Academic literature on the topic 'Цифрова обробка'

Сьогодні, приймально-передавальна апаратура зазнала суттєвого розвитку, здебільшого, завдяки цифровізації. Цифрова техніка стає все популярнішою під час прийому й передачі інформації. Восьмирозрядні мікроконтролери (наприклад, nRF24L01) володіють достатньою швидкістю обробки даних. Забезпечивши аналого-цифрове перетворення та маючи можливості в програмуванні даних мікроконтролерів, відкриваються перспективи для реалізації трансивера. Серія виробів провідної корпорації Nordic Semiconductor містять вбудовані високопродуктивні мультиплексори, що з’єднані з Flash-пам’яттю (ядром) мікроконтролера індустріального стандарту 8052 (наприклад, nRF24L01), та підтримує декілька стандартів конфігурації послідовного порту. Ці вироби є першими інтегрованими схемами, які можна назвати «інтелектуальними прийомо-передавачами» для систем збирання та обробки даних на одному кристалі. На першому етапі обробка фізичних сигналів полягає в необхідності отримання інформації, що міститься в них. Ця інформація наявна в амплітуді сигналу, в частоті або спектральному складі, у фазі чи у відносних часових залежностях декількох сигналів. У деяких випадках бажано змінити формат інформації, яка знаходиться в пакеті сигналу. Наприклад, зміна формату відбувається під час передавання звукового сигналу в телефонній системі з багатоканальним доступом і частотним розділенням. У випадку цифрового зв’язку аналогова звукова інформація спочатку перетворюється на цифрову за допомогою аналого-цифрового перетворювача. Цифрова інформація, що втілює в собі індивідуальні звукові канали, мультиплексується (багатоканальний доступ з часовим розділенням (TDMA)) та передається через послідовну цифрову лінію зв’язку. Метою статті є проведення аналізу особливостей побудови та надання рекомендації щодо застосування радіомодуля nRF24L01 у техніці військового призначення, а також – порівняння основних принципів та стандартів моделювання сигналів і завад в електронних системах, принципів дискретизації, кодування сигналів.

Стаття присвячена дослідженню проблем формування цифрової компетентності у майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності у процесі професійної підготовки. У ході дослідження з’ясовано, що найбільш ефективним засобом якісної освіти є запровадження компетентнісного підходу з особливою увагою на формування цифрової компетентності. 
 Розглянуто визначення та сутність понять «цифрова грамотність» та «цифрова компетентність». Цифрова грамотність означає здатність розуміти та використовувати інформацію за допомогою цифрових маніпуляцій, а також оцінювати і застосовувати нові знання, отримані з цифрового середовища. Цифрова компетенція включає в себе: уміння підбирати потрібну інформацію, аналізувати її, обробляти та використовувати; уміння вести спілкування через засоби онлайн-комунікації; опанування основ програмування для створення програм з метою спрощення ведення діловодства; уміння захистити персональні дані, інформацію та комп’ютерні пристрої, від загроз пошкодження чи викрадення; уміння та підлаштовувати комп’ютерну техніку під власні потреби та вирішувати технічні проблеми з приладами. 
 Зіставлено поняття «компетентність» та «компетенція». У нашому розумінні, компетентність – це сукупність взаємопов’язаних здібностей, знань і навичок, які дозволяють людині професійно та ефективно виконувати свої обов’язки. Компетенція – особиста якість фахівця вирішувати певне коло професійних завдань чи обов’язків. Компетентність – це поєднання певних компетенцій, тобто навичок і знань, а також поведінкових якостей. 
 Описано професійну підготовку фахівців із документознавства та інформаційно-бібліотечної справи на кафедрі документознавства та методики навчання Університету Григорія Сковороди в Переяславі за спеціальностями «Професійна освіта (Документознавство)»), «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». Кафедрою розроблений та викладається комплекс дисциплін, які покликані забезпечити формування і розвиток цифрової компетентності майбутніх фахівців із документознавства та інформаційної діяльності, зокрема: «Аналітико-синтетична переробка документної інформації», «Електронне урядування», «Електронний документообіг», «Соціальна та інформаційна безпека», «Комп’ютерна обробка та редагування документів», «Інформаційна безпека та захист інформації», «Автоматизовані інформаційно-пошукові системи» тощо.

