- вого, містобудівного та цивільного законодавства через запроваджен¬ня: - повторного використання будівельних матеріалів, з стимулами та гарантіями для високоякісного повторного використання їх в нових будівельних проектах; - системи забезпечення якості об'єкта будівництва та контролю відповідності будівлі технічним регламентам, як під час проек¬тування, так і під час будівництва на будівельному майданчи¬ку; - механізму розширення відповідальності підрядника та зобов'я¬зання підрядника надавати замовнику інформацію про забезпе¬чення та гарантії якості об'єкта будівництва; - страхування підрядника від банкрутства, гарантій завершення роботи в разі банкрутства підрядника; - періодичної оцінки безпеки конструкцій об'єктів з середнім та значним класом наслідків; - класифікації правил за стадією будівництва існуючих будівель, нового будівництва, реконструкції, реновації.