Academic literature on the topic 'Соціальні резерви'

Стаття спрямована на дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Соціальний аспект підприємництва стає необхідною компонентою ділового успіху, зростання прибутковості та конкурентоспроможності, а також мінімізації ризиків. Соціальна результативності представлена як відповідність розвитку господарської діяльності основним соціальним потребам і цілям суспільства, інтересам трудового колективу і окремої людини. Дослідження соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності запропоновано аналізувати за допомогою соціальних факторів. Соціальні фактори характеризуються мінливістю очікувань, відносин та інтересам суспільства, колективу чи індивіда.
 Запропонована узагальнена класифікація факторів, що здійснюють вплив на соціальну результативність підприємницької діяльності, виділено зовнішні та внутрішні фактори. До зовнішніх факторів віднесли: рівень доходів населення; диференціація населення за доходами; міграційні процеси; рівень заробітної плати; рівень легалізованості доходів населення; сімейний статус населення; рівень зайнятості населення; вікова структура населення тощо. Стосовно внутрішніх факторів, то доцільно виділити наступні: низький рівень професійної базової підготовки, використання низько кваліфікованих працівників, відсутність умов для застосування креативних здібностей, недосконалість ефективної системи мотивації професійного зростання, відсутність спеціалізованих центрів для підвищення кваліфікації тощо. Кількісний та якісний аналіз вище зазначених факторів дасть змогу визначити рівень соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності.
 Для аналізу ступеня впливу факторів на результативність діяльності розроблена анкета експертного оцінювання, яка представлена у вигляді оціночної шкали.
 Проведене анкетування та оброблення думок експертів і визначений ступінь впливу факторів на соціальну результативність підприємницької діяльності. Оцінка рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності експортним методом конкретного фактора і представлена формулою. Шкала оцінки рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності у відсотковому еквіваленті за окремими факторами: 100-90 – високий рівень; 89-75 – середній рівень; 74-60 – задовільний рівень; 59-40 – низький рівень; 30-0 – відсутній рівень.
 В статті окремо розраховані рівні соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності для зовнішніх та внутрішніх факторів. Встановлено, що і зовнішні, і внутрішні фактори знаходяться на середньому рівні, тобто попадають в проміжок 89%-75%.
 Дані розрахунки демонструють резерв для підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності. Основні заходи щодо підвищення соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності доцільно об’єднати в наступні групи: науково-технічна група; організаційно-економічна група; соціально-психологічна група; зовнішньоекономічна група. Дані резерви дозволяють максимально скоротити резерв рівня соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності, що, у свою чергу, підвищить їхню ефективність і конкурентоспроможність, а також знизить підприємницькі ризики.
 Отже, зростання результативності виявляється в максимізації соціального та економічного ефекту і мінімізації робочого часу. Соціальний результат суб’єктів підприємницької діяльності знаходить вираження у забезпеченні кращих умов життя створюються передумови для майбутнього розвитку як колективу, так і індивіда загалом. Механізм соціальної результативності суб’єктів підприємницької діяльності є основою розвитку, переходу від простих до складних потреб, від матеріальних до духовних, від економічних до політичних, отже, до всебічно розвиненої індивідуальності. При цьому вищі потреби повинні розглядатись як головне багатство суспільства, головний чинник його економічного і соціального прогресу. Суперечність між необмеженим зростанням соціальних і економічних потреб та обмеженими ресурсами додаткового часу, який може бути спрямований для задоволення їх в кожний певний момент, виступає рушійною силою соціально-економічного розвитку.

Статтю присвячено проблемі дистанційного навчання як іноваційної форми освіти. Авторкою наголошено на тому, що дистанційне навчання дає можливість розширити студентський контингент без помітного збільшення професорсько-викладацького складу і зростання витрат на матеріальне забезпечення навчального процесу. Теоретична рефлексія цього процесу перебуває в основі ідеї глобального віртуального університету американського зразка. Віртуальний університет займається підготовкою кадрів для віртуального суспільства, тому він абстрагується від ситуації на конкретних ринках праці, проте потенційно дає можливість здійснювати селекцію студентів, дозволяючи відбирати найбільш здібних. На відміну від такого підходу, світоглядно і психологічно підкріпленого установками прагматизму, європейська традиція прагне модернізувати витратну модель вищої освіти, яка все частіше піддається критиці.Описуючи соціально-рольові особливості такої комунікації, авторкою наголошено на тому, що дистанційне навчання дозволяє внести елемент невимушеності і розкутості у відносини між викладачем і студентом. У його рамках, поряд з дидактичними завданнями, вирішуються також деякі культурні та психологічні проблеми. Аудиторія у віртуальному просторі розцінюється більшістю слухачів як безпечне місце навчання, де можна отримати емоційну підтримку; учні не бояться зробити помилку, здатися неосвіченими або недостатньо ерудованими. Високий ступінь толерантності викладача тут є не стільки особистісною, скільки об’єктивною позиційною характеристикою, яка сприймається слухачами як емоційно забарвлена. Тим самим створюються додаткові резерви дистанційного навчання: ідентифікація викладача із змістом курсу, зростання почуття власної гідності і самоповаги серед учнів, які набувають такі важливі соціальні вміння і навички, як самоконтроль, керування власним інтелектуальним розвитком, структурування навчального процесу тощо.

Сьогодні соціальні мережі займають найбільшу частину інформаційних потоків інтернет-трафіку. Навіть біль- ше, їх взаємодія з зовнішнім середовищем (іншими сервісами інтернету) змінює всю систему. В ході власного структурогенезу Інтернет-простір утворив особливого роду відокремлену комунікативну систему – соціальну мережу. Відповідно, в контексті нашого дослідження вони становлять найбільший інтерес, особливо цікавою є тематика специфіки функціонування цієї системи, її принципи і закони діяльності. Зміна структури соціальних мереж інтернет-простору здійснюється за рахунок кооперативного та багатоканального інформаційного впливу на них як розробників, так і самих користувачів. Кожен з учасників комунікації з соціальною мережею окремо не має вичерпних знань про мережу загалом, тоді як сукупна комунікативна взаємодія всіх агентів, що беруть участь в аутопойезисі, утворює операціонально замкнену техносоціальну єдність. Соціальні мережі інтернет-простору являють собою операційно замкнуті сполуки соціальних і технологічних систем, які володіють складною струк- турою і великими резервами для власного аутопойетичного відтворення. Поряд з багатьма об’єктами інтернет- простору, функцією соціальних мереж є забезпечення комунікації. Однак, на відміну від інших медіасистем, соці- альні мережі організовуються в результаті запуску аутопойезиса, який стає їх перманентним станом.

Мета: проаналізувати роль і вплив соціально-гігієнічних та демографічних детермінант здоров’я, а також концепції здорового способу життя в багатогранному аспекті для вибору здоров’язберігальної стратегії.
 Матеріали і методи. Використано узагальнення даних джерел науково-дослідної та методичної літератури. Основні методи дослідження: метод системного підходу, аналізу і прогнозування, бібліосемантичний метод.
 Результати. На здоров’я молодого покоління мають значний вплив соціальні фактори як на особистісному, сімейному, громадському, так і національному рівнях. Основними причинами втрати здоров’я, зростання смертності та зниження очікуваної тривалості життя є низький рівень і не­сприятливі умови життєдіяльності значної частини населення, низька ефективність існуючої системи охорони здоров’я, поширеність шкідливих звичок та нехтування необхідними нормами здорового способу життя. Ситуація, що склалася, потребує вдосконалення підходів до охорони громадського здоров’я в Україні, перегляду рекомендацій та ключових засад діючих програмних і стратегічних документів у сфері охорони здоров’я. Актуальним є продовження досліджень з питань ролі та впливу детермінант здоров’я.
 Висновки. Правильно обрана здоров’язберігальна стратегія повинна включати пряму багатогранну оцінку здоров’я, в основі якої лежить холістичне розуміння функціонування та адаптації організму до змін, що виникають впродовж життя. Критеріями виступають інформативність інтеграційного та енергетичного компонентів, що включають гармонійність функціонування організму та його можливі резерви без зайвих ризиків і втрат. Кінцевою метою запобігання негативному впливу зовнішніх та внутрішніх детермінант є збереження здоров’я на високому рівні його життєздатності. Для її реалізації актуальним є підтримання так званого «безпечного рівня» здоров’я в усіх його проявах впродовж усього життя кожного індивідуума і громадськості в цілому.