Сучасна соціокультурна ситуація вимагає від наукових і науково-педагогічних працівників розуміння загальної стратегії цифрової трансформації освіти, знання нормативно-правової бази, що її регламентує, специфіки умов здійснення освітнього процесу в цифровому середовищі, готовності інтегрувати в професійну діяльність цифрові технології. Використання потенціалу цифрового освітнього середовища потребує вирішення проблеми розвитку цифрової компетентності наукових та науково-педагогічних працівників. Аналізу й узагальненню вітчизняного досвіду використання засобів відкритих освітньо-наукових інформаційних систем для вирішення цієї проблеми присвячена дана стаття. Визначено, що розуміння поняття «цифрова компетентність» не є уніфікованим. Нормативне підґрунтя змісту, рівнів володіння цифрової компетентності, її розвитку закладено в Рамці цифрової компетентності як для громадян, так і для педагогічних й науково-педагогічних працівників; стандартах вищої освіти галузі 01 Освіта/Педагогіка; професійних стандартах вчителя й викладача; Типовій програмі підвищення кваліфікації педагогічних працівників з розвитку цифрової компетентності. Виокремлено групи цифрових навичок, якими повинні володіти наукові та науково-педагогічні працівники, і напрями розвитку їх цифрової компетентності: збір, обробка, передача, збереження та продукування інформації для використання у професійній діяльності; організація інформаційно-комунікаційної взаємодії між учасниками освітнього процесу, включаючи використання дистанційних платформ, віртуальних класів, електронної пошти, соціальних мереж; використання інтерактивних технічних засобів, медіаресурсів, електронних видань та інформаційних ресурсів освітнього призначення; організація співпраці за допомогою онлайн-інструментів, таких як спільна візуалізація, спільні документи, управління проектами та завданнями; розробка навчальних матеріалів, тестів, опитувальників, вікторин за допомогою онлайн-інструментів, моніторинг успішності тощо.

Мета цієї роботи – проаналізувати можливості ГІС-інструментарію для автоматизації процесів створення та оновлення цифрових топографічних планів. Методика дослідження базується на комплексному аналізі можливостей застосування ГІС та націлена на визначення найбільш ефективних рішень щодо автоматизації роботи з цифровими топографічними планами. Задіяні загальнонаукові та спеціальні методи дослідження, обумовлені загальною метою та локальними завданнями. Результати. Був проаналізований досвід використання ГІС для автоматизації процесів створення та оновлення цифрових топографічних планів. Визначені характеристики та особливості застосування інструментарію ГІС. Розроблені питання комплексного підходу до роботи з цифровими топографічними планами з метою уніфікації всіх процесів та отримання якісних результатів. Розглянута система ArcGIS як одна з найбільш поширених у професійній сфері, оскільки вона відповідає сучасним вимогам ведення робіт у цифровій картографії.. Запропонований алгоритм застосування актуальних ГІС для роботи з цифровими топографічними планами, продемонстровані можливості використання різних джерел даних для створення, подальшої деталізації та оновлення топографічних планів. Наукова новизна та практична значущість. В роботі систематизовані можливості ГІС стосовно їх використання для автоматичного створення та оновлення цифрових топографічних планів. Висновки. З метою підвищення якості та економічності процесів оновлення топографічних карт було запропоновано використання ГІС-технологій. В даному випадку вони є універсальними щодо опрацювання різних наборів інформації, що спрощує подальшу роботу, дозволяючи вносити нові дані на регулярній основі навіть у процесі користування картою. Для швидкого отримання нових даних використовуються методи аерофото- та космічної зйомки. Їх обробка та інтеграція в існуючу цифрову карту виконується за допомогою інструментів ГІС. Базова цифрова карта готується на основі векторизації карт попередніх років. Актуальним в цьому процесі є створення еталонної моделі бази топографічних даних (у відповідності до міжнародних стандартів ІSO 19100). Інструменти ГІС дозволяють працювати з цифровою основою, вносити в неї корективи за даними актуальної зйомки. Було визначено максимальну ефективність середовища ArcGIS для оновлення топографічних карт.
 Результати роботи можуть бути використані в практичній діяльності землеустрою та міського управління, кадастровому обліку, туристичній діяльності, у транспортній, аграрній, видобувній та інших галузях виробництва.