Мета. Робота присвячена проведенню аналізу впливу заробітної плати на рівень безробіття в контексті соціальної відповідальності роботодавців та конкретизація заходів щодо зниження безробіття. Методика. Для вирішення даної наукової проблематики застосовано: структурний метод; порівняльного аналізу емпіричних даних; абстрактно-логічного узагальнення. Результати. У роботі проаналізовано вплив заробітної плати на рівень безробіття в контексті соціальної відповідальності роботодавців. На основі аналізу визначено резерви щодо зниження безробіття та поліпшення соціальних стандартів життя населення через підвищення рівня його заробітної плати. Вказано на пріоритетні напрямки його перетворення в ефективний інструмент соціально-економічного розвитку промислового регіону. Наукова новизна. У процесі аналізу впливу заробітної плати на рівень безробіття в контексті соціальної відповідальності роботодавців висновки та пропозиції здійснені під призмою специфіки Дніпропетровської області як промислового регіону. Практична значимість. Окремі результати та висновки статті можуть бути використані органами місцевої влади та місцевого самоврядування промислових областей.

У статті розкрито провідні соціально-психологічні умови та чинники підвищення рівня самоорганізації молоді в період суспільних трансформацій. В систему умов підвищення рівня самоорганізації молоді включено організаційні умови, які забезпечують динаміку зближення реального досвіду, представленого індивідуальними, особистісними та субʼєктно-діяльнісними характеристиками молоді (організаційно-економічні, організаційно-середовищні, організаційно-особистісні); методичні умови, які забезпечують освоєння і присвоєння соціальних норм (діяльнісних, оціночних, розвивальних); орієнтаційні умови, завдяки яким відбувається орієнтація субʼєкта самоорганізації на самореалізацію, саморозвиток та самовдосконалення з опорою на резервні можливості особистості; соціальні умови, які дозволяють освоїти та присвоїти соціальні норми (соціально-економічні, соціально-психологічні), освітньо-розвивальні (орієнтовані та субʼєктний підхід, гуманізацію та комплексність у процесі самоорганізації); психологічні, а саме особистісні (розвиток готовності молоді до самоорганізації, урахування та знання соціально-психологічних особливостей даного процесу, формування високої мотивації на досягнення результатів самоорганізації) та субʼєктні (максимальне забезпечення у ході діяльності субʼєктної позиції молоді; розвиток рефлексії). Виявлено сукупність соціально-психологічних чинників підвищення рівня самоорганізації молоді, до яких належать: обʼєктивні (системно-освітні, технолого-освітні, інформаційні, потенційно-освітні), обʼєктивно-субʼєктивні (соціокультурні, соціально-перцептивні, соціально-інтерактивні, самоосвітні), субʼєктивні (мотиваційно-цільові, рефлексивно-розвивальні, потенційно-субʼєктивні). Емпірично доведено, що програмно-цільовий проєкт забезпечує підвищення рівня самоорганізації молоді в період суспільних трансформацій. Ключові слова: молодь, самоорганізація, соціально-психологічне забезпечення, оптимізація процесу самоорганізації, суспільні трансформації.

Автором визначаються взаємозв’язані загальна соціальна й часткова наукова проблеми. Вони ним кваліфікуються як актуальні, що (бачиться йому) мають розв’язуватися науково, зважаючи на засилля популізму, посталого реакцією на успадкований з недалекого минулого всесильного бюрократизму.Автор бачить вирішення часткової й опосередковано загальної проблем опертям на регенеровану ним категорію методології у вигляді парадигмально сформульованої соціальної педології. Вона сформована на основі осмислення, зважаючи на сучасну ситуацію у галузі, тріадної фізіолого-психо-соціальної категорії загальної категорії свідомості, яка антропологізується суб’єктивізованим об’єктом дослідження у вигляді елітника, що має демократизувати суверенну Україну. Розв’язувана проблема трансформування вищої школи постає засобом інтенсифікування підготовки у соціально-рівневому елітному університеті резерву реформаторів, що мають замінити успадкованих з минулого бюрократичних функціонерів. Наголошується також на міжпредметності вирішуваних проблем, синтезі психології та мовознавства.

У статті порушено проблеми набуття дитиною важливих соціальних навичок, досвіду соціальної взаємодії через використання лялькотерапії: психодіагностика; розвиток самоконтролю; розвиток комунікативних навичок; розвиток самосвідомості; розвиток емоційної та моторної адекватності; розв’язання внутрішніх конфліктів; профілактика й корекція страхів; розвиток мовлення. Доведено, що лялькотерапія сприяє розвиткові природних здібностей, образного мислення, удосконаленню пам’яті, поглибленню емоційної сфери, самосвідомості й самоконтролю, оптимізує формування позитивних настанов, емоційної та моторної адекватності, комунікативних навичок, допомагає в лікуванні страхів, заїкання, полегшує соціальну реабілітацію людей з інвалідністю, інтенсифікує внутрішні резерви для боротьби з хворобою та для її подолання. Відрефлектовано світовий досвід розвитку лялькотерапії, що представлений у психолого-педагогічних працях. Виокремлено три основні напрями лялькотерапії, що використовують у процесі становлення дитячої особистості: 1) терапевтично-стабілізаційний, що передбачає роботу з хворими дітьми в умовах тимчасового перебування особи, яка має важкий стан, у лікарні; 2) психокорекційний, що застосовують у роботі з дітьми, які вимагають посиленої уваги (лялька слугує засобом у психокорекційній діяльності та соціально-навчальних проектах); 3) навчально-виховний напрям. Проаналізовано наявні класифікації ляльок, із якими працюють під час навчання й виховання дітей з особливими освітніми потребами (ляльки-маріонетки; пальчикові; тіньові; мотузкові; площинні ляльки; ляльки-рукавички; ляльки-костюми; логопедичні ляльки; ляльки-«моральні путівники»; «Я-ляльки»). Перспективний вектор дослідження пов’язаний із формулюванням науково-методичних рекомендацій для фахівців галузі спеціальної та інклюзивної освіти щодо використання різних видів ляльок під час навчання й виховання дітей з особливими освітніми потребами, зокрема в ході лекційних, семінарсько-практичних занять, вебінарів, майстер-класів, воркшопів, тренінгів.

У статті виокремлено систему параметрів, критеріїв і рівнів соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що включає когнітивний, емоційно-оцінний, світоглядний, поведінковий компоненти. Показниками когнітивного компоненту є наявність знань про культуру, вміння встановлювати звʼязки між наявними знаннями, давати змістовну характеристику своїх вчинків і взаємин, наявність знань щодо норм і правил поведінки у міжособистісній взаємодії, знання про суспільні цінності. Показниками емоційно-оцінного компоненту є наявність емоційних, вольових, інтелектуальних, мотиваційних складових, які відображають динаміку і специфіку емоційних переживань, що є субʼєктивним індикатором ефективності соціально-психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму. Показники світоглядного компоненту відображають прояв повноти, самостійності, стійкості суджень. Показники поведінкового компоненту відображають використання отриманих знань на практиці, у міжкультурній взаємодії, перенесення отриманого досвіду з одних ситуацій в інші, самооцінку власних вчинків, прояв переконань, стійкість поведінки. Визначено основні складові ефективної реалізації системи соціально - психологічного забезпечення процесу реінтеграції молоді в умовах сучасного соціуму, що полягають у необхідності розвитку таких стратегічних напрямків: вдосконалення реінтеграції як соціального процесу, який передбачає зміцнення взаємозвʼязку всіх структурних компонентів цього процесу – стратегічно-цільового, організаційно-діяльнісного, змістового, оціночно-прогностичного; привнесення соціально-психологічних знань, що дозволяють розвивати життєво важливі вміння і навички (адаптуватися в умовах, що змінюють життєдіяльність), знаходити позитивну соціальну ідентичність; більш широке впровадження інтегративно-інваріантної технології розвитку соціально-психологічної спроможності молоді у практику роботи фахівців (психологів, соціальних працівників); розвиток соціально-психологічної спроможності молоді з позиції міждисциплінарного підходу (поширення досвіду командної роботи тощо); включення в арсенал соціально-психологічної роботи методів освіти, розвитку інтересу до життя і креативності; використання в цілях вибору і моделювання технологій запропонованої типології та класифікації мішеней соціально-психологічного впливу в залежності від рівня розвитку соціально - психологічної спроможності та соціального потенціалу молоді; моделювання корекційних програм з урахуванням вікових та індивідуально - особистісних обмежень і ресурсів; організацію активного соціально-психологічного навчання; підвищення показників соціально-психологічної зрілості; організацію рецептивного (приймаючого) середовища для забезпечення психологічно комфортних і стимулюючих реінтеграцію умов для реадаптації та інкультурації у нові (або істотно оновлені) умови і правила соціальних комунікацій; необхідність визначення і засто сування резервних можливостей молоді у процесі її реінтеграції у соціум. Ключові слова: молодь, реінтеграція, соціально-психологічне забезпечення процесу реінтеграції, сучасний соціум.

Стаття актуалізує питання соціально-культурної активності як рівня розвитку дітей з особливими потребами. Визначальною умовою розвитку сучасного гуманного суспільства особливої гостроти набувають питання соціальної адаптації, інтеграції осіб з особливими потребами та формування в кожного з них соціально-культурної активності. Найважливішою проблемою сьогодення є переорієнтація дітей та молоді на самостійність, активність, власну відповідальність, створення умов для самореалізації. Також визначено роль і значення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу відновлення творчого потенціалу особистості, проаналізовано її місце в соціально-культурній сфері. Ефективність культурно-дозвіллєвої діяльності як засобу соціально-культурної активності великою мірою залежить від створення умов для відновлення й розвитку найважливіших форм людської життєдіяльності, розвитку морально-ціннісних орієнтацій, відновлення і компенсації соціальних зв’язків, формування соціально-культурного досвіду, творчого розвитку кожного вихованця як цілісної особистості. Значним резервом соціально-педагогічної роботи з такими особами є організація різноманітних видів та форм культурно-дозвіллєвої діяльності. У процесі аналізу найбільш ефективних форм і методів організації культурно-дозвіллєвої діяльності дослідники звертають особливу увагу на гру, яка звільняє від багатьох умовностей повсякденного прояву фізичних та інтелектуальних сил, впливає на духовне зростання та особистісне піднесення. Під час ігрової діяльності особа прагне позбутися зайвої напруги, розвіяти сум, звільнитися від емоціонального перевантаження, в розважальний формі отримати пізнавальну інформацію. Також не менш важливим напрямом культурно-дозвіллєвої діяльності дітей з обмеженими можливостями є спілкування з мистецтвом, яке має багаті виховні можливості, оскільки активно впливає на світоглядне, моральне та естетичне формування особистості. Осмислення культурно-дозвіллєвої діяльності як незамінного засобу активізації особистості дало змогу охарактеризувати її як цілісну, особистісно зорієнтовану, ціннісно-орієнтаційну, культурно-творчу педагогічну діяльність, яка за умови її доцільної організації може забезпечити максимальну адаптацію й інтеграцію кожного вихованця.

За допомогою запропонованої в даному дослідженні методики діагностики соціальних резервів розвитку колективного трудового потенціалу можна не тільки визначити такі резерви, а й відібрати серед них найбільш ефективні та впливові, використання яких дозволить з мінімальними інвестиціями забезпечити максимальний результат.

У збірнику опубліковано тези доповідей молодих вчених, аспірантів та студентів економічних спеціальностей на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Резерви економічного зростання та інноваційного розвитку підприємств регіону». Публікації відображають результати науково-дослідної роботи; присвячені розгляду різноманітних проблем економічної діяльності підприємств, визначенню соціально-економічних резервів підвищення їх конкурентоспроможності